ПОЗАУРОЧНА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЦІЛІСНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

9. ПОЗАУРОЧНА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЦІЛІСНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

Одним із напрямків удосконалення навчального процесу в сучасній школі є створення єдиної системи навчально-пізнавальної діяльності дітей, що включає не тільки процес пізнання на основі обов’язкових навчальних програм (так званої "урочної" діяльності), а й позаурочну навчально-пізнавальну роботу. У педагогічній літературі її ще називають позакласною навчально-пізнавальною.

У навчальному процесі позаурочна пізнавальна робота є логічним продовженням урочної і забезпечує безперервність навчання. Вона доповнює програмний матеріал, засвоєний на уроці, будується у відповідності до закономірностей, принципів і вимог, які ставлять до навчального процесу, але має і свої особливості.

Позакласна навчально-пізнавальна діяльність дає змогу застосувати набуті на уроці знання і, розширюючи межі навчального процесу, поглиблювати їх; підвищує успішність учнів та інтерес до учіння. Позакласна навчально-пізнавальна діяльність не повинна дублювати роботу на уроці або бути його частиною, латанням проривів у навчанні за програмою. У такому разі вона перетвориться в звичайні додаткові заняття.

Специфічними особливостями позакласної навчально-пізнавальної діяльності є:

добровільність (вибір учнями певного виду діяльності відповідно до власних потреб і запитів, здібностей, схильностей і прагнень). Це не виключає контролю за діяльністю учнів з боку вчителя, їх дисциплінованість та організованість;

ініціатива школярів виявляється у виборі виду діяльності. Треба мати на увазі, що не на всіх вікових етапах їх вибір усвідомлений. Зокрема, учні молодшого віку внаслідок несформованості індивідуальних інтересів нерідко записуються в кілька гуртків, що згодом спричиняє часту зміну видів діяльності. Завдання вчителя - цілеспрямовано вивчати індивідуальність школярів, формувати й розвивати в них стійкі інтереси;

інтерес у позакласній роботі є головним мотивом вибору того чи іншого виду діяльності, залучення дитини до позакласної навчально-пізнавальної роботи. Опора на інтерес - основа позакласної навчально-пізнавальної діяльності, в якій мають виявлятися, утверджуватися й розвиватися нахили й запити учнів;

її романтичність, зокрема в школі II і III ступеня;

самодіяльність учнів, що виявляється в їх активній участі в плануванні, виборі форми, визначенні змісту занять, в оформленні наслідків роботи.

Умовами і критеріями ефективності навчально-пізнавальної діяльності в позаурочний час є активність, самодіяльність і дитяча ініціативність, чіткість в організації, додержання розкладу і термінів проведення цікавих заходів, гласність і демократизм. Важливо також забезпечувати її єдність з навчальним процесом, наступність, поступове ускладнення.

Система позакласної навчально-пізнавальної діяльності буде ефективною, якщо різні за формою заняття проводитимуть систематично, із урахуванням вікових й індивідуальних особливостей школярів. Це забезпечить їх розвиток, приваблюватиме різноманітністю форм.

Позакласну навчально-пізнавальну діяльність організовують:

масово, для всіх або більшості учнів різного віку;

для окремих груп в умовах одного класу (паралелі),

для різновікової аудиторії;

як індивідуальну позаурочну роботу.

Масові форми позаурочної роботи - це конференції, диспути, конкурси, предметні вечори, вікторини, змагання інтелектуалів або спортивні змагання, виставки творчих робіт, свята знань, усні журнали, тематичні чи предметні тижні, випуск газети, наукових збірок, журналів (усних або рукописних), історичний театр, громадська трибуна, літературна гостина тощо.

Груповими формами позакласної навчально-пізнавальної роботи є гуртки (предметні, за захопленнями, типа "Чомучка"), олімпіади, наукові товариства, секції, об’єднання (зокрема і ті, які створюють і якими керують учні); експедиції, колективні обговорення, ігри-подорожі, зустрічі за круглим столом, клуби.

Індивідуальну навчально-пізнавальну діяльність школярів організовують як консультування, бесіди, спостереження з наступним обговоренням його результатів, експериментування під педагогічним керівництвом, співпрацю між учнями, роботу так званих "добувачів знань", вільний обмін інформацією, оформлення наслідків цілеспрямованого пошуку у вигляді альбому, газети, репортажу та іншої творчої роботи, самостійний пошук пізнавальної інформації.

