Використання екологічного страхування в аграрному природокористуванні

3.4 Використання екологічного страхування в аграрному природокористуванні

Висвітлення сучасних проблем аграрного природокористування з точки зору наявних або потенційних екологічних ризиків, що виникають в процесі землекористування, знаходиться на початковій стадії свого становлення.

Перш ніж дослідити перспективи розвитку впровадження системи екологічного страхування, як одного з елементів екоконтролінгу, необхідно з’ясувати поняття ризику та виявити можливі його наслідки прояву в процесі сільськогосподарського виробництва.

Ризик розглядається як загроза або можливість відхилення фактичних результатів діяльності або прийнятих рішень від запланованих. З економічної точки зору ризик суб’єкта господарювання в сфері АПК слід трактувати як загрозу неотримання доходу, перевищення видатків чи витрат ресурсів в результаті виконання конкретних видів виробничої, збутової чи фінансової діяльності.

Нераціональна структура аграрного природокористування в Україні прискорює темпи виснаження природних ресурсів, застосування еколого небезпечних технологій в сільському господарстві зумовлюють появу несприятливих подій (екологічних ризиків). У загальному плані екологічний ризик - це можлива небезпека природного або техногенного характеру, що призводить до ерозії ґрунту, забруднення агро ландшафтів, гумусного виснаження землі та нестачі в ній основних елементів мінерального живлення рослин; засолювання чи підтоплення зрошуваних, пересушення чи перезволоження осушених земель; підвищення кислотності ґрунтів; недотримання вимог землекористування при розробці родовищ корисних копалин.

Щороку площа еродованих земель в Україні збільшується на 80-100 тис. га. Еколого-економічні збитки через ерозію ґрунтів перевищують 9 млрд. грн.[31].

В цьому контексті необхідно погодитись з твердженням про те, що природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відновлювальні, відтворювальні та асиміляційні можливості, що загрожує ресурсно-екологічній безпеці суспільства, а зрештою – й продовольчій безпеці.

Сучасні проблеми аграрного природокористування характеризуються потребою суспільства у виявленні та запобіганні реальних та потенційних ризиків, які виникають в процесі сільськогосподарської діяльності, спричиняючи при цьому значні економічні, екологічні та соціальні збитки. З цією метою нами розроблена класифікація основних видів ризиків з відповідним обґрунтуванням їхнього негативного впливу на реципієнтів навколишнього природного середовища (табл. 3.3).

Для подолання негативних екологічних явищ та процесів в аграрній сфері, а також мінімізації наявних ризиків у всіх галузях сільського господарства необхідно вжити відповідні заходи державою й недержавними організаціями з попередження усіляких еколого небезпечних обставин, які можуть викликати значні еколого-економічні та соціальні збитки, необхідно шукати шляхи послаблення негативного впливу екологічних ризиків на життя людей.

В цьому аспекті, на нашу думку, є доцільним використання еколого-правового інструментарію – екологічного страхування, який реалізується через страхування відповідальності селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, діяльність яких може призвести до погіршення екологічного стану галузей сільського господарства та спричинити негативний вплив на навколишнє середовище.

Таблиця 3.3

Основні види ризиків у діяльності підприємств АПК

Таким чином, екологічне страхування в агропромисловому комплексі спрямоване на захист економічних та майнових прав юридичних та фізичних осіб, постраждалих в результаті дії або бездіяльності страхувальника.

Впровадження екологічного страхування в агропромисловому комплексі повинно ґрунтуватися на чинному законодавстві і має здійснюватись переважно в обов'язковій формі.

Обов'язкове екологічне страхування цивільної відповідальності землекористувачів та власників підприємств, які можуть негативно впливати на екологічний стан довкілля, здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок забруднення земельних масивів та навколишнього природного середовища.

Суб'єктами обов'язкового екологічного страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики і треті особи (юридичні та фізичні), яким заподіяна шкода.

Об'єктом обов'язкового екологічного страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність землекористувачів та власників підприємств — потенційних забруднювачів, що чинять шкоду третім особам внаслідок забруднення земельних масивів та довкілля, а також життю або здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб.

Страховиками визнаються створені для здійснення страхової діяльності юридичні особи (страхові організації), які отримали ліцензію на здійснення екологічного страхування у відповідності з чинним законодавством України.

