Навигация
Об’єктивна сторона розбою
96068
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.2 Об’єктивна сторона розбою
У навчальній літературі зазначається, що об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання. Усі ознаки об’єктивної сторони складу злочину з точки зору їх описання в диспозиціях статей Особливої частини КК прийнято підрозділяти на дві групи: обов’язкові та факультативні. До обов’язкових ознак відносять діяння у формі дії чи бездіяльності, до факультативних – суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановку, спосіб і засоби вчинення злочину.
Поділ на обов’язкові та факультативні ознаки можливий лише тоді, коли йдеться про ознаки об’єктивної сторони складу злочину, тобто про сукупність ознак, сформульованих у законі.
Особливості будь-якого злочину знаходять своє вираження в зовнішніх проявах злочинної діяльності. Сукупність ознак, якими характеризуються ці зовнішні прояви злочинів прийнято йменувати об’єктивною стороною складу злочину.
Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство має реальний характер: здатне придушити волю потерпілого і примусити його передати майно винному [12, с. 140-141].
Таке визначення розбійних діянь створює уявлення, що одночасні вказівки законодавця на «напад» і «насильство» обумовлено відмінностями цих понять. Тому в юридичній літературі, присвяченій дослідженню розбою, прийнято давати визначення кожного з цих понять окремо.
В науковій літературі, яка застосовується різноманітні визначення поняття «напад». Так, В.А. Владіміров, аналізуючи викрадення, шляхом розбою, визначає сутність нападу в його складі як активна та раптова для потерпілого агресивна дія, яка створює реальну загрозу негайного та неминучого застосування насильства над особою, яка підверглася нападу, з метою заволодіння майном.
Дещо інше визначення поняття «нападу» пропонує Г.А. Кригер: «Напад при розбої, являє собою раптовий насильницький вплив на потерпілого, який може бути як відкритим, тобто потерпіла особа усвідомлює раптовий і ніким не помітний вплив на потерпілих, котрі й самі не можуть усвідомлювати факту нападу» [15, с. 96-97].
Слід зауважити, що одні автори взагалі не дають визначення розбійного нападу і не розкривають склад цього поняття, а інші напад фактично заміняють поняттям насильства, що являється найменшою мірою, неточним, бо така заміна не виражає самої суті нападу, що являє собою активні дії, які створюють реальну загрозу застосування насильства, але ще не саме насильство.
Будучи активним протиправним діянням, направленим на заволодіння чужим майном, розбійний напад створює реальну небезпеку застосування фізичного насильства до потерпілого, якщо він намагатиметься супротивляться вилученню майна. Напад являється потенціальним насильством. Вагомою ознакою нападу являється далі те, що прихована в ньому небезпека насильства реалізується шляхом фізичного впливу нападаючого на потерпілу особу, тобто воно повинно бути поєднане з таким насильством, котре реалізується або мускульним зусиллям нападаючого, саме його власною фізичною силою, або шляхом використання засобів насильства.
Не можна не вказати на те, що характерною рисою нападу є те, що в ньому можлива протяжність в часі, а іноді і у просторі. Напад – це процес, який починається в момент створення реальної небезпеки застосування насильства і закінчується разом з заволодінням майном та нападом, в силу досягнення винним його злочинної мети, погрози саме застосування насильства. Отже, до тих пір, поки злочинець не вилучив майно і не отримав можливості заволодіти викраденим, не побоюючись більше супротивляння, або не відмовився від злочину, його діяння продовжуються залишатися нападом, які реально приховують в собі небезпеку насильства. Хоча юридично розбій визнається закінченим з моменту початку нападу, поєднаним з насильством, або погрозою його застосування, фактично він закінчується лише тоді, коли злочинець, на його думку, остаточно придбав владарювання над викраденою річчю і може вже не побоюватись протидіянь майном зі сторони потерпілого або інших осіб.
Сказане дозволяє зробити висновок, що напад – це поняття, яке не тотожне поняттю насильства. Саме тому закон говорить про напад, поєднаний з насильством. Цей висновок підтверджується і тим, що напад може бути застосовано до одного, а насильство до іншого. Наприклад, якщо нападаючий вимагає від жінки гроші, погрожуючи негайно розправитися з її дитиною, не викликає сумнівів, що діяння винного створюють розбійний напад, поєднаний з насильством. З цього випливає, що розбійний напад – це активне протиправне діяння, яке створює реальну загрозу негайного застосування насильства до потерпілого, небезпечного для його життя або здоров’я, скоєне з метою заволодіння власним майном.
