Оцінка тривожних тенденцій методом Спілберга - Ханіна

3.6 Оцінка тривожних тенденцій методом Спілберга - Ханіна

При дослідженні потерпілих методом СМДО і Гамільтона був знайдений високий рівень тривоги і тривожності. Для з'ясування питання, чи був рівень тривожності преморбидно високим або був обумовлений результатом стресу, проводилося дослідження шахтарів методом Спілберга - Ханіна з метою детального вивчення реактивної і особової тривожності. Інтерв'ювання показало, що 93% потерпілих від стресів на шахті до виникнення вищезгаданих стресових ситуацій були упевнені в своїх силах, не звертали уваги на життєві труднощі, вважали, що завжди зможуть справитися з неприємною ситуацією. Вони взагалі мало замислювалися над будь-якими проблемами, оптимістично дивилися в майбутнє. За їх словами вони не володіли підвищеною тривожністю.

Нами було проведено обстеження потерпілих методом Спілберга - Ханіна. Як видно з Рис. 3.11, у потерпілих від стресів, з катамнезом 2 ± 1 рік, наголошувався високий рівень реактивної тривожності в 71,5% випадків (3,6 ± 0,4 бали), середній рівень реактивної тривожності в 22,3% випадків (2,4 ± 0,7 бали), низький рівень реактивної тривожності 6,2% випадків (1,3 ± 0,1 бали), тим часом рівень особової тривожності відповідав наступним показникам – високий рівень (3,5 ± 0,2 бали) в 27% випадків, середній рівень (2,0 ± 0,3 бали) в 31% випадків, низький рівень (1,5 ± 0,4 бал) в 42% випадків (див. рис. 3.5).

Були обстежені також потерпілі через 4,5 ± 1,5 років після стресу. Дані дослідження показали, що у потерпілих наголошувався високий рівень реактивної тривожності в 21% випадків (3,6 ± 0,1), середній рівень в 38% випадків (2,6 ± 0,1), низький в 68% (1,6 ± 0,3), високий рівень особової тривожності (3,5 ± 0,1) наголошувався в 46% випадків, середній рівень (2,5 ± 0,4) в 35% випадків, низький (1,5 ± 0,2) – 19%.

Рис. 3.5 - Рівні тривожності у потерпілих від стресів через 2 ± 1 роки після стресу

По вертикалі – кількість осіб, страждаючих тривожністю (у відсотках).

Як видно з рис. 3.5, у потерпілих рівень реактивної тривожності знижувався, а особова тривожність з часом наростала.

При визначенні рівня реактивної тривожності у потерпілих 8 ± 2 роки після стресу чітко простежувалася тенденція до пониження у осіб, страждаючих високою реактивною тривожністю (Рис. 3.6). У потерпілих наголошувався високий рівень реактивної тривожності в 8% випадків (48 ± 0,8) бала, середній рівень в 24% випадків (34 ± 1,2 бали), низький – в 68% випадків (24 ± 2,0) бала. Кількість потерпілих з високим рівнем особової тривожності продовжувала наростати – високий рівень наголошувався в 65%, середній – в 28%, низький – в 10% випадків (Рис. 3.6).

Рис. 3.6 - Рівні реактивної і особової тривожності у потерпілих 4,5 ± 1,5 років після стресу

При зіставленні рівня реактивної і особової тривожності у потерпілих наголошувалася тенденція до зменшення рівня реактивної тривожності, але до посилення особової тривожності залежно від терміну давності стресів, тобто виникали своєрідні ножиці (Рис. 3.7).

З часом реактивна тривожність у потерпілих падала, а особова – зростала.

Рис. 3.7 - Рівні реактивної тривожності у потерпілих 8 ± 2 роки після стресу

3.7 Дослідження потерпілих за допомогою шкали дисоціації

 

Як наголошувалося в розділі 3.1, в 24% випадків у потерпілих від стресів шахтарів наголошувалися рентні установки, низький відклик на проблеми соціального мікроклімату, егоцентризм. У даних осіб образливість, незадоволеність оточуючими поєднувалися з вегетативною нестабільністю і невротичними соматизированими розладами. Потерпілі не помічали своїх недоліків, власні порушення, що сприяли стресам, швидко забувалися ними. Фантазії і вигадки потерпілих перепліталися з реальністю, тобто спостерігалися всі ознаки істеричних (дисоциативних) розладів.

Для уточнення характеру, вираженості і динаміки дисоциативнх розладів у потерпілих використовувалася шкала дисоціації.

При вивченні потерпілих від стресів на шахті через 2 ± 1 роки після стресу за допомогою шкали дисоціації, наголошувалися дані, представлені на Рис. 3.8.

Так на питання № 2 – «слухаючи когось, раптом усвідомлюють, що не чули всього або частини того, що було сказане» 27 ± 2,3% відповіли позитивно; питання № 10 – «їх звинувачували в брехні, а ним здавалося, що вони говорять правду» - 14 ± 2%; питання № 14 – «іноді переживають якусь подію (або ситуацію) з свого минулого так, як ніби воно знову відбувається з ними в даний час» - 35 ± 7%; питання № 17 «їх настільки поглинає зміст кінофільму, або телепередачі, що вони вже не помічають нічого, що відбувається навкруги них» - 13 ± 1%; питання № 18 «фантазія або мрія здається ним реальністю» - 14 ± 1%; питання № 19 «іноді вони не помічають фізичного болю» - 13 ± 2,8%; питання № 20 «іноді вони сидять, втупившися в простір, ні про що при цьому не думаючи і не помічаючи часу» - 21 ± 3%; питання № 24 «іноді вони раптом не можуть пригадати, чи дійсно вони зробили щось або тільки подумали про те, що це потрібно зробити» - 20 ± 1,2%; питання № 26 «іноді знаходять власні записи, замітки або малюнки, про які не пам'ятають, щоб вони їх робили» - 18 ± 1,3%.

