3.3.1 Похідні форми старогерманських імен, що служили прізвищами

Серед імен дуже часто можна зустріти скорочені форми. Їх легко розпізнати по літері о на кінці. Але лексика постійно змінюється ці імена також зазнавали змін. Голосна о, що приєднувалася до слова, збереглася лише в деяких прізвищах: Otto, Thilo; у більшості випадків вона змінилася на е: Otte, Thile, Heine ( Heino від Heinrich), Theime (Theimo від Thidmar) – або голосна зовсім відпадала: Ott, Thiel, Heyn, Thiem.

Ці скорочення є перехідними формами для утворення зменшено пестливих форм імен. Тут виступають найрізноманітніші утворення і можна побачити надзвичайно різноманітні форми імен. Кожна місцевість мала свої власні зменшувальні закінчення. Наприклад, локалізовані форми зменшення на і були притаманні Верхній Баварії у другій половині 18 ст.

Ядром верхньонімецьких зменшувальних закінчень була приголосна l (cтаронім. Ilo): Hädele, Mädel, Maidle, Maidli, Madla, Märdul.

Ядром нижньонімецьких зменшувальних закінчень була приголосна k ( старонім. Iko): ke, ken, наприклад, Mäke, Mäken; ken переважає в західній, а ke – в східній частині Нижньої Німеччини.

У документах зустрічаються обидва суфікси у поєднанні з n: верхньонім. lein, нижньонім. chen.

Виходячи з усього вище сказаного, ми знаходимо у верхньонімецькій мові наступні утворення:

- el (найпоширеніша форма): Dietel, Merkel;

- l (баварська та австрійська форми): Dieyl, Merkl;

- la (франкська): Heckla;

- le (швебська): Dietle, Merkle – з об’єднуючою голосною Eisele;

- li (швейцарська): Märkeliö

- lin (швебська, швейцарська): Märklin, Bürklin – інколи len: Eiseln. З розвитком нової літературної мови з’являється lein: Dietlein.

Відповідні утворення в Нижній Німеччині були не настільки різноманітними, там зменшувальні форми рідко використовувалися не лише в іменах, але й в звичайних словах. Особливе місце тут посідало закінчення –ko з поєднуючою голосною: Tedolike, Reinike, Reinecke; без голосної: Reinke, Wilke; -k: Tieck; літературна німецька –ch (-ich): Dedich, Rohlich.

Поряд знаходиться також -ken: Tiedken, Willken. Дуже часто зустрічаються також генетивні конструкції. Зменшувальний префікс -chen з власними іменами зустрічається надзвичайно рідко: Nöldechen. Франкською цей суфікс має форму -gen: Büsgen, Didgen. У фризькій мові зменшувальним префіксом є -je: Hobbje, Detje, Bätje. Також зустрічається форма -tje: Antje, а старофризькій мові -ze, що має декілька варіантів: sse, se, ste, stje: Alste, Alse.

Як видно з вище наведених прикладів, ці зменшувальні закінчення впливають на утворення умлаута. Причиною цього є те, що на самому початку в цих закінченнях була голосна і (iko, ilo).

Окрім цих двох головних суфіксів l і k, в Середній та Південній Німеччині був ще й третій суфікс z (старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz, від Heinrich: Heinze, Heinz – також Heinitz (від Heinzo – основи всіх форм).

Скорочення прізвиськ, які в Нижній Німеччині не були загальноприйнятими, за винятком Fritz, отримали поширення в Верхній Німеччині як прізвища.

Суфікс z під час розвитку мови перетворився на ss: Diss, Russ, на s: Heinse, інколи можна зустріти такі форми як sch, tsch: Gersch, замість Gerz, Dietsch.

Aле так як просте одинарне зменшення не задовольняло потребу народу, то зменшено пестливі префікси об’єдналися і утворили форми слів з подвійним зменшенням, наприклад, від Dietrich:

-licke (cтаронім. -iliko): Thielike, Thilke;

-zel (старонім. -izilo): Dietzel;

-kel (старонім. -ikilo): Tickel;

-zke (старонім. -iziko): Tietzke.

Також зустрічаються форми слів, де об’єднані відразу три суфікси (z, l, k): Dietzelke.

Власні імена, що виступали як прізвища, мали і мають у більшості випадків сьогодні називний відмінок, хоча йому передував родовий відмінок (генетив). Це відповідало чіткому граматичному правилу – ім’я батька, для точнішої ідентифікації, давалося у родовому відмінку: Heinrich, Sohn Arnolds, латинською – Henricus, filius Arnoldi, де частини Sohn та filius могли випадати. Звідси й походить велика кількість імен у родовому відмінку, що закріпилися як прізвища.