Форма нападу – прихована або відкрита – не являється суттєвою ознакою розбійного нападу. Сутність розбою полягає в тому, що злочинець у процесі нападу застосовує насильство з метою таким шляхом заволодіти його майном, що і обумовлює завищену небезпечність розбою порівняно з іншими злочинами проти власності [9, с. 80-82].
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями » від 23.12.2005 р. №13 під нападом озброєної банди розуміються дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка була в їх розпорядженні.
Що ж слід розуміти під кримінально-правовим поняттям «насильство» як способом вчинення злочинів проти власності? Великий тлумачний словник сучасної української мови трактує «насильство» як застосування фізичної сили до кого-небудь; застосування сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось. Тлумачний словник юридичних термінів під «насильством» розуміє фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу. Протиправність насильства зумовлюється тим, що воно порушує гарантоване Конституцією України право людини на особисту недоторканість.
Незважаючи на розмаїття думок з цього приводу, більшість науковців погоджується з такими ознаками насильства: його протиправність і суспільна небезпечність; активний характер поведінки, умисний характер; вплив на організм іншої особи, вплив проти її волі; здатність заподіювати шкоду здоров’ю або життю людини.
Незважаючи на те, що різні визначення насильства містять різні ознаки, всі вони мають одну загальну ознаку – сутність насильства полягає у фізичному або психічному впливі на іншу людину. Слід зазначити, що поняття «насильство» є досить складним, оскільки в кримінальному праві виступає в різних значеннях. Відповідно до кримінального закону, застосоване при розбої насильство є небезпечним для життя чи здоров’я. Під насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння [13, с. 90].
У співвідношенні з законодавчим визначенням розбійного нападу з метою заволодіння майном громадян повинно супроводжуватися застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого. Поняття «фізичне насильство» має три різні види впливу на потерпілого:
1) Вплив на тілесну недоторканість, здоров’я або життя людини;
2) Обмеження свободи особи;
3) Вплив на внутрішні органи потерпілого без порушення цілісності тканини організму.
Під фізичним насильством першого виду розуміється будь-який вплив факторів зовнішнього світу на організм людини, на його тілесну недоторканість (від спричинення фізичної болі і до найбільш інтенсивного його виду – вбивства).
Застосовуючи насильство, яке виражається у впливі на тілесну недоторканість, здоров’я або життя потерпілого, винний звертається до використання як своєї мускульної сили, так і зброї або інших предметів насильства. Насильство цього виду може бути застосовано і завдяки використанню тварин; можливе застосування насильства саме використанням різних їдких рідин.
Другий вид насильства – обмеження свободи, воно може розглядатися як елемент розбою лише при умові, що воно поєднане саме з впливом на організм потерпілого (зв’язування, насильницьке закриття в замкнутому приміщенні, закриття рота і тому подібне). Ці діяння носять насильницький характер бо нападаючий при їх виконанні впливає на тілесну недоторканість потерпілого. Саме ці фізичні зусилля нападаючого лишають потерпілого можливості надати супротивляння заволодінню майном, придушують його свободу. У тому випадку, якщо насильницьке позбавлення свободи являє собою небезпеку для життя або здоров’я потерпілого, воно складає елемент розбою, в іншому випадку насильницьке позбавлення свободи є ознакою насильницького грабежу.
Третім видом насильства являється фізичний вплив на внутрішні органи людини без порушення його тілесної недоторканості, наприклад, отруєння. Такий вид насильства, не поєднаного з нападом, не може складати ознаки розбою. Як правило потерпілий приймає отруйні або інші сильнодіючі речовини в результаті обману зі сторони винного, який має намір таким способом прибираємо в особі потерпілого перепону на шляху до майна. У юридичному відношенні подібні діяння майже не відрізняються від насильницького позбавлення свободи, при якому також відсутній напад. Та обставина, що заволодіння майном з застосуванням отруйних і тому подібних речовин являє собою значну суспільну небезпечність, повинно знайти відображення у кваліфікації діянь винного не лише як крадіжки або грабежу, але і грабежу.
Отже фізичне насильство можна визначити як суспільно небезпечний, протиправний, активний вплив на організм людини, який являє собою небезпеку для життя або здоров’я, скоєне проти його волі і застосоване у ролі засобу заволодіння чужим майном [9, с. 83-85].