Рис. 3.8 - Діссоциатівні розлади у шахтарів, потерпілих в результаті стресів, що відбулася за 2 ± 1 роки до стресу

По горизонталі – серія питань шкали дисоціації. По вертикалі – відсоток позитивних відповідей.

При цьому позитивні відповіді на питання № 2; № 24 і № 26 можуть свідчити не тільки про дисоціацію, але і про астенію пацієнта (розлади концентрації уваги), а відповіді на питання № 14 і № 20 можна інтерпретувати як фіксацію на психотравмуючих подіях.

При дослідженні шахтарів 4,5 ± 1,5 роки після стресів наголошувався дещо інший відсоток позитивних відповідей (Рис. 3.9).

Як видно з Рис. 3.16 у значно більшої кількості потерпілих наголошуються позитивні відповіді на питання: № 2 – 31 ± 3,1%; № 10 – 27 ± 1,8%; № 17 – 31 ± 2,3%; № 18 – 22 ± 2,5%; № 19 – 34 ± 3,0%; № 20 – 25 ± 2,3%; № 24 – 29 ± 1,1%; № 26 – 27 ± 2,5%, вказуючи на їх дисоциативність.

Рис. 3.9 - Діссоциатівні розлади у шахтарів (4,5 ± 1,5 років після стресу)

По вертикалі – відсоток позитивних відповідей. По горизонталі – серія питань шкали дисоціації.

Окрім вищезгаданих розладів, у потерпілих даної групи згідно їх відповідям наголошувалася амнезія під час поїздок в транспорті (відповідь на 1 питання - 31 ± 2,1%), амнезія моменту одягання (відповідь на питання № 4 – 27 ± 2,0%), амнезія покупок речей (відповідь на питання № 5 – 37 ± 2,5%, амнезія важливих подій з свого життя (відповідь на питання № 9 – 33 ± 3,1%), деколи потерпілі переживали почуття нереальності у міру збільшення терміну давності стресу (відповідь на питання № 12 – 31 ± 3,6%), їх настільки поглинав зміст кінофільму або телепередачі, що вони вже не помічали нічого, що відбувалося навкруги них (питання № 17 – 41 ± 3,4%), фантазія або мрія здавалася ним реальністю (питання № 18 – 36 ± 2,3%).

Отже, аналіз результатів дослідження шахтарів за допомогою шкали дисоціації показав, що «дисоциативна амнезія» і зануреня в свою уяву у потерпілих, достовірно вище через 4,5 ± 1,5 років після стресу, ніж через 2 ± 1 роки.

Як показало дослідження, у потерпілих через 8 ± 2 років після стресів, продовжував збільшуватися відсоток позитивних відповідей, що свідчать про наростання дисоціації.

Рис. 3.10 - Діссоциатівні розлади у шахтарів (8 ± 2 років після стресу)

Як видно з Рис. 3.10, позитивно на питання, що відносяться до виявлення амнезії, відповіли 75%, а на питання, що стосуються зануреної в уяву – 64% шахтарів, що придбали стрес за 8 ± 2 років до дослідження.

Висновки, отримані за допомогою шкали дисоціації підтверджувалися спостереженням. З часом у все більшого відсотка хворих, а саме у 37% що перенесли стрес за 2 ± 1 рік до дослідження, у 51% - що перенесли стрес за 4,5 ± 1,5 роки до дослідження, у 72% - що перенесли стрес за 8 ± 2 роки до дослідження, наголошувалася зміна відношення до подій супутніх і сприяючим стресам, а також до власної ролі в цих подіях. Потерпілі починали вважати себе головним, а деколи і єдиними потерпілими, а також несправедливо соціально обділеними особами. Їх долі на думку самих потерпілих були трагічними, а їх діяльність під час стресу – героїчної. Наростала настирливість і нав'язливість потерпілих. Дані особи ставали все більш эгоцентричними. Вони переконувалися в своїй винятковості, їх власні проблеми починали домінувати не тільки над суспільними проблемами, але і над інтересами сім'ї. Вони все більше переконувалися, що не тільки сторонні, але і рідні не розуміють їх, оскільки не випробували тих жахів, з якими потерпілим довелося боротися. Поступово з їх вини розривалися не тільки дружні, але і сімейні узи. У них втрачався інтерес до потреб інших людей, власне «я» займало дуже велике місце в їх свідомості. Виникали раніше невластиві їм образи і незадоволеність оточуючими. Вони постійно нагадували всім про свої страждання, прагнули привернути до себе увагу всілякими захворюваннями, у тому числі припадками, гіпервентиляційним диханням, гіперкінезами і ін. Потерпілі з будь-якого приводу підкреслювали винятковість своєї біографії. Потерпілі часто порівнювали свої проблеми з проблемами інших людей, і зміцнювалися в думці про те, що доля обділила їх. Витоки своїх знегод вони шукали в соціальній сфері. Весь світ представлявся їх боржником. В 83% випадків у потерпілих виникали рентні установки.

