Управління витратами

ЗМІСТ

ВСТУП.. 2

І. Теоретичні аспекти управління витратами.. 4

1.2. Витрати як економічна категорія. Система управління витратами.. 4

1.2. Пошук та виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів.. 6

1.3. Нормування та планування витрат. 9

ІІ. Аналіз управління витратами на підприємстві ВАТ «Гайсинський маслосирзавод». 16

2.1. Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ «Гайсинський маслосирзавод». 17

2.2. Аналіз фактичного стану управління витратами на ВАТ «Гайсинський маслосирзавод» та шляхи його покращення 21

2.3. Шляхи використання інформаційних технологій для підвищення ефективності управління витратами.. 8

ВИСНОВКИ.. 10

Список використаної літератури.. 13

ВСТУП

На етапі переходу до ринкових відносин багато підприємств, втративши державну підтримку, стали самостійними суб'єктами економічного життя. Питання вибору виду діяльності, організації виробничого процесу, випуску і збуту готової продукції стали прерогативою самих підприємств. В умовах самофінансування основним завданням для підприємств стало завдання отримання прибутку в розмірі, достатньому для відтворювального процесу. Основною умовою збільшення прибутку підприємства є зниження витрат виробництва і збуту продукції, зокрема собівартості продукції, що випускається.

Ефективне використання ресурсів підприємства неможливе без цілеспрямованого впливу на формування витрат, контролю за їх рівнем та економічного стимулювання їх зниження, що є суттю управління витратами. Вміння ефективно управляти витратами та отримувати від них максимальний результат є вирішальним чинником стабільності функціонування підприємства в ринкових умовах господарювання.

Тому питання управління витратами є вельми актуальними для сучасних підприємств.

Метою даної курсової роботи є висвітлення заходів, що підвищують ефективність управління витратами на підприємстві.

Досягнення поставленої мети забезпечується рішенням наступних завдань:

- визначити витрати як керовану економічну категорію;

- розглянути концептуальні основи управління витратами;

- вивчити основні прийоми і методи управління витратами підприємства;

- застосувати вивчені методи і прийоми в удосконаленні управління витратами підприємства ВАТ «Гайсинський маслосирзавод».

При написанні роботи використовувалися як методична допомога, так і публікації вітчизняних авторів, присвячені дисциплінам «Економіка підприємства», «Економічний аналіз», «Управлінський облік». При вивченні літератури з даної теми автор зіткнувся з великою кількістю поглядів на процес управління витратами. Зважаючи на велику кількість аспектів теми, вона є досить обширною і, на погляд автора, погано конкретизованою в навчальній літературі.

Більшість авторів публікацій, зокрема, І.М. Бойчик та С.Ф. Покропивний в підручниках з економіки підприємства управління витратами висвітлюють як комплексний процес, що включає нормування витрат ресурсів, планування витрат за їхніми видами, облік та аналіз витрат, пошук шляхів зниження витрат. З цієї точки зору і буде розглянутий процес управління витратами в виконаній курсовій роботі. У ній зроблена спроба систематизації і комплексного представлення вивченого матеріалу по даній темі.

Об’єктом дослідження є витрати відкритого акціонерного товариства «Гайсинський маслосирзавод». Це підприємство приватної форми власності, яке функціонує в харчовій галузі. Період дослідження включає 2004, 2005 та 2006 роки.

Предметом дослідження є процес управління витратами.

Робота складається зі вступу, двох основних розділів, висновків та додатків.

І. Теоретичні аспекти управління витратами 1.2. Витрати як економічна категорія. Система управління витратами

Витрати спрямовуються на формування і використання усіх видів ресурсів. Вони мають різне спрямування та широку класифікацію, але найбільш загальним є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції – виготовлення продукції (надання послуг). [9 ст.403]

Витрати мають натуральну та грошову форми. Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг.

Грошовою формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції є собівартість продукції. На практиці з різних причин немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. [5, ст.298]

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, в отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва.

За планування, обліку та аналізу витрати класифікують за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих різновидів продукції, зв’язок з обсягом виробництва (див. додаток 1). [9, ст.406]

Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) займають найбільшу питому вагу у всіх витратах підприємства.

П(С) БО 16 «Витрати» регламентує поділ витрат операційної діяльності за такими елементами:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. [3]

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцями виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції. [15, ст.633]

Витрати також класифікують на явні і неявні. До явних належать витрати, що набувають форми прямих платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів, заробітна плата персоналу підприємства. Неявні (імпліцитні) витрати – це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам підприємства, або перебувають у власності підприємства як юридичної особи. Такі витрати не відображають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. [10, ст.230]

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми:

пошук та виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів;

планування витрат за їхніми видами;

нормування витрат ресурсів;

облік та аналіз витрат;

економічне стимулювання економії ресурсів та зниження витрат.

За кожен елемент цієї системи відповідають певні виконавці, структурні підрозділи підприємства. Вони розробляють комплекс заходів, спрямованих на зниження сукупних витрат на виробництво і реалізацію продукції. В загальному можна сказати, що управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них. [9, ст.408]

1.2. Пошук та виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.

Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори. Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес – впровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, вдосконалювання технології, впровадження прогресивних видів матеріалів. Серйозним резервом зниження собівартості є розширення спеціалізації і кооперування. Зниження витрат та собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці на одиницю продукції, а отже зменшується питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Класифікацію резервів зниження собівартості продукції наведено в додатку 2. [11, ст.167]

Зниження собівартості продукції закладається в плані по собівартості продукції і є окремим розділом цього плану.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі чинники, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за відповідними чинниками виконують у такій послідовності:

Визначають затрати на 1 грн. товарної продукції в базовому році:

 (1.1)

2. Визначають вихідну собівартість товарної продукції в плановому році (Свих. пл):

 (1.2)

де QТП. пл - плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

3. Визначають економію затрат за техніко-економічними чинниками методом прямого розрахунку:

• підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів (Ем):

 (1.3)

де Но, Н1 - норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натур. один.;

Ц - ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N1 - обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, один.;

• та росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції (Ет):

Ет = [(t0 ∙ Cг0 –t1 Сг1) ∙ (1 +% дод/100) ∙(1 +% соц. зах/ 100)] ∙ N1, грн. (1.4)

де t0, t1 - трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;

СГ0 Cг1 - середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн. /год.;

% дод - середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

% соц-зах. - встановлений процент відрахувань на соціальні заходи;

• удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва (Еск);

Еск = [C – (Цс + Тр)] ∙ Nk, грн. (1.5)

де С - собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн. /од.;

Цс - гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн. /од.;

Тр - транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн. /од.;

Nk - кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур, один.;

• зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат (Еу - п):

(1.6)

де QПЛ - приріст обсягу випуску продукції в плановому році,%;

ПУ-П - сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції (СТПШ1):

СТП. пл= Свих. пл+ Есум, грн., (1.7)

Есум - сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів, грн.

5. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році (В1грн. ТП. пл,):

 (1.8)

6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році порівняно з базовим (y):

 (1.9)

[5, ст.304]

1.3. Нормування та планування витрат

Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самим підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрат матеріальних ресурсів охоплює велику кількість різноманітних норм, які класифікують за певними ознаками (див. додаток 3). У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий (базується на аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва), дослідно-лабораторний (визначення норм витрат шляхом проведення низки дослідів і досліджень), звітно-статистичний (встановлення норм витрат виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів). [8, ст. 195]

Метою планування витрат підприємства є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних в плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси). Розрахунки планових витрат окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

У процесі планування витрат здійснюється:

розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об’єктів і підприємства в цілому;

обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

визначення загальної величини витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства (кошторис).

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

кошторису витрат на утримання й експлуатацію устаткування;

кошторису загальновиробничих витрат;

кошторису інших виробничих витрат.

Форму зведеного кошторису наведено у додатку 4. [13, ст.433]

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Розрізняють такі види калькуляцій: планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін), кошторисні (стосуються нових видів продукції, послуг) і нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу). Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, галузеву та ін. [15, ст.648]

Необхідною умовою планування витрат є роздільне планування постійних і змінних витрат та визначення найбільш економічного розміру виробничих запасів.

При плануванні постійних витрат підприємство має вирішувати наступні задачі:

- визначення необхідного об'єму випуску і реалізації продукції, при якому досягається окупність постійних і змінних витрат;

- розрахунок необхідної величини постійних витрат і зіставлення їх з реальними виробничими можливостями.

Для визначення мінімального об'єму випуску продукції, нижче за яке виробництво продукції стає нерентабельним, використовують показник порогу рентабельності (точки беззбитковості), який визначається за наступною формулою:

 (1.10)

де Nкр – критичний обсяг виробництва;

Спв – постійні витрати на весь випуск продукції;

Ц – ціна одиниці продукції;

Сзв – змінні витрати на весь випуск продукції. [12, ст.227]

При плануванні витрат обраховують потребу в матеріальних ресурсах на запланований обсяг виробництва. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норми витрат матеріалів. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи іншого об’єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції Мв. в. підраховуються за формулою:

 (1.11) де n – кількість найменувань продукції, що виготовляється; N – обсяг випуску продукції і-го найменування в натуральному вимірі; Мні – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу; Мн. в. – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва (обчислюється при значній зміні залишків незавершеного виробництва). Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат. Об’єктами нормування в цьому випадку можуть бути час роботи устаткування (мастильні матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), кількість працівників (спецодяг), тощо.

Велике значення має планування величини запасів, так як їх величина істотно впливає на ефективність роботи підприємства. У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений запас не надійде. Ця величина називається точкою замовлення (Мз. з) та обчислюється за формулою:

Мзз=Мз. пд + Мз. пд + Мд tз, (1.12)

де Мз. пд – підготовчий запас;

Мз. пд – страховий запас;

Мд – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

tз – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів. [9, ст.343]

Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат, від планових і відповідно, стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.