Місце сучасної правової системи України серед правових систем світу

2.4 Місце сучасної правової системи України серед правових систем світу

У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності — Київської Русі, гетьманщини XVII — XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П. Скоропадського початку XX ст., своєрідно — в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні. Розвиток української правової системи в IX — на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської культури, духу пізньорим-ського права, а також вплив Литовських статутів, Магдебурзького права та ін. (про що свідчить, наприклад, Кодекс 1743 р. — «Права, за якими судиться малоросійський народ»), дозволяють дійти висновку про її корені у романо-германському типі правової системи. [19]

Більш ніж 70 років історії радянської України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи республік СРСР, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. Звичаю і судовій практиці відводилася допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.

Проте галузі, інститути і поняття права розглядалися з позицій домінування публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на дві підсистеми: приватне і публічне. Відповідно до тези В.І. Леніна про те, що радянська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередництво та ін. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повноваження суб'єктів господарської діяльності обмежувалися плановим веденням економіки, усуспільненням власності, націоналізацією підприємств, банків та ін.

У зв'язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і партійного (КПРС) диктату кримінальне і публічне право передбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився ка-рально-залякувальний режим, який діяв для громадян відповідно до принципу: дозволено лише те, що не заборонено. Переважало використання імперативних норм права.

Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна (в минулому вона складала частину єдиної правової системи СРСР). Вона звільняється від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і забарвила їх у класово-ідеологічні тони.

Нині можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України, значною мірою очищеної від партійно-догматичних нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла. [19,21]

Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду. Відзначимо, що правові системи, крім спільних ознак, які їх об'єднують в один тип, мають певні відмінності. Вони і утворюють їх своєрідність і неповторність.

Розділ ІІІ. Реформування як важлива умова розвитку сучасної правової системи України

3.1 Проблеми реформування правової системи України

Реформування політичної та правової системи України призвело до формування в суспільному житті нових політичних та правових реалій, які позитивно вплинули на збагачення політико-правового простору формування і розвитку правової культури, основними з них є: скасування командно-адміністративної системи і створення елементів демократичної життєдіяльності; прийняття Основного Закону держави, конституційне закріплення нової системи політичного державного устрою; проголошення України правовою державою, де права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Усе це створює правові засади для розвитку реальної демократії; формування національної правової системи; закріплення принципу поділу влад, здійснення ряду заходів, спрямованих на проведення політичної, адміністративної реформи та ін. [16].

Водночас саме в сфері політико-правового існування української держави з часу утвердження незалежності постало багато суперечностей, деформацій, проблем, які негативно вплинули і впливають на правову культуру нашого суспільства, посилили явища правового нігілізму.

Реформування політико-правових відносин є важливою умовою розвитку правової культури. До того ж остання детермінуюче впливає на політичну трансформацію, правовий прогрес України. Водночас трансформація тільки політико-правової сфери життєдіяльності суспільства, яка не взаємопов'язана з реформуванням інших видів суспільних відносин, не здатна забезпечити формування цілісної соціальної системи як основи розвитку правової культури. Тому важливою умовою суспільно-правового прогресу є трансформація не тільки політико-правових, а й усієї системи суспільних відносин — економічних, соціальних, духовних, посилення зворотного впливу цінностей культури на прискорений процес збагачення змісту соціального буття України.