Значення юридичних фактів в цивільному праві

3. Значення юридичних фактів в цивільному праві.

Дефектність юридичних фактів

 

В історії нашої держави за існування державного централізованого регулювання економіки на формування змісту цивільно-правових відносин значний вплив мали планові акти з розподілу товарів і продукції тощо, що є різновидом адміністративних актів. В умовах ринкової економіки підставою виникнення цивільних прав і свобод виступають якісно інші акти. Так, одним з основних засобів упорядкування ринкових відносин є ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Видача державними органами або органом місцевого самоврядування будь-якому суб'єктові права ліцензії означає надання йому права здійснювати певні види діяльності (наприклад, надання юридичних, банківських, аудиторських послуг і т. п.) або укладати певні угоди (наприклад, зовнішньоекономічні угоди, валютні операції тощо).

Спільним між угодами та адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії і здійснюються зі спеціальним наміром спричинити відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим між ними існують і відмінності. По-перше, адміністративні акти можуть бути здійснені тільки органом державної влади і місцевого самоврядування, в той час як угоди укладаються суб'єктами цивільного права. По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди спричинюють виключно цивільно-правові наслідки. По-третє, орган, який здійснив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цих правовідносин, у той час як особа, що уклала угоду з метою встановлення цивільних правовідносин, неодмінно стає їх учасником.

Особливий різновид юридичних актів — судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення про визнання права власності на самовільну забудову за умов, що земельну ділянку у встановленому порядку буде надано забудовникові; про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні.

В юридичній літературі існують різні думки щодо питання про природу стану в системі юридичних фактів. Одні автори, крім поділу юридичних фактів на події та дії, в самостійну групу виділяють стани (А. К. Стальгевич), інші не визнають за станами значення юридичних фактів і стверджують, що значення юридичного факту мають лише ті зміни, які в ньому відбуваються.

Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини. Так, глава 25 ЦК України передбачає можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин майнового найму. Однак для того, щоб вказані цивільні правовідносини виникли, необхідно укласти угоду, передбачену ст. 256 ЦК України.

Вже існуючі правовідносини майнового найму можуть бути змінені на правовідносини купівлі-продажу, якщо сторони дійдуть до відповідної угоди і змінять уже існуючий договір. Нарешті, правовідносини майнового найму можуть бути припинені достроково на вимогу наймодавця при настанні одного з юридичних фактів, передбачених ст. 269 ЦК України.

Значення юридичних фактів у цивільному праві не вичерпується тим, що вони є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Такі юридичні факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності.

Однак не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом.

Таким чином можна зробити висновок, що юридичний факт характеризується двома чинниками: наявністю явищ зовнішнього світу (життєві обставини) і визнання їх державою юридичними фактами. Одні й ті самі факти можуть бути або не бути юридичними залежно від того, як до них ставиться держава в даний період. Така життєва обставина, як смерть громадянина або ліквідація юридичної особи як підстава припинення зобов'язань

Стаття 4 ЦК України передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини (цивільні права та обов'язки):

Ø   угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч й не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать;

Ø   адміністративні акти;

Ø   відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;

Ø   заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

Ø   події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Разом з тим закон підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Визнається можливим виникнення цивільних прав та обов'язків з "інших дій громадян і організацій". Дане положення має надзвичайно важливе значення для цивільного законодавства, яке, на відміну від кримінального, має справу перш за все не з аномальними явищами, а з нормальним розвитком економічного обороту. Сучасний рівень розвитку економічного обороту робить неможливим закріплення у цивільному законодавстві всіх без винятку юридичних фактів. Потреба в таких юридичних фактах може виникнути цілком несподівано і безвідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві і передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, спричинюють відповідні правові наслідки, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Таким чином, під юридичними фактами в цивільному праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і перш за все виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, що називається складним юридичним фактом, або юридичним cклaдoм. Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, увесь комплекс фактів.

В процесі встановлення юридичних фактів нерідко виявляється, що вони мають різного роду недоліки, дефекти. В одних випадках ці дефекти пов'язані зі змістом юридичного факту (наприклад, відсутність необхідного стажу), в інші - із зовнішньою формою його вираження й закріплення (наприклад, дефект у документі, що засвідчує стаж).

Юридичний факт дефектний у тих випадках, коли його ознаки не відповідають моделі, закріпленої в гіпотезі юридичної норми.