Насильство при розбої може виражатися в погрозі застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого у випадку якщо він не передасть майно або не дасть згоди на його вилучення. Погроза насильством являється засобом впливу на психіку потерпілого і направлена на те, щоб примусити потерпілого підкоритися злочинним вимогам.
Обов’язковою ознакою психічного насильства при розбої є необхідність такого сприйняття потерпілим застосованої до нього погрози, коли вона уявляється йому здійсненою насправді. Ефективність погрози, яка сприймається потерпілим як реальної, не стає меншою при відсутності об’єктивних ознак, необхідних для її виконання. У зв’язку з цим розбій утворює і така погроза, яка хоча об’єктивно і не може бути реалізована, але яку потерпілий вважає у майбутньому реалізованою.
Визнання подібного роду погрози розбійним посяганням може бути обумовлено тим, що по ступеню впливу на психіку потерпілого погроза макетом або іншими предметами, які володіють зовнішньою схожістю зі зброєю, рівноцінна погрозі справжньою зброєю, а це означає, в тій же мірі, що і використання справжньої зброї, допомагає досягненню злочинного результату.
Для того щоб визнати, що застосоване злочинцем психічне насильство виразилося у порозі небезпечним для життя і здоров’я насильством, не обов’язково, щоб ця погроза виражалась у демонстрації зброї або заміняючи її предметів. Важливо лише встановити, що в тій обстановці, у котрій було скоєно злочин, така погроза могла впевнити потерпілого, що злочинець готовий вчинити над ним розправу. Психічне насильство при розбої може виражатися в погрозі зґвалтування, застосованим в цілях заволодіння майном потерпілої. Така погроза по ступені ефективності може бути прирівняна до погрози тяжкою шкодою, так як може оказати настільки сильний вплив на свідомість потерпілої, що вона сама передасть злочинцю потрібне майно.
Насильство може бути застосоване не лише по відношенню до власника майна або осіб, яким майно передане у володіння, користування або під охорону, але також і у відношенні до інших осіб, які випадково з’явилися на місті скоєння злочину, і які намагаються чинити опір виїмки чужого майна [5, с. 18-21].
Цілком зрозуміло, що будь-яке, навіть саме незначний розлад здоров’я обумовлює деяку небезпеку для життя потерпілого. Однак говорячи про поняття розбою о насильстві, небезпечним для життя, законодавець має на увазі таке насилля над потерпілим, яке створює безпосередньо загрозу його життю.
Таким насильством являються спроба задушення, викидання зі значної висоти, виштовхування на ходу з поїзда або інших транспортних засобів і деякі інші насильницькі дії. Навіть якщо в результаті такого насильства, застосованого з метою заволодіння чужим майном, і не причиняється шкоди здоров’ю потерпілого, скоєне повинно кваліфікуватися як розбій, оскільки у цих випадках реальна небезпека для життя потерпілого в момент застосування насильства неминуча.
У зв’язку із з’ясуванням поняття насильства виникає зацікавленість питання про кваліфікацію випадків заволодіння чужим майном шляхом застосування до потерпілого одурманюючих речовин. В теорії кримінального права це питання вирішується по-різному. А.А.Піонтновський і деякі інші автори висловлюють думку, що не може бути складу розбою в діяннях злочинців, які дають своїй жертві одурманюючу речовину, щоб, користуючись неусвідомленим станом потерпілого, викрасти його майно. Таке рішення цього питання обумовлюється тим, що у випадках застосування одурманюючих речовин відсутнє усвідомлення потерпілим факту застосування над ним насильства.
Іншу точку зору висловлюють А.Ч.Ігнатов та М.Б.Гугучія. на їхню думку, будь яке застосування одурманюючих речовин до потерпілого з метою заволодіння його майном повинно розглядатися як розбій. Ця позиція являється найбільш вірною. Стосовно діючого кримінального законодавства ця точка зору уточнюється тим, що для кваліфікації подібних діянь, як розбою, необхідно, щоб застосовуючи злочинцем одурманюючі речовини були небезпечними для життя або здоров’я потерпілого. Застосування впливу на потерпілого шляхом застосування сильних одурманюючих або отруйних речовин по тяжкості шкідливості, яку може бути причинено здоров’ю потерпілого, не відрізняється від застосування небезпечного для здоров’я фізичного насильства.
