Основи правознавства

 

Робота на тему:

 

«Основи правознавства»

2003

План

Вступ

1.  Поняття права та його ознаки.

2. Місце і роль права в системі соціальних норм.

3. Єдність і відмінність права і моралі.

4. Поняття системи права як внутрішньої його організації.

5. Правові відсини.

6. Законність, правопорядок, суспільний порядок і дісципліна.

Висновок

Литература

 

Вступ

 

Право - це один з найважливіших інститутів людської цивілізації. Виникнення права обумовлене процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин, тобто їхнім розвитком від первісної, общинно-родової організації людей до сучасної, державно-правовий.

На будь-якій стадії історичного розвитку людський колектив для того, щоб зберегти себе як стійку, організовану форму взаємин, припускає визначені, загальновідомі і загальнообов'язкові для всіх його членів правила і норми поводження - нормативний порядок. Без наявності відповідного порядку неможливе існування якої - небудь спільності людей.

Дотримання такого порядку, у т.ч. шляхом офіційного примуса є ознакою і призначенням усякої суспільної влади. Саме визначена нормативна організація всього соціуму й упорядкування застосування сили відрізняє офіційну соціальну владу від панування фізичної сили і безпосереднього насильства. Однак наявність офіційної влади ще не означає наявність права. Право (оформлене у виді державної влади) виникає тоді, коли в суспільстві з'являються вільні і невільні люди. Влада в первісному суспільстві - це влада роду в цілому, а не окремих його членів. Вільні і невільні індивіди з'являються в процесі розкладання роду.

На зміну інститутам і нормам родової влади приходять право і держава, як загальна і необхідна форма захисту волі індивідів - суб'єктів права і держави і регулятора їхніх взаємин. Право і державу виникають і розвиваються як дві взаємозалежні частини єдиного по своїй суті способу існування вільних людей. Під державою розуміється така форма офіційної соціальної влади, що забезпечує життя суспільства відповідно до норм права, тобто можна сказати, у суспільстві без волі немає права і немає держави. Звичайно, наявність невільних людей (об'єктів права і держави) не є їхньою обов'язковою ознакою. Історичний прогрес права як форми волі привів до ліквідації інституту рабства, хоча фактична нерівність не зникла. Однак природа і сутність права, його основні принципи і призначення залишилися незмінними на всьому протязі його існування.

1.Поняття права та його ознаки.

 

Право належить до числа не тільки найбільш важливих, але і найбільш складних суспільних явищ.

Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що право не вичерпується однією якою-небудь чи ознакою значенням. Право, писав один з них, вживається в декількох змістах: по-перше, право означає те, що "завжди є справедливим і доброї", - це природне право; по-друге право означає те, що "корисно всім і многим у якій-небудь державі", - це цивільне (цивільне) право.

В міру розвитку суспільства і держави в людей, природно, мінялося і представлення про право, однак споконвічні основи, хоча й у "модернизирован-ном" виді, але збереглися. Багато інститутів римського права (такі, як право власності, успадкована, купівлі-продажу й інші) постійно використовувалися і використовуються при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів в інших країнах. Наприклад, знаменитий Кодекс чи Наполеона цивільний Кодекс Франції 1804 року був підготовлений на основі глибокого вивчення і широкого використання римського права. Зокрема , у ньому під сильним впливом принципів і різних інститутів римського права особливо виділялося право власності, закріплювалися шляхи і способи придбання власності. Подібний вплив римського права на правові системи інших країн, називане в юридичній літературі рецепцією римського права, значною мірою позначилося на характері і змісті цих систем, а також на визначенні поняття самого права.

Повною мірою зберегли свою значимість і актуальність положення, сформульовані давньоримськими і давньогрецькими юристами щодо нерозривного зв'язку права і справедливості, права і добра. Будучи "регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав давньогрецький мислитель Аристотель, повинне служити "критерієм справедливості". Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпиан, потрібно насамперед пам'ятати, що "воно одержало свою назву від justіtіa - правда, справедливість", що право є "мистецтво добра, рівності і справедливості".

