Місце і роль права в системі соціальних норм

2. Місце і роль права в системі соціальних норм.

 

 

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є “елементарною часткою” права.

Норма права – “це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу” .

У зв‘язку з тим, що норма права є “елементарною часткою” права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічні риси:

1. Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.

2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.

3. Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов‘язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.

6. Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :

-   відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

-   вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);

-   має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:

-   є мірою свободи і справедливості;

-   є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;

-   має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах.

Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами – нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.

По-перше, спостерігається тісний зв‘язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином :

1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі”.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.

3. Правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі.

Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Е знаходить свій вияв у тому, що:

1.   Норми права сприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень.

2.   Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм.

3.   Норми права виступають у якості засобу охорони і захисту норм моралі.

Звичаєві норми можуть вважатися правовими, в чому проявляється їх взаємозв‘язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і унаслідок визнання його «своїм» відомою етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.ін. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є утвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

“Те, що сучасний юрист не вважає правом, часом розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить грань між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням - торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському товаристві суб'єкти господарської діяльності нерідко удають до ділового звичаю - правилу, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської й іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правовий захист в арбітражному суді, нерідко стає правовим”.

Спільність норм права й норм корпоративних виявляється у тому, що вони:

-    регулюють типові ситуації або вид відношень, а не окремий випадок або конкретні суспільні відносини;

-    мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

-    мають загальний неперсоніфікований характер, тобто відносяться відразу до багатьох, поіменно не зазначених, осіб;

-    викладаються в письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами.

Як зазначає О.Ф.Скакун, корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) варто розглядати як норми, що заповнюють пробіли в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися тільки ті відношення, що торкають основи життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування мір відповідальності і т.п.), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, які містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і знаходяться в тісному зв'язку з нормами права, виданими державою. Це відбувається тому що:

-   у виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати своє поводження самостійно;

-   у нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою вказівки цілей і задач суспільного і державного розвитку, того або іншого нормативно-правового акту або призначення того або іншого виду суспільної діяльності;

-   у нормах права вказуються межі корпоративного регулювання;

-   від корпоративних норм, як і норм права, виданих державою, потрібна відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);

-   норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

-   корпоративні норми за своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;

-   корпоративні норми, хоча й опосередкованим шляхом, забезпечуються державним примусом.

Значення корпоративних норм з юридичної точки зору полягає у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У випадку їхнього порушення є можливість звернутися в компетентні правоохоронні органи. Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити постановлене рішення у судовому порядку.

 

3.Єдність і відмінність права і моралі.

 

Мораль - система історично визначених поглядів, норм, принципів, оцінок, переконань, що виражаються у вчинках і діях людей, що регулюють їхні відносини друг до друга, до суспільства, визначеному класу, державі і підтримуваних особистим переконанням, традицією, вихованням, силою суспільної думки всього суспільства, визначеного класу або соціальної групи. Критеріями наших норм, оцінок, переконань виступають категорії добра, зла, чесності, шляхетності, порядності, совісті. З таких позицій даються моральна інтерпретація й оцінка всіх суспільних відносин, вчинків і дій людей.

Інше визначення моралі дає С.А. Комарів: Мораль (моральність) - це погляди, представлення і правила, що виникають як безпосереднє відображення умов громадського життя у свідомості людей у виді категорій справедливості і несправедливості, добра і зла, похвального і ганебного, що заохочується і гудиться суспільством, честі, совісті, боргу, достоїнства і т.д.

Досліджуючи сутність моралі, етики відзначають, що мораль виникає із соціальної потреби в узгодженні поводження індивіда з інтересами соціального цілого, у подоланні протиріччя між інтересами особистості і суспільства. Мораль виступає як нормативне усвідомлення такого роду протиріч, як відповідь на цю соціальну потребу. І право і мораль мають здатність проникати у всілякі області громадського життя. Ні право, ні мораль не обмежуються відособленою сферою соціальних відносин. Вони зв'язані з поводженням людей у широких областях їхньої соціальної взаємодії. З огляду на це, а також приймаючи в увагу "універсальність" моралі, її "усюдисущий", "усепроникаючий" характер, можна зробити висновок про те, що не можна розмежовувати право і мораль по предметних сферах їхньої дії. Адже право виникає і діє насамперед у таких сферах як відносини власності і політичної влади. Однак вони не відособлені від моралі. У теж час, дію права також виходить далеко за межі зазначених відносин. Отже, право і мораль не мають специфічних чи предметно просторово відособлених сфер суспільних відносин, а діють у єдиному "полі" соціальних зв'язків. Звідси спільність, точна взаємодія норм права і моралі. Тісний зв'язок права і моралі, обумовлений єдиними сферами суспільних відносин, не означає, що у всіх історичних умовах вони "працюють" односпрямовано, взаємно доповнюючи і підкріплюючи один одного. Реальна картина співвідношення права і моралі може бути виявлена лише в результаті конкретно-історичного аналізу. Відомо, що в антагонических суспільно-економічних формаціях кожен клас має свою систему моралі, обумовлену умовами його життя, у той час як система права завжди виражає інтереси економічно і політично пануючого класу. Тому взаємодія моралі різних класів із правом протікає по-різному. Мораль панівних класів підтримує правові норми і принципи, а мораль пригноблених класів не нейтральна до права, вона протиборствує закріпленим у праві соціальним позиціям панівних класів, зв'язаних насамперед з володінням власністю і політичною владою. Взаємодія моральних систем із правом у залежності від їхньої класової приналежності може бути позитивним і негативної; воно або підвищує, або обмежує "правову енергію".