Страховим випадком є заподіяна шкода внаслідок аварійного забруднення земельних ділянок (масивів) отруйними, шкідливими, токсичними та іншими небезпечними речовинами, які спричиняють шкоду життю, здоров'ю людини, природним ресурсам, що зумовлює виникнення договірного зобов'язання про виплату страхового відшкодування потерпілим особам.

Страхувальниками екологічного страхування можуть бути усі орендарі (землекористувачі) земельних паїв та підприємства, віднесені до категорії об'єктів підвищеного екологічного ризику. У випадках, передбачених законодавством в різних сферах господарської чи інших видах діяльності, страхувальниками можуть виступати громадяни, діяльність яких є екологічно ризиковою.

Землекористувачами відповідно до Земельного Кодексу України на правах оренди можуть бути громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

Окрему групу забруднювачів становлять суб'єкти господарювання, які можуть чинити негативний вплив на сільське господарство. Серед них необхідно виділити:

·     підприємства та організації, у веденні яких знаходяться залізничні та автомобільні шляхи, що проходять через землі сільськогосподарського призначення;

·     нафтогазодобувні та нафтогазопереробні підприємства й організації, які проводять роботи в межах земельних масивів;

·     підприємства, які займаються експлуатацією торф'яних родовищ, що знаходяться в межах земельного масиву або прилеглих до нього територіях;

·     підприємства та організації, які мають в своєму підпорядкуванні лінії електропередач, зв'язку та радіофікації, а також трубопроводи, що пролягають по території земельних масивів; підприємства та організації, які займаються пошуком та видобутком корисних копалин в межах земельного масиву.

Для захисту від надзвичайних ситуацій, які призводять до забруднення земельних масивів та довкілля, страхувальниками можуть виступати обласні, районні та сільські виконавчі органи.

Треті особи (вигодонабувачі), на користь яких укладається договір екологічного страхування, є фізичні і юридичні особи — власники земельних паїв, земельних масивів, підприємств агропромислового комплексу, інтереси яких можуть бути обмежені діяльністю страхувальників.

Землекористувачі або інші особи, діяльність яких пов'язана з використанням або споживанням природних ресурсів у сільському господарстві, повинні в обов'язковому порядку нести відповідальність перед власником землі (державою або іншими власниками) у випадку: нераціонального землекористування, що призводить до втрати родючого шару ґрунту і самої ріллі наслідок ерозії; забруднення агроландшафтів шкідливими речовинами (радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, мінеральними добривами, збудниками інфекційних та інвазійних хвороб); погіршення екологічних властивостей зробленої сільськогосподарської продукції.

Застосування екологічного інструментарію в контексті сільськогосподарського природокористування має стати органічною складовою виробничої діяльності. Це означає, що підприємства повинні не тільки дбати про виробництво матеріальних благ, а й забезпечувати стабільність екологічних систем. З набуттям права власності на землю суттєво зростає роль кожного землевласника у розв'язанні найгостріших екологічних проблем агропромислового комплексу. На нашу думку, механізм взаємовідносин між землевласником і землекористувачем та іншими суб'єктами господарювання, а також безпосередньо із споживачами сільськогосподарської продукції має бути такий (рис. 3.5).

Рис. 3.5 Імітаційна модель екологічного страхування в АПК

1. Землевласник щорічно проводить екологічний аудит сільськогосподарських земель, визначає екологічно прийнятний рівень землекористування, а також необхідний рівень безпеки виробництва, переробки та споживання екологічно чистих продуктів харчування; встановлює неупереджену еколого-економічну оцінку ризику використання та відтворення земельних ресурсів.

2.За результатами проведеного екологічного аудиту визначаються ризики (технологія обробітку ґрунту), які можуть негативно вплинути на процес землекористування та завдати шкоди навколишньому середовищу і земельним масивам.

3.Визначаються підприємства, які можуть в результаті своєї діяльності (бездіяльності) спричинити забруднення масивів, вивчається характер та обсяги можливого забруднення.

4.Землекористувачам та суб'єктам підвищеної небезпеки пропонується укласти договір екологічного страхування, тобто застрахувати свою відповідальність перед третіми особами (держава, населення, землекористувачі) на випадок настання страхової події.

