Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи

1.2 Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи

Викладання методики оздоровчої фізичної культури передбачає використання понять: „фізична (рухова) активність”, „оздоровче (кондиційне) тренування”, „фізичний стан”, „рекреація” та ін.

„Рухова активність” визначається й зумовлюється сукупністю рухової діяльності людини в побуті, в процесі навчання, праці, під час дозвілля й відпочинком. Розрізняють спонтанну рухову активність, яка реалізується стихійно в побуті, навчанні, праці та організовано – у вигляді спеціальних фізкультурних занять.

Оздоровче (кондиційне) тренування - це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоров'я людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття. Оздоровче (кондиційне) тренування повинно забезпечити досягнення або збереження заданого рівня фізичної кондиції - такого стану фізичної дієздатності організму, який характеризується певним ступенем розвитку основних фізичних якостей.

Відповідно до принципу біологічної доцільності, в оздоровчому (кондиційному) тренуванні навантаження не перевищують функціональних можливостей Організму. Ефективність оздоровчого тренування визначається обсягом навантажень, їхньою інтенсивністю та характером. Рухова активність завжди перебуває в межах допустимого оптимуму.

В оздоровчому (кондиційному) тренуванні переважно застосовуються добре засвоєні види фізичних вправ, які за умови чіткого нормування впливів можуть бути ефективно використані як засіб збереження та підвищення фізичних кондицій людини. За своїм змістом це тренування може бути однопредметним (біг, швидка ходьба) або комплексним (гімнастика, природні циклічні вправи, спортивні ігри).

Термін "фізичний стан" є еквівалентом терміна "фізичне здоров'я", що випливає з визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я: "Здоров'я - це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя" [1]. Таким чином, можна розрізняти три види здоров'я: психічне, фізичне, соціальне.

Під фізичним станом розуміють сукупність морфофункціональних показників, які свідчать про рівень фізичної працездатності, фізичного розвитку й фізичної підготовленості людини [1].

У зарубіжній літературі з питань кондиційного тренування поняття "фізичний стан" вживається як синонім поняття "фізична кондиція".

Термін "рекреація" являє собою сукупність етимологічних значень: "rесrеаtiо" (лат.) — відновлення, "гесгеаtіоn" (франц.) - розвага, відпочинок. У визначенні рекреації сукупність етимологічних значень терміна достатньо повно розкриває сутність явища, процесу.

Фізична рекреація як один із компонентів фізичної культури являє собою процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами. Основні характеристики рекреації:

-   проведення заходів у вільний час;

-   добровільність участі;

-   задоволення від участі;

-   соціальна користь;

Рекреація розв'язує такі завдання:

-   зміцнення здоров'я (фізичного, психічного, соціального),

-   протидія стресам;

-   самовираження особистості;

-   розвиток творчого підходу в організації дозвілля;

-   збагачення життя людини та суспільства в цілому.

Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов’язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функції опорно-рухового апарата, активізації обміну речовин.

1.3 Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при різних захворюваннях систем та органів людини

Лікувальна фізкультура – один з найбільш біологічно обгрунтованих методів лікування. Це перш за все терапія регуляторних механізмів, яка використовує найадекватніші біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму для ліквідації патологічного процесу.

Під час виконання фізичних вправ посилюється кровообіг і до працюючих м’язів поступає більша кількість крові, і відповідно більше живих речовин і кисень.

При систематичному виконанні фізичних вправ м’язи зміцнюються, їх потужність і працездатність ростуть, а це сприяє здійсненню завдання відновлювальної і коректуючої терапії при порушеннях в організмі.

Лікувальна фізкультура в комплексному лікуванні різних захворювань по праву займає все більше місця, особливо при захворюванні невриту лицьового нерва. Цілеспрямовані і дозовані, структурно оформлені рухи служать також вельми ефектним засобом реабілітації при різних захворюваннях.

Досягнення біології, динамічної анатомії, фізіології, біофізики, біомеханіка з одного боку і клінічної медицини – з іншого дозволила підійти до глибокого розуміння неврологічного значення засобів ЛФК і теоретично обгрунтувати їх зстосування при різних хворобах. На базі сучасних фізіологічних, біомеханічних і клінічних концепцій створені теоретичні основи ЛФК, систематизовані фізичні вправи і певні методичні положення до їх застосування.

Таким чином, створені потрібні передумови для методичних розробок

окремих питань в галузі практичного застосування лікувальної фізкультури.

Лікувальна фізкультура з метою підтримки зору включає загально розвиваючі і спеціальні вправи,а також рухові ігри.

Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях дихального апарату

грунтується перш за все на можливості довільної регуляції глибини і частоти дихання, його затримки і форсування.

За допомогою спеціальних статистичних і динамічних вправ можна перекладати поверхневе дихання на глибше, продовжувати або скорочувати фази вдихання і видихання, покращувати ритм дихання, збільшувати вентиляцію легенів. Заняття лікувальною гімнастикою при раціональному поєднанні загальнозміцнюючих фізичних вправ із спеціальними дихальними вправами і різними фазами дихання підсилюють лімфо-і, кровообіг в легенях і цим сприяють швидкому і повнішому розсмоктуванню інфільтратів і ексудатів в легенях і в плевральній порожнині, попередженню утворення в ній спайок і інших утворень. Включення лікувальної гімнастики в комплексне лікування гострих захворювань органів дихання значно збільшує його ефектність і зберігає у хворих в подальшому працездатність.

-           поліпшення дихальної функції;

-           зміцнення дихальної мускулатури;

-           зільшення екскурсії грудної клітки і діафрагми;

-           сприяти розтяганню плевральних спайок і очищенню дихальних шляхів від патологічного секрету.

