Тарифна система оплати праці

3. Тарифна система оплати праці

Тарифна система оплати праці являє собою сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється диференціація і регулювання рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників у залежності від складності, кваліфікаційного рівня, умов праці, особливостей і значення окремих виробництв, районів країни. Тарифна система – це сукупність взаємозалежних елементів: тарифно-кваліфікаційні довідники, тарифні сітки і ставки, схеми посадових окладів, надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів, районні коефіцієнти і т.д.

За допомогою тарифної системи здійснюється єдина державна політика в області організації оплати праці.

Тарифно – кваліфікаційні довідники робіт і професій – це нормативні документи, у яких усі види робіт поділяються на групи в залежності від складності. У даний час діє в народному господарстві України Єдиний тарифно – кваліфікаційний довідник (ЄТКС), що складається з 72 випусків, у яких передбачено більш 5 тисяч професій працівників і виконуваних ними робіт. Перший і другий випуск передбачають наскрізні професії і використовуються на підприємствах усіх галузей народного господарства. Тарифно – кваліфікаційні характеристики професій працівників розроблені стосовно до діючих тарифних сіток. Розряди робіт установлені по їхній складності без обліку умов праці. Включені в ЄТКД характеристики робіт служать для визначення тарифних розрядів по кожній професії і спеціальності; для встановлення складності робіт (розрядів робіт) і присвоєння кваліфікації (тарифних розрядів) робітника; для складання навчальних програм по підготовці і підвищенню кваліфікації робітників.

Кваліфікаційні характеристики професій складені по кожному тарифному розряду, і як правило, складаються з трьох розділів: «Характеристика робіт», «Повинний знати», «Приклади робіт».

«Характеристика робіт» – у даному розділі наведений опис роботи, що робітник визначеного розряду повинний уміти виконувати, регламентується вибір і визначення режимів роботи, порядок підготовки матеріалів до обробки і т. ін.

«Повинний знати» – мінімальний перелік теоретичних і практичних знань, необхідних для виконання конкретної задачі.

«Приклади робіт» – перелік конкретних робіт, що відповідають визначеному розрядові.

Кваліфікаційний довідник для спеціалістів містить 132 загальногалузеві кваліфікаційні характеристики посад керівників, фахівців і службовців, призначений для підбора і розміщення кадрів, визначення посадових обов'язків, кваліфікаційних вимог, пред'явлених до керівників, спеціалістів і службовців.

У кваліфікаційних характеристиках указуються посадові обов'язки, вимоги до знань, рівневі і профілеві підготовки керівників, фахівців і службовців. Кваліфікаційні характеристики по кожній посаді складаються з трьох розділів: «Посадові обов'язки», «Повинний знати», «Кваліфікаційні вимоги».

Передбачене також внутрішньопосадове категорирування спеціалістів з оплати праці. Кваліфікаційна категорія відбиває ступінь фактичної кваліфікації спеціаліста, його ділові якості, уміння самостійне і творчо виконувати доручену роботу. Вона не є посадовим найменуванням. Кваліфікаційна категорія спеціаліста встановлюється в межах однієї і тієї ж посади, наприклад, інженер з організації і нормуванню праці, інженери з організації і нормування праці ІІ й І категорії, провідний інженер з організації і нормування праці, тобто передбачені чотири ступіні категорирування. Для інженерів – конструкторів, інженерів – технологів (дизайнерів), інженерів – програмістів, інженерів по електроніці, інших спеціалістів, що у першу чергу забезпечують прискорення наукове – технічного прогресу і підвищення якості продукції на виробництві, передбачено п'ять ступіней категорирування з оплати праці. Наприклад, інженер-конструктор, інженери-конструктори ІІІ, ІІ й І категорій, провідний інженер–конструктор. Техніки всіх спеціальностей поділяються на три категорії: технік, техніки ІІІ й І категорії.

Тарифна сітка являє собою сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких установлюється безпосередня залежність оплати праці від кваліфікації робітників. Тарифні сітки характеризуються числом розрядів, діапазоном тарифної сітки і міжрозрядними співвідношеннями.

Діапазон тарифної сітки являє собою співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів. Діапазон тарифної сітки встановлюється з урахуванням вимог до робітників нижчого і вищого розряду. Він не повинний бути як необґрунтовано широким, що викликало би невиправданий розрив в оплаті праці нижчого і вищого розрядів, так і заниженим, що привело б до зрівнялівки в оплаті праці працівників високої і низької кваліфікації. Діапазон тарифної сітки залежить головним чином від максимальних розходжень у складності виконуваних робіт.