Дефектність юридичного факту може бути абсолютної й відносної. Абсолютна - означає, що соціальна обставина взагалі губить юридичне значення, не може використатися як юридичний факт. Відносна - це дефектність тільки для даного правовідносини. Наприклад, невизнання стажу надає право на призначення пенсії на пільгових умовах не виключає використання цього юридичного факту для призначення пенсії в загальному порядку.

Дефектність юридичного факту не можна ототожнювати із протиправністю. Протиправність учинку, акту - це крайня форма його дефектності. Але остання може бути викликана й такими обставинами, які не розцінюються як правопорушення (відступ від форми акту й ін.). Разом з тим, не всі протиправні дії має сенс розглядати як дефектні, тому що ніщо не може зробити їх правомірними.

Необхідно розмежовувати дефектність самого юридичного факту й дефектність доказів про нього. Однак дефектність одного з доказів не виключає, як правило, подання інших доказів, не означає дефектності самої соціальної обставини (юридичного факту), доказуваного в правозастосовному процесі.

Дефектність юридичного факту не слід змішувати також з його неправильною юридичною оцінкою. Якщо перше - недолік самого юридичного факту, то друге - дефект правозастосовного процесу.

Дефекти в юридичних фактах і складах можна класифікувати по декількох підставах. Залежно від їхнього юридичного значення виділяються наступні різновиди:

Ø   неспроможність. Юридично неспроможний факт не може викликати правових наслідків (якщо він одночасно не є правопорушенням). Якщо ж позитивні правові наслідки помилково наступили, то вони підлягають повному й безумовному анулюванню;

Ø   недійсність. Фактична передумова виникає з істотними порушеннями, при яких неможливе настання правових наслідків. Законодавство допускає у відомих випадках можливість виправлення недійсних фактичних передумов і додання їм юридичної чинності. Так, шлюб не може бути визнаний фіктивним, якщо особи, що зареєстрували фіктивний шлюб, до розгляду справи судом фактично створили родину;

Ø   часткова дефектність. Тут фактична передумова розмежовується на «здорову» і дефектну частині. Правове значення таких передумов по-різному: вони можуть спричинити виникнення додаткових прав й обов'язків, пов'язаних з усуненням порушення, настання правових наслідків в «усіченому» обсязі, нарешті, після усунення порушення - повне настання правових наслідків;

Ø   малозначне порушення. Цей тип дефектності зв'язаний, як правило, із процедурою встановлення юридичних фактів, їхнім документальним оформленням. Несуттєві процедурно-процесуальні порушення не повинні бути на перешкоді для настання правових наслідків.

По ознаці поправності порушення у фактичній передумові дефекти підрозділяються:

Ø   поправні - це порушення, які можна виправити, відновивши повноцінність фактичної обставини;

Ø   частково поправні - такі порушення, які можна виправити лише в деякому обсязі;

Ø   непоправні - це дефекти, які неможливо виправити.

По ознаці моменту виявлення дефекту дефекти підрозділяються:

Ø   виявлені до настання правових наслідків;

Ø   виявлені після настання правових наслідків.

Дефектні ситуації можна класифікувати залежно від ступеня їхньої нормативної урегульованості, тоді вони підрозділяються: урегульовані, відносно врегульовані, неурегульовані. Деяким дефектним юридичним фактам присвячуються цілі правові інститути (недійсні угоди, неправильності в записах актів громадянського стану). Іноді в законі можна знайти лише окремі вказівки, що орієнтують на той або інший спосіб дозволу дефектних ситуацій, які в цьому випадку варто вважати відносно врегульованими. Якщо ж у законі немає ніяких вказівок про юридичне значення дефектної ситуації, її варто вважати неурегульованої.

Істотною підмогою для юридичної оцінки й правильного дозволу дефектних ситуацій є публікаційна судова практика.

Класифікація порушень у фактичних передумовах може вестися й по деяких інших підставах: ступеня ймовірності порушення (імовірні й виняткові); залежно від причини (по поважної, з неповажної причини); залежно від елемента складу (матеріальні, процедурно-процесуальні).

Виникнення дефектного юридичного факту або складу - це порушення правопорядку або безпосередня погроза такого порушення. Яким чином реагує законодавство на дефектність юридичних фактів і складів?

Один з видів юридичної реакції може бути умовно названий стабілізацією правових наслідків. Істота її полягає в тім, що в певних ситуаціях законодавство зберігає (стабілізує) правові наслідки, що виникли з дефектних юридичних фактів або складів.

Інший вид реакції на порушення у фактичній передумові - відстрочка настання правових наслідків.

