Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

5. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Юридичний факт – факт реальної дійсності, з яким право пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Не всі обставини юридичними фактами.

Класифікація: 1 за юридичними наслідками: правоутворюючі – суб’єктивне право виникає вперше; правозмінюючі – приводять до змін правовідносин; правоприпиняючі – загибель речі, смерть особи. 2. За змістом: а) події (не залежать від волі осіб): абсолютні; відносні (відбуваються за волею осіб, а розвиваються поза їх волею); б) дії (воля спрямована на певні результати): правомірне (не суперечать принципам і вимогам закону): – акти (мають на меті створення юридичного результату): = адміністративні рішення; = правочини; = судові рішення; – вчинки (воля сторін не направлена на правовий результат (знахідка, рятування майна); неправомірні: – завдання шкоди (делікт); – порушення договору; – зловживання правом; – дії, здійсненні на підставі угод, визнаних недійсними; в) стани – важлива тривалість. 6. Цивільне правовідношення: поняття, структура, види

Правовідношення – вид соціальних зв’язків, врегульовані нормами права.

Риси цивільних правовідносин: суб’єкти є самостійними і рівними (це не завжди так);суб’єктивному обов’язку завжди кореспондує суб’єктивне право; основним юридичним фактом, який лежить в основі цивільних правовідносин є договір; мають переважно майновий характер.

Елементи цивільних правовідносин: підстави виникнення (юридичні факти); суб’єктний склад (ті, хто є учасниками (управомочена сторона і зобов’язальна)); зміст (суб’єктивні права і обов’язки); об’єкт (те, з приводу чого виникають відносини); санкції за невиконання (застосування примусових дій проти порушника).

Цивільні правовідносини – майнові і немайнові відносини, врегульовані цивільним правом, що виникають між відособленими та юридично рівними учасниками, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

Зміст цивільних правовідносин: суб’єктивні права і обов’язки. Суб’єктивне цивільне право – міра і вид дозволеної (можливої) поведінки суб’єкта цивільних правовідносин (певна міра можливостей).

Правомочності: 1. вимоги: на чужі дії (суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони належного виконання обов’язку; на власні дії; на захист (право вимагати застосування примусових заходів до правопорушника). Всі правомочності можуть бути не кожному виді цивільних правовідносин.

Суб’єктивний обов’язок – міра належної поведінки суб’єкта правовідносин, яка вимагає зробити певні дії (активний) або утриматись від їх здійснення (пасивний).

Структура правовідносин: проста (одна сторона зобов’язана, інша – управомочена); складна обидві сторони зобов’язані і управомочені).

Об’єкт цивільних правовідносин – предмет діяльності суб’єктів: матеріальні (речі, права, щодо надання речей); ідеальні (продукт інтелектуальної діяльності, особисті немайнові права і інформація); процес їх створення. Речі і права на речі – майно у вузькому смислі.

Суб’єкти: фізична особи; юридичні особи; держава; територіальні громади.

Види правовідносин: 1. за характером конкретизації осіб: абсолютні (невизначене коло зобов’язальних осіб); відносні (стосунки між визначеним колом осіб); загально регулятивні (відображаються зв’язок кожного з кожним). 2. за підставою виникнення: регулятивні (через них здійснюється регулятивна діяльність громадян і організацій); охоронні (пов’язані із застосуванням засобів державного примусу). 3. за поведінкою зобов’язальної сторони: активні; пасивні. 4. за об’єктом правовідносин: речові; зобов’язальні. 5. за об’єктом правовідносин: майнові (об’єктом відносин є майно); особисті немайнові (об’єктом є немайнові блага: честь, гідність).

7. Об'єкти цивільних правовідносин. Класифікація речей та її правове значення

Об’єкт цивільних правовідносин – все з приводу чого виникають і здійснюються права і обов’язки. Об’єкт – різні матеріальні і нематеріальні блага і процес їх створення, які становлять предмет діяльності суб’єктів. Діяння суб’єктів – дійсні об’єкти правовідносин.

Групи за природою: речі і інші майнові права; дії (роботи, послуги); результат творчої діяльності; інформація; особисті немайнові права.

