Місце правової системи України серед правових систем світу

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

Цикл загальноюридичних дисциплін

Навчальна дисципліна: Порівняльне правознавство

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

„Місце правової системи України

серед правових систем світу ”

Чернігів – 2010

План

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні питання класифікації правових систем

1.1 Основні типи і підтипи (групи) правових систем світу

1.2 Методологічні передумови класифікації правової системи

України

1.3 Типологія правової системи України

Розділ ІІ. Сучасна правова система України

2.1 Юридичні ознаки сучасної правової системи України

2.2 Відповідність правової системи України романо-германському типу правової системи

2.3 Вплив європейського, візантійського та римського права на сучасну правову систему України

2.4 Місце сучасної правової системи України серед правових систем світу

Розділ ІІІ. Реформування як важлива умова розвитку сучасної правової системи України

3.1 Проблеми реформування правової системи України

3.2 Зміна нормативної частини правової системи України як одна із вимог сучасності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Правова система України виникла об’єктивно у період досягнення радянською правовою системою "точки біфуркації", коли ця система згідно з основними засадами синергетики руйнувалася. Подальше формування правової системи України залежало від таких умов, як відкритість, нелінійність, нерівноважність. Насамперед це стосувалося взаємозв’язку із оточуючим середовищем, вибором шляхів розвитку. Поряд з цим, для сучасної правової системи України важливим є досягнення відповідного стану рівноваги, що буде свідчити про створення власне системи. Адже будь-яка система, згідно з положеннями синергетики, об’єктивно знаходиться у стані взаємопереходів рівноваги та нерівноваги, організації та дезорганізації, хаосу та порядку. А тому необхідним та важливим на даний час є створення механізму самоорганізації системи, який сконцентрує зусилля суспільства саме на стані рівноваги (з допустимим станом змінюваності). Такий стан забезпечується правильним розміщенням елементів правової системи та зв’язків між ними, тобто належною її структуризацією.

Національна правова система України в силу історичних обставин зазнавала різноманітних впливів. У праві України перетнулись лінії історії: християнство (православна, католицька, протестантська традиції), ісламська, іудейська традиції, історія права Греції і Риму, національного і міжнародного права). У цьому зв'язку виникає нагальна потреба у визначенні головного фактора, який справляє основний вплив на процес руху до порядку в суспільстві і завдяки якому зберігається спадкоємність у праві, але сутнісні параметри котрого не зазнають зрушень, навіть, після тривалих і масових включень чужерідних для титульного етноса (в нашому випадку — українського) впливів.

У зазначеному ракурсі перспективним видається розв'язання проблеми в рамках положень, розроблених на основі традиційної юридичної методології, але за умови синтезу нею найновіших досягнень системно-інформаційної методології, зокрема, у галузі синергетики — теорії самоорганізації систем. Для синергетики властиве прагнення виявити у будь-якій системі головний фактор руху до порядку, який умовно позначається терміном «параметр порядку». Гіпотетично можна допустити, що цим фактором є правова традиція як невід'ємний атрибут правосвідомості, передумови формування якої приховуються у глибинних історичних пластах культури народу. За результатами досліджень В.Василькової, сааме традиції «суттєвим чином визначально обумовлюють моделювання соціальних новацій» [14]. А згідно з висновками Ю.Ветютнєва, який підняв проблему синергетики у праві, саме правосвідомість є тією ланкою у правовій системі, для якої самоорганізація є не просто нормальним, але єдиним способом існування [15].

Таким чином, вирішення проблеми вивчення правової системи України тісно переплітається з питанням пошуку «параметра порядку» — своєрідної матриці, яка забезпечує спадкоємність у праві та є внутрішнім джерелом розвитку правової системи. Це вимагає застосування найбільш раціональних методів пізнання в рамках наукової парадигми, здатної синтезувати сучасні досягнення різноманітних наукових шкіл і напрямів.

Розділ І.

Теоретико-методологічні питання класифікації правових систем

1.1 Основні типи і підтипи (групи) правових систем світу

У юридичній літературі, зокрема, порівняльно-правовій, формується не тільки цілісне бачення правової системи, але і диференційований підхід стосовно правових систем світу. Беручи до уваги, що "правова карта світу" не є одноманітною, а складається з окремих національних та міжнародних правових систем, між якими відбуваються складні інтеграційні, багатофункційні процеси, вчені намагаються їх класифікувати за різноманітними критеріями. Важливість цих класифікацій зумовлюється як пізнавальними причинами, так і практичною необхідністю, значимістю (гармонізацією законодавства, рецепції права тощо) [19].

Проблема класифікації правових систем є однією з важливих проблем як теорії права, так і порівняльного правознавства. Для класифікації використовуються різні критерії (фактори): етнічні, історичні, расові, географічні, юридичні тощо, яких на сьогодні нараховується кілька десятків. Зокрема до таких критеріїв у порівняльно-правовій літературі у свій час відносили: особливості історичного формування правових систем (Е. Глассон); загальну структуру та відмінні ознаки (А. Есмен); ступінь подібності до іншого права або походження від нього (А. Арміжон, Б. Нольде, М. Вольф); великі культурні сфери (А. Шнітцер); відношення до права римського, до jus gentiuym і до права канонічного (Е. Мартінез Паз); расову ознаку (Г. Созер-Холл); роль різноманітних джерел права (А. Леві-Ульман); внутрішньосистемні ознаки (П. Родьєр); ідеологію та юридичну техніку (р. Давід); "правовий стиль" (К. Цвайгерт) та ін.

Нижче наведено класифікацію правових систем світу, що пропонувалися протягом кінця XIX — XX століть, у хронологічній послідовності.