Різновидом юридичної реакції на дефектність фактичної передумови виступає санкція недійсності. Істота цього типу реакції полягає в анулюванні юридичного значення фактичної передумови, не виникненні правових наслідків, на які розраховували суб'єкти. Наприклад, повернення особи, визнаного безвісно відсутнім, не тягне автоматичного відновлення шлюбу, розірваного у зв'язку з безвісною відсутністю. Необхідні додаткові факти - спільна заява чоловіка й жінки, відновлення шлюбу органом загсу.

Санкції недійсності не завжди в достатньому ступені регламентовані, що істотно знижує їхній ефект.

Одним із засобів юридичного реагування на дефектність юридичних фактів і складів при збереженні їхньої юридичної чинності виступають активні санкції. Розглянемо деякі різновиди активних санкцій.

Зміна змісту виникаючі правовідносини. Результатом дефектності фактичної передумови може бути поява нових прав, відпадання деяких обов'язків.

Зміна незавершеної частини фактичного складу. Розглянутий тип юридичної реакції полягає в тім, що у відповідь на дефектність початкових ланок фактичного складу законодавство коректує заключні ланки складу. Дане коректування може виражатися, по-перше, у підключенні в незавершену частину складу додаткових елементів. По-друге, - в умовному визнанні деяких фактів існуючими (або відсутніми).

Поява або відпадання прав й обов'язків в інших правовідносинах.

Розглянуті вище санкції реалізуються двома основними способами - у порядку самозахисту або автоматично.

Самозахист - можливість однобічних дій, що допускає законом, по забезпеченню свого суб'єктивного права.

Автоматичне настання санкцій має місце в тих випадках, коли негативні правові наслідки наступають безпосередньо в силу вказівки норми права, без яких - або дій учасників правовідносини або правозастосовні органи.

Дефектні юридичні факти й склади - негативне явище в правовій системі, тому що утрудняє нормальний процес правового регулювання.

Одна із причин дефектності юридичних фактів - їхнє сховане переродження. Із часом факти не залишаються незмінними Може змінитися й суспільна оцінка факту, його юридичне значення. Зміни у факті бувають і внутрішніми, схованими. Вони можуть виражатися в розбіжності між змістом факту й зовнішньою формою його вираження.

Одна із причин і форм дефектності - фальсифікація юридичних фактів. Варто розмежовувати два види фальсифікації. По-перше, це штучна фабрикація фактичних обставин, що імітують юридичні факти, щоб домогтися одержання прав або звільнення від обов'язків (наприклад, імітація хвороби), і, по-друге, створення фіктивних доказів (фальшивих документів, довідок) про неіснуючі юридичні факти.

Необхідно розрізняти також повну, часткову фальсифікацію юридичного факту й фальсифікацію одного з елементів фактичного складу.

Попередження дефектності юридичних фактів безпосередньо пов'язане з удосконалюванням правового режиму документів.

ВИСНОВКИ

В ході дослідження даної теми ми прийшли до наступних висновків.

Що вивчення цієї теми в цей час актуально, тому що намітився ряд проблем у даній області потребуючого їхнього наукового дослідження й дозволу.

Розглядаючи юридичні факти, ми прийшли до висновків:

Юридичні факти в цивільному праві можуть бути піддані насткеееупної класифікації:

а) події й дії;

б) неправомірні й правомірні дії;

в) юридичні вчинки і юридичні акти;

г) адміністративні акти й угоди.

Необхідно продовжувати їхнє вивчення, обґрунтовувати появу їхніх нових видів, модифікацій (наприклад, групи юридичних фактів, фактичних систем і т.д.).

Необхідно розширити й поглибити класифікацію юридичних фактів, що буде істотним кроком у правовій науці.

Підводячи підсумки розгляду судового рішення як одного з видів юридичних фактів, можна зробити наступний висновок. Закріплення як підстава цивільних прав й обов'язків терміна "судове рішення" не зовсім точно відбиває існуючу правову дійсність.

Загальні підстави припинення зобов'язань можуть бути розділені на дві групи залежно від того, чи припиняється воно з волі сторін або незалежно від її.

Розглядаючи питання про прощення боргу можна зробити висновок, що якщо норма закону, присвячена конкретній юридичній дії, здійснення якого приведе до виникнення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків більш ніж в однієї особи, не дає підстав досить виразно кваліфікувати ця дія як однобічна угода (саме такого роду ситуація виникає із прощенням боргу, у результаті чого в кредитора припиняється право вимоги, а в боржника - відповідний обов'язок), те така дія варто вважати двосторонньою або багатобічною угодою. Отже, прощення боргу - це двостороння угода, і для її здійснення необхідна угода кредитора й боржника.