Не утратили свого значення для сучасної юридичної теорії і практики положення, що стосуються природного права, що знайшли своє відображення в конституційному законодавстві багатьох сучасних держав. Наприклад, у Конституції прямо вказується на те, що "основні права і волі людини невідчужувані і належать кожному від народження". Тим самим підкреслюється, що вони не даруются і не встановлюються "понад" яким би те ні було державним чи іншим органом, а виникають і існують у силу природних, ні від кого не залежних, причин.

Великий вплив на формування представлення про сутність і зміст права, а також на його визначення, роблять і інші фактори, серед яких варто виділити такі, котрі зв'язані зі службовою роллю і соціальним призначенням права в житті суспільства і держави.

Загальновизнаним є той факт, що в соціальному плані право ніколи не буває абстрактним. Воно завжди виражає і закріплює волю й інтереси панівних класів, що коштують у влади соціальних шарів, груп, прошарків. Немає права "узагалі", воно завжди конкретно і реально. У першу чергу це виявляється в тім, що право на всіх стадіях його розвитку закріплює майнова, соціальна й інша нерівність людей: нерівність рабовласника і раба, поміщика і кріпака, роботодавця і работополучателя.

Явно виражена чи завуальована нерівність людей просліджується в багатьох правових актах, виданих на різних етапах розвитку людського суспільства. Широко відоме в марксистській і немарксистській літературі положення - витримка з "Маніфесту Комуністичної партії" про те, що право буржуазії "є лише зведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу", безсумнівно має під собою реальну основу.

Ленін, безумовно був прав, коли відстоював тезу про те, що державна воля, що содержащаяся в будь-якому нормативно-правовому акте, є воля пануючого класу. "Воля, якщо вона державна, - писав він -, повинна бути виражена як закон, установлений владою".

Але розділяючи даний, багаторазово підтверджений самим життям, теза, випливає в той же час звернути увагу на визначену уразливість даного положення справа в тім, що, зводячи всю державну волю, що виражається в праві, тільки до класового змісту, ми тим самим упускаємо з виду по-перше, всі інші, існуючі в суспільстві, крім класових, численні соціальні спільності (групи, шари, трудові колективи), їхню волю й інтереси. По-друге, не враховуємо того, що у влади у визначені періоди можуть стояти не класи, а визначені групи ("клани" і т.п. ) людей зі своїми поглядами, цінностями й інтересами, відбиваними в праві. І, по-третє, упускається з виду той факт, що в будь-якім суспільстві поряд із захистом інтересів класів, що коштують у влади, чи шарів, право мимовільне, чи природно вимушено відбиває також інтереси всього суспільства. Це природно, тому що право споконвічне породжується і розвивається не як результат діяльності лише окремого класу, чи нації групи людей, а воно є породженням усього суспільства і результатом природного його розвитку. Право є найбільша цінність і елемент культури всього людства. переконатися в це дозволяють такі, наприклад, величезна загальнолюдська значимість акти нашого часу, як Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН; Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН; і інші їм подібні акти.

Положення, що відбивають інтереси усього чи, принаймні, більшій частині суспільства, міститися не тільки в міжнародно-правових актах, але й в актах, прийнятих на рівні окремих держав - у Конституціях, звичайних законах, деяких підзаконних актах. Фактично конституція кожної сучасної держави містить у собі вимоги і положення, що торкаються інтереси всього суспільства. Так, Конституція проголошує рівність усіх "перед законом і судом", право кожного на життя, на "волю й особисту недоторканність, право "на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень", право на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я і медичну допомогу, право на утворення.

Однак при всім цьому залишаються відкритими питання типу: як співвідносяться в даному випадку загальнолюдські і загальнонаціональні інтереси з класовими інтересами? Не "розчиняються" чи останні в перших? І, нарешті, чи дійсно інтереси всього суспільства, також, як і інтереси окремих індивідів, різних груп і асоціацій, що не збігаються з інтересами пануючого класу, не тільки формально проголошуються, але і практично здійснюються?

