Шляхи формування та удосконалення навички читання

1.3 Шляхи формування та удосконалення навички читання

Читання вважається основною формою засвоєння найрізноманітнішої змістової та емоційної інформації, особливим засобом розумового і духовного розвитку особистості.

Тому уміння читати слід розглядати як подвійне і двобічне явище: сформованість техніки читання і вміння здобувати знання через читання. Зрозуміло, що друге неможливе без ґрунтовного оволодіння першим. Ось чому провідним завданням сучасного уроку читання є удосконалення навички читання: цілеспрямована робота над правильністю, швидкістю, свідомістю і виразністю читання.

У системі класного читання виділяється два типи уроків:

1)  уроки ознайомлення з новим твором;

2)  уроки узагальнення вивченого матеріалу.

Перший з них - основний. Він включає всі етапи його проведення, передбачені дидактикою, а саме: перевірку домашнього завдання, виклад нового матеріалу, закріплення його, визначення домашнього завдання. Це, однак, не означає, що при вивченні будь-якої теми, аналізі матеріалу необхідно вводити в урок усі названі етапи. Корективи в план уроку вчитель вносить у зв'язку з тим, що окремі теми вивчаються не на одному, а на кількох уроках. Однак загальна структура цього типу уроків саме така. На ній будується урок з будь-якої теми незалежно від жанру твору. Щоправда, в наповненні кожного з етапів даного типу уроків необхідно зважати на жанрові особливості розглядуваного твору.

Другий тип - уроки узагальнення вивченого матеріалу - застосовується по закінченні роботи над темою. До структури їх не вводиться такий етап, як читання твору і перевірка первісного сприймання. І це має пояснення. Даний тип уроку ставить за мету, повторюючи вивчене з теми, згадуючи зміст творів, відновлюючи в пам'яті вивчені напам'ять вірші, систематизувати і узагальнити одержані відомості і знання і паралельно працювати над поліпшенням якості читання, над умінням логічно й граматично правильно формулювати свої думки.

Останнє зауваження про вироблення вміння виражати свої думки стосується не тільки уроків узагальнення вивченого матеріалу. Воно актуальне для організації будь-яких уроків: класного і позакласного читання, оскільки становить собою програмову вимогу.

Як зазначалося, уроки читання дають простір для вироблення в учнів різних якостей читання. Робота над цими якостями вкраплюється у весь хід уроку як допоміжний засіб розкриття змісту прочитаного, його усвідомлення. її питома вага на уроці залежить від матеріалу, від жанру твору, нарешті, від загальної підготовки й успішності учнів.

Виробленню такої якості, як свідоме читання, підкорена вся структура уроку, кожна його частина. Підготовка і організація уроку спрямована на формування в учнів усвідомленого читання, яке ґрунтується на основному методі проведення цих уроків - читанні, перечитуванні і бесіді за змістом тексту.

Свідомість читання передбачає розуміння молодшими школярами фактичного змісту твору, його ідейної спрямованості, образів і значення художніх засобів. В свою чергу це залежить від наявності в учнів необхідного життєвого досвіду, від розуміння лексичного значення слів, їх поєднання в структурі речення і від інших методичних умов. Таке трактування свідомого читання є в методиці традиційним. У встановлення даного підходу значний внесок зробив К. Д. Ушинський.

Свідомість процесу читання залежить і від того, наскільки добре учні володіють складо-буквеним і звуковим аналізом слова, вміють співставляти букву і звук, поєднують склади в єдиний комплекс - слово, тобто виконують ті аналітико-синтетичні операції, які в результаті приводять до правильної "репродукції звукової форми слова на основі графічного позначення" (Д. Б. Ельконін).

Свідоме читання слова, словосполучення і речення тісно пов'язане з розумінням значення кожної з названих мовних одиниць. Тобто оволодіння технікою читання і сам процес читання не викликає труднощів, протікає достатньо швидко. Для того, щоб учні прочитали текст свідомо, проводиться його аналіз зі сторони змісту та художніх засобів. Виділяють три рівні засвоєння школярами практичного змісту твору:

1-й рівень - сприймання дітьми сюжетної лінії;

2-й рівень - розуміння причинно-наслідкових відношень між подіями (розуміння підтексту);

3-й рівень - усвідомлення основної думки твору, загального настрою, авторської оцінки описаних подій і власного ставлення до прочитаного.

Отже, головною умовою свідомості читання є розуміння структури та змісту твору.

Щоб формувати навичку свідомого читання потрібно навчити молодших школярів:

1.   З'ясовувати значення незнайомих слів та виразів, що є основою розуміння фактичного змісту тексту. Необхідно, щоб лексико-семантична робота була спрямована на усвідомлене сприйняття не лише загального змісту твору, а й на розуміння учнями окремих слів, словосполучень чи фразеологізмів.

2.   Зіставлення фактів, вчинків для встановлення причинно-наслідкових зв'язків між ними.

3.   Сприймання різних відтінків значень і синтаксичних конструкцій.

4.   Розуміння авторської позиції стосовно подій.

5.   Визначення власного ставлення до героїв, їх вчинків та твору в цілому.

6.   Усвідомлення фактів описаних в тексті.

Свідомість читання залежить від умінь і навичок, які формуються у дітей у процесі використання вчителем таких видів навчальної роботи як логічний аналіз, лінгвістичний розбір та з'ясування ідейної сторони тексту, що опрацьовується.

Свідомість читання базується на оглядовому, ознайомлюючому та вивчаючому читанні, які в свою чергу ґрунтуються на таких прийомах:

виділення заголовків і рубрик з метою отримання загального уявлення про тему, зміст, структуру тексту;

перегляд першого і останнього абзаців з метою загального уявлення про зміст;

побіжний перегляд вказаного вчителем фрагменту тексту;

постановка запитань самими учнями;

використання опорних схем для визначення тематичної спрямованості або для повторення змісту тексту;

знаходження частин тексту для підтвердження власних міркувань;

спонукання учнів до висловлювання власних припущень та залучення до аналізу протилежних думок.

