Особливості пропаганди фізичної культури і спорту на сторінках української преси

3. Особливості пропаганди фізичної культури і спорту на сторінках української преси

 

Засоби масової інформації є важливим джерелом знань з питань фізичної культури і спорту, вони задовольняють інтереси різних категорій та груп населення до фізичної культури і спорту, інформують про результати спортивних змагань.

Преса як один з найважливіших засобів масової інформації посідає чільне місце в системі пропаганди фізичної культури і спорту, є найважливішим засобом збору, нагромадження, зберігання та розповсюдження інформації, активно сприяючи впровадженню і розвитку фізичної культури і спорту серед населення та впливаючи на громадську думку [35, 29].

Публікації на спортивну тематику формують позитивне відношення до фізичної культури і спорту, висвітлюють необхідність занять фізичними вправами, сприяють спрямованості на здоровий спосіб життя та фізичну досконалість. Але існує проблема, що становить невідповідність між потенційними можливостями засобів масової інформації щодо впливу на особистість і суспільство та незнанням того, яким чином найбільш ефективно використовувати ці можливості для розвитку фізичної культури і спорту в Україні, формування в українського народу усвідомленої потреби до занять фізичною культурою і спортом.

У період, коли перед українським суспільством стоїть дуже важлива проблема збереження і підвищення рівня здоров’я, пропаганда фізичної культури і спорту, висвітлення їх можливостей щодо формування здорового способу життя є дуже важливими чинниками, що сприятимуть вирішенню цієї проблеми. Таким чином вивчення та обробка надрукованих з цього питання матеріалів є актуальним завданням сьогодення і потребує свого розв’язання [36, 54].

З метою з’ясування їх відношення до пропаганди оздоровчої фізичної культури і спорту у пресі, а також для визначення, що саме викликає інтерес читачів на фізкультурно-спортивну тематику, ми використали метод соціологічного анкетування, який здійснювався за участю читачів українських періодичних видань.

Питання анкети сформовано на підставі вивчення спеціальних літературних джерел і документів. У дослідженні взяли участь 80 чол.: 7 студентів; 58 працівників розумової праці; 15 пенсіонерів. Вік респондентів – від 20 до 67 років. На момент дослідження середню фахову освіту мав 1 чол.; незакінчену вищу – 2 чол., вищу освіту – 77 чол.

Результати досліджень та їх обговорення. Основними завданнями діяльності засобів масової інформації, зокрема преси, де висвітлюється фізкультурно-спортивна тематика, є не тільки інформація про останні події зі спортивних арен світу, а і залучення якомога більшої кількості людей до занять оздоровчою фізичною культурою і спортом; формування у широких мас потреби у регулярних заняттях фізичними вправами; пропаганда спортивно-оздоровчої роботи носіїв гуманістичних ідеалів і цінностей, здорового способу життя, що сприятиме гармонійному та всебічному розвитку особистості, укріпленню здоров’я, підвищенню творчої активності людей [36, 55].

У результаті аналізу фізкультурно-спортивних повідомлень української преси ми виявили, що основна увага приділяється висвітленню результатів спортивних змагань, причому повідомлення носять здебільшого інформаційний характер і лише розповідають про деякі факти щодо змагань, які вже відбулися, а цілеспрямованої пропаганди самих видів спорту не здійснюється. Висвітлюючи питання спорту та фізичної культури на сторінках української преси, журналісти не використовують своїх можливостей для формування інтересу до спортивно-оздоровчої роботи, не пояснюють читачеві впливу занять фізичними вправами на організм людини.

Фізкультурно-спортивні повідомлення досить рідко мають освітній характер, що сприяв би вирішенню практичних завдань, викликав зацікавленість, примусив людину займатися тим чи іншим видом спорту.

У пресі ще мало приділяється уваги пропаганді різних аспектів спортивно-оздоровчої роботи, рекреаційним та оздоровчим видам спорту, майже не розкриваються вагомі цінності, заради досягнення яких варто займатися фізкультурою і спортом.

Соціологічні дослідження показують: населення досить активно звертається до засобів масової інформації щодо отримання необхідних знань з спортивно-оздоровчої роботи та фізичної культури, причому більшість учасників досліджень (89%) роблять це регулярно. Анкетування дає підставу зробити висновок, що лише 17% читачів розглядає пресу тільки як засіб отримання інформації про спортивні події, а 73% читачів прагнуть бачити в пресі більше матеріалів про користь спортивно-оздоровчої роботи, вплив занять фізичними вправами на здоров’я людини.

