Психологічні особливості учнів початкових класів та їх врахування в організації домашньої роботи

1.4. Психологічні особливості учнів початкових класів та їх врахування в організації домашньої роботи

Вступ дитини до школи ― це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною і психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються й продовжують розвиватися фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра [12, 139].

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку ― навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчальна (тобто цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками), основою якої є пізнавальний інтерес (виразна інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій) і нова соціальна позиція.

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність ― вчиться ― і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім’ї. Діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників) [57, 167-168].

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення, організації діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв’язання завдань.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності ― навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов’язаних етапів.

Рефлексія молодшого школяра ― це осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей.

Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.

Для молодших школярів характерним є й те, що передусім зберігається потреба у грі. Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань намірів.

Властива дітям і потреба в русі, вона залишається такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи себе на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює учнів і знижує працездатність на наступному занятті.

Особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого школяра є потреба у зовнішніх враженнях. На початку навчання вона є головною рушійною силою розвитку.

У зв’язку з розвитком пізнавальної потреби, під впливом нової провідної діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними [13, 122]. Розвивається також такий мотив поведінки, як наслідування ідеалів. В учня початкової школи вони конкретні. Молодший школяр наслідує, як правило, лише зовнішній вияв учинків героїв, яких вважає для себе ідеалом.

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця тощо [12].

Розвиток сприймання. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об’єктів. Сприймання в дітей часто обмежується лише впізнанням і наступним називанням предмета. Сприйняття учнів 1-2 класів відрізняється слабкою диференціацією. В дітей необхідно розвивати сприймання форми предметів, а також кольору. В процесі навчання школяра в початковій школі “сприймання становиться думаючим” (Д.Б. Ельконін). Воно стає:

·          більш аналізуючим;

·          більш диференційованим;

·          приймає характер організованого спостереження;

·          змінюється роль слова у сприйманні предметів і явищ.

Для того, щоб розвивалося сприйняття, слід вчити дітей виявляти істотні ознаки, властивості предметів і явищ [62].

Розвиток уваги. У молодшому шкільному віці, особливо у 1-2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю. Розвиток уваги молодшого школяра все більше й більше характеризується довільністю. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати.

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще нестійка, тому в навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малювання, креслення. М.Ф. Добриніним встановлено, що увага школярів буває достатньо зосередженою і стійкою тоді, коли учні повністю зайняті роботою, коли ця робота потребує від них максимум розумової і рухової активності. Якщо учні розглядають предмети і при цьому мають можливість діяти з ними, то в такому випадку вони дуже уважні.

Великий вплив на увагу виявляють інтереси і потреби учнів. Те що приваблює дітей, ніби само по собі зосереджує увагу.

Особливо уважними діти бувають в процесі творчої діяльності, так як тут зливаються в одно мислення, чуття і воля.

Крім цього молодшим школярам ще важко розподіляти увагу між різними видами роботи, а також переключати швидко свою увагу з одного об’єкта на другий.

Розвиток пам’яті. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається довільна пам’ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Під впливом навчання формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у набутті знань [12]. У дітей цього віку також розвинута наочно-образна пам’ять. Вони краще запам’ятовують конкретні предмети, факти, події. Це зв’язано з переважанням І-ої сигнальної системи. До недоліків пам’яті молодших школярів відноситься невміння правильно організувати процес запам’ятовування, невміння розбити матеріал для запам’ятовування на розділи чи підгрупи, виділяти опорні пункти для засвоєння, користуватися логічними схемами. У молодших школярів є потреба у дослівному запам’ятовуванню, що пов’язано з недостатнім розвитком мови. В процесі навчання “пам’ять дитини стає мислительною” (Д.Б. Ельконін). Під впливом навчання в молодшому шкільному віці пам’ять розвивається в 2-х напрямках:

― посилюється роль і збільшується вага словесно-логічного, смислового запам’ятовування;

― дитина оволодіває можливістю усвідомлено управляти своєю пам’яттю, регулювати її прояви [62, 53-54].

Розвиток уяви. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого довільного їх комбінування до логічно обгрунтованої побудови нових образів. Зростає як вимогливість дитини до витворів її уяви, так і швидкість утворення образів фантазії.

Розвиток мислення. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Протягом цього віку формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Педагог Л.С. Виготський відмічав інтенсивний розвиток інтелекту у цьому віці.

Розвиток мовлення. В учнів початкових класів активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.

Щодо емоційної сфери, то для дітей характерний життєрадісний, бадьорий настрій, а також присутня емоційна вразливість, крім цього розвивається почуття симпатії, формуються моральні почуття: дружби, товариськості, обов’язку, гуманності.

Отже, для того, щоб домашні завдання викликали в дітей інтерес та приносили необхідний результат, вчителю початкових класів слід враховувати при організації домашніх завдань психологічні особливості молодших школярів.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи

 

2.1 Характеристика дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодших школярів

Успішність домашньої навчальної роботи молодших школярів залежить від дидактичних умов її організації.

Нами виділено такі дидактичні умови організації домашньої роботи учнів початкових класів:

1.          Індивідуалізація домашніх завдань.

2.          Різноманітність завдань.

3.          Формування в учнів вміння виконувати домашні завдання.

4.          Систематичність перевірки виконання домашньої роботи.

5.          Забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

Першою з дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодших школярів є індивідуалізація домашніх завдань.

Термін „індивідуалізація навчання” різні автори означують по-різному залежно від того, яку мету і засоби мають на увазі.

Зокрема О.Кірсанов розглядає індивідуалізацію навчальної роботи „як систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з урахуванням цілей навчання” [20; 21]. Такої ж позиції дотримуються О. Бударний, Є. Рабунський.

