1.6 Відмінність договору управління майном від юридичних послуг

 

Договір управління майном

Відносини з управління майном безпосередньо регулюються гл. 70 ЦК України, а також галузевими законами, що передбачають встановлення управління у відповідній сфері діяльності: законами України від 19 червня 2003 р. № 978-ІУ "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", від 24 червня 2004 р. № 1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги" та іншими.

Згідно зі ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя специфічного права довірчої власності на отримане в управління майно. Тому, власне, цей договір розглядається як різновид договорів про передачу майна у власність.

За договором управління майном, відповідно, передається в управління майно.

Майном, як предметом договору управління майном, за ст. 1030 ЦК України можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Так, за Законом України "Про житлово-комунальні послуги" управитель за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд.

Частина 2 ст. 1030 ЦК України обмежує можливість грошових коштів бути предметом договору управління майном, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом. Такий виняток передбачений Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", який передбачає право управителя здійснювати управління коштами фонду фінансування будівництва та фонду операцій з нерухомістю.

Сторонами договору управління є установник управління та управитель.

За ст. 1032 ЦК України установником управління є власник майна - фізична або юридична особа будь-якої організаційної форми і незалежно від наявності у неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Управителем, в свою чергу, може бути суб'єкт підприємницької діяльності і не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, за Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" управителем є банк або інша фінансова установа.

Майно передається в управління на відповідний строк. Згідно зі ст. 1036 ЦК України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

Управитель здійснює управління майном за плату.

Відповідна плата встановлюється договором; також управителю відшкодовуються необхідні витрати, зроблені ним у зв'язку з управлінням майном. Він, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Так, згідно зі ст. 7 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" банк-управитель для досягнення мети управління майном, визначеної установниками фонду фінансування будівництва, перераховує частину отриманих коштів на фінансування будівництва. Решта коштів залишається в його управлінні. Вільні кошти на поточних рахунках фонду фінансування будівництва, які тимчасово не передані на фінансування будівництва, банк-управитель має право використовувати при здійсненні банківських операцій.

Управління здійснюється в інтересах установника управління або вказаної ним особи.

Згідно зі ст. 1034 ЦК України вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Проте він може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Істотними умовами договору управління майном є:

- перелік майна, що передається в управління;

- розмір і форма плати за управління майном (ст. 1035 ЦК України).

Крім того, зважаючи на вимоги ч. З ст. 180 ГК України, істотною умовою договору управління майном є строк дії відповідного договору.

Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. [6]

Юридичні послуги

Відповідно до ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У договорах про надання юридичних послуг нерідко містяться умови про «прийняття доручення», «виконання доручення» тощо, тобто, по суті, включаються елементи саме цього виду договорів. Відповідно договори про надання юридичних послуг регулюються не тільки загальними нормами про послуги (глава 63 ЦК), але й спеціальними нормами, які регулюють доручення (глава 68 ЦК). При цьому Закон України «Про адвокатуру» передбачає, що адвокати діють за дорученнями клієнтів, і про надання послуг не йдеться. Від такого розмежування залежать, зокрема, фінансові взаємовідносини сторін.

При укладенні й виконанні договорів про надання юридичних послуг слід зважати, чи надаються вони саме адвокатом чи просто юристом, якщо він витупає в ролі підприємця. Про це свідчить одна справа, яка розглядалася в господарському суді. Керуючись статтями 44 і 49 ГПК України і на підставі відповідного договору з клієнтом, адвокат звернувся до суду з клопотанням про стягнення з іншої сторони відповідної суми в якості судових витрат. Договір про надання юридичних послуг було складено належним чином, він також містив і суму, яку треба було сплатити за юридичні послуги. Але платіжне доручення, відповідно до якого адвокату були перераховані кошти за його послуги, призначалися йому не як адвокату, а як приватному підприємцю. Виходило, що угода підписувалася між клієнтом і адвокатом, а виконання здійснювалося між клієнтом і приватним підприємцем. Таким чином у господарського суду були підстави вважати, що були надані не адвокатські послуги, за які відповідно до Закону України «Про адвокатуру» і Правил адвокатської етики сплачується гонорар, а юридичні послуги, які надав приватний підприємець. Включення останніх до складу судових витрат чинним законодавством не передбачено. Тому суд відмовив адвокатові в задоволенні його клопотання.