Прізвища, так само як і інші слова, мають дві відміни:

- сильна відміна має s;

- слабка відміна має n.

Cильна відміна поширювалася на повні імена: Diederichs, Hermanns, а слабка – на скорочені: Thielen, Otten ( інколи скорочення відмінювалися за сильною відміною, наприклад, Köhns поряд з Könen, інколи об’єднувалися обидва закінчення, наприклад, Ottens).

У фризькій мові зустрічалася форма імен на ena (Hagena, Tydena), яка позначала родовий відмінок слабкої відміни множини. Наприклад, ім’я Focke Ukena позначало сина нащадків Uko і вказувало не на батька, а на предків. Оскільки таке позначення мало велике значення для благородних родин, у яких ім’я гарантувало право на певне володіння чи славу, то не дивно, що у таких позначеннях ми зустрічаємо імена вождів чи праотців роду.

Взагалі генетивних утворень, насправді, було набагато більше, ніж може здатися на перший погляд, бо вони були приховані новим правописом; літера t приєднувалася до літери s і утворювалося tz. Seifritz (замість Seifrids, Siegfrids), Gompertz (замість Gomperts від Gundbrecht), Reinartz (Reinhards). В той час, коли в останньому прикладі h, що належала до основи, випадає, то в деяких словах вона навпаки приєднується до основи, інколи, навіть, невиправдано. Наприклад, ім’я Reinbold набуває форми Reinholz.

Трохи схожими на генетичні конструкції були прізвища зі словом “Sohn”, що в більшості випадків мало форму sen: Wilmsen, Volquardsen. Це одна з найстаріших форм позначення особи, яка зустрічається, навіть, у Едді “Siegmund Völsungsson” (Sigmund, Völsungs Sohn). Така конструкція була дуже поширеною на півночі. Також її використовували шведи (Torstenson), норвежці (Björnson), датчани (Thorwaldsen), ісландці (Sturluson), англійці (Wilson, Robinson, Thomson). В шотландській мові іменам такого типу відповідали імена з частиною Mac (M’): Mac Gregor (син Грегора), Macdonald; в ірландському діалекті – з частиною O’: O’Connel. В центральних та південних регіонах Німеччини зустрічаються конструкції з –er, які позначають пожодження і вказують на приналежність особи до певного класу; у місті Ліппе таку функцію виконують імена з -ing, ця частина додавалася до імені першого колонізатора території, звідки родом особа, потім це ім’я передавалося у спадок нащадкам. Наприклад в місті Хакедалі (Hakedahl) 1488 року жив такий собі Henke Druden, 1538 року – Henke Druding, 1538 року – de (=der) Drudenen – зараз Drüner. Тоді як ім’я “Henke Druding” вказувало на сина Друда (Sohn des Drude), то “der Drudener” – на володіння певним майном Друдінгів, а отже представника певного роду [70:71].

До імен схожого типу належали імена баварських придворних на -er: Märtnäser. Такі імена зустрічалися в Швейцарії та Бадені: Burgerter (Burkar), Galluser, Kerler (Karl), Rupprechter, Schillinger. В Кернтені (Kärnten) було поширеним закінчення -ler: Hartler, Küenzler. Майже всюди в Німеччині зустрічалися прізвища на -ing(ig), рідше – на -ung, що вказували на походження від батька чи інших предків: Götting, Rüding, Helbig. Такі прізвища були поширені в нібелунгів, каролінгів та агілофінгерів. До прізвищ даного типу можуть належати, у деяких випадках, прізвища на -mann.

Досить поширеними в Німеччині є також метроніми ( прізвища, які давалися не за батьком, а матір’ю). Вони зустрічаються набагато частіше, ніж здається на перший погляд. “В деяких випадках, наприклад, дитина була позашлюбною; дитина могла взяти ім’я матері, якщо батько рано помирав. Головний герой “Пісні про нібелунгів” Зігфрід також носив прізвище матері: das Siglinde kint (син Зіглінди)“ [69:152].

Іноземні імена, що використовувалися як прізвища, зазнавали ще більше перетворень та змін, ніж національні. Від самого початку основним джерелом іноземних імен була церква, а точніше Біблія. Це були переважно імена греко-латинської форми (наслідок латинського перекладу Біблії). У своїх повних формах ці імена служили прізвищами. Проте скорочені форми використовувалися набагато частіше, так як повні імена мали від чотирьох до п’яти складів.

Отже потрібно було скорочувати повні імена. При скороченні основну роль відігравав наголос. У старонімецькій мові наголос у словах іноземного походження чи запозичених словах зміщався. Він переходив з третього від кінця складу до першого, який в старонімецькій мові був наголошеним, наприклад, Anti´christus – A´ntichristo, Consta´ntia – Cho´nstanza, Matha´eus – Ma´theus [66:67].