У дослідженнях В.Володька індивідуалізація навчання розглядається як найповніше врахування індивідуальних особливостей кожного окремого учня в реальному навчально-виховному процесі.

В.Онищук теж виділяє три рівні розвитку індивідуалізації навчання. Перший рівень – це врахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку; другий – здійснюється засобами диференційованого підходу (використання різноманітних навчальних програм і планів, навчальних завдань з різним ступенем трудності для різних груп учнів); а третій – індивідуального підходу, „який здійснюється з врахуванням індивідуальних відмінностей учнів і вчителя і створює сприятливі умови для їх спільної продуктивної діяльності” [9]. Індивідуалізацію навчання на всіх його рівнях В.Онищук розглядає як комплекс організаційних, дидактичних і методичних заходів.

Розглядаючи індивідуалізацію навчання як врахування в процесі навча-ння індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, І.Унт у своїх дослідженнях підкреслює, що немає значення, які особливості і в якій мірі враховуються.Вона розмежовує поняття „індивідуалізація” та „диференціація” навчання, вказує на відносний характер індивідуалізації. Це зумовлено такими причинами: 1) враховуються індивідуальні особливості не кожного окремого учня, а групи учнів, що мають приблизно схожі особливості; 2) враховуються тільки відомі особливості або їх комплекси і саме такі, які важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності); 3) іноді враховуються деякі властивості або стани в тому випадку, якщо саме це важливо для даного учня; 4) індивідуалізація навчання реалізується епізодично або в якомусь виді навчальної роботи та інтегрується з іншими формами роботи .Індивідуалізацію навчання І. Унт розглядає з точки зору процесу навчання, яка реалізується через відбір форм, методів і прийомів навчання; з точки змісту освіти (створення навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання завдань) і побудови шкільної системи (формування різних типів шкіл і класів).

Індивідуальний підхід більшість авторів (Є. Рабунський, О. Кірсанов) розглядають як принцип педагогіки. Індивідуальний підхід – це „принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя” [50; 21]. Індивідуалізацію навчання деякі автори (Є. Рабунський, І. Унт) розглядають як реалізацію принципу індивідуального підходу.

Іноді можна пропонувати завдання на вибір. Записуються на дошці всі вправи, а учні на свій розсуд виконують те, що їм під силу.

Безперечно, добір відповідного пізнавального завдання – нелегка справа.

Індивідуалізація та міцність засвоєння знань і всебічний розвиток пізнавальних сил учнів випливає із загального положення про те, що в навчанні мислення панує над пам’яттю.

Правильно організована робота, увага до кожної дитини сприятиме тому, що розумові сили її розвиватимуться безупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною, цікавою для вчителя та однокласників. Забезпечити умови, щоб учень був суб’єктом навчальної діяльності (бачить своє завдання, розв’язує його, радіє), зобов’язаний кожний педагог.

Передумови для цього на уроці такі:

а) не можна всіх навчити однаково, треба створити належні умови, щоб кожний школяр зробив стільки кроків, скільки може (сам або з допомогою);

б) від полювання за помилками перейти до їх профілактики (підвести учня до успіху);

в) створити комфортні умови для кожної дитини (вчитися без страху, охоче, з задоволенням);

г) виходити на режим вільної поведінки, і таким чином формувати й вільну особистість.

Отже, індивідуалізація навчання – ключ до вирішення багатьох питань, насамперед – підвищення рівня свідомого й міцного засвоєння навчального матеріалу кожним учнем на уроці, оволодіння вміннями самостійно набувати нові знання, розвантаження дітей від надмірних домашніх завдань тощо.

Для того, щоб не знижувалась навчальна ефективність домашнього завдання і у дітей був інтерес до навчального предмета варто урізнюманітнювати домашні завдання, що є другою дидактичною умовою успішності домашньої роботи. Час від часу корисно пропонувати незвичні за змістом і формою виконання домашні завдання [48]. Наприклад, другокласникам можна доручити в парі чи групі підготувати до уроку математики:

-       завдання для математичного диктанту;

-       інсценівку за змістом задачі;

-       кілька простих задач для усної лічби;

-       дані для „Рідного задачника”.

У 3-4 класах сильним учням доступні й цікаві домашні завдання блочного характеру. Наприклад, розпочинаючи нову тему з математики чи мови, вчитель роздає дітям планшети з набором завдань для домашньої роботи. Учням повідомляється, що протягом, скажімо, восьми уроків їм треба розв’язати вдома такі задачі і приклади. Темп виконання учень визначає самостійно.

Зацікавлять дітей і домашні завдання, виконання яких розраховане на кілька або два-три тижні (тривалі домашні завдання). Наприклад, з довідкової літератури дібрати відомості до уроків природознавства, малювання, читання, для уроків розвитку мовлення у дитячих журналах знайти тексти за певними орієнтирами вчителя, вести і фіксувати спостереження за дослідами на домашньому городі.

Корисні домашні завдання, в яких задіяно міжтематичні й міжпредметні зв’язки. Наприклад, до уроків читання діти мають переглянути зміст раніше прочитаних тем і знайти твори, схожі за головною думкою на новий.

Можна практикувати періодичне звільнення учнів від домашніх завдань. У шкільній практиці нерідко буває, що за неслухняність, невиконання певної роботи учня карають домашнім завданням. Треба ж навпаки: виховувати в кожної дитини бажання його отримати. Для цього на уроці корисно пропонувати школярам самостійно обґрунтувати необхідність такої додаткової роботи; створювати ситуації, коли дитина має змогу переконатися на власному досвіді: вдома легше досягти результату, якого не вдалося досягти в класі.

