Характеристика основних форм оздоровлення фізичною культурою

3.1 Характеристика основних форм оздоровлення фізичною культурою

Система фізичних вправ, направлених на підвищення функціонального стану до необхідного рівня, називається оздоровчою або фізичною. Першочергове оздоровче тренування є підвищення рівня фізичного стану до безпечних величин, гарантуючих стабільне здоров”я. Найважливішою метою тренування для людей середнього і літнього віку є профілактика серцево-судинних захворювань, що є основною причиною непрацездатності і смертності в сучасному суспільстві. Крім того, необхідно враховувати вікові фізіологічні зміни організма в процесі еволюції. Все це обумовлює специфіку занять оздоровчою фізичною культурою і вимагає відповідного підбору тренувальних навантажень, методів і засобів тренування. В оздоровчому тренуванні розрізняють наступні основні компоненти навантаження, що визначають її ефективність: тип навантаження, величину навантаження, тривалість і інтенсивність, періодичність занять, тривалість інтервалів відпочинку між заняттями.

Характер дії фізичного тренування на організм залежить перш за все від виду вправ, структури рухового акту. В оздоровчому тренуванні розрізняють три основні типи вправ, що володіють різною виборчою спрямованістю.

1 тип – циклічні вправи спрямовані аероба, сприяючи розвитку загальної витривалості;

ІІ тип - циклічні вправи змішаної аеробно-анаеробної спрямованності, розвиваючі загальну і спеціальну витривалість;

ІІІ тип - ациклічні вправи, що підвищують силову витривалість.

Застосування маніпуляційних методик на хребті, як правило, приводить до гіпермобільності, особливо в хворих з гіпотонією м'язів, погано сформованим м'язовим корсетом, що згодом йому буде завдавати багато неприємностей, тому доцільно проводить тільки в комплексі з лікувальною гімнастикою. При існуючих в шийному відділі розблокування вже на перших сеансах веде до необхідності іммобілізації сегменту, а призначення динамічних вправ може привести до появи звичних “підвивихів” і підсилить нестабільність, нерідко з клінікою. Тому на етапі рекомендується проводить спеціальні фізичні вправи для м'язів шиї у вигляді ізометричної гімнастики (Ярем), яка при необхідності може проводиться і при фіксованому шийному відділі полужестким коміром, не знімаючи останнього.

Ярем при одноразовому використовуванні є методом релаксації, поліпшуючим умови гемодинаміки. Під час статичного навантаження поліпшується венозний відтік, а у момент розслаблення - артеріальний приток. Виконуючись багато разів з навантаженням, що поступово збільшується, тобто тимчасове ізометричне скорочення м'яза, здійснюється тренувальний режим. Формується м'язовий корсет, ущемляються зв'язки, відбувається стабілізація.

При проведенні ізометричної гімнастики з непомірною силою і тривалістю можуть з'явиться ускладнення у вигляді гострих гемодинамічних розладів. Існує також небезпека збільшення наявної нестабільності. У зв'язку з цим ми рекомендуємо дітям проводить її до відчуття болю, з помірною силою. Критерієм будуть з'являться показники приладу: сила напруги повинна бути понижена на 1/3 з максимально можливою. Робота проводиться в цьому режимі з кожним м”язом на встановлений час. Для цього на наявному табло-таймері встановлюється час скорочення і розслаблення м'яза. При невчасному переході з одного режиму в іншій з'являється світлова відмітка.

Досвід роботи показує, що використовування ізометричної гімнастики з опором протягом 10-14 днів з кратністю 3 рази на день є достатнім для стабілізації і підготовки зв'язково-м'язового апарату до проведення динамічної роботи. Ізометричну гімнастику для м'язів шийного відділу хребта слід починати з п'яти підходів до кожного м'яза, поперемінно напружуючи і розслаблюючи їх по 5 секунд дітям до 10-11 років, в дітей з різко вираженою слабкістю зв'язкового апарату. У старшому віці в початковому періоді скорочення м'яза слідує проводить протягом 6 сек. За відсутності скарг на погіршення самопочуття щодня час напруги м'яза збільшується на 1 сек, доходячи до 8 сек, а час розслаблення додається на 1 сек. при режимі скорочення 7 сек, зберігається при напрузі в 8 сек, а потім зменшується на 2 сек, при тому ж часі скорочення.