У мові виробилося правило, за яким наголос завжди падав на перший склад, а якщо траплялося так, що перший склад залишався ненаголошеним, то він просто випадав, наприклад, apostolus – postul, Hispanus – Span.

Пізніше, під впливом романських мов, німецький наголос на перший склад у запозичених словах переходив на останній склад. Це так званий французько-нововерхньонімецький наголос, що з’явився в середньовіччі.

Інколи запозичені імена втрачали всі ненаголошені склади, наприклад, Bonifatius – Fazi, Dionysius – Nis, де від п’яти складів залишився лише один наголошений склад [66:70].

Саме з цих, багато разів перероблених і скорочених імен, і виник цілий ряд прізвищ, які мали скорочені форми, що утворювались внаслідок скорочень кінця слова: Mathies – Mathes або його початку: Alexande – Xander. Були випадки, коли ім’я втрачало як початок, так і кінець. Внаслідок цього виникали дві форми слова, які не мали між собою нічого спільного:

Ambrosius – Ambrosch, Brosi;

Andreas – Enders, Drewes;

Nicolas – Nickel, Claus, Klaas.

Інколи ці форми слова не мали, навіть, спільних літер у своїх основах, наприклад, Barthel і Mewes від Bartholomäus [66:70].

Як показує останній приклад, поряд зі скороченнями відбувався також перехід голосного звука в приголосний. Цей перехід можна побачити на прикладі імені Paul, від якого походять імена Pawel та Pagel.

Не рідко ці скорочення, об’єднання та перетворення заходили настільки далеко, що ставало важко, а в окремих випадках неможливо, визначити початкову форму слова. Хто міг би, наприклад подумати, що ім’я Gille походить від імені Aegidius, а Grolms, Rohner та Muß – одне й теж ім’я, що походить від імені Hieronymus? Народ завжди адаптував запозичені слова до рідної мови, тому вище наведені приклади не повинні дивувати [66:74].

Багато імен іншомовного походження мають закінчення s, яке не має нічого спільного з родовим відмінком, а, навпаки, вказували на називний відмінок, наприклад, Borries (Liborius), Plönnies, Lönnies (Appolonius). У родовому відмінку були імена, що мали латинські родові закінчення на i, ae, is: Pauli, Matthiae, Michaelis.

У більшості випадків прізвища з частиною Sohn зберегли кореневу голосну в єврейській та південнонімецькій мовах: Andersohn, Matthisson, Nesensohn, Petersson, але навіть тут можна зустріти перетворення в sen: Thomsen.

Зменшені форми імен також не були рідкістю, особливо з верхньонімецькою l, наприклад, Hensel (Johanes) та Juckel (від Jakob). Нижньонімецька k зустрічається набагато рідше, наприклад, Jahnke, Köpke, а швейцарська i та z – взагалі рідкість: Justi, Marti, Nitz.

Крім родового відмінка та сполучень зі словом Sohn, для патронімічних позначень використовували також слова Jung і Klein, що ставилися перед іменами. Якщо батька, наприклад, звали Andreas, а син під час хрещення отримував таке ж ім’я, то останнього називали Jungandreas, якщо Michael, то, – Kleinmichael. Потім ці імена закріплювалися, передавалися нащадкам, які використовують їх сьогодні як прізвища [6:56].

Інколи після народження сина змін зазнавало ім’я батька, до нього додавали частку Alt або Groß, наприклад, Althans, Großjohan [22:67]. Дуже рідко зустрічалися імена на -ing (Klausing), частіше – південнонімецькі на -er (Hanser, Kettener) та на -mann (Petermann).

Отже, шляхом скорочень, об’єднань та перетворень утворилася велика кількість прізвищ, серед яких провідне місце посідають ті, що походять від Andreas, Nikolaus, Nathaeus. Проте ім’я Johanes перевершило за популярністю всі інші імена. Воно було одним із найулюбленішим іменем усіх часів, а потім стало ще й прізвищем, що налічує більше, ніж 100 різних форм.

Але ім’я Johanes є, швидше, винятком серед запозичених імен. Інші імена не мають так багато похідних форм. Кількість церковних імен є обмеженою, у порівнянні зі світом національних німецьких імен.

 

Висновок

Отже, у іменах людей відображається своєрідний дух та характер народу не менше, ніж у звичаях та традиціях.

Грецькі імена, які були переважно духовного характеру, стосувались благородних якостей та занять. Це доводить велика кількість імен на kles (слава): Perikles (дуже відомий), Sophokles (відомий мудрістю). З боротьбою та перемогою пов’язані імена Nausimachos (той хто бореться на кораблях).