Щоб спонукати клас до інтенсивної роботи, вчитель перед початком уроку повідомляє, що учні, котрі, крім обов’язкових вправ самостійної роботи, швидко й правильно розв’яжуть і додаткові, завдання додому не одержать.

Таким чином, ми пропонуємо дитині самостійно визначити необхідність домашнього завдання, а потім даємо можливість перевірити правильність свого рішення і переконатися, що в тому разі, коли не все вийде гаразд, необхідно попрацювати ще й удома. Можлива й така ситуація: учень розв’язав і обов’язкову, і додаткову вправи, але з певних причин виявляє бажання виконувати ще й домашнє завдання. Заперечувати йому не варто, як і загострювати на цьому увагу, аби не перешкодити дитині у вільному виборі.

Психологи і медики розробили спе­ціальні правила загадування домашньої роботи учням з ослабленим здоров’ям. Однак буває, що й цілком здорові діти з ряду причин на певний час втратили працездатність, погано себе почувають. Класовод має враховувати можливість такої ситуації і відміняти домашні завдання з усіх або з кількох предметів. Ніби сонце й повітря всьому живому, дитині для розвитку насамперед необхідна впевненість, що її навчає добра, справедлива людина, яка розуміє всі труднощі, терпляче ставиться до незнання, пустощів, виявляє до тебе інтерес як до особистості.

Варто надавати дітям і можливість вибору домашнього завдання. Від авторитарного стилю педагогічного спілкування наша школа хоч і повільно, та все ж переходить до іншого – по-справжньому гуманного, зорієнтованого на особистість кожної дитини. Пріоритетним для класовода нині є не лише засвоєння знань учнями, а й пошук таких методичних прийомів, які б зробили цей процес більш результативним для різного типу школярів і водночас дали б змогу зберегти емоційний комфорт для кожної дитини.

З огляду на це, великого значення надається систематичному виконанню домашніх завдань на вибір. Добираючи відповідний матеріал, слід прагнути охопити всі теоретичні питання, що розглядалися в класі (правила, способи виконання дій), а також всі види прикладів, практичних вправ. При цьому варто варіювати зміст завдань з тим, щоб учень зміг одного разу вибрати тільки приклади, іншого – тільки задачі, ще іншого – і перше, і друге. Звичайно, обов’язково забезпечуємо різний обсяг і ступінь складності пропонованого для роботи матеріалу.

Отож, для підвищення ефективності домашніх завдань доцільно давати дітям можливість вибору відповідних вправ, чітко визначаючи кінцеву мету їх виконання, передбачаючи труднощі, з якими можуть зіткнутися школярі з різними пізнавальними можливостями; добирати такі завдання, щоб одним скоротити шлях до шуканого результату, інших – зацікавити роботою, ще іншим – допомогти впевнитись у знанні матеріалу. На наш погляд, вибирати приклади чи задачі для домашньої роботи має право кожен учень, котрий успішно й самостійно працював на уроці. Адже тільки особиста участь у різних видах навчальної діяльності, зокрема й у виборі й плануванні її, дає змогу дитині глибше пізнати себе, максимально розкрити задатки, закладені в ній природою.

 Успішність домашньої роботи школяра залежить не тільки від того, наскільки методично вдало вчитель провів урок, наскільки зрозумілі і конкретні його інструкції, а й від того, наскільки всім цим скористається учень,чи зуміє виконати належне самостійно, тому третьою дидактичною умовою є формування в учнів уміння виконувати домашнє завдання.

Процес домашньої навчальної роботи учня багатоскладовий. Щоб успішно виконати навчальні завдання, школяр повинен володіти цілим комплексом умінь. Так, він має визначити порядок своїх занять, правильно розподілити час, уміти працювати з книгою, контролювати свою діяльність і т.ін. Це вимагає культури праці.

До кожної домашньої роботи учень повинен бути попередньо підготовлений учителем і чітко уявляти, що слід робити, як робити, на що звернути особливу увагу, який основний зв’язок завдання з матеріалом уроку. Учню необхідно пояснити особливості кожного усного, письмового і практичного завдання.

Домашня, як і будь-яка інша, робота складається з таких трьох етапів: підготовчого, виконавчого і підсумкового. На підготовчому етапі учень має забезпечити робоче місце для занять, підготувати підручники, зошити і т.ін., необхідні для виконання завдання, намітити порядок роботи. На виконавчому — виконати всі необхідні навчально-пізнавальні дії. На підсумковому — перевірити одержаний результат, привести до остаточного вигляду, в якому його буде подано учителю.

Виконання домашнього завдання включає ті ж дії з навчальним матеріалом, які мали місце на уроці: сприймання, осмислення, закріплення, практичне застосування, відтворення, а при проблемному навчанні - і здобування знань, але основне завдання — закріплення знань.

Самостійна навчальна діяльність у процесі виконанні домашніх завдань вимагає від учня самоорганізації.

По-перше, з чого має починатися самоорганізація — це чітке уявлення учня про навчальне завдання: які від нього вимагаються дії і якого необхідно досягти результату. Як правило, потрібні дії і результат вказує вчитель. Однак не завжди. Тому учень повинен навчитися самостійно їх визначати.

По-друге — усвідомлення принципової основи виконання домашнього завдання. Щоб не копіювати механічно те, що виконувалося в класі, учень повинен зрозуміти, що лежить в основі потрібних дій, які правила, теоре­тичні положення, узагальнені вимоги.

Джерелом відомостей про це є виклад матеріалу на уроці вчителем, інструктаж з приводу виконання завдання, знання, здобуті при вивченні попередніх тем.

Труднощі в оволодінні знаннями часто починаються з невміння слухати пояснення вчителя, спостерігати, осмислювати, записувати головне і т. ін. Це призводить до необхідності самостійно надолужувати упущене, домислювати, доучувати, шукати відповіді на запитання, які були роз’ясненні. Тому учень повинен навчитися уважно слухати пояснення, осмислювати, записувати необхідний для виконання завдання матеріал.