У початковий класах найбільш поширеними прийомами роботи щодо удосконалення свідомості читання є:

•     поділ тексту на частини;

•     складання плану;

•     графічне малювання;

•     використання картинного плану;

•     складання на основі змісту сценарію (4 клас);

•     переказ прочитаного, ранжування (детальний, стислий, вибірковий, творчий);

•     читання в особах;

•     визначення теми та ідеї твору за опорними питаннями (про що розповідається в тексті - тема; що хотів сказати автор - ідея);

•     називання дійових осіб;

•     добір прислів'їв, приказок до тексту;

•     робота над образними словами і виразами;

•     зіставлення частин тексту з книжковою ілюстрацією;

•     добір інших заголовків;

•     підбір уривків текстів до малюнка;

•     встановлення фактологічного ланцюжка подій;

•     робота з методичним апаратом підручника (відповіді на запитання в підручнику, виконання інших завдань);

• добір назв словами з тексту до серії сюжетних малюнків. Переданий художньо ідейний зміст твору є засобом розвитку і

виховання учнів. Зробити його доступним розумінню дітей, перетворити у переконання учнів, вплинути на світовідчуття школярів - завдання уроків читання, в організації і проведенні яких першу скрипку відіграє вчитель. Не випадково методика і не ставить перед ним вимогу першорядного значення: відповідно до теми уроку чітко визначити його виховну і практичну мету, накреслити хід основних видів роботи, дібрати наочність.

Виховна мета визначається ідейним змістом твору, навчальна мета пов'язана з виробленням якостей читання, а також сюди включається і розвивальна мета спрямована на розвиток мовлення учнів.

Практика роботи школи переконує, що без визначення мети уроку, без продуманої системи її втілення, без підготовчої роботи даремно сподіватись на успішне проведення заняття. Відомо, що кожен урок становить нову сходинку в розвитку пізнавальних здібностей дітей. Відповідно до мети уроку вчитель зобов'язаний окреслювати обсяг нових понять, які учні здобудуть у процесі читання, добирати матеріал для вдосконалення навичок виразного, швидкого чи правильного читання, націлено вести хід уроку, добиваючись усвідомлення прочитуваного матеріалу.

Для досягнення кінцевого результату уроків читання застосовуються різні види робіт, що формують усвідомлене читання. Методика виділяє такі види опрацювання тексту, які водночас визначають послідовні дії вчителя на цих уроках:

а) підготовка учнів до сприймання твору;

б) перше читання твору;

в) бесіда після першого читання твору з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного;

г) повторне читання для поглибленого осмислення тексту і читання за частинами;

ґ) аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій;

д) складання плану прочитаного;

е) переказування прочитаного;

є) узагальнююча (підсумкова) бесіда, що ставить за мету - закріпити розуміння теми, ідеї твору, його значення в пізнаванні оточуючої дійсності.

Види дій добираються залежно від класу, особливостей тексту і мети уроку. Це означає, що не обов'язково на кожному уроці запроваджувати весь обсяг робіт. Методика не визнає стабільності у послідовному розміщенні їх протягом уроку. Незмінними залишаються лише дві дидактичні вимоги.

Перша: пояснення нового матеріалу повинно йти: а) від цілісного сприймання тексту, б) через осмислення його, в) до формулювання свого ставлення до описуваного.

Ці три етапи уроку читання, як вже було сказано, вводять у своєрідну формулу:

1)   первинний синтез (ознайомлення учнів із змістом твору);

2)   аналіз (встановлення причинно-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету твору, аналіз його художніх засобів);

3)   вторинний синтез (узагальнення, оцінка твору, визначення його ідейного змісту).

Друга: застосовуючи різноманітні види робіт, добирати найбільш результативні для досягнення мети уроку.

Надзвичайно важливе значення для усвідомленого сприйняття твору має проведення підготовчої роботи. Діти не зрозуміють змісту твору, якщо їм не відомі історичні обставини, в яких відбувалися описувані події. Зміст твору не дійде до свідомості учнів і через нерозуміння слів, що трапляються в ході опису відповідних подій. Це можуть бути історизми, архаїзми, наукові терміни, рідковживані фразеологічні звороти. Усе це змушує включити до плану уроку підготовку дітей до сприймання відповідного тексту.

Однак потреба підготовчої роботи перед читанням твору викликається не тільки переліченими практичними вимогами - підготувати їх до розуміння описуваного. У її проведенні вчитель виходить з необхідності відповідно налаштувати учнів на слухання - зацікавити зображуваним, створити ґрунт для емоційного сприймання подій.

Щоб готувати учнів до усвідомлення тексту, можна застосовувати різні види роботи, в тому числі розповідь учителя, вільне висловлювання учнів з приводу розглядуваної теми на основі власного досвіду, спогади про побачене в музеї, під час екскурсії в ліс, лінгвістичні ігри.

Розповідь учителя необхідна тоді, коли у дітей немає знань, які б дозволили їм зрозуміти прочитане. Найчастіше учительське слово потрібне, якщо оповідь у творі пов'язана з історичними подіями.

Щодо бесіди, то її інколи доцільно поєднувати з розповіддю.

Вільне висловлювання учнів доречно застосовувати, коли предмети чи явища, про які йдеться, відомі дітям. Як відомо, діти запам'ятовують те, що викликає у них сильні емоції. їх треба певною мірою програмувати.

У підготовці до читання словникова робота здійснюється лише в одній формі - поясненні нових для дітей слів.

Мета лінгвістичних ігор - зацікавити дітей образністю мови, підготувати їх до емоційного сприймання тексту. Лінгвістична гра застосовується лише при підготовці до читання художніх творів, зокрема віршів.