Римські імена походили від першого та найважливішого заняття Стародавнього Риму, землеробства: Agricola (селянин), Fabius, Cicero, Piso (бобовий, гороховий, віковий чоловік) та скотарства: Porcius (той хто розводить свиней). Проте найвиразніше бідность фантазії римлян проявляється у іменах – числівниках: Secundus, Tertius, Quintus, Sextus.

Переважна кількість ізраїльських імен мають склад ja (jo, je) – скорочення від Jegova (Jave), що означає “Бог”.

Вражає схожість між грецькими та германськими іменами. Співпадають навіть складові частини імен обох народів, наприклад, грецьке phanes (сяючий) та німецьке beraht (bert), грецьке kles (відомий) та німецьке mar, грецьке krates (сильний, могутній) та німецьке rich; також stratos (військо) та heri.

Hild, Gund, Bad, Wig є еквівалентами слів “боротьба”, “битва”, “війна”, що були основими складовими частинами германських імен.Ще одним джерелом походження імен були назви зброї. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Німецька національна зброя – фрама (за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask – у Ascolt.

Замість шоломів воїни накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm.

Від назви щита (rand) походять імена Rantowic та Bertrand.

Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали, наприклад, Berinhard, Ebarhard, Arnoald, Ebarolf.

Від слів “міць”, “сила” (magan) походять імена Meganhard, Magnobold.

Від слова “військо” (hari, heri) походять імена Hariman, Hariberath.

Потреба у боротьбі та перемозі виражена в іменах Waldomar, Sigiwalt.

Зі словом “слава” (hold, hrod, hrom) пов’язані імена Romuald, Chlodowald, Hrodegang.

Від слова “порада” (rat) походять імена Adalrad, Chuonrat/

Від назв богів та божественних створінь походять імена Godolef, Anshalm, Älfrand, Hunibald.

Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки.

Так як мова не стоїть на місці, а постійно розвивається, то розвивалися також і німецькі імена. Часто батьки кликали своїх дітей скороченими іменами, наприклад, Godberat → Godo; Sigbert → Sigo.

Утворенню нових імен сприяло використання суфіксів l і k, в середній та південній Німеччині був ще й третій суфікс z (старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz.

 У процесі взаємодії з іншими народами, германці запозичували іноземні імена. До середини XII ст. кількість іудейських та греко-латинських імен в Німеччині була надзвичайно малою; з часів масового хрещення та імміграції італійців їх кількість значно зростає. Траплялися випадки, коли запозичені імена використовувалися як прізвища. Такі імена зазнавали ще більше перетворень та змін, ніж національні. Від самого початку основним джерелом іноземних імен була церква, а точніше Біблія.

 Німецькі імена були популярними і поза німецькими землями, наприклад серед романів, у бувшій Галії, що була завойована франками і частково ними заселена. Звичайно, в довгій історії людства існували моди на певні імена. Це означає надання переваги окремому імені, а не усім відомим і може тягти за собою відмирання деяких імен, які можливо в майбутньому знову повернуться до життя.

Цього має бути достатнім щоб в основних рисах скласти уявлення про імена того періоду. Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен.


ВИСНОВКИ

Отже, антропонімічна система сучасної німецької мови двочленна. Для називання людей використовують ім’я та прізвище. Старогерманська антропонімічна система, сформована між 200 і 400 рр. до н.е., була одночленна, для називання людини використовувалося лише ім’я.

Протиставленність ім’я/прізвище – один із важливих признаків системної організації антропонімічного матеріалу німецької мови.

Дослідження антропонімів передбачає використання ряду лінгвістичних методів дослідження.

Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.

Просторове розміщення мовних явищ вивчають й інтерпретують за допомогою методу лінгвістичної географії. Метод лінгвістичної географії (ареальний) — сукупність прийомів, які полягають у картографуванні елементів мови, що розрізняють її діалекти.

Важливу роль у формуванні антропонімікону відіграли прізвиська. Саме з прізвиськ, на пізнішому етапі розвитку мови, утворилася більша частина прізвищ.

Перші прізвиська зустрічаються уже в ранньому Середньовіччі. Вони могли утворюватися від імен (Franco), від назв населених пунктів (Rinobold), від назв професій та соціальних станів (Apostel, Burgio), а також могли бути позначеннями тварин (Aro, Bäro), спорідненості (Fater), абстрактних іменників та прикметників (Anamuot, Alauuar).

Під час найпростіших відносин ранніх століть, коли життя було обмежене малим колом справ, одного імені для позначення особи було досить.