По-третє — планування своєї роботи. Воно може здійснюватися у формі мисленого передбачення необхідних дій чи запису послідовності роботи. Планування не повинно обмежуватися переліком того, що потрібно зробити. Учень має уявити, як він виконуватиме завдання, скільки воно займе часу, якими засобами буде користуватися, який обсяг роботи і т. ін. Якщо це не врахувати, планування буде не конкретним, що може призвести до невиконання завдання.

По-четверте — процес виконання роботи, тобто здійснення плану. Він значною мірою залежить від харак­теру завдання, однак при цьому учень має дотримуватися загальних вимог культури праці. Наприклад, прагнути виконувати завдання акуратно, надписувати назву роботи, номери вправ, прикладів, ставити дату, раціонально розміщувати матеріал у зошиті, писати розбірливо, виділяти окремі частини роботи і т. ін.

Успішність виконання завдань учнем великою мірою залежить від його вміння використовувати прийоми розумової праці: знаходити головне, ділити ціле на частини, об’єднувати частини в ціле, класифікувати, узагальнювати, виділяти істотні ознаки, порівнювати, співвідносити нове з відомим, ціле з частиною, уявляти об’єкти і процеси в розвитку, абстрагуватися від несуттєвого, наводити приклади і ілюстрації до теоретичних поло­жень, знаходити в об’єктах спільне й відмінне і т. ін. Можна назвати також специфічні прийоми: робота з картами, таблицями, графіками, схемами і т. ін. Велике значення у процесі виконання домашніх завдань має вміння виділяти головне, істотне, користуватися системою підкреслювань, виписувань. Основні визначення, формулювання, дані, які потрібні для оперативного використання, необхідно заучувати чи виписувати на окремі листки, в робочий зошит.

По-п’яте — виділення проміжних і остаточних результатів виконуваної роботи. Ця важлива вимога часто залишається поза увагою учнів. Наприклад, готуючись до відповіді, вони прочитують параграф підручника і на цьому підготовку закінчують. Однак остаточний результат підготовки полягає не в прочитуванні матеріалу, а в набутті здатності відтворити його, використати нові по­няття, пояснити певні положення.

По-шосте — здійснення самоконтролю. Він полягає у зіставленні одержаного результату з потрібним і визначенні ступеня їх відповідності. Якщо це стосується розв’язання задачі, то учню все зрозуміло — він порівнює досягнутий ним результат з відповіддю, даною в кінці підручника. Однак коли мова йде про ознайомлення з творами мистецтва, осмислення матеріалу теоретичного й практичного характеру і т.ін., то зіставити досягнутий і потрібний результат недосвідченому учню буває дуже важко. Тому навчити школярів самоконтролю — важливе і водночас складне завдання. Самоконтроль повинен виявити помилки й недоліки у виконанні домашнього завдання.

Навчання самоконтролю ґрунтується на виробленні в учня вміння завжди уявляти собі в загальних рисах результат, до якого повинні привести виконувані дії. Однак для того, щоб передбачити результат, потрібно уявити і принцип дій, і спосіб, і процес виконання завдання і т. ін., тобто всі інші компоненти самоорганізації (самокерівництва), а не тільки окремо взятий етап самоконтролю.

По-сьоме — аналіз причин допущених помилок. Це необхідний компонент самокерівництва, без якого неможливе свідоме вдосконалення учнем своєї навчальної діяльності. Причини недоліків і помилок можуть бути дуже різноманітними. Головні з них пов’язані з недостатнім усвідомленням учнями принципової основи виконання завдання; недотриманням вказівок, даних учителем при інструктуванні; спробами застосовувати дії, які вже використовувалися, без врахування конкретних умов; з невмінням застосовувати теоретичні положения у своїй діяльності; недостатнім самоконтролем проміжних дій та їх результатів.

Аналіз причин допущених помилок має використовуватися учнем для перевірки і підтвердження правильності застосовуваної принципової основи дій.

По-восьме — прогнозування можливих варіантів виконання завдання на прийнятій принциповій основі дій. Прогнозування здійснюється з урахуванням наявних умов, можливостей учня. Цей компонент саморегулювання важливий для теоретичного мислення, наукової уяви школярів. Наприклад, важливо, щоб, розв’язуючи задачу, учень не обмежувався одним лише способом розв’язання, а шукав би й інших варіантів.

По-дев’яте — прийняття рішення шляхом вибору найбільш раціонального варіанта виконання завдання. Це спрямовує учня на пошук найбільш ефективного, зручного шляху дій, який дає змогу досягти потрібного ре­зультату. Учень повинен навчитися оптимізувати процес виконання домашніх завдань, прагнути до раціоналізації дій.

По-десяте — корекція плану виконання домашньої роботи, вдосконалення її результатів.

По-одинадцяте — складання нового плану для досягнення кращого результату.

У практиці самоорганізації всі описані дії виконуються, коли учень працює свідомо й прагне вдосконалювати результати своєї роботи. Однак школярі часто обмежуються виконанням лише окремих компонентів з наведених.

Для формування в учня вміння виконувати всі компоненти структури самоуправління важливо акцентувати увагу на кожному з них і давати спеціальні вправи на виконання окремих компонентів та їх груп.