Міжрозрядне співвідношення – це абсолютне і відносне (у%) наростання тарифних коефіцієнтів. Абсолютне наростання визначається шляхом вирахування з тарифного коефіцієнта одного розряду тарифного коефіцієнту попереднього розряду. Відносне наростання кожного наступного тарифного коефіцієнта в порівнянні з попереднім показує, на скількох відсотків рівень оплати робіт (робітників) даного розряду перевищує рівень оплати робіт (робітників) попереднього розряду.

В існуючих умовах на більшості підприємств використовуються шести і восьмирозрядні тарифні сітки. Розрізняють чотири групи уніфікованих тарифних сіток, що диференційовані по наступних галузях економіки:

для оплати праці працівників цехів основного виробництва підприємств чорної металургії установлена восьмирозрядна сітка з діапазоном 1:2,4;

для оплати праці працівників машинобудування, включаючи електротехнічну, електронну, радіотехнічну промисловість установлена шестирозрядна і восьмирозрядна сітка з діапазоном відповідно 1:1,8; 1:2,01.

Нижче приводиться характеристика сітки, що діє в машинобудуванні (табл. 12.1).

Таблиця 12.1. Характеристика тарифної сітки, що діє в машинобудуванні

Показники тарифної сітки	розряди
	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й
Тарифні коефіцієнти	1,0	1,08	1,23	1,35	1,54	1,8	1,89	2,01
Зростання тарифних коефіцієнтів: – відносне, % – абсолютне		8,00 0,08	11,1 0,12	12,5 0,15	14,1 0,19	16,9 0,26	5,00 0,09	6,80 0,13

Розмір тарифної ставки (окладу) першого тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.

Тарифні ставки (оклади) інших розрядів і груп визначаються множенням тарифної ставки (окладу) першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду.

Крім перерахованих сіток розроблена єдина тарифна сітка (ЄТС) для оплати праці робітників та службовців по загальним (наскрізним) професіям і посадам (табл. 12.2).

Таблиця 12.2. Єдина тарифна сітка оплати праці робітників та службовців по загальним (наскрізним) професіям і посадам

Тарифні розряди	Тарифні коефіцієнти		Тарифні розряди	Тарифні коефіцієнти
	1 група	2 група		1 група	2 група	3 група
1 2 3 4 5 6 7 8	1,00 1,12 1,25 1,39 1,54 1,70 1,87 2,06	1,00 1,06 1,18 1,32 1,47 1,62 1,78 1,96	9 10 11 12 13 14 15	2,26 2,49 2,74 3,01 3,31 3,64 4,01	2,16 2,37 2,61 2,92 3,21 3,53 3,88	- - - 2,83 3,11 3,42 3,76

Кожному, із другого по одинадцятий, тарифному розрядові відповідають дві групи, а з дванадцятого по п'ятнадцятий – три групи тарифних коефіцієнтів. Виходячи з цих груп з кожного тарифного розряду встановлюються відповідно два або три фіксованих розміри тарифних ставок (окладів). Установлення на підприємствах, в організаціях конкретних розмірів фіксованих тарифних ставок (окладів) працівникам одного розряду здійснюється з урахуванням результатів їхньої роботи.

На підприємствах у практичних цілях (у випадку застосування єдиної тарифної сітки) виконується розрахунок середніх тарифних коефіцієнтів і середніх тарифних розрядів для груп робітників (робіт) у такий спосіб:

 або

де К_ср – середній тарифний коефіцієнт;

п – кількість і – х розрядів;

К_і тарифний коефіцієнт і – го розряду;

Ч_і – число робітниківі – го розряду;

Ч_о – загальне число робітників;

Т_і – трудомісткість робіт і-го розряду.

Середній тарифний розряд робітника (робіт) розраховується за формулою:

 або

де Р_ср – середній тарифний розряд групи робітників (робіт);

Р_і – тарифний розряд і-го робітника (роботи).

Тарифні ставки являють собою виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників в одиницю часу (година, день, місяць), тому розрізняють годинні, денні, місячні тарифні ставки по кожнім кваліфікаційному розряді.

Годинні тарифні ставки застосовуються в більшості галузей промисловості, коли завдання робітникові встановлюється у виді норми на операцію або одиницю виробу.

Денні тарифні ставки встановлюються в галузях, у яких розраховуються змінні норми виробітку (металургійна, нафтообробна, вугільна і т.д.).