Поступово необхідність точного позначення та розрізнення стала актуальною. Для того щоб знати, який Hermann, Heinrich чи Johannes мається на увазі потрібні були доповнення, які б зробили можливою ідентифікацію особи. Ці доповнення (прізвища) бралися від імені батька чи назви певного заняття, відповідали якійсь видатній рисі характеру чи давалися за місцем проживання. Крім того, у колах вищого дворянства, був звичай додавати до імені назву родового маєтку чи місця, більше з родинної гордості, ніж через потребу.

Спочатку родові назви виникли на півдні Німеччини. Такі родові імена мали лише благородні дворяни, за ними почали брати додаткові імена дрібні дворяни, службовці різних міністерств та установ, приближені до єпископів особи, а також прості чиновники серед вільних громадян та патриціїв.

Ремісники у містах, де міський порядок та римське право вимагали наявності прізвища, наслідували звичай дворян та патриціїв; так як всі вони походили із села і приносили в місто свої старі звичаї, то могло так статися, що, наприклад, у Базелі 1438 року членом гільдії пекарів був Hans jebsmolers (Gipsmüllers) tochtermann.

Потрібно зауважити, що на побережжі північного моря, у Фрісланді, Гольштайні, Шлезвізі, а також в Данії прізвища з’явилися найпізніше.

Перші прізвища були не дуже постійними. Про непостійність на початку деяких прізвищ свідчить їхня легка й часта зміна. Наприклад звали особу Lucas Cranach, названий на честь місця народження в Бамберзі, а вона була всім відома як Lucas Maler.

Дуже поширеними в Німеччині були прізвища, що походили від імен. Процеси утворення таких прізвищ могли проходити по різному. Проте найпоширенішим способом є наступний – Вільгельм чи Вернер мали синів та дочок (Sohn/Tochter des Wilhelm/Werner), або дітей називали за матір’ю (Tochter/Sohn der Grete/Agnes). Звідси походить тип прізвищ Wilhelm, Werner, Heinrich, Grete.

Іншим способом утворення прізвищ є додавання суфікса –l, у зменшено пестливій формі: Heinzel та деривація імені з ідентифікуючим та патронімічним суфіксом -ing, -ung, наприклад, Brüning або тип прізвищ: Heinrich Heinrichs Sohn.

За прізвища бралися також запозичені імена, наприклад, Tönnis.

Ще одну групу прізвищ визначають імена, що вказують на походження, наприклад, торговці центральної Німеччини, які торгували на вулицях Нюрнберга (Nürnberg), називалися нюрнбергцями (Nürnberger), пілігрим міг отримати ім’я Jerusalemer. Місце походження могло позначатися прийменниками van, von, наприклад, Henric van Veldeken

Важливою групою прізвищ є позначення роду діяльності: Fleischer, Weber, Bergmann.

Мовно-географічна основа розвитку прізвищ знаходиться у фонетичній/фонологічній системі німецьких діалектів, які впливають на прізвища навіть тоді, коли вони, між іншим, зовсім однакові, наприклад, Holtmann/Holzmann.

Мовно-географічні поділи можуть бути результатом лише лексико-географічних відмінностей німецької мови. Це можна спостерігати на прикладі позначень професій або прізвищ, що від них утворилися. На різних територіях діють різні позначення для окремих професій, наприклад, Töpfer, Pötter, Pottmacher…

Географія прізвищ, у буквальному розумінні, найповніше проявляється у розділенні певних способів словотвору на різних німецьких територіях. У цьому випадку розрізняють верхньонімецьку область, західно-центральну область, східно-центральну область, західну нижньонімецьку область та східну нижньонімецьку область.

Однією з форм імен, характерних для верхньонімецької області, є утворення на –er (Tiroler). На сході центральних земель переважають прізвища, що походять від звичайних імен, типу Werner, в той час як деривація та генетичні форми майже не зустрічаються. Для рейнсько-нижньонімецької області характерні прізвища у родовому вінку, що походять від звичайних імен, типу Heinrichs. У західній частині нижньонімецьких земель поширені прізвища на –mann.

 Своєрідний дух та характер народу відображається у іменах людей не менше, ніж у звичаях та традиціях.

Грецькі імена, які були переважно духовного характеру, стосувались благородних якостей та занять. Це доводить велика кількість імен на kles (слава): Perikles (дуже відомий), Sophokles (відомий мудрістю). З боротьбою та перемогою пов’язані імена Nausimachos (той хто бореться на кораблях).

Римські імена походили від першого та найважливішого заняття Стародавнього Риму, землеробства: Agricola (селянин), Fabius, Cicero, Piso (бобовий, гороховий, віковий чоловік) та скотарства: Porcius (той хто розводить свиней). Проте найвиразніше бідность фантазії римлян проявляється у іменах – числівниках: Secundus, Tertius, Quintus, Sextus.