Виходячи із завдань словникової роботи, можна запропонувати учням такі вправи:

•     прочитайте колонки слів, знайдіть пари слів, близьких за значенням;

•     прочитайте слово, як можна сказати по-іншому?;

•     прочитайте словосполучення. утворіть із його слів нове слово;

•     прочитайте слова. чи є серед них слова з різною кількістю звуків;

•     замініть вислови словами з тексту;

•     серед словосполучень знайдіть ті, що вжиті в переносному значенні;

•     прочитайте слова, які звучать ласкаво, сумно, тривожно тощо;

•     читання деформованих слів, словосполучень, речень, текстів та їх відновлення.

Під час опрацювання тексту слід навчати дітей ділити його на логічно завершені частини. Учні працюють окремо над кожною частиною, знаходять головне, ставлять запитання за змістом, складають діалоги, плани тощо.

З метою вдосконалення свідомого читання на уроках доцільно використовувати тести, в яких необхідно вибрати правильну відповідь або коротко відповісти ("так" чи "ні"), а також кольорові тести (робота з фарбами, кольоровими олівцями).

На етапі самостійної роботи з текстом можна широко використовувати алгоритми.

Вправи на прогнозування, здогадку, уявлення передбачають висловлювання учнями припущень щодо розгортання подій, процесів, наслідків, почуттів в уявних ситуаціях. Доцільно запропонувати учням змінити частину тексту, придумати свою кінцівку.

Правильне читання формується завдяки використанню таких прийомів:

1. Застосування техніки "Вчись читати правильно" (наприклад, очі рухаються по рядку, не повторюючи двічі слово, якщо зрозумів його, і будь уважним до кожного слова, намагайся зрозуміти те, що читаєш, читай щоденно мовчки і вголос).

2. Вправи на чіткість вимови і відпрацювання вимови приголосних на матеріалі скоромовок, чистомовок.

3. Використання вправ, що активізують увагу до слова або його частини:

•     читання за відведений проміжок часу;

•     читання сполучень іменника з прикметником, іменника з дієсловом, дієслова з прислівником;

•     читання лексики із тексту у деформованому вигляді на дошці, на картках, таблицях.

Як показано шкільною практикою і спеціальними дослідженнями, учні найбільше роблять помилок у вимові тих слів, значення яких вони не розуміють.

З метою попередження помилок та удосконалення якостей правильного читання доцільно використовувати такі вправи:

•     попередня лексико-орфоепічна підготовка;

•     читання з дотриманням орфоепічних норм;

•     складання партитури читання;

•     лексико-семантична робота;

•     складовий та морфемний аналіз слів;

•     читання мовчки перед читанням вголос;

•     заучування напам'ять віршів, уривків з прозових творів, лічилок, загадок;

•     читання під керівництвом вчителя прислів'їв;

•     добір рим до відповідних слів із контрольним звуком;

•     записування учнями слів на дошці;

• визначення самими учнями важких для вимови слів.

Завдяки систематичності даних вправ та щоденному читанню дітей вголос та мовчки, дана якість формується ефективно. Але якщо діти мають анатомо-фізіологічні вади не слід домагатися від них правильного читання, відповідно до літературних норм.

Виправляти помилки учнів потрібно методично правильно, враховуючи їх характер (наприклад, помилку в закінченнях слів вчитель може виправити, не перериваючи читання учні; помилку, яка зумовила неправильний зміст речення, вчитель виправляє, використовуючи повторне читання, запитанням до змісту прочитаного, відповідаючи на яке учень більш уважно повторно прочитає відповідне речення).

Важливо виробити систему, яка б попереджала будь-які порушення правильності читання. Практикуються також форми підготовчої роботи:

а) проведення бесід за малюнками, картинами;

б) розповіді і пояснення вчителя про події, пов'язані з темою твору. Для виховання правильного читання потрібні вправи на розвиток

чіткості вимови.

Вправи для дихальної гімнастики

•     Правильна поза (плечі не піднімати, рука на діафрагмі).

•     Швидко вдихнути повітря через ніс (нюхаємо квітку), на звук [а] - видихнути.

•     Погасити свічку: одну, дві, три...

•     Здути сніжинку з долоні.

•     Вдихнути повітря й полічити до трьох, до п'яти, до десяти...

•     Музичні вправи, розспівки (складова таблиця Зайцева).

Вправи на вироблення вмінь керувати роботою дихального апарату

Вправа 1.

Ляжте на спину, долоню покладіть на живіт.

1.  Зробіть спокійний, плавний, "проціджений" через активні пружні губи видих на "пф-ф-ф". Видих повинен бути тільки в нормі природних потреб і не раптовий, щоб не дати розслабитися м'язам.

2.  Не поспішайте з видиханням. Витримайте паузу.

3.  Плавно, спокійно, через ніс вдихніть. Не поспішайте з видиханням. Затримайте на мить повітря.

4.  Зробіть спокійний, плавний, "проціджений" через активні пружні губи видих на "пф-ф-ф", але значно довше, ніж на початку вправи.

Вправа 2.

1. Видих на "пф-ф-ф".

2. Вдих на рахунок 1-3 за допомогою активного руху м'язів діафрагми, міжреберних м'язів, косих м'язів живота (потім до 5-6).

3.  Затримка на секунду.

4.  Видих на "пф".

Артикуляційні вправи

Вправи з дзеркалом:

-  витягнути губи трубочкою;

-  посміхнутися;

-  котик облизує сметанку.

Вправи на дикцію:

- звуконаслідування;

- чистомовки;

- скоромовки.

На матеріалах чистомовок та скоромовок можна тренувати не тільки дикцію, а й швидкість, модуляцію сили голосу, логічні наголоси, паузи, міміку, настрій.

Запобігають помилкам попередні кількаразові прочитування важких слів, словосполучень, громіздких речень, що трапляються в тексті.

