Навигация
Місце мовознавства в системі наук
29367
знаков
0
таблиц
1
изображение
3. Місце мовознавства в системі наук.
Усі науки поділяють на природничі, предметом вивчення яких є природа (фізика, хімія, географія, геологія, біологія, астрономія тощо), і соціальні (гуманітарні), предметом вивчення яких є людина в усіх її багатоманітних виявах (історія, літературознавство, мистецтвознавство). Мовознавство як одна з центральних наук належить до гуманітарних.
Оскільки мова — єдиний універсальний засіб спілкування, то зв'язки мовознавства з іншими науками є надзвичайно різноманітними і глибокими. Важко назвати наукову галузь, яка б не була пов'язана з мовознавством.
Мовознавство, особливо загальне, найбільш органічно пов'язане з філософією. Філософія — це база, на якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв'язання основних мовознавчих проблем: суть, походження, розвиток мови, співвідношення мовної форми і змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти питання про відображення людським мисленням довкілля та про відношення мислення до мови. І це цілком закономірно, бо мислення здійснюється переважно за допомогою мови і дослідити характер мислення можна тільки через мову. Такі кардинальні проблеми загального мовознавства, як зв'язок мови і мислення, взаємовідношення між мовою і суспільством, специфіка відображення людиною довкілля в мові, знаковість мови (до речі, вона вже була порушена давньогрецькою класичною філософією), структурне членування і внутрішні зв'язки мовної структури, мовні універсали, мето-
ди і методики лінгвістичного дослідження не можуть бути розв'язані без філософії. В історії теоретичного мовознавства відображені всі різновиди філософських концепцій. У свою чергу, мовознавство збагачує філософію новими фактами, що ілюструють філософські положення.
Оскільки мовознавство належить до суспільних наук, то, природно, тіснішими є його зв'язки з гуманітарними науками: історією, логікою, соціологією, етнографією, археологією, літературознавством.
Зв'язок мовознавства з історією, як і з іншими науками, є обопільним. З одного боку, мовознавство допомагає історії, проливаючи світло на певні історичні факти, з іншого — використовує свідчення історії для пояснення суто мовних явищ. Наприклад, той факт, що назви тварин мають спільну етимологію в більшості індоєвропейських мов (пор.: укр. корова, польськ. krowa, чеськ. krdua, лит. kdrve, прусськ. kurwis, грец. херадд «рогатий», лат. cervus «олень», брет. саги «олень»; укр. вовк, рос. волк, болг. вълк, сербохорв. вук, чеськ. vlk, польськ. wilk, лит. vilkas, латиськ. vllks, нім. Wolf, англ. wolf, гот. wulfs, алб. ulk), а назви рослин — різну, навів на думку, що індоєвропейці спочатку займалися скотарством, а вже пізніше, коли розселилися на великі території, утратили контакти, і в них почали диференціюватися мови, стали обробляти землю і вирощувати зернові та інші культури. Історики теж нерідко допомагають мовознавцям пояснити мовні факти. Наприклад, російська мова має два різко протиставлені діалекти — північний, для якого характерне окання, і південний з притаманним йому аканням. Однак серед північних окаючих говорів вузькою смугою від Москви аж до Архангельська поширене акання, що стало загадкою для діалектологів, які неспроможні були пояснити цей факт. А історики з'ясували, що саме через цю територію пролягав шлях, яким південноросійські купці возили товари у країни Скандинавії. Вони і поширили тут акання.
Особливо помітні зв'язки з історією в словниковому складі мови і в сфері та характері функціонування мови. Пор.: укр. гетьман, булава, яничар тощо. За даними словника можна відтворити, наприклад, картину економічного, суспільного і культурного життя слов'ян. Спільні численні назви для проточних і стоячих вод, озер, боліт, лісів, урочищ указують на те, що давні
слов'яни жили в лісистих місцевостях (у слов'янських мовах немає давніх назв, пов'язаних зі степом). Словник засвідчує контакти народів, наслідком чого є значне поширення в українській топоніміці тюркізмів та іранізмів. Нерідко навіть семантична зміна у слові може вказати на якийсь історичний факт. Скажімо, рос. пытать колись мало таке ж значення, як і укр. питати, тобто «розпитувати», але з поширенням у Росії практики жорстоких допитів воно набуло значення «катувати». Стосовно словника як історичного джерела, треба пам'ятати, що мовні матеріали потребують перевірки й уточнення істориків, археологів, етнографів. Комплексне використання мовних даних, пам'яток матеріальної культури та історичних джерел може дати реальну картину.