На нашу думку, для теоретичного розрахунку розміру страхової суми та величини страхових тарифів необхідно використати два основні параметри: грошову оцінку земельних угідь та середню врожайність сільськогосподарських культур, які вирощуються на певному земельному масиві. Що ж стосується розміру страхового платежу, то він має встановлюватися в прямій залежності від якісного земельного масиву. За екологічно чисті землі повинна бути більша відповідальність.

Розвиток екологічного страхування має ґрунтуватися на концептуальних засадах екологізації сільського господарства. Це можливе лише за умов визначення основних принципів створення ефективної системи страхового захисту майнових інтересів третіх осіб (вигодонабувачів), яка має гарантувати:

·     реальну компенсацію збитків третій особі (особам) з боку страхової організації після настання страхового випадку;

·     максимально використовувати страхування. як джерело інвестування в агропромисловому комплексі;

·     підвищення екологічної безпеки, сталості і фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств в процесі використання.

Вважаємо, що впровадження ефективної системи екологічного страхування у природоохоронну практику сприятиме екологізації всіх етапів сільськогосподарського виробництва та раціональному природокористуванню в аграрній сфері, тим самим забезпечить послідовне втілення в життя концепції сталого розвитку нашої держави.

Джерелом коштів на проведення операцій з обов’язкового екологічного страхування є внески страхувальників, акумульовані страховими організаціями. Віднесення відрахувань на екологічне страхування на собівартість продукції (робі, послуг) страхувальника не зменшує податкових надходжень до бюджету. Перерозподіл коштів у вигляді страхових внесків, що оподатковуються (за винятком тих, що формують резерви і фонди страховика), збереже той самий рівень доходної частини бюджету.

Система обов’язкового екологічного страхування в регіоні може виконувати функцію, яка полягає у тому щоб надавати підприємствам, за рахунок коштів страхового товариства, реальне покриття можливого збитку, завданого навколишньому природному середовищу внаслідок аварій та інших непередбачених випадків.

Запровадження системи обов’язкового екологічного страхування в регіоні гарантуватиме відшкодування збитків, завданих аваріями з екологічними і соціально-економічними наслідками всіх зацікавленим сторонам; забезпечуватиме ліквідацію екологічних наслідків аварій у найкоротший термін; фінансову стійкість підприємств на випадок аварій; знижуватиме екологічний ризик підприємств шляхом посилення контролю за їхньою виробничо-господарською діяльністю і додатковим фінансуванням робіт, спрямованих на захист навколишнього природного середовища.

Комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дозволить скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій, підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення, посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності.

Висновки до розділу 3

В даному розділі в рамках аналізу системи екоконтролінгу на аграрних підприємствах розроблені принципи удосконалення управління потоками екологічної інформації в структурі підприємства; сформульовані напрями удосконалення систем екологічного планування і обліку та елементів екоконтролінгу.

З метою усунення виявлених недоліків в практичній реалізації екологічного планування і обліку на підприємствах, в роботі запропоновані наступні основні рекомендації:

·  виділення самостійної калькуляційної статті для відображення в собівартості продукції екологічних витрат, а також окремого синтетичного рахунку, для обліку цих витрат, що дасть можливість планувати поточні витрати на природоохоронну діяльність залежно від виділених обсягів витрат і використовувати їх чітко за призначенням, а також буде сприяти вдосконаленню їх розподілу між вирощеною продукцією;

·  рахунок «Витрати природоохоронної діяльності» на одних підприємствах може використовуватися як збирально-розподільчий, а на інших – як калькуляційний, в залежності від обсягів природоохоронної діяльності;

·  складання “Звіту про екологічну діяльність підприємства”, який повинен містити інформацію про витрати і доходи, пов'язані з природоохоронною діяльністю;

·  для відображення в бухгалтерському обліку аграрних підприємств шкода, заподіяна забрудненням земель, повинна бути оцінена в грошовому вимірнику. Пропонуємо розмір шкоди, завданої земельним угіддям, визначати шляхом множення вартості забруднених земель на відсоток втрати сільськогосподарськими землями первісної якості (родючості, відповідності показників забрудненості земель гранично допустимими концентраціями тощо). Останній показник визначається за допомогою лабораторного аналізу ґрунту;

·  визначення методики внутрішньогосподарського контролю операцій з добривами, необхідність розробки робочих документів внутрішньогосподарського контролера, що обумовить зменшення негативного впливу хімічних препаратів на сільськогосподарські культури;

·  використання в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства екологічного страхування, спрямованого на захист економічних та майнових прав юридичних та фізичних осіб, постраждалих в результаті дії або бездіяльності страхувальника. Комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дозволить скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій, підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення, посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності.