Для того, щоб успішно справитися вдома з навчальним завданням, учень повинен знати, як його виконати і не просто виконати, а раціонально, з найменшою затратою сил та часу та з найбільшим ефектом. Для цього він повинен засвоїти необхідні методи домашньої роботи, їх вибір учнем визначається не тільки характером завдання. Вибір методів і сам стиль підготовки домашнього завдання пов’язані з особистістю учня, особливостями його характеру. Тому потрібно турбуватися не стільки про засвоєння учнем окремих методів самостійної роботи, скільки про формування у нього взагалі вміння самостійно працювати. Ознайомитися з методами самостійної роботи і навчитися їх використовувати учень повинен на уроці під керівництвом учителя. У цьому відношенні домашня робота повинна значною мірою повторювати діяльність учня на уроці, на якому він повинен і сприймати знання, і осмислювати, і закріплювати, і застосовувати. Домашня робота має повторювати урок не тільки за змістом знань, а і за структурою дій, які вимагаються від учня.

Для цього кращі вчителі розробляють і застосовують цілу систему методів самостійної роботи школярів на уроці, щоб вони могли скористатися ними при виконанні домашнього завдання. Необхідно пам’ятати, що методи роботи, використані на уроці, переважають і в роботі учня вдома. Наприклад, школяр, якому не пояснили, не показали, як раціонально користуватися словником, дуже довго його гортає і ніяк не знайде місця, де відшукуваний термін повинен бути. З подібними труднощами учень зустрічається, коли здійснює пошук у книзі потрібного матеріалу, наприклад, коли, виконуючи завдання, повинен знайти відповідь на запитання словами тексту.

Методи, якими має оволодіти учень, різноманітні і залежать від етапу роботи (підготовчий, виконавчий, підсумковий), від характеру завдання та ін. Тому кожного учня потрібно навчити аналізувати вид завдання, визначати, які знання, вміння необхідні для його виконання, фіксувати етапи виконуваної роботи. Основні методи домашньої роботи учня і відповідні їм уміння можна виділити в такі групи:

1) Методи загальної організації роботи, які використовуються в основному на підготовчому етапі виконання завдань: зберігання й розміщення навчальних і допоміжних матеріалів, ведення зошитів, підготовка робочого місця, створення сприятливих для роботи зовнішніх умов та ін.

Наприклад, починати виконання домашнього завдання потрібно з підготовки всього необхідного для роботи: відбору матеріалів, запитань. Важливо, щоб книги, зошити, ручки, олівці, гумки, леза мали постійне місце, щоб записи в зошитах велися за однією системою.

2) Методи роботи учня з навчальними посібниками: підручником, словником, схемою, картою, таблицями, рисунками і т. ін. Ці методи повинні відповідати такій орієнтовно схемі: усвідомлення назви, загальної структури розділів та інших частин посібника, їх логічного зв’язку, визначення місця тієї частини, яка має бути опрацьована, виділення в ній головного, його осмислення, виписування визначень і термінів й т. ін.

3) Методи виконання певного виду завдань: розв’язання задач, підготовка до відповідей на уроці, складання письмових відповідей на запитання, наведення прикладів та ілюстрацій на підтвердження правила, теоретичного положення тощо.

4) Методи здійснення навчально-пізнавальної діяльності: а) повторення зразка дій, показаного вчителем, але без пояснення, б) повторення зразка дій з їх поясненням, в) пошук способу дій на основі даного вчителемпояснення (принципу) і наступне виконання дій; г) самостійний пошук учнем пояснення; (принципу) дій і способу їх здійснення (за завданням учителя).

Ці методи роботи можуть використовуватися і в системі, і окремо. Наприклад, М.Й. Дзендзелюк, грунтуючись на своєму досвіді, так описує активізацію навчально-пізнавальної діяльності учня: він у процесі пізнання спочатку репродукує, розв’язує задачу відомим шляхом, а потім уже на основі цього вносить нові елементи у хід розв'язання поставленої проблеми, розвиває творчість. На практиці, пише педагог, дотримуємося такого принципу: починаючи пояснення нового матеріалу, як правило, ознайомлюємо учнів з планом уроку, основною навчальною метою, актуалізуємо опорні знання шляхом постановки проблемних запитань.

5) Методи самоорганізації і самокерівництва виконанням домашніх завдань: планування домашньої роботи, її здійснення, самоконтроль, аналіз причин виявлених недоліків, обґрунтування правильності обраного шляху роботи, передбачення інших можливих варіантів її здійснення, вибір оптимального варіанта, внесення корективів у планування.

Необхідно обов’язково привчити учня планувати домашню роботу. Планування полягає в усвідомленні ним навчальних і методичних задач, мисленому передбаченні послідовності і тривалості здійснення роботи. А для цього учень повинен обрати принцип своєї роботи (чи то заучувати навчальний матеріал, чи то конспектувати, чи то визначити і усвідомити основні положення і т. ін.).

Потім він повинен прийняти рішення — виконувати роботу заздалегідь чи перед наступним уроком.

У процесі здійснення навчального завдання застосовуються різні прийоми роботи, які дають змогу реалізувати згадані методи. Основними, прийомами роботи є: заучування, повторне сприйняття матеріалу, його переказ, виділення основних думок і слів, поділ навчального матеріалу на смислові частини, аналіз завдання, збирання, узагальнення матеріалу, фактів, їх компонування тощо.

У процесі виконання домашньої роботи учень повинен слідувати певним правилам:

Перше. Учням необхідно знати, що процес осмислення і засвоєння знань повинен носити розосереджений характер. Це значить, що для всестороннього осмислення і міцного засвоєння програмного матеріалу слід вдумливо вивчати уроки не d один присід, а звертатися до їх вивчення кілька разів протягом деякого часу. Тільки при цій умові в пам’яті знання зберігаються на довгий час. Психолог М.Н.Шардаков наводить порівняльні дані про ефективність концентрованого і розосередженого запам’ятовування, які були одержані e процесі експериментальної роботи в І, IV класах. Для запам’ятовування давався уривок з вірша, проте одна група школярів заучувала його концентровано, друга ж працювала над віршем протягом трьох днів. Результати роботи були перевірені через 20 днів: кожний з учнів повинен був прочитати напам’ять вивчений вірш. Якщо у школяра були труднощі, йому нагадували перші слова вірша. Виявилося, що більше нагадувань доводилося робити тим, які застосували прийом концентрованого заучування. Ті ж учні, які користувалися способом розподіленого у часі запам’ятовування, потребували підказки набагато рідше.