Важливе місце, на думку 64% опитуваних, повинні займати навчально-методичні рекомендації щодо самостійних занять спортивно-оздоровчої діяльності. Крім цього за допомогою анкетування ми з’ясували, яку саме інформацію фізкультурно-спортивної спрямованості бажають бачити читачі на сторінках української періодики (таблиця 3. 1.).

 

Таблиця 3.1. Тематична спрямованість надрукованих праць, що найбільше цікавлять читачів

Місце	Група інтересів	Кількість, %
1	Спортивні змагання	92
2	Місце і роль спортивно-оздоровчої діяльності у здоровому способі життя	86
3	Значення оздоровчої фізичної культури та спорту для здоров'я людей	84
4	Практичні рекомендації для тих, хто займається одним із видів спорту	80
5	Роль фізичної культури у всебічному розвитку особистості	71
6	Значення спортивно-оздоровчої роботи у підвищенні продуктивності праці	56
7	Конкретні рекомендації з використанням засобів оздоровчої фізичної культури при захворюваннях	51
8	Як раціонально використовувати оздоровчу фізичну культуру і спорт у вільний час	49

Результати соціологічного дослідження дозволяють зробити висновок, що переважна кількість респондентів (83%) має великий інтерес до матеріалів, в яких здійснюється пропаганда та висвітлюються питання щодо занять оздоровчою фізичною культурою та спортом.

Але, на думку читачів, більш змістовне викладення журналістами цих матеріалів сприятиме підвищенню зацікавленості та ефективності такої пропаганди (малюнок 2.1.).

Рис. 2.1. Чинники, що сприяють зацікавленості читачів спортивною тематикою

Крім цього підвищення ефективності пропаганди спортивно-оздоровчої діяльності в пресі, на думку фахівців та читачів, визначається реалізацією освітньої і виховної функції преси, наявністю відповідних матеріально-технічних засобів для її здійснення, а також високим рівнем кваліфікації журналістів. Згідно з опитуванням, преса, в якій висвітлюється фізкультурно-спортивна тематика, повинна бути:

-          ефективним знаряддям педагогічного впливу на процесс фізкультурного виховання різних категорій та груп населення;

-          важливим фактором оптимального розподілу вільного часу і формування у кожної людини настанови на необхідність занять фізичними вправами;

-          важливим джерелом знань з питань оздоровчої фізичної культури та спорту;

-          задовольняти зацікавленість усіх категорій населення з фізкультурно-спортивних видів діяльності.

Отже, формування громадської думки відносно можливостей і пропаганди спортивно-оздоровчої роботи, вирішення соціально-економічних, виховних та оздоровчих завдань сприятимуть високій зацікавленості різних категорій населення до занять спортом.

Забезпечення необхідними знаннями з галузі фізичної культури та спорту для зміцнення здоров’я, виховання, раціонального дозвілля; дотримання диференційованого підходу до їх пропаганди серед різних категорій населення; висвітлення взаємозв’язку між фізичною активністю населення і вирішенням соціально-економічних проблем, фізичною активністю і здоровим способом життя підвищить рівень пропаганди оздоровчої фізичної діяльності та спорту у пресі.

Розширення спортивної тематики, її жанрова багатоплановість, збільшення обсягу розглядуваних видів спорту, засобів фізичної рекреації та реабілітації, що мають висвітлюватися в пресі, сприятимуть підвищенню рівня поінформованості читачів.

Рекомендації.

На підставі аналізу отриманих результатів нами розроблено рекомендації для керівників засобів масової інформації та журналістів спортивної тематики:

1.         Фізкультурно-спортивні матеріали, що посідають важливе місце у переважній більшості українських періодичних видань, повинні бути не лише інформаційними, а й давати підстави для роздумів, мати аналітичний характер, піднімати важливі проблеми, і сприяти безпосередньому впливу на читачів, залучати їх до занять оздоровчою фізичною діяльністю та спортом.

2.         Журналісти повинні формувати громадську думку відносно фізичної та спортивної культури як соціального явища, що позитивно впливає на вирішення політичних, медико-біологічних, педагогічних і соціально-психологічних проблем у суспільстві, розкривати гуманістичні цінності спортивно-оздоровчої діяльності, надати читачеві можливість регулярно поповнювати свої знання з основ фізичної культури і спорту, активного відпочинку та здорового способу життя.