Зв'язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення — понять, суджень, умовиводів, полягає в тому, що «проникнути» в мислення можна тільки через мову і, навпаки, змістом мови є думка, мисль людини. Логіки через мову прагнуть розкрити закони мислення, його форми, будову, рух. Мовознавці вивчають структуру, функціонування і закони розвитку мови, а закони мислення їх цікавлять тією мірою, якою вони впливають на структуру мови. Фактично мовознавець і логік вивчають те саме явище — мову людини, але концентрують свою увагу на різних її аспектах, бо в них різна мета.
Логіка постійно впливала на формування науки про мову. Такі терміни, як суб'єкт, предикат, об'єкт, атрибут, запозичені мовознавством з логіки. Більше того, вплив логіки на мовознавство був таким активним, що в мовознавстві оформився окремий логічний напрям. Логічний підхід до вивчення мови притаманний уже грецьким філософам V—І ст. до н.е., далі він розвивався в концепціях західноєвропейської схоластичної науки середньовіччя, в раціоналістичних концепціях мови, що були підґрунтям загальних (філософських) граматик XVII — першої половини XIX ст., а також у лінгвістиці XIX—XX ст. (Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Віт-генштейн, Р. Карнап та ін.). Логіка, в тому числі математична, використовує мову як природну знакову систему, на якій перевіряють формально-логічні теореми і розв'язують формально-логічні задачі.
Тісний зв'язок має мовознавство із соціологією — наукою про закономірності й рушійні сили розвитку та функціонування соціальних систем — суспільства загалом і його соціальних груп. Цей зв'язок детермінований тим, що мова є явищем суспільним, виникає і розвивається тільки в суспільстві, впливає на суспільство і водночас стан мови великою мірою залежить від суспільства.
На стику соціології і мовознавства виникла соціолінгвістика — цаука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, вплив соціальних чинників на мову і роль мови в суспільному житті (докладніше про це див. у розділі «Мова і суспільство»).
Оскільки мова — важлива етнічна ознака, то неможливим є її повноцінне вивчення без етнографії — науки про побут і культуру народів. Без даних етнографії лінгвіст не може правильно пояснити значення окремих слів та виразів, які стосуються побуту, матеріальної та духовної культури, і правильно розкрити їх етимологію. Так, назву місяця січень дехто пов'язував зі снігом чи морозом (січе сніг, січе мороз), а назву червня з червоним кольором (цвітуть червоні квіти). Насправді ці назви пов'язані з господарською діяльністю: взимку наші предки рубали (сікли) ліс, розчи-щуючи ділянки землі під весняні посіви, а в червні збирали черв'яків, з яких виготовляли червону фарбу. Найтіснішими зв'язки мовознавства й етнографії виявляються у процесі вивчення діалектного словника — назви селянських будівель, начиння, одягу, знарядь праці, обрядів тощо. Етнограф на основі мовних фактів може простежити розвиток культури народу, зміни в побуті, а також історико-культурні зв'язки між народами.
Зв'язок мовознавства з етнографією зумовив виникнення окремої науки — етнолінгвістики, яка вивчає мову в її стосунках до культури, а також взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні й еволюції мови (вплив на структуру мови вірувань, звичаїв, побуту, загалом культури народу). До сфери зацікавлень етнолінгвістики належать, зокрема, проблеми табу, евфемізмів, теорія номінацій, пов'язаних з характеристиками архаїчної свідомості, в тому числі назв різних обрядів та ритуалів (весільних, похоронних тощо).
Суто практичний характер має зв'язок мовознавства з археологією — наукою, що вивчає історичне минуле суспільства за виявленими під час розкопок пам'ятками матеріальної культури. Археологи знаходять стародавні предмети, а мовознавці розшифровують зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906— 1907 pp. у Туреччині під час розкопок археологи виявили писемні пам'ятки. Мовознавці їх дешифрували, і так було відкрито першу в історії індоєвропейську мову з писемною фіксацією — хетську, якою розмовляли в центральній і північній частинах стародавньої Анатолії в II—І тисячолітті до н.е. У 1951 р. археологи А. В. Арциховський і В. Л. Янін відкопали недалеко від Новгорода берестяні грамоти, які були розшифровані й описані мовознавцями В. І. Борковським, Л. П. Жуковською та М. О. Мещерським.