Таким чином, чим більше проходило років після психічної травми, тим більше вираженими ставали дисоціативні (конверсійні) розлади, досягаючи рівні клінічно обкреслених порушень.

Дослідження психологічного стану шахтарів, потерпілих від стресових ситуацій в шахтах, дозволило зробити ряд висновків.

У потерпілих в результаті психічних травм в 73,4% випадків виникають віддалені наслідки стресів. Запізнілі реакції з боку центральної нервової системи, що з'являються у відповідь на реактивні чинники, сприяють виникненню психологічних і психічних розладів.

Вираженості психологічних реакцій у потерпілих сприяє масштабність стресу, тривалість післястресового періоду, характерологичні особливості і невротичний грунт, при цьому індивідуально-психологічні чинники мають більшу значущість, ніж соціально-психологічні.

У потерпілих в результаті стресів наголошується етапність зміни психологічних рис залежно від тривалості часу, що пройшов після стресу, при цьому депресія і тривога, зміняються ипохондричністю, потім виникають психопатоподібні зміни особи у вигляді експлозивності, або невротичні соматизировані розлади. Вираженість привнесених травмою змін психологічного вигляду шахтаря залежала від суб'єктивного сприйняття психічної травми, в цьому значну роль грала масивність перенесеної події і певні преморбидні характерологичні особливості особи у вигляді демонстративності, експлозивности, тривожності і невротичною конституцією.

У всіх потерпілих від стресів на шахті, в тому або іншому ступені, в перші роки після стресу наголошувалася депресивна симптоматика. Найвищий рівень депресії і у потерпілих спостерігався протягом перших трьох років після стресу. При цьому у самих потерпілих домінував тривожний стан. Через три роки тривожне відчуття потерпілих змінялося хворобливим аналізом неіснуючих соматичних розладів. Потерпілі все більш і більш заглиблювалися в пошуки турбуючих їх патологічних проявів. Вони багато разів зверталися до лікарів, конфліктували з ними, намагаючись добитися підтвердження своїх хвороб.

По закінченню подальших 3-4 років психологічні риси потерпілих ще більш видозмінювалися. Депресія зашторювалася безліччю псевдосоматичних розладів, обумовлених очевидно вегетативним дисбалансом. На перший план виступала «втеча в хворобу», носячі конверсійний характер. Змінювалася особа пацієнта, суицидальні тенденції носили демонстративно-шантажний характер і свідчили про психопатоподібні розлади даних осіб.

В подальші після стресів роки посилювалися відмінності в психологічних реакціях на стрес у потерпілих. У потерпілих в результаті стресу наростало зменшення безпосередньо афектних складових депресії і збільшення їх вегетативного компоненту.

При вивченні динаміки тривожності наголошувався визначені закономірності перебіг тривоги залежно від давності перенесеного стресу, а саме, у потерпілих зразу ж після стресу реактивна і особова тривожність різко зростала порівняно з показниками реактивної і особової тривожності до стресу (виявленими шляхом інтерв'ювання). З часом реактивна тривожність у потерпілих падала, а особова – зростала.

Звертав увагу також той факт, що значне число безпосередньо потерпілих страждало дисоциативними розладами, при цьому час, що пройшов після стресу, не тільки не приводив до компенсації процесу, але викликав ще більш глибокі розлади.

ВИСНОВКИ

1.Оскільки кожна діяльність пред'являє до психіки людини і її динамічних особливостей певні вимоги, немає темпераментів, ідеально придатних для всіх видів діяльності. Можна сказати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності («воїни»), сангвініки - для організаторської діяльності («політики»), меланхоліки - для творчої діяльності в науці і мистецтві («мислителі»), флегматики - для планомірної і плідної діяльності («творці»). Для деяких видів діяльності, професій протипоказані певні властивості людини, наприклад, для діяльності шахтаря протипоказана повільність, інертність, слабкість нервової системи. Отже, флегматики і меланхоліки психологічно мало придатні для подібної діяльності.

Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються неприємною обстановкою, емоцисгеними чинниками, педагогічними діями. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги.

2.Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.

Перший шлях - професійний відбір, одна із задач якого - не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту. Даний спосіб можливий тільки при відборі кандидатів на професії, пред’являючи підвищені вимоги до властивостей особи (це стосується і шахтарів).

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації що пред'являються до людини вимог, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).

Третій шлях полягає в подоланні негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного відношення до діяльності і відповідних мотивів.

Четвертий, основний і самий універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності - формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дії, яка характерна для даної людини і доцільна для досягнення успішних результатів діяльності.

3.В процесі дослідження (опросник Айзенка, визначення особової тривожності по Спілбергеру-Ханіну) ми виявили як тривожність і темперамент впливає на професійну діяльність шахтарів і для порівняння ще деяких професій.

4.Проведений теоретичний аналіз наукових робіт вітчизняних і зарубіжних психологів сприяв концептуальному баченню віддалених наслідків стресу. Відстрочені реакції, що виникають у відповідь на реактивні чинники, виявляються психологічними і психопатологічними порушеннями.