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ І ДОВКІЛЛЯ

Закон України «Про охорону праці» №229/4 від 22.11.2002року поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Головний бухгалтер у своїй роботі з охорони праці зобов'язаний:

1.      В межах службової компенсації і посадових обов'язків забезпечувати здорові та безпечні умови праці на робочих місцях, додержання норм і правил з охорони праці;

2.      Здійснювати контроль за правильністю витрачання коштів на заходи з охорони праці;

3.      Організовувати облік грошових коштів, які витрачаються на номенклатури та інші заходи з охорони праці по галузях та по господарству в цілому, а також облік матеріальних збитків, нанесення господарству в результаті нещасних випадків на виробництві;

4.      Оформляти документи для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних господарству, з винних осіб;

5.      Своєчасно і достовірно складати статистичну звітність про потерпілих під час нещасних випадків, зв'язаних з виробництвом, та про освоєння коштів з охорони праці;

6.      Своєчасно перераховувати кошти в централізований фонд на заходи з охорони праці;

7.      Вивчати інформацію стану охорони праці та приймати участь в оцінці рівня стану охорони праці на підприємстві;

8.      Приймати участь в підготовці наказів, розпоряджень з питань охорони праці;

9.      Вносити пропозиції про матеріальне стимулювання робітників різних підрозділів господарства, про притягнення до відповідальності осіб, які допускають порушення норм і правил охорони праці.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" №229/4 від 22.11.2002 року фінансування заходів з охорони праці здійснює власник підприємства. Працівник не несе ніяких витрат на заходи з охорони праці.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавних, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається здійснювати за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, що виділяються окремим рядком, та за рахунок інших джерел фінансування, визначених законодавством.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної особи визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Фінансування заходів щодо поліпшення умов праці може здійснюватися на багатоцільовий і одноцільовій основі. При багатоцільовому фінансуванні, де заходи щодо поліпшення безпеки виробничих процесів, технологій, обладнання, машин і механізмів є складовою частиною при реконструкції, модернізації, впровадження нових засобів виробництва, кошти на охорону праці входить до капіталовкладень, для оновлення виробництва і окремо не виділяються. Одноцільове фінансування передбачає фінансування лише працеохороних заходів.

Поліпшення умов праці потребує капітальних вкладень і поточних витрат.

До капітальних відносяться одноразові та поетапні витрати з метою: Створення чи оновлення основних фондів працеохоронного призначення; удосконалення техніки і технології виробництва з метою поліпшення умов і охорони праці; поточні (експлуатаційні) витрати на утримання і обслуговування обладнання, що має працеохороне призначення, забезпечують його функціонування у необхідному режимі.

Розглядаючи механізм витрат підприємств на заходи щодо поліпшення умов та охорони праці, виділяють п'ять груп витрат:

·  витрати, пов'язані з відшкодуванням потерпілим унаслідок травм і професійних захворювань;

·  витрати на попередження й компенсацію несприятливого впливу умов праці працівників (пільг і компенсації тим, хто працює у важких та шкідливих умовах);

·  витрати на профілактику травматизму і професійних захворювань;

·  витрати на ліквідацію наслідків аварій та нещасних випадків;

·  штрафи й інші відшкодування.

В умовах недосконалості ринкових механізмів усі вказані витрати відносять на собівартість продукції, і в результаті за недбале ставлення до охорони праці на підприємствах розплачуються не їх керівники, а суспільство. Чинна система пільг та компенсацій не спонукає керівників поліпшувати умови праці, тому що ці витрати розкладаються на всіх споживачів і не впливають на економічні результати роботи підприємства.

Витрати на здійснення заходів щодо поліпшення умов і охорони праці розраховуються за формулою:

В = Co + Kо,

де Со — поточні (експлуатаційні) витрати на здійснення заходів, грн.;

Ко — капітальні витрати на поліпшення умов та охорони праці, грн.