За метаріальністью: матеріальні (речі і інше майно, дії щодо створення речей і їх поліпшення); нематеріальні (результат творчої діяльності, послуги, інформація, особисті немайнові права). Майно – використовується для визначення речей, це: у вузькому значенні речі і майнові права, зокрема право вимоги; у широкому значенні: речі і майнові права (активи), а також зобов’язання (пасиви). Речі – предмети матеріального світу, створені працею людини або оброблені людиною, які внаслідок цього мають матеріальну чи економічну вартість. Речі – матеріальні фізично осяжні блага, що мають економічну Фому товару.

Види: 1. за оборотоздатністю, тобто здатні бути предметом майнового обміну: речі, дозволені в обороті (тобто ті, що можуть бути предметом будь-якого правочину, мінятися і міняти власника); речі, обмежені в обороті (речі, які можуть належати лише встановленим особам і перебувати в цивільному обороті лише за спеціальним дозволом (зброя та боєприпаси; вибухові речовини; наркотичні і сильнодіючі речовини; дорогоцінні метали; засоби зняття інформації; спеціальні засоби індивідуального захисту)); речі, які не можуть бути предметом обігу і не змінюють власника (багатства континентального шельфу і морської економічної зони, об’єкти історичної і культурної цінності загального значення; об’єкти, що перебувають у зоні відчуження. 2. за ознакою зв’язку з землею: нерухомі, рухомі. 3. За самостійним значенням: головні; приналежні. 4. За критерієм прирощуванності: речі, які приносять приріст; приріст. 5 За ознакою індивідуалізації: індивідуально визначенні; родові. 6. За ознакою подільності: подільні; не подільні. 7. за ознакою витратності: споживні; неспоживчі. 8. складні речі; складні частини; цілісний майновий комплекс. 8. Поняття і види представництва. Поняття і форма довіреності

Представництво – правовідношення, в якому правочин, здійснений однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) в межах даних повноважень створює, змінює, чи припиняє цивільні права і обов’язки не для представника, а для особи, яку представляють.

Рівні представництва: між особою, яку представляють і представником (внутрішній характер); між представником і третьою стороною (зовнішній характер). Особливості представництва: права і обов’язки реалізуються за допомогою юридичних дій; представник діє від імені особи, яку представляє, не є представником особа, яка діє в інтересах іншої особи, але від власного імені; наслідки дій представника настають лише для особи, яку представляють, якщо не було перевищено повноважень представником; діяльність представника пов’язана з укладанням право чинів з третіми особами, не є представником особа, яка веде переговори про укладання право чинів в майбутньому; представник не може вчинювати правочини від імені особи, яку він представляє на користь собі або інших осіб, яких він представляє за винятком комерційного представництва. представник не можу вчинювати правочини, які за природою мають бути вчинені особисто.

Суб’єкти: особа, яку представляють (будь-який суб’єкт правовідносин); представник (фізична або юридична особа, наділені повноваженнями здійснювати юридичні дії від імені особи, яку представляють. Представник – повністю дієздатна особа. Юридична особа не може мати обмежень в статуті на здійснення цим видом діяльності); третя особа (особа, у якою з особою, яку представляють, виникають правовідносин в наслідок дії представника).

Сутність – діяльність представника з реалізації повноважень від імені та в інтересах особи, яку представляють. Повноваження – можливість представника здійснювати дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. Повноваження – суб’єктивне право, делеговане представнику в наслідок договору, адміністративного акту чи закону. Відносини між представником і особою, яку представляють, мають особистий, фідуціарний характер. Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреністю оформлюються відносини представництва, що ґрунтуються на договорі та акті органу юридичної особи. Видача довіреності – односторонній право чин, а тому згода іншої сторони не потрібна. Неповнолітні від 14 до 18 років можуть видавати довіреності лише на здійснення право чинів, які вони мають право укладати.

Види: разова, спеціальна (на здійснення однорідних дій); генеральна (на здійснення різ рідних юридичних дій).

Форми: письмова, має відповідати формі правочину, який представник має здійснити; нотаріальної форми потребують (довіреності, що укладаються в порядку передоручення; довіреності не право чини, що потребують нотаріального засвідчення); не потребують нотаріального посвідчення довіреності на отримання грошових виплат; довіреності від імені юридичних собі видаються відповідними органами і скріплюються печаткою.