Поняття та юридична характеристика договору ренти

1.2 Поняття та юридична характеристика договору ренти

Цивільний кодекс України (далі ЦК) дає визначення договору ренти в ст. 731. Де зазначається, що одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Як зазначає Апанасюк М.П.договір -це домовленість про вчинення обумовлених юридичних дій (а не домовленість про встановлення, зміну та припинення цивільних прав і обов’язків - загальновідоме визначення договору як різновиду правочину). З цим я повністю згоден, оскільки довічні й постійні рентні правовідносини вимагають від сторін довіри.

Договором ренти є домовленість, за умовами якої одна сторона (одержувач ренти) з метою одержання рентного доходу передає своє майно у власність (платнику ренти).

Мета договору ренти полягає у встановленні між одержувачем і платником ренти рентного правовідношення заради чого, власне, вже на стадії укладення договору відбувається передача права власності на майно. Саме з метою одержування ренти одержувачем ренти здійснюється передача майна у власність платнику ренти, який приймає це майно тільки тому, що замість його ціни він зобов’язується виплачувати ренту.

Специфічними ознаками даного договору є: відсутність еквівалентної ціни, відплатність, взаємність, довірчий характер відносин, довготривалість, строковий або безстроковий характер відносин, алеаторність[3;8].

Я вважаю, що відсутність еквівалентної ціни повинна стосуватися лише безстрокового договору, оскільки саме в безстроковому договорі сторона передає майно яке вона не має інтересу використовувати.

Рентні відносини - це майнові відносини, які є об’єктивними (економічними) за змістом і вольовими за формою, у наслідок чого робиться висновок, що термін “рента” може вживатися в двох взаємообумовлених значеннях: як форма виплати ренти і як зобов’язання ренти.

Рента - це різновид прибутку. Прибутковий характер ренти пов’язується з тим, що встановлення розмірів виплат ренти не прив’язується до вартості майна відчуженого під її виплату. Вона може бути як більшою так і меншою за ціну майна.

Ренті властиві такі ознаки: періодичність, безперервність, невизначеність, довготривалість. [3;9].

Але я хочу зазначити, оскільки причиною виникнення строкової ренти була неспроможність одразу придбати майно у власність, одержувач ренти розтягував суму оплати в часі(певний, визначений строк). З цього випливає, що раціональніше встановити реальну суму майна. Отже ренті також притаманна визначеність.

За своєю юридичною характеристикою договір ренти наближається до реальних договорів, оскільки для його укладення згідно зі ст. 731 ЦК обов’язковою є передача майна. Передання під виплату ренти нерухомого майна потребує державної реєстрації п. 2 ст. 732 ЦК України. Волевиявлення сторін договору ренти має бути викладено в письмовій формі з наступним нотаріальним посвідченням договору ст. 732 ЦК України. Внаслідок того, що правами в ньому переважно наділений одержувач ренти, а обов’язками платник ренти, з яких основним є обов’язок виплати ренти, даний договір слід віднести до односторонніх. Він також є відплатним, оскільки за його правовою моделлю, передбаченою ЦК України, взамін передачі майна виплачується рента ст. 731 ЦК України[1].

Внаслідок своєї відплатності договір ренти наближається до договорів типу купівля-продаж, у якому рента розглядається в якості нееквівалентної

ціни, за яку відчужується у власність майно. Підведення ренти під ціну майна обумовлює застосування до договору ренти правил про договір купівлі-продажу ч.2 ст. 734 ЦК України. Передбачене ст. 734 ЦК застосування до договору ренти договір дарування на практиці не допускається в силу не врегулювання укладення безвідплатного договору ренти в чинному ЦК України. За ст. 731 ЦК договір ренти завжди відплатний, а отже відповідна частина ст. 734 ЦК суперечить суті договору ренти[1].

Договір ренти може бути як строковим, так і безстроковим, оскільки згідно з п. 2 ст. 731 ЦК допускається встановлення обов’язку виплачування ренти безстроково або протягом певного строку. Строковим також вважається договір, у якому встановлюються виплати ренти на час життя однієї зі сторін договору або третьої особи, яка не є стороною договору. Адже відомо, що життя людини має певні межі й тому є строковим[1].

В договір ренти під виглядом ренти періодично виплачуються відсотки, звичайно доти, поки майно, відчужене під їх виплату, перебуває у власності платника ренти. Ця специфічна особливість договору ренти дозволяє охарактеризувати його лихварським договором[17;7].

Для договору ренти характерним є: відсутність еквівалентної ціни, фідуціарність, тривалість і алеаторність відносин.

Відсутність еквівалентної ціни в договорі ренти виявляється в тому, що загальна сума виплат ренти не прив’язується до вартості відчуженого майна.

Фідуціарність відносин, що випливають з договору ренти, полягає в тому, що особи, які бажають його укласти, мають завбачливо віднестися до вибору контрагента. Тривалий характер договору ренти залежить від властивостей зобов’язання ренти й строку, на який він укладається. Оскільки мінімального строку для договору ренти законодавством не встановлюється, такий договір може укладатися й на короткий строк з урахуванням збереження суті договору ренти. Алеаторним (ризиковим) з усіх видів договору ренти вважається лише строковий договір довічної ренти, у якому його строк залежить від тривалості життя людини. Ризиковість даного договору виявляється в тому, що його сторони не застраховані від можливості понести збитки внаслідок його укладення. У таких відносинах жодна зі сторін наперед не знає - буде вона у виграші чи програші на момент припинення договору.