Ефективною є форма самопідготовки учнів до правильного читання частини тексту з наступною взаємоперевіркою: школяр читає текст сусідові по парті, той стежить за правильністю. Потім вони міняються ролями. Щоб полегшити учням роботу, можна використовувати пам'ятку "Читай правильно".

У результаті систематичного вправляння третьокласники сприймають безпомилково до 30-35 знаків.

Швидке читання - не самоціль у навчанні читанню, але воно сприймається як істотна риса культури читання. Врешті-решт навчитись читати швидко прагне кожна освічена людина.

Дана якість формується, розвивається та удосконалюється завдяки тренувальним вправам:

•     поділ рядка на 3-4 відрізки;

•     додавання до відрізків 2-4 слів;

•     орієнтування на кожне третє слово у рядку;

•     охоплення рядка одним поглядом;

•     читання по вертикалі;

•     раціональне читання;

•     розширення поля читання за трьома напрямками: по горизонталі, по вертикалі та периферійно.

Досягти нормального темпу читання можна щоденною практикою, систематичною роботою. Для цього важливо зацікавити учнів читанням, викликати в них бажання і потребу читати.

Важливу роль у навчанні швидкому читанню відіграє зразок вчителя. Темп його читання - взірець, до досягнення якого мають готувати себе учні. Але нічого особливого, незвичайного в його читанні не може бути: темп читання повинен забезпечувати розуміння прочитаного.

Існують норми швидкості читання для кожного класу. Вони представлені в "Пояснювальній записці" до програми з української мови. Швидкість читання визначається кількістю прочитаних слів за 1 хвилину. Нормативні цифри визначають темп читання на кінець навчального року.

У шкільній практиці часто змішують терміни "художнє читання" і "виразне читання". Для цього є певні причини. І художнє, і виразне читання є видами виконавського мистецтва, тобто видами майстерності читати вголос художні твори з дотриманням інтонації, що відповідає змісту і втілює його. Значить, те й інше читання - це мистецтво майстерно читати художній твір. А оскільки це так, то їх об'єднує і наявність однакових прийомів виразного втілення літературного твору в звучному слові.

Виразним (художнім) читання вважається тоді, коли читець володіє своїм голосом так, що там, де треба, може посилити чи послабити його, в змозі змінити тембр (забарвлення) і темп (ступінь швидкості) читання відповідно до змісту прочитуваного.

Виразне читання закріплюється за вузівською і шкільною практикою. Підготовка вчителів початкової школи передбачає навчання їх виразного читання. Вони, в свою чергу, прищеплюють його дітям. Значить, виразним читанням, хоч і в різній мірі, мають володіти вчителі й учні.

Володіння прийомами виразного читання проявляється при читанні конкретних текстів, своєрідних змістом і будовою, жанровими і художніми особливостями. Тому методика читання рекомендує вчителеві ретельно готуватися не тільки до організації і проведення уроку, а й до виразного прочитування твору.

Успішному виразному відтворенню тексту сприятиме: а) осмислення його авторського задуму; б) розмітка тексту позначками пауз, логічних наголосів, підвищень і знижень голосу тощо, завдяки яким створюється, образно кажучи, партитура прочитуваного; в) кількаразове читання вголос. Такої підготовчої роботи вчителя вимагає методика мови як навчальна дисципліна.

Разом з цим методика застерігає педагога від сліпого наслідування акторським прийомам читання творів. По-перше, виразному читанню в класі протипоказане застосування міміки, по-друге, в передачі драматичних ситуацій учитель повинен уникати перебільшеного їх емоційного відтворення голосом, що цілком правомірно при сценічному виконанні. Ці вимоги легко пояснити. Виразне читання в школі покликане передусім донести до свідомості учнів зміст твору. Тому стає зрозумілим, що вчитель при читанні твору повинен слідкувати за тим, як діти сприймають твір (розуміють чи не розуміють його), при потребі зупинитися, робити довші, ніж актор на сцені, паузи, а в окремих випадках навіть повторювати деякі абзаци, речення твору.

Голосне читання учнів, як уже зауважувалось, має бути виразним. Під цим визначенням розуміється таке читання вголос, у процесі якого читець, застосовуючи різні інтонаційні засоби, передає задум автора і його почуття. Щоб досягти цього, необхідно навчитися чітко вимовляти звуки, володіти технікою читання, мати навички аналізувати зміст твору. Без них не уявляється успішне освоєння цієї якості читання. Тому не випадково не рекомендується в повному обсязі проводити роботу над виразним читанням у час навчання грамоти. У цей період триває освоєння звуків, їх правильної вимови. Набувається уміння наголосом виділяти склади у слові. Діти вчаться членувати мовленнєвий потік на відрізки-речення. Отже, в цей період лише закладаються основи виразного читання.

Правда, в добукварний і букварний періоди діти прилучаються до виразного читання. Вони сприймають виразне прочитування тексту вчителем і відтворюють його. Окрім цього, з голосу вчителя заучують напам'ять вірші. Уже тут іде робота над диханням: діти вдихають повітря в час пауз. Паузи застосовуються, коли завершується передача думки. Робота над виразністю читання в цей період повинна переконувати учнів у необхідності дотримання пауз, які використовуються передусім для набирання повітря.

У букварний період, коли першокласники вчаться читати за складами, починається систематичне набуття умінь і навичок, необхідних для виразного читання. Діти освоюють орфоепічні норми, читаючи слова и ізольовані речення. При читанні зв'язних текстів вони дістають змогу вправлятися у "читанні" розділових знаків, зокрема крапки, що сигналізує зниження голосу і появу паузи. Але найважливіше, що дає читання зв'язних текстів для розвитку виразного читання, це вироблення у юних читців навички сприймати те, про що вони читають, тобто вникати в смисл тексту, "бачити" ті предмети, явища, про які йдеться в творі. Усвідомлення їх дозволяє читачеві знайти відповідні засоби для прочитування тексту.