5.Аварії на шахтах приводять до виникнення у потерпілих стресових ситуацій, психологічних і субклінічних невротичних і патохарактерологичних реакцій. При цьому у потерпілих від стресів найчастішими проявами були депресивні, тривожні, іпохондричні, експлозивні реакції.

6.Простежувалася деяка тенденція до етапності виникнення психологічних реакцій залежно від давності стресу. Так на першому етапі (через 2 ± 1 рік після стресу) у потерпілих в 78% випадків наголошувалася підвищена тривожність, в 22% - депресивні реакції. Поява іпохондричної фіксації (64%) свідчила про формування наступного етапу особових розладів. Що формується у потерпілих іпохондричний егоцентризм сприяв відходу в хворобу і свідчив про зміни особи. На третьому етапі при збереженні тривожності і дистимичного фону настрою у потерпілих рідше з'являлися нехарактерні для них експлозивні (37%) і істеричні (24%) реакції.

7.Проведені обстеження потерпілих від стресів шахтарів, за допомогою психодіагностичних методів дослідження (Спілберга-Ханіна, Гамільтона, Бека, шкали дисоціації) виявили не тільки надмірну афектну (тривожно-депресивну) напруженість і емоційну реактивність, але і психосоматичні функціональні (конверсійні) розлади, що порушують адаптацію і позбавляючі особу раніше вироблених адекватних форм поведінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. – Екатеринбург., 1995. – 224 с.

2. Абрамова Г.С. Проблемы изучения жизненных кризисов человека и оказания психологической помощи // Актуальные проблемы кризисной психологии: Сборник научных трудов. – Минск: НИО. Под ред. Л.А. Пергаменщика. 1999. – С. 28-36.

3. Авен А.И., Копытов А.В. Чернобыльская катастрофа: прогноз, профилактика, лечение и медико-психологическая реабилитация пострадавших // Сборник материалов 4 международной конференции г. Минск, 1995. – С. 358-361.

4. Акименко О.А. Логика жизненного пути. Онтогенез человеческого индивида и определяющие его факторы. – Луганск.: Шлях., 2001. – 64 с.

5. Актуальные проблемы кризисной психологии: Сборник научных трудов. – Минск: Национальный Институт Образования. Под. ред. Л.А. Пергаменщика. 1999. – 188 с.

6. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства: Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1993. – С. 35-37.

7. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства. – М., 1997. – 578 с.

8. Александровский Ю.А. Психоневрологические расстройства при аварии на Чернобыльской АЭС. – Киев: Здоровья, 1998. – С. 171-176.

9. Александровский Ю.А. Социально-стрессовые расстройства / Обозрение института психиатрии и медицинской психологии им. В.М. Бехтерева. – 1992. - № 2. – С. 5-10.

10. Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И. и др. Психогении в экстремальных условиях. М.: Медицина, 1981, 96 с.

11. Александровский Ю.А., Румянцева Г.М., Щукин Б.П. Состояние психической дезадаптации в экстремальных условиях по материалам аварии на ЧАЭС // Невропатологии и психиатрии. – 1989. - № 5. – С. 111-117.

12. Александровский Ю.А., Щукин Б.П., Незнамов Г.Г. Психическое расстройство при стихийных бедствиях и катастрофах (диагностика и терапия). – М., 1990. – 46 с.

13. Алман Б.М., Ламбру П.Т. Самогипноз: Руководство по изменению себя. – М.: Независимая фирма «Класс», 1995. – 192 с.

14. Антонова-Турченко О.Г., Ващенко І.В. Конфлікт. Посттравматичний стрес: шляхи їх подолання. – К.: Знання, 1998. – 289 с.

15. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование

миров. Психология Отечества., М., 1996.

16. АУМ : Синтез мистических учений запада и востока. - № 1, № 2, № 3, № 4. – М., 1990.

17. Ахмедов Т.И., Жидко М.Е. Психотерапия в особых состояниях сознания (история, теория, практика). Харьков «ФОЛИО», 2000 – 765 с.

18. Базылевич Т.Ф., Бодунов М.Б., Гусева О.В., Кобзев И.В. Типологические аспекты индивидуальных различий в системной детерминации травматического стресса // Психология травматического стресса сегодня: Тез. докл. междунар. конф. – К., 1992. – С. 9-10.

19. Бакеры Б., Бакеры М. Методика как управлять стрессом // Кризисные события и психологические проблемы человека: Монография под ред. Л.А. Пергаменщика. Минск.: НИО, 1997. – С. 128-139.

20. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология / Учебное пособие для Вузов МВД. – Х.: Фортуна, 1998. – 351 с.

21. Басов М.Я. Проблема развития человека // Хрестоматия по возрастной психологии. – М., 1994. – С. 11-13.

22. Беляев Г.С., Лобзин В.С., Копылова И.Ф. Психогигиеническая саморегуляция. Л., «Медицина», 1977. – 159 с.

23. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. – М., 1995.

24. Березанцев А.Ю. Некоторые психосоматические аспекты посттравматических стрессовых расстройств // Российский психиатрический журнал. № 5, - 2002. – С. 4-7.

25. Березанцев А.Ю. Психосоматика и соматоформные расстройства. – М., 2001.

26. Берковиц Л. Агрессия: Причины, последствия, контроль. – С-Пб., М., 2001. – 510 с.

27. Берн Э. Игры, в которых играют люди, люди, которые играют в игры. «Универсальная книга АСТ». С-Петербург-Москва, 1996 – 397 с.

