Логічні підстави побудови системи версій по справі

2.2 Логічні підстави побудови системи версій по справі

Кожна версія має одне гадане пояснення того , що сталося , вказує один із Бюжливих напрямків розслідування. Тому висуваючи одну версію, якою б перспективною вона не була б , слідчий ніколи не може бути впевненим у тому , що він знаходиться на вірному шляху , що обрана ним версія приведе його до істини . Захоплення однією версією , як правило , приводить до порушення вимог процесуального закону про обов’язковість всебічного , повного і об’єктивного дослідження обставин справи , виявлення як обвинувачених так і виправдальних доказів.

Всебічний, науково обґрунтований підхід до розслідування злочину, буде убезпечений лише у тому випадку , якщо слідчий побудує та перевірить всі гідні пояснення невідомих обставин справи , всі можливі у даному випадку версії. При правильній побудові декількох висунутих версій будуть являти систему , логічний ряд версій , у якому одна з них буде містити припущення, яке відповідає дійсності. Однак для правильної побудови ряду, системи

версій по справі необхідно дотримуватись наступних логічних правил : - висунуті версії повинні бути співставляючі; .

- по змісту версії повинні бути альтернативними;

- по справі слід висувати вичерпний перелік співставляючих , альтернативних , реальних версій;

Для пошуку причетних осіб слід будувати декілька рядів версій[28]

1. Логічна ознака співставленості, порівняльності означає, що кожна версія , висунута по справі, повинна мати припущення у відношенні однієї і тієї ж невідо­мої обставини . Вона і являється логічною підставою цих версій ( на відміну від фактичної підстави , яким являється весь вихідний матеріал ). Тому при побудові версій з дотриманням правила співставленості часто говорять , що всі версії по справі висунуті по одній (логічній) підставі.

Конкретний зміст версій залежить від характеру вихідних даних, які знаходиться у розпорядженні у слідчого. В одному випадку слідчому буває Незрозуміла сутність перевіряємої події, і він висуває різні версії про сутність події Правило співставлення зобов’язує його будувати всі версії тільки по питанню про гадану сутність події, що перевіряється, не «змінюючи» версії про сутність з версіями по іншим невідомим обставинам справи. Питання про сутність перевіряємої події в цьому випадку буде логічною підставою висунутих версій. В іншому випадку слідчий вважає за необхідне висунути версії по суб»єкту злочину. У бідності з правилом співставлення всі сформульовані версії повинні містити (вчення про різні суб’єкти злочину, які і будуть у даному випадку слугувати логічною підставою розподілу версій і т.д.

Наприклад по справі про вбивство Світлани Малосієвої було висунуто дві версії:

вбивство , вчинене з метою уникнення від відповідальності за зґвалтування і грабіж;

вбивство , вчинене на ґрунті ревнощів і помсти.

Обидві версії відповідали логічній ознаці співставленості, так як давали і різне пояснення однієї і тієї ж ще не встановленої обставини - мотиву дій винного. І Правило співставленості при висуненні версій у практичній роботі не завжди враховується слідчим ,що безумовно, негативно впливає на чіткість аналізу наявного матеріалу .

По справі, порушеній у зв»язку із смертю Іванової, труп якої був виявлений у її будинку , в петлі, слідчий висунув чотири версії:

Іванова покінчила життя самогубством ;

Іванова була вбита сином Миколою, щоб позбавитись відїї та повернути
дружину і дитину (по обставинам справи син померлої вважав, що мати
розбила його сімейне життя);

3) Іванова вбита невідомими злочинцями з метою пограбування; 4) Іванова вбита невідомими злочинцями з метою помсти.

Наведені версії є неспівставляємі, оскільки містять припущення про різні

невідомі обставини - про сутність перевіряємої події ( вбивство чи самогубство),

про можливі мотиви вбивства (на грунті помсти, з корисливих спонукань , з метою позбавитися матері), про можливі суб’єкти злочину (син Микола , невідомі злочинці).

Логічна неспівставленість висунутих версій могла потягти за собою і певні тактичні помилки , оскільки , наприклад , версії № 3 та 4 орієнтували слідчого на пошук невідомих вбивць , в той час , коли по справі ще не була виявлена сутність їого що сталося , ще не було відомо, чи було це вбивством.

Цей приклад також показує, що між висуненням версії у відношенні різних невідомих обставин існує чітка логічна і тактична залежність ,що зобов’язує слідчого спочатку встановити сутність перевіряємо події, якщо ця сутність невідома, а потім вже приступити до встановлення інших невідомих по справі

фактів[29].