3.         Засоби масової інформації, зокрема преса, повинні брати участь у розробці, організації та висвітленні різноманітних масових заходів, змагань, спрямованих на залучення населення до активних занять оздоровчою фізичною культурою та спортом.

Висновки

1.         Сьогодні не викликає сумніву той факт, що спорт та оздоровчо-фізкультурні заняття відіграють значну роль у житті сучасної людини. З раннього дитинства і до пізньої старості завдяки спорту людина розвиває свої духовні й тілесні якості. Заняття спортом поліпшує здоров’я і знижує ризик захворювань, зменшує соціальне напруження у суспільстві. Тому вітчизняні та зарубіжні фахівці надають важливе значення спортивно-оздоровчі діяльності. ЇЇ цінність українські фахівці визначають через стимулюючий вплив на поширення фізичної культури серед різних верств населення.

2.         Оздоровча фізична культура та спорт – складова частина культури суспільства і самої людини, основою специфічного змісту якої є раціональне використання рухової активності як фактору зміцнення здоров’я, оптимізації фізичного стану. До видів оздоровчої фізичної культури віднесено такі, що у найбільшій мірі відповідають принципу оздоровчої спрямованості (різновиди гімнастики, плавання, лижного спорту, легкої атлетики, ін.). Зазначені, а також інші види оздоровчих занять, забезпечують активні соціальні контакти, сприяють інтелектуальному розвитку, пізнавальній діяльності, корисному проведенню дозвілля. Одначе, в Україні посилились загрозливі тенденції зниження рівня здоров’я, середньої тривалості життя, зростання кількості дітей з відхиленнями генетичного походження. До 90% дітей, учнів і студентів мають відхилення у стані здоров’я, з них понад 50% – незадовільний рівень фізичної підготовленості.

3.         Система фізичної культури України перебуває у кризовому стані і не може вирішити проблем, що постають перед нею. У законодавчих документах України з питань фізичної культури містяться положення про необхідність покращання організації оздоровчої фізичної культури у сферах суспільства. Зокрема, в Законі України «Про фізичну культуру і спорт» йдеться про важливість залучення дітей дошкільного та шкільного віку до регулярних занять оздоровчою фізичною культурою, створення для них відповідних умов. Організацію фізкультурно-оздоровчої роботи у навчально-виховній сфері очолює Міністерство освіти України. У структурі міністерства функціонує відділ фізичного виховання, який направляє та координує роботу з фізичного виховання у закладах освіти різних типів. Міносвіти підпорядковуються: дошкільні дитячі установи, загальноосвітні школи, ПТУ, технікуми, коледжі, інститути, університети, ін.

4.         Виробнича фізична культура має два аспекти впровадження: загальнооздоровчий, що реалізується шляхом організації фізкультурної роботи в рамках фізкультурних осередків (колективів фізкультури), за місцем проживання; спеціальний, що включає систему фізкультурно-оздоровчих заходів, форми та зміст яких визначаються особливостями впливу на людину умов, характеру і організації праці. Проводяться вони, як правило, на території підприємств, організацій, установ у робочий та позаробочий час. Виробнича фізична культура розглядається як один із елементів наукової організації праці, що дає можливість покращити умови праці та відпочинку робочих і службовців, підвищити культуру праці на виробництві в цілому. У соціально-побутовій сфері передбачається здійснення фізкультурно-оздоровчої діяльності: за місцем проживання; у місцях масового відпочинку; в оздоровчо-рекреаційних та лікувально-профілактичних установах. Загальне керівництво, планування, організацію, контроль за станом та розвитком фізкультурно-оздоровчої діяльності у соціально-побутовій сфері здійснюють обласні, міські, районні органи державного управління спеціальної компетенції.

5.         До вирішення проблем організації фізкультурно-оздоровчої діяльності повинні також докладати зусиль інші державні установи: депутатські комісії, відділи держадміністрацій, навчальні заклади та державні підприємства. Поряд із державними установами роботу зазначеного напрямку проводять і громадські організації: профспілки, фізкультурно-спортивні товариства, громадські органи самоврядування (федерації, асоціації, спілки). Таким чином, організація фізкультурно-оздоровчої діяльності у соціально-побутовій сфері – це об’єкт взаємодії багатьох державних та громадських установ. На сучасному етапі усе більше уваги приділяється проблемі збереження й зміцнення здоров'я, причому основний акцент робиться на зміні способу життя.