28. Берн Э. Трансактный анализ и психотерапия: Пер. с анг. – СПБ.: Братство, 1992. – 224 с.

29. Блонский П.П. Память и мышление. – СПб, 2001.

30. Богданович В.И. Психокоррекция в повседневной жизни. – СПб., 1995.

31. Борчук Н.И. Медицина экстремальных ситуаций. – Минск.: Высшая школа, 1998. – 238 с.

32. Бруно А.М. Дифференциальная когнитивно-поведенческая терапия обсессивно-компульсивных расстройств. 14 00 18 психиатрия. Канд дисс… М., 2001. – 23 с.

33. Брюдаль Лисбет Ф. Психические кризисы в новой перспективе. – С-Пб., Из-во «Европейский дом», 1998. – 164 с.

34. Бубнова И.А. Стресс: источники возникновения и стратегии преодоления (личностный аспект) // Актуальные проблемы кризисной психологии: Сборник научный трудов. – Минск: НИО. Под ред. Л.А. Пергаменщика. 1999. – С. 52-61.

35. Бургин М.С., Киричук А.В., Пичурин В.В. Устойчивая, оптимистическая жизненная позиция как средство защиты от стресса // Психология травматического стресса сегодня: Тез. докл. междунар. конф. – К., 1992. – С. 15-16.

36. Бурлачук Л.Ф. Исследование личности в клинической психологии. – К., 1979. – 176 с.

37. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности: понятийный аппарат и методы исследования: Автореф. дис. д-ра психол. наук: 19.00.04. – К., 1989. – 38 с.

38. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. Психология жизненных ситуаций. – М., 1998. – 262 с.

39. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь – справочник по психологической диагностике / Отв. ред. С.Б. Крымский. – К.: Наукова думка, 1989. – 200 с.

40. Бурлачук Л.Ф., Савенко Е.П. Психодиагностика. – К., 1995. – 120 с.

41. Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта – СПб.: Питер, 2007. – 286 с.

42. Варбан Є.О. Стратегії і прийоми психологічного подолання життєвих криз особистості // Практична психологія та соціальна робота, 1998. - № 8

43. Вартанян Г.А., Петров Е.С. Эмоции и поведение. – Л., 1989. – 144 с.

44. Вегетативные расстройства: Клиника, лечение, диагностика / Под ред. А.М. Вейна. М. Мед. инф. агенство, 1998. – 752 с.

45. Виноградова Л.В. Когнитивные аспекты субъективного отражения эмоционально трудных жизненных ситуаций: Автореф. дис. … канд. психол. наук. – К., 1995.

46. Вишневская В.П. Изменения психических процессов и состояний у лиц, подвергшихся радиационному воздействию // РПЖ, № 3 – 2006. – С. 11-15.

47. Волошин П.В., Шестопалова Л.Ф., Подкорытов В.С. Медико-психологические аспекты экстремальных событий и проблема посттравматических стрессовых расстройств // Международный медицинский журнал. – 2000. – Т., № 3. – С. 31-34.

48. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М., 1991. – 480 с.

49. Гарнец О. Подолання тривалої психологічної кризи поєднанням психологічної допомоги та соціальної роботи. Матер. III з’їзду Товариства психологів України. К., 2000. – С. 45.

50. Гассин Э.А. Психология прощения // Вопросы психологии. : 1999. - № 4. – С. 93-104.

51. Геллер И.И. Переживание как категория общей психологии: Автореф. дис. … канд. психол. наук. – Одесса, 1993.

52. Гельдер М., Гэт Д., Мейо Р. Оксфордское руководство по психиатрии. К. : Сфера. – Т. 1. - 1997. – 298 с.

53. Говорушкин С.Н., Алексеенко Ю.В., Пашков А.А., Щуко А.Г. Некторые особенности медико-психологической реабилитации участников локальных конфликтов // Социально-психологическая реабилитация населения, пострадавшего от экологических и техногенных катастроф: Тез. матер. междунар. науч. конф. – М.: НИО. 1996. – С. 135.

54. Гриндер Д., Бэндлер Р. Формирование транса: Пер. с англ. / М.: Каас, 1994. – 272 с.

55. Групповая психотерапия / Под ред. Б.Д. Карвасарского, С. Ледера. – М.: Медицина, 1990. – 384 с.

56. Долгун В.В. Экзистенциальный выбор: структурная модель социально-психологического тренинга // Актуальные проблемы кризисной психологии: Сборник научных трудов. – Минск: НИО. Под ред. Л.А. Пергаменщика. 1999. – С. 137-145.

57. Дормашев Ю. Б., Романов В. Я. Психология внимания // М.: Три- волта, 1999.

58. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.П. Психология высшей школы. – Минск, 1993. – 368 с.

59. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.П., Пономаренко В.А. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях. Психологический аспект. – Минск, 1985. – 205 с.

60. Ениколопов С.Н. Психотерапия при посттравматических стрессовых расстройствах // Российский психиатрический журнал. – 1998. - № 3. – С. 50-56.

61. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии. – 1998. - № 3. – С. 104-114.

62. Изард К. Психология эмоций. – М., 1991.

63. Казакова С.Е. Особенности иммунного статуса у ликвидаторов последствий аварий на ЧАЭС, страдающих нервно-психическими расстройтсвами. Автореф. док. дисс… 1993.

