Правочини: поняття, види

9. Правочини: поняття, види

Правочини – дії осіб, спрямовані на набуття, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків.

Особливості: це правомірні дії; впиняється між сторонами, що є рівноправними і мають право- і дієздатність; вольовий акт, направлений на юридичні наслідки.

Сутність: воля (мотивоване бажання особи досягти правового результату); волевиявлення (зовнішнє вираження волі, завдяки якому вона стає доступною для розуміння іншими суб’єктами). Правова мета, заради якої вчинюється правочин – підстава правочину. Юридичні наслідки, що виникають в результаті правочину – правовий результат.

Види:

1. за критерієм наявності сторін: односторонні (волю виявляє одна сторона – заповіт, довіреність, оголошення конкурсу, публічна обіцянка про винагороду. Односторонній правочин створює обов’язки для особи, яка його вчинила, а для інших осіб, лише за умови їх згоди); двосторонні (необхідне волевиявлення двох сторін, причому воно має бути зустрічне і узгодженим. Будь-які двосторонні правочини це договори); багатосторонні (потрібне волевиявлення більш ніж двох сторін. Це таж договори – установчий договір, домовленість про спільну діяльність).

2. за критерієм оплатності: оплатні (одна сторона повинна здійснити певну дію: сплатити гроші, надати товар, зробити послуги, виконати роботи – в обмін на здійснення дії іншою стороною. Оплатними можуть бути дво- та багатосторонні правочини); безоплатні (не передається нічого в обмін на дії однієї сторони. Односторонні правочини є безоплатними).

3. за критерієм моменту виникнення правовідносин між сторонами: консенсуальні (набирають чинності з моменту досягнення угоди по істотним умовам правочину. Консенсуальними є більшість правочинів); реальні (крмі угоди потрібна і передача речі, або вчинення інших дій: договори позики, дарування, схову (зберігання), перевезення вантажів).

4. за критерієм очевидності правової мети: казуальні (з яких видно, яку правові підставу має правочин); абстрактні (правочини, відірвані від правових підстав і не залежать від дійсності підстав: видача векселя).

5. за тривалістю: строкові (визначена загальна тривалість або позначена дата, до якої правочин є дійсним); безстрокові (не зазначено час, до якого договір є чинним і не зазначено тривалість. Можуть бути припиненні за вимогою будь-якої сторони, за умови попередження заздалегідь).

6. за межами класифікації: укладені під умовою (певною підставою щодо якої невідомо, чи настане вона. Водночас умова повинна бути здійснена юридично і фактично); фідуціарні (засновані на особливих договірчо-особистих, стосунках між сторонами: договори поруки, комісії, особистого найму. Ці договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку.

10. Правочини: форма і наслідки її недотримання

Форма правочину – зовнішнє відображення внутрішньої волі сторін. Праовичини можуть укладатися в усній формі, письмовій формі, шляхом здійснення конклюдентних дій, мовчання.

Усна форма – воля сторін висловлюється словами, важко визначити момент укладання договору і сам факт укладання. Види: ті, що виконуються в момент укладання між будь-якими сторонами, стороні надаються документи, що підтверджують факт укладання договору, це не стосуються фізичних осіб; правочини фізичних осіб на суму, що не перевищує максимуму (20 НПМДГ).

Конклюдентні дії – не встановлено обов’язкової форми, може укладатися шляхом вчинення сторонами дій, що свідчать про намір бути зобов’язаними за правочином.

Мовчання – має місто у випадках, передбачених законом.

Письмова форма: проста; нотаріальна (кваліфікована). Проста – складання єдиного документу, обмін листами з використанням засобів зв’язку. Використовується у таких випадках: правочин між юридичними особами, фізичною і юридичною особою, крім тих, що виконуються в момент укладання; правочини між фізичними особами, що перевищують максимум, крім договорів, що виконуються при укладанні; договір найму між фізичними особами більше одного року; договір позики на суму понад 50 грн; договір про неустойку; договір поруки; договір застави крім іпотеки; договір уступки вимоги і переведення боргу; договір довіреності.

Правочини повинні містити реквізити: обов’язкові (не дотримання яких тягне недійсність; недотримання яких тягне визнання не письмовими); не обов’язкові.

Наслідки не дотримання простої письмової форми не тягнуть недійсності правочину, а лише позбавляють сторону праву доводити факт і зміст правочину шляхом використання свідків.

Нотаріальна форма – використовується для правочинів, що виходять за межі звичайних і стосуються ключових інтересів сторін, лише у випадках, передбачених законом: купівля-продаж і міна житла за участю фізичних осіб; договори дарування на суму понад 500 грн; договори довічного утримання; договори на відчуження земельної ділянки; договори купівлі-продажу держаного майна в порядку приватизації; договори іпотечної застави; заповіти; шлюбні контракти; довіреності. Недотримання нотаріальної форми тягне недійсність правочину за винятком, коли одна сторона виконує обов’язки, а інша ухиляється від нотаріального посвідчення.

Реєстрація правочину – договір за умов встановлених в законі вважається укладеним після Державіної реєстрації.