Прозорим є зв'язок мовознавства з літературознавством. Мова є першоелементом літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство настільки тісно переплетене з літературознавством, що вони об'єднані в одну комплексну науку — філологію. Відмінність між мовознавчим і літературознавчим підходами до вивчення мови художнього твору, на думку В. В. Виноградова, в тому, що лінгвіст іде у вивченні мови художнього твору від мовних одиниць і категорій, їх організації до художньо-естетичного змісту твору, а літературознавець, навпаки, — від ідейно-художнього змісту до його втілення засобами мови. З мовознавством і літературознавством (філологією) тісно пов'язана герменевтика — мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння.
Із природничих наук мовознавство пов'язане з біологією, анатомією, фізіологією, психологією, медициною, географією, семіотикою, фізикою, математикою, кібернетикою, інформатикою.
Ще на початку XIX ст. представники порівняльно-історичного мовознавства, зокрема А. Шлейхер, застосували дарвінську теорію еволюції, що стало основою натуралістичного напряму в мовознавстві. На сучасному етапі зв'язок мовознавства з біологією засвідчується американською генеративною лінгвістикою (Н. Хомсь-кий та його послідовники), особливо гіпотезою вроджених мовних структур. Дослідження можливого спадкового характеру мовних здібностей людини, що пов'язано з проблематикою глотогенезу, та ідея моногенезу мови також спираються на біологічне підґрунтя. З іншого боку, дешифрування генетичного коду базується на засвоєнні біологами досвіду мовознавства і на типологічних аналогіях зі структурою природної мови, які вивчають генетики і лінгвісти.
Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для вивчення будови і функціонування мовного апарату людини, а без знань фізіології (робота мозку, нервової системи) неможливо пояснити не тільки творення і сприйняття звуків, а взагалі породження і сприйняття мовлення. Та й сама структура мови багато в чому зумовлена фізіологічними особливостями людини, можливостями людського організму. Нині у мовознавстві стали застосовувати фізіологічні методи дослідження (методика фізіологічних реакцій).
Давню традицію взаємозв'язків засвідчують мовознавство і психологія — наука про процеси й закономірності психічної діяльності. Психологічні теорії мови набули поширення у другій половині XIX ст. (психологічний напрям у мовознавстві представлений такими відомими німецькими лінгвістами, як Г. Штейнталь, В. Вундт, і видатним українським мовознавцем О. Потебнею). У 50-ті роки XX ст. на стику мовознавства і психології виникла психолінгвістика — наука, яка вивчає процеси формування і сприйняття мовлення. Взаємопроникнення мовознавства і психології зумовлене тим, що функціонування мови є наскрізь психологічним. Процес мовного спілкування, сприйняття, розуміння мовлення неможливо пояснити без психології. Більше того, вся мовна система зберігається у психіці, у свідомості людини. Багато семантичних процесів (метафоричні, метонімічні переноси, зближення значень та ін.) пояснюються законами асоціації, бо зв'язок предмета з його назвою має психічний характер.
Останніми роками пожвавилися зв'язки мовознавства з медициною. Медики використовують мовні факти для діагностики захворювань, а мовознавці користуються медичними даними для прогнозування мовленнєвої поведінки. На стику медицини і мовознавства виникла нейролінгвістика — наука, яка на основі лінгвістичних даних вивчає функції і зони центральної нервової системи, пов'язані з мовою (в нормі й патології). На межі мовознавства і психіатрії знаходяться дослідження особливостей мовлення при різних видах психічних захворювань. Для розуміння особливостей фізіології людини мова відіграє особливу роль, що нині враховується у психотерапевтичній практиці (тексти для самонавіювання тощо).
Зв'язок мовознавства з географією полягає у використанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (доісторичної прабатьківщини), у зверненні до географії під час дослідження топоніміки, мовних контактів тощо. Зв'язок цих двох наук зумовив появу наприкінці XIX ст. нового розділу в мовознавстві — лінгвогеографії, предметом якої є дослідження територіального поширення мовних явищ і нанесення їх на карту у вигляді ізоглос.
Семіотика — наука про загальні властивості знаків і знакових систем — спирається на багато ідей і результатів мовознавства, а мовознавству дає нові погляди на мову й методи її дослідження. Вона вивчає мову в одному ряду з іншими знаковими системами (математичними знаками, різних видів сигналами, жестами, мімікою, музикою, живописом тощо). Аспект бачення й осмислення мови в семіотиці відмінний від лінгвістичного. Лінгвістика розглядає мову в різноманітних аспектах, а семіотика вивчає тільки загальні властивості знаків.
Зв'язок мовознавства з фізикою, а саме з таким її розділом, як акустика, найпомітніший у вивченні звуків. Такі характеристики звуків, як висота, сила, тривалість, тембр є власне фізичними. Крім того, сучасна експериментальна фонетика для спостережень використовує електроакустичні прилади (осцилографи, спектрографи, інтонографи тощо, а також прилади, які фіксують артикулювання звуків).
Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка першою стала використовувати математичні методи для дослідження свого об'єкта — і для одержання, і для оформлення (запису) своїх результатів. Особливого поширення в мовознавчих дослідженнях набула статистика та побудова моделей і графіків. Помітним явищем у лексикографії стали частотні словники.
Оскільки розвиток і функціонування мови, структура різноманітних мовленнєвих ланцюжків, використання мовних одиниць і категорій підпорядковуються не жорстким, а ймовірнісним закономірностям, то для їх вивчення стали застосовувати математичну теорію ймовірностей. Такі поширені в лінгвістиці поняття, як частота, коливання частот, вибірка, середня вибіркова частота запозичені з математики. Для формального опису мов ефективно використовують поняття і методи математичної логіки. Усе це свідчить про виокрем-
лення в мовознавстві такої стикової дисципліни, як математична лінгвістика.
Значно пожвавилися останнім часом зв'язки мовознавства з кібернетикою — наукою, яка математично обґрунтовує закони, що керують діями живих організмів і машин-автоматів (роботів). На стику мовознавства й кібернетики виникла кібернетична лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керувальних і керованих систем. Мова є природною і надзвичайно потужною кібернетичною системою.
Алгоритми автоматичного (машинного) перекладу — результат співпраці мовознавців й інженерів. Виникнення обчислювальної (комп'ютерної, інженерної) лінгвістики, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки та переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, її будову, функціонування, є наслідком контактування мовознавства і кібернетики.
Теорія інформації, або інформатика (її розглядають то як самостійну науку, то як складову частину кібернетики), вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення і обчислення інформації, її власний об'єкт — функціонування інформації в системах «людина — людина» і «людина — машина — людина». Водночас одним із об'єктів вивчення теорії інформації є мова як засіб зберігання, переробки і видачі інформації. Крім того, теорія інформації змикається з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем. Зв'язок мовознавства з теорією інформації позначився на використанні її понять у лінгвістичних дослідженнях. Зокрема, такі поняття, як код (спосіб запису повідомлення), біт (одиниця виміру інформації), надлишковість (різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації), ентропія (міра невизначеності обсягу недостатньої інформації, яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті) та багато інших стали лінгвістичними термінами.
Отже, серед явищ, які є об'єктами різних наук, важко знайти такий об'єкт, який хоча б віддалено нагадував людську мову. Мову можна вивчати з найрізноманітніших поглядів і в найрізноманітніших аспектах. Багато-аспектність дослідження мови зумовлена її складністю. Саме тому сучасне мовознавство являє собою комплекс численних дисциплін і напрямів, які то зближуються і перехрещуються, то розходяться. Мовознавство стало фундаментальною когнітивною наукою з надзвичайно широким прикладним спектром.
Похожие работы
... ґрунтується на тенденційному для радянської історіографії підході до питання про походження українців, росіян і білорусів «із однієї колиски». 5. Українське мовознавство 20—80-х років XX ст. В історії українського радянського мовознавства виділяють чотири періоди: I період (1917 — початок 30-х років). Характеризується активним дослідженням фонетики і граматики, історії й діалектології ...
... дані семіотики (науки про знакові системи), фізики, кібернетики (науки про керування надскладними системами), інформатики (науки про засоби зберігання, переробки й видачі інформації). Ціль курсу "Загальне мовознавство" завершити лінгвістичне утворення словесника, поглибити його загальфілософську підготовку, дати "зі зрозуміти, що кожна мовознавча дисципліна являє собою органічну частину єдиної в ...
... фазіанус») як власна назва цього птаха. Фламінго (діалектні назви – багрокрилець, поломінник, краснобусь, дивобусь) – слово італійського походження; в перекладі значить «багрянокрилець». На Переяславщині залітний птах. [9,14] 2.3 Семантично мотивовані орнітоніми із прозорим значенням ü за голосом: Бугай (діалектні назви – бичок, гучок, гупало мале, вовчок лозяний, півень водяний) – ...
... вництва у гірській справі "Перші підстави металургії або рудних справ", в якому він помістив два додатки, другий з них - "О слоях земных", на думку В.І. Вернадського, з'явився "блискучим нарисом геологічної науки XVIII століття". У 1761-1763 рр. він займався удосконаленням ньютоніанського і грегоріанського телескопів, фотометрією зірок, конструював навігаційні прилади. Академік С. І. Вавілов, що ...
0 комментариев