Навигация
Суб’єктивні ознаки розбою
96068
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Суб’єктивні ознаки розбою
Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив та мета злочину.
Вина – обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути суб’єктивної сторони складу злочину, а значить і кримінальної відповідальності. У діючому КК України передбачені дві форми вини: умисел і необережність[6, с. 45].
Мотив і вина – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Не всі склади містять у собі певні мотиви і вину. Мотивом злочину визнається внутрішнє спонукання, яким керується суб’єкт при вчиненні злочину. Мотив це рушійна сила злочину. Він визначається потребами людини, його інтересами, а при вчиненні злочину набуває протиправного характеру. Мотив властивий лишу умисним злочинам. В умисних злочинах мотив пов'язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком.
Мета злочину – це уявний результат, якого прагне досягти винний вчиняючи злочин. Важливе місце вина посідає лише в умисних злочинах[6, с. 54].
Суб’єктивні ознаки складу злочину включають в себе суб’єктивну сторону і суб’єкт злочину.
Розбій з суб’єктивної сторони характеризується прямим умислом та наявністю спеціальної мети – викрадення чужого майна. Винний визнає суспільну небезпечність своїх дій і бажає їх настання[16, с. 60].
Питання суб’єктивної сторони злочину та складу злочину досліджували у своїх працях В.І. Борисов, Б.С. Волков, П.С. Дагель, В.П. Ємельянов, Г.А. Злобін, О.М. Ігнатов, Л.М. Кривоченко, Б.С. Никифоров, О.І. Рарог, М.В. Семикін та інші, але деякі питання досі залишаються дискусійними, їх вирішення має пряме відношення для характеристики суб’єктивної сторони розбою [10, с. 98].
2.1 Суб’єктивна сторона розбою.
Суб’єктивна сторона розбою, передбаченого ст.187 КК України та деякими іншими статтями КК, характеризуються низкою особливостей, зумовлених тим, що цей базовий склад злочину передбачений в кримінальному законі як формальний усічений склад, тобто, відповідно до конструкції цього злочину, злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні. А при розгляді розбою як конкретного акту вольової поведінки людини, вчиненого в реальній дійсності, вказується на те, що цей злочин складений, оскільки складається з двох взаємопов’язаних злочинних діянь, а саме: насильства над особою і заволодіння чужим майном, які утворюють один, одиничний злочин [10,с.98].
Законодавство України визначає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише та особа, яка винна у скоєнні злочину, тобто умисно або через необережність скоїла передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.
У юридичній літературі прийнято, характеризуючи суб’єктивну сторону розбою, вказувати на те, що при вчиненні цього злочину вина може виражатися лише у формі прямого умислу. При цьому зазвичай вказується, що винний повинен визнавати суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачати суспільно небезпечні наслідки цих діянь і бажати їх настання.
Розбій складається з посягання на власність і посягання на особу. Така направленість, розбійних діянь викликає необхідність проаналізувати характер психічного відношення винних до кожного з посягань.
Прямий умисел по відношенню до власності виражається у тому, щоб протиправно вилучити чуже майно.
Крім визнання суспільної небезпечності факту вилучення чужого майна, суб’єктивна сторона розбою характеризується наявністю у суб’єкта корисливої мети, яка проявляється у тому, щоб обернути викрадене майно у свою користь.
Ця мета досягається у результаті протиправного вилучення чужого майна. Злочинець при розбої свідомо обирає насильницький спосіб вилучення майна, який сам по собі утворює посягання на інший об’єкт – особу.
Психічне ставлення особи до насильства, яке застосовується нею по відношенню до потерпілого, має дещо інше значення. Якщо мета заволодіння майном повністю охоплює особу і вона стрімко намагається її досягти, то в насильстві злочинець баче лише засіб для досягнення цієї мети.
Досить рідко особи, які скоюють розбійні напади, скоєння шкоди здоров’ю потерпілому вважають для себе не менш значимим, ніж заволодіння майном потерпілого. Це може мати місце тоді, коли, наприклад, розбій вчиняє особливо небезпечний рецидивіст, впевнений у тому, що будь-який «гуманізм» по відношенню до жертви недопустимий, що потерпілого потрібно знищити, так як він може допомагати при викриттю злочину.
Частіш за все насильственний спосіб заволодіння майном обирається злочинцем не у зв’язку з тим, що заподіяння шкоди потерпілого для нього настільки ж бажане, як і заволодіння майном, а тому, що в даній обстановці цей спосіб здається йому найбільш надійним засобом досягнення поставленої мети.
