Навигация
Політичний дискурс як об’єкт дослідження
126968
знаков
2
таблицы
0
изображений
1.1 Політичний дискурс як об’єкт дослідження
Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані на вивчення різних типів дискурсу з комунікативно-прагматичної точки зору, що передбачає розгляд мови не лише як засобу спілкування та передачі інформації, але й як механізму впливу на формування та зміну поглядів на певну ситуацію, що, у свою чергу, визначає поведінку індивідів та суспільних груп [41]. Саме ж поняття дискурс походить від латинського слова dіscursus, що буквально означало біг у різних напрямках. У перекладі з англійської dіscourse означає мова, міркування, розмова, бесіда. У науковій літературі, насамперед лінгвістичній, слово дискурс в основному вживається як синонім слова текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, мітинги, дебати тощо [15:76].
На ранніх етапах вивчення дискурсу вченими розглядались два базисних значення цього терміну. В одному з них, що використовувався у дослідженнях мовних структур, які виходять за рамки речення, дискурс практично ототожнювався з поняттям тексту. Одним з перших вжив термін дискурс як самостійний термін американський лінгвіст А.Харріс, який у 1952 р. опублікував статтю “Аналіз дискурсу”, присвячену дослідженню мови реклами. Приблизно в цей же час поняття дискурсу сформулював Ю.Хабермас. Він розумів під дискурсом комунікацію особливого виду, специфічний діалог, мета якого - неупереджений аналіз реальності. Учасники комунікації (дискурсу) аналізують реальність, відмовляючись від існуючих мовленнєвих стереотипів. Тут під дискурсом розуміється, скоріше, спосіб одержання істинного наукового знання. У такій інтерпретації дискурс виступає як інструмент пізнання реальності – значимий діалог з використанням визначених методик [35].
Е.І.Шейгал наводить таке визначення: дискурс – система комунікації, поле комунікативних практик, розглянуте в реальному і потенційному (віртуальному) аспектах [45:42], де під реальним виміром розуміється поточна мовленнєва діяльність і її результати – тексти, потенційний вимір являє собою сукупність знаків, що обслуговують дану комунікацію [35].
Р.С.Попов подає таке визначення: дискурси – слабкі, фрагментарні образи чи способи спілкування, за допомогою яких соціальні сили впливають на суб’єктивні погляди, у результаті чого індивіди починають розуміти й оцінювати своє існування [35].
Основним для даної дипломної роботи буде визначення, яке подає український лінгвіст Ф.С.Бацевич: дискурс – це тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різну форму вияву (усну, письмову), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників залежних від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів [6:44]. Адже дане визначення розкриває сутність поняття, враховуючи різноплановість та направленість цього лінгвістичного явища. Згідно цього визначення дискурс – це текст, створений за певних обставин, у певній ситуації (побутова розмова, політичні дебати, наукова конференція іт. ін.) з використанням певних стратегій і тактик, в залежності від поставленої мети (маніпуляції, аргументації, переконання та ін.), направлений на певну аудиторію, яка володіє необхідними фоновими знаннями і в результаті цих факторів текст набуває рис одного з мовленнєвих жанрів (розмовного, наукового, публіцистичного тощо). Варто також звернути увагу на деякі основні характеристики дискурсу які доповнюють вищезазначене визначення Ф.С.Бацевича:
- дискурс являє собою складне комунікативне явище, що містить у собі і соціальний контекст, який дає уявлення як про учасників комунікації (і їхні характеристики), так і про процеси виробництва і сприйняття повідомлень [11:115];
- дискурс відображає суб’єктивну психологію людини, і отже, він не може бути відчужений від того, хто говорить [2:34];
- за самою своєю суттю дискурс – явище когнітивне, тобто таке, що має справу з передачею знань, з оперуванням знаннями особливого роду і, головне, зі створенням нових знань [26:9];
- дискурс – це зв’язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними й іншими факторами; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах) [2:36].
Однією з найбільш повних класифікацій дискурсів є класифікація Г.Почепцова, в якій серед інших він виокремлює політичний дискурс. Актуальність дослідження політичного дискурсу продиктована специфікою об’єкта дослідження, хоча й досі не існує узгодженості щодо розуміння політичного дискурсу представниками різних наук [35]. Вивченням політичного дискурсу, наприклад, займаються політологи, психологи, філософи, соціологи, економісти, спеціалісти з теорії комунікації та лінгвісти. Тим самим визнається факт, що політичний дискурс є об’єктом міждисциплінарних досліджень [29]. Серед класичних робіт з даної проблематики можна назвати праці Т.А. ван Дейка, Р.Барта, М.Фуко, Ю.Хабермаса, а також дослідження вітчизняних авторів: М.В.Ільїна, Є.І.Шейгала, О.М.Баранова, Г.Г.Почепцова. Проте й досі не існує єдиного визначення поняття політичний дискурс.
У колективному дослідженні “Politically| speaking|: а worldwide| examination| of| language| used| in| the| public| sphere|” вчені прийшли до висновку, що політична функція характерна|вдача| практично для всіх публічних|прилюдних| виступів|висловлювань|. Таким чином, політичний дискурс – це актуальне використання мови|язика| в соціально-політичній сфері спілкування і, ширше, в публічній|прилюдній| сфері спілкування. Приналежність тексту до політичного дискурсу визначається як його тематикою, так і його місцем в системі політичної комунікації. Широке розуміння “політичної мови|язика|” як мови|язика|, що використовується в публічній|прилюдній| сфері, враховує зростаючу владу мас медіа, розвиток нових комунікаційних технологій, розширення процесів глобалізації і процес комерціалізації політичної комунікації [48:36].
