Адаптація податкового законодавства до європейських стандартів

1.2. Адаптація податкового законодавства до європейських стандартів.

Адаптація законодавства України має на меті реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність до європейських стандартів, включаючи приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво.

Особливість регулювання податків полягає в тому, що в його основу покладено принцип гармонізації податкового законодавства держав — членів Євросоюзу, реалізований у процесі створення і застосування різних правових форм, у які наділяються норми інтеграційного права, створювані інститутами ЄС.

Податок на прибуток юридичних осіб встановлений в усіх країнах — членах ЄС і є так само, як і в Україні (податок на прибуток підприємств), поряд з податком на додану вартість та податком з доходів фізичних осіб одним з найбільш важливих джерел доходів, що відіграють значну роль у формуванні доходної частини бюджетів країн. [2]

Юридичні особи обкладаються прибутковим податком незалежно від того, є вони резидентами даної держави чи ні. При цьому вони несуть різний податковий тягар на території даної держави, оскільки в основу розрахунку їх бази оподаткування покладено різні принципи.

Ставки податку на доходи корпорацій у країнах Західної Європи коливаються від 28% у Фінляндії та Швеції, 30% — 35% у Великобританії, Франції та Іспанії до 40% — 41 % у Німеччині та Бельгії відповідно, в колишніх країнах соцтабору : Польща — 24%, Болгарія — 25%, Чехія — 31%; в пострадянських країнах: Естонія — 18%, Латвія — 25%, при середньостатистичних даних по 17 країнах — 34,8%. [7]

З валового доходу відраховують витрати, перелік яких встановлюється законами. До них відносять витрати, пов'язані з виробничою діяльністю, відрахування до амортизацій них фондів, витрати на заробітну плату, рекламу тощо.

Для визначення бази оподаткування важливі принципи територіальності та резидентства . Відповідно до першого з них оподаткуванню в державі підлягають лише ті доходи юридичних осіб, що отримані на його території. Відповідно доходи, отримані поза межами даної держави, не включаються до бази оподаткування прибутковим податком. Принцип резидентства означає, що податок сплачується в державі, резидентом якої є юридична особа, незалежно від місця одержання прибутку.

Законодавство країн — членів ЄС закріплює різні підходи до оподаткування прибутку юридичних осіб, проте усю їх розмаїтість можна звести до декількох основних схем. Так у Бельгії, Голландії, Люксембургу та Швеції передбачене повне оподаткування прибутку, тобто прибуток компанії оподатковується корпоративним податком, а згодом, одержавши частину прибутку, акціонери сплачують з нього особистий прибутковий податок. В інших європейських державах з метою уникнення подвійного оподаткування, воно зменшується на рівні акціонерів. Ця схема реалізується двома способами. Наприклад, у Великобританії, Ірландії та Франції суми податку, сплаченого корпорацією, частково зараховують ся при визначенні сукупного оподатковуваного особистого доходу, частиною якого є дивіденди, отримані акціонером цієї корпорації, а у Австрії та Данії (незалежно від сплати корпоративного податку компанією) від податку частково звільняються дивіденди, отримані акціонером. [9]

Встановлення норм прискореної амортизації надає можливість компаніям у більш стислий термін, ніж за пропорційної (звичайної) амортизації, відшкодовувати свої витрати до закінчення терміну фізичного й морального зносу активів, що підлягають амортизації (споруд, машин, устаткування, патентів, авторських прав та ін.). Таким чином, вибравши норми амортизаційних відрахувань до закінчення терміну служби активів, компанії утримують у себе частину прибутку, не включаючи його до бази оподаткування[12]

Розходження в структурі прибуткових податків з фізичних і юридичних осіб означають різний податковий тягар у країнах — членах ЄС. У рамках національної юрисдикції це цілком узгоджується з конституційними принципами і податковим суверенітетом держави, однак в умовах Економічного й Валютного Союзу може призвести до дискримінації за ознакою громадянства. Вирішення цієї проблеми, так само, як і будь-якої іншої, пов'язаної з особливостями національного правового регулювання податків, залежить від чіткого розмежування податкової юрисдикції держав і співтовариств і визначення принципів інтеграційного податкового права, включаючи принцип федералізму. Цього можна досягти, закріпивши положення доктрини в нормативних актах або роз'яснивши їх у рішеннях суду ЄС.