-           гостра стадія хвороби (висока температура, асматичного нападу);

-           злоякісні новоутворення легенів;

-           гострі гнійні запалення;

-           небезпека виникнення кровотечі.

Процеси дихання регулюються центральною нервовою системою. Парний дихальний центр складається з двух частин – центру вдихання і центру видихання.

Дихальна система складається з шляхів, які проводять повітря – носова порожнина, трахея і бронхи і власне дихальної частини - легенів. У носовій порожнині знаходиться орган нюху.

Пневмонія – запалення легенів. Буває дільнична – коли запалена окрема ділянка легеневої тканини, і крупозна - вражає цілу частину або всю легеню. Захворювання зачіпає і серцево-судинну і нервову систему. При крупозній і дільничній пневмоніях в проділах альвеол утворюється ексудат (мокрота), що виключає уражену ділянку з акту дихання. Після крупозної пневмонії можуть залишатися спайки, які обмежують нормальне дихання.

Лікувальна фізкультура при пневмонії:

- підсилити крово і лімфообіг в легенях, щоб швидше розсмоктався

ексудат і виділялася мокрота;

- попереджати ускладнення (атеросклероз легенів, спайки в порожнині плеври);

- нормалізувати тканинний обмін для ліквідації інтоксикації організму;

- відновити нормальне дихання і пристосувати організм до фізичних навантажень;

- поліпшити нервово-психічний і загальний стан.

При крупозній пневмонії лікувальною фізкультурою можна займатися, коли температура знизиться до 37,5оС і якщо серцебиття не часте. При дільничній пневмонії при нормальній або субфебріальній температурі.

У І періоді (постільний режим) заняття проводять в початковому положенні лежачи на спині, включають загально розвиваючі вправи, які сприяють рухам грудної клітки у різних напрямках.

У ІІ періоді (напівпостільний режим) вправи виконують в початкових положеннях сидячи і стоячи. До занять належать вправи з предметами (гумовий м’яч, гімнастична палиця).

У ІІІ періоді (тренувальний) вправи виконують в різних початкових положеннях, з предметами і без них, на гумнастичній стінці, під час ходьби. Рекомендуються прогулянки, ігри – волейбол, теніс, настільний теніс, гребля.

Плеврит - це запалення плеври, яка покриває легені, внутрішню частину грудної клітки і діафрагму. Це захворювання з накопиченням рідини в плевральній порожнині або без накопичення клунку. Плеврит частіше вторинний і пов’язаний з туберкульозним процесом в бронхіальних шлунках, ревматизмом, пневмонією, пухлинними процесами.

Завдання ЛФК при плевритах:

-           поліпшити крово- і лімфообіг в легенях і плеіврі;

-           зупинити утворення спайок і розвиток парезу дихальних м”язів;

-           укріпити організм і підвищити його опірність.

У гострому періоді протікання хвороби ЛФК протипоказано. Можна починати займатися лише при одужанні, коли зменшується ексудат, температура падає до 35оС і нижче, з’явиться шум від тертя плеври.

У І періоді (постільний режим) вправи виконують в початкових положеннях лежачи на спині і сидячи на ліжку.

У ІІ періоді (напівпостільний режим) початкові положення, стоячи і ходьбі.

У ІІІ періоді (тренувальний) початкові положення різні.

Використовується ходьба дозована, вправи загально розвиваючі, з предметами, на тренажерах, шведській стіні,а також гра у волейбол, теніс.

Реабілітація дій засобів фізичної реабілітації призвана повернути хворого до нормального стану здоров’я, виявити і активізувати його функціональні резурви та забезпечити їх використання на оптимальному рівні. Крім того, методи реабілітації сприяють активізації захисно-застосувальних механізмів, необхідних організму для боротьби з захворюваннями, а також відіграє важливу роль скорішому відновленні. Вона є комплексною проблемою, яка має багато направлень. Включає в себе фізичну, психічну, трудову та соціальну реабілітацію.

В реабілітації кожного з захворювань виділяють чотири етапи:

І етап. Ліквідація або максимальне зниження активності патологічного процесу.

ІІ етап. Об’єктивне оцінювання функціонального стану організму і резервів серцево-судинної системи. Проведення комплексу заходів для покращення фізичного стану і відновлення.

ІІІ етап. Оцінювання результатів відновлення, помірні навантаження в залежності з функціональними можливостями.

ІV етап. Диспансерний нагляд заходами по підтримці та покращенні стану.

Тренуючи реабілітаційні програми повинні відповідати цілому ряду вимог. А саме: вимагається визначити максимальну інтенсивність, характер, тривалість, періодичність вправ, забезпечити ефективний контроль за безпекою їх виконання.

У початковому періоді реабілітації фізичні вправи впливають переважно на м’язову, а потім вже на інші системи та органи. Заняття розпочинаються з вступного періоду (розминки), система організму проходить етап адаптації. Потім йде стимулюючий етап (тренуючий) і вирішальний період з поступовим зменшенням навантаження. Інтенсивність вправ від заняття до заняття поступово зростає.

Організаці і планування фізичної реабілітації в нашому дослідженні базується на основі вимог навчальної програми. Засоби і методи фізичної реабілітації ми підбирали з урахуванням особливостей рівня психологічного стану. Спеціальна теоретична і практична підготовка містить інформацію про здоровий спосіб життя, самоконтроль фізичного стану, необхідність розвитку фізичних якостей з метою поліпшення стану здоров’я і оптимізації.

Організація раціонального поєднання фізичного навантаження та відпочинку передбачала сон не менше ніж 9 годин на добу, виконання кожен день помірних фізичних вправ.