Переважна кількість ізраїльських імен мають склад ja (jo, je) – скорочення від Jegova (Jave), що означає “Бог”.

Вражає схожість між грецькими та германськими іменами. Співпадають навіть складові частини імен обох народів, наприклад, грецьке phanes (сяючий) та німецьке beraht (bert), грецьке kles (відомий) та німецьке mar, грецьке krates (сильний, могутній) та німецьке rich; також stratos (військо) та heri.

Hild, Gund, Bad, Wig є еквівалентами слів “боротьба”, “битва”, “війна”, що були основими складовими частинами германських імен.Ще одним джерелом походження імен були назви зброї. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Німецька національна зброя – фрама (за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask – у Ascolt.

Замість шоломів воїни накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm.

Від назви щита (rand) походять імена Rantowic та Bertrand.

Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали, наприклад, Berinhard, Ebarhard, Arnoald, Ebarolf.

Від слів “міць”, “сила” (magan) походять імена Meganhard, Magnobold.

Від слова “військо” (hari, heri) походять імена Hariman, Hariberath.

Потреба у боротьбі та перемозі виражена в іменах Waldomar, Sigiwalt.

Зі словом “слава” (hold, hrod, hrom) пов’язані імена Romuald, Chlodowald, Hrodegang.

Від слова “порада” (rat) походять імена Adalrad, Chuonrat/

Від назв богів та божественних створінь походять імена Godolef, Anshalm, Älfrand, Hunibald.

Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки.

Так як мова не стоїть на місці, а постійно розвивається, то розвивалися також і німецькі імена. Часто батьки кликали своїх дітей скороченими іменами, наприклад, Godberat → Godo; Sigbert → Sigo.

Утворенню нових імен сприяло використання суфіксів l і k, в середній та південній Німеччині був ще й третій суфікс z (старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz.

 У процесі взаємодії з іншими народами, германці запозичували іноземні імена. До середини XII ст. кількість іудейських та греко-латинських імен в Німеччині була надзвичайно малою; з часів масового хрещення та імміграції італійців їх кількість значно зростає. Траплялися випадки, коли запозичені імена використовувалися як прізвища. Такі імена зазнавали ще більше перетворень та змін, ніж національні. Від самого початку основним джерелом іноземних імен була церква, а точніше Біблія.

 Німецькі імена були популярними і поза німецькими землями, наприклад серед романів, у бувшій Галії, що була завойована франками і частково ними заселена. Звичайно, в довгій історії людства існували моди на певні імена. Це означає надання переваги окремому імені, а не усім відомим і може тягти за собою відмирання деяких імен, які можливо в майбутньому знову повернуться до життя.

Цього має бути достатнім щоб в основних рисах скласти уявлення про імена того періоду. Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Агеева Р. А., Подольская Н.В. Ономастика. Проблемы и методы. (Материалы к XIII международному ономастическому конгрессу). М., 1978. – 244с.

2. Алимбекова Л. В. Динамико-статистические параметры усечения немецких личных имен. – в кн.: Языковая личность: проблемы семантики и грамматики./ Сб. науч. трудов, Волгоград: РИО, 1997, с.53-73.

3. Арнольд И.В., Шеремет Л.Г. Типы сем и структура лексического значения личных имен. – В сборнике лексическое значение в системе языка и в тексте. – Волгоград, 1985. – 196с.

4. Багданов С.И. Семантика морфемы и способы ее определения в современной морфологии. – Л.: 1980. – 295с.

5. Бахвалова Г.В. Семантические и функциональные особенности некалендарных имен. В кн.: Проблемы русской ономастики. Вологда, 1985. – 227с.

6. Березникова Р.Е. Место номенов в лексической системе языка. – В кн.: Имя нарицательное и собственное. М., 1978. – 178с.

7. Болотов В.И. К вопросу о значении имен собственных. – В кн.: Восточнославянская ономастика., М., 1972. – 298с.

8. Бондалетов В.Д. Русская ономастика. М., 1986. – 124с.

9. Бондаренко А.В. Грамматическая категория и контекст. – Л.: 1971. – 151с.

10. Борисюк І. Деякі назви осіб у українській мові: Історична узвичаєність та позамовні впливи//Київська старовина. – 1999. - №6. – с. 158-162

11. Ботцева Т.П. Ономасиологический аспект глагольного словосложения в немецком языке (На материале сложных каузальных глаголов модели «прилагательное + глагол»). Автореф.кандид.дис. Киев, 1986. – 347с.

12. Брайченко С.Л. Улюблені чоловічі імена жителів Одеської області//Мовознавство. – 1998. - №4-5. – с.18-21

13. Галкина-Федорук. Слово и понятие. – М.: Уч.пед.изд., 1956. – 118с.