Предмет гармонізації становлять закони країн — членів ЄС, регулюючих податок на прибуток, що його сплачують юридичні особи. Правовою основою ухвалення відповідних рішень Комісії та Ради є ст. 100 Договору про ЄС, що передбачає можливість гармонізації прямих податків у тій мірі, в якій вони прямо стосуються створення та функціонування спільного ринку. Гармонізація прямого оподаткування компаній опосередковано стосується доходів фізичних осіб, які є їхніми акціонерами та отримують частину свого річного доходу у формі розподілених компанією дивідендів. [23]

У цілому гармонізація оподаткування доходів юридичних осіб направлена на усунення податкових перешкод процесу концентрації організацій і підприємств та стимулювання таким чином створення транснаціональних європейських компаній, які спроможні успішніше конкурувати з компаніями третіх країн, також ухвалення спільних підходів щодо методів розрахунку бази оподаткування корпоративних податків та усунення подвійного оподаткування.

Таким чином, нова законодавча база України у сфері оподаткування має віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні потрібно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та суб'єктів господарювання, у даному випадку — юридичних осіб.

І незважаючи на розбіжності стосовно правового регулювання даного податку в окремих державах, що, як правило, пов'язані з особливостями визначення деяких його елементів, основні критерії справляння цього податку в країнах — членах ЄС залишаються незмінними, і саме вони мають бути покладені в основу реформування цього податку в Україні. Загалом механізм оподаткування доходів юридичних осіб в Україні передусім має стати прозорим, порядок нарахування — простим і зрозумілим для всіх платників податку. Цього ми чекаємо і від Податкового кодексу України, робота над яким продовжується.

1.3.Сутність і класифікація податків та зборів, їх функції.

 

Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях. Оскільки податкова система є однією із складових фінансової системи, функції податків випливають із функцій фінансів. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності по­датків, вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не тільки достатньо подат­ків, а й головне, надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами.[19]

Суть регулюючої функції податків полягає у можливості держави через діяльність податкового механізму забезпечувати процес регулювання соціально-економічних відносин. А саме за допомогою податкових ставок та податкових пільг держава намагається регулювати — процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності, темпи розширеного відтворення, захист малозабезпечених верств населення, перерозподіл доходів.

Податки, відображають рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів платника. У сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує суспільне призначення податків.

Оподаткування як окрема категорія економічного процесу повинне грунтуватись на притаманних йому принципах:

·          принцип законності;

·          принцип обов'язковості;

·          принцип повноти сплати;

·          своєчасність сплати податків і зборів;

В основі побудови механізму стягнення податків лежать такі елементи системи оподаткування, як суб'єкт оподаткування, об'єкт оподаткування, джерело сплати, ставка податку, одиниця оподаткування, квота.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками:

1.   Залежно від рівня державних структур.

2.   Залежно від форми оподаткування.

3.   Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування.

4.   Залежно від способу оподаткування.

5.   Залежно від способу зміни податкових ставок.

6.   Залежно від платника.

7.   Залежно від джерела сплати.

Залежно від рівня державних структур. Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Державні податки включають: податок на прибуток; податок на додану вартість; акцизний збір; прибутковий податок з громадян; плату за землю; лісовий доход; екологічний податок; державне мито; податок з власників транспортних засобів; вивізне мито; ввізне мито; плату за воду; промисловий податок; податок на промисел; податок на майно.[25]

Місцеві податки і збори передбачають: збір за паркування автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір з власників собак; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб_; які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; комунальний податок; збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті.

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі

( ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування податки бувають:

- розкладні, тобто встановлюється загальна сума потреби держави в доходах, яка розподіляється між територіальними одиницями і на нижчому рівні між платниками податків;

- окладні, такі податки, що спочатку встановлюється ставки податку, а потім розмір податку для кожного платника і загальна сума податку формується як сума окремих платежів.

Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника:

- податки з юридичних осіб (податок з прибутку підприємств, ПДВ, акцизний збір);

- податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок з промислу, курортний збір);

- змішані податки (податки з власників транспортних засобів, плата за землю).

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на майно, плата за землю).

Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов'язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені інші державні та місцеві податки, збори та обов'язкові платежі.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу. [13]

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.[3]

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА.

2.1.Система оподаткування підприємства та її становлення в Україні.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону "Про систему оподаткування". Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів. Система оподаткування - це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

- обов'язковість;

- рівнозначність і пропорційність;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обгрунтованість;

- рівномірність сплати;

- компетентність;

- єдиний підхід;

- доступність.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

- прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];

- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

- державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

- різні збори (за право використання місцевої символіки; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).[6]

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

2.2.Оподаткування підприємства, основні податки. Податок на

прибуток та ПДВ.

 

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами. Чистий дохід нарівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Об'єкт оподаткування визначається в основному через коригування суми балансового прибутку.

Таке коригування дає змогу:

- виключити подвійне оподаткування (з балансового прибутку вираховуються податки на землю і з власників транспортних засобів);

- звільняється від оподаткування прибуток, отриманий, від володіння корпоративними правами, а також від придбання державних цінних паперів (це сприяє розвитку ринку цінних паперів);

- звільнити від оподаткування прибуток, спрямований на фінансування утримання соціальної інфраструктури підприємства, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

У процесі визначення об'єкта оподаткування, крім оподаткованої суми балансового прибутку, ураховуються інші показники. Так, об'єкт оподаткування збільшувався на суму:

- збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні;

- коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);

- коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб'єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги).[11]

Це забезпечує контроль і регулювання відповідних напрямків діяльності суб'єктів господарювання.

Нарахований податок на прибуток зменшується на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства, спрямованого на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20% нарахованого податку на прибуток).

Податок на прибуток вираховують: (ВВП- валові витрати – амортизація)*25%.

Ставки оподаткованого прибутку:

-основну ставку встановлено в розмірі 25% до об’єкта оподаткування;

-за оподаткування страхової діяльності-3%;

- від реалізації інноваційного продукту-50% від основної ставки;

- суми прибутків нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів-6%.

Термін сплати податку: платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім кварталом.

За підсумками першого і другого місяців кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі. Розрахунок авансових платежів платники здійснюють самостійно без складання податкових декларацій.

Якщо має місце приховування або зниження сум податку на прибуток, платник сплачує:

-суму донарахованого податку;

-штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку;

-пеню, обчислену, виходячи з 120% облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Платниками ПДВ є суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об’єктом оподаткування є операції, пов’язані з продажем товарів усередині держави, їх імпортом чи експортом, а саме:

-продаж товарів на митній території України. У тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

Завезення товарів на митну територію України, виконання робіт, що здійснюються нерезидентами для використання або споживання на митній території України; завезення майна згідно з договором оренди, застави, іпотеки;

-вивезення товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції, які здійснюються суб’єктами господарювання. До них належать:

-випуск, розміщення і продаж цінних паперів;

-обмін цінних паперів на інші цінні папери;

-передача майна в оренду і його повернення після закінчення строку договору оренди;

-надання послуг із страхування і перестрахування,із соціального і пенсійного страхування;

-обіг валютних цінностей;

-виплата заробітної плати, дивідендів;

-надання брокерських і дилерських послуг;

-передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

Згідно із Законом “Про податок на додану вартість” застосовується дві ставки оподаткування: 20% і 0%.

Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

-продаж товарів, що були вивезені за межі митної території України;

-продаж товарів підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю;

-надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

-продаж вугілля та продуктів його збагачення, електроенергії, імпортного газу.

Термін сплати ПДВ до бюджету для платників податку. в яких обсяг операцій, що оподатковується, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян,- не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, а оподаткований період дорівнює календарному місяцю. Інші платники ПДВ самі визначають податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або кварталу.