Після курсу ізометричної гімнастики виробляється м'язово-суглобове відчуття, і дитина згодом може проводить ці вправи самостійно. Після курсу лікувальної гімнастики описаної вище, слідує переходить до динамічних вправ спочатку по малій амплітуді, потім по середній і, нарешті, по великій. Динамічні вправи проводяться після ізометричної гімнастики.

Проте оздоровчим і профілактичним ефектом відносно атеросклерозу і серцево-судинних захворювань володіють лише вправи, направлені на розвиток можливостей аеробів і загальної витривалості.

По ступеню впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (у залежності ось структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і ациклічного характеру. Циклічні вправи - це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, гребля. У ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивні ігри, єдиноборство. Ациклічні вправи роблять переважний вплив на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах, лабільність нервово-м'язового апарату. До видів з переважним використовуванням ациклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки, ритмічну і атлетичну гімнастику.

РАНКОВА ГІГІЄНІЧНА ГІМНАСТИКА

Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє швидшому приведенню

організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня

працездатності у перебіг трудового дня, вдосконаленню координації нервово-м'язового апарату, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкірних і м'язових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.

ВИРОБНИЧА ГІМНАСТИКА

Цей вид оздоровчої фізкультури використовується в різних формах безпосередньо на виробництві. Ввідна гімнастика перед початком роботи сприяє активізації рухових нервових центрів і посиленню кровообігу в робочих м'язових групах. Вона необхідна особливо в тих видах виробничої діяльності, які пов'язані з тривалим збереженням сидячої робочої і точністю виконання дрібних механічних операцій.

Фізкультурні паузи організовуються безпосередньо під час роботи. Час їх проведення визначається фазами зміни рівня працездатності - в залежності ось виду діяльності і контингенту працюючих. Фізкультурна пауза за часом повинна випереджати фазу зниження працездатності. За допомогою виконання вправ з музичним супроводом для незадіяних м'язових груп (по механізму активного відпочинку) поліпшується

координація діяльності нервових центрів, точність рухів, активізуються процеси пам'яті, мислення і концентрації уваги, що благотворно впливає на результати виробничого процесу.

РИТМІЧНА ГІМНАСТИКА

Особливість ритмічної гімнастики полягає у тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних засобів, що роблять вплив на організм. Так, серії бігових і прижкових вправ впливають переважно на серцево-судинну систему, нахили і присідання - на руховий апарат, методи релаксації і самонавіювання - на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м'язів і рухливість в суглобах, бігові серії - витривалість, танцювальні - пластичність і т.д. У залежності від вибору

вживаних засобів заняття ритмічною гімнастикою можуть носить переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий або змішаний характер. Характер енергозабезпечення, ступінь посилення функцій дихання і кровообігу залежать від виду вправ.

Серія вправ партерного характеру (у положеннях лежачи, сидячи) робить стабільний вплив на систему кровообігу. ЧСС не перевищує 130- 140 уд/хв. тобто не виходить за межі зони аероба; споживання кисню збільшується; зміст молочної кислоти не перевищує рівня- близько 4,1 ммоль/л. Таким чином, робота в партері носить характер переважно аероба. У серії вправ, виконуваних в положенні стоячи, локальні вправи для верхніх кінцівок також викликають збільшення ЧСС до 130--140 уд/хв. танцювальні рухи - до 150-170, а глобальні (нахили, глибокі присідання) -до 160--180 уд/хв. Найефективнішу дію на організм надають серії бігових і прижкових вправ, в яких при певному темпі ЧСС може досягати 180--200 уд/хв., а споживання кисню -- 2,3 л/хв., що відповідає 100%. Таким чином, ці серії носять переважно анаеробний характер енергозабезпечення (або змішаний з переважанням анаеробного компоненту); вміст лактату в крові до кінця тренування в цьому випадку досягає 7,0 ммоль/л.

