Соціологія груп - історія розвитку та сучасна проблематика

Зміст контрольної роботи

1. Теоретичне питання. Соціологія груп: історія розвитку та сучасна проблематика (№20)

1.1. Суть соціальних спільностей

1.2. Різноманітність спільностей

1.3. Соціальна група: внутрішні зв'язки

1.4. Соціальна структура суспільства - методологічні принципи і проблематика

Висновок

2. Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Теоретичне питання. Соціологія груп: історія розвитку та сучасна проблематика

Актуальність теми визначається трьома позиціями: по-перше, тим, що традиційні уявлення про соціальну структуру нашого суспільства виявилися неспроможними ні в теоретичному, ні в практичному відношенні, що зумовило кардинальні зміни у підході до аналізу процесів, які відбуваються у цій сфері. По-друге, для ефективного керівництва процесами оновлення суспільства треба чітко знати, які класи, верстви, групи виграють або програють від тих чи інших реформ. Для цього необхідно мати адекватну уяву про соціальну структуру суспільства, про формуючі її елементи та зв'язки. По-третє, без чіткого розуміння суті та тенденцій розвитку соціальної структури не можна ефективно здійснювати економічну, соціальну, культурну політику, яка за своєю суттю є діяльністю по регулюванню відносин між окремими елементами соціальної структури з приводу влади.

Ленінські методологічні принципи аналізу соціальної структури за сучасних умов виявилися значною мірою неправильними; формула "2+1", що склалася на основі цих принципів, не відповідає об'єктивним реаліям суспільного життя. У нашому суспільстві відбувається очевидний процес поглиблення диференціації, посилення соціальної поляризації й навіть конфронтації окремих соціальних груп. Водночас відбувається рух до посилення соціальної справедливості, на території колишнього СРСР зростає схильність до соціального протистояння. Необхідність запобігання соціальним катаклізмам вимагає чіткої наукової розробки питань становлення і розвитку соціальної структури нової суспільної системи.

1.1 Суть соціальних спільностей

Соціальна спільність — відносно стійке об'єднання людей, що сформувалося історично за спільними інтересами, які перебувають у взаємодії, надають один одному допомогу в досягненні особистої мети і реалізації особистих і спільних потреб та інтересів. Соціальні спільності людей відрізняються за роллю і місцем в системі соціальних зв'язків історично певного суспільства. Потреба і солідарність взаємодії людей, координації їх спільних дій і обумовлюють відносини між людьми.

Як же люди утворюють, формують ті або інші соціальні спільності, верстви, групи? В суспільстві індивіди відрізняються один від одного багатьма соціальними характеристиками: професією, характером праці, ставленням до власності, розмірами прибутку та ін. Відрізняються індивіди один від одного і здібністю розумовою, темпераментом характеру, поведінкою, вихованістю та ін. Характеристику досить чітко і точно кількісно, якісно і порівняльно визначають соціальні спільності: робітники, селяни, вчені, кооператори, військовослужбовці, студенти, пенсіонери та ін. Чи об'єднані між собою такі люди в якісь певні соціальні спільності, верстви? Якщо говорити про формальне об'єднання, як буває в політичних партіях, то ні, якщо ж говорити про реальне об'єктивне об'єднання людей та їх становище в суспільстві, то — безперечно. В соціальні спільності, верстви, стани людей об'єднують соціальні інтереси, що становлять реальні причини їх дій, звершень і формують інтереси у членів різних соціальних спільностей, верств у зв'язку з їх відмінністю у становищі І ролі в суспільному житті. Соціальні інтереси спільності, групи, формуючись на основі Індивідуальних інтересів її членів, не зводяться до суми індивідуальних інтересів, тому що в процесі соціальної взаємодії індивідів відбувається формування колективного інтересу як цілого, що відображає уже спільні риси соціального становища-окремих індивідів. Соціальний інтерес соціальної спільності, верстви, групи завжди спрямований на збереження або зміни їх становища в суспільстві. Виділяються основні види соціальних спільностей людей; по-перше, соціально-станові спільності людей — класи, соціальні верстви, соціальні групи та ін.; по-друге, національно-етнічні; по-третє, трудові колективи (соціально-професійні об'єднання, групи та ін.); по-четверте, сім'я (соціально-демографічні) групи, соціально-територіальні (поселенські) групи та ін.

Природно, в спільність об'єднуються люди, які мають схожі, однакові функції і обумовлені ними, статуси соціальних ролей, культурні запити, етнічні ознаки та ін. Соціальна спільність має особливості: по-перше, спільність перебуває в постійному розвитку зазнаючи змін, самовідновлення, по-друге, для спільності характерний певний набір соціальних цінностей, інтересів, норм, що регулюють взаємодію; по-третє, спільність відіграє в суспільстві певну, свою роль, мас ролеву структуру. Прагнення до переваг солідарності, об'єднання зусиль частіше і лежить в основі соціальної спільності, індивіди, які утворили спільності, якісно підвищують ефективність своїх індивідуальних дій, здатність до вдосконалення своїх інтересів, виживання. Так, мобільною, активною силою, здатною ефективно розвивати культуру, економіку та ін. виступають індивіди однієї етнічності, об'єднанні в націю, сповнені єдиною національною ідеєю і розвинутим почуттям національної самосвідомості, організовані політично в єдину національну державу. І навпаки. Відставання розвитку спільності, солідарних зв'язків між представниками того або іншого етносу посилюють небезпеку втрати етнічної самобутності, угасання національної культури, державності та ін. Україна, що перебувай в глибокій економічній, соціальній, політичній кризі, шукає різні шляхи виходу з кризового становища. Та біда в тому, що економічні реформи, формування державності здійснюються зверху, без широкої підтримки низів. Загальнонаціональна українська ідея, суть якої полягає в реформуванні суспільства економічно, політично, культурно і соціально не оволоділа всім населенням України і пропоновані зверху реформи повисають в повітрі, іноді взагалі не знаходять всебічної підтримки низів. Від ефекту солідарності, що надається індивіду спільністю, залежить і стійкість соціальних зв'язків у спільності. Звичайно ж, ефект може бути явним, очевидним або скритим, зовнішньо не проявляться для індивіда, не може проявлятися досить швидко, а може і проявлятись через певний проміжок часу та ін. Але наскільки винагородження позитивного ефекту участі індивідів і спільності перевищує витрати, плату за координацію зусиль індивідів, за їх готовність жертвувати в окремих випадках своїми прямими інтересами, залишаються головними критеріями результативності і стійкості будь-якої спільності. Проте ні в якій мірі не можна ставити під сумнів необхідність самої по собі координації зусиль між індивідами, участі їх в спільностях, індивідуальну доцільність формування соціальних спільностей. У індивідів в межах спільності виникає ціле коло намірів, ідей, зобов'язань, сподівань, що прямо з його особистими потребами не зв'язані, але виражають ті моменти, що забезпечують ефективніше функціонування спільності як соціального об'єднання.