Позакласну навчально-пізнавальну роботу організовує не тільки вчительський колектив (до речі, в ній кожний педагог розкриває свої здібності, таланти й уподобання), а й учнівський. Розвитку пізнавальних інтересів школярів сприяє залучення до позакласних заходів батьків, науковців, талановитих людей, фахівців, представників громадськості і певних державних установ. Привертає увагу й інтерес учнів нестандартна обстановка, в якій проводять ті чи інші заходи. Позакласну роботу треба тісно пов’язувати з позашкільною, організованою на базі бібліотек, філармонії, будинків культури, лекторіїв, будинків дитячої творчості, станцій юних техніків (юннатів, туристів), різних клубів.

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

1. Кириллова Г.Д. Теория й практика урока в условиях развивающего обучения. - М.: Просвещение, 1980.

2. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. - М.: Просвещение, 1983.

3. Махмутов М.И. Современннй урок. - М.: Педагогика, 1985.

4. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.:

Радянська школа, 1976.

5. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Радянська школа, 1995.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. Для якого типу уроку характерна така макроструктура: перевірка домашнього завдання - повідомлення теми, мети і завдань уроку - пояснення нового матеріалу - закріплення нового матеріалу - повторення попереднього матеріалу - підсумок уроку - пояснення домашнього завдання:

а) урок повторення раніше засвоєного матеріалу;

б) урок узагальнення і систематизації засвоєного;

в) комбінований урок; г) урок вивчення нового матеріалу;

д) правильної відповіді немає?

2. За якими ознаками можна визначити тип уроку:

а). за засобами навчання, які використовують;

б) за змістом навчального матеріалу;

в) за кількістю структурних частин;

г) за діяльністю вчителя;

д) правильної відповіді немає?

3. Чим пояснити потребу у використанні комбінованого типу уроку?

4. Визначте форми дидактичної взаємодії, на яких побудовані урок, лекція, індивідуальна робота, консультація, екскурсія.

5. Висловіть ставлення до твердження: "Урок - це творчість учителя, через те немає потреби виділяти якість закономірності в організації навчального процесу, а саме: структуру уроку, вимоги до діяльності вчителя й учня тощо.

1. Концепція научування та учбова діяльність.

2. Учбова діяльність як психолого-дидактична проблема.

3. Структура учбової діяльності і розвиток учнів.

4. Пізнавальна дія як компонент учіння (дидактичний аспект).

Ключові поняття: научування, учіння, структура учбової діяльності, учбова задача, учбові дії, дія оцінки, дія контролю і самоконтролю, пізнавальна дія.

1. КОНЦЕПЦІЯ НАУЧУВАННЯ ТА УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ.

У психологічній теорії розрізняють такі поняття, пов’язані з процесом навчання: учбова діяльність, навчання, учіння і научування.

Учбова діяльність - процес, внаслідок якого людина набуває нові або змінює вже набуті знання, уміння і навички, вдосконалює і розвиває свої здібності. Ця діяльність дає змогу адаптуватися до навколишнього світу, орієнтуватися в ньому, задовольняти власні потреби, зокрема й інтелектуальні.

Навчання - спільна діяльність учня і вчителя, змістом якої є передача знань, умінь і навичок, а ширше - життєвого досвіду від учителя до учня. У вузькому значенні цього слова "навчання" - специфічна діяльність вчителя, що відбиває його функції в процесі навчання.

Учіння - учбова діяльність, в основі якої лежать дії учня (учбові дії), спрямовані на розвиток здібностей, набування певних знань, умінь і навичок.

Ці поняття характеризують зміст навчального процесу. Щоб акцентувати увагу на результат процесу учіння, використовують поняття "научування". Охарактеризовані поняття не обов’язково фіксують певний результат. Через те виділяють як окреме специфічне поняття "научування".

Навчання відрізняється від научування тим, що воно є організованим процесом, яким планомірно і свідомо керують, у той час як научування може відбуватися стихійно. Научування може бути результатом будь-якої діяльності, а не тільки навчання та учіння. Навчання й учіння, як правило, пов’язані із спеціальною навчальною діяльністю.

Научування - набування людиною в навчальній діяльності нових психологічних якостей, включаючи все, чого могла навчитися особистість у результаті навчання і учіння. Таким чином, научування не пов’язане з процесами і наслідками чисто біологічних змін, які можуть відбуватися під час навчання, оскільки вони підпорядковані біологічним та генетичним законам і закономірностям.

Водночас научування і дозрівання взаємопов’язані: перше практично завжди спирається на певний рівень біологічної зрілості організму і без нього неможливе. Научування прискорюється або загальмовується залежно від швидкості протікання біологічних процесів. Крім того, навчання та учіння певною мірою впливають на дозрівання організму. Проте цей зв’язок не такий сильний, як перший.

Розрізняють види научування:

научування за механізмом імпрінтінгу, тобто швидкого, автоматичного, майже миттєвого порівняно з тривалим процесом пристосування організму до конкретних умов його життя з використанням готових від народження форм поведінки (безумовні рефлекси);

умовнорефлекторне, в процесі якого виникають нові форми поведінки як умовних реакції на певний первинний стимул, котрий раніше не спричинював такої реакції, тобто вони не є безумовними. Внаслідок систематичного асоціювання цих стимулів із задоволенням певних потреб вони починають виконувати сигнальну або орієнтувальну роль. Під впливом умовно-рефлекторного научування в дитини (іншого організму) виникають певні асоціації;

оперантне научування, коли знання набувають шляхом спроб і помилок.

Усі ці види научування характерні як для людини, так і для тварин. Водночас окремі з них стосуються тільки людини, зокрема, научування шляхом прямого спостереження за поведінкою інших людей (вікарний вид). За способами функціонування та результатами воно нагадує імпрінтінг, але тільки у сфері набування людиною соціальних умінь і навичок. Виділяють також вербальне научування, тобто набування людиною нового досвіду через слово і мовлення. У широкому розумінні - це научування в символічній формі через різноманітні знакові системи, зокрема й мову.

Вікарний спосіб научування ефективніший на тих стадіях розвитку людини, коли вона ще не володіє символічною функцією, набуває досвіду через засвоєння наочних прикладів шляхом спостереження і наслідування.

Символічне або вербальне научування стає основним шляхом набування досвіду, починаючи з моменту опанування мови і зокрема в процесі навчання в школі. Засвоєння вербальної символіки допомагає людині звільнитися від безпосереднього чуттєвого контакту з об’єктами, створює умови для навчання, учіння та організації учбової діяльності в абстрактній формі. Передумовою для ефективного научування є вищі психічні функції людини: свідомість, мислення і мовлення.

Якщо основним мотивом діяльності виступає пізнавальний інтерес або психологічний розвиток особистості, то йдеться про учбову діяльність. Якщо він пов’язаний із задоволенням певних потреб особистості, то вживають поняття "научування". Так, засвоєння певної інформації без спеціальної наперед визначеної навчальної мети, може бути прикладом научування мимохідь. У навчальному процесі вчитель повинен вміло використовувати таку здатність людини.

Навчання і учіння завжди ґрунтуються на свідомому засвоєнні, научування може відбуватися і на підсвідомому рівні.

Готовність дитини до навчання, учіння і научування виявляється в різні періоди розвитку. До елементарних видів научування дитина практично готова з перших днів свого життя, научуваність як здатність до усвідомленого цілеспрямованого набування знань виявляється у віці 4-5 років, повноцінна здатність до систематичного навчання - в 6-7 років. Це треба враховувати, визначаючи, коли доцільно починати цілеспрямоване навчання.

Виділяють такі учбово-інтелектуальні механізми процесу научування як діяльності:

формування асоціацій (є основою встановлення тимчасових зв’язків між окремими знаннями або частинами досвіду);

наслідування (основа для формування переважно умінь і навичок);

розрізнення й узагальнення (пов’язані переважно з формуванням понять);

інсайт (як безпосереднє "бачення" чогось нового у відомому, що є когнітивною базою для розвитку інтелекту дитини);

творчість (основа для створення нових знань, предметів, умінь і навичок, не поданих у вигляді готового зразка для засвоєння). Завдання вчителя полягає в тому, щоб задіяти всі механізми научування. Для цього потрібно враховувати такі психологічні чинники, як мотивація учбової діяльності, довільність пізнавальних процесів сприймання, пам’яті, уяви, уваги, мислення і мовлення, розвиток вольової й емоційної сфери школяра, уміння взаємодіяти з іншими людьми, інтелектуальну розвиненість і сформованість навичок діяльності. Важливою у процесі навчання є настанова на научування, тобто постановка вчителем і прийняття учнем навчального завдання, яке для першого полягає в тому, щоб навчити, для другого - навчитися.