У залежності від підбору серій вправ і темпу рухів заняття ритмічною гімнастикою можуть мати спортивну або оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня ЧСС 180--200 уд/хв. може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. В цьому випадку она носить переважно анаеробний характер і супроводжується пригнобленням механізмів аеробів енергозабезпечення і зниженням величини. Істотної стимуляції жирового обміну при такому характері енергозабезпечення не відбувається; у зв'язку з цим не спостерігаються зменшення маси тіла і нормалізація обміну холестерину, а також розвиток загальної витривалості і працездатності.

На заняттях оздоровчої спрямованості вибір темпу рухів і серій вправ повинен здійснюватися так, щоб тренування носило в основному характер аероба (із збільшенням ЧСС в межах 130--150 уд/хв.). Тоді разом з поліпшенням функцій опорно-рухового апарату (збільшенням сили м'язів, рухливості в суглобах, гнучкості) можливе підвищення рівня загальної витривалості, але в значно меншому ступені, ніж при виконанні циклічних вправ.

АТЛЕТИЧНА ГІМНАСТИКА

Заняття атлетичною гімнастикою викликають виражені морфофункціональні зміни (переважно нервово-м'язового апарату): гіпертрофію м'язових волокон і збільшення фізіологічного поперечника м'язів; зростання м'язової маси, сили і силової витривалості. Ці зміни пов'язані в основному з тривалим збільшенням кровотоку в працюючих м'язових групах в результаті багатократного повторення вправ, що покращує трофіку (живлення) м'язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарату кровообігу і - продуктивності аероба організму. Більш того, у результаті значного приросту м'язової маси погіршуються відносні показники найважливіших функціональних систем - життєвий індекс і максимальне споживання кисню. Крім того, збільшення м'язової маси супроводжується зростанням жирового компоненту, збільшенням змісту холестерину в крові і підвищенням артеріального тиску, що створює сприятливі умови для формування основних чинників ризиуа серцево-судинних захворювань.

При спостереженні за 30-річними чоловіками, протягом двох тижнів, що займаються атлетичною гімнастикою, було відмічено підвищення артеріального тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мм рт. ст. (а в 30 % з їх--де 140/80 мм рт.ст.), зниження життєвого індексу (в результаті збільшення маси тіла) з 72 до 67 мл/кг, збільшення ЧСС у спокої з 71 до 74 уд/хв. При виконанні функціональної проби навантаження кількість реакцій атипій на навантаження збільшиласявід 2 до 16 (з 30 обстежених), час відновлення пульсу - від 2,9 до 3,7 хв. За даними електрокардіографічного дослідження, знайдене перенапруження міокарду в 12 % що займаються.

Крім збільшення м'язової маси, цим негативним змінам сприяють також велика нервова напруга і затримка дихання при натуженні. При цьому різко підвищується внутрішньогрудний тиск, зменшується притока крові до серця, його розміри і ударний об'єм; в результаті знижується міокардіальний ліжечок і розвивається короткочасна ішемія міокарду. При тривалих перевантаженнях, що нерідко мають місце в атлетичній гімнастиці, вказані зміни можуть набути необоротного характеру .

От чому нарощування м'язової маси не повинне бути самоціллю.

Атлетичні вправи можна рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для молодих здорових чоловіків - у поєднанні з вправами, сприяючими підвищенню можливостей аеробів і загальної витривалості. Так, наприклад, при поєднанні вправ з тими, що обтяжують із спортивними іграми відмічено підвищення фізичної працездатності, а з біговим тренуванням - до 1407 кгм/хв, тоді як при заняттях «чистим» атлетизмом такого ефекту не спостерігалося. При поєднанні силових вправ з плаванням і бігом (4 рази на тиждень - атлетична гімнастика і 2 рази - тренування на витривалість) наряду з вираженим збільшенням сили і силової витривалості відмічено збільшення показників до 1300 кгм/хв.

