Розголошення комерційної таємниці

3.12. Розголошення комерційної таємниці

Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємни­цьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.

Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі кон­фіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фі­зичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошен­ня комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комер­ційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов’язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохо­ронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомос­тей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 груд­ня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єк­тів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяль­ність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників по­даткових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерцій­ну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад зло­чину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів переви­щує встановлений законодавством неоподатковуваний мі­німум доходів громадян).

Розголошення комерційної таємниці - злочин умисний.

Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.

Карається розголошення комерційної таємниці:

- штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох ро­ків, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Злочини у сфері банкрутства

4.1. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо непра­вдива (вигадана) заява засновника чи власника або її поса­дових осіб суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо не­правдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зробле­на на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємниць­кої діяльності; в) порушити справу про банкрутство чи са­націю суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо за­явою про фіктивне банкрутство було завдано великої мате­ріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнає­ться матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів пе­ревищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємни­цької діяльності, яким на момент вчинення діяння випов­нилося шістнадцять років.

Карається фіктивне банкрутство:

— штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

4.2. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том»[30] банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспромож­ність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспромож­ність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зо­бов'язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпіло­го - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо такими ді­ями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є власни­ки або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корис­ливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається доведення до банкрутства:

- штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.