Неабияку роль у навчанні відіграє зміст матеріалу, який пропонують для засвоєння. Він повинен бути доступний і достатньо складний. Перше гарантує засвоєння його учнями, друге - сприятиме їх розвитку в процесі навчання. Саме на такому рівні учні одержують інтелектуальне задоволення від учбової діяльності і краще розвиваються інтелектуально.

Важливим чинником, який забезпечує високий рівень научування, є інтерес до навчального матеріалу, пропонованого для засвоєння, та його зв’язок з потребами, досвідом, вже сформованими вміннями і навичками школяра.

Важливу роль у забезпеченні високого рівня научування відіграє система заохочення в навчальному процесі. Оцінка діяльності школяра має відповідати його реальним успіхам і відбивати не стільки здібності, скільки зусилля, які він докладає.

Отже, щоб створювати умови для научування з мінімальними затратами зусиль з боку вчителя та учня, навчання та учбова діяльність повинні відповідати таким основним вимогам:

бути як для вчителя, так і для учня всебічно вмотивованими процесами, тобто стимулювати вчителя до того, щоб навчати якомога краще, а учня - якомога старанніше вчитися;

мати розвинену і гнучку структуру;

реалізовуватися в різноманітних формах з тим, щоб і вчитель, і учень могли б себе повністю реалізувати;

здійснюватися за допомогою найсучасніших засобів навчання, які 6 звільняли вчителя і учня від усіх можливих рутинних операцій.

Як відомо, основною одиницею учбової діяльності є учбова задача, мета якої - "... зміна самого діючого суб’єкта, тобто оволодіння певними способами діяльності" (за Д.Б. Ельконіним). Процес і результат формування самої учбової діяльності (й научування, зокрема) залежать від методики навчання та форм організації учбової діяльності школярів.

Німецький учений Г. Клаус виділив систему параметрів, на основі яких можна оцінити сформованість учбової діяльності в школярів відповідно до научуваності.

Сучасними концепціями научування є теорія поетапного (планомірного) формування знань, умінь і розумових дій (П.Я. Гальперін), теорія формування наукових понять у молодших школярів (В.В. Давидов), теорія проблемного навчання (Л.В. Занков, А.М. Матюшкін). Вони зачіпають такі основні проблеми научування, як: джерела знань, умінь і навичок людини, її здібностей; динаміку процесу научування; умови і чинники інтелектуального розвитку людини в процесі научування; рушійні сили й етапи пізнавального розвитку дитини.

Похожие работы

Способи організації самостійної роботи в малокомплектній початковій школі

Скачать

126994

18

25

... Врахування пам’яті, уваги та уяви, мислення, інших психічних процесів, а також вікових та індивідуальних особливостей необхідне для вдумливої організації самостійної роботи на уроці. Розділ ІІ. Способи організації самостійної роботи в малокомплектній школі та перевірка їх ефективності   ІІ.1 Способи організації самостійної роботи Самостійна робота на уроці – органічна частина навчального ...

Диференційований підхід у процесі навчання молодших школярів розв’язувати текстові задачі

Скачать

134103

24

14

... ійований підхід, значно вищий, ніж у контрольному, причому особливо відрізняються результати розв’язання додаткового завдання. Ми пояснюємо це цілеспрямованою роботою диференційованого підходу у процесі навчання молодших школярів розв’язувати текстові задачі, яка проводилася відповідно до завдань формуючого експерименту, що привело до позитивних зрушень у розвитку мислення школярів. 2.3 Аналіз ...

Дидактика початкового навчання

Скачать

127386

2

0

... і і його роль у засвоєнні навчального матеріалу. Повторення і повтор у процесі навчання молодших школярів. Обов'язковість домашніх завдань у початковій школі як дидактична проблема. Дидактика початкової школи та дидактика навчання іноземної мови у початковій школі: спільне і відмінне. Дидактика початкової школи та дидактика навчання образотворчого мистецтва у початковій школі: спільне і відмі ...

Дидактичні основи процесу навчання

Скачать

22332

0

0

... ; ·          оціночно-результативний – виявлення рівня знань, умінь, навичок шкірного студента, розкриття причин неуспішності в шкірному конкретному випадку і результативні дії щодо їх усунення. Методологічною основою процесу навчання виступає теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання його можливості, головні закономірності пізнавальної діяльності людини. Пізнання – є процес ці ...