Методи за допомогою яких буде досягнена мета

3.   Методи за допомогою яких буде досягнена мета

Одним з існуючої безлічі шляхів і засобів, вироблених практикою, для формування стійких пізнавальних інтересів і мотивів, є застосування в учбовому і виховному процесі інформаційних технологій. Під інформаційною технологією навчання розуміють сукупність форм організації взаємодії викладача в рамках й учня під час учбово-виховного процесу. Використання інформаційної технології на всіх стадіях педагогічного розвитку дозволяє не тільки скоротити час на освоєння матеріалу, підвищити глибину і міцність знань, рівень розвитку що вчаться, зняти напругу, індивідуалізувати і диференціювати процес навчання, стимулювати пізнавальну активність і самостійність, розвиток творчих здібностей людини, щепить навики дослідницької діяльності, формує пізнавальні і розвиваючі мотиви.

Найбільш ефективними методами формування мотивації учення служать: інтегровані уроки, ігрові технології, формування пізнавальної мотивації через зв'язок що вивчається з життям, показу наслідку вчинків, формування відчуття довга, відповідальності, профорієнтації, навчання з комп'ютерною підтримкою (наприклад комп'ютерна бібліотека), використання повчальних програм: підручники, наочно-орієнтовані середовища, залучення учнів до участі в управлінні учбовим процесом (науково-дослідні проекти), оцінна діяльність як прийом формування соціальної мотивації, та інші.

Перше що використовує кожен вчитель – це наочність як засіб підвищення інтересу і один з прийомів формування мотивації. Наочність підрозділяється на натурну (реальні процеси або предмети), образотворчу (фотографії, малюнки) і символічну (креслення, графіки, таблиці, схеми). Наочність кожного виду виконує свої функції як засіб пізнання, ілюстрації думки, розвитку спостережливості, кращого запам'ятовування матеріалу.

Застосування наочності орієнтує учнів на всебічне сприйняття предмету за допомогою різних органів чуття, концентрувати увагу на найістотніших моментах, показувати предмет в розвитку. Використання засобів наочності повинне бути доцільним, без зайвого перевантаження. Потрібно поєднувати наочність і уявні дії, наочність і слова. Використання наочності дає додатковий стимул до занять, підвищує ритм заняття, підвищує інтерес, тобто безпосередньо впливає на мотивацію учення. Розробляючи дидактичний матеріал, необхідно не тільки звертати увагу на учбову сторону, але і на виховну і профорієнтацію.

Разом з наочністю високий результат дає технологія проведення інтерактивних лекцій із застосуванням мультимедіа-технологія навчання. Застосування мультимедіа-технологія в навчанні забезпечує сприйняття людиною інформації (звуковою, відео, анімації) одночасно декількома органами чуття, що значно підвищує інтерес, дає можливість засвоєння матеріалу. Інтерактивність дає таким, що вчиться активно втручатися в процес навчання: ставити питання, отримувати докладніші і доступніші пояснення, а викладачеві – ефективно використовувати учбовий час лекції, зосередивши увагу на обговоренні найбільш складних фрагментів учбового матеріалу. Застосування на уроці або частині його інтерактивних лекцій і бесід вимагає значної підготовки. Лекційний матеріал повинен бути чітко і лаконічно представлений, кадри не переобтяжені, повинні нести необхідну інформацію, служити опорними сигналами для бесіди, відповіді, діалогу.

Одним з важливих моментів є формування пізнавальної мотивації через зв'язок що вивчається з життям, екскурси в історію, показу наслідку вчинків, формування відчуття довга, відповідальності, профорієнтації, учити пред'являти вимоги перш за все до самого собі.

У старшокласників на провідне місце висуваються соціальні мотиви, пов'язані з визначенням своєї ролі і місця в суспільстві, вибором життєвого шляху – «вчуся, щоб бути корисним суспільству», мотиви вибору професії. Формування загально-учбових і загальнокультурних навиків роботи з інформацією – уміння грамотне користуватися різними джерелами інформації, оцінка достовірності інформації, співвідношення інформації і знання, уміння правильно організувати інформаційний процес, оцінити інформаційну безпеку. Важливим на даний момент стає і оволодіння інформаційними і комунікаційними технологіями як необхідна умова переходу до системи безперервної освіти. Звертаємо особливу увагу учнів на те, якими знаннями, уміннями і якостями вони повинні володіти, щоб отримати бажану спеціальність. На кожному з уроків і в позаурочний час важ матеріал, так або інакше, повинен представляти з погляду його практичної значущості і застосування в усній мові, де і як його можна використовувати в учбовій і професійній діяльності, особлива увага, приділяючи тій або іншій спеціальності по обробці інформації. Це можуть бути і завдання із змістом історії, і вікторини, тести і т.п.

