Кліматотерапія. Види кліматорапії

1.3  Кліматотерапія. Види кліматорапії

Вивчає використання кліматичних факторів у лікувально–оздоровчих цілях. З усіх розділів медичної кліматології вона представляє найбільший інтерес, так як від її можливостей залежить вибір місця відпочинку, використання лікувальних властивостей того чи іншого курорту та інші. Кліматотерапія сприяє відновленню адаптаційних здатностей організму, що знижуються при порушенні єдності організму з зовнішнім середовищем. При цьому на організм діє комплекс кліматоподібних подразників області постійного проживання хворого чи інший природної зони (лікувально-оздоровчої місцевості). В кліматотерапії використовується: вплив зміни клімату. Зміна кліматичних районів може впливати стимулювати підвищення опору організму, спричинювати перелом у перебігу хвороби, особливо при м’язоплинних патологічних процесах; метеорологічні умови у звичайному для пацієнта кліматі. Лікування у місцевих здравницях (місцеві санаторії, санаторії-профілакторії), рекомендують насамперед хворим з порушенням адаптації і підвищеною метеочутливістю; спеціальні кліматичні впливи (гіпоксикаторів, газокамер та інші)[20].

Клімат різних ділянок землі формується під впливом усіх кліматоутворюючих факторів, основними з яких є:

-           сонячна радіація, забезпечує надходження на землю світла, тепла та ультрафіолету;

-           атмосферна циркуляція, з якою пов’язано переніс повітряних мас в атмосферних вихрах (циклонах та антициклонах) та наявність зон поділу повітряних мас (атмосферних фронтів);

-           підстилаюча поверхня, що визначає перерозподіл сонячної радіації та атмосферної циркуляції в залежності від характеру земної поверхні.

Сонячна радіація — джерело енергії усіх процесів, що відбуваються в атмосфері. За рахунок сонячної радіації відбувається передача тепла Сонцем через космічний простір. Для характеристики клімату важливе знати, як у визначеному місті розподіляється суша та море. Віддаленість від берегів територій відображається на режим температури, вологості, опадів. В значній мірі клімат залежить від характеру підсилюючої поверхні, під якою розуміють компоненти земної поверхні, що взаємодіють з атмосферою. З розвитком людського суспільства з’явився новий фактор, що впливає на клімат планети, — антропогенний. Розглянемо кліматичні характеристики окремих факторів.[55] Режим сонячної радіації. Сонячна радіація, що надходить на землю, енергія сонячного випромінювання в вигляді потоку електромагнітних хвиль. На всю поверхню Землі надходить більше 100000 калорій на 1 см² в хвилину. Цю радіацію поглинають рослинність, поверхня морів (поглинена радіація). Вона перетворюється в тепло, яке витрачається на прогрів шарів атмосфери, руху повітряних та водних мас, на створення різноманітних форм життя на Землі. Сонячна радіація надходить на Земну поверхню у вигляді: прямої радіації. Надходження радіації безпосередньо від сонця, не закритої хмарами; розсіяна радіація. Надходження радіації від небесного схилу чи хмар, розсіюванного сонячного проміння; теплова радіація. Надходження відбувається з атмосфери, що нагрівається в наслідок впливу прямої та відбитої радіації. Пряма та розсіяна радіація надходить лише удень. Разом вони складають сумарну радіацію. Сонячний спектр включає: інфрачервоні випромінювання (ІЧ). Визначає надходження тепла на зелену поверхню, що виявляються в температурному режимі; світлове випромінювання, обумовлює інсоляційний (світловий) режим; ультрафіолетове випромінювання (УФ), з яким пов’язана біологічна активність Сонця. Для відпочинку та лікування важливе значення мають світловий та ультрафіолетовий режими. [24]

Радіаційний (інсоляційний) режим залежить від тривалості сонячного сіяння, під якого можливо проведення різних рекреаційних занять.