Однак у теорії кримінального права при аналізі прямого умислу прийнято вважати, що бажання наслідків має місце не лише у тому випадку, коли вони розглядаються винним у якості кінцевої мети злочинної діяльності, але і в тому, коли винний розглядає їх у якості необхідного елементу досягнення цього кінцевого результату.
Такого розуміння «бажання» настання суспільно небезпечних наслідків не виключає необхідність дослідити можливі відтінки вольового та інтелектуального елементів прямого умислу по відношенню до насильства, оскільки виявлення особливостей психічного відношення особи до застосованого ним насильства дозволяє більш точно визначати ступінь суспільної небезпеки винного.
Матеріали для дослідження суб’єктивної сторони розбою повинні черпатися з оцінки об’єктивних властивостей використаного злочинцем насильства. Це стає особливо зрозумілим, якщо розглядати окремо відношення винного до фізичного та психічного насильства. При розбої, поєднаним з фізичним насильством умисел винного нерідко буває неконкретизованим. Застосовуючи насильство і усвідомлювати можливість спричинення потерпілому небезпечних для здоров’я пошкоджень, винний не завжди ясно уявляє себе, якими конкретно можуть виявитися ці пошкодження. Частіше за все це буває при насильницьких діяннях, які виражаються у побитті потерпілого, коли ступінь тяжкості тілесних пошкоджень залежить від кількості та сили ударів, від фізичної сили і стану здоров’я потерпілого і ряду інших обставин, при яких вчиняється злочин.
При неконкретизованому умислі відповідальність винного визначається по результатам, які настали. Як розбій кваліфікуються насильницькі діяння, які підпадають під ознаки насильства, небезпечного для життя та здоров’я.
Залежність кваліфікації діянь винного від результату який настав може бути пояснена тим, що винні, хоча і не уявляють собі розмір шкоди, який може бути причинений потерпілому, завжди усвідомлюють небезпечність своїх насильницьких діянь для здоров’я потерпілого взагалі та застосування їх, як би заздалегідь миряться з будь-яким наслідком.
Як зазначалося вище, у випадках застосування насильства, небезпечного для життя, діянь винних кваліфікуються як розбій і в тому випадку, коли насильницькі діяння не заподіяли потерпілому ніякої шкоди. Притягнення до відповідальності за розбій незалежно від результату насильства в цих випадках мотивується тим, що застосовуючи таке насильство, злочинець не може не віддавати собі явний звіт у небезпеці своїх діянь для життя потерпілого.
При розбої, поєднаним з фізичним насильством, усвідомлення суспільної небезпечності наставших або тих, що можуть настати наслідків завжди співпадає з усвідомленням винним соціальної небезпеки своїх діянь. Цінність і важливість таких благ, як життя і здоров’я, настільки явні та зрозумілі будь-якому, що у випадках застосування небезпечного для життя чи здоровя фізичного насильства не можуть мати місця сумніву злочинця або недостатньо ясне розуміння дійсної суспільної небезпечності скоєних ним діянь.
При розбої поєднаним з психічним насильством, інтелектуальне і вольове відношення особи до застосованої нею загрозою може відрізнятися. Звичайно, особи, які погрожують потерпілому зброєю або іншими предметами, які можуть спричинити тяжку шкоду здоров’ю, як правило, не менш небезпечні, ніж ті, котрі без попередніх погроз починають застосовувати фізичне насильство. Практика показує,що озброєні злочинці не рідко застосуванню фізичного насильства передують погрози, котрі негайно реалізують, звернувши увагу на тому, що вони не призводять до впливу на жертву.
Однак зустрічаються і такі випадки, коли винний, використовуючи погрозу, розраховує досягти заволодіння майном потерпілого, впливаючи виключно на його психіку,не маючи дійсно наміру причиняти шкоду.
Такі особи не завжди достатньо явно усвідомлюють соціальну небезпечність своїх діянь, оскільки вважають, що шкоди потерпілому вони не заподіяли і не збирались заподіювати, а лише злякали потерпілого.
Однією з підстав кваліфікації таких діянь, як розбій, являється усвідомлення винним того, що потерпілий сприймає погрозу, як реальну та не буде сперечатися заволодінню цим майном. Про таку свідомість винний може виявити характер самої загрози, а також обстановка скоєна злочинцем злочину. Наприклад, застосування психічного насильства декількома особами, скоєне в пізній час у безлюдному місці, не може не викликати у винних усвідомлення того, що навіть заявлена ними словесна погроза, не підкріплена демонструванням зброї, створює у потерпілого впевненість, що у випадку протистояння ця погроза буде реалізована. Створення ефективності своїх діянь тим більш на вигляд, коли злочинець застосовує при розбої насильство, небезпечне для життя потерпілого.
