1.2 Сторони договору найму (оренди) земельної ділянки

 

Згідно зі ст. 792 ЦК України За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

1. Поняття оренди земельної ділянки дається законодавцем за допомогою ознак, які виділяють найом (оренду) земельної ділянки як серед відносин найму (оренди) інших об'єктів, так і серед інших правових форм землекористування. Такими ознаками є:

1) специфічний об'єкт орендних відносин — земельна ділянка як важливіший природний ресурс, частина основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. З урахуванням означених властивостей об'єкта норму, треба сприймати в контексті статті 9 ЦК, відповідно до якої положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Поняття земельної ділянки дається у статті 79 Земельного кодексу, яка визначає її як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами та закріплює просторові межі поширення на неї права власності (поверхневий (ґрунтовий) шар, водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд);

2) договірний характер орендного землекористування (рішення власника про передання земельної ділянки в оренду, в тому числі виражене в адміністративному акті, рішення суду, результати конкурсу чи аукціону тощо є правовою підставою укладення договору оренди, але самі по собі не породжують відносин орендного землекористування, не підміняють собою договору оренди земельної ділянки, і є лише передумовами його укладання);

3) строковість орендного землекористування (відповідно до частини 3 статті 93 Земельного кодексу оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років);

4) платність орендного землекористування (відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про оренду землі" орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній, відробітковій та інших формах. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється згідно із Законом України "Про плату за землю"). [4]

Отже, сторонами договору є наймодавець і наймач. Наймач може передати земельну ділянку або її частину в користування іншій особі (піднайм, суборенду) лише з дозволу наймодавця.

Головний обов’язок наймодавця випливає із ч.1 ст. 792 ЦК України, це передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування.

Специфіка обов’язків наймача, окрім загальних положень про договір найму (оренди):

1)         використовувати земельну ділянку відповідно до мети, яку визначено в договорі;

2)         здійснювати комплекс заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню земельної ділянки;

3)         утримуватися від порушень прав власників сусідніх земельних ділянок і суб’єктів сервітутних прав. [5, с.300]

 

1.3 Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями

 

Службове житло — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого органу відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприємство, установа або організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення — на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим органом ради за місцезнаходженням приміщення. Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" (п. 19) від 12 квітня 1985 р. за № 2 визначено, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому органі відповідної ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також тоді, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються службовими приміщеннями відповідно до правил про договір найму жилого приміщення, за такими винятками:

• наймачі службових приміщень не мають права бронювати жиле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення;

• не мають права змінювати договір найму жилого приміщення;

• при проведенні капітального ремонту їм не надається у постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше службове приміщення.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, може вимагати надання меншого службового жилого приміщення.

Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім'ї. Наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити у службове жиле приміщення, яке він займає, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди непотрібно.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними визначається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. за № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця).

Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.

Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівники, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов'язків, надання службових жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпечення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.

Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які, відповідно до законодавства, мають право працювати або навчатися в Україні.

Підставою для користування житлом є договір його оренди, який укладається власником або уповноваженою ним особою з громадянином, якому надається в користування службове житло.

В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхідності і в разі відсутності відповідного службового жилого приміщення, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути надано службове жиле приміщення, що не відповідає встановленим вимогам, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не нижче від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого приміщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.

Службові жилі приміщення надаються на час виконання робітникам, службовцям обов'язків, які потребують проживання в такому приміщенні, за рішенням адміністрації чи органу управління підприємства, установи, організації, у віданні яких є ці приміщення, затвердженим виконавчим органом відповідної ради.

У рішенні має бути зазначено, яку посаду займає або яку роботу виконує особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір цього приміщення, кількість кімнат у ньому та адреса.

Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення жилого приміщення, яке вони займають на даний час.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий орган відповідної ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утримання регулюються статтями 127—132 Житлового кодексу, "При-мірним положенням про гуртожитки", затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208.

Гуртожитки — це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебувають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будинків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу обласної, міської ради.

Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.

Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, установ, організацій у разі необхідності приймає рішення про використання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного статусу. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.

Житлове становище громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визначають їх права і обов'язки. Якщо службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом.

Права і обов'язки мешканців та адміністрації гуртожитку

Мешканці гуртожитку мають права і несуть закріплені за ними обов'язки. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право:

- користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами;

вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентарю, що стали непридатними;

- вимагати усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити туди своїх неповнолітніх дітей.

Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані: використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення; забезпечувати схоронність приміщень, обладнання та інвентаря; додержувати правил співжиття і правил внутрішнього розпорядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, місцях загального користування. Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов'язані здати все майно, що записано за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні повинні відшкодовуватися заподіяні збитки.

Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання та інвентарю провадиться винними особами або за їхній рахунок.

Мешканцям гуртожитку забороняється: провадити самовільно переобладнання та перепланування приміщень; захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи; зберігати в жилих приміщеннях, на балконах легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря; установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізори, магнітофони та радіоапаратуру, грати на музичних інструментах і створювати інший шум, що порушує спокій громадян; самовільно переселятися з одного приміщення в інше.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.

Підприємство, установа, організація, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов'язана утримувати його згідно з встановленими санітарними правилами, єдиними правилами та нормами експлуатації і ремонту житлового фонду; своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт будівлі та ремонт інвентарю; укомплектувати кожну кімнату меблями, постільними речами та іншим інвентарем відповідно до типових норм.

Керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установленого порядку і правил проживання.

На час проведення капітального ремонту гуртожитку, його мешканцям адміністрацією підприємства, установи, організації надається жила площа в тому самому або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені особи поселяються на площу, яку вони займали раніше. [7]

 


Информация о работе «Право власності в цивільному праві»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 65337
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
35922
0
0

... із співвласників, а решті – відповідну грошову компенсацію. Питання про виділення може поставити також кредитор співвласника з метою звернути стягнення на його частку у спільному майні. III. Правове регулювання права спільної сумісної власності. Іншим і також дуже важливим видом права спільної власності є право спільної сумісної власності. Правове регулювання цього права здійснюється ...

Скачать
183484
0
0

... , що тут визначено в арифметичному відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений. № 124. Система цивільного права України. Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті ...

Скачать
22568
0
0

... вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ...

Скачать
60167
0
0

... відносин, не пов'язаних з майновими, вони не дають яких-небудь пояснень і просто констатують, що такі, оскільки їхнє регулювання у вигляді захисту в особливо зазначених випадках передбачено законом, входять у предмет цивільного права [12,13]. Якщо ж і погодитися з тим, що перша група особистих немайнових відносин дійсно пов'язана з майновими відносинами, то саме по собі це ще не визначає їхньої ...

0 комментариев


Наверх