64. Казаковцев Б.А. Состояние и перспективы развития психиатрической помощи в России // Материалы международной конференции психиатров. – М., 1998. – С. 15-22.

65. Калошин В.Ф. Як долати стрес у педагогічній діяльності // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 8. – с.58-68, № 9. – С. 60-67.

66. Каплан Г.И., Сэдок Б.Дж. Клиническая психиатрия. – М.: Медицина, 1994. – Т. 1-2.

67. Карвасарский Б.Д. Психотерапевтическая энциклопедия. СПб.: ЗАО Изд-во «Питер», 1999. – 752 с.

68. Кинг М.Е., Цитренбаум Ч.М. Экзистенциальная гипнотерапия. – М.: Независимая фирама «Класс», 1998. – 225 с.

69. Книга практического психолога / Под ред. Беседина А.Н. и др. – Х., 1996.

70. Ковалев С.В. Психотерапия личной истории и психокоррекция самостоятельных единиц сознания (СЕС). – М.: Московский психолого-социальный институт., 2001. – 160 с.

71. Ковалев С.В. Исцеление с помощью НЛП. – 2001. – 576 с.

72. Коляда С. Моделирование бессознательного. – М., 1996. – 201 с.

73. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия.: Учеб. пособие. – Мн.: Выш. школа, 1997. – 464 с.

74. Котенев И.О. Опросник травматического стресса для диагностики психологических последствий несения службы сотрудниками органов внутренних дел в экстремальных условиях / Методическое пособие для практических психологов. – М.: Академия МВД России, 1996. – 42 с.

75. Кречмер Э. Медицинская психология. Союз, С.-Петербург. – 1998. –460 с.

76. Либин А.В. Дифференциальная психология на пересечении европейской, российской и американской традиций. – М., 1999. – 532 с.

77. Литовченко С.В., Машек Ю.А. // Материалы 4 Всесоюзного съезда психологов. – Тбилиси, 1971. – С. 395.

78. Лобзин В.С., Решетников М.М. Аутогенная тренировка: (Справочное пособие для врачей). – Л.: Медицина. Ленинградск. отд., 1986. – 280 с.

79. Лоренсо Руис А. Когнитивно-информационный подход при коррекции психических травм // Актуальні проблеми юридичної психології: Матер. міжн. наук-практ. конф. – 18-28 травня. – К., 1999. – МСП України, КІВС при Національній Академії Внутрішніх Справ. За ред. С.І. Яковенка. – С. 66-68.

80. Магомед-Эминов М.Ш., Филатов А.Т., Квасова О.Г. Новые аспекты психотерапии посттравматического стресса. Методические рекомендации. – Харьков, 1990. – 120 с.

81. Мантек Чиа. Космические звуки. Звуки, которые лечат. Пер. с англ. Н. Балановская.-М.: Путь Востока, 2002г. – 52 с.

82. Маньковский Н.Б., Мину А.Я. Старение и нервная система. – К., 1972.

83. Марчук Т.Є. Типи дебютів і перебігу пост травматичних стресових розладів та стійких змін особистості після перенесеного катастрофічного переживання (клініка, діагностика) 14 01 10 психиатрия. Канд. дис... К. – 2003.– 19 с.

84. Международная статистическая классификация болезней и проблем, связанных со здоровьем. Десятый пересмотр (МКБ-10). Том 1 (в четырех частях). Издательство «Медицина». Всемирная организация здравоохранения. Женева, 1995. – 392 с.

85. Менделевич В.Д. Клиническая медицинская психология – М.,1999 –592 с.

86. Методические основы формирования информационного поля крупных техногенно-экологических катастроф / Методическое пособие. Ответ. Редактр Ю.И. Саенко. Центр. Социальных экспертиз и прогнозов. Институт Социологии НАН Украины – К., 1998. – 61 с.

87. Михайлов Б.В., Марута Н.А., Напреенко А.К., Чугунов В.В. Проблемные вопросы фармакопсихотерапии // Актуальные проблемы пограничной психиатрии, психотерапии, медицинской психологии: Матер. науч.-практ. конф. (Харьков-Берминводы, 27-28 мая 1999 г.). – Х.: Национальная лига психотерапии, психосоматики и медицинской психологии Украины, 1999. – С. 91-93.

88. Михайлов Б.В., Табачников С.И., Витенко И.С., Чугунов В.В. Психотерапия. – Х.: Око, 2002. – 768 с.

89. Маляко В.О. Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 8. – С. 1-4.

90. Напреенко А.К., Марчук Т.Е. Посттравматические стрессовые расстройства (обзор литературы). – 2001. - № 3(26). – С. 33-42.

91. Напрєєнко О.К., Марчук Т.С. Клінічна характеристика варіантів перебігу ПТСР // Архив психиатрии 1(28). 2002. – С. 118-119.

92. Некоторые закономерности формирования невротических и психосоматических расстройств на отдаленных этапах техногенных катастроф (Г.М. Румянцева, А.В. Грушков, М.О. Лебедева и соавт.) // XII съезд психиатров России. – М., 1995. – С. 172-174.

93. Немов Р.С. Психология: в 3 кн. – М.: Владос, 1998.

94. Овчаренко В.И. Психоаналитический глоссарий / Предисл. М.Г. Ярошевского. – Мн.: Вышэйшая школа, 1994. – 307 с.