Місячні тарифні ставки застосовуються для робітників, зайнятих на експлуатації електроустаткування, електроенергетичної галузі і т.д.

Ставка першого розряду – це мінімальна заробітна плата робітника, тобто вона визначає законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану роботу, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану роботу.

Рівень тарифної ставки першого розряду залежить від фінансової можливості підприємства на період дії колективного договору, державної, галузевої, регіональної гарантії мінімальної заробітної плати.

Тарифні ставки наступних розрядів розраховуються множенням тарифної ставки 1 – го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт по формулі:

Т_і = Т₁ х К_і,

де Т_і – тарифна ставка і-го розряду;

Т₁ – тарифна ставка 1 – го розряду;

К_і – тарифний коефіцієнт і-го розряду.

Годинні тарифні ставки є основою для нарахування встановлених доплат і надбавок.

У залежності від виробничих умов на підприємстві застосовуються різні види доплат і надбавок, що являють собою частину тарифної системи, яка змінюється.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» тарифною системою передбачені диференційовані доплати і надбавки в залежності від умов праці, інтенсивності, професійності, майстерності, високих досягнень у праці і важливості робіт.

Застосування доплат і надбавок, їхні розміри обмежуються фінансовими можливостями підприємств. Усі діючі в даний час види компенсаційних доплат і надбавок необхідно розділити на дві великі групи: доплати і надбавки, що не мають обмежень за сферами трудової діяльності, і доплати і надбавки, застосовувані у визначених сферах прикладання праці. У першу групу входять доплати: за роботу у вихідні і святкові дні; за роботу в понаднормовий час; неповнолітнім працівникам у зв’язку зі скороченням їхнього робочого дня; робітникам, що виконують роботи нижче привласненого їм тарифного розряду (різниця між тарифною ставкою робітника виходячи з привласненого йому розряду і ставкою по виконуваній роботі); при невиконанні норм виробітку і виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; до середнього заробітку у випадках, передбачених законодавством; робітникам у зв’язку з відхиленням від нормальних умов виконання роботи.

Інші види виплат мають обмежену сферу застосування. Одні, наприклад, установлюються з метою компенсації додаткової роботи, не зв’язаної безпосередньо з функціями працівника. Як приклад можна привести виконання функцій керівника, коли працівник не звільняється від основної роботи. Інші види надбавок поширюються на роботи з несприятливими умовами чи праці на роботи особливого характеру.

Доплати і надбавки з обмеженою сферою застосування доцільно розподілити на три групи.

Перша група – доплати стимулюючого характеру. Найбільш значимими з них є доплати за сполучення професій (посад); розширення зон обслуговування, збільшення обсягу виконуваних робіт; виконання обов’язків відсутнього працівника; професійна майстерність робітника; високі досягнення в праці і високий рівень кваліфікації фахівців; забезпечення значної питомої ваги продукції, що відповідає світовим досягненням, істотне розширення експорту і підвищення технічного рівня виробництва; виконання обов’язків бригадирів (ланкових) працівником, не звільненим від основної роботи та інші.

Друга група включає доплати, зв’язані з особливим характером виконуваної роботи (сезонністю, віддаленістю, невизначеністю об’єкта роботи і т. п.). Вони передбачені за роботу у вихідні, що є робочими днями за графіком (текстильна промисловість); роботу за графіком з поділом дня на частини з перервами не менше двох годин; багатозмінний режим роботи; ненормований робочий день водіям, що працюють на легкових автомобілях (крім автомобілів «таксі»), а також водіям, що працюють на інших автомобілях в експедиціях; зайнятих на геологорозвідувальних, топографічних і дослідницьких роботах; дні відпочинку (відгулів).

Третю групу представляють доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних: роботу з важкими (шкідливими) і особливо важкими (особливо шкідливими) умовами праці робітникам, майстрам, начальникам ділянок і цехів, іншим фахівцям і службовцям – при їхній постійній зайнятості (не менше 50% часу) на ділянках, у цехах і на виробництвах, де більше половини робітників одержують доплати за несприятливі умови праці, інтенсивність праці робітником на конвеєрах, потокових і автоматичних лініях; інтенсивність праці робітником високопродуктивних бригад у механізованих вибоях шахт і розрізів; роботу в нічний час; виконання робіт тільки в нічний час у тоннелях і підземних територіях метрополітенів.

Керівникам підприємств надане право самостійно диференціювати оплату праці в залежності від реальних умов, установлених колективним договором з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральними і галузевими (регіональними) угодами.