Оцінка психічного відношення особи до застосовуваної по відношенню до потерпілого погрози повинна застосовуватися не лише з урахуванням створенням винним її ефективності, але і з урахуванням ступеня реальності погрози.
Як показує практика, помилкова думка винних відносно соціальної небезпеки психічного насильства доволі часто призводить до того, що вони, не бажаючи в дійсності причиняти потерпілому реальної шкоди, намагається в той час обернути погрозу у таку форму, щоб вона була максимально діючою. Це виражається у тому, що винні погрожують потерпілому найстрашнішою розправою, роблячи такі заяви як «вб’ю», «заріжу», «задушу», «повиколюю очі» і тому подібне. Для створення такої обстановки,що потерпілий не зможе уникнути розправи, злочинці застосовують макетів зброї або інших предметів, які нагадують зброю
У судовій практиці зустрічаються справи, коли злочинці заволодівають майном потерпілого, погрожуючи ключем, розчіскою направленими на потерпілого, як зброя. Небажання таких осіб застосовувати фізичне насильство у окремих випадках знаходить підтвердження в тому, що вони починають тікати при найменшій спробі потерпілого застосувати опір або відпускають потерпілого, не причиняючи йому ніякої шкоди, якщо не виявляють у нього майна.
При оцінці особистості таких винних не можна не враховувати того, що вони менш суспільно небезпечні по відношенню з особами, які при погрозі виявили бажання заподіяти реальної шкоди здоров’ю.
Як фізичне так і психічне насильство при розбої є засобом заволодіння чужим майном, застосовується після того, як у злочинця виникла корислива мета.
Не буде складу розбою, якщо мета заволодіння майном виникла у винного після застосування насильства до потерпілого з будь-якого другого приводу, наприклад, з метою помститися.
У судовій практиці виникає питання про кваліфікацію викраденого майна, яке було скоєне після зґвалтування потерпілої, заподіяного із застосуванням небезпечного для життя або здоровя насильства. Мається на увазі випадки, коли небезпечні для життя або здоров’я насильство застосовується винним з метою скоєння статевого акту і лише після зґвалтування у винного виникає умисел на заволодіння майном потерпілої і він, не повторюючи насильницьких дій, на очах у потерпілої викрадає її майно [5, с. 27-34].
Усвідомлення винним суспільної небезпечності розбою передбачає фактичне розуміння ним характеру та соціального значення тих суспільних відносин, на які він посягає, скоюючи злочин, розуміння змісту своїх діянь, а також розуміння фактичних обставин скоєного. Інтелектуальний момент розбою, таким чином, заклечається в усвідомленні винним мінімального набору юридично значимих фактичних обставин, які створюють об’єктивну цього злочину: протиправність, спосіб виїмки майна, неналежність майна і тому подібне. Умислом винного повинна охоплюватися обставина, що в нього відсутні будь-які права на майно, незаконно перетворюючи у свою власність або власність інших осіб, тобто умисел винного направлений саме на безоплатне заволодіння чужим майном.
Вольовий момент розбою характеризується направленістю волі винного на заволодіння чужим майном.
Бажання – це воля, мобілізована на досягнення поставленої мети. Скоюючи розбій, винний бажає саме здійснення вказаних діянь, що являються необхідними і достатніми для кваліфікування його діянь за вказаною статтею КК України. Особа не може не бажати результату свого діяння, однак бажання настання результату не має значення для оцінки його діяння як розбій [16, с. 60].
Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину і основний елемент суб’єктивної сторони злочину не вичерпує суб’єктивної сторони злочину. Зазначене вище дає вказівку на те, що важливу роль при характеристиці суб’єктивної сторони злочину відіграє мотив і мета. Мотив і вина, як самостійні психологічні ознаки взаємопов’язані між собою і лише в своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, вони є характерними для будь-якої свідомої вольової поведінки людини, в їх підґрунті лежать потреби, інтереси людини[12, с. 100].
Суб’єктивна сторона таких злочинів характеризується виною у формі прямого умислу та корисливою метою. Здійснюючи розбій, винний усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій, передбачає можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажає їх настання. Ці наслідки мають місце у спричинені матеріальної шкоди потерпілому й отриманні майнової вигоди винним.