Зрозуміло, воля й інтереси панівних класів, що коштують у влади, представляються у виді загальних лише в ідеологічних цілях, теоретично. Практично ж усі, як правило, обстоїть навпаки: воля й інтереси правлячих кіл реалізуються в реальному житті не тільки безпосередньо, але й опосредственно, прикриваючи загальною волею й інтересами.

Суперечливий підхід до дозволу проблеми співвідношення в понятті і змісті права "загальнолюдського", з одного боку, і "класового", з інший, чітко проглядається у вітчизняній літературі. Якщо порівнювати між собою визначення поняття права і підходи до його вивчення, характерні для радянського періоду з визначеннями поняття права і підходами до його пізнання в пострадянський період, то неважко помітити, що найважливішою особливістю тих і інших чи є категоричне чи визнання настільки ж рішуче заперечення класового характеру права.

Як приклад сугубо класового підходу до визначення права, можна посилатися на таке, досить типове визначення, відповідно до якого право розглядається як "сукупність встановлених і охоронюваних державою норм, що виражають волю пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу".

Одним із прикладів позакласового підходу до визначення поняття права може служити тлумачення, відповідно до якого право розглядається як "система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлюються й охороняються державою, виражають загальні й індивідуальні інтереси населення країни і виступають державним регулятором суспільних відносин".

Зрозуміло, у сфері права ніхто не може установити істину в останній інстанції, а разом з нею і критерії правильності підходів до вивчення і визначення поняття права. Тільки практика, по загальному визнанню, може служити критерієм істини. Однак для того, щоб практика "сказала" своє слово і тому чи іншому визначенню поняття права був винесений виправдувальний чи обвинувальний "вирок", буде потрібно визначений час. Тільки на основі накопиченого досвіду можна буде з упевненістю говорити про чи переваги недоліках того чи іншого підходу до вивчення права і його визначенню.

У юридичній літературі, як це видно з вищесказаного, немає єдиного підходу до визначення поняття права, а тим більше однозначного про нього представлення. Спектр думок про нього і суджень, також, як і сукупність факторів, що роблять вплив на процес формування про нього адекватного представлення, дуже широкий і різноманітний.

Наявність безлічі визначень права варто розглядати саме по собі як явище позитивне, тому що він дозволяє глянути на право крізь призму століть, побачити право не тільки в статиці, але й у динаміку.

Однак у такій безлічі є і свої недоліки. Головний з них полягає в труднощях, породжуваних розходженнями, відсутністю єдиного, цілеспрямованого процесу пізнання права і його практичного використання.

Існує кілька шляхів подолання негативних сторін множинності визначень поняття права. Один з таких шляхів полягає в тім, щоб на основі сформульованих у різний час окремих ухвал виробити придатне "на усіх часи" і "на усі випадки життя" загальне визначення поняття права, тобто необхідно виділити і розглянути його найбільш важливі ознаки і риси. У першу чергу мова йде про ті ознаки, що дозволяють виділити права як регулятор суспільних відносин серед інших, неправових регулятивних засобів.

Аналізуючи численні представлення про право, можна вказати на наступні його найважливіші особливості і чорта.

Як і будь-яка інша система вона складається з однопорядкових, взаємозалежних між собою і взаємодіючих один з одним елементів. Виникаючі між її окремими структурними зв'язки повинні бути спрямовані на досягнення єдиних цілей.

В основі будь-якої системи чи норм правил поведінки лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. У числі об'єктивних факторів виділяються економічні, політичні, соціальні, ідеологічні й інші умови, що сприяють створенню і функціонуванню системи правових норм у тій чи іншій країні. Як окремі норми, так і їхня система в цілому не створюються стихійно, за бажанням і розсудом тих чи інших окремих облич, вони відбивають об'єктивні потреби суспільства і держави.

Процес створення і функціонування системи норм припускає існування поряд з об'єктивними факторами і суб'єктивними факторами. Мова йде про розробку і здійснення в тій чи іншій країні науково обґрунтованої правової політики, підготовці і реалізації планів законодавчих робіт, активної участі юристів у процесі правотворчества, правозастосування, у правоохоронній діяльності державних органів.