14. Глинський І.В. Твоє ім’я – твій друг: Науково-художня книжка. Для серед. шк. віку. – К.: Веселка, 1985. – 238с.

15. Говори та ономастика Наддніпрянщини. – Дніпропетровськ, 1970. – 174с.

16. Горпинич В.О. Антропонімія Дніпровського припоріжжя і суміжних регіонів України: Монографія/ В.О. Горпинич, І.А. Корнієнко. – Дніпропетровськ – Миколаїв: Іліон, 2006. – 237с.

17. Горпинич В.О. та ін. Власні назви і від топоніми утворення Інгуло-бузького межиріччя/ В.О. Горпинич, В.В. Лобода, Л.Т. Насенко. – К.: Наукова думка, 1977. – 192с.

18. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові. Питання словотвору, слововживання та нормування. – К.: Вища школа, 1979. – 160с.

19. Єфименко І. Дещо про походження сучасних українських прізвищ// Дивослово. – 2002. - №11. – с. 18-20

20. Єфименко І.В. З історії виникнення та розвитку українських прізвищевих назв//Мовознавство. – 2001. - №5. – с.75-88

21. Ертакова Н.И. Реликтовые явления в словообразовании современного немецкого языка. Автореф.кандид.дис. – Л.: 1985. – 22с.

22. Ефименко И.М. Синхрония действий в современном немецком языке. Автореф.кад.дис. Калинин, 1986. – 20с.

23. Железняк І.М. До історії українських прізвищ//Мовознавство. – 1976. - №5. – с.65-73

24. Касім О.Ю. Про динаміку українських особових імен Одещини// Мовознавство. - №3.- с.26-31

25. Коваль А.П. Життя і пригоди імен. – К.: Вища школа, 1988. – 737с.

26. Косачевич М. Ім’я вашої дитини: [Про вибір імені]. – Наука і суспільство. - 1981. - №10. - с.57

27. Кубряков Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. – М., 1981. – 376с.

28. Курилович Е. Положение имени собственного в языке, - в кн.: Очерки по лингвистике. – М., 1962. – 178с.

29. Личные имена в прошлом, настоящем, будущем (проблема антропонимии) – кол.сб. М.: Наука, 1970. – 232с.

30. Милославский И.Г. Вопросы словообразовательного синтеза. – М.: изд-во МГУ, 1980. – 190с.

31. Морозова М.Н. Взаимодействие антропонимической и нарицательной лексики. – В кн. Личные имена в прошлом, настоящем, будущем. – М.: Наука, 1970. – 221с.

32. Мурясов Р.З. Имя собственное в современном немецком языке. – Уфа, 1983. – 218с.

33. Неділько О.Д. Про утворення українських прізвищ//Українська мова та література в школі. – 1967. - №9. – с/

34. Павлов В.Н. Семантика имен собственных и их роль в словосочетании. – Уч.сапас Ленингр.гос.пед.ин-та им. А.И.Герцена, Т. 214, 1960. – 129с.

35. Перспективы развития славянской ономастики. Под ред. А.В. Суперанской, Н.В. Подольской – М.: Наука, 1980. – 126с.

36. Питання ономастики Південної України. Доповіді та повідомлення 7 Республ. міжвуз. ономастичної конференції/ Миколаїв, травень 1974р./К.: Наукова думка, 1974. – 188с.

37. Півторак Г.П. З історії власних імен людей: Маріана, Маріанна, Оксана. – В кн.: Культура слова, Респ . міжвідом. зб. Вип.26. – К.: Наук. думка, 1984, с.58-59

38. Подольская Н.В. Типовые восточнославянские топоосновы. Словообразовательный анализ. – М., 1983. – 142с.

39. Походження та значення імен// Культура української мови: Довідник. – К., 1990. – с. 148-169

40. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К.: Науковадумка, 1966. – 216с.

41. Рыбакин А.И. Словарь английских личных имен. М., 1973. – 195с/

42. Салахов Р.А. О первичной номинации в сфере ИС. – в кн.: Структурно-семантические особенности языковых едениц и их номинативная ценность.: сб.науч.тр. – Нальчик, 1986. – 235с.

43. Скрипник Л.Г. Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. – 2-е вид., випр.. і доп. – К.: Наукова думка, 1996. – 335с.

44. Словарный состав и словообразовательная активность языковых единиц (Вестник Киевского Университета) Романо-германская филология, 1985, вып. 19. – 127с.

45. Словарь словообразовательных элементов немецкого языка /под ред. М.Д. Степановой – М.: Русский язык, 1979. – 218с.

46. Сталтмане В.Э. Из истории латышских фамилий. – в кн.: Историческая ономастика. - М., 1977. – 169с.