95. Омелянович В.Ю. Посттравматичні стресові розлади у оперативних співробітників органів внутрішніх справ (рання діагностика та психопрофілактика). 14 01 16 – психіатрія. Канд.. дис... Х. – 2003. – 23 с.

96. Панічні атаки (методичні рекомендації для лікарів-інтернів, невропатологів, психіатрів, терапевтів, сімейних лікарів) /Дзяк Л.А., Кириченко А.Г., Цуркаленко О.С., Сук В.М., Дніпропетровськ. – 2004. – 32 с.

97. Пашков А.А. Диагностика доклинических проявлений психовегетативной дезадаптации как первоначальный этап реабилитационной работы // Актуальные проблемы кризисной психологии: Сборник научных трудов. – Минск: НИО. Под ред. Л.А. Пергаменщика.

98. Перлз Ф. Опыт психологии самопознания. В кн.: Методы эффективной психокоррекции. Мн. Харвест, 1999. – С. 623-700.

99. Петраков Б.Д., Основные закономерности распространения психических болезней в современном мире и в Российской Федерации // XII съезд психиатров России. – М., 1995. С. 98-99.

100. Погодин И.А. Место и роль социально-психологической дезадаптации в генезе суицидального поведения // Актуальне проблемы кризисной психологи: Сборник научных трудов. – Минск: НИО. Под ред. Л.А. Пергаменщика. 1999. – С. 61-72.

101. Посттравматичні стресові розлади: діагностика, лікування, реабілітація // Методичні рекомендації / під ред. Волошина П.В., Шестопалової Л.Ф., Підкоритова В.С. та ін. – Харків. – 2002 – 47 с.

102. Практическая психология образования / Под ред. И.В. Дубровиной. – М., 1998. – 528 с.

103. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крилова, С.А. Маничева. – СПб., Из-во Питер, 2000. – 560 с.

104. Психоанализ в развитии : Сб. переводов / Сост. А.П. Поршенко, И.Ю. Романов. – Екатеринбург: Деловая книга, 1998. – 176 с.

105. Психологический словарь // Под ред. Зинченко В.П., Мещерякова Б.Г. – М., 1996.

106. Психологія життєвої кризи / Ред. Титаренко Т.М. – К., 1998. – 348 с.

107. Психология: Словарь / В.В. Абраменко, В.С. Аванесов, Н.С. Агамова и др.; Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

108. Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб., 1999. – 752 с.

109. Посттравматические стрессовые расстройства в Украине / Михайлов Б.В., Черкасов В.Г., Маркова М.В., Астапов Ю.Н. и др. // Архів психіатрії. – 2001. - № 1-2. – С. 14-19.

110. Распространенность посттравматических стрессовых расстройств в городской популяции // РМЖ № 1, 2001. – С. 67-70.

111. Рейнуотер Дж. Как стать собственным психотерапевтом: Пер. с англ. – К.: Кофр, 1996. – 240 с.

112. Римская Р., Римский С. Практическая психоневрология в тестах (педагогика, психология, медицина). М.: АСТ-Пресс, 1997. - 376 с.

113. Рогов Е.М. Настольная книга практического психолога в образовании. – М., 1996. – 529 с.

114. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М., 1995. – 480 с.

115. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб, 2000.

116. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

117. Руководство по психиатрии. В 2-х т. / Под ред. А.С. Тиганова. – М.: Медицина, 1999.

118. Румянцева Г.М., Левина Г.М., Грушков А.В. и др. // Обзор психиатрии и мед. психологии им. В.М. Бехтерева. – 1995. - № 2. – С. 54-73.

119. Свядощ А.М. Неврозы. – СПб., 1997.

120. Свядощ А.М. Психотерапия. – СПб., 2000.

121. Селье Г. Стресс без дистресса., М. – «Прогресс». – 1979. – 122 с.

122. Семке В.Я., Епанчинцева Е.М. Типология и клиническая динамика посттравматических стрессовых расстройств // РПЖ. - № 5. – 2001. – С. 19-23.

123. Сидоров П.Н., Литвинцев С.В., Лукманов М.Ф. Психологическое здоровье ветеранов афганской войны., 1999.

124. Синельников В.В. Возлюби свою болезнь.- М.: Центрполиграф,2004.

125. Слепков В.И., Liett. De Vries-Geervliet Развитие эмоциональной компетентности как профилактика психического здоровья личности // Актуальные проблемы кризисной психологии: Сборник научных трудов. – Минск: НИО. Под ред. Л.А. Пергаменщика. 1999. – С. 130-136.

126. Слободянник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. – К., 1982. – 376 с.

127. Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. – М.: ИПП-ИСП, 2000. – 512 с.

128. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов-на-Дону., 1997. – 736 с.

129. Сюи Минтан. Чжун Юань цигун. 1 ступень. – К.: «София»; СП ООО «Да-Ю», 2003. – 352 с.

130. Табачников С.И., Титиевский С.В. Психосоматические расстройства и постчернобыльский синдром. – 2002. – С. 14-16.

131. Тарабрина Н.В. Практикум по психологии посттравматического стресса, Питер, 2001. – 321 с.

132. Тарабрина Н.В., Лазебная Е.О. Синдромы посттравматических стрессовых нарушений: современное состояние проблемы // Психологический журнал. – 1992. – Т. 13. - № 2. – С. 14-29.