У процесі набуття навичок читання учні виробляють уміння розуміти значення слова, сприйняти зміст речення, осмислити невеликий текст, оцінити описувані факти. Учитель ще не має змоги працювати над відповідним інтонуванням прочитуваного тексту. Таку можливість він здобуває у післябукварний період, коли діти навчаться читати твір цілими реченнями, що дозволяє глибше розібратися у його змісті. У цей час вони знайомляться з такими творами, у яких важливо встановити не тільки те, про що говориться, а й те, як про нього сказано. Аналіз того, як зображується особа чи подія, поглиблює емоційне сприймання дії і явищ, допомагає дітям висловити своє ставлення до описуваного.

Учнівська оцінка зображуваного в творі має знайти належне підтвердження виразними засобами читання. До цього їх треба підвести. Так, оповідання О. Буценя "У новій школі" засуджує зазнайство, яке виявила Галя у відношенні до однокласниць. Розмову про зміст твору можна побудувати за тими запитаннями, що супроводжують це оповідання в "Читанці": "За ким особливо шкодувала Нюра? Чому? Про що повела розмову з Нюрою однокласниця Галя? Чи сподобалася вам відповідь Нюри? Чим?".

Відповіді на ці запитання переконають класовода в тому, що учні зрозуміли позиції Галі і Нюри стосовно однокласниць. Залишається сформулювати висновок, на який направляє зміст оповідання: зазнайство варте осуду.

Підвести учнів до цього можна по-різному. Припустимий такий варіант:

- Ви, діти, правильно відповіли на запитання. Справді, з такими дівчатками, як Галя, не можна дружити. А як називають таких людей, які над усе вихваляють себе і гудять інших?

- Зазнайками.

- Отже, як можна назвати Галю? (Діти відповідають.) І Нюра це зрозуміла, так? (Учні підтверджують іде.) Тому вона твердо сказала, з ким не треба дружити. Які ж слова у відповіді Нюри ви б виділили?

Діти вказують на слова "не треба", які й слід протягти, що й стане засобом їх виділення. Отже, виразність виробляється в процесі аналізу твору на основі оцінки дій персонажів. У різних класах здійснюється це неоднаково.

На перших етапах роботи з творами (2 і 3 класи) вчитель допомагає дітям розібратися в задумі твору. Він спрямовує увагу школярів на з'ясування головної думки твору, підводить їх до формулювання оцінки явища чи свого ставлення до поведінки персонажа.

З часом, починаючи з 3 класу, у дітей слід розвивати уміння самостійно визначати авторський задум, усвідомлювати зміст окремих подій, оцінювати поведінку діючих осіб та ін. На основі здійснюваного аналізу визначаються засоби виразного читання, якими слід супроводжувати читання твору.

Однак неправильно думати, що навчати учнів виразному читанню слід завжди в кінці уроку. Працювати над виразністю треба в процесі роботи над твором: після ознайомлення з ним, під час розбору його частин. Але одне залишається незмінним - найважливішою передумовою виразності читання є глибоке усвідомлення учнями змісту частин і всього твору.

Від учнів треба добиватися виразного читання будь-якого твору: різного жанру і розміру. Виразною має бути і декламація віршів, тобто виголошення вивченого напам'ять віршованого тексту. Успішне володіння навичками виразного читання необхідно застосовувати і в усних розповідях: переказуваннях, словесному малюванні та ін. Треба прагнути до того, щоб будь-яке усне висловлювання учня було і логічно струнким, і виразним.

Однак, щоб читання чи розповідь учнів відповідали вимогам виразності, необхідно передусім розкрити їм зміст терміну "виразне читання". Практика школи дає чимало прикладів нерозуміння учнями того, в чому сутність виразного читання як якості прочитування тексту. Надто поширений погляд, за яким читати виразно означає читати з підвищенням голосу. Практично це доходить до звичайного крику.

Треба всіляко розвіювати таке уявлення про виразність читання. Для цього вчитель повинен з перших днів навчання дітей показати їм, що сила і висота голосу при читанні і при декламуванні віршів залишаються такими, як і при усному мовленні. Будь-який текст читається або декламується без напруги. Найбільш переконливою ілюстрацією цього може стати читання чи декламація вірша, адже, як свідчить шкільна практика, саме вірші діти намагаються прочитати незвично. А це незвичне читання стає просто викрикуванням слів і речень. Декламатор піклується не про чіткість проговорювання кожного звука, складу, слова, речення, а лише про голосне промовляння тексту.

Крім показу того, як слід читати віршовані твори, не завадить застерегти школярів від читання з напругою голосу Потреба у такому попередженні виникає і тоді, коли діти на початковому етапі навчання з голосу вчителя заучують вірші напам'ять, і коли учні, навчившись вільно читати, поповнюють арсенал вивчених поезій.

Отже, з перших кроків знайомства дітей з голосним відтворенням друкованого тексту учні усвідомлюють, що виразне читання - це не напружене, сильне читання чи проказування тексту на високих нотах. Тому перше, що потрібно від них вимагати при читанні і декламації, - не кричати. Читати треба таким голосом, яким ми користуємося при усному спілкуванні.

Ця вимога, однак, потребує пояснення. Сила голосу у дітей різна. Відомі випадки, коли через слабкий, тихий голос окремі учні читають так, що не всі їх чують. І не дивно, адже і в повсякденному житті вони говорять ледве чутним голосом. Зрозуміло, з цим миритися не можна. У всіх учнів слід виробляти навички говоріння і читання, добре чутних у приміщенні класу. Як цього досягти? Насамперед - розвивати дихання.

Розвиток дихання - одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід сказати, що для поповнення легень повітрям, необхідним для читання, потрібно використовувати паузи – великі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати повітря і не тільки по закінченні речення, а й до його завершення, використовуючи короткі зупинки.

Крім настанов щодо правильного дихання слід застосовувати вправи для його розвитку. Серед них - гра в загадки, скоромовки; заучування і проговорювання прислів'їв і приказок.