Друге. Домашні завдання необхідно виконувати в день їх отримання. Суть у тому, що засвоєний на уроці матеріал інтенсивно забувається в перші 10—12 годин після сприйняття. Це доведено психологічними дослідами. Німецький психолог Герман Еббінгауз (1850—1909) давав завдання завчити 13 позбавлених змісту слів і надалі не повторювати їх. При контрольних перевірках виявилося, що через годину випробовувані могли відтворити близько 44% цих слів, а через 2,5—3 години — тільки 28% .

Це психологічне явище знаходить своє пояснення у фізіології. І.П.Павлов і його учні довели, що нові нервові зв’язки, що утворюються, неміцні і легко гальмуються. Гальмування найсильніше виявляється відразу після утворення тимчасового зв’язку. Отже, забування відбувається найінтенсивніше зразу ж після сприйняття матеріалу. Ось чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно провести роботу по їх закріпленню в день їх сприйняття. Саме тому і необхідно виконувати домашні завдання в день їх отримання.

Третє. Приступаючи до підготовки домашніх завдань, обов’язково потрібно створити психологічний настрій на їх акуратне виконання і міцне засвоєння. Як же це робити? Потрібно детально продумати ту мету, яку необхідно досягти при виконанні домашнього завдання. Одна справа, коли хочеться його виконати і швидше піти гуляти, і інше — коли учень ставить мету якнайкраще виконати завдання, не поспішає і прагне до глибокого осмислення і засвоєння матеріалу. Цей настрій (установка) спонукає його до старанної роботи, до прояву розумових і вольових зусиль, що, природно, значно підвищує якість домашнього навчання. Щоб зробити цей настрій (установку) дієвішим, певну і детально продуману мету корисно промовити кілька разів вголос, щоб вона міцніше зміцнилася в свідомості і перетворилася у мисленну „програму дій”. Надалі, коли ця установка закріпиться, необхідність у такому промовлянні відпадає.

Четверте. Якщо домашнє завдання включає засвоєння матеріалу по підручнику і виконання різних вправ, то його підготовку потрібно починати з роботи над підручником. Порядок роботи з підручником наступний: спочатку потрібно спробувати пригадати те, що залишилося в пам’яті від уроку. Потім слід звернутися до вдумливого читання параграфа підручника, виділяючи в ньому найважливіші положення, правила, висновки, прагнучи до їх глибокого осмислення і засвоєння. Після цього потрібно застосувати прийоми відтворення і самоконтролю: переказ матеріалу вголос або про себе, складання плану прочитаного, відповіді на питання підручника і т.д. Якщо в процесі самоконтролю виникають труднощі, необхідно ще раз попрацювати з підручником і добитися вільного і повного відтворення матеріалу, що вивчається.

Але як бути тим учням (а вони, на жаль, зустрічаються), які (то через свою слабку пам’ять, то внаслідок недостатньої уваги на заняттях) перед вивченням матеріалу вдома не в змозі нічого „пригадати” і відтворити з того, що пояснювалося вчителем на уроці ? У цьому випадку необхідно рекомендувати, щоб при першому читанні (первинному сприйнятті матеріалу) вони спробували виділити і осмислити основні питання теми, а відтворення (переказ вголос, відтворення про себе, відповіді на питання підручника і т.д.) починали після повторного читання підручника.

Свою специфіку має робота по засвоєнню і відтворенню значного за об’ємом і порівняно важкого навчального матеріалу. Такий матеріал доцільно розчленовувати на частини і кожну частину повторювати і відтворювати окремо в певну одиницю часу, відділяючи засвоєння однієї частини від іншої короткочасним відпочинком тривалістю 5— 10 хвилин.

Велику роль у міцному і глибокому засвоєнні знань має установка на запам’ятовування, всестороннє осмислення і тривале збереження в пам’яті матеріалу, що вивчається. Якщо школяр приступає до навчальної роботи з такою психологічною установкою, він не тільки проявляє завзятість і наполегливість в оволодінні знаннями, але і підбирає відповідні прийоми навчання, прагнучи самостійно подолати труднощі, старанніше виконувати вправи.

Психологічні дослідження показують, що збереження знань в пам’яті залежить також від їх змісту. Швидше забуваються формулювання, визначення і описовий матеріал. Триваліше зберігаються знання, засновані на розумінні закономірностей і причинно-наслідкових зв’язків. Звідси зовсім не випливає, що при засвоєнні матеріалу, що вивчається, потрібно звертати основну увагу на запам’ятовування правил і висновків. Якраз навпаки, дослідження Н.О. Менчинської показали, що необхідно направляти учнів на глибоке і всестороннє продумування внутрішньої логіки, на засвоєння причин і взаємозв’язку, які характеризують те або інше явище з тим, щоб висновки і узагальнення заучувалися не механічно, а виступали у свідомості школярів як логічний наслідок аналізу матеріалу, що вивчається.

П’яте. Приступаючи до виконання практичних завдань, слід уважно проглянути ті вправи, які виконувалися по темі, що вивчається на уроці, і продумати, які теоретичні положення використовувалися у процесі їх виконання. Цей прийом допомагає учням встановлювати зв’язок домашньої роботи з тренувальними вправами в класі і сприяє самостійному виконанню письмових завдань.