Необхідно також врахувати, що силові вправи супроводжуються великими перепадами артеріального тиску, зв'язаними із затримкою дихання і натуженням. Під час натуження в результаті зниження притока крові до серця і серцевого нападу різко падає систола і підвищується тиск діастоли. Зразу ж після закінчення вправ -- внаслідок активного кровонаповнення шлуночків серця тиск систоли підіймається до 180 мм рт. ст. і більш, а діастола різко падає.

Ці негативні зміни можуть бути в значній мірі нейтралізовані при зміні методики тренування (робота з тими, що обтяжать не більш 50 % ось максимальної ваги і підйом снаряда у фазі вдиху), що автоматично виключає затримку дихання і на- тужіваніє. Дана методика запропонована фахівцями Болгарії, де атлетична гімнастика широко застосовується в оздоровчих цілях.

Необхідно критично віднестися до доцільності її використовування особами середнього і літнього віку (враховуючи вікові зміни - серцево-судинної системи і негативний вплив на чинники риска). Заняття атлетичною гімнастикою, як вже наголошувалося, можуть бути рекомендовані здоровим молодим людям за умови оптимізації тренувального процесу і поєднання атлетичних вправ з тренуванням на витривалість (біг і ін.). Люди зрілого віку можуть використовувати лише окремі вправи атлетичного комплексу, направлені на зміцнення основних м'язових груп (м'язів плечового поясу, спини, черевного преса і ін., як доповнення після тренування на витривалість в циклічних вправах.

ОЗДОРОВЧА ХОДЬБА

У масовій фізичній культурі широко використовується оздоровча (прискорена) ходьба: при відповідній швидкості (до 6,5 км/ч) її інтенсивність може досягати зони тренуючого режиму (ЧСС 120--130 уд/хв). За 1 ч ходьби витрачається 300--400 ккал енергії в залежності від ваги тіла (приблизно 0,7 ккал/кг на 1 км пройденого шляху). Наприклад, людина з масою тіла 70 кг при проходженні 1 км витрачає близько 50 ккал. При швидкості ходьби 6 км/ч сумарна витрата енергії складе 300 ккал. При щоденних заняттях оздоровчою ходьбою сумарна витрата енергії за тиждень складе близько 2000 ккал, що забезпечує мінімальний (пороговий) тренувальний ефект - для компенсації дефіциту енерговитрат і зростання функціональних можливостей організму.

Це підтверджується результатами дослідження максимальної продуктивності аероба. Так, через 12 тижнів тренування в оздоровчій ходьбі (по 1 ч. 5 разів на тиждень) у випробовуваних спостерігалося збільшення на 14 % в порівнянні з початковим рівнем. Проте такий тренувальний ефект можливий лише у непідготовлених початківців. У підготовленіших фізкультурників оздоровчий ефект ходьби знижується, оскільки із зростанням тренованості інтенсивність навантаження стає нижче. Збільшення швидкісної ходьби більше 6,5 км/ч, тому що, супроводжується непропорційним зростанням енерговитрат. При пересуванні із швидкістю 7 км/ч і більш поволі бігти легше, ніж швидко йти.

Прискорена ходьба як самостійний оздоровчий засіб може бути рекомендована лише за наявності протипоказань до бігу (наприклад, на ранніх етапах реабілітації після перенесеного інфаркту). За відсутності серйозних відхилень в стані здоров'я вона може використовуватися лише як перший (підготовчого) етап тренування на витривалість в початківцях з низькими функціональними можливостями. Надалі, у міру зростання тренованості, заняття оздоровчою ходьбою повинні змінятися біговим тренуванням.

Таким чином, основний тип навантаження використаний в оздоровчій фізичній культурі, циклічні вправи аеробів. Доступним і ефективним з них є оздоровчий біг. Описані вище форми оздоровчої фізичної культури не сприяють істотному зростанню функціональних можливостей системи кровообігу і рівня фізичної працездатності, а значить, не мають вирішального значення як оздоровчих програм. Провідна роль в цьому відношенні належить циклічним вправам, що забезпечують розвиток можливостей аеробів і загальної витривалості.

Лікування і профілактика постневропатичної контрактури мімічних м’язів.