Традиційні вимоги до учбових знань (запам'ятати, уміти відтворити) поступово трансформуються у вимоги до базових інформаційних умінь типу пошуку знань (уміти знайти і застосувати при рішенні певного класу завдань). Завдання вчителя – правильно організувати цю роботу.

Щоб підтримувати і формувати мотивацію вчителеві необхідно привчати навчених до напруженої пізнавальної праці, розвивати їх наполегливість, силу волі, цілеспрямованість, заохочувати виконання завдань підвищеній трудності, учити чітко визначати цілі, завдання, критерії оцінки. До найбільш значущих прийомів соціальної мотивації можуть бути віднесені встановлення відносин співпраці між вчителем і що вчаться, залучення учня до організації учбового процесу, до оцінної діяльності. Основними прийомами, що включають що вчаться даній категорії в учбову взаємодію на рівні суб'єкта, можна назвати всі проблемні, частково-пошукові і евристичні ситуації, які створюються на уроках. Проте педагогові непросто організовувати проблемні ситуації на кожному уроці. От чому разом з ними можна запропонувати для учнів з виконавською активністю особливі ролеві ситуації. Учні можуть підключатися до технології оцінювання усних і письмових відповідей однокласників, тобто брати на себе роль експерта, консультанта, для цього їх необхідно озброїти критеріями по оцінюванню відповідей, щоб не виникло істотних розбіжностей. Учневі можна запропонувати роль режисера, який стежить за темпом уроку; мудреця, який підводить підсумок заняттю, хранителя знань і т.д. Тут на повну потужність експлуатуються «маленькі людські слабкості»: кожному приємно бути відміченим і відміченим. Така робота доставляє радість професійної праці, вона також допомагає краще вивчити мову. Виконувана робота формує культуру учення, дозволяючи освоїти такі види діяльності, як організаторська, самоорганізуюча, проектна, міркувальна, інформаційно-комунікативна, пізнавальна, оцінна. Вона виховує якості, необхідні в майбутньому, – самостійність, уміння брати відповідальність на себе, здатність швидко орієнтуватися в обстановці і ухвалювати рішення в нестандартних ситуаціях, незалежність і самостійність думок, здатність чітко, лаконічно формулювати повідомлення, ініціатива і винахідливість, наполегливість, рішучість, самовладання і витримку, працьовитість, акуратність в роботі.

Що так само вчиться буде цікавий варіант спільної роботи із створення програм контролю – розробка тестів по заданій темі, оскільки дозволяє кожному проявити себе з кращого боку. Питання підбираються грамотно і відповіді до них цікаві, різноманітні. За час роботи учень повинен не тільки вивчити і систематизувати учбовий матеріал, але і знайти закономірності, зв'язок з раніше вивченим, практичне застосування. Сам же матеріал стає основою створення нових контрольних тестів. Це дуже ефективна форма учбової роботи – втілення педагогічної співпраці.

Які б прийоми і методи формування мотивації учення, підвищення інтересу до учбової праці, активізації пізнавальної діяльності ми не застосовували на уроках і зовні, необхідно пам'ятати, що вся наша робота повинна бути направлена на розвиток особи учня, його самовизначення.

Формування у дитини високої позитивної мотивації можливо, якщо учбово-виховний процес відрізняється наступними характеристиками і підходами:

зміст освіти включає знання про людину, що допомагає що вчиться стати успішнішими в житті, вирішувати особисті проблеми, придбати упевненість в собі;

зміст освіти і вимоги до учбових результатів диференційовані настільки, що це дозволяє всім школярам бути успішними в учбовій діяльності;

учбово-виховний процес будується таким чином, що учень стає в нім повністю відповідальним як за свої успіхи, так і за невдачі; характерною межею такого процесу є відношення до дітей як до суб'єктів будь-якої здійснюваної ними діяльності;

оцінна діяльність носить переважно повчальний характер; розвиває здібність до самооцінки;

заохочується прагнення до колективних досягнень і здібність до співпраці, яка розглядається як цінність не менша, ніж індивідуальні успіхи;

у учнях розвивається переконання, що легкий успіх не доставляє дійсного задоволення, потреба в постановці все більш складних завдань перед собою.

Для розвитку індивідуальної позитивної мотивації в навчанні необхідно виконувати наступні умови.

Перша умова:

Найбільш сильна позитивна мотивація виникає у дитини в тому випадку, якщо діяльність володіє новизною.

Необхідно використовувати нові навчально-методичні комплекси. З абсолютно новим виглядом і типами завдань, з якими учні не стикалися раніше.