Дуже важливо для правової сили юридичних фактів вчасно й правильно їх установити, зафіксувати, засвідчити й довести. Від цього залежить якість і швидкість реалізації законних прав й інтересів фізичних й юридичних осіб. Проте, на практиці саме через недотримання даних дій виникають різні колізії, дозволяють найчастіше в судовому порядку. Важливо вміти розмежовувати юридичні факти й докази про їх.

Зловживання або недогляди в процедурі фіксації, посвідчення й доведення юридичних фактів ведуть до їхньої дефектності, шляху, подолання якої нерідко правом не регламентуються. Тому, найчастіше, у судах сторони не можуть довести своєї правоти (через дефектність юридичного факту або їхньої сукупності валитися все система доказів). Результатом є нездійснення потенційне приналежним особам прав й інтересів.

Сказане ще раз підтверджує важливість і необхідність вивчення юридичних фактів.

Таким чином, цивільне право займає центральне, ключове місце в приватноправовій сфері і у цілому в регламентації більшості майнових і багатьох немайнових відносин. Прямим показником цього є навіть розповсюджені, хоча і необґрунтовані спроби застосування цивільно-правових норм до майнових відносин, що входять у предмет публічного, а не приватного права. На теперішній час також існують і інші суперечки щодо застосування деяких положень приватного права, так, наприклад, положення про майнову відповідальність дотепер залишаються свого роду «каменями спотикання» інституту цивільно-правової відповідальності.

Більш того, українське цивільне законодавство, віддаючи шану римським традиціям, дотепер говорить лише про відповідальність за порушення зобов'язань і не знає загальної категорії відповідальності за порушення цивільних прав. Ці та інші недоліки і прогалини у цивільному законодавству потребують негайного заповнення і будемо сподіватися, що з прийняттям нового Цивільного кодексу України багато цих та інших питань вже вирішилося.

Список використаної літератури

 

1.         Алексєєв С.С. Теорія права. М., 1995.

2.         Іванова З.Д. Юридичні факти й виникнення суб'єктивних прав громадян // Радянська держава й право. - 1980. - № 2. - С. 37.

3.         Исаков В.Б. Юридичні факти в радянському праві. - М.: Юридична література. 1984.

4.         Иоффе О.С. Радянське право М.,1967.

5.         Красавчиків О.А. Юридичні факти в радянському цивільному праві. М.: 1958.

6.         Теорія держави й права: Курс лекцій. / Під ред. М.Н. Марченко. М., 1996.

7.         Чечина Н.А. Основні напрямки розвитку науки цивільного процесуального права. Л., 1987.

8.         Укpаїна. Закони. Цивільний кодекс Укpаїни: Кодекс, закони, постанови, коментаpі:— Ужгоpод: ІВА, 2005. — 313, [4] с. — (Всі кодекси Укpаїни).

9.         Біpюков І. А. и др. Цивільне пpаво Укpаїни: Заг. ч.: [Hавч. посіб. для студентів спец. вузів] / Біpюков І. А., Заіка Ю. О., Співак В. М. — К.: Hаук. думка, 2000. — 304с.

10.       Бойко М. Д. и др. Цивільно-пpавові документи: Зpазки заяв, скаpг, договоpів, заповітів, доpучень, контpактів, актів з цивільно-пpавових питань / М. Д. Бойко, В. М. Співак, М. А. Хазін; За pед. В. Д. Гвоздецького. — 2-е вид., випp. й доп. — К.: Hаук. думка, 1997. — 262, [1] с.

11.       Гpажданское пpаво Укpаины: [Учеб. для вузов системы МВД Укpаины]: В 2 ч. / Ун-т внутp. дел; Под pед. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. — Х.: Основа, 1996. Ч.1 / [Пушкин А. А., Самойленко В. М., Шишка Р. Б. и дp.]. — 1996. — 436, [ 1] с.

12.       Цивільне пpаво Укpаїни: Підpучник: У 2 кн. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; За pед. О. В. Дзеpи, H. С. Кузнєцової. — К.: Юpінком Інтеp, 1999. Кн.1 / [Бобpова Д. В., Дзеpа О. В., Довгеpт А. С. та ін.]. — 1999. — 861 с.