Загадки представлені в читанках і збірниках творів для самостійного читання - "Веснянці", "Джерельці" та ін. їх слід активно вводити в роботу з дітьми.

У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і доступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми відповідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчати такі фрази-скоромовки, як "На дворі трава, на траві дрова". В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу: "Летів перепел перед перепелицею, перед перепеленятами", "Вибіг Гриша на доріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з доріжки Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку". Такого типу скоромовки, очевидно, немає потреби пояснювати. Усі слова і будова речень зрозумілі дитині семи-восьми років. Проте частіше доведеться працювати із скоромовками, зміст яких необхідно розкривати. І це обов'язково треба робити. Не можна залишати без розкриття семантику слів, наприклад, у таких скоромовках, як "Був собі цебер та переполуцебрився на маленькі переполуцебренята і була собі макітра та переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята". Проказування скоромовок розвиває дихання.

Увага до розвитку дихання зумовлена тим, що володіння ним становить необхідну передумову виразного читання. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голосовими даними: промовляти слова повним голосом чи пошепки, високим чи низьким тоном.

Що змушує змінювати голос? Іноді неоднаковими голосами треба передати мовлення різних дійових осіб. Наприклад, при читанні казки "Рукавичка" діти самі скажуть, що слова вовка і ведмедя годиться проказувати грубим, тобто низьким, голосом. А коли діти опрацьовуватимуть казку "Колосок", то їм можна запропонувати подумати, як краще прочитати - низьким, грубим чи, навпаки, високим, пискливим голосом - слова мишенят. Учні, безумовно, знайдуть відповідну висоту звучання словам, що їх промовляють мишенята. Треба лише стежити за тим, щоб відповідний тон звучання витримувався протягом усього твору.

Уміння варіювати своїм голосом діти можуть продемонструвати і при читанні творів позакласного читання. Так, учні покажуть необхідність різними тонами забарвлювати слова персонажів казки "Вовк та козенята" з книги для самостійного читання "Веснянка".

У дітей слід розвивати чуття тексту, в якому самі слова вказують читачеві, як треба вимовляти фрази - голосно чи тихо, швидко чи повільно. Для ілюстрації можна звернутись до тексту української народної казки "Вовк та козенята" (2 клас), у якій учні звернуть увагу на те, як звертався вовк до козенят: "Підбіг до хатинки й завив грубим голосом".

Пильне прочитування тексту підкаже, яку силу голосу пропонує автор.

Коли уважно вчитуватися в зміст твору, то легко усвідомити обставини, в яких відбувається дія, і стан персонажа. Усе це не можна не враховувати при читанні. Ось учні читаюсь, наприклад, четверту частину оповідання М. Вовчка "Кармелюк": "Однієї такої ночі, як усі спали, з'явився Кармель, задиханий, зморений, потомлений, ледве зміг слова промовляти: - Гонять мене, як хижого звіра, Марусе, - промовив Кармель. Вже три дні і чотири ночі тікаю, не зупиняючись... товаришів розпустив...". Поза всякого сумніву, слова Кармеля діти прочитають пошепки, якщо вчитель націлить їхню увагу на те, що події твору підказують необхідність голосом відтворити стан героя.

Такими є загальні вимоги до виразного читання, розуміння яких допоможе учням усвідомити поняття "виразне читання". Дотримуючись їх, вони зможуть прочитати чи продекламувати текст відповідно до авторського задуму, жанру твору і описуваних подій.

Одну з важливих вимог виразного інтонаційного читання становить уміння інтонувати прочитуване чи декламоване, Інтонування твору залежить від пауз і логічного наголосу. Поняття ці доступні розумінню дітей 6-10 років. На них слід спиратися, розвиваючи навички уміло інтонувати текст.

Перше, з чим стикаються школярі, оволодіваючи читанням, - це необхідність, образно кажучи, "читати" розділові знаки. Першокласники потребують роз'яснення того, що розділовий знак у кінці речення є вказівкою зупинитися, зробити паузу. Треба привчити учнів обов'язково дотримуватися цієї вимоги. Відомо, як окремі учні намагаються прочитати весь текст без передиху, без зупинок. Цей недолік найчастіше дає себе відчути при читанні віршів.

Крім того, що розділові знаки в кінці речень вказують на паузи, вони ще й допомагають зорієнтуватися, з якою метою вжите речення. Воно може становити повідомлення або запитання, передавати спонукання чи вираз емоцій, настрою.

Найпоширеніший спосіб навчити школярів розрізняти розповідну й питальну інтонації - читання твору за особами. У читанках такі завдання непоодинокі. При потребі вчитель може й сам запропонувати учням прочитати в особах. Так, у вірші Ф. Петрова "Гайдарчата" один учень читає строфу-запитання, інші по черзі або навіть хором відповідають.

Однак вироблення умінь інтонувати питання-відповідь - лише частина процесу здобуття навичок "читати" розділові знаки. Паралельно з цим, а також у всій наступній роботі над виразністю прочитуваного треба добиватися від "учнів уміння передавати емоції і настрої героя твору чи емоційний лад усього твору. У кожному творі відбита радість чи печаль, захоплення чи здивування. Це мають усвідомлювати учні. Читання художніх творів повинне викликати в учнів певні настрої, почуття. Відчувши їх, діти змушені будуть знайти відповідну інтонацію для відтворення голосом радості або горя, схвалення чи засудження.

Робота над відтворенням почуттів у зв'язку з "читанням" розділових знаків можлива і при читанні прозових творів. Діти, наприклад, читають казку Л. Захар'їна "Андрійкова пригода". У ній є ряд речень із знаком оклику І знаком питання. Але чи в усіх випадках вони вказують на чисті запитання або викликають потребу оклику? Для розгляду можна взяти речення: "Мучився Андрійко над літерами, мучився та й кинув з досадою ручку: - Навіщо тільки вигадали ці літери?" Як прочитати питальне речення Напевне, з досадою. А реченню: "Як це, навіщо нас вигадали?" слід надати відтінку обурення; фразі "Як цього не знати!" - докору; двом реченням: "Подумати тільки! А ще школяр!" - здивування і засудження.