Слабкішим учням необхідно давати більше часу на виконання завдань, і вони менш складні, а сильнішим – менше; завдання ускладнені. Слабкішим вчиться бажано давати завдання, подібні тим, які у них вже вийшли, - для підняття у них упевненості у власних силах.

Потрібно стежити, щоб діяльність учнів на уроці і в позакласній роботі була цікавою і відповідала розвиваючому рівню домагань школярів. Адже діти люблять брати участь в дискусіях за наперед обумовлюваними правилами; у ролевих іграх; їм подобається розгадувати інтелектуальні завдання.

Друга умова.

Наявність можливості для прояву що вчаться самостійності.

Самостійна робота учнів офарблює їх діяльність емоційно, викликає різні внутрішні переживання і тим самим сприяє розвитку у них позитивної мотивації в навчанні.

Також позитивну мотивацію можна підняти за допомогою змагання. Необхідно придумувати різні конкурси і змагання на основі теми, що вивчається.

Слід також розвивати і мотивацію колективних досягнень. Цього можна добитися шляхом включення дітей в парну і групову роботу. Результат колективної діяльності залежить від готовності кожного члена колективу включити власні зусилля в досягнення загальної мети.

Але що ж робити з тими учнями, які, не дивлячись на всі вчительські старання, не прагнуть ні до яких досягнень. Невмотивований учень стане мотивованим, якщо вчитель стане спілкуватися з ним, сприймаючи його в позитивному світлі. Не випадково психологи називають цей метод методом прогнозів, що самовиконуються.

Чинники, які допоможуть мобілізувати що вчаться і підвищити їх бажання вчитися

I. Рівень заклопотаності учнів

Рівень заклопотаності що вчаться - це їх прагнення добитися успіху в навчанні. Наскільки учня турбує те, що він вивчає?

Є одне психологічне правило, яке повинне впливати на рішення викладача. Помірна заклопотаність стимулює зусилля до навчання. Коли немає заклопотаності, учень погано займається або взагалі не займається. Але коли заклопотаність дуже велика, то на навчання взагалі не залишається енергії.

Цей принцип далеко не новий. Всі ми пам'ятаємо ще з шкільної лави такі епізоди, як:

А) Вчитель стоїть поряд з учнем, який не бере участь в уроці, і тим самим підвищує його неспокій; або, навпаки, відходить від дуже стурбованого учня, щоб понизити рівень його тривоги.

Б) Вчитель грізно оголошуєте: "Ця тема буде в контрольній роботі" або, навпаки, підбадьорює: "Цей розділ важкий для засвоєння, але у міру його вивчення ви відчуєте, що справа пішла".

В) Вчитель проводить контрольну відмітку або влаштовує тест і тут же дає правильні відповіді, щоб учні могли самі перевірити свої знання.

Г) Вчитель оголошує: "Це важкий розділ; вам треба зосередитися і неабияк попітніти", або навпаки: "Так, це важка тема, але ми працюватимемо над нею декілька днів, щоб дати вам можливість грунтовно вивчити її".

Д) Вчитель дає "вирішальний" іспит, який визначить підсумкову оцінку, або множину міні- тестів, де одна оцінка не позначиться на підсумковому результаті.

Різниця між обачливим, умілим викладачем і вчителем, що працює по інтуїції, полягає в тому, що перший свідомо і цілеспрямовано підвищує і знижує заклопотаність класу або окремих учнів, використовуючи ці зміни для підвищення ефективності занять.

II. Відтінки відчуттів

Від того, як відчуває себе що вчиться в певній ситуації, залежить об'єм зусиль, які він прикладає в своєму навчанні. Учні схильні вкласти найбільші зусилля в своє навчання в ті моменти, коли учбова ситуація приємна для них і коли вони передбачають, передчувають успіх (приємне відчуття).

Негативні відчуття теж активізують учня, спонукають його до дій («Якщо не приготуєш урок, тебе чекають неприємності»).

Потрібно прагнути нагадати що вчиться про приємні моменти після того, як він подолає труднощі.

Нейтральні відчуття (не радісні і не дратівливі) не сприяють мотивації. Проте вони бувають корисні для ліквідації непродуктивної і неприємної ситуації, щоб потім, через якийсь час, повернутися до того ж матеріалу з приємнішим настроєм:

"Це наша перша спроба, тому не засмучуйтеся, якщо ви не всі зрозуміли. Вам треба буде кілька разів повторити цей матеріал, щоб добре запам'ятати його".