Відповідальність сторін

Договірні відносини з надання юридичної допомоги будуються або на підставі надання одноразової юридичної допомоги, або шляхом абонентського обслуговування — тобто на постійній основі. Саме щодо останнього випадку неабияке значення має закріплення всього переліку прав і зобов’язань сторін, плати за юридичні послуги у відповідному договорі. Не завжди сторони договорів про надання юридичних послуг належну увагу приділяють питанням відповідальності сторін. Про важливість такого пункту свідчать проблеми, із якими стикаються як юристи, так і споживачі. Якщо сторони й намагаються у договорі якось узгодити взаємну відповідальність, то нерідко це робиться дуже розмито, не виходячи за рамки звичного кліше «у випадку порушення умов договору сторона, яка їх порушила, несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України». Саме завдяки таким формулюванням ускладнюється і притягнення до відповідальності винної сторони у випадку порушення договору, і стягнення відшкодування. Тому слід відзначити, що глава 63 ЦК, яка стосується надання послуг, не передбачає відповідальності замовника за порушення договору про надання послуг. Тому стягти ту ж неустойку або завдані збитки юристу буває складно. Нелегко добитися відшкодування збитків і клієнтам — вони просто побоюються подавати позови проти юристів, послугами яких вони незадоволені. Щоб відшкодувати збитки, потерпілій стороні необхідно довести факт збитків, завданих із вини іншої сторони, і обґрунтувати їх розмір, що на практиці дуже непросто зробити з огляду на специфічність юридичних послуг.

Найлегше довести невиконання зобов’язання у тому випадку, коли в договорі встановлено терміни надання послуг (наприклад, складання договорів до чітко визначеної дати), проте юридична послуга не надана вчасно. Але визначена в договорі дата може й «не спрацювати», якщо, наприклад, після винесення судом рішення, яке не задовольняє клієнта юридичної компанії, остання у передбачений законом строк не подає апеляцію і рішення вступає в силу. У таких випадках важко встановити, які саме збитки виникають внаслідок неналежного виконання юристами своїх обов’язків. Клієнту не менш складно довести факт збитків внаслідок неналежного ведення юристом справи в суді, а юристам — у випадку незадоволення клієнта те, що він зробив усе від себе залежне для позитивного вирішення справи. Очевидно, що специфіка юридичних послуг якраз і полягає в тому, що неможливо визначити точно ступінь вини правника в програші справи. До того ж у нашій державі судами нерідко виносяться необ’єктивні й незаконні рішення, а «крайнім» у такому випадку може виявитися саме юрист. Тому в деяких юридичних компаніях передбачається страхування професійної відповідальності юристів.

Неустойка

Найефективнішою формою відповідальності сторін у договорі надання юридичних послуг є неустойка, бо для її застосування не обов’язково мають бути нанесені збитки. Для неустойки достатньою підставою є порушення зобов’язання: наприклад, невчасне чи неповне надання юридичних послуг або ж їх оплата. Тому принципово важливо в договорі обумовити терміни й обсяги виконання взаємних зобов’язань. Справа в тому, що при порушені умов договору, відповідно до якого надаються юридичні послуги, не завжди завдаються збитки, але навіть якщо вони і є, довести їх і, особливо, їх розмір дуже проблематично. Такими підставами можуть бути ненадання вчасно консультацій, невчасне оформлення договорів, позовів, відсутність представника клієнта в судовому засіданні. Саме в таких випадках як вид відповідальності найкраще застосовувати неустойку. Слід пам’ятати, що якість надання юридичних послуг залежить не лише від юристів, але й від їхніх клієнтів, адже нерідко для складання тієї ж позовної заяви чи надання повної й всебічної консультації клієнт має надати всі необхідні документи. Проте трапляються випадки, коли, не володіючи достатньою інформацією щодо предмета послуг, саме з вини клієнта юрист дійсно надає послуги не найвищої якості, а клієнт залишається незадоволеним. [9]

 


Информация о работе «Право власності в цивільному праві»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 65337
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
35922
0
0

... із співвласників, а решті – відповідну грошову компенсацію. Питання про виділення може поставити також кредитор співвласника з метою звернути стягнення на його частку у спільному майні. III. Правове регулювання права спільної сумісної власності. Іншим і також дуже важливим видом права спільної власності є право спільної сумісної власності. Правове регулювання цього права здійснюється ...

Скачать
183484
0
0

... , що тут визначено в арифметичному відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений. № 124. Система цивільного права України. Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті ...

Скачать
22568
0
0

... вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ...

Скачать
60167
0
0

... відносин, не пов'язаних з майновими, вони не дають яких-небудь пояснень і просто констатують, що такі, оскільки їхнє регулювання у вигляді захисту в особливо зазначених випадках передбачено законом, входять у предмет цивільного права [12,13]. Якщо ж і погодитися з тим, що перша група особистих немайнових відносин дійсно пов'язана з майновими відносинами, то саме по собі це ще не визначає їхньої ...

0 комментариев


Наверх