Результати лікування контрактури мімічних м'язів залежать від ступеня вираженості. При контрактурі легкого ступеня більшість хворих не випробовує особливого дискомфорту і спокійно відноситься до свого помірного косметичного дефекту.

Контрактура мімічних м'язів легкого ступеня проводилося лікування тегретолом або фінлепсином по 0,2-2 рази на день протягом 10-15 днів і парафіновими або озокеритовими аплікаціями (тривалість сеансу 15-20 хв., температура 40-50 °С, на курс 10 процедур).

Лікування контрактури мімічних м'язів середнього і важкого ступеня представляє значні труднощі. Судячи з даних клінічних спостережень, в даний час не існує таких методів терапії, які дали б можливість добитися повної ліквідації м'язової контрактури. Проте при настирному, комплексному і раціональному лікуванні у багатьох хворих поліпшується загальний стан і зменшуються явища контрактури і синкінезії. Лікування лицьових м'язових контрактур середнього і важкого ступеня краще проводити в умовах стаціонару, а повторні курси - амбулаторно.

Одним з чинників успішного лікування є нормалізація нервово-психічної сфери, розлад якої часто спостерігається при контрактурі мімічних м'язів. Це, по-перше, досягається раціональною психотерапією. Хворим потрібно пояснити, що вони повинні уникати ситуацій, умов (хвилювання, переживання, тривале перебування на холоді та ін.), які підсилюють м'язову контрактуру. Призначаються малі транквілізатори (еленіум, реланіум, фенозепам та ін.), класичні седативні препарати (бром, валеріана, пустирник). Проводиться лікування фінлепсіном або тегретолом по 0,2 2-3 рази на день, протягом 15-20 днів, парафінові або озокеритові аплікації щоденно, на курс 10-15 процедур, фонофорез лідази або трілона Б, на курс 10 сеансів. Призначається легкий масаж, ЛФК. При цьому важливо навчити хворих самомассажу і самостійним заняттям ЛФК перед дзеркалом, щоб вони навчилися довільно контролювати рухи мімічних м'язів.

Протягом року рекомендується повторити в умовах поліклініки 2-3 аналогічні курси лікування з інтервалом, що становить 3-4 місяці.

Позитивний ефект при постізометричній релаксації мімічних м'язів (різновидність мануальної терапії) при їх контрактурі.

Методика. Кинестетичною пальпацією визначали локальний гіпертонус мімічних м'язів. Рука лікаря вказівним або великим пальцем в порожнині рота контролювала стан гіпертонусу, а решта пальців, розташованих зовні, проводила розтягування гіпертонусу. Хворому при цьому пропонувалося виробляти який-небудь мімічний рух проти опору, який створювався пальцями лікаря. Після того, як лікар переконувався, що локальний гіпертонус бере участь в русі, хворому пропонувалося утримувати зусилля помірної інтенсивності, потім слідувало активне розслаблення мімічних м'язів. Лікар в цей час зсовував шкіру обличчя так, щоб відбувалося пасивне розтягування скороченого м'яза з наявним локальним гіпертонусом. Далі, фіксуючи розтягнутий м'яз, хворого просять повторити активний опір малої інтенсивності протягом 5-6 с.

Звичайно через 4-5 ізометричних вправ наступає стійка релаксація м'яза, яка утримується 24-36 год. Одночасно зникають, або значно зменшуються больові відчуття. При локальному гіпертонусі невеликої величини досить 3-4 процедур. При стійкому і вираженому гіпертонусі рекомендується проводити 8-12 процедур.

Позитивним методом лікування м'язових контрактур є також те, що хворого можна навчити цій методиці і вони можуть самостійно застосовувати основні прийоми постізометричної релаксації мімічних м'язів.

Ефективність постізометричної релаксації при контрактурі мімічних м'язів, відзначає, що результати виявляються нестійкими.