Шосте. Між підготовкою домашніх завдань з окремих предметів необхідно робити перерви в 10—12 хвилин для відпочинку і психологічного переключення на інший вид діяльності. Встановлено, що після сприйняття і засвоєння матеріалу, що вивчається, процес його закріплення у свідомості учнів продовжується і після того, як навчальна робота припиняється.

Сьоме. Під час перерв між підготовкою домашніх завдань з окремих предметів не можна піддавати себе сильним зовнішнім діям, зокрема, дивитися телепередачі, вступати в дискусії і т.д. У цей час краще всього спокійно погуляти на свіжому повітрі, виконати легку фізичну роботу.

Восьме. Дуже важливо, щоб домашні завдання виконувалися щодня в один і той же час і на постійному місці. Це правило при всій наявній його простоті має істотне значення для успіху домашньої роботи. Воно сприяє швидкому зосередженню уваги на виконанні навчальних завдань, привчає до дисципліни і впорядкованості процесу навчання. На це правило, зокрема, звертав увагу свого часу американський педагог Г.М. Уїппл. „Не вважайте, — відзначав він, — це правило дуже дріб’язковим. Якщо у вас утворюється звичка до місця роботи, вам буде достатньо тільки сісти за ваш стіл, щоб негайно ж відчути бажання прийнятися за справу” [22].

Дев’яте. Після підготовки домашніх завдань з уроків, які були сьогодні, необхідно зробити 20—30-хвилинну перерву і повторити матеріал до занять на завтрашній день із застосуванням прийомів самоконтролю, здійснюючи таким чином розосереджене засвоєння знань.

Є, нарешті, ще одне, десяте, правило, дотримання якого сприяє міцнішому засвоєнню (запам’ятовуванню) матеріалу, що вивчається. Дуже корисно, щоб школярі безпосередньо перед сном приділяли 8—10 хвилин швидкому перегляду (повторенню) вивченого матеріалу по підручниках і, не піддаючи себе ніяким додатковим роздратуванням, в спокійному стані лягали спати. Такі найістотніші правила розумової праці, які слід знати школярам і яких вони повинні дотримуватися у процесі домашньої навчальної роботи.

Слід згадати і основні помилки учнів в організації самостійної праці такі:

— бажання механічно запам’ятовувати матеріал, який потребує осмислення. Деякі учні вважають завдання виконаним, якщо вони здатні відтворити якісь відомості або формально виконати якісь вправи. Щоб цьому запобігти треба давати учням запитання, завдання виділити головні думки, обґрунтувати принципи дій та ін.;

— засвоєння теоретичного матеріалу без наведення прикладів, без виконання вправ на його застосування. Це призводить до відриву слова від образу та дії, тобто до однобічного засвоєння знань. Бажано, щоб учень сам складав для себе невелике практичне завдання і виконував його, знаходив приклади застосування теоретичних положень;

— нечітке уявлення учнем потрібного результату виконання домашнього завдання, наприклад, якщо треба вивчити параграф підручника, то це завдання не обмежується відтворенням матеріалу, як гадає учень, а вимагає його глибокого осмислення;

— нераціональне планування учнем часу на виконанння домашніх завдань. Досвід свідчить, що для міцного засвоєння краще виконувати завдання вдень після уроку.

Побудувати процес домашньої роботи учню допоможе наведена нижче пам’ятка, в якій подається послідовність дій від прийняття мети до її здійснення (додаток А).

Четвертою важливою умовою є систематичність перевірки виконання домашньої роботи. Домашнє завдання повинно бути в тій чи іншій формі перевірено вчителем. Регулярність перевірки необхідна, щоб добитися систематичного виконання завдань кожним учнем. Це одна із умов, у нашому випадку четверта, яка забезпечує успішну навчальну діяльність школяра. Якщо завдання не перевірятимуться, багато учнів перестане виконувати їх, що призведе до відставання у навчанні. Тому перед учителем постає складне завдання — охопити тією чи іншою формою перевірки по можливості всіх учнів.

Перевірка домашнього завдання має виявити якість знань учнів. Цьому вона і повинна бути підпорядкована. При опитуванні учня контроль знань буде безпосереднім. Під час перевірки поданих школярами робіт — опосередкованим. На основі виконаної роботи не завжди можна судити про рівень засвоєння учнем знань, ступінь самостійності у процесі виконання домашнього завдання, здатність пояснити принцип чи спосіб його розв’язання. Тому важливою є безпосередня перевірка вміння учня виконувати потрібні дії.

Важливо також розрізняти перевірку процесу виконання завдання та його результатів. При одному і тому ж результаті процеси роботи учня можуть значно відрізнятися — за раціональністю вибраного ним шляху, за часом, що затрачається, за використаним прийомам інтелектуальної діяльності, за структурою процесу роботи.

Процес діяльності учня вдома прихований від учителя: він не може спостерігати, як працюють його учні. Незважаючи на це, він повинен допомогти школярам саме у вдосконаленні процесу роботи, а не тільки у поліпшенні її результату, усуненні допущених помилок. Для цього у вчителя є кілька шляхів. При перевірці домашніх завдань треба ставити учням запитання, наприклад: “Якими методами користувався при виконанні завдання?”, “Які виникали труднощі?”, “Розкажи, як ти виконував завдання?” і т.ін. Відомості про це дають змогу скерувати наступну діяльність. Їх можна одержати із чорнових записів учня у робочому зошиті. Доцільним є також ведення обліку домашніх завдань у спеціальних зошитах.

Таким чином, контроль за виконанням домашніх завдань повинен бути систематичним, індивідуальним, масовим, навчаючи, коректуючим. Такий контроль є компонентом керівництва з боку вчителя процесом виконання домашньої роботи учнем.