Наше професійне завдання полягає в тому, щоб визначити, які відчуття найбільш продуктивні для учнів – приємні, неприємні або нейтральні, які з них спонукають їх повніше мобілізувати свої сили на навчання. Жодна з різновидів відчуттів не є універсально продуктивною. Знання цих трьох видів відчуттів і уміння мобілізувати кожне з них при необхідності - ось що відрізняє вчителя, активно прагнучого створити мотивацію своїх учнів, від вчителя, який лише реагує на її відсутність.

III. Успіх

Третій чинник, сприяючий зростанню мотивації учнів, - це відчуття успіху. Щоб відчути себе таким, що досягає успіху, треба прикласти зусилля, випробовуючи при цьому деяку невпевненість в кінцевому результаті своїх дій. Ми не відчуваємо успіху, коли докладаємо мало зусиль для досягнення мети.

Якщо завдання просте і не вимагає серйозних зусиль, ми не відчуваємо, що добилися особливого успіху, і не прагнемо продовжити навчання. Але якщо ми досягаємо бажаної мети, приклавши старання і не будучи упевненими в благополучному результаті, то ми раді успіху і прагнемо до нових звершень.

Чим частіше учні добивалися успіху у минулому, тим оптимістично вони чекають нових випробувань. Навіть якщо зростає ризик невдачі, учні, що пізнали смак успіху, все одно продовжують свої спроби. І навпаки, чим частіше вони терпіли невдачі у минулому, тим менше у них бажання знову ризикувати, оскільки прогноз невтішний – «у мене знову не вийде». І щоб захистити себе від нової душевної травми, вони уникатимуть будь-яких спроб. Такі учні «немотивовані».

Звідси витікає, що необхідно знизити «учбову планку» для менш успішних учнів. Це не означає, що їм дозволено «обходитися мінімальним»; просто потрібно створити їм умови для подолання учбової планки, щоб вони могли готуватися до завоювання нових висот. На практиці це означає, що всі учні повинні переживати почуття подолання, радіти успіху.

Підсумовуючи сказане, хотілося б підкреслити ще раз важливість розвитку мотивації колективних досягнень. Саме вона дозволяє придбати дітям через учбову працю ті навики співпраці, які можуть стати для них необхідними в подальшому житті. Прагнення дітей до колективних досягнень важливе для гармонійного виховання особи. Розвиток людини з мотивацією, направленою виключно на справу або на себе, не може зробити його щасливим і успішним в житті, велику частину якого він проводить в спілкуванні і в спільній діяльності з іншими людьми. До того ж індивідуальні досягнення не є в Україні головною цінністю, що розділяється. Рисою національної вдачі служить прояв таких якостей, як колективізм і допомога ближньому. Мотив колективних досягнень - межа типично-нашего менталітету.

Модель уроку який втілить у дійсність формування позитивної мотивації.

З ціллю формування позитивної мотивації в навчанні у учнів 5 класів при вивченні теми: I`ve Got an Idea, ми розробили наступні уроки:

№1

Тема: I`ve got an idea.

Дата:

Навчальна ціль: повторити й узагальнити лексичний матеріал теми.

Розвиваюча ціль: активізувати використання учнями модального слова to have to; продовжувати формувати навичку усного мовлення; тренувати учнів у читанні текстів за темою уроку.

Виховна ціль: формувати позитивне ставлення до вивчення іноземної мови; виховувати вміння працювати в парах, разом знаходити шляхи вирішення проблем,що виникають.

Хід уроку

I.    Актуалізація опорних знань

Привітання і повідомлення теми та мети уроку:

Dear pupils, good morning! Our topic today is «Let`s Learn English». We all know that we have to work hard. At the lesson today we`ll discuss what is difficult to do, when you learn English and how to help pupils who have some difficulties with their English.

Введення в іншомовну атмосферу.

Виконання пісні «How’s His English?»

Listen to the Jazz Chant. Than sing it altogether.

Учні прослуховують римування в аудіо запису або у виконанні вчителя і повторюють його.

HOW`S HIS ENGLISH?

His English is wonderful,

He speaks very well.

His accent is perfect

You really can’t tell,

That he isn’t a native

Of the USA.

There is only one problem,

He has nothing to say.

You see there are different problems people have in communication. Some have much to say but do not know English. Others know English very well but have nothing to say.

II.  Пояснення нового матеріалу.

1.         Перевірка домашнього завдання.

P3, впр. 3(с. 33).

Учні ланцюжком читають свої речення.

2.         Тренування учнів у вживанні граматичних структур з to have to.

P3, впр. 1, 2 (с. 33).

Учні порівнюють частини речення і письмово дають короткі відповіді, використовуючи модальне дієслово to have to. По закінченні роботи, двоє, троє читають свої відповіді, вчитель стежить за правильністю граматичної будови речень.