Історія та перспективи розвитку російської професійно-технічної освіти

ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Вступ

У 2001 році система середнього професійного утворення Росії відзначала свій 300-річний ювілей. Росіяни учені і педагоги постійно вдивлялися в минуле, намагаючись зрозуміти сьогодення, знайти відповідь на одвічні питання: що робити і як робити?

Накопичений досвід навчання і виховання підростаючого покоління в різних типах професійних учбових закладів містить багато повчального і для сучасності.

Проблема дослідження обумовлена тим, що без вивчення історії середньої професійної освіти як явища педагогічного не можуть бути глибоко осмислені питання розвитку форм і методів навчання і виховання, шляхи вдосконалення професійної освіти фахівців середньої ланки, найважливішим з яких є наукове забезпечення професійної підготовки.

Система середньої професійної освіти — соціальний інститут, що має свою специфіку в професійній структурі освітнього комплексу, своєрідну соціально-культурологічну передісторію, свою логіку розвитку. Всяка спроба розчинити або підпорядкувати її іншим системам освіти нічого не приносить, окрім руйнування, і приводить до ослаблення соціально-економічних основ розвитку суспільства. Як складену (базисною) структуру і фундаментальну основу безперервної освіти ця система виконує найважливіші соціальні, економічні, освітні, науково-технічні, особово-професійні, виховні, інтеграційні функції.

Середня професійна школа забезпечує отримання достатньо доступної і масової професійної освіти, направленої на підготовку фахівців середньої ланки, підвищення освітнього і культурного рівня особи. Це обумовлює необхідність збереження провідної ролі держави у фінансуванні середньої професійної освіти.

Нині чинна система середньої професійної освіти змогла певною мірою адаптуватися до складних умов соціальної трансформації. В цілому збережена мережа учбових закладів, стабілізувався викладацький склад, розробляються нові освітні стандарти, створена база для подальшого розвитку.

Разом з тим існуючий рівень соціально-економічної адаптації до ринку праці випускників професійних учбових закладів, перш за все, середньої освіти, не в належному ступені відповідає його потребам. Система підготовки працівників на виробництві виявилася практично зруйнованою.

Структурні зміни в системах початкової і середньої професійної освіти, також як і структурні зміни в економіці, здійснювалися в нашій країні достатньо рідко. Нові працедавці шукають робочу силу, відповідну їх безпосереднім потребам. Система середнього професійного навчання зіткнулася з величезними труднощами процесу адаптації до нових вимог економіки.

Виникнення ринку праці, поява конкуренції серед робочої сили, орієнтація працедавців, що намітилася останніми роками, на професіоналізм і досвідченість працівника, хоча найістотнішим чином і ускладнили положення випускників середньої професійної школи на ринку праці, але разом з тим підсилили прагнення молоді до здобування середньої професійної освіти. Соціологічні опити показують, що разом з небажанням багатьох випускників працювати по отриманій спеціальності (перш за все, у зв'язку з низьким рівнем оплати праці на наявних вакантних робочих місцях), знання, отримані в учбових закладах, вони розглядають як необхідні для свого працевлаштування і роботи[1].

Актуальність дослідження обумовлена тим, що перехід Росії на ринкові відносини поставив перед системою професійної освіти нові цілі, рішення яких бачиться в глибоких перетвореннях системи професійної освіти.

Ці перетворення доцільно представляти у вигляді двох взаємозв'язаних процесів: вдосконалення існуючої освітньої системи і формування нових концептуальних підходів і умов її розвитку надалі. Нова система середньої професійної освіти припускає розвиток і становлення особи людини як професіонала протягом всього життя.

Система середньої професійної освіти, пройшовши великий історичний шлях, стала могутнім чинником підвищення освітнього і культурно-технічного рівня, всестороннього вдосконалення російського способу життя, одним з шляхів здійснення соціальної політики держави на сучасному етапі.

Таким чином, середню професійну освіту не тільки забезпечує отримання спеціальності, але і створює умови для подальшого просування особи в освітній системі.