Що ж стосується відсутності усвідомлення потерпілим факту застосування по відношенню до нього одурманюючих речовин, то і ця обставина не може виключити відповідальності за розбій. У судовій практиці не рідко бувають такі випадки, коли злочинець, розраховуючи застати потерпілого зненацька і тим самим забезпечити більшу надійність досягнення злочинної мети, скоює напад із засади, по відношенню до сплячих, нетверезих та інших осіб, неспроможних с силу яких-небудь причин застосувати опір. І хоча у всіх цих випадках також відсутнє усвідомлення потерпілим того,що відбувається, ті ж автори не відмовляються від того, що такі діяння повинні кваліфікуватися як розбій.
Більш обережним підходом до кваліфікації діянь повинен мати місце в тих випадках, коли безпорадний стан потерпілого досягається шляхом споювання його алкогольними напоями. Відповідальність за розбій у подібних випадках може наступати лише тоді, коли потерпілого змусили вжити алкоголь насильно (наприклад, шляхом погрози). У випадках добровільного вживання алкогольних напоїв відповідальність за розбій виключається [5, с.16-18].
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року № 10 «застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати яр розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків» [4, п.10].
Особливістю об’єктивної сторони розбою являється те, що законодавець визнає цей злочин закінченим з моменту застосування насильства до потерпілого, незалежно від того, викрав злочинець майно чи ні.
У всіх випадках, коли діяння винних містять в собі елементи фізичного чи психічного насильства, небезпечних для життя і здоров’я, застосованого з метою заволодіння майном потерпілого, відповідальність повинна наступати за закінчений розбій навіть при умові, якщо в силу випадково змінених обставин або активного опору потерпілого, злочинцю не вдалося довести злочинний намір до кінця.
Розбій буде мати місце і тоді, коли злочинець почав таємне або відкрите викрадення чужого майна без насильства, застосовує насильство у процесі виїмки майна для того щоб остаточно заволодіти ним.
Безпосередній зв'язок насильства і викрадення майна при розбої є у причинному зв’язку викрадення від застосування насильства. Оскільки заволодіння майном не являється обов’язковим елементом складу розбою, встановлення причинного зв’язку необхідне лише в тих випадках, коли злочинцю вдалося довести злочинний намір до кінця.
Щодо місця, часу і способу вчинення злочину являють собою сукупність конкретних умов, в яких здійснюється злочинне діяння та наступає злочинний результат, вони надають суттєвий вплив на скоєне діяння, направляють розвиток причинного зв’язку, обумовлюють характер і ступінь тяжкості наставши шкідливих наслідків.
Встановлення міста, часу, способу скоєння розбоїв дозволяє виявляти обставини об’єктивного характеру, які сприяють їх вчиненню. Виявлення цих обставин, їхнє узагальнення та аналіз дозволяють виробити загальні і приватні заходи, направлені на усунення злочинів [5, с.26].
Отже під нападом у складі розбою слід розуміти, як правило, раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним. За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку від крадіжки, з іншого від грабежу.
Напад органічно пов'язаний з фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер – виступає способом заволодіння майном, або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого, а й внутрішні, а також інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров’я потерпілого. У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не охоплюється складом розбою. Такі дії винного, залежно від обставин справи, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти життя та здоров’я особи або злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому в заволодінні чужим майном.
Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.
Розбій – усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.
Похожие работы
... літературі XIX-XX століть не склалося усталеної думки з цього питання. Їх ототожнювали В.І. Синайський [172][98], В.П. Грибанов [44][99], А.В. Малько [131][100], У. Маттеі [134][101]. Розмежовують межі та обмеження права власності такі дореволюційні та сучасні правники, як В.І. Курдиновський [119][102], В.І. Крусс [158][103], М.А. Нагорна [158][104], О.О. Михайленко [137][105]. Висловлене й інше ...
... вирішеності конфліктної проблеми. Американський конфліктолог М. Дойч головним критерієм успішного розв'язання конфлікту вважає задоволення сторін його результатами. Деякі вітчизняні конфліктологи називають показниками конструктивного розв'язання конфлікту ступінь вирішеності (усунення) суперечності, яка лежала у підґрунті конфлікту, та перемогу в боротьбі того із опонентів, що був правий. З цим ...
... тільки судом слугує захисту прав та свобод громадян, в тому числі тих, яким призначається покарання за скоєний злочин. До загальних підстав призначення покарання мають пряме та безпосереднє відношення принципи кримінальної відповідальності. В числі цих принципів в КК названі: законність, рівність громадян перед законом, наявність вини, справедливість, гуманізм. Суд, призначаючи особі, яка ...
жає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не називає того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням ...
0 комментариев