Однак було б неправильно думати, що учні самі в змозі дійти розуміння того, як, з яким відтінком краще прочитати той чи інший текст. Без допомоги вчителя їм не впоратись. Але вона має полягати не в підказуванні того, як - весело чи печально, захоплено чи задумливо – підходить вимовляти текст. Її справжня ефективність у цілеспрямованому аналізі твору: його змісту, поведінки дійових осіб, розбору описаних подій і ситуацій. У ході роздумів над прочитаним учні самі приходять до висновку, в яку тональність забарвити читання. Не виключена можливість, коли вчитель підкаже характер вимови слів, фраз. Але і в цьому випадку він повинен не диктувати, а рекомендувати дітям свою пропозицію.

Паралельно з навчанням дітей "читати" розділові знаки здійснюється робота над умінням свідомо використовувати паузи як засіб виразності читання.

Уже говорилося про необхідність дотримуватися пауз у кінці речень. Зупинка після прочитаної фрази дає змогу набрати повітря: забезпечується нормальне дихання. Зупинившись на мить, читач користується нагодою підготуватися до інтонування наступного речення. Пауза, нарешті, потрібна для того, щоб слухачі осмислили сприйняте речення.

І все ж функції пауз не лише в цьому, і місце їх - не тільки в кінці речень. Вони можливі в середині речень, і роль їх дещо інша. їх застосовують для підкреслення найбільш значимого у даному реченні слова (чи кількох слів). Як це здійснити практично, для прикладу можна взяти першу строфу вірша П. Грабовського "До школи":

Ну, прокидайтесь, діти:

ранок - до книжки пора!

Сонечко вспіло залити

все посереду двора!

У першому рядку є дві коми, але вони не супроводжуються паузами, оскільки ні спонукання, ні звертання не відокремлюються у вимові паузами. При прочитуванні цього рядка йдеться про різну тональність і характер вимови слів. Спонукання "Ну" годилось би прочитати з підвищенням тону, а заклик "прокидайтесь" - вимовити протяжно-заклично. Слово ж "діти" передати з відтінком ласкавості. Отже, виходить, що при читанні цього рядка не слід зважати на коми. Паузами не виділяються також вставні слова і речення. Значить, розділові знаки в середині речень не завжди диктують використання пауз.

Навпаки, читець досить часто вдається до пауз у тих місцях тексту, де ніяких розділових знаків немає. Переконливу ілюстрацію цього становить третій рядок вірша: "Сонечко вспіло залити (пауза) все посереду двора!". Пауза перед словом "все" дає можливість виділити його як вагоме для виразу думки.

Система роботи над паузами має переконати учнів у тому, що розділові знаки не завжди сигналізують паузу. її використання диктується вагомістю слова чи групи слів у вираженні змісту фрази. Коли пауза вживається для виділення окремих слів, її прийнято називати логічною. Цей термін не обов'язковий для школярів. Але націлювати їх на підкреслення найважливіших слів конче потрібно, адже від цього залежить виразність прочитуваного.

Крім логічної використовується ще й так звана психологічна пауза (для учнів це пауза настрою, обставин, у яких відбувається дія). її місце там, де автор застосовує емоційний перехід від одного повідомлення до іншого. Такий перехід часто програмується розділовими знаками в середині речення.

Отже, роль паузи незаперечна у виділенні важливого слова і у відтворенні психологічної ситуації розповіді.

Акцентувати увагу слухача на смислово істотному слові можна не тільки застосуванням паузи, а й логічним наголосом, тобто виділенням слова дещо більшою силою видиху, або його протягуванням, чи зміною тону голосу. Читаючи вірш В. Сосюри "Любіть Україну", діти у перших же рядках виділяють слова, вагомі за змістом:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води...

Виділені слова - істотні для усвідомлення поетичного задуму. їх годиться виділити, бо на них падає логічний наголос. Цей термін, проте, не слід розуміти так, начебто виділені слова потрібно викрикувати, оскільки вони наголошені. Сутність проказування подібних слів полягає в тому, щоб зосередити на них увагу слухача. Це можна здійснити незначним посиленням чи підвищенням голосу, протягуванням, тобто уповільненою вимовою. Змістові наведеного уривка пасує така вимова виділених елементів тексту: у слові "Любіть" доцільно протягти наголошений склад, зворот "як сонце" проказати з розтягуванням складів, лексеми "вітер", "трави", "води" подати з незначним посиленням голосу.

У передачі окремих логічно важливих місць твору припустимо застосовувати шепіт. Так, у творі М. Коцюбинського "Маленький грішник" друга частина починається словами хворої матері Дмитрика: "Другого дня Ярина ледве звелась з постелі.

- Чогось я занедужала, Дмитрику, - обізвалась Ярина, - сили не маю...".

Їх краще прочитати шепотом: мати Дмитрика ледве жива. На завтра її вже не стане.

Щоб упевнити дітей у тому, що шепіт, як і голос, здатний озвучити написане, вчителеві можна застосувати прийом-гру: пошепки прочитати вірш так, але щоб його було чутно всьому класу.

Усе сказане ще раз переконує в тому, що виразне читання ґрунтується лише на усвідомленні змісту твору, подій і характерів, описаних у ньому. Виразність читання підказується також розділовими знаками і відповідним лексичним наповненням.

Викладені щойно вимоги інтонаційного оформлення стосуються читання творів будь-яких жанрів, у тому числі і віршів. Але як ритмізовані і заримовані одиниці тексту з своєрідною системою записування вірші мають і специфічні ознаки читані і й декламації. Ці ознаки школярам невідомі. Тому якщо дітям не пояснити, як слід озвучувати поетичний твір вони його читатимуть відповідно до своїх уявлень.