47. Сталтмане В.Э. Латышская антропонимия фамилии. – М., 1981. – 126с.

48. Суперанська О.В. Імовірнісна ономастика//Мовознавство. – 1971. - №4. – с. 35-41.

49. Суперанская А.В. Имя нарицательное и собственное М., 1978. – 241с.

50. Суперанская А.В. Историческая ономастика М.: Наука, 1977. – 227с.

51. Суперанская А.В. Языковые и внеязыковые ассоциации собственных имен. В кн.: Антропонимика - М.: Наука, 1978. – 193с.

52. Сухомлин І.Д. З історії українських прізвищ//Українська мова та література в школі. – 1965. - № 4. – с. 24-28

53. Толкачев А.И. К истории словообразования форм со значением субъективной оценки (квалитативов) личных СИ греческого происхождения в древнерусском языке. – М., 1978. – 170с.

54. Уфимцев А.А. Лексическая номинация (первичная нейтральная). – в кн.: Языковая номинация (виды наименований). – М., 1977. – 212с.

55. Франко Зіновія. Хто ми? Звдки родом? –К.: Знання, 1990. -47с.

56. Чубан М.С. Походження та значення наших імен// Українська мова в школі. – 1958. – №3 – с. 66-70

57. Bach A. Deutsche Namenkunde Нeidelberg, 1952. – 231с.

58. Fick A., Bechtel F. Die grichischen Personennamen nach ihrer Siedung erklärt und systematisch geordnet. Göttingen, 1894. – 198с.

59. Fischer R.E. u. Walther H. Namenforschung heute. Ihre Ergebnisse u. Aufgaben in der DDR – Berlin: Akad.-Verl. 1971. – 231с.

60. Fleischer W. Die deutschen Personnennamen. Geschichte, Bildung und Bedeutung – Berlin, 1961. – 287с.

61. Gottschald M. Die deutschen Personnennamen. Berlin, 1955. – 219с.

62. Herzen W. Deutsche Wortbildung – Türingen, 1957. – 177с.

63. Hergemöller B.U. 4400 gebräuchliche Vornamen. Herkunft, Deutung, Namensfest. – Münster: Regenberg, 1968. – 324с.

64. Kaufmann H. Grundfragen der Namenkunde – Bd: Heidelberg. Bd I, 1959. – 179с.

65. Mackensen L. 3876 Vornamen. Herkunft, Ableitungen und Koseformen. Verbreitung. Berühmte Namensträger. Gedenk- und Namenstage. – München: Südwest Verlag, 1969. – 239с.

66. Naumann H. Vornamen heute. VEB. Bibliographisches Institut Leipzig, 1979. – 294с.

67. Naumann H. Soziolinguistische Aspekte der Onomastik – Berlin, 1974.

68. Paul P. Das kleine Vornamenbuch – Leipzig, 1966. – 273с.

69. Seibike W. Die Personennamen im Deutschland – Berlin – New-York, 1982. – 269с.

70. Seibike W. Wie nennen wir unser Kind? – Berlin, 1979. – 166с.


Информация о работе «Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 148307
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
30962
0
0

... , що в свою чергу сприяє більш надійній реконструкції явищ, а в ряді випадків (при наявності даних писемних і викопних джерел) – їх ідентифікації. ІІ. Друга частини   1. Загальні відомості про чеські топоніми   Як вже було казано, топоніми належать до найстаріших пам`яток мови. Деякі топонімічні назви чеських земель збереглися у різноманітних нечеських хроніках, в той час, коли у чеських ...

Скачать
173727
0
0

... ів науково-технічного тексту, що визивають найбільші труднощі. А також не слід забувати про прагматичну адаптацію оригінального тексту під час перекладу. Розділ 2. Особливості перекладу ділових листів на прикладі перекладу листів-запитів та листів негативного змісту 2.1 Загальна характеристика ділових листів Сучасний бізнес – це складне виробництво, співробітництво на всіх рівнях, обмін ...

Скачать
143376
0
1

... (нещастя, труднощі); факт (подія, явище) і фактор (умова, причина); уява (здатність уявляти) і уявлення (розуміння, поняття); зумовити (спричинити) і обумовити (зробити застереження) тощо. РОЗДІЛ 2. РОБОТА НАД ЗБАГАЧЕННЯМ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 2.1 Шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою ...

Скачать
134485
2
0

... , пов’язаних з фразеологічними одиницями порівняння. Детальніше ці проблеми будуть розглянуті в наступних розділах нашого дослідження. РОЗДІЛ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМПАРАТИВНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ Згідно з нашими спостереженнями, у своїй переважній більшості компаративні фразеологічні одиниці належать до непредикативних словосполучень і являють собою фраземи з пі ...

0 комментариев


Наверх