Міжособистісні стосунки підлітків

1.2                  Міжособистісні стосунки підлітків

1.2.1 Стосунки між однолітками, вчителями. Місце вчителя у подоланні конфліктів між підлітками–однолітками

До початку кожного періоду вікового розвитку, вважав Л.С. Виготський, складається своєрідне, специфічне для даного віку, виключне, єдине і неповторне відношення між дитиною і оточуючою дійсністю, насамперед соціально. Саме таке відношення він називав соціальною ситуацією розвитку. Соціальна ситуація розвитку є первісним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. Вона цілком визначає ті форми, той шлях, наслідуючи який, дитина привласнює нові якості особистості, черпаючи їх з соціальної дійсності як з основного джерела розвитку, той шлях, який соціально стає індивідуальним.

Поняття соціальної ситуації розвитку допомагає накреслити шляхи вивчення процесу прилучення людини до соціальної дійсності, її саморозвитку в системі суспільних відносин. Такою одиницею соціального розвитку є не окрема дитина, а дитяча група. Власне психологічним компонентом соціальної ситуації розвитку є соціальна позиція особистості, як система її установок, цінністних орієнтацій, очікувань, які здійснюються у референтних групах. Саме таку особистість підлітка ми розглядаємо не саму по собі, а в групі, до якої вона входить. Тим більше, що діяльність спілкування, що стає провідною у цьому віці, можлива лише в групі.

Діяльність інтимно–особистісного спілкування стає провідною у підлітковому віці. Вона може бути спрямована як на інших людей, та ф на себе, свій внутрішній стан. Ці спрямованості спілкування лежать в основі двох основних потреб підліткового віку – потреби в усамітненні і потреби у приналежності до якої-небудь групи.

Потреба в усамітненні може набувати як позитивного, так і негативного забарвлення. Усамітнення як можливість поговорити з собою, подумати, поміркувати, помріяти є вкрай необхідним елементом для розвитку самосвідомості особистості. Таке усамітнення діє заспокійливо, під час нього підліток приводить у порядок свої думки і почуття, вчиться знаходити опору в собі. Становлення особистості – важкий процес, який неможливо подолати, відгородившись від людей. Тому прекрасне почуття гармонійності усамітнення, внутрішнього затишку змінюється на тяжке почуття суму й самотності. Напружене відчуття непотрібності й незрозумілості, душевної ізоляції народжує потребу в спілкуванні.

Прояв потреби в спілкування відмінний у дівчаток і хлопчиків. Дівчатам властиве більш інтенсивне спілкування, яке вимагає більшої чуйності, сприйнятливості, саморозкриття. Оцінюючи риси характеру, вони надають перевагу якостям, що проявляються у становленні до людей хлопцям притаманний екстенсивний (розширений) тип спілкування. Якщо дівчатка більше спілкуються з 2 – 3 подругами, то для хлопців характерні великі компанії, в яких є більш-менш стала ієрархічна система, вони більш автономні від дорослих.

Поведінка підлітків за своєю суттю є колективно – груповою. Це специфічний тип між особистісних стосунків, де відносини будуються на рівних, і свій статус у групі треба заслужити і відстояти.

Саме у групі однолітків виробляється вміння співвідносити свої інтереси з інтересами інших людей, і підкорятися колективній відповідальності і водночас уміння постояти за себе, за свої погляди і права. Крім того, група однолітків є одним з факторів, що зумовлюють активність особистості підлітка. Доведено, що соціальна активність підлітків може формуватися за двома основними напрямами: шляхом інтеграції особистості з колективом, засвоєння індивідуальних норм, цінностей і ролей, які слалися в групі, що робить підлітка емоційно більш стійким, сильним або шляхом протистояння особистості колективу, протидії груповому тиску.

Школи навчання посідають чине місце в житті підлітка, але не однакове в різних дітей. Для багатьох привабливість школи залежить від можливості спілкуватися з однолітками, і через що часто „страждає” навчання. З’являється диференційоване ставлення до вчителів, формуються критерії оцінювання діяльності й особистості дорослого. Одна група критеріїв стосується якості виконання, інша ставлення вчителів до підлітка, уміння або невміння правильно побудувати стосунки з учнем.

Підлітки цінують вчителів знаючих і суворих, утім справедливих, доброзичливих і тактовних. Дітям подобається ерудиція вчителя і знання предмета, не подобається негативне ставлення до самостійності суджень підлітка.

Учитель, як будь який керівник, має керувати не окремим учнем, а групою. Він змушений брати до уваги норми і цінності, характерні до даної групи, без знання яких він не зможе правильно визначити стратегію керування стосовно окремого учня і класу в цілому.

