Фальсифікація засобів вимірювання

6.3. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему гос­подарювання, торгівлі та інтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:

а) виготовлення або

б) перероблення з метою використання чи збуту, а також

в) збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи ін­струментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою - кілограмами чи грамами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною - мет­рами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо) або ріди­ною (літри, міліметри, мензурки, кружки тощо).

Як правило фальсифіковані (підроблені) прилади чи ін­струменти мають меншу вагу, довжину чи об'єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цього злочину, кваліфікуєть­ся за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, щ досягли віку шістнадцяти років.

Карається фальсифікація засобів вимірювання:

за ч. 1 ст. 226 КК - штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або арештом на строк до трьох місяців;

за ч. 2 ст. 226 КК - штрафом від ста до двохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі до трьох років.

6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдає значної шкоди господарству: випуск недоброякісної продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечніс­тю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, вони мають право вимагати від продавців то­варів інформацію про якість товарів, про відповідність това­рів вимогам нормативних документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є про­дукція і товари, які не відповідають вимогам щодо їх якос­ті, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для виготовлення відповід­них товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 за­тверджено перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації[32]. Продукція і товари, які не пройшли сертифі­кації, визнаються недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукції на товарний ринок, тобто пере­дача її споживачам. Виготовлення (без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброя­кісної продукції і товарів є:

а) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями, наказами, угодами покладено обов'язок контролювати якість продукції і товарів;

б) підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і які зобов'язані контролювати якість продукції і товарів, що вони випускають на товарний ринок;

в) посадові особи торговельних підприємств, які реа­лізують товари і продукцію і на яких покладено обов'язок контролювати якість товарів, що реалізуються;

г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» несуть відповідаль­ність за якість продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної продук­ції на суму, яка у триста і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок не­доброякісної або некомплектної продукції і товарів врахо­вуються:

а) загальна кількість випущеної чи реалізованої продук­ції і товарів;

б) загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

в) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов'язані з придбанням, переробкою чи по­верненням продукції І товарів виробникові чи продавцеві;

г) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо вна­слідок випуску або реалізації недоброякісної чи некомплект­ної продукції чи товарів споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю хоча б одного споживача (ст. ст. 121-125 КК і ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недобро­якісної продукції настає з шістнадцяти років.

Карається випуск на товарний ринок недоброякісної продукції

- штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Перехід від економіки командно-адміністративного типу до ринкової супроводжу­ється значною криміналізацією цієї сфе­ри життя суспільства. Воно має як нормативне, так і фактичне наповнення[33].

По-перше, істотно змінюється кримінальне законодавство в цій частині. Глава VI Особли­вої частини Кримінального кодексу (далі - КК) України («Господарські злочини») зазнала чи не найбільших змін порівняно з іншими главами Особливої частини (табл. 1).

Усього в главі VI Особливої частини КК з 1961 по 2000 р. «побувало» 47 статей. У первісній же редакції КК України па момент його вступу в силу в 1961 р. було лише 17 статей. За цей період глава VI була доповнена 30 новими статтями, в тому числі більше половини (16) - не статті, яки­ми глава доповнена після відновлення держав­ної незалежності України і початку ринкових перетворень в економіці. Виключено з Криміна­льного кодексу за період з 1961 р. 10 статей цієї глави, в тому числі 9 статей за період з 1992 по 2000 р. Більш чи менш значним змінам (викла­дення в повій редакції, зміни в диспозиції стат­ті, доповнення новими частинами, зміни в санк­ції) були піддані всі статті цієї глави, причому деякі неодноразово. На сьогодні в первісній ре­дакції не діє жодна стаття вказаної глави.

Новий КК України, прийнятий 05.04.2001 р., в розділі VII «Злочини у сфері господарської діяль­ності» містить 37 статей. При ньому 8 статей, які були передбачені КК України 1960 р., не мають аналогів у КК України 2001 р. Однак не в усіх випадках це означає декриміналізацію відповідних посягань, оскільки вони підлягають кваліфікації за іншими статтями нового КК. В той самий час у розділ VII «Злочини в сфері господарської діяль­ності» введено цілий ряд зовсім нових статей.

Наведені дані насамперед свідчать про увагу держави до питань боротьби з господарськими зло­чинами, що, в свою чергу, викликано підвищен­ням суспільної небезпеки, кількісним зростанням відповідних посягань. Водночас наявність таких змін об'єктивно є передумовою труднощів у засто­суванні відповідних кримінально-правових норм.

По-друге, в умовах, коли за офіційними і неофіційними даними половина економіки Украї­ни працює в «тіні», господарські злочини мають значне поширення.

У зв'язку з відомими тенденціями в розвитку вітчизняної економіки (збільшення кількості суб'єк­тів підприємництва, розширення господарських опе­рацій між ними, тінізація економіки), а також вра­ховуючи невисокий рівень правової культури в нашій державі, слід було б очікувати збільшення кіль­кості таких злочинів. Однак офіційні дані вказу­ють на зворотне. Причому йдеться про стійку тен­денцію до зменшення кількості зареєстрованих і на­правлених до суду справ про господарські злочини.