Оскільки лікування контрактури мімічних м'язів, особливо середнього і важкого ступеня, ніколи не приводить до повного одужання, то дуже важлива профілактика цього ускладнення. Однією з основних задач профілактики лицьових контрактур є раннє і активне лікування невропатій лицьового нерва, яке слідує починати в препаралитичній стадії і проводити в умовах стаціонару, особливо при середньому і важкому ступені ураження лицьового нерва. Помічено, що контрактура мімічних м'язів нерідко розвивається у хворих з вираженими болями на ураженій стороні обличчя, завушної області, потилиці, коли невропатія лицьового нерва виникає на фоні гіпертонічної хвороби, атеросклерозу і діабету. Часто лицьові контрактури розвиваються при рецидивуючих невропатіях лицьового нерва і важких формах паралічу Бела. Погрому ця категорія хворих має потребу в особливій увазі, при їх лікуванні необхідно в динаміці проводити дослідження (ЕМГ, КЕД, хронаксиметрію).

Якщо при КЕД знайдені гальвано-фарадична дисоціація, а при дослідженні моторної хронаксії феномен на фоні подовженої хронаксії не мають тенденції до зникнення, то це вказує на можливість утворення м'язової контрактури, тому застосування гальванізації і електростимуляції протипоказане, оскільки вони можуть сприяти виникненню лицьової контрактури.

При перших ознаках контрактури мімічних м'язів виключаються всі види стимулюючої терапії (ін'єкції прозеріна, біостимуляторів, електролікування та ін.). Рекомендується призначення малих транквілізаторів, фінлепсина, парафінових або озокерітових аплікацій.

Недостатня ефективність консервативної терапії у ряду хворих з невропатією лицьового нерва і виникнення вторинної контрактури мімічних м'язів зумовили застосування хірургічного методу лікування при цій патології. Операція полягає в декомпресії лицьового нерва. Розкриваючи фаллопієв канал від шилососцевідного отвору до місця переходу вертикального відрізка в друге коліно, при цьому розкривається також епіневральная оболонка. Декомпресія лицьового нерва може вважатися достатньою, якщо відкрито приблизно 50 % його кола.

Найважчим є відбір хворих для хірургічного лікування, рання діагностика прогностично неблагополучних випадків і вибір оптимальних термінів для операції. При повному паралічі мімічної мускулатури необхідний щоденний електрофізіологічний контроль і якщо поріг електричної збудливості зростає, стає ясним до кінця першого тижня, виникає необхідність хірургічної декомпресії нерва.

При визначенні хронаксії з паралічем Бела дійшли висновку, що друга неділя захворювання є критичною у визначенні прогнозу: швидке подовження хронаксії в цей період вказує на прогресуючу дегенерацію. Динамічні спостереження за показниками реобази і хронаксії можуть дати підстави для хірургічного лікування.

Декомпресія лицьового нерва показана протягом перших трьох тижнів захворювання до того, як наступає дегенерація 90-95 % його волокон (приблизно у 10 % випадків). Якщо при електронейронографії виявляється дегенерація 90 % волокон протягом 5-7 днів, то це являється показником важкої поразки лицьового нерва і виникає необхідність хірургічної декомпресії нерва.

Важливе значення ранньої і проводимої в динаміці електроміографії для вирішення прогнозу свідчень до операції у хворих на параліч Бела. При виробленні свідчень до хірургічного лікування в ранні терміни захворювання електроміографічні дані інформативні в плані оцінки глибини поразки лицьового нерва. Чим більше нервових волокон піддаються органічним змінам, тим менше за шанси на повноцінне відновлення. Як було показано у відповідному розділі, більш чіткішим ЕМГ показником для цієї мети служить ступінь зниження амплітуди.

При реєстрації мімічних м'язів з амплітудою не нижче 20 % в порівнянні із здоровою стороною результати консервативного лікування, як правило, сприятливі. За відсутності або зниженні його до 10 % і нижче, а також у разі його амплітуди 10-20 % в порівнянні із здоровою стороною і при подальшому зниженні в динаміці результати консервативної терапії погані, що свідчить про свідчення до хірургічного лікування. По вказаній методиці це питання можна вирішити на 10-му дню захворювання. Рання операція збільшує можливості кращого відновлення порушених функцій лицьового нерва і мімічних м'язів.