Аналіз змісту умислу стосовно аналізованого діяння свідчить, що це злочинне посягання за своїм характером і спрямованістю може бути віднесене до злочинів, суспільна небезпека, злочинна сутність і зміст яких достатньо очевидні кожній людині. Будь-яка людина усвідомлює, що вкрасти будь-яку річ або відібрати її силою – означає скоїти злочин.
Таким чином, суб’єкт злочину усвідомлює, що він незаконно і безоплатно, використовуючи насильство, вилучає чуже майно, яке йому не належить. Передбачаючи спричинення своїми діями майнової шкоди власникові або іншому законному володільцю майна, винний бажає заволодіти таким майном з метою обернення його на свою користь і тим самим бажає настання цієї майнової шкоди.
Спрямованість умислу у насильницьких злочинах проти власності визначається корисливою метою. Сутність користі полягає у прагненні винного задовольнити свої матеріальні потреби за чужий рахунок, шляхом вилучення майна, на яке у нього не має права. Корислива мета – усвідомлений злочинний результат, до досягнення якого прагне винний, і має місце у випадках злочинного обернення чужого майна винним на свою користь.
Мотив у насильницьких злочинах проти власності, є, як правило корисливим. Однак корисливий мотив не є обов’язковою ознакою цих злочинів. Оскільки при вчиненні розбійного нападу групою осіб не всі учасники можуть керуватися корисливими мотивами, їх поведінка може зумовлюватися іншими потребами, наприклад, допомога іншій особі, досягнення «поваги» з боку інших. Іншими словами, для визначення корисливої мотив діях винного при скоєнні посягання на власність необхідно встановити його бажання розпоряджатися чужим майном на власний розсуд, незалежно від того, чи звернув він це майно у свою користь, чи розпорядився ним іншим чином – як своїм власним [11, с. 120].
Проаналізуючи вищезазначену інформацію можна зробити висновок, що погроза при вчиненні розбою повинна бути дійсною та реальною, тобто викликати у потерпілого впевненість у її здійсненні. Фізичне та психічне насильство при розбої може бути застосоване до: 1) власника майна; 2) осіб, у віданні або під охороною яких знаходиться майно; 3) сторонніх осіб, які намагаються перешкодити вилученню майна; 4) інших осіб [13, с. 92].
Момент закінчення злочину має суттєві відмінності порівняно з іншими формами розкрадань. Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти приватної власності» від 06.11.2009р. №10 «розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні» [4, п.6].
До структури суб’єктивної сторони розбою, окрім вини у формі прямого умислу, входить і корислива мета. Необхідність наявності корисливої мети у винного при розбійному нападі випливає з ч.1 ст.187 КК України, яка вказує на мету розкрадання майна.
Для кваліфікації дій винного як розбою необхідно, щоб напад на потерпілого і застосування до нього насильства були вчинені злочинцем з метою заволодіння чужим майном, інакше дії винного необхідно кваліфікувати за іншими статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.
Розбій вчиняється з прямим умислом. Винний усвідомлює, що він протиправно, із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров’я особи, обертає майно на свою або іншої особи користь, і бажає цього. Мотив при розбої, як правило, корисливий. Однак він не є обов’язковою ознакою розбою [13, с. 92-93].
Похожие работы
... літературі XIX-XX століть не склалося усталеної думки з цього питання. Їх ототожнювали В.І. Синайський [172][98], В.П. Грибанов [44][99], А.В. Малько [131][100], У. Маттеі [134][101]. Розмежовують межі та обмеження права власності такі дореволюційні та сучасні правники, як В.І. Курдиновський [119][102], В.І. Крусс [158][103], М.А. Нагорна [158][104], О.О. Михайленко [137][105]. Висловлене й інше ...
... вирішеності конфліктної проблеми. Американський конфліктолог М. Дойч головним критерієм успішного розв'язання конфлікту вважає задоволення сторін його результатами. Деякі вітчизняні конфліктологи називають показниками конструктивного розв'язання конфлікту ступінь вирішеності (усунення) суперечності, яка лежала у підґрунті конфлікту, та перемогу в боротьбі того із опонентів, що був правий. З цим ...
... тільки судом слугує захисту прав та свобод громадян, в тому числі тих, яким призначається покарання за скоєний злочин. До загальних підстав призначення покарання мають пряме та безпосереднє відношення принципи кримінальної відповідальності. В числі цих принципів в КК названі: законність, рівність громадян перед законом, наявність вини, справедливість, гуманізм. Суд, призначаючи особі, яка ...
жає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не називає того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням ...
0 комментариев