На сучасному етапі збільшується потреба у фахівцях середньої ланки для розвитку економіки, підвищення технологічної культури виробництва, забезпечення адміністративно-технічної підтримки процесів управління, розвитку ринкової інфраструктури, технічного, інформаційного і соціального сервісу.

Провідною метою освіти в нових економічних умовах Росії є підготовка особи, що конкурентоздатної в умовах ринку праці, володіє особовими і професійними якостями, що забезпечують уміння вирішувати задачі у всіх видах її діяльності (від професійних до особисто-побутових) і відповідати за їх рішення. В зв'язку з цим основне педагогічне завдання на всіх етапах безперервної освіти є пошук і реалізація оптимальних шляхів розвитку особи, здібної до самоактуалізації в процесі багаторічного інтелектуально-активного соціального, трудового життя.

Середню професійну освіту налічує 2678 державних і муніципальних освітніх установ з контингентом навчальних в кількості близько 2300 тис. чоловік. Недержавний сектор включає 150 коледжів, в яких навчається більше 25 тис. студентів[2].

Відбувається зміна структури підготовки. Якщо раніше діяла тенденція розширення гуманітарної і економічної підготовки, то останніми роками прийом на технічні спеціальності збільшився на 37%[3].

За останні три роки в Класифікатор спеціальностей середньої професійної освіти введено більше 20 нових спеціальностей. Здійснено оновлення змісту середньої професійної освіти, що забезпечує його інтелектуалізацію і гуманітаризацію, розвиток вариативности і гнучкості освітніх програм, розширення профілю підготовки і підвищення професійної мобільності фахівців. Розроблений і введений в дію Державний освітній стандарт середньої професійної освіти в частині державних вимог до мінімуму змісту і рівня підготовки випускників по спеціальностях.

Сьогодні формується особливий інтеграційний тип працівника — суб'єкт соціально-професійної діяльності, самобутня, активна особа і індивідуальність. На ринку праці нині котирується не горезвісна робоча сила, а працівник з високим рівнем утвореної, вихованості, професійної навченої. Особливо гостро коштує проблема здобування середньої професійної освіти, в першу чергу для молоді.

У умовах, що змінюються, необхідно забезпечити узгодженість інтересів держави, осіб і працедавців, законодавчо закріпити новий характер їх взаємин.

Метою випускної кваліфікаційної роботи є проведення історичного аналізу розвитку системи середньої професійної освіти з кінця XIX століття по сьогоднішній день.

Виходячи з поставленої мети випускної кваліфікаційної роботи, можна виділити наступні завдання дослідження:

- аналіз історії розвитку системи середньої професійної освіти в Росії;

- аналіз сучасного стану системи середньої професійної освіти;

- виділити проблеми і перспективи розвитку системи середньої професійної освіти в Росії.

- в процесі розвитку системи середньої професійної освіти досліджувати зміну функцій даного соціального інституту (на прикладі Ліцею № 105 р. Волгодонська Ростовської області).

Об'єктом дослідження є історія розвитку системи середнього професійного утворення Російської Федерації.

Предметом дослідження вплив розвитку середньої професійної освіти на вдосконалення наукової підготовки випускників середньо-професійних учбових установ.

Методи дослідження: аналіз літератури з проблеми розвитку системи середньої професійної освіти в Росії.

Теоретіко-методологічною базою випускної кваліфікаційної роботи з'явилися концептуальні розробки вітчизняних учених в області педагогіки, соціології і економіки, що займаються проблемою історії розвитку і вдосконалення системи середньої професійної освіти в Росії. Серед великої кількості робіт на дану тему можна виділити декілька більшою мірою пов'язані з досліджуваною проблемою, і зокрема, роботи Б.С. Гершунського, Н.В. Нечаєва, Э.М. Панічевой, Г.М. Романцева, А.Я. Савельева, А.П. Чернишева і ін.

Емпіричною базою дослідження з'явилися результати статистичні дані, офіційні документи установ середнього професійного утворення міста Волгодонська Ростовської області. Для порівняльного аналізу використовувалися так само фактологические дані, приведені в науковій і публіцистичній літературі вітчизняних авторів.

В ув'язненні роботи, на підставі результатів аналізу і оцінки виділені пропозиції по здійсненню мерів, направлених на вдосконалення функціонування і розвитку системи середньої професійної освіти.

Практичне використання результатів. Результати науково-дослідної роботи по темі можуть скласти інформаційну і основу для проведення факультативних занять з педагогічних дисциплін.

По структурі робота складається з введення, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ I. РОЗВИТОК СИСТЕМИ СЕРЕДНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В РОСІЇ

1.1 Історія становлення і розвитку російської системи професійної освіти з 1700 по 2001 р.р.

Систематична професійна освіта починає складатися в нашій країні в середині XVII століття з появою посольських, лікарських, друкарських шкіл. Так, наприклад, в Друкарській школі при Наказі друкарського двору, заснованою в 1681г., навчалися до 1684 р. 194 людини. Школа одночасно була початковою школою і училищем для підготовки друкарів Друкарського двору. У організації учбового процесу особливу роль грали старости, яким виплачувався “поденний корм” і в обов'язку яких входило “питати уроки у товарищів”.

Поява професійної освіти в сучасному його розумінні – це заслуга Петра I. Після закордонних поїздок і невдалих військових дій в Північній війні Петр I зробив кроки по підготовці необхідних державі фахівців шляхом створення професійних шкіл різного типу. Освіта і виховання в петровской школі була направлена на придбання професійних навиків. Росії потрібні були корабельні інженери, артилеристи, мореплавці, офіцери, майстри і техніка в різних областях. У 1701 році ПетромI була затверджена в Москві “Школа математичних і навигацких наук”, навигаторские класи якої в 1715 році були переведені до Петербургу і на їх основі створена Морська Академія.

У школі навчалися підлітки і хлопці всіх станів, окрім кріпосних, у віці від 12 до 20 років, що знаходилися на повному державному забезпеченні. Кількість тих, що навчаються в 1703 році складало 300 чоловік, в 1711 – 500 чоловік. Курс складався з трьох ступенів: початковою (навчання листу, читанню, граматиці і арифметиці), цифровою (навчання арифметиці, геометрії, тригонометрії), вищою (навигаторских класів). Що вчаться навигаторских класів проходили практику на морських кораблях, суднобудівельних верфях, на прокладці дорогий. Велику роль в організації роботи школи зіграли Л.Ф. Магніцкиій і шотландець А.Д. Форварсон. У 1712 році були створені інженерна і артилерійська школи. Професійна школа носила становий характер, готувала до різних областей державної служби.

Заслугою Петра I є створення мережі світських і духовних шкіл, як в столиці, так і в провінції. Петровськоє розуміння призначення державної служби було викладене в Табелі про ранги: “Синам Російської держави князів, графів, баронів, знатного дворянства, такожде служителів знатного рангу, хоча ми дозволяємо, для знатної їх породи або їх батьків знатних чинів, в публічної асамблеї, де двір знаходиться, вільний доступ перед іншими нижняго чину, і охоче бажаний бачити, щоб вони від інших всяких випадках по гідності відрізнялися; однакож ми для того нікому якого рангу не дозволяємо, поки вони нам і вітчизні ніяких послуг не покажуть і за оні характеру не отримають”. Проте на відміну від різночинців не багато дворян поступали в учбові заклади добровільно.  З часів Петра цивільна служба зажадала все великих знань в праві, економіці, політиці, що вимагало професійної підготовки. У 1733 році в Петербурзі було засновано прирівняне до академій Гірське училище, що поклало початок інженерній освіті в Росії.