Оскільки строфа поділена на рядки, то ці рядки, за переконанням дітей, необхідно виділяти. Інакше не вийде вірш.

Саме тому учні при читанні поезій схильні "відрубувати" рядки. Тим часом цього не можна припускати.

Щоб зберегти своєрідність поетичного твору, робляться паузи в кінці рядка незалежно від того, закінчується в цьому місці чи не закінчується речення. Але, як правило, робляться незначні паузи. Вони надають прочитуваному специфічного колориту віршованої передачі думки. Якщо кінець рядка збігається із закінченням розповідного речення, то перед паузою, зрозуміло, голос знижується. Коли ж рядок завершується питальним знаком чи знаком оклику, то голос у цьому разі підвищується.

А як же бути з віршованим рядком, яким речення не закінчується, але в кінці якого, як сказано вище, рекомендується зробити незначну зупинку? Пауза тут потрібна. Але перед нею не можна припускати зниження голосу, оскільки ж речення не закінчується. Тому, хоч пауза й розчленовує речення на кілька частин, зміст й інтонаційний малюнок його не розриваються. Розглянути це можна на початковій строфі вірша М. Рильського "Квіти друзям":

Текст	Зауваження
В сизому тумані в сині димовій – яблука рум'яні, груші медові.	пауза, але голос не падає; пауза без зниження голосу; пауза, яка не свідчить про закінчення речення; пауза, якою завершується речення; перед нею йде спад вимови.

Щоправда, у навчанні дітей інтонувати кінець фрази учителя підстерігає неприємність іншого роду. У значної частини учнів спостерігається, як прийнято говорити, "ковтання" кінцевої частини слова: окремих звуків, складів і навіть знезвучення цілих слів. Воно помічається, коли завершується речення, а найчастіше - весь віршований твір, особливо при читанні його напам'ять. Щоб запобігти цьому, методика пропонує зосередити увагу на поясненні того, що виразність читання полягає в повноцінному прочитуванні чи декламації всього тексту від початку до кінця. Ясна річ, що крім застереження необхідний конкретний показ, як уникнути "ковтання" кінцевих слів.

Виразному проказуванню останнього слова сприяє пауза, яку можна вжити перед його вимовлянням:

Ось і ти часу не гай –

будь, як хлопчик / Помагай!

Корисно буде, якщо учні навчаться під кінець твору не знижувати голосу, а навпаки заключні слова проговорювати з наростанням завершальної інтонації. Показати це можна на рядках вірша С. Олійника "Наші мами":

Хай усі / запам'ятають: //

і листи, / і телеграми /

шліть туди, / де їх чекають,//

виглядають // ваші мами!

Слова "виглядають ваші мами!" доцільно прочитати з поступовим наростанням голосу. Останні слова рекомендується вимовляти за складами у розтяжку, наприклад:

Шліть туди, / де їх чекають, //

виглядають // ва-ші ма-ми!

Отже, можна й потрібно застосовувати різні прийоми проказування завершальних слів речень і цілого тексту. Важливо, щоб вимога "не ковтати" закінчення фраз була усвідомлена учнями. Роботу над дотриманням цієї вимоги не можна послаблювати протягом усього часу навчання.

Як у прочитуванні прозових творів, так і при читанні, а особливо при декламуванні віршів невиразність дається взнаки, коли перелічуються однорідні члени речення. Вражає одноманітність інтонації: однорідні члени речення промовляються скоромовкою. Тим часом для проказування повторюваних слів, переліку назв предметів і дій існує вимога, яка не повинна бути таємницею для школярів. Вона формулюється так: повторювані і перелічувані слова не вимовляються з однією і тією ж інтонацією. Залежно від тексту їх рекомендується прочитати (продекламувати) з наростаючим підвищуванням чи понижуванням тону, вимовити з різним темпом, з різною висотою голосу. У вірші І. Франка "Навесні" є кілька однорідних членів речення - означень, підметів, додатків:

Надійшла весна прекрасна,

многоцвітна, тепла, ясна,

ніби дівчинка в вінку,

ожили луги, діброви,

повно гомону, розмови

і пісень в чагарнику.

Підходить кілька варіантів їх читання: 1) вимовити з наростанням голосу; 2) проказати перші слова з деяким наростанням тону, а інші - за складами.

Різної тональності слід надавати вимові повторюваних фраз, з яких починається нова частина твору, як-от у вірші П. Воронька "Осінь". У ньому тричі звучить фраза "Ходить осінь по току". Відповідатиме задумові автора такий спосіб читання, при якому кожне повторення вимовлятиметься з більшою звучністю. Так буде досягнута кульмінація, переліки того, що дає осінь, щедра, золота.

Вдосконаленню навичок читання віршів і їх декламації має сприяти участь учнів у різних позакласних заходах ранках, святах. До цього по можливості слід залучати всіх учнів.

Щоб читати виразно, учні мають навчитися аналізувати твір, визначати емоційний настрій твору, героїв, автора; уявляти описані картини, розуміти їх зміст, мати про них свою думку тощо; користуватися інтонаційними засобами виразності.

На основі інтонаційних схем речень можна навчити дітей дотримуватися пауз.

,–"один".

; – : – "один, два".

. ! ? – "один, два, три".

Перед абзацом - "один, два, три, чотири".

Після заголовка – "один, два, три, чотири, п'ять".

З метою підготовки до виразного читання доцільно використовувати такі вправи:

•     Прочитай речення з різною інтонацією.

•     Прочитай речення з різною силою голосу.

•     Прочитай речення з різною швидкістю.

•     Перестав слова в реченні.

•     Зміни одне слово.

•     Прочитай, змінюючи логічні наголоси.

•     Визнач загальний настрій твору.