Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання

2.         Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання

Норми:

Ø   їх дозвільна спрямованість – дозволи, а не заборони (як виняток);

Ø   диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.

За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.

Особливості цивільно-правових відносин. Класифікація правовідносин:

1)         загальне (і конкретне) правовідношення – такий вид правового зв’язку між суб’єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб’єктів правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії – державний реєстр юридичних осіб;

2)         особисті немайнові і майнові;

3)         абсолютні і відносні за структурою правових зв’язків;

4)         регулятивні та охороню вальні.

Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов’язків, їх симетричність.

Конкретні правовідносини – власні, особисті немайнові, творчі і т.д.

Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.

За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов’язок в усіх інших осіб. Це, наприклад, особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку), правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.

Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов’язаній особі, яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах завжди визначений суб’єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі – боржнику.

Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні. Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.). Порушення прав у відносних правовідносинах не тягнуть виникнення особливих охоронюваних відносин, відповідальність передбачається і реалізується в межах самого регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов’язаннях охоронюване правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення порушення.

Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.

Цивільні правовідносини як спосіб реалізації цивільно-правових норм звертають особливу увагу на юридичні факти.

Юридичні факти – правочини, адже цивільне право регулює як правило нормальне життя, яке не порушує загальних засад функціонування суспільства.

Юридичні факти поділяються на:

Ø   дії;

Ø   події;

Лише цивільне право пов’язує виникнення правовідносин з подіями (народження, смерть, форс мажорні обставини і т.д.).

Переважну більшість все ж складають юридичні факти, які мають вольовий характер – дії. Дії поділяються на:

Ø   правомірні;

Ø   неправомірні – делікти.

Правомірні дії є основою і за метою поділяються на:

ü   цілеспрямовані (юридичні акти);

ü   нецілеспрямовані (юридичні вчинки).

Юридичні вчинки: створення об’єктів інтелектуальної власності.

Вчинків значно менше від актів. Серед юридичних актів правочин посідає провідне місце.

Юридичні акти – рушійна сила, яка запускає цивільні правовідношення.

Законодавець надає особливе значення правовій нормі, порівняно з іншими соціальними нормами. Законодавець передбачає примусове виконання правових норм.

Примусові заходи в механізмі цивільно-правового регулювання важливі і необхідні, і мають свої особливості.

Цивільне право – приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.

3.         Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків

Особливості:

Ø   заходи відповідності мають майновий характер;

Ø   санкції встановлюються на користь потерпілої особи;

Ø   хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої сторони;

Ø   хоча вони застосовуються публічним органом – судом, але встановлюватися вони можуть не лише законом, а й договором.

Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного обороту.

Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишається механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правових норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. Держава в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль (встановлює заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).

4.         Ефективність цивільно-правового регулювання

Ефективність цивільно-правового регулювання визначається, коли дають відповідь на питання:

1)         чи діє норма, встановлена законодавством, чи використовують її, чи не є вона мертвою? (соціологічне дослідження);

2)         якщо норма застосовується, то наскільки вагомими є порушення цієї норми. Слід проаналізувати, чому мають місце порушення цієї норми, чим вони обумовлені, наскільки адекватними є заходи примусового впливу і чи попередять вони в майбутньому порушення правових норм. Слід досліджувати судову практику.