Безумовно, що пояснити таку динаміку по­казників не так просто, оскільки її зумовлює ве­лика кількість чинників. Однак видається, що насправді зменшення кількості злочинів не відбувається. Корінь проблеми в латентності та в приховуванні злочинів від реєстрації[34]. Очевид­но, якщо економіка йде в тінь, то і злочини, тим більше в сфері економіки, ховаються в тінь.

1.   Конституція України.-К.: Юрид. літ., 1996.

2.   Кримінальний кодекс України, прийнятий 05.04.2001.

3.   Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

4.   За­кон України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійс­нення розрахунків в іноземній валюті».

5.   Закон України від 25 червня 1991 р. «Про систе­му оподаткування».

6.   Закон України від 21 лютого 1992 р. «Про оподатку­вання доходів підприємств і організацій».

7.   Закон України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби».

8.   Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про підпри­ємництво».

9.   Закон України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні».

10.            Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження мо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

11.            Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не­добросовісної конкуренції».

12.            Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України».

13.            Закон України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» .

14.            Закон України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том».

15.            Закон України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів".

16.            Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію».

17.            Закон України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні».

18.            Декрет Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок на промисел».

19.            Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року.

20.            Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці».

21.            Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення».

22.            Перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, за­тверджена Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95.

23.            Положення про порядок надання ліцензій на від­криття юридичними особами-резидентами України рахун­ків в іноземних банках, затверджене постановою Прав­ління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 212

24.            Постанова Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № 13 «Про вдоско­налення системи головних розпорядників коштів держав­ного бюджету.

25.            Постанова Пленуму Верховного Суду України: - від 2 березня 1973 р. «Про судову практику у справах про обман покупців»; - від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підробле­них грошей чи цінних паперів».

26.            Коржанський М. Й. Науковий коментар Криміналь­ного кодексу України. - Київ, Атіка. Академія. Ельга-Н-2001.

27.            Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атака, 2001

28.            Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф.. М.І. Бажанова. Київ-Харків. "Юрінком-Інтер". - 2002

29.            Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехід­ної економіки.- К., Атіка, 1999.

30.            Тарас Марінчак. Помилки в кваліфікації господарських злочинів. Підприємництво, господарство та право – № 7 – 2001 р. - с. 77

31.            Гаврилов Б. Я. Способна ли российская статис­тика о преступности стать реальной? // Государство и право. - 2001. - № 1

[1] Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф.. М.І. Бажанова. Київ-Харків. "Юрінком-Інтер". - 2002

[2] Див.: Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехід­ної економіки.- К., Атіка, 1999.- С, 75-76.

[3] ВВР.- 1993- № 17 - ст. 184

[4] ЗУ,- Том 7,- К., 1997- С. 369

[5] ОВУ.- 1999.- № 20 ст. 907

[6] Закони України. - Том 1.- 1996- С. 51-54

[7] ОВУ.- 2000,- № 2.- Ст. 36

[8] Закони України.- Том 1- К.,- 1996.- С. 65-69

[9] Голос України.- 1994, 1 квітня.

[10] Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№ 23.- Ст. 333.

[11] Детальніше про ухиляння від сплати податків і приховування об'єктів оподаткування див.: П. Т. Гега. Правові основи податкової системи, правопорушення, проблеми, рішення. К, 1996.- С. 62-92., Брич Л. П., Наврацький, В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні.- Київ, 2000.

[12] Там само.- 1993.-№ 10.-Ст. 82.

[13] Там само.- 1993.-№30.-Ст. 336.

[14] Там само.- 1993.- № 10.- Ст. 76

[15] Там само.- 1993- № 2.- Ст. 78.

[16] Відомості Верховної Ради України,- 1992.-№ 23.-Ст. 333.

[17] п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від П жовтня 1985 р. «Про практику застосування судами України зако­нодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоре­нення самогоноваріння».- Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни в кримінальних та цивільних справах.- К., 1995.-С. 125-126.

[18] п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р.- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-С. 126.

[19] п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р,- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-С. 126.

[20] ВВР.- 1995.- № 40.- Ст. 297

[21] ВВР України.- 1991.- № 14.- Ст. 168.

[22] Там само.- 1993.-№ 19.-Ст. 208.

[23] ВВР України.- 1991.- № 14.- Ст. 168, 1992.-№48.-Ст. 654, 1993.-№ 30.-Ст. 322, 1994.-№ 3.-Ст. 13.

[24] ВВР України. - 1994.- № 3.- Ст. 13.

[25] Див.: Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р - Відомості Верховної Ради України,- 1991,-№38.-Ст. 508.

[26] Збірник постанов Уряду України.- 1995,- №2.- Ст. 42

[27] ЗУ,- Том З,- К., 1996,- С. 47-55

[28] ЗУ.- Том 6.- К.- 1996.- С. 104-124

[29] ЗУ.- Том 10.- К.- 1997.- С. 303-311

[30] ВВР.- 1999.- №42-43,- Ст. 378

[31] ВВР України. - 1994.-№ 1.- Ст. 1

[32] ВВР України. - 1994.-№ 1.- Ст. 1

[33] Тарас Марінчак. Помилки в кваліфікації господарських злочинів. Підприємництво, господарство та право – № 7 – 2001 р. - с. 77

[34] Гаврилов Б. Я. Способна ли российская статис­тика о преступности стать реальной? // Государство и право. - 2001. - № 1. - С. 47-62. Відзначені в статті тенден­ції характерні не тільки для Росії, а й для інших пострадянських держав.