2.1.4 Клас Інфузорії (Infusoria)

Клас налічує близько 6 тис. видів. Це найбільш складно побудовані найпростіші. Орга­ноїди їх руху — вінки, тобто топкі нит­коподібні вирости цитоплазми. Війки значно коротші, ніж джгутики, кіль­кість їх велика, вони вкривають усе тіло тварини. Війки зберігаються все життя або є лише на ранніх стадіях розвитку. Другою особливістю війча­стих є наявність у кожної особини двох ядер: великого (макронуклеус) і малого (мікронуклеус). Інколи може бути кілька мікронуклеусів. Більшість інфузорій — мешканці морських і пріс­них водойм; деякі види живуть у во­логому грунті або піску. Ряд видів — паразити тварин і людини.

Паразитична інфузорія — балантидій (Balantidjum coli, рисунок 2.3) —збудник балантидіазу. Локалізація — у товстих кишках. Географічне поширення — повсюдно, але переважає у країнах з жарким кліматом.

Ба­лантидій належить до найбільших най­простіших, його розміри З0—200х20— 70 мкм, форма тіла овальна. Уся інфу­зорія вкрита короткими війками, дов­жина яких навколо перистома дещо більша, ніж на інших частинах тіла. Є дві пульсуючі вакуолі. Добре вира­жені мікро- і макронуклеус. Останній звичайно має бобоподібну форму. Розмножується балантидій діленням упоперек.

Зараження відбувається цистами через забруднену воду, їжу, руки. Цисти можуть розноситися мухами. Джерелом поширення балантидіазу можуть бути свині, у кишках яких паразитує ба­лантидій.

У людини паразитоносіиство не завжди супроводжується захворю­ванням; але якщо балантидій прони кає у стінки кишок, то викликає кро­вотечні виразки і відповідно кривавий понос.

а - вегетативна форма

 б - циста;

1 — цитостом;

 2 —цитдфаринкс;

 3 — травна вакуоля;

4-видільна(пульсуюча) вакуоля;

5—макро-і мікронуклеус (6);

7—видільна пора.

 


Рисунок 2.3 - Балантидій (Balantidium coli)

У тяжких випадках, якщо не­вчасно почати лікування, можлива смерть. З метою діагностики прово­дять мікроскопічне дослідження фека-ліїв, у яких при балантидіазі виявляє­ться слиз, кров, гній і безліч паразитів.Профілактика та, що і при інших кишкових протозойних хворобах [14].


2.2. Тип Плоскі черви (Piathclminthes)

Плоских червів відомо близько 7300 видів. Вони зустрічаються у мор­ських і прісних водах, грунті; багато перейшло до паразитичного способу життя.

Для тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:

-  тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і ме­зодерми у ембріонів;

- наявність шкірно-м'язового мішка ( покриви тіла зростаються з м'язами);

- відсут­ність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою);

- двобічна (білатеральна) симетрія;

- форма тіла стиснена у спинно-че­ревному напрямку (дорсовентральному);

- наявність розвинених системорганів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої.

Із цього типу можна розглянути два класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові (Cestoidea), які включають паразитів, що мають медичне і ветеринарне зна­чення [10].

2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes)

Клас налічує близько 3 тис. видів. Усі сисуни —па­разитичні організми. За будовою вони подібні до війчастих червів (планарій), а відмінності їх у основному по­в'язані з паразитичним способом жит­тя. Для сисунів властиві складні жит­тєві цикли. Статевозріла гермафродит­на стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброє­ний сильною мускулистою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна.

Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворилась загальна маса цитоплазми (синтицій).

 Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє со­бою сильний сисний апарат. За глот­кою іде стравохід і звичайно роз­галужені кишки, які закінчуються сліпо.

Нервова система розташована у ви­гляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стов­бури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Зав­дяки цьому нервова система нагадує решітку.

Видільна система представлена доб­ре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії почи­наються в глибині паренхіми клітина ми зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розк.идані у паренхімі усього тіла. Майже усі сису­ни — гермафродити. Чоловіча статева система складається із пари сім'яни­ків, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваю­ться у оотип, де здійснюються заплід­нення і остаточне формування заплід­нених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних за­лоз — тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальннку. Запліднення зви­чайно перехресне. Рідше спостерігає­ться самозапліднення.

Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом жит­тя. Спеціалізація проявляється у наяв­ності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму роз­витку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсив­ному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна деге­нерація (спрощення організації) вира­жається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопара­зитами.Складні життєві цикли сисунів по­в'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із запліднен­ням, так і без нього, тобто партеноге-нетично, що забезпечує величезну кіль­кість потемків, яка необхідна для під­тримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війча­стих червів, які перейшли до парази­тичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хворобу, яка виклика­ється сисунами, називають трематодозом [15].

Печінковий сисун,абофасціолa (Fasciola hepatica), — збудник фасціольозу.

Фасціола живе у жовч­них протоках печінки, жовчном міхурі, а інколи у підшлунковій залозі та в інших органах. Марита фасціоли досягає у дов-жину 3—5 см.

Фасціо­ла розвивається із зміною хазяїнів. Остаточними хазяїнами її є травоїдні ссавці велика і дрібна рогата худо­ба, коні, сиплі, кролі тощо). Зрідка фасіїіола зустрічається у людини. Про­міжний хазяїн — ставкових малин (Galba truncalula).

Яйце фасніоли починає розпиватися при потраплянні у воду. У життєвому циклі фасніолн інвазійною (тобто здатного заражати) для проміжного хазяїна стадією служить мірацидій. Худоба найчастіше заражається при поїданні трави на заплавних луках і споживанні води, в якій можуть зна­ходитись адолескарії. Людина звичай­но заражається через овочі.

Фасціоли впливають на хазяїна меха­нічно. Продукти їх життєдіяльності токсичні і мають алергічну дію. Фас­ціоли заковтують еритроцити, лейко­цити і епітелій жовчних протоків, чим травмують навколишні тканини. Прн інтенсивній інвазії можливі циротичні зміни в печінці.

Лабораторний діагноз ставиться на підставі знаходження яєць фасціоли у фекаліях. Знання біологічних особливостей і життєвого циклу необ­хідні для організації боротьби і вироб­лення раціональних профілактичних заходів. Заходи особистої профілакти­ки: не споживати сиру воду із не­безпечних щодо цього водойм; ре­тельно мити овочі, які використовую­ться у їжу в сирому вигляді.

Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium lanceatum) — збудник дикроцеліозу.

Ланцетоподібний сисун паразитує у печінці великої і дрібної рогатої худоби та деяких інших тва­рин; дуже рідко зустрічається в лю­дини.

Географічне поширення — повсюдне.

Довжина ланцетоподіб­ного сисуна близько 10 мм, форма ті­ла ланцетоподібна. Від фасціоли він відрізняється будовою кишок. Яйця цього гельмінта за забарвленням варіюють від жовта­вого до темно-брунатного, мають овальну форму, на одному з боків мають маленьку кришечку.

Розвиток відбуває­ться із зміною проміжних хазяїнів. Остаточні хазяїни—травоїдні ссавці. Перший проміжний хазяїн — наземні молюски, другий — мурашки. У зов­нішнє середовище яйця цього сисуна потрапляють з фекаліями остаточного хазяїна [12].


Информация о работе «Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa»
Раздел: Медицина, здоровье
Количество знаков с пробелами: 101400
Количество таблиц: 3
Количество изображений: 4

0 комментариев


Наверх