Однак незалежно від характеру взаємодії права і моралі основне "поле" їхнього функціонування єдиноі - це складні різноманітні суспільні відносини.

Спільність права і моралі, породжена єдиними суспільними відносинами, доповнюється спільністю їхнього функціонального призначення - право і мораль формують еталони і стандарти, що включаються в ценностно-нормативную орієнтацію суспільства. Розпорядження права і моралі виростають з діяльності людей утворити "зв'язний ряд спілкування", що здобувають у результаті багаторазової повторюваності нормативний характер і виступаючих регуляторами поводження людей. Варто підкреслити, що всі політичні відносини завжди підлягають моральній оцінці (політичні акції держави, внутрішня і зовнішня його політика, діяльність політичних лідерів і т.п.). Таким чином, і правова і моральна системи політично насичені і це поєднує їх.

Видатний судовий діяч А.Ф.Коні велику увагу приділяв проблемі внутрішнього переконання судді. Суддя, по переконанню А.Ф.Коні, повинний напружувати усі свої щиросердечні сили для відшукання істини в справі. "В основі щиросердечного вироку повинна лежати не тільки логічна неминучість, але і моральна обов'язковість." На думку Коні "совість -це найвищий прояв душі . Правосуддя не може бути усунуте від справедливості."

Право - у всіх його проявах - як нормативна система, рух суспільних відносин, правосуддя повинне бути пронизане моральністю. Внутрішня моральність права - одне з важливих умов його ефективності. Право зовсім не претендує на те, щоб у системі соціальних цінностей стояти вище моральності. Однак соціальні схеми, що відсувають право на задній план, що роблять його чимось другорядним, в історії нашого суспільства поки нічого крім шкоди не приносили.

Правове життя суспільства не може розвиватися поза моральними категоріями гуманізму і соціальної справедливості, совісті і честі, добра і людського достоїнства, волі і відповідальності. Органічно включенность цих моральних ідеалів і принципів у реальні правові зв'язки і відносини - свідчення підвищення моральної цінності права.

"Моральний вимір" права - невід'ємна умова його подальшого розвитку й удосконалювання, посилення його особистісної, гуманістичної орієнтації. Уся сфера дії права повинна бути "простором моральності" Тісна взаємодія права і моралі визначає необхідність посилення зв'язку правового й ідейно-морального виховання особистості.

Право і моральність є силами, що приборкують сваволя людських пристрастей, що вносять світ і порядок у взаємні відносини людей і противопоставляющими егоїзму приватних прагнень інтереси загального блага і вимоги справедливості. У цьому полягає їхня загальна задача і їхній життєвий зв'язок. Взаємно підкріплюючи один одного, вони виконують велике покликання - підтримувати саму основу громадськості, тобто той зв'язок окремих інтересів і прагнень, що споює людей в одне загальне ціле. Це загальне покликання права і моральності пояснює нам, чому у відомі епохи вони до такого ступеня зливаються разом, що немає можливості розрізнити їхні спеціальні області і сказати, де кінчається одна і починається інша. В епохи культури, що відроджується, що дуже вдало називаються епохами первісної єдності, усі прояви громадськості залишаються в нероздільному сполученні. Простота життєвої обстановки, який відповідає така ж простота поглядів і всього суспільного світогляду, сприяє тому, що усе тут знаходиться в зародку й усі підкоряється деяким загальним вимогам, по перевазі релігійним. Релігія є основою і санкцією всіх суспільних розпоряджень, що одержують, таким чином, характер безумовної цілісності і цілковитої єдності внаслідок єдиного джерела їхнього походження.

У відношенні до моральності і права зокрема , варто сказати що: від первісної злитості вони переходять поступово до взаємного відокремлення, у результаті якого одержують характер окремих, хоча і тісно дотичних, областей. Ні право без моральності, ні моральність без права не можуть розраховувати на міцне існування і розвиток. Це доводить їхній нерозривний внутрішній зв'язок, которую можна було б припустити через нерозривну єдність усього громадського життя. Знаходячись у цьому зв'язку, вони розвиваються спільно, корячись загальному ходу історичного процесу і щораз свідчачи своїми одноразовими успіхами про вплив на них того самого закону загального розвитку. Прогрес в одній області чи рано пізно відбивається в інший, обумовлюючи при цьому деяким загальним прогресом усього соціального життя. Правові і моральні норми мають загальне цільове призначення - вплив на поводження людей. Разом з тим це різні соціальні регулятори, кожний з який має свою специфіку. Загальне в праві і моралі обумовлено ще і тим, що їхні норми завжди є фіксацією сущого і формулюють на його основі належне.

Право і мораль як соціальні регулятори незмінно мають справа з проблемами вільної волі індивіда і його відповідальності за свої дії. Вони звернені до розуму і волі людини, допомагаючи йому адаптуватися в складному і мінливому світі суспільних відносин. Воля і відповідальність - пружини історичної активності людини, спосіб його існування в правових і моральних відносинах. Разом з тим право і мораль виступають як мірила волі індивіда, визначають її границі. Право є формальної конкретно історично обумовленою мірою волі. Причому мова йде не про абстрактний ті її масштаби, що детерминированы конкретним способом виробництва, соціальною структурою, культурним розвитком суспільства. "Право по своїй сутності і, отже, по своєму поняттю - це історично визначена й об'єктивно обумовлена форма волі в реальних відносинах, міра цієї волі, формальна воля".