6.         Проблема здорового способу життя розглядається як проблема загальнодержавна, потребуюча розробки «здоров’я зберігаючих» технологій, які дозволяють впливати на звички, стереотипи поводження, життєві цінності людей, що приводять до усвідомлення необхідності піклуватися про своє здоров'я. Поняття «здоровий спосіб життя» включає ряд компонентів, основною серед яких є рухова активність. Якщо в людини не сформована потреба в підвищенні рівня рухової активності, заняттями фізично-оздоровчими та спортивними вправами, то всі зусилля держави, спрямовані на розвиток масової фізичної культури та пропаганди спортивно-оздоровчої роботи будуть залишатися марними. У даній ситуації на перший план виходить робота із суспільною думкою, тому що саме вона є визначальним у формуванні поглядів, звичок, ціннісних установок окремо взятого індивіда. В останні десятиліття на Заході й Сході одержала поширення дисципліна Public relations, яка дозволяє, працювати із суспільною думкою, використовуючи непрямі способи впливу на аудиторію, здійснюючи контроль «дохождения» інформації й забезпечуючи функціонування зв'язків. У країнах СНД це дисципліна робить лише перші кроки, однак уже можна говорити про існування певного досвіду роботи із громадськістю. Використання даних технологій у соціальній сфері (зокрема – у сфері оздоровчої фізичної культури та спорту) може істотно вплинути на формування в населення потреби в зміцненні свого здоров'я, підвищенню рівня рухової активності як провідного компонента здорового способу життя в людей.

7.         Пропаганда фізкультурно-оздоровчої діяльності – цілеспрямоване розповсюдження та популяризація фізкультурних знань з метою переконання населення у необхідності систематичних фізкультурних занять. Показ тих чи інших фізкультурних заходів, різноманітних форм занять у супроводі відповідних професійних коментарів, бесід із лікарями, тренерами-інструкторами допомагає залученню населення до регулярних фізкультурно-оздоровчих занять. Успіх пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності залежить від комплексного активного використання всіх її форм. Однак, аналіз фахової літератури, проведений під час бакалаврського дослідження засвідчив актуальність і недостатню теоретичну та наукову розробку питань управління та організації пропаганди і реклами. Контент-аналіз обласних періодичних видань виявив значну кількість друкованих матеріалів інформаційного характеру і недостатність публікацій методичного, освітньо-виховного змісту. Вирішення проблеми активізації пропагандистської і рекламної діяльності відповідно до умов функціонування спортивно-оздоровчого руху сучасної України можливе в рамках цільової комплексної програми яка, на думку експертів, має відображати принципи проведення пропаганди і реклами, залучення всіх зацікавлених організацій, наявність основних функцій управління: планування, організації, мотивації, контролю.

8.         Реклама виступає однією з активних форм пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності. Сучасна фахова література визначає рекламу як скероване, неособисте звернення, що здійснюється через засоби масової інформації та інші види комунікацій. Воно містить інформацію про споживчі властивості та якість товарів або послуг з метою їх реалізації та формування споживчого попиту. Реклама у фізкультурно-оздоровчій сфері – це сукупність відомостей про послуги оздоровчого характеру, що здатні зацікавити споживачів та задовольнити попит різних соціально-демографічних груп населення. Достатньо розповсюдженою є імідж-реклама, яка переслідує мету формування сприятливого образу (іміджу) клубу, осередку у максимальної кількості громадян, потенційних споживачів. У ході нашого дослідження було виявлено, що реклама оздоровчих послуг проводиться всіма фізкультурно-оздоровчими клубами, які були об’єктами дослідження. Носіями рекламної інформації виступають здебільшого самі члени клубів (засвідчили 39,2% респондентів) або рекламні оголошення на вулиці (32,2%). Співробітники оздоровчих клубів не завжди цікавляться джерелами поінформованості своїх відвідувачів, лише 34,9% респондентів засвідчили наявність такої зацікавленості. Також, у ході дослідження було виявлено дещо обмежений арсенал рекламної продукції на місцях занять. У більшості випадків це стінні газети, фото стенди і фотоальбоми. Рівень якості рекламних матеріалів був визначений більшістю респондентів як середній (41% відповідей). Двомірна залежність визначення якісного рівня реклами і стажу оздоровчих занять виявила, що зі збільшенням стажу оцінка якості реклами знижується. Це свідчить про відсутність диференційованого рекламного впливу на відвідувачів оздоровчих клубів. Масові фізкультурно-спортивні заходи посідають важливе місце у системі оздоровчої діяльності. Вони мають на меті залучення населення до занять фізичною культурою, підвищення їх фізичної підготовленості, формування рухових навичок та вмінь, розвиток фізичних якостей, стимулювання до систематичної участі у фізкультурно-оздоровчих заняттях. Масові фізкультурно-спортивні заходи – це ігрова діяльність, учасники якої, з урахуванням віку, статі, рівня фізичної підготовленості, мають приблизно однакові можливості у досягненні перемоги в доступних їм вправах. Зазначена доступність досягається спеціальним вибором змагальних вправ, складності та довжини дистанцій, ваги снарядів, що використовуються, а також тривалістю та інтенсивністю виконання вправ. Окрім того, для змагань, за участю різного контингенту, з метою зрівнювання їх можливостей використовуються гандикапи, фори, зрівнювальні коефіцієнти та заохочувальні бали. У фізкультурно-оздоровчих групах змагальні заходи проводяться не лише з метою перевірки навиків та вмінь, що сформувались у результаті занять, але й для організації активного відпочинку, фізичної рекреації. Саме тому, особливими є підготовка і проведення таких заходів. Отже, ефективні пропаганда та реклама є запорукою масового залучення населення до фізкультурно-оздоровчих занять. Зазначена діяльність входить до функціональних обов’язків фахівців, що обіймають різні посади в системі фізкультурного руху. Одним із дієвих засобів пропаганди, місцем розміщення реклами є фізкультурно-оздоровчі заходи змагальної спрямованості.