Режим ультрафіолетової радіації залежить від біологічної активності сонця. З ультрафіолетом пов’язані життєво важливі процеси, під його впливом в організмі людини виробляється вітамін D, величина ультрафіолетового випромінювання визначається висотою сонця над горизонтом (кут падіння сонячних променів) та залежить від географічної широти місцевості. При виборі місця відпочинку увагу треба звертати на літній надлишок ультрафіолетового випромінювання. Жителям помірних широт відпочивати на півдні слід в літньо-весняні місяці. При виборі місця проживання більшу роль відіграє недостатність ультрафіолетового випромінювання взимку. Його поповнюють постійним випромінюванням в фотаріях.[8] Термічний режим характеризується тривалістю без морозного, сприятливого для літньої рекреації купального періоду, а також відчуття тепла людиною в холодний зимовий період та забезпеченості теплом в теплий період. Період сприятливий для зимової рекреації, встановлюється, коли середньодобові температури досягають — 5⁰С (але не нижче –25⁰С). При цій температурі можливі усі види зимового відпочинку. Період сприятливий для літньої рекреації, встановлюється, коли середньодобові температури вище — 15⁰С, коли можливі усі види літнього відпочинку. Тривалість купального сезону визначається числом днів з температурою води вище 17-18⁰С. В оцінках впливу погоди та клімату на організм людини виходять перед усім з характеристики його теплообміну, виділяють відповідно комфорту, субконфортну (відносно сприятливу) та дискомфортну (несприятливу) погоду. Застосовується різні методи рахування теплового балансу організму та ряд комплексних показників характеризують вплив погоди на людину (індекс суворості Г. Ботмана, Оцінка суворості зим за І.М. Оськіним, еквівалентні-ефективні температури та інші). Тепловідчуття людини визначається сукупним впливом температури, вологості повітря та швидкості вітру. А в зимній період тепловідчуття оцінюється умовними температурами по методу Арнольді, згідно якого швидкість вітру 1м/с знижує тепловідчуття людини на 2⁰С при цьому вологість повітря на увагу не приймається. В літній період тепловідчуття людини визначається ефективними (ЕТ) та еквівалентно-ефективними температурами (ЕЕТ), в деяких враховують всі ці три компоненти тепловідчуття. Їх рахують за двома шкалами: нормальної (тепловідчуття за погодою одягненої людини на відпочинку, що виконує легке навантаження); основної (тепловідчуття оголеної людини під час приймання повітряної ванни, на відкритих та зачинених ділянках місцевості). Тепловідчуття при прийомі сонячних ванн визначається радіаційними еквівалентно-ефективними температурами (РЕЕТ), які на 6⁰ вище ЕЕТ. Тепловідчуття в літній період поділяється: на холодний (ЕЕТ менше 8⁰); прохолодний (ЕЕТ 8-16⁰); комфортний (ЕЕТ 17-22⁰); перегрів (ЕЕТ 22⁰). Для рекреації важливо врахувати термічний дискомфорт як перегрів в літній період так і переохолодження в зимовий. Для оцінки ступеня сприятливості спекотної та теплої погоди в теплий період використовують показники величини потовиділення та температуру поверхні тіла; для визначення ступеня дискомфорту від холоду в зимній період враховують температуру повітря, швидкість вітру, величину сонячної радіації та вологість повітря. Так визначають зони комфорту, в межах яких навантаження на терморегуляційні механізми мінімальні, що забезпечує нормальне функціонування організму. Для оцінки впливу холодних процедур — повітряних ванн та морських купань — введена величина “холодного навантаження”. Повітряні маси. Відрізняючись за своїми властивостями, починають переміщуватися в горизонтальному та вертикальному напрямі. Причиною їх переміщення є нерівномірний нагрів землі, як наслідок, різність атмосферного тиску. Вона діє, як сила, що викликає рух повітря. З атмосферною циркуляцією пов’язано переміщення повітряних мас. Загальну циркуляцію визначають зони підвищеного (антициклон) та низького (циклон) атмосферного тиску. Зона між суміжними повітряними масами називається атмосферним фронтом. Його проходження пов’язані зі зміною погоди; перепадами температури, вологості, тиску повітря, зміни швидкості та напряму вітру, випадінням опадів та іншими дискомфортними явищами. Вітровий режим. З вітровим режимом пов’язаний вплив повітряного потоку на організм людини на рівні зросту. За цими умовами поділяють: аеростатичні (штиль) 0 м/с; слабодинамічні — тихий вітер (менше 1 м/с); середньодинамічні — легкий вітер (1-4 м/с); сильнодинамічні — слабкий вітер (більш 4 м/с). При швидкості вітру більш 7-8 м/с рекреаційні заняття здійснювати не рекомендується. Режим вологості. Вологість повітря — вміст водяного пару в повітрі. Враховується 2 основні характеристики вологості — абсолютна та відносна вологість. Відчуття людиною вологості повітря пов’язано з відносною вологістю повітря, абсолютну вологість людина не відчуває. Для рекреаційних цілей важлива відносна вологість в денні години. Для здорових людей найбільш сприятлива відносна вологість 40-60%. З абсолютною вологістю пов’язано таке дискомфортне явище, як засуха, розвивається гідротермічний дискомфорт. Засушливість погано переноситься хворими на захворювання серцево-судинної системи, бронхіальної астми. Режим опадів. Атмосферні опади — продукти конденсації водяного пару, що випадають з хмар у вигляді дощу, моросі, граду та інші. Характер випадання опадів дуже важливий для проведення рекреаційних занять. Іноді дощі, після досить тривалої спеки, не заважають відпочинку та лікуванню (за умовами короткочасності) та освіжають повітря. Медико-біологічний вплив біоклімату на організм людини. Всі біокліматичні параметри оцінюють за ступенем сприятливості їх впливу на організм людини. При цьому несприятливі фактори, впливають на підвищене навантаження