Дотримуючись правила співставлення , у даному випадку необхідно було висунути дві версії про сутність перевіряємої події:

Іванова вчинила самогубство;

1} Іванова вбита.

У наступному , якщо б підтвердилася версія про вбивство , можна було б в залежності від наявних обставин висувати версії по мотиву вбивства.

Дотримання правила співставлення , як і інших логічних рекомендацій , гадає висунутим версіям необхідну логічну і тактичну чіткість , яка слугує свою умовою успішного розслідування справи . Недбалість у формуваннях , усунення непорівнюючих версій може призвести до утворення логічного проділу, шу в ряді версій, виключити із поля зору слідчого той чи інший напрям Вдування , порушити логічну і тактичну послідовність виявлення невідомих Обставин.

Логічна ознака альтернативності означає, що висунуті версії по змісту повинні

осити взаємовиключаючий характер , тобто виключати одна одну по чіткій формулі: «або те, чи друге, чи третє» і т.д. Такий взаємовиключний характер зв»язку у логіці називається суворою диз»юнкцією.

У відповідності з правилом альтернативності підтвердження будь-якої однієї версії одночасно свідчить про неспроможність всіх інших співставляємих версій , висунутих по цій же справі.

Альтернативними можуть бути лише співставляємі, порівнюючи версії. Неможливо з точки зору логіки побудувати взаємовиключаючі припущення , якщо вони є непорівнюємими , висунуті для виявлення різних обставин , по різним логічним підставам.

Альтернативний взаємовиключаючий характер версій відображає, як правило, взаємовиключний характер встановлюємих по справі обставин , їх якостей, ознак.

Наприклад, прокуратурою розслідувалась кримінальна справа у відношенні Лук’янової, яка 2-го квітня дуже сильно побила свою нерідну шестирічну дочку Валю, від чого дівчинка , не приходячи в свідомість , через два дні померла в лікарні. Лук’янова показала, що вона по необережності один раз сильно рідт- овхнула від себе Валю, за те, що та погано дивилася за немовлям Лук’янової. При цьому Валя вдарилася об піч, впала та втратила свідомість. Ці покази не

відали висновку судово-медичного експерта, що виявив на тілі дівчинки | садна та синці, що свідчило про тривалі і жорстокі побої.

У справі мались і інші докази поганого відношення Лук’янової до падчерки, непоодиноких випадків нанесення дитині побоїв. По справі були висунені і перевірялися дві співставляємі і альтернативні версії по питанню про умисну чи необережну «форми вини Лук»янової у вбивстві дівчинки. Взаємовиключаючий зміст цих версії полягав в тому , що дії Лук»янової могли мати або умисний , або необережний характер , одне виключало друге [30].

У житті буває й так , що гадані злочинці можуть належати до різних груп , які відрізняються одна від одної тими чи іншими ознаками . У дійсності можливе і спільне вчинення злочину представниками осіб різних груп . Версії при правиль­ній побудові відображають цю можливість , не втрачаючи свого альтернативного характеру.

Вище приводились обставини справи про крадіжку зі складу швейної фабри­ки міста Малин шовку , коли злочинці, судячи по слідам проникли у приміщення складу через люк на горищі. Необхідним було б висунути три версії по колу суб’єктів злочину:

1) крадіжка вчинена « сторонніми» особами ;

2) крадіжка вчинена кимось з працівників складу ;

3) крадіжку вчинили «сторонні» особи у домовленості з працівниками складу. Перші дві версії мали на увазі перевірку до крадіжки громадян двох різних категорій , які відрізняються одна від одної за ознакою наявності чи відсутності трудовового зв’язку зі складом і фабрикою. Таке розмежування мало взаємовиключати характер: та чи інша особа або працювала на складі, або не працювала, одне спростувало друге. Обидві версії передбачали два різних по обставинам варіанта вчинення крадіжки зі складу.

Однак не виключалась можливість і третього варіанту , який і був відображений у третій версії. Третя версія не виділяла нової категорії осіб; вона припускала перевірку того ж кола осіб, що і перші дві версії, але під іншою точкою зору. Тим не менше усі три версії мали взаємовиключний , альтернативний характер , І який у даному випадку визначався тим, що всі вони не могли бути істинними , підтвердження однієї з них заперечувало обґрунтування двох інших.