Список використаної літератури

 

1.     Ашмарин Б. Теория педагогических исследований в физическом воспитании. – М., 1991. – С. 202;

2.     Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и каждого. – М.: ФиС, 1989. –208 с.;

3.     Басов А.В. и др. Образ жизни и наше здоровье/А.В. Басов, Запорожниченко В.Г., Тихомирова Л.Ф. – Ярославль: Верх-Волж.кн. изд-во, 1989. – 128 с.;

4.     Безносиков Е.Я., Домбровский В.И. Предпосылки приобщения взрослых к самостоятельным занятиям физическими упражнениями. // Вопросы теории и практики физической культуры и спорта. – Мн., 1993. – Вып.23. – С. 3–6;

5.     Блэк С. Введение в паблик рилэйшнз. – Ростов н/Д: изд-во
«Феникс», 1998. – 320 с.;

6.     Богданов Г. Руководство физическим воспитанием школьников. – М., 1972 – С. 8–48;

7.     Вилькин Я.С., Каневец Т.М. Организация работы по массовой физической культуре и спорту. – М.: ФиС, 1985;

8.     Вилькин Я.Р. Популярний менеджмент. Пособие для физкультурного работника // Гос.ком. Респ. Беларусь по физ. Культуре и спорту, Акад. Физ.воспитания и спорта респ. Беларусь – Минск, 1992 – 55 с.;

9.     Виноградов П.А. Анализ научних направлений по проблемам пропаганды массовой физической культуры // Теория и практика физической культуры. – 1999, 3 – С. 38–40;

10.   Виноградов П.А. Пропаганда физической культуры и спорта // Материалы Всесоюз. науч.-практич. Конф. «Физическая культура и здоровый образ жизни». – М., 1990. – С. 30–39;

11.   Глухов В.И. Физическая культура в формировании здорового образа жизни. – К.: Здоров’я, 1989. – 72 с.;

12.   Громыко Т.М. Физическая культура в формировании здорового образа жизни. // Материалы научной конференции «Физическое воспитание и современные проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Гродно, 2001. – С. 60–61;

13.   Гуськов С.И. Спортивный маркетинг. – К.: Олимпийская литература, 1996. –296 с.;

14.   Забурьянова Г.В. Бубнов Ю.В. Социальные аспекты развития физкультуры и спорта. // Материалы международной научной конференции «Физическое воспитание и современные проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Гродно, 2001. – С. 216–218;

15.   Жданова О.М., Тучак А.М., Чеховська Л.Я. Реклама фізкультурно-оздоровчих послуг. Тези доповідей ІV міжнародного конгресу. – К., 2000. – С. 480;

16.   Житарюк М.Г. Великий спорт і мас-медіа: Навч.-методич. посіб. – Львів: Світ, 1991. – 84 с;