Важливою, п’ятою, дидактичною умовою успішності виконання домашніх завдань є забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

Успішне виконання домашніх завдань багато в чому залежить від взаємозв’язку між вчителем і батьками. Відсутність контакту, єдиних вимог школи і родини болюче позначається на школярах. Ми зупинимося на батьківських зборах з таких питаннях: як допомагати учням у навчанні, якою мірою і чи всім дітям потрібна допомога? Чи не краще, щоб вони з перших уроків ставали самостійними? Як перевіряти домашнє завдання?

Дуже важливо переконати батьків, що нічого не варто робити за дитину. Розв’язувати задачі, приклади, збирати портфель до школи, малювати, виготовляти аплікації ― все це учень має робити сам [48, 278-279].

Водночас можна допомогти синові чи доньці в організації роботи, плануванні часу. Корисно, якщо є можливість, у перші місяці навчання під час виконання домашньої роботи посидіти з учнем, проте не поруч, а поблизу. Звичайно ж, не для того, щоб підказувати, думати за нього чи гримати. Батьки мають насамперед подбати, щоб школярик вчасно сів за уроки, правильно поклав зошит, не крутився, не гнувся, сидів у зручній позі. Надання допомоги учневі у виконанні домашніх завдань на певних етапах необхідне. Однак у той же час треба намагатися зберегти якнайбільшу самостійність школяра. Для цього спочатку потрібно підказати йому, як справитися з трудністю. Якщо це не допомогло, то надати часткову допомогу, добиваючись, щоб дії виконував сам учень. У найбільш складних випадках слід показати і розповісти, як подолати труднощі і поставити вимогу повторити дії. Звичайно, це потребує багато уваги й часу, підготовленості батьків і терпіння. Допомогу треба надавати тільки після того, як учень неодноразово робив безуспішні спроби справитися із завданням самостійно. Слід мати на увазі, що з ускладненням навчальної роботи школяра батьки далеко не завжди можуть подати йому безпосередню допомогу у виконанні завдання.

Однак буває й таке, що батьки не дозволяють дітям готувати уроки до свого повернення з роботи. От і виходить, що учень береться за діло уже стомленим, часу для обдумування замало, а батьки нервують, підганяють дитину, бо пізно. Неприпустимо також змушувати дітей сідати за уроки відразу після школи. Між шкільним навчанням і роботою вдома рекомендується не менш як двогодинний відпочинок на свіжому повітрі.

Допомога учневі зі сторони батьків полягає і в організації робочого місця; а також створенні умов для успішної роботи; забезпеченні сприятливого психологічного клімату; контролі домашньої роботи.

Важливою умовою успішного виконання учнем домашніх завдань є обладнання постійного робочого місця, зручного, що відповідає усім гігієнічним вимогам. Це повинен бути письмовий стіл, настільна лампа, повне місце для підручників, зошитів, вивішений розклад уроків, режим дня, пам’ятка, як потрібно працювати, тощо.

Створення зовнішніх умов полягає в тому, щоб усунути фактори, що відвертають увагу учнів, — різні сторонні розмови, включений голосно телевізор, радіоприймач, дуже яскраве світло, сторонні запитання, доручення й т. ін.

Сприятливий психологічний клімат створюється всім ставленням членів сім’ї до самостійної роботи школяра вдома. Необхідно показати учню, що вони вважають її важливою і відповідальною. Все в сім’ї повинно спонукати учня до навчання, стимулювати систематичну, сумлінну роботу. Він повинен відчувати, що члени сім’ї радіють як його успіхам, так і переживають його труднощі.

Найбільш ефективним засобом допомоги учню з боку батьків та інших членів сім’ї є контроль його домашньої роботи [55, 42-43].

Контроль дає змогу виконати багато завдань опосередкованої допомоги школяреві. До того ж він не вимагає у багатьох випадках знання батьками навчального матеріалу. Що ж можна і потрібно контролювати? (додаток Б).

Залежно від обстановки батьки можуть користуватися яким-небудь із наведених варіантів контролю. Однак для того, щоб ефективно його здійснювати, необхідно спеціально підготуватися, вислухати пояснення вчителя, обговорити з ним уже виявлені труднощі в домашній роботі учня.

Якщо школяр неуважний, незібраний, не знає, з чого почати виконання домашнього завдання чи, виконуючи його, не досягає мети, тоді потрібно нагадати йому про раціональний порядок виконання завдань. Цьому повинна допомогти пам’ятка, яку доцільно вивчити не тільки учням, а й батькам.

Розгляньмо один із варіантів пам’ятки (додаток Б).

У наведених правилах узагальнено досвід виконання домашніх завдань учнями.

На батьківських зборах чи на інших формах роботи з батьками, вчителі повинні надати певні рекомендації щодо організації домашньої роботи, яких повинні дотримуватися учні і батьки. Наведемо їх, виходячи з того, що було вже нами вище сказано (додаток Г).

Крім цього, батьки молодших школярів мають знати: де і як записується зміст домашніх завдань; як оформляти записи в зошитах з різних предметів, а головне ― оптимальний режим виконання домашніх завдань. Батьків слід поінформувати, яким орієнтовним обсягом знань мають оволодіти учні кожного класу; вказати, які з питань програми школярі мають засвоїти досконало. Вчитель повинен своєчасно повідомляти батьків про навчальні успіхи учня, надавати конкретні поради щодо подолання помічених прогалин. До цих рекомендацій учителі зобов’язані поставитися з усією серйозністю, оскільки без погоджених вимог, без підтримки батьків не дадуть бажаного ефекту і найдосконаліші методи роботи.

Отже, для того, щоб домашні завдання виконувалися успішно і приносили очікувані результати, слід особливу увагу звертати на дидактичні умови їх реалізації, а саме: індивідуалізацію домашніх завдань, їх різноманітність і систематичність перевірки, уміння учнів виконувати домашні завдання та забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.