Держаним Комітетом України по нагляду за охороною праці розроблена та узгоджена з міністерством статистики, праці і охорони здоров’я, і затверджена наказом від 31.03.1994 року №27 Єдина державна система показників обліку умов і безпеки праці. Система налічує 6 розділів:

1.   Стан і умови праці.

2.   Стан безпеки праці.

3.   Пільги та компенсації за роботу у шкідливих умовах праці.

4.   Суми відрахувань за шкідливі умови праці.

5.   Забезпеченість засобами індивідуального захисту.

6.   Санітарно-побутове забезпечення.

Згідно з цим наказом всі підприємства і організації, незалежно від форм власності і підлеглості, звітують по стану і умовам праці за минулий календарний рік (на 31 січня наступного року) за двома формами звітності:

1)   форма №1-ПВ «Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах за _____ рік». Ця форма надсилається до обласного (районного, міського) органу державної статистики за їх вказівкою; до вищої за ієрархією організації (при її відсутності – до обласної, міської, районної держадміністрації); до територіального управління Держнаглядохоронпраці (за їх вказівкою). Ця форма містить тільки два розділи: «Стан умов праці» та «Пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах»;

2)   форма №1-УБ (відомча) «Звіт про стан умов та безпеки праці за _____ рік». Вона надсилається на ті ж самі адреси, що і форма №1-ПВ, за винятком обласного чи районного органу державної влади. Замість цієї адреси надсилається на адресу районної або міської санітарно-епідеміологічної служби (за їх вказівкою). Форма містить 4 розділи: «Стан умов і безпеки праці»; «Забезпечення засобами індивідуального захисту»; «Санітарно-побутове забезпечення»; «Суми відрахувань за шкідливі умови праці». Показники єдиної державної системи використовуються при вивченні стану умов праці і безпеки праці, опрацюванні комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці.

Єдина державна система показників обліку і безпеки праці не містить показників травматизму, профзахворювань та медичних оглядів, бо вони викладені в окремому документі (форма 7-ТНВ).

Щодо охорони навколишнього природного середовища, то сільськогосподарські підприємства, якщо вони не є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, сплачують наступні збори та платежі:

·  Збір за спеціальні використання природних ресурсів(ресурсні платежі), який встановлюється на основі нормативів збору і лімітів їх використання. До зборів за використання ресурсів навколишнього природного середовища належать: плата за землю, плата за користування надрами, плата за використання тваринного світу, плата за використання живих об’єктів водного миру, радіочастотний збір, плата за використання рослинного світу, лісові збори, плата за спеціальне використання води.

Збір за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів відноситься на витрати виробництва, а понадлімітне їх використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

·  Збір за забруднення навколишнього природного середовища, який встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

·  Збір за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) в результаті володіння і користування встановлюється на основі нормативів. Збори підприємств, установ та організацій за погіршення якості природних ресурсів внаслідок володіння і користування ними здійснюється за рахунок прибутку, що залишається у їх розпорядженні.

РОЗДІЛ 5

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ТОВ «Агрофірма Україна» Мелітопольського району Запорізької області є колективним сільськогосподарським підприємством. Згідно із Статутом підприємство організоване і діє у відповідності до Законів України «Про підприємства в Україні», «Про власність», Господарського кодексу України та інших законодавчих актів України.

Основною нормативною базою, якою керується головний бухгалтер підприємства щодо обраної теми роботи, є:

1.   Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.01.1999 р. №996-ХІV;

2.   Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991;

3.   Закон України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 768-ІV;

4.   Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ;

5.   Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-IV;

6.   Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001p. № 2556-111;

7.   Закон України «Про відходи» від 05 березеня1998 №187/98-ВР та ін.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.01.1999 р. №996-ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством

Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

У системі різноманітних заходів охорони навколишнього природного середовища особлива роль належить праву, суть якої - у регулюванні взаємодії природи і суспільства — полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання та дотримання нормами права, які забезпечуються державним примусом у випадку їх невиконання.

В Україні склалася розгалужена система законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища, складовою частиною якого є відповідне законодавство країни.

Система законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища передбачає наявність загального законодавства, спеціального законодавства і пакета підзаконних актів.