17.   Концептуальні засади подальшого розвитку фізичної культури і спорту в Україні. // Державний комітет з фізичної культури і спорту України. – К., 1998. – 20 с.;

18.   Кулинкович Е.К., Зенькович Н.В. Эмоциональное и рациональное в пропаганде физической культуры. // Материалы международной научной конференции «Физическое воспитание и проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Л., 2001. – С. 60–61.;

19.   Левшина Л.Н. Мотивационный механизм формирования физкультурной активности личности. // Вопросы теории и практики физической культуры и спорта. Мн. – 1993. – Вып.23. – С. 24–28;

20.   Новосельський В.Ф. Фізична культура і здоров’я школярів. – К.: Знання, 1984;

21.   Організація спортивно-оздоровчої діяльності студентів у вищому навачальному закладі. / Базильчук В.Б., Жданова О.М. – Хмельницький: 2004. – 36 с.;

22.   Осінчук В.Г. Соціально-педагогічні аспекти пропаганди фізичної культури і спорту: функції і їх закономірності // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: Всеукр. Наук.конференція. – Львів, 1994. – С. 57–58;

23.   Осинчук В.Г. Изучение и обобщение пропаганды физической культуры и спорта // Материалы республ. науч. конф. «Научная проблема физического развития студентов и повышение их работоспособности». – Донецк, 1984. – 36 с.;

24.   Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХХПІ, 1998. – №12. – 40 с.;

25.   Переверзин И.И. Менеджмент спортивной организации.-М.: Физкультура, образование и наука, 1998. –162 с.;

26.   Селуянов В.Н., Мякоченко Е.Б., Сарсания С.К. Направления развития теории оздоровительной физической культуры. // Теория и практика физической культуры. – №5–6 –1994. – С. 2–6;

27.   Соколов В.А., Морозов В.И. Проблемы массовой физической культуры и здорового образа жизни в Украине. // Вопросы теории и практики физкультуры и спорта. – К., 1993. – Вып. 23.–С. 3–6;

28.   Спорт в зеркале журналистики / Сост. Г.Я. Солгашик. – М.: Мысль, 1983. – 220 с.;

29.   Сусикова Т.С. Значение рекламы физкультурно-оздоровительных услуг. // Теория и практика физической культуры. – №10 – 1994. – С. 10;

30.   Сучасні технології зміцнення та відновлення здоров’я. Збірник тез науково-практичної конференції. – Луцьк: 2005. – 100 с.;

31.   Тарасюк Н.Я. Дослідження та порівняння окремих аспектів пропаганди фізкультурних занять і реклами оздоровчих послуг // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць /за ред. С.С. Єрмакова. – Х., 2002. – №17. – С. 36–40;

32.   Тарасюк Н.Я. Експериментальне обґрунтування ефективності впровадження системи заходів з пропаганди і реклами фізкультурних занять // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць /за ред. С.С.Єрмакова. – Х., 2002. – №15. – С. 3–7;

33.   Тарасюк Н.Я. Особливості проведення реклами фізкультурно – оздоровчих послуг // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей. – Л., 2002. – Вип. 6. – Т.1. – С. 124–127;

34.   Тарасюк Н.Я. Роль пропаганди у залученні школярів до занять спортом // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей. – Л., 2001. – Вип. 5. – Т.1. – С. 173–175;

35.   Тарасюк Н. Сучасний етап пропаганди занять фізичною культурою: підходи до вивчення проблеми // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей. – Л., 2000. – Вип. 4. – С. 28–29;

36.   Тарасюк Н.Я. Цільове комплексне програмування розвитку пропаганди і реклами фізкультурних занять // Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення: Матеріали ІІІ Між регіон. наук. – практ. конф. – Л., 2002. – С. 54–56;

37.   Толкачев В.А. Комплексный подход в формировании у населения здорового образа жизни. // Спортивная панорама – №5 – 2000. – С. 29–35;

38.   Тюхлова И.Н. Формирование здорового образа жизни. // Спортивная панорама – №1 – 2000. – С. 6–7;

39.   Уэллс У., Бернет Дж., Мориати С. Реклама: принципы и практика: Пер. с англ. – СПб: Изд-во «Принтер», 1999. – 736 с.;

40.   Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб.пособие для суд. высш. учеб. завед. - М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 480 с.;

41.   Целок Д. PR – от мифов к реальности. // Аргументы и факты. – №8 –2000. – С. 22;