Конфлікти між учителями й підлітками можна зарахувати до розряду організаційно – управлінських, тому що клас є колективом і виконавцем, а вчитель – організатором і керівником навчально – виховної діяльності. Породжуються конфлікти головним чином суб’єктивними причинами, що залежать від особистісних характеристик та індивідуальної поведінки керівника й вихованців, тобто вчителя й учнів.

Основні причини конфліктів типу вчитель-підліток:

- з погляду вчителя: порушення дисципліни на уроці, погане виконання домашнього завдання; нездорові стосунки між учнями;

- з погляду учнів: образи с боку вчителя; брутальність, нестриманість, наказовий тон; необ’єктивне оцінювання знань; небажання бачити в учневі союзника і партнера зі спільної діяльності.

Зрозуміло, що абсолютно виключити конфлікти неможливо, тому, головне, щоб ситуація не доходила до конфронтації, а шкільні класи не перетворилися у полігони. Лише спільно вирішуючи їх, учителі й підлітки дійсно стануть один одному, зможуть цілком насолодитися принадністю спілкування з близькими за духом людьми.

Роздивляючись цей період (майже 4-5 класу) група ровесників займає суттєве місце в житті дитини та співвідношення їх стандартам, правилам, нормам приймає часом форму “релігійного преклоніння”. Діти об’єднуються в різні групи (часто позамежою класа), організаційний устрій яких приймає жорстоко регламентований характер, який виражається у прийнятті певних законів, ритуалів вступу. Пристрасть до кодів, шифрів, таємниць знаків та сигналів, будування “штабів” є одним з проявів тенденції доособлення від світу дорослих і створення свого власного. Інтерес до таких речей, за дослідженнями Осореної М.В. розквітає між 8 та 11 роками. [29, 31].

Як правило, такі групи складаються з представників одного полу. Їх об’єднують загальні інтереси, заняття певні форми взаємодії між членами даної групи.

Особливе місце у системі взаємовідносин підлітками оточуючими починає займати ровесник як більш чи менш рівний партнер по спілкуванню. Вплив ровесників на формування особистості підлітка здійснюється двома шляхами. По-перше, це організовані колективи, які прямо чи скісно спрямовуються дорослими (шкільний клас, різного роду кружки, клуби спортивні секції і т.д.), по-друге, за допомогою вільного спілкування у стихійно створених групах, приятельських компаніях і на кінець, у рамках інтимного дружнього спілкування ,в якому можна відкрити другому свій внутрішній світ, довірити найважливіше, таємне. Знайти справжнього товариша та бути для нього єдиним і необхіднім – мрія кожного хлопця та дівчинки.

Підліток не уявляє себе поза колективу, всі події колективного життя визивають у нього активне емоційне відношення. Він зазнає підйом від переживання спільності із своєю групою, коли діє разом з усіма висловлює своє позитивне та негативне відношення до подій шкільного життя ,за межами школи і т.д. Відрив від колективу, ізольованість, відсутність товариша або зруйнування дружби сприймається підлітком як особистісна драма.

Досвідчені педагоги знають, що неблагополучність у відношеннях підлітка з однокласниками, практичний розрив ділових та особистих взаємовідношень з ними можуть мати багатосторонні негативні наслідки не тільки у плані виникнення у підлітка важких переживань, але і для формування його особистості взагалі.

У ряді психологічних досліджень (Боцманові М.Е., Захарової А.В., Ельконіна Д.Б., Лозоцевої В.Н., Тригера Р.Д.) показано, що неблагополуччя підлітка у відношеннях з однолітками прямо обумовлено важливою особливістю віку – формування морально-етичних критеріїв оцінювання ровесника і пов’язаних з цим певних вимог до його поведінки [6,57,28,49,]

Емоційний конфлікт з однолітками у підлітковому віці збільшується відсутністю у них досвіду товариських взаємовідношень, досвіду справжньої дружби з ровесниками. У оцінюванні молодшими підлітками фізичних недоліків однолітків, складного характеру, невстигання у навчанні відступають на другий план, якщо він додержується у колективі норми “кодексу товаришування” [28].

Найважливіші норми цього “кодексу” – рівність, чесність, повага, вірність, допомога товаришу. Молоді підлітки засуджують ровесників. Які не додержуються вимоги “вести себе на рівних”, притипоставляючих себе колективу. Разом з тим підлітки дуже цінують вміння постояти за себе, а прагнення захистити себе за допомогою дорослих викликає засудження.

Отже молодший підліток має немало труднощів суб’єктивного порядку і перехід на новий рівень усвідомлення та оцінювання самого себе дається йому дуже важко. Баланс позитивного та негативного само оцінювання, який установився у молодшому шкільному віці, порушується. Помічається різкий сплеск незадоволення собою, який розповсюджується головним образом на навчальну діяльність та взаємовідношення з оточуючими.