на адаптаційні системи організму людини, що пов’язано з подразненням. Метеорологічні у мови, що приводять до менш вираженої напруженості пристосованих механізмів в організмі людини, називаються тренувальними. Для всіх людей у тому числі для ослаблених хворих, що знаходяться на санаторному лікуванні , сприятливі щадячі кліматичні умови. Біокліматичні параметри заносять у біокліматичний паспорт курортів, де дається характеристика місцевого біоклімату. За даними багатолітніх спостережень рахують параметри біоклімату та вносять поправки на місцеві умови курорту. Дуже важливо при оцінці біоклімату врахувати такі дискомфортні явища погоди, як переохолодження та перегрів, надлишок та недостатність УФ-випромінювання, зміна (контрастність погоди), спека, гігротермічний дискомфорт, повітряні навантаження, опади, грози та інше. Вони шкодять людині. За різних метеорологічних умов виключається усі види рекреаційної діяльності. На основі розрахунків біокліматичного потенціалу складаються карти окремих медико-кліматичних параметрів та біокліматичного потенціалу, виділяючи райони за ступенем сприятливості для туризму, відпочинку, лікування. Проводять, виходячи зі значення біокліматичного потенціалу, зонування територій за ступенем комфортності. В наслідок того виділяють наступні зони комфортності: комфортну — щадячій тренувальний режим; відносно комфортну — щадячій та подразнюючий режими переважання тренуючих умов; дискомфортну — подразнюючі умови екстремальну — подразнюючі умови, що загрожують життю людей. Розподілення медико-кліматичних умов за категоріями дає рекомендації з планування та проектування профілю курортних зон, організацію санаторно-курортного процесу, підвищенню ефективності санаторно-курортного лікування та організації оздоровчого відпочинку. [55] Фізичний стан нижніх шарів атмосфери в визначений час (дня, доби) в даній місцевості називають погодою. Погода мінлива, а клімат відносно постійний. В залежності від стійких основних метеорологічних факторів виділяють наступні типи погоди: 1 тип — вельми сприятлива погода (з стійким рухом основних метеоелементів); 2 тип — сприятлива погода (зі змінною основних метеоелементів помірного характеру); 3 тип несприятлива погода (з нестійким рухом основних метеоелементів); 4 тип — вельми несприятлива погода (з стрибкоподібними змінами основних метеоелементів, з сильним вітром, шквалами, грозами). Клімат виявляє як позитивний, так і негативний вплив на організм людини. Позитивний вплив звично використовують у рекреаційній діяльності для організації кліматолікування. Від негативних факторів потребується захист у вигляді кліматопрофілактики. Використання кліматичних факторів має дуже велике оздоровче значення у зв’язку з тренуючім впливом клімату на природні механізми стимуляції життєдіяльності організму, що відпрацьовано еволюцією. Люди прилаштовуються до обумовлених кліматичних умов. Прилаштованість людини до визначених кліматичних умов називається кліматичною адаптацією. При зміні кліматичний умов організм людини випробовує значні адаптаційні навантаження, яких повинно уникати. При організації відпочинку і лікування обов’язково необхідно враховувати і вибирати зони з найменшим рівнем адаптаційних навантажень. Пристосування людини до нових кліматичних умов відбувається поступово, в продовж визначеного часу — адаптаційного періоду. Він може тривати від декількох днів до місяця. У жителів міст, що перебувають в умовах штучного мікроклімату (житло, одяг), значно слабший механізм адаптації. При організації відпочинку і лікування під впливом тривалого знаходження людини у природних умовах, особливо при застосуванні кліматопроцедур, значно підвищується стійкість організму до несприятливих впливів оточуючого середовища. [8] До позитивних факторів біоклімату, що використовуються у кліматотерапії, відносять: тривалий інсоляційний режим; сприятливий режим (термічний, вологій, вітряний), що дозволяє організовувати загальні і спеціальні види аеротерапії (повітряні ванни, прогулянки); стійкий погодний режим; тривалий купальний період. Оптимальним враховується рівновага сприятливих погодних умов і зимових рекреаційних занять. Курорти середньої смуги володіють добрими кліматичними умовами вираженістю дискомфортних умов порівняно з південними курортами, особливо приморськими. Останні, кращі за кліматичним умовам тільки у оксамитовий сезон (вересень - жовтень). Зима на півдні дощова, особливо на узбережжі. Рівень комфортності для людей, що постійно проживають у різних природних зонах, неоднакові. При переміщені з півночі на південь і навпаки люди змінюють звичні кліматичні умови, і їх організм випробовує значні труднощі. При виборі південних курортів необхідно пам’ятати, що в адаптаційний період лікування активний відпочинок протипоказаний. Крім того, при переміщенні з заходу на схід чи зворотно відпочиваючі ламають свої біологічні цикли. Тимчасова адаптація може протікати досить хворобливо. Особливо небезпечна зміна кліматичних зон та часових поясів, так як при цьому відбувається і кліматична і тимчасова адаптація. З поверненням з курорту відбувається період реадаптації, що супроводжується нерідко загостренням хвороби. Оптимальними умовами у цьому смислі володіють місцеві курорти (курорти, що розташовані в одній кліматичній зоні з місцем проживання відпочиваючих, де період адаптації мінімальний). При виборі сезону для лікування необхідно враховувати ряд дискомфортних проявів, що представляють реальну загрозу для організму людини: надлишок ультрафіолету, який характерний для літніх місяців і представляє серйозну небезпеку становлять близько південні години даного періоду. Надлишок ультрафіолету супроводжується надмірною біологічною активністю Сонця, може призвести до розвитку онкологