Прислів'я застерігає людину: до часу глек воду носить

5. Прислів'я застерігає людину: до часу глек воду носить.

6. Народ створив багато прислів'їв, що розвінчують зарозумілих, недотеп тощо: не кажи «гоп», поки не перескочиш; розуміється, як ведмідь на зорях; розбалакалася, як свиня з гускою [42, 54].

Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманітністю граматичної організації, мають виразні художньо-стилістичні особливості.

Внаслідок багатовікового шліфування в усній мові народу прислів'я і приказки набули особливої завершеності форми, виняткової компактності, лапідарності.

Сталі словесні формули, що являють собою часто повторювані в писемному й усному мовленні влучні вислови видатних осіб — письменників, філософів, учених, політичних діячів — об'єднуються під назвою крилаті вислови. На відміну від прислів'їв і приказок та інших типів фразеологічних одиниць, що давно стали безіменними витворами, крилаті вислови зберігають більш чи менш прозоро зв'язок із першоджерелом виникнення (літературним чи конкретно історичним).

Ось кілька широко відомих крилатих висловів, уживаних у сучасній українській літературній мові: У ріднім краї навіть дим солодкий. (Гомер); Прийшов, побачив, переміг. (Юлій Цезар); Людина людині вовк.(Плавт); Золота середина. (Горацій); Золотий вік. (Гесіод); Факти — уперта річ. (Е. Елліот); Час працює на нас. (В. Гладстон); Від великогодо смішного один крок. (Ж.— ф. Сармонтель); Інші часи — інші пісні.

(Н. Буало); Любовний трикутник. (Г. Ібсен); Хто бере — усе той тратить; Хто дає—усе придбав. (Шота Руставелі); Ведмежа послуга. (І. Крилов); Видимий світові сміх і невидимі йому сльози. (М. Гоголь); А судді хто? (О. Грибоєдов); Герой нашого часу. (М. Лєрмонтов); Сидіти між двомастільцями. (М. Салтиков-Щедрін); Людина в, футлярі; Якби чого не сталося. (А. Чехов); Людина — це звучить гордо. (М. Горький); Світ ловив мене, та не спіймав. (Г. Сковорода); Де згода в сімействі; Смерть одна розлучить нас. (С. Гулак -Артемовський); У нас нема зерна неправди за собою; Караюсь, мучуся, але не каюсь.(Т. Шевченко) Треба всюди, добрі люди, приятеля мати. (С. Руданський) та ін. [70, 351].

Серед утворень, які традиційно відносять до класу «крилатих», є кілька структурних груп:

а) Окремі слова узагальнено-метафоричиого вжитку, слова-символи, як-от: назви певних чимось визначних (часто за міфологічними уявленнями) географічних об'єктів (Аркадія, Едем, Олімп, Парнас, Голгофа, Мекка та ін.), у тому числі найменування населених пунктів, місцевостей, де відбувалися вирішальні бої чи якісь історично важливі події (Грюнвальд, Канни, Полтава, Сталінград, Холодний Яр), особові назви певних історичних, міфологічних і літературних персонажів із світової та вітчизняної класики (Крез, Колумб, Антей, Прометей, Геркулес, Герострат, Сатрап, Златоуст, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон,

Держиморда, Плюшкін, Кирпа- Гнучкошеенко-в, Калитка, Стецько).

б) Словосполучення типу: мертві душі (за назвою твору М. В. Гоголя) — люди, що втратили всяке значення; менший брат — євангельський вислів — людина (люди) не високого громадського становища, напр.: «З народною волею народилася і любов до меншого брата, народилося народолюбство» (П. Мирний).

в) Речення – прості чи складні, як-от: « Лиш той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив » (Л. Українка); « Нове життя нового прагне слова» (М. Рильський) та ін.

г) Структури ускладненого типу – розгорнуті цитати на зразок підкреслених у тексті: « Мені ще з молодих років пам’ятається один афоризм політичного діяча й письменника стародавнього Рима – Катона Старшого Марка Порція. Він говорив: « Життя людини подібне до заліза. Коли пускати його в діло – воно стирається, якщо не пускати, то його іржа з’їдає »(П. Тичина).

Багато яскравих, гранично виразних висловів, переходячи із мови в мову, нерідко стають здобутками багатьох чи майже всіх народів, тобто набувають справді міжнародного характеру, збагачують інтернаціональний фразеологічний фонд.

До крилатих висловів належать не тільки вирази відомих діячів науки та літератури, але й біблійні та євангельські вислови типу «кинути камінь»; «камінь спотикання»; «не лишити каменя на камені», «єгипетська робота», «не хлібом єдиним», «неопалима купина», «знамення часу», «співати Лазаря» тощо. Будь - який крилатий вислів, афоризм, прислів'я або ідіоматичний вираз мають елементи виразності [42, 65].

Серед словесних груп, нерозкладних за структурою і цілісних за значенням, звертають на себе увагу термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, техніки, мистецтва та ін.

Термінологічні словосполучення можуть мати двочленну, рідше— тричленну і більше структуру: атомна енергія; регресивна асиміляція; масштаб цін; капітан першого рангу; старший сержант технічної служби.

Щодо приналежності складених термінів до фразеологічної системи мови у науковій літературі співіснує кілька поглядів. В. В. Виноградов вважає за цілком можливе залучати складені терміни до класу фразеологічних одиниць: «Окремо повинні бути розглянені цілісні словесні групи, що є термінами, тобто виступають у функції найменування,— пише він.— Пряме, логічно виправдане відношення терміна до позначуваного ним предмета чи поняття створює нерозривність фразової структури, робить відповідну словесну групу еквівалентом слова» [18, 358].

Підкреслюючи ознаку цільності номінації, яка панує над структурною окремістю, О. Ахманова вважає усі складені терміни і найменування також органічною частиною фразеології. Із суттєвими обмеженнями відносять складені терміни до фразеологічної системи С. Ожегов і Б. Ларін. На думку С. Ожегова, переважна більшість складених термінів являє собою вільні словосполучення, які з мовного погляду «зберігають усі ознаки відношень означення і означуваного, відношення роду і виду», наприклад, площа нагріву, температура топлення, усічений конус. Фразеологічними одиницями С. Ожегов вважає складені терміни лише типу коротке замикання, благородні метали, північне сяйво і под.

У складі фразеологічних фондів мови розглядає термінологічні словосполучення сучасна лексикографічна практика: і перекладні, і загальномовні тлумачні словники віддають належне цій категорії лінгвістичних одиниць, подаючи їх або разом із «класичними» фразеологічними одиницями або виділяючи їх в окрему спеціальну рубрику [51, 51].

За функціональними ознаками до фразеологічних зворотів близькі афоризми, сентенції, аксіоми тощо. Це види мовних висловів, що є важливими засобами вислову різних понять.

Афоризми (з грецьк. - визначення, вислів) - це короткі, влучні, оригінальні вислови або судження, що формуються в одному, двох або більше реченнях, авторами яких є переважно видатні представники літератури, мистецтва, науки, культури. Афоризми містять загальну філософську, моральну, етичну думку, є яскравими за звучанням, мають своєрідно піднесене стилістичне, зокрема риторичне, забарвлення. Часто будуються на синтезі і парадоксі:

Хто любив - той не забув,

Хто забув - той не любив.

Хто любив і все ж забув,

Видно, він любить забув.

Сентенція (з лат. - думка, судження) - це лаконічно і влучно схоплений вислів морально-повчального або філософського змісту. Своєю структурою і змістом сентенція близька до прислів'їв. Наприклад: Вірний приятель - то найбільший скарб.

Цитата (з лат. - проводжу, проголошую) - це дослівний уривок, вислів, фрагмент з тексту чи статті або чиїсь слова, що подаються письмово або усно. Цитата не підлягає ні структурній, ні семантичній зміні. Наприклад: «Примарний блиск живе одну хвилину, правдивому немає у віках загину» (Й.В.Гете "Фауст").

Аксіома (з грецьк. - значиме, засвоєне положення) - це вислів-твердження певної теорії, що приймається без доведення і служить підставою для доведення інших тверджень. Зі структурної сторони аксіома характеризується переважно стабільним, чітко встановленим розташуванням компонентів в рамках всього вислову. З семантичної сторони аксіома у своїй смисловій сукупності виражає певну незаперечну істину, що не потребує доказів. Аксіоматичні вислови відіграють важливу роль у мові, підкреслюють її естетичний характер і є невід'ємною складовою частини мовного стилю науки і техніки. Наприклад: Земля обертається навколо своєї осі; нічого нема без причин; дія відповідає протидії (акція відповідає реакції). Ряд аксіоматичних виразів наближається своєю структурою до фразеологічних сполучень. Наприклад: Без повітря, води і світла людина не може існувати [30, 89].

Фонд прислів’їв, приказок, крилатих висловів і складених термінів формувався протягом багатьох сторіч зусиллями не одного покоління. Ці та інші фразеологічні звороти вживаються у різних стилях мови і надають їй виразності, динамічної тональності, національної самобутності.

Емоційно забарвлені фразеологізми широко використовуються в художньо-белетристичному, публіцистичному, розмовно-побутовому та епістолярному стилях літературної мови.

У діловому та науковому стилях фразеологіми не мають помітних експресивних властивостей, емоційного забарвлення і образності: порушити питання, згідно з оригіналом, закликати до порядку, ліквідувати заборгованість, охорона природи, експериментальне стадо (також поле, ділянка) та ін.

Частина фразеологізмів уживається в усіх стилях мови і вважається стилістично нейтральною, наприклад: крок за кроком, так чи інакше, нічого подібного, замкнене коло, поставити крапку, мати на увазі, зрозуміла річ, знайти спільну мову та ін.

Широкі функціонально-стилістичні можливості фразеологічних зворотів зумовлюються також і тим, що їм властива синонімічність: вони можуть вступати в синонімічні зв'язки як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: перебільшувати — робити з мухи слона; утекти — накивати п'ятами, дати тягу; викривати (когось) — виводити на чисту воду, зривати маску; ні те ні се – ні риба ні м’ясо – ні пави ні гави – ні богові свічка ні чортові кочерга.

Це насамперед прислів'я, приказки, афористичні образні вислови та різні жартівливі й анекдотичні вирази: де згода, там і вигода; під лежачий камінь вода не тече; укусить і меду дасть; п'яте колесо до воза; як бригадир порядкує, так бригада працює; як горох при дорозі; ні в тин, ні в ворота; як мертвому кадило; нема хліба — їж пироги [20, 176].

Вивчаючи фразеологію, не можна ігнорувати явища, які протягом історії виникають у процесі контактування з сусідніми і далекими народами, не можна не зважати на взаємовплив та взаємозбагачування мов, взаємопроникнення у ці мови відповідної фразеології. Це взаємопроникнення сприяє утворенню певних пластів, шарів фразеології тої чи іншої мови. Крім основного, дуже численного і неповторного пласта фразеологічних одиниць, творцем яких є український народ, сучасна українська фразеологія складається з таких основних шарів:

1) Загальнослов'янська фразеологія. Вона поширена з найдавніших часів у всіх або майже всіх слов'янських мовних групах, хоч і не завжди в однаковому оформленні. Цей фразеологічний шар давньоруська мова дістала як спадщину від спільнослов'янської мови — основи, яка розпалася далеко ще до появи перших писаних слов'янських пам'яток. Цей фразеологічний шар, певне, кількісно обмежений, але він виразно свідчить, як і інші дані, за спільність походження усіх слов'янських мов і надзвичайну близькість їх ще в перші віки історичного життя різних груп слов'янства, в період, коли існувало вже давнє письменство. На жаль, цей найдавніший пласт спільнослов'янських фразеологізмів майже зовсім не досліджений.

Спільний для всіх чи майже всіх слов'янських (та й не тільки слов'янських) мов є фразеологічний матеріал, що знайшов своє відбиття у культовій літературі перших віків старослов'янського письменства. І це цілком зрозуміло. Воно було могутнім засобом поширення самобутньої слов'янської культури, яка ні в чому не поступалася перед культурою інших народів. Наприклад, в українській літературній мові ще й тепер уживаються фразеологізми, походження яких тісно пов'язане з старослов'янською книжною мовою, з її посередництвом у передачі, зокрема на Русь, іще давнішого — біблійного фразеологічного набутку: корінь зла; кромішна (безпросвітна) пітьма; і плоть і кров; на сон грядущий; не від миру сього; берегти, як зіницю ока; святая святих; нічтоже сумняшеся (анітрохи не вагаючись, без найменшого вагання); око за око; зуб за зуб; у поті чола; глас пророка, що волає у пустині; наріжний камінь; притча во язиціх; ім'я їм легіон (легіон = 10.000); перекувати мечі на рала; вовк в овечій шкурі тощо. Ці і подібні вживані й тепер здебільшого крилаті вислови біблійного походження.

В українській фразеології займають певне місце загальнослов'янські вислови типу «водити за ніс». Цей сталий вислів, крім східнослов'янських мов, широко відомий і в інших слов'янських, зокрема в польській і болгарській.

Культові фразеологічні одиниці часто зберігають лексико-граматичні особливості старослов'янської мови: «притча во язиціх», «своя своїх не познаша», «на сон грядущий» та багато інших, подібних до них.

Абсолютна більшість біблійних, зокрема євангельських фразеологізмів, утратила ознаку свого походження і вживається тепер з новим, переносним значенням. Вони переосмислилися і вже не відбивають світогляду і моралі своїх творців. Чимало з них не потребують відновлення їх первісного значення, встановлення «внутрішньої форми».

2) Давньоруська фразеологія, виникнення якої пов'язане з окремим існуванням давніх діалектів східних слов'ян, з існуванням давньоруської мови.

Вона, як засвідчують писані пам'ятки давньої Русі, охоплює значно ширше коло питань суспільного буття, зокрема економіку, політику, побут, у тому числі й родинні стосунки тощо. Це надбання мовної спільності предків українців, росіян і білорусів. Ці фразеологічні вирази й тепер ще у значній своїй частині відомі всім східнослов'янським мовам, їх знаходимо ми в давньоруських пам'ятках; частина їх книжного походження, частина має або мала у минулому народно-говірний характер. Найтиповіші з них іду на ви, (почати війну, осідлати коня); взяти на щит (захопити город); метати бісер перед свинями; чинимо відомо; кому що, а курці просо; вовків бояться — в ліс не ходити; руці задіти (накласти на себе руки); товкти воду в ступі; указати путь (прогнати); перемивати кісточки тощо.

Зрозуміло, що давньоруські фразеологізми зазнали значних змін, а почасти й зовсім зникли. Деякі з них змінили тільки зверхній вигляд, зберігаючи в основному своє по переднє значення [42, 10].

Крім того, українська літературна мова поповнює свої фразеологічні ресурси з багатьох джерел, а саме:

1) з виробничо-професійної лексики: підвести фундамент (з мови будівельників); підвищувати тон (з мови музикантів); дружній череді вовк не страшний (з мови пастухів); іти в ногу (з мови військових);

2) з політичної, наукової, публіцистичної та художньої літератури: люди доброї волі; розбити кайдани; холодна війна; вивести на орбіту; людина в футлярі і под.;

3) з влучних виразів видатних людей: Людина — це звучить гордо

4) (М. Горький); Учітеся, брати мої, думайте, читайте (Т. Шевченко); Чуття єдиної родини (П. Тичина);

5) з біблейських висловів: вавілонське стовпотворіння;

6) око за око, зуб за зуб; святая святих;

7) з античної літератури та міфології: Геркулесові стовпи (крайні межі у яких-небудь діях); лебедина пісня — останній прояв якої-небудь діяльності (від повір'я, що ніби лебідь співає один раз у житті перед смертю); крокодилові сльози (в оповіданнях давніх греків і римлян говорилося, що крокодил, з'їдаючи свою жертву, нібито плаче — звідси і походить цей вислів).

Фразеологія української мови — це продукт багатовікової мовної творчості нашого народу; це, як і сама мова, за образним висловом Панаса Мирного,— «...жива схованка людського духу,...багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» [82, 57].

Відтак, фразеологічне багатство української мови здавна привертає увагу дослідників і митців. Але тривалий час лише частина фразеологічних матеріалів (прислів'я, приказки, приповідки) публікувалась у фольклорних збірках або використовувалась для пояснення лексичних значень слів у різних (переважно перекладних і тлумачних) словниках. Систематичне збирання фразеології і видання власне фразеологічних збірок та словників почалося порівняно недавно.

Отже, бачимо, що ознайомлення учнів з фразеологізмами у шкільному віці, зокрема в початковій школі, спонукає до використання цілеспрямованої системи вправ, для розвитку фразеологічних умінь та навичок, яка б забезпечувала формування пізнавального інтересу учнів до рідної мови.

Розділ 2. Лінгводидактичні принципи організації роботи з фразеологізмами в початковій школі

Похожие работы

Фразеологізми як засіб образного мовлення молодших школярів

Скачать

173097

5

1

... класи добиралися з однаковим складом і рівнем мовної підготовки учнів. Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі (І семестр 2007-2008 рр.) вивчався стан проблеми збагачення мовлення молодших школярів фразеологізмами, різними за структурою та тематикою, в педагогічній теорії та практиці; здійснювався аналіз лінгвістичної літератури з обраної теми, визначалися вихідні позиції дослідження ...

Формування культури мовлення молодших школярів на уроках рідної мови

Скачать

153026

9

2

... орфоепічних навичок: про збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу школярів; про удосконалення граматичного ладу дитячого мовлення. 2.2 ДИФЕРЕНЦІЙОВАНА СИСТЕМА ТВОРЧИХ РОБІТ УЧНІВ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ Наше дослідження тривало три роки (2005 – 2008 н. рр.). Проводилося воно базі 2 шкіл (с.Острів та с.Буцневе) у двох трет ...

Формування у молодших школярів комунікативних умінь і навичок на уроках рідної мови

Скачать

101390

2

2

... і нічого не наказало?” і роботу над ними [Додаток 1]. Працюючи над розробкою спеціальної методики формування комунікативних умінь і навичок на уроках рідної мови, ми користувались методичними посібниками, в яких були запропоновані вправи для формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів. Серед них, звичайно, були і твори за зачином та кінцівкою і лише за зачином. Ми усистематизували ...

Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів

Скачать

135670

1

0

... , дохідливе, зрозуміле, молодшим школярам. У вступі визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження відповідно до теми "Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів". У І розділі "Культура мовлення як науково-методична проблема сказано, що мовленнєва культура вчителя найважливіший аспект його успішної фахової діяльності". Як ві ...