133. Теория и практика аутогенной тренировки / Под ред. В.С. Лобзина. – Л.: Медицина. Ленинградск. отд., 1980 – 272 с.

134. Тимченко А.В. Проблема психологической готовности военного специалиста к экстренному действию в состоянии эмоционального стресса: Автореф. дис. канд. психол. наук. – Харьков, 1995.

135. Тітієвський С.В. Лонгітудінальне дослідження психічних розладів у ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Док. дис.К.– 1999. - с.

136. Тихоплав В.Ю., Тихоплав Т.С. Жизнь напрокат. – СПб.: ИД «Весь», 2003.- 256с.

137. Тополянский В.Д., Струковская М.В. Психосоматические расстройства. – М.: Медицина. – 1986. – 384 с.

138. Торчинов Е.А. Религии мира: Опит запредельного – психотехніка и трансперсональные состояния. – С.-Пб.: Центр „Петербургское Востоковедение”, 1998. – 384 с.

139. Федоров А.П. Когнитивно-поведенческая психотерапия. – СПб: Питер, 2002. – 352 с.

140. Флоренская Т.А. Диалог в практической психологии. – М.: Владос, 2000. – 208 с.

141. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 366 с.

142. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции : Пер. с нем. – М.: Наука, 1989. – 455 с.

143. Фрейд З. Мы и смерть. – С-Петербург : Восточно-Европейский Институт Психоанализа, 1994. – С. 13-27.

144. Фрейд З. Психология бессознательного : Сб. произведений. – М.: Просвещение, 1989. – 448 с.

145. Фромм Э. Искусство любви. М. „Знание”, 1990. – С. 43.

146. Хаббард Л.Р. Помощь при болезнях и травмах. – М.: Издательская группа Нью Эра, 1997. – 64 с.

147. Ханин Ю.Л. Краткое руководство к применению шкалы реактивной тревожности Ч.Д. Спилбергера. – Л., 1979. – 125 с.

148. Ханин Ю.Л. Межличностная и внутригрупповая тревога в условиях значимости совместной деятельности // Вопросы психологии. – 1991. - № 5. – С. 56-64.

149. Хомик В.С. Психотерапия, ориентированная на реконструкцию будущего // LIFELINE и другие новые методы психологии жизненного пути. (Под ред. А.А. Кроника). – М., 1993. С. 152-171.

150. Чабан О.С. Психоаналіз on line - це можливо? // Архів психіатрії., 2002. - № 3(30). – С. 212-213.

151. Чабан О.С., Марченко Є.М., Венгер О.П. та ін. Деякі особливості сучасних невротичних розладів. Архів психіатрії. – 2002. - № 3(30). – С. 65-69.

152. Чудновский В.С., Чистяков Н.Ф. Основы психиатрии. – Ростов-на-Дону, 1997. – 448 с.

153. Чурлин А.А., Касимов Л.Н. Распространенность посттравматических стрессовых расстройств в городской популяции // РПЖ № 1, 2001. – С. 67-70.

154. Чухраєва Г.В. Характеристика особистісних та клініко-психопатологічних особливостей при різких формах дезадаптованої поведінки. 14 01 16 - Психіатрія. Канд. дис... К. – 2000. – 18 с.

155. Шавердян Г.М.Стресс и тревога // Стрессология – наука о страдании. – Ереван.: Изд-во Мегаполис, 1996. – С. 103-117.

156. Шамрей В.К., Литвинцев С.В., Маклаков А.Г. и др. Опыт оказания психиатрической и медико-психологической помощи при ликвидации последствий аварии на подводной лодке «Курск». РПЖ, № 1. – 2001. – С. 36-41.

157. Шестопалова Л.Ф. Особенности социально-психологической адаптации ветеранов боевых действий в Афганистане (медико-психологические аспекты) // Укр. медицинский альманах. – 2000. – Т. 3. - № 2. – С. 183-184.

158. Шестопалова Л.Ф. Реабилитация больных с посттравматическими стрессовыми расстройствами, принципы и подходы к психокоррекционной работе // Архів психіатрії., 2001. - № 4(27). – С. 83-86.

159. Шестопалова Л.Ф., Лоренсо Руис А. и др. Дебрифинг как метод психологической коррекции посттравматических стрессовых нарушений: Учебно-методическое пособие. – Университет внутренних дел МВД Украины. – Харьков, 1998. – 19 с.

160. Шестопалова Л.Ф., Кожевникова В.А., Болотов Д.М. Нарушения личностного функционирования у людей, переживших экстремальные события, и их психотерапевтическая коррекция. Український медичний альманах. – 2004. - № 4. – С. 123-127.

161. Щуров Г. На страже закона. // Охрана труда. – 2003. - № 1. – С. 37-38.

162. Юнь. Г. Цигун для современной жизни. Пер. с нем. А. Гарькавого. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 192 с.

163. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления. М.: ООО изд-во АСТ-ЛТД, Львов.: «Инициатива», 1998.- 480с.

164. Юрьева Л.М. Кризисные состояния. АРТ-Пресс. Днепропетровск, 1998. – 164 с.

165. Яковенко С.І. Теорія і практика психологічної допомоги потерпілим від катастроф (на прикладі постчорнобильської ситуації): Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.01 / Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 1998. – 34 с.

166. Ясперс К. Общая психопатология. - М.: Практика, 1997.- 211с.