Є.О.Опаріна вважає, що політичний дискурс – це комплекс мовленнєвих структур у певному лінгвістичному контексті – контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань разом з її негативними проявами (наприклад, ухилянням від політичної діяльності, відсутністю політичних переконань та ін.) [32:21].
Згідно точки зору А.Н.Баранова політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися відповідно до існуючих традицій і отримали перевірку досвідом [4:76].
Для даної дипломної роботи основним визначенням терміну політичний дискурс є визначення яке запропонував Т. Ван Дейк. |лічить|Згідно цього визначення політичний дискурс – це клас жанрів, обмежений соціальною сферою, а саме політикою. Урядові обговорення, парламентські дебати, партійні програми, мови|промови| політиків – це ті жанри, які належать сфері політики. Політичний дискурс – це дискурс політиків. Обмежуючи політичний дискурс професійними рамками, діяльністю політиків, вчений відзначає, що політичний дискурс в той же час є|з'являється| формою інституційного дискурсу [49:14]. Це означає, що дискурсами| політиків вважаються|лічать| ті дискурси|, які проводяться|виробляють| в такому інституційному середовищі, як засідання уряду, сесія парламенту, з'їзд політичної партії. Промова|висловлювання| має бути виголошена мовцем|виголошувати| в його професійній ролі політика і в інституційному оточенні. Таким чином, дискурс є|з'являється| політичним, коли він супроводжує політичний акт в політичній обстановці.
У основі лінгвістичних досліджень політичного дискурсу лежать дві тези: про систему і про текст. Відповідно до першої з|із| них, мова|язик| політичних текстів не тотожна буденній мові|язику|, причому специфіка цього дослідження полягає не стільки у використанні яких-небудь особливих формальних засобів|коштів|, скільки в тому, що одиниці мови|язик| отримують|одержує| незвичайну|незвичну| інтерпретацію, а добре знайомі ситуації підводяться під несподівані|неочікувані| категорії: речі перестають називатися своїми іменами. Друга теза пов'язана з першою і полягає в тому, що з|із| політичного тексту може бути вичитаний деякий неекспліцитний| смисл|зміст|, відмінний від буквального і прямо протилежний йому. Часто вважається|лічить|, що цей самий неекспліцитний| смисл|зміст| і є основний смисл політичного тексту [34:147]. У ідеологічній і політичній літературі вибір слів і виразів є|з'являється| надзвичайно важливим|поважним| інструментом влади для структуризації тієї “дійсності”, про яку йде мова|промова| [9:103]. Створення|створіння| нових слів і виразів пояснюється|тлумачить|, з одного боку, появою нових реалій в суспільно-політичному житті країни, з іншого боку – появою причин для зміни імені вже існуючого явища. На думку Р.М.Блакара мовний ярлик може багато що сказати про те, як ми сприймаємо і розуміємо цю роль, або точніше, якої інтерпретації цієї ролі чекають від нас ті, хто|КТО| володіє владою керувати привласненням|присвоєнням| найменувань (і тим самим керувати нашим розумінням) [9:99].
Основним системотворчим| критерієм для виділення політичного дискурсу є ціль – |цборотьба за владу, оскільки|тому що| при жанровій і стильовій різноманітності решта всіх критеріїв лише уточнює основний і варіюється залежно від контексту. У зв'язку з цим можна зробити висновок|висновок| про те, що всі комунікативні стратегії переконання в рамках|у рамках| політичного дискурсу повинні розглядатися|розглядувати| як ті, що мають на меті єдину ціль|цілі| – боротьбу за владу. Інтенція боротьби за владу – це специфічна характеристика політичного дискурсу. Вона присутня у всіх жанрах: передвиборна промова|промова|, агітаційна промова, дебати в парламенті, політичне інтерв'ю і так далі.
В політичних дискурсах завжди існує боротьба ідей, які захищають сторони, що змагаються, при цьому боротьба і перемога є головною метою|ціль|.
А.К.Міхальськая виділяє два типи|типів| стосунків:
Похожие работы
... дискурсу, тобто логічна або емоційна аргументація, передбачена в оригіналі, буде збережена при перекладі. Інваріант рекламного дискурсу в перекладі передбачає, у першу чергу, інваріантність прагматичних структур при емоційній та/або логічній аргументації, тобто прагматика оригіналу повинна збігатися з прагматикою перекладу. Ієрархічний зв’язок семантичного та прагматичного компонентів у перекладі ...
... каузальних таксисів про свій епістемічний стан; по-друге, яким чином епістемічний стан мовця може впливати на епістемічний світ слухача. 3.2 Прагмаепістемічні особливості складних речень з каузативними конекторами dа, weil, denn Відомо, що в своїй повсякденній діяльності людина дуже часто вдається до розширення свого епістемічного світу шляхом отримання нових знань емпіричним способом або ...
... певного суспільно-політичного, юридичного поняття, те вона творити їх не зі старої книжної мови, не на живомовній традиції, а з мов чужих: польської, латинської, німецької. Подальше формування українських юридичних термінів відбувається під впливом польської, німецької, а в окремих регіонах – угорської мови. Усі чужомовні запозичення юридичної термінології в давньоукраїнській мові можна поділити ...
... етнограф Ольга Косач-Кривинюк (Олеся Зірка), мемуарист Ізидора Косач-Борисова, письменниця Оксана Драгоманова, белетрист і драматург Дмитро Шишманов, письменник Юрій Косач. Цей літературний пантеон, вивершений представниками кількох поколінь та обох ліній династії Косачів-Драгоманових, вражає своєю колосальністю і, вважаємо, обґрунтовує наш вибір без додаткової аргументації. Історична складова. ...
0 комментариев