Як особливий ступінь середня професійна освіта сформувалася в кінці XIX – початку ХХ вв. під впливом ускладнення праці і його організації в умовах розвиненого крупного машинного виробництва. В кінці ХIХ в. у Росії було 143 середніх спеціальних учбових заклади, підвідомчих різним міністерствам. Існувала галузева диспропорція учбових закладів, які територіально розміщувалися нерівномірно. До 1914 –15 навчальному року в Росії було 250 комерційних училищ і 17 сільськогосподарських.

Представляє інтерес система управління освітою, що існувала в Росії до революції. Впродовж ХIХ в. відбувається перетворення державних установ царської Росії по західноєвропейському зразку. Маніфестом 8 вересня 1802 р. в Росії було утворено перші вісім міністерств, серед яких, – Міністерство народної освіти, що створене для “виховання юнацтва і розповсюдження наук” і відає вищими, середніми і нижчими учбовими закладами, Академією наук, Академією витівок, друкарнею і цензурою.

 Апарат Міністерства в перші роки його існування був невеликий. Роль колегії при міністрові, що вирішувала всі питання адміністративного, господарського, учбового і наукового характеру, виконувало Головне управління училищ, що складалося з призначених імператором чиновників і опікунів учбових округів. Виконавцем рішень Головного управління був єдиний департамент Міністерства.

У 1835 році у зв'язку з новим пристроєм учбових округів нижча, середня і вища школа стали підкорятися адміністративній владі округу. Опікун учбового округу призначався імператором.

 В середині 50-х г.г. ХIХ в. система управління училищ і Учбовий Комітет Міністерства, учбові округи вилучені з ведення місцевих генерал – губернаторів.

У період з 1863 року по 1917 рік в Росії управління освітою кілька разів зазнавало зміни. Станова, елітарна освіта поступово перетворювалася на всесословное эгалитарное, відповідне потребам суспільства. У управлінні освітою спостерігалися дві тенденції, які в різні періоди ставали переважаючими: домінування в урядовому курсі консервативних, реакційних тенденцій, прагнення здійснити жорстку централізацію і контроль за освітою; в той же час розвиток промисловості і торгівлі, перші підсумки капіталізму в Росії зумовили децентралізацію управління технічними і комерційними учбовими закладами, демократизацію складу випускників, виникнення неурядових учбових закладів.

У січні 1915 року міністром народної освіти став П.Н. Ігнатьев, прихильник радикальної реформи середньої і вищої освіти відповідно до вимог промислової і фінансової буржуазії. У цей період управління професійною освітою було децентралізоване.

Після революції в Росії середні професійна освіта стала частиною системи народної освіти. З 1919 року управління учбовими закладами було централізоване і зосереджене в Главпрофобре при Наркомпросе РРФСР. У технікумах готували як інженерів вузької спеціалізації, так і помічників інженерів. Терміни навчання і плани прийому були різними. На початок 1929 року в країні було понад 1030 середніх спеціальних учбових закладів. У вересні 1929 року ЦВК і СНК СССР прийняли ухвалу “ О встановленні єдиної системи індустріально – технічної освіти”. Технікуми стали вести підготовку фахівців на базі семирічний школи, 40 –50 % учбового годинника відводилися на практичне навчання. Багато технікумів реорганізувалися в галузеві.

Управління середньою професійною освітою стало будуватися за галузевим принципом. Зростання кількості промислових підприємств, курс, на індустріалізацію зажадали залучення кваліфікованих фахівців, перебудови освіти.

У 30-х роках спостерігається зростання числа технікумів, контингент яких до 1941 року склав 800 тис. чоловік. Стимулом для початку розробки групи проблем в першу чергу вищої школи і технікумів, більшість з яких з'явилися в цей період, послужила ухвала ЦВК СРСР від 19 вересня 1932 року “ О учбових програмах і режимі у вищій школі і технікумах”. У цей період були розроблені стабільні учбові плани.

В період Великої Вітчизняної війни підготовка фахівців з середньою професійною освітою різко скоротилася, але вже до 1947 року був досягнутий довоєнний рівень.

У 60-і роки в період розгортання технологічного етапу науково-технічної бази середніх учбових закладів зріс контингент тих, що навчаються, що пов'язане з суспільною потребою, що росте, в кваліфікованих фахівцях. Аналогічна тенденція характерна для вищих учбових закладів.

За роки радянської влади в нашій країні склалася і функціонувала певна система професійної підготовки кадрів. У цю систему входили: професійно-технічні училища, середні спеціальні учбові заклади, інститути і університети. У учбових закладах кожного рівня професійної освіти, як правило, реалізовувалася професійна освітня програма відповідного рівня і одного профілю підготовки. Так, будівельне ПТУ могло випускати тільки робочі по будівельній професії; педагогічне училище - тільки вчителів початкових класів і вихователів дитячих садів і т.п.

Позитивною стороною даної системи професійної освіти можна вважати фундаментальну практичну підготовку по вибраній професії (спеціальності), що включає учбову і виробничу практику в ПТУ; учбову, технологічну і переддипломну практику - в середніх і вищих професійних освітніх установах.

Починаючи з 1989 р. в країні організовується експериментальна підготовка робочих і техніків підвищеного рівня кваліфікації у вищих професійних училищах (ВПУ), які відрізняє широта профілю підготовки, формування знань і умінь за сучасними інформаційними технологіями, по комерційних дисциплінах і т.п. Цей експеримент привів до зміни класичної структури професійної освіти і виникнення різних типів освітніх установ: професійні ліцеї, професійні коледжі, університети, академії, центри безперервної підготовки кадрів, професійні школи і ін., які розширили профіль і рівень підготовки професійних кадрів, а також стали пропонувати інші освітні послуги, не властиві їм раніше.

У 1961/62 навчальному році в країні було 3416 установ середньої професійної освіти з контингентом учнів 2,4 млн. чоловік. Відповідно до вимог галузей народного господарства зросла підготовка кадрів по ряду спеціальностей, було відкрито більше 30 нових напрямів підготовки. До 1981 року система середньої спеціальної освіти здійснювала підготовку кадрів для всіх галузей народного господарства країни більш ніж по 500 спеціальностям. На початок 90-х років ХХ століття диверсифікація професійних освітніх установ привела до зміни їх структури.

Перехід Росії на ринкові відносини поставив перед системою професійної освіти нові цілі, рішення яких ми бачимо в глибоких перетвореннях системи професійної освіти. Ці перетворення доцільно представляти у вигляді двох взаємозв'язаних процесів: вдосконалення існуючої освітньої системи і формування нових концептуальних підходів і умов її розвитку на основі прогнозних оцінок і стратегічних напрямів, відповідно до структурних зрушень в економіці і соціальної політики держави. Нова система професійної освіти припускає розвиток і становлення особи людини як професіонала протягом всього життя і тому винна:

·  надати окремій особі свободу у виборі освітніх траєкторій відповідно до своїх здібностей, запитів і можливостей;

·  враховувати потреби замовників професійних кадрів в підготовці мобільних, орієнтованих на ринкові відносини фахівців;

·  сприяти розвитку демократичних свобод в діяльності професійних освітніх установ, що вибудовують свої оригінальні освітні програми.

Це послужило поштовхом в розвитку професійної освіти і, як показало дослідження, найбільш перспективним напрямом його розвитку буде широка диверсифікація, яка забезпечить розвиток освітньої системи Росії і сприятиме:

·  надати окремій особі свободу у виборі освітніх траєкторій відповідно до своїх здібностей, запитів і можливостей;

·  враховувати потреби замовників професійних кадрів в підготовці мобільних, орієнтованих на ринкові відносини фахівців;

·  сприяти розвитку демократичних свобод в діяльності професійних освітніх установ, що вибудовують свої оригінальні освітні програми.

У країні стали складатися нові соціально-економічні відносини, які вплинули на формування змісту професійної освіти. Воно стало розвиватися шляхом кількісних — поява нових професій (спеціальностей) і спеціальностей (спеціалізацій) і якісних змін — гуманітаризації зміст навчання. Ці процеси лягли в основу розвитку змістовного компоненту диверсифікованої педагогічної системи середньої професійної освіти.

В даний час в Росії функціонує 2812 середніх професійних учбових заклади, з них 142 недержавних, які забезпечують підготовку фахівців середньої ланки більш ніж по 280 спеціальностям. Чисельність студентів, що навчаються в середніх професійних учбових закладах складає 2147 тисяч чоловік. 20 березня 2001 року в Москві відбудеться З'їзд директорів середніх професійних учбових закладів, який намітить шляхи подальшого вдосконалення і розвитку середньої професійної освіти.

Вище перелічене доводить, що елементи педагогічної системи середньої професійної освіти диверсифікувалися, що дає підставу говорити про диверсифікацію самої педагогічної системи.

Таким чином, на наш погляд, система середньої професійної освіти включає дві складові: професійна освіта і додаткова освіта. Останнє реалізується при підвищенні кваліфікації і перепідготовці працівників, що вивільняються, незайнятого населення і покликана сприяти забезпеченню ефективної, вільно вибраної зайнятості громадян, задоволенню потреб в навчанні і підвищенні зростання професійної майстерності, посиленню конкурентоспроможності кадрів в умовах ринкової економіки, їх професійної мобільності і соціальної захищеності. Основними початковими положеннями такої інтеграційної системи безперервної професійної освіти можуть бути наступні:

1. Системний підхід до організації професійного навчання на основі перебудови змісту і оптимізації методів навчання, шляхом інтеграції підсистем професійної освіти в органічно цілісну, таку, що оптимально діє і динамічно розвивається систему. Під органічно цілісною системою розуміється організаційна і впорядкована система з розвиненими внутрішніми і цілеспрямовано встановлюваними зовнішніми зв'язками, новими інтегральними якостями, яких не було у взаємозв'язаних підсистемах. Під динамічним розвитком такої системи розуміється педагогічно організований цілеспрямований рух системи від сумативного рівня, коли професійні освітні установи є послідовні, слабо зв'язані ступені безперервної освіти, до органічно цілісного стану, що характеризується інтеграційними взаємозв'язками їх головних компонентів і основних параметрів освітнього процесу.

2. Цілісність професійної підготовки шляхом постійного зміцнення взаємозв'язків її основних компонентів на основі принципу інтеграції і його взаємодії з іншими принципами навчання: політехнізму, спадкоємності, єдності навчання і виховання, мотивації учення і праці, проблемної. Органічна цілісність системи професійної підготовки може бути досягнута в тому випадку, якщо всі її компоненти будуть орієнтовані на кінцеву мету - підвищення якості підготовки кваліфікованих фахівців.

3. Пріоритет особи у виборі і побудові своєї освітньої траєкторії відповідно до своїх можливостей і здібностей, потреб ринку праці, як на державному рівні, так і на рівні регіону або муніципалітету.

4. Пріоритет спеціальності в організації освітніх структур системи шляхом єдиної цільової спрямованості на кінцеві результати при плануванні і управлінні професійною підготовкою. Досвід і проведені дослідження показують, що реалізація цього положення можлива лише в тому випадку, якщо в процесі проектування і здійснення навчання мети і завдання поетапного ускладнення теоретичних і практичних основ навчання будуть наближені до профілю майбутнього фахівця і закладені в програми етапів освітнього процесу професійних учбових закладів.

5. Перебудова компонентів інтегрованих підсистем (цілей і завдань, змісту, засобів і методів навчання; діяльності педагогів, що вчаться і студентів) на основі програмно-цільового підходу з урахуванням майбутньої професійної діяльності випускника.

Центральною ідеєю системи інтеграції середньо професійної підготовки навчаємих в професійних освітніх установах є категорія цілісного розвитку людини як суб'єкта діяльності і спілкування на всьому протязі його професійної підготовки і продуктивності праці.