Сімейний обов'язок

1.3 Сімейний обов'язок

Об'єктивна система «сім'я — суспільство» характеризується складними взаємозв'язками, і найперший з них — взаємні обов'язки сім'ї і суспільства. Поняття «обов'язок» відображає в нашій свідомості об'єктивну необхідність, виражену в моральних вимогах, що ставляться як до окремого індивіда, так і до групи людей. У класове антагоністичних формаціях, особливо в умовах монополістичного капіталізму, сім'я досить часто виконує функцію «психологічного сховища» від соціальної дійсності, хоча, звичайно, повністю сховатися від неї всередині сім'ї неможливо. Найчастіше соціальні хвороби уражають і сім'ю.

На противагу цьому при соціалізмі відносини в системі «сім'я — суспільство» не мають антагоністичного характеру. Соціалістичне суспільство всіма наявними у нього засобами підтримує і захищає сім'ю, а соціалістична сім'я, у свою чергу, «відчуває себе» часткою єдиного соціального організму. Інтереси суспільства радянська сім'я сприймає і засвоює як свої власні; ними вона керується, узгоджуючи зі своїми, властивими їй як малій соціальній групі.

Сім'я має певні моральні обов'язки перед суспільством, а також перед іншими сім'ями. Це — суспільні обов'язки, до яких належать безпосереднє відтворення населення, соціалізація молодого покоління, організація побуту і дозвілля своїх членів, забезпечення їх морального й естетичного задоволення життям та ін. Суспільні обов'язки сім'ї осмислюються людьми як виконання нею певних функцій, а з точки зору соціальної психології — як «програвання» відповідних ролей.

Є різні види обов'язків. Одні з них ширші за змістом, як-от обов'язок перед суспільством, інші вужчі, як, Наприклад, обов'язок перед сім'єю. Як моральна категорія, обов'язок має суспільну і особистісну значущість залежно від того, усвідомлюється він особою чи соціальною групою. Осмислений, усвідомлений обов'язок спонукає людину виконувати його добровільно, без примусу. Невиконання ж усвідомленого обов'язку постає перед внутрішнім судом людини, перед її совістю.

Обов'язок має велику орієнтуючу і регулюючу силу: він визначає в головних рисах поведінку людини у колі сім'ї, серед друзів і товаришів по роботі, щодо держави й суспільства.

Стосовно життєдіяльності сім'ї моральна категорія обов'язку конкретизується насамперед як сімейний (родинний) обов'язок. Виконувати його повинні всі. А чи не є це ущемленням свободи особистості? Звідки об'єктивні корені такого обов'язку? Чи не довільні вони? Виявляється, ні. Об'єктивні причини виникнення сімейного обов'язку — в реальному існуванні групової форми буття людей. Люди змушені об'єднувати свої зусилля для продовження людського роду, для навчання і виховання молодих поколінь, для того, щоб допомагати одне одному і працею, і матеріально, і духовно. А як тільки двоє, людей об'єдналися в групу, відразу виникає нова закономірність: розподіл ролей і встановлення відповідальності одного перед одним. У сімейному мікроколективі особливість стосунків відповідальної залежності полягає в тому, що, по-перше,, чоловік і жінка беруть шлюб, керуючись високим моральним почуттям — коханням; по-друге, члени сім'ї зв'язані між собою родинними почуттями і турботою одного про долю іншого.

Родинний обов'язок — складне і багатоякісне поняття. В ньому можна виділити: подружній обов'язок, батьківський (материнський), а також обов'язки діти щодо своїх батьків і прабатьків. Розглянемо коротко кожен з них. Як відомо, цементуючою силою сім'ї, її визначальними чинниками є двоє — жінка і чоловік, подружжя. В суспільстві розвинутого соціалізму чоловік і жінка вступають у шлюбний союз добровільно, як рівноправні учасники. Добровільно вони беруть на себе і подружній обов'язок.

Вільний вибір партнера істотно змінює зміст подружнього обов'язку. Власне кажучи, це вже не стільки обов'язок, скільки добровільний вибір і моральне тяжіння двох людей до спільного життя. На стадії знайомства осіб двох статей, у перші роки їх подружнього життя велике значення має їх статева любов, фізіологічний потяг одне до одного. З роками цей потяг поступово приглушується. І тут нового звучання дістає подружній обов'язок. До того ж чоловік (жінка) продовжує любити свою «половину» як матір (батька) своїх дітей, подругу (друга), з якою (яким) пройдено нелегкий життєвий шлях. Подружній обов'язок у звичайних щоденних буднях може виявлятися не дуже відчутно. Та ось у сім'ї горе — захворів один з подружжя. і тоді подружній обов'язок засвічується новими гранями — величезною турботою, піклуванням про свою дружину (чоловіка).

Найважливішими елементами подружнього обов'язку є взаємна повага, трудове співробітництво між чоловіком і жінкою, їх турбота одне про одного, про дітей, про сімейну честь і благополуччя. У поєднанні з коханням подружній обов'язок виступає основою шлюбно-сімейних відносин і правильного виховання дітей.

Шлюбне життя є надто складним. На нього справляють вплив сотні важливих чинників і тисячі всіляких дрібниць. Життя подружжя — це передусім чуттєво-конкретне життя; воно неможливе без співчуття, співпереживання. Подружній обов'язок містить у собі і співпереживання, в якому, напевне, найповніше відбивається рідкість (спорідненість) душ подружися, їх здатність до психологічної єдності в сімейному житті.

В українській мові синонімом слова «сім'я» є «родина». Яке красиве, повноцінне і милозвучне слово! Саме жити родиною, бути рідними одне одному, що може бути краще? У багатьох народів подружнє життя розуміється як життя в постійній взаємодопомозі, недарма у росіян слово «супруг» означає «йти в одній .супрязі», інакше кажучи, ділити навпіл і радість і невдачі на нелегкій подружній пиві.

Любов з'єднує двох людей, щоб вони підтримували одне одного і матеріально, і морально, і фізично. І якщо між ними е всі основні компоненти сумісності, то і за цієї умови роль подружнього обов'язку в цементуванні сім'ї величезна. Вона тим більш значуща, якщо з об'єктивних чи суб'єктивних причин якийсь з названих компонентів слабкий або зовсім відсутній. Практика подружнього життя переконує: раптова захопленість або взаємна образа, невдоволеність або стомленість, буденність і невпорядкованість побуту, тяжіння до новизни, до перемін — реальні ситуації в більшості сімей. Тим частіше вони зустрічаються в молодих сім'ях. Потрібні воля, витримка, інтелектуальна стійкість, аби не потонути в дріб'язковостях чи хвилинних прагненнях. І тут добрим моральним помічником для подружжя виступає їх взаємний подружній обов'язок. Осмислення його і переживання оберігає членів родини від неправильних дій і швидкоплинних настроїв.

Глибоке розуміння подружнього обов'язку, а ще важливіше — неухильне і постійне його виконання — надійна моральна основа сім'ї. У подружньому обов'язку відображаються вимоги до представників обох статей як членів сім'ї, так і членів усього суспільства: загальне конкретизує себе в особливому і одиничному. Кожна сім'я виконує свій обов'язок перед соціалістичним суспільством по-своєму, вносячи часточку чогось неповторного, індивідуального. В ході виконання подружніх обов'язків формуються такі цінні риси особистості, як уміння кожного координувати свої дії з іншим, здатність підпорядковувати свої бажання спільним інтересам сімейного мікроколективу, вірність, дбайливість, щирість, чуйність, здатність до компромісів, особливо в щоденних дрібницях, готовність до самопожертви тощо.

Вище вже згадувалося про те, що в сім'ї постійно діють руйнівні сили, їм треба твердо і вчасно протистояти. І це можуть успішно робити лише внутрішні сили, які цементують сім'ю, передусім подружній, а в кінцевому підсумку — сімейний обов'язок. І, звичайно, спорідненість душ, союз сердець, а не просто об'єднання майнових цінностей під спільним дахом...

Подружній обов'язок — важливий чинник виховання у членів сім'ї почуттів, зокрема таких, як жертовність, поміркованість, терпимість. Бути терпимим означає вміння увійти в становище і роль свого сімейного партнера, визнавати його право мислити й чинити по-своєму. Неправильно діє той (чоловік або жінка), хто прагне хоч би що «переробити» свою дружину на свій лад. Таке намагання уже в самому зародку є свідченням того, що «вихователь» претендує на свою зверхність, непогрішимість, не хоче рахуватися зі своїм партнером, його особистісними інтересами, запитами, уподобаннями. А це вже зачіпає почуття гідності другого з подружжя і, природно, викликає опір, протест з його боку. Звідси і підґрунтя для сімейних непорозумінь, конфліктних ситуацій, а нерідко чвар.

Вищим виявом подружнього обов'язку є такий його ступінь, коли він не відчувається як обов'язок, коли подружжя в більшості випадків говорять «Ми», а не «я»: «ми так вирішили», «нам це подобається (або не подобається)», «ми так вважаємо» і т. ін. Тут ніби відчувається збіг, злиття інтересів та уподобань чоловіка й жінки у спільне русло. У займеннику «ми» вияв і спільної долі, і невіддільності життєдіяльності двох близьких людей.

Стійкість сім'ї перевіряється у важких ситуаціях. Саме в такі періоди, коли сімейний небосхил затягло хмарами, а то й проносяться грози, важливим є вміння чоловіка й жінки максимально згуртуватися, не піддаватися нервозності, розпачу, зосередити всі зусилля на переборенні лиха, не травмувати одне одного психічно, а всіляко допомагати. В цьому також один з виявів подружнього обов'язку.

Звичайно, труднощі і незгоди можуть емоційно розхолоджувати чоловіка й жінку, віддаляти їх одне від одного. Та не варто впадати у відчай: за невдачами наступають удачі, а смуток з часом змінюється радістю. Мабуть, е сенс у народній мудрості: не дуже радій, бо це минеться, не впадай у смуток, бо й тому згодом прийде кінець.

Мудрість і такт — чи не найкращі людські порадники у будь-яких життєвих ситуаціях і перипетіях! Так само, як існують критичні вікові періоди в окремої людини, «критичні» точки є і в життєдіяльності представників двох статей, сім'ї. Деякі автори вважають такими «критичними» точками для сім'ї 1-й, 5-й, 10-й, 15-й роки подружнього життя, коли спостерігається підвищення напруженості у стосунках сімейних партнерів. Знання цих точок має серйозне значення, оскільки дає подружжю можливість виробляти відповідну установку, що знову ж таки значною мірою спиватиметься на сімейний обов'язок.

Мудру й тактовну поведінку подружжя під час такого спаду у сімейних стосунках описав Р. Роллан у романі «Зачарована душа»: «...За злетом неминуче настане різкий спад... Лише багато пізніше пізнали вони мудрість, котра вчить розуміти і жаліти, котра знає, що неможливо обійтися без взаємної поблажливості і що варто мати про запас сховище, де можна відокремитися, щоб діждатися осторонь, доки не скінчиться відплив і не почнеться знову приплив. Бо ж мова йде про ритм життя і його коливання, амплітуда яких тим більша, чим марнотратніший той, хто живе. За кожним спадом наступає піднесення».

Важко сказати, наскільки закономірно відбувається ця періодичність, бо в різних людей е багато індивідуально неповторного. І все ж не варто впадати у розпач, коли до тебе прийшов отой тимчасовий відплив почуттів. Його можна послабити, перебороти і знову піднятися вище у своїх почуттях до коханої і рідної людини.

Подружній обов'язок виникає з вибором собі подруги (друга) життя. І тут не повинно бути місця легковажності. Перш ніж запропонувати дівчині або жінці йти до загсу, варто глибоко, всебічно обдумати це питання, перевірити свої почуття, вивчити основні психологічні якості одне одного, щоб менше було в подальшому подружньому житті нарікань типу «розлюбив», «зрадила», «примусив страждати», «перевела роки» тощо. Слід завжди пам'ятати, що обов'язок при виборі собі дружини полягає передусім у відповідальному ставленні до об'єкта свого вибору.

Соціологічні, демографічні і психологічні дослідження шлюбно-сімейних відносин, практика роботи існуючих осередків «Служба сім'ї» дають багато цікавого фактичного матеріалу. Так, опитування молодих сімей, які розривають шлюб, показує, що тут неабияку роль відіграють думки, погляди і смаки не стільки самих чоловіка й жінки, скільки їхніх батьків. Скажімо, думка її матері виявляється престижнішою, ніж думка чоловіка, і щодо грошових витрат, і щодо необхідної кількості дітей у сім'ї, і часу появи першої дитини, і шляхів та методів виховання дітей тощо. Мабуть, це й зрозуміло, адже діти спираються на досвід своїх батьків, багато в чому просто «роблять життя», як то кажуть, за образом і подобою своїх батьків. Зокрема, дочки дуже часто просто копіюють стиль життя матерів. Звідси: якою ж відповідальною має бути теща, щоб давати своїй доньці (а нині вже заміжній жінці) правильні життєві орієнтири.

Шлюб беруть двоє молодих людей, які виховувались у різних сім'ях, школах, різних трудових колективах. I ось цим людям треба створювати власну сім'ю — здорову і міцну, їм доведеться проходити школу управління своїм спільним сімейним життям, своїм психічним життям, поведінкою. При цьому мало знати лише основи стратегії, потрібно щоденно вдаватися до оптимальної тактики подружніх взаємин, в якій найповніше матеріалізуються і подружні обов'язки, І любовні почуття, і моральні відносини, і естетика сімейного поводження. Ось зразок такої тактики взаємних відносин:

— підтримувати почуття особистої гідності чоловіка й жінки;

— постійно демонструвати взаємну повагу і шанування ;

— прагнути викликати ентузіазм в іншого партнера;

— стримувати й обмежувати себе у виявах злості, гніву, роздратування, нервозності;

— не наголошувати на помилках і прорахунках свого партнера по шлюбу;

— не дорікати минулим взагалі і минулими помилками зокрема;

— жартом, гумором, якимось відвертаючим фактором зняти або притупити наростаюче психічне напруження;

— не мучити ні себе, ні партнера підозрами в невірності чи зраді, стримувати себе в ревнощах, приглушуючи почуття підозрілості;

— пам'ятати, що в шлюбі і сім'ї необхідно виявляти велике терпіння, поблажливість, добросердечність, уважність та інші позитивні якості'.

Подружній обов'язок у поєднанні з любов'ю і взаєморозумінням диктує чоловікові й жінці гнучкість поведінки, виключає образи, посилює почуття відповідальності за успіх кожного. Одним з важливих компонентів гнучкості мислення і поведінки подружжя вважається вміння глянути на себе, на свої вчинки очима дружини. При такому підході визнається право кожного на індивідуальність, неповторність, а це вже само по собі сприяє гармонізації сімейних стосунків.

Надаючи великого значення подружньому обов'язку, свідомому і добровільному виконанню його обома партнерами, ми далекі від його абсолютизації чи фетишизації. Він сам зазнає впливу часу, ситуації, зміни стосунків між подружжям. Коли між подружжям згасає почуття любові, втрачається їх зацікавленість у спільній життєдіяльності, тоді приходить кінець і подружньому обов'язку.

Конкретним виявом сімейного обов'язку є материнський і батьківський обов'язки. І що характерно: одним і тим самим двом людям (різної статі) доводиться одночасно виконувати кілька видів обов'язків стосовно тих функцій і ролей, які накладає на них сім'я. Вони мають подружній обов'язок одне щодо одного. А будучи матір'ю і батьком — відповідні обов'язки, головним змістом яких є виховання дітей.

Справедливо говорив російський письменник M. M. Карамзін: «Без хороших батьків немає хорошого виховання, незважаючи на всі школи, інститути і пансіони» '.

Думку цю слушно підкреслювати й сьогодні, коли існує широка мережа виховних закладів і частина батьків хоче виховання своїх дітей перекласти на плечі держави. Сила нашої громадської думки (в різноманітних формах її вияву) повинна бути орієнтована на піднесення ролі сім'ї у вихованні дітей, а не на усунення батьків від цієї важливої сімейної і суспільної справи,

Об'єктивна основа материнського обов'язку полягає у природній здатності жінки народ;, вати дітей, у викопаній нею тільки їй одній властивих функцій матері. Народивши на світ дитину, мати, хоче вона того чи ні, усвідомлює це чи не усвідомлює, бере на себе обов'язок щодо неї. Цей обов'язок набирає сили задовго до появи майбутнього потомства: його треба виносити у своїй утробі, щоб воно народилося фізично здоровим, вигодувати материнським молоком, як то кажуть, поставити на ноги, ввести у широкий і складний навколишній світ.

Можна без перебільшення сказати, що левова частка тієї найранішої соціалізації дитини припадає на плечі матері. І ніхто і ніщо не може її замінити. Дуже негативно на все наступне життя людини впливає відсутність матері у ранньому дитинстві, недостатність материнської ласки, турботи. Абсолютна більшість матерів виконують свій материнський обов'язок як справжні подвижниці — навіть і тоді, коли їхні син чи донька виростають черствими і невдячними тим, хто дав їм найдорожче — життя, хто ночей недоспав над дитячою колискою.

Нa батька природа поклала дещо інші функції, ніж на матір. Батько бере меншу участь у ранній соціалізації дитини, але з часом його соціалізуюча роль зростає. Особливо це стосується хлопчиків, які прагнуть «робити» свое життя з батька. Роль батька величезна у прилученні дітей до праці на благо суспільства і сім'ї. Для сім'ї дуже істотно, що в ній є батько. Адже сам факт його відсутності робить сім'ю ущербною, знижує її можливості у вихованні дітей.

Діти дуже чутливі до стилю життєдіяльності батька aбo матері, до їх громадського обличчя, до виконання ними батьківських обов'язків. «Щоб з покоління в покоління ставала все міцнішою нитка, яка зв'язує предків і нащадків, батьків і синів у єдину плоть, в єдину душу, в єдине серце народу,— писав В. О. Сухомлинський,— треба зміцнювати цю нетлінну нитку спільною працею поколінь, треба виховувати, щоб син продовжував справу, розпочату батьком, передавав естафету своєї праці дітям. У цій істині вся суть того громадського виховання, яке є важливим завданням школи і сім'ї».

Батько в сім'ї — це її фізична і духовна опора, міцні плечі годувальника і захисника. В більшості сімей він справжній глава сім'ї, його авторитет має величезне значення. Звичайно, є немало сімей, де батьки недостатньо виконують свій батьківський обов'язок. У таких сім'ях дуже важко доводиться матері. На її тендітні плечі лягає не лише материнський, а й значна частина батьківського обов'язку: підтримання дисципліни в родині, турбота-про її матеріальний добробут, встановлення нормальних відносин з іншими родинами та суспільними інститутами. У нас є чимало батьків, які свої прямі обов'язки перекладають на матір. Якщо ж у такій сім'ї є хлопчики, то вони змалку, маючи перед собою негативний приклад батька, привчаються знімати з себе обов'язки. Одружившись, вони прагнутимуть діяти так само, як і їхній тато. До речі, під впливом батька й дівчатка привчаються звалювати все на матір.

Обов'язок батька — зробити все, аби дати своєму синові чи доньці путівку в самостійне життя, а насамперед прилучити їх до трудової діяльності, допомогти правильно обрати професію, ствердити себе в ній. Неправильно думають деякі батьки, що дітям потрібна від них лише матеріальна допомога. Діти чекають від тати підтримки моральної і психологічної, як людини з добре організованою волею, твердим характером, усталеним способом життя.

Успішне виконання материнського і батьківського обов'язків можливе за умови, коли батьки добре знають психологічні якості своїх дітей, постійно їх вивчають і враховують. Виконання батьківських обов'язків найповніше здійснюється у процесі спілкування матері (батька) з дитиною. Тут діють такі соціально-психологічні механізми передачі та засвоєння соціального досвіду, як наслідування, уподібнення, захоплення особистим прикладом тощо.

Змістовне спілкування батьків і дітей духовно збагачує і тих і тих, шкода тільки, що такому спілкуванню в сучасних сім'ях приділяється недостатньо уваги. Нерідко діти змушені спілкуватися з модними речами у квартирі, а не з щирими серцями своїх батька та матері. В таких сім'ях, як правило, зростають люди з міщанською психологією.

Коли в сім'ї побутує дух гендлярства, нестримної користі, цинізм в оцінці дій і вчинків, даремно сподіватися на виховання моральної чистоти і благородства у дітей.

Що може і що повинно робити соціалістичне суспільство, аби протистояти сімейному міщанству? — Створювати здорове соціальне середовище, міцний колектив. Виробляти у дітей за допомогою наставників, вихователів непіддатливість до міщанських впливів. Створювати для них такі життєві ситуації, які змушували б дитину (підлітка) діяти не по-міщанському, а відповідно до вимог гуманістичної моралі.

Виконання материнського і батьківського обов'язку істотно залежить від особистості матері чи батька. Вимогливість до себе, до своєї зовнішньої і внутрішньої культури, багатий емоційний світ матері, витримка і воля батька, знання батьками запитів та інтересів своїх дітей, вміння зрозуміти їх позицію, здатність співпереживати разом з дітьми, бути для них добрим прикладом — вже за це діти, безперечно, поважатимуть батьків, пишатимуться ними. Мабуть» найчастіше батьки виконують свій батьківський обов'язок, даючи ділові, конструктивні поради дітям. Треба лише, щоб ті поради не були надокучливими, 0езапеляційними, щоб батько або мати залучали саму дитину, особливо в юнацькому віці, до вироблення самостійної думки щодо поводження в кожному випадку. До обов'язків батьків ми відносимо також допомогу дітям у виробленні ними своїх власних життєвих програм.

Однією з форм навчання дітей, а отже, зв'язку поколінь, є батьківські листи. Це можна проілюструвати на двох прикладах: «Листи до сина» Честерфілда і «Листи до сина» В. О. Сухомлинського. Перші з них написані у XVIII столітті англійським філософом-мо-ралістом, графом за соціальним походженням. Другі в документом нашої соціалістичної доби; вони написані професійним учителем з Павлиша. Є щось спільне у цих «Листах» — обидва батьки хочуть, щоб сини стали їхніми гідними спадкоємцями, ствердили собі добре ім'я на землі. Тому й уболівають про виховання своїх дітей, гідно виконуючи свій батьківський обов'язок. Крім того, вони дають можливість іншим людям за допомогою цих «Листів» прилучитися до їх непересічного виховного досвіду.

Чим же зумовлене таке становище? Де його об'єктивні корені? Справа в тому, що батьки для дітей е переважно об'єктом почуттів, тоді як діти для батьків — і об'єктом почуттів, і об'єктом діяльності. До батьківської (особливо материнської) любові обов'язково приєднується ще й величезна турбота, прагнення допомогти дітям «стати на ноги». Ця любов безкорислива. У любові дітей до батьків домінує вдячність, але вона істотно залежить не тільки від пам'яті дочки чи сина, а й від їх моральної зрілості.

Якщо в минулому діти були годувальниками для своїх батьків, коли ті ставали немічними, то тепер ця функція майже відпала. Держава гарантує кожному трудящому пенсію по старості. Батьки виявляються не тільки матеріально незалежними від дітей, а навпаки, мають можливість подавати матеріальну допомогу своїм дорослим і одруженим дітям.

Мабуть, найважливіша моральна дія в сім'ї — поступово вчити дітей любити своїх батьків. І тут батьки самі с сівачами того, що їм доведеться пожинати в старості. Співчуття матері чи батькові в їхніх справах, співпереживання, співучасть дітей у життєдіяльності сім'ї, внесок працюючих юнаків і дівчат до загального бюджету сім'ї, допомога старших дітей батькам, найчастіше матері, коли сім'я втратила батька. (В даному випадку особлива роль належить синові: він і опора і захист усієї родини, подібно до того як це мав би робити батько.) Ось такі якості, на нашу думку, повинні прищеплювати батьки своїм дітям змалку. Проте у реальній системі «батьки — діти» є не лише прямі, а й зворотні зв'язки. Неправильно думають ті батьки, які вважають, що лише від них до дітей ідуть лінії соціальних впливів. Сімейні стосунки багатопланові: вони включають те, що батьки передають дітям, діти одне одному, і, звичайно, те, що діти передають своїм батькам. Що ж можуть і насправді передають діти своїм батькам, чим вони збагачують родинне життя? Коротко можна сказати:

— діти урізноманітнюють і збагачують міжособистісні зв'язки в сім'ї;

— розширюють сферу її інтересів і потреб;

— дають батькам емоційне вдоволення уже фактом своєї появи на світ, а ще більше своїми успіхами, неповторною діяльністю;

— дають можливість батькам ніби повертатися до своїх дитячих років, переживати знову пройдені етапи життя;

— задовольняють почуття материнства і батьківства, дають можливість жінкам і чоловікам відчувати насолоду від переживання цих високих почуттів.

Чесно і віддано виконуючи обов'язки щодо своїх батьків і сім'ї в цілому, діти цементують єдність поколінь, підносять престиж сім'ї як мікроосередка суспільства. Зрозуміло, було б помилкою ідеалізувати дітей, адже не всі вони і не завжди сумлінно виконують свої обов'язки щодо батьків і родини в цілому. Діалектика сімейних стосунків така, що діти можуть не лише нарощувати соціальний потенціал сім'ї, а й знижувати його, розхитувати і знищувати те, що з таким трудом здобували їхні батьки. На жаль, приклади таких дітей непоодинокі.

У стосунках батьків і дітей є ряд відмінностей залежно від їх віку і статі. Коли діти Ще малі (раннє дитинство, дошкільний вік), вони виступають об'єктом особливої турботи матері чи батька, їх почуттів і діяльності. Малу дитину батьки не тільки більше і глибше, безпосередніше і сильніше люблять — вони беруть її на повне обслуговування (годують, одягають, водять на прогулянку, кладуть спати, розважають). Діти в цьому віці переважну частину часу свого життя проводять невідлучно від батьків, особливо від матері. До однорічного віку мати практично не залишає маля навіть на кілька днів.

Прикутість матері до малої дитини дуже виснажує її фізично і духовно і є однією з причин того, що жінки бояться народження другої дитини. Щодо немовляти мати виступає як справжня подвижниця: заради нього вона може повністю нехтувати своїми потребами, інтересами, запитами. У батька ця залежність, звичайно, набагато менша. Він є, як правило, лише співучасником, а не головною дійовою особою у догляді за дитиною. Після одного року, коли дитина вже почала ходити, спілкування батька з нею посилюється. Дитина дошкільного віку для батьків виступає об'єктом почуттів і ігрової діяльності.

Якщо в сім'ї є двоє або більше дітей, то частину обов'язків щодо обслуговування менших дітей беруть на себе старші. Діти створюють усередині сім'ї дитячий мікроколектив з його певними соціальними можливостями. Окремі виховні функції, які в одно-дітній сім'ї повністю лягають на плечі батьків, передаються такому мікроколективу. Батьки, особливо мати, мають від цього значні вигоди: вивільняються їх сили і час для занять іншими важливими (суспільними або сімейними) справами, для активного відпочинку, догляду за своєю зовнішністю, для свого гармонійного розвитку як особистості. В цьому полягає одна з важливих переваг багатодітної сім'ї.

Вступ дитини до школи істотно змінює характер її життєдіяльності в сім'ї: ігри хоч і не вважалися чимось серйозним, проте вони були провідними і посідали важливе місце у фізичному та психологічному розвиткові дитини. Тепер же провідною стає навчальна діяльність. Мало хто з батьків думає, що вона несерйозна. Навчальна діяльність учня — це вже помітний крок до дорослої діяльності.

Почуттєві стосунки дещо відтісняються на другий план, зокрема в підлітковому та юнацькому віці, коли домінуючим і за бажаністю для дитини і за значущістю виступає спілкування з ровесниками. Батькам все більше доводиться задовольнятися лише матеріальним забезпеченням своєї дитини. Найпомітніше це виявляється, коли син чи донька після 8 класу переходять на навчання у професійно-технічне училище або технікум, а після 10 класу — до вузу. В названих навчальних закладах зростає автономність молодої людини: адже найчастіше вони віддалені від місцепроживання сім'ї і учневі (студенту) доводиться жити поза її межами. Зустрічі дітей з батьками стають короткочасними і періодичними — кілька разів на семестр, а то і рідше.

Завершення навчання і перехід юнака чи дівчини до самостійної трудової діяльності істотно змінюють їх стосунки з батьками. Діти стали дорослими, вони самі заробляють на прожиття, нерідко живуть далеко від сім'ї. Для батьків вони перестають бути об'єктом прикладання діяльності і залишаються головним чином об'єктом почуттів. Однак це не означає, що дорослі діти не потребують матеріальної допомоги від батьків. І вони її одержують, незважаючи на те, що їх батьки вже мають похилий вік і перебувають на пенсії. Така природа батьківської психіки, особливо материнської: допомагати своїй дитині і тоді, коли вона навіть зовсім сива і має своїх дітей та онуків. Мабуть, у цьому і живе одвічна і незнищувана потреба старших поколінь піклуватися про молодших. Отже, дорослі діти, особливо коли вони самі одружені, для своїх батьків виступають головним чином об'єктом почуттів і, звичайно, посильної матеріальної допомоги.

Досі ми аналізували стосунки батьків і дітей з точки зору ставлення батьків до дітей. А якими вони с з погляду дітей? Упродовж усього життя батьки для дітей є і повинні бути об'єктом почуттів. Проте в реальних сімейних стосунках можуть складатися такі ситуації, коли батьки (обоє або один з них) стають для дітей об'єктом їх діяльності. Маємо на увазі випадки, коли хтось з батьків втрачає працездатність або його вражає тяжкий фізичний недуг. Тоді синівський або дочірній обов'язок — оточити своїх непрацездатних батьків піклуванням. Легше це робити тоді, коли діти живуть неподалік від своїх хворих чи стареньких батьків. З цього погляду кращі можливості мають сільські жителі (коли діти і батьки живуть в одному селі). Міська цивілізація має тут більше негативних рис. Якщо діти і батьки проживають навіть в одному (але порівняно великому) місті, то просторові відстані їх дуже роз'єднують. Вони можуть їздити одні до одних не щоденно, а всього один-два рази на тиждень. І все ж відстань не може бути перешкодою для піклування дітей про своїх батьків. Тут на першому плані мав бути мораль, синівська чи дочірня любов і повага до рідних людей.

На жаль, у житті доводиться часто зустрічатися з безтурботністю дітей щодо своїх батьків, нерозумінням своїх обов'язків перед ними. І справа тут, мабуть, не в тому, щоб таких лише за назвою синів чи дочок притягували до юридичної відповідальності. Важливіше тут. профілактика, добре моральне виховання сина чи доньки з раннього дитинства. Для батька і матері має бути, свого роду професійною честю виховати в дітях почуття любові і обов'язку перед батьками, довести ці почуття до такого рівня, щоб можна було з упевненістю сказати: моя дитина не залишить мене в біді чи в старості.

Часто в сім'ї взаємодіють три покоління. Середньому з них доводиться розділяти свої обов'язки у двох напрямах: щодо своїх батьків і щодо своїх дітей. Звичайно, кожне покоління більше любить і більше турбується про своїх дітей. І прабатьки не повинні ображатися. Таке воно, життя. Разом з тим любов до дітей не повинна звести нанівець любові до старшого покоління — до своїх батьків. Адже любов до батьків і любов до дітей — це дві різні, несхожі одна на одну любові, вони цілком можуть співіснувати в одній людині, не протиборствуючи одна з одною.

Нового звучання набуває синівський обов'язок, коли син або донька беруть шлюб і виступають як нова сім'я. Ставлення молодого подружжя до свекрух чи тещ є показником інтелектуальної і моральної зрілості молодих сімей.

Обов'язок зятя чи невістки — бути терпеливими і поблажливими щодо тещі або свекрухи. І якщо свекруxa після кількох років одруження сина може сказати, що вона не тільки не втратила його, а ще й дістала собі дочку в особі невістки, а теща — що вона до рідної дочки придбала ще й сина в особі зятя, то це чудове свідчення здорових моральних стосунків між різними поколіннями у сім'ї.

Сучасні молоді сім'ї у більшості своїй вважають за краще жити окремо від батьків. Як мотив такого вибору виступає їх переконання, що життя разом з батьками поглинає значну частину подружньої радості. Ідеальним вважається такий варіант, коли батьки живуть поблизу і можуть вчасно допомогти доглядати за дітьми, а батьківський дім служить своєрідним запасним притулком, куди хочеться зайти молодому подружжю, щоб скористатися материнським чи батьківським теплом. Найчастіше в цьому відчуває потребу молода жінка, рідше — молодий чоловік.

Короткий аналіз сімейного обов'язку показує, які складні і суперечливі моральні процеси відбуваються в кожній сім'ї, якщо брати її навіть в одному вимірі — обов'язків подружжя, батьків, дітей.

У реальних стосунках сімейний обов'язок може виявлятися по-різному: то прісний і нерідко нуднуватий, то терпеливий і поблажливий, і водночас надійний і заступницький аж до самопожертви. Мабуть, у жодній галузі людських стосунків не переплітаються так щільно одне з одним такі на перший погляд протилежності, як любов і обов'язок. Невипадково великі поети і мислителі пишуть їх через два сполучники — «любов чи обов'язок», «любов і обов'язок». Сімейні, а особливо подружні стосунки мають спиратися на два зовні начебто протилежні, а насправді нероздільні крила — обов'язок і любов.

Похожие работы

Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації

Скачать

223914

12

13

... актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою. 1.2      Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї Людина є сотворена Богом, її покликання – відкрити своє синівство та усім серцем і душею ...

Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості

Скачать

90418

2

0

... і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище. Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ 2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки. Майбутні батьки думають, що гарними ...

Роль родинного виховання у формуванні особистості дітей з інтелектуальною недостатністю

Скачать

96230

0

0

... шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій) вторинних відхилень у розвитку особистості. Ці відхилення ускладнюють спілкування з ровесниками і дорослими. На формування особистості дитини негативно впливає обмежений чуттєвий і практичний досвід, недостатнє розуміння поведінки людей, соціальних вимог. Все це. безумовно, ускладнює набуття та узагальнення ними морального ...

Народні традиції та їх роль у сімейному вихованні

Скачать

41232

0

0

... вивчення дитячого фольклору, народних ритмічно-ігрових рухів, календарно-обрядових та лірично-побутових пісень, казок, загадок, оповідань тощо. Висновки   Дослідивши тему «Народні традиції та їх роль у сімейному вихованні», я дійшла до таких висновків: 1.  В умовах зростаючої родинної кризи виникає потреба звернутися до здобутків української народної педагогіки з метою ліквідації сімейних ...