Основу цього законодавства складають норми Конституції України (1996) стосовно даного питання, Земельний кодекс України (2001), Водний кодекс України (1995), Лісовий кодекс України (1994), Кодекс України про надра(1994), Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), Закон України «Про природно-заповідний фонд» (1992), Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (2001), норми кримінального, адміністративного, цивільного права та інші нормативні акти природоохоронного характеру.

Вже з перших законотворчих кроків суверенної України визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року не лише проголошує, а й передбачає систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід'ємне право реалізовується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, а й обов'язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Екологічний аудит – це інструмент управління, що охоплює систематичну, документовану, періодичну та об'єктивну оцінку того, на скільки організаційна система, управління охороною навколишнього природного середовища, функціонування обладнання відповідають екологічним нормам. Правові засади проведення екологічного аудиту на підприємствах України визначаються Законом України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 768-ІV. Екологічний аудит нерозривно пов'язаний з обліком. Він може надавати бухгалтерам інформацію як якісного характеру (про ступінь забруднення середовища різними видами відходів), так і кількісного (ступінь нанесеного збитку в грошовому виразі, оцінка ефективності природоохоронних заходів). У таких випадках екологи-аудитори виступають в якості експертів, основною метою яких є збір та обробка інформації, яку в силу своєї некомпетентності, бухгалтери не можуть отримати та оцінити.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ, законами України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-IV, «Про землеустрій» від 22 травня 2003 p. № 858-IV, нормативно правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря.

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, регулює охорону і раціональне використання земель. У ньому встановлено три форми власності на землю: державну, колективну і приватну. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надаватись у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Закон України «Про охорону земель» визначає правові, економічні і соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей земель, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля.

Основу законодавства щодо охорони і використання атмосферного повітря складають закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001 p. № 2556-111.

Відносини, які виникають у сфері охорони, раціонального використання і відтворення водних ресурсів, регулюються Водним кодексом України, законами України «Про внесення змін до Водного кодексу України від 21 вересня 2000 р. № 1990-ІІІ, «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р. № 2918-ІІІ, Національною програмою екологічного оздоровлений басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, Загальнодержавною програмою розвитку водного господарства та іншими законодавчими актами. Оскільки охорона, раціональне використання та відтворення вод має здійснюватися за басейновим принципом, то Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1999 р. № 1544 утворено спеціалізовану управлінську структуру — Раду з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води.

Сільськогосподарські підприємства повинні запобігати забрудненню вод мінеральними добривами і отрутохімікатами. У Водному кодексі встановлено кримінальну або адміністративну відповідальність за порушення водного законодавства (самовільне захоплення водних об'єктів, забруднення і засмічення вод, безгосподарське використання вод, введення в експлуатацію підприємств та інших об'єктів без споруд, які запобігають забрудненню і засміченню вод та ін.), а також передбачено відшкодування збитків, заподіяних порушенням водного законодавства.

Природоохоронне законодавство повинне бути чітким, взаємоузгодженим та суворим щодо правопорушників. Неефективне застосування законодавчих норм і правил у сфері охорони довкілля призводить до невиконання екологічних вимог на виробництві.

У Законі України «Про підприємства в Україні» містяться правові заходи щодо охорони навколишнього природного середовища на стадії експлуатації виробничо-господарського об'єкта. Відповідно до ст. 4 підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на припинення негативного впливу його виробництва на навколишнє середовище та стан здоров'я людей.

На підприємствах, які шкідливо впливають або можуть вплинути на стан природного середовища, повинні розроблятися і вводитися екологічні паспорти. Екологічний паспорт — це нормативно-технічний документ, котрий містить дані щодо використання природних ресурсів та визначення впливу на навколишнє середовище. Він відіграє значну роль у забезпеченні додержання норм природоохоронного законодавства.

Закони України «Про підприємство та підприємницьку діяльність», «Про охорону навколишнього природного середовища» (від 25.06.1991 №1264-ХІІ), «Про відходи» (від 05.03.1998 №187/98-ВР) визначають відповідальність і необхідність компенсації шкоди внаслідок забруднення навколишнього середовища і формулюють принципи захисту від екологічних ризиків.

У лютому 1995 р. набрав чинності Закон України «Про екологічну експертизу». Екологічна експертиза – це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі і оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація та дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей , і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам та вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Розглянувши існуючу нормативну базу, можна зробити висновок, що вона є достатньою для впровадження екологічного обліку і контролінгу на прикладі ТОВ «Агрофірма Україна» Мелітопольського району Запорізької області.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

В умовах посиленого реформування усіх ланок аграрного виробництва особливого значення набувають питання дотримання вимог екологічної безпеки в АПК, забезпечення культури виробництва, переробки та споживання сільськогосподарської продукції, які в свою чергу мають стати головними чинниками у процесі відродження аграрного потенціалу країни. Саме орієнтування на зрівноважений розвиток сільськогосподарських підприємств дозволить створити необхідні передумови раціонального використання природних, трудових, технологічних, фінансових та інших ресурсів для забезпечення процесу суспільного відтворення. Загострення екологічної ситуації, зумовлене надмірним навантаженням довкілля, змушує підприємства до пошуку відповідних шляхів вирішення даної проблеми.

В ході проведеного дослідження визначено:

1. Екоконтролінг визначений як система екологічного планування і обліку, екологічного контролю, аналізу і аудиту, реалізація яких сприяє обґрунтовуванню альтернативних підходів при здійсненні оперативного і стратегічного управління підприємством, направлених на підвищення еколого-економічної ефективності.

2. Як основу впровадження екоконтролінгу на підприємствах запропоновано використовувати екологічний облік. На основі аналізу існуючої в Україні системи бухгалтерського обліку був зроблений висновок про те, що екологічний облік повинен входити в склад управлінського і бути невід'ємною його частиною.

3. Проаналізувавши ситуацію по регіону, виявлено, що у зв’язку із збільшенням забруднення навколишнього середовища в останні роки знизилася кількість використання в Запорізькій області свіжої води на 76,6%, заготівлі ліквідної деревини від рубок, пов’язаних із захаращенням збільшилося на 1,69%. В 2005 р. порівняно з 1990 р. знизилася кількість забраної води з природних об’єктів на 76,27%, з підземних джерел – на 59,86%. Це було причиною зменшення використаної води на зрошення на 95,61%, на інші сільськогосподарські потреби – на 93,9%.

4. Розглядаючи фінансові показники природокористування в Запорізькій області в розрізі екологічних зборів та витрат на охорону природи, можна зазначити загальне збільшення суми пред’явлених до сплати екологічних зборів: з 15,6 млн. грн. до 33,1 млн. грн. Загалом, сума екологічних зборів, пред’явлених до сплати, у 2006 році збільшилася на 17,5%. Частка фактично сплачених зборів склала майже 109%, що свідчить про сплату минулих боргів. Поточні витрати підприємств на охорону та раціональне використання у 2005 році збільшилися на 171,8 млн. грн.

5. Виходячи з отриманих даних, можна побачити загальне збільшення суми активів підприємств Мелітопольського району на 5,62%. При цьому загальний збиток значно збільшився: якщо у 2004 році прибуток складав 310,1 тис. грн., то у 2006 збиток становив 7963,7 тис. грн. Валова продукція в порівняльних цінах зменшилася 0,32%, а загальна сума товарної продукції зросла на 28%. Площа сільськогосподарських угідь зросла на 1,17% (733,88 га), при чому площа ріллі зросла на 6,24%.

6. ТОВ «Агрофірма Україна» є колективним підприємством, заснованим на власності громадян, шляхом об’єднання їх майнових, земельних паїв, власних коштів для підприємницької діяльності. ТОВ знаходиться в с. Новгородківка Мелітопольського району.

7. Загальна земельна площа у 2006 р. ТОВ збільшилася на 3 га або на 0,1%, обсяги товарної продукції – на 108,7 тис. грн. чи 2,23%. Таку зміну, перш за все, викликало збільшення обсягів продукції тваринництва. Найзначніше збільшився обсяг реалізації молока – на 198,6 тис. грн. або 54,65%.

8. Весь облік природоохоронних витрат на аграрному підприємстві полягає в здійсненні розрахунків по екологічним платежам. Дані платежі включаються в собівартість продукції, а в разі перевищення лімітів сплачуються за рахунок прибутку підприємства. В основу розробки еколого – економічної інформаційної бази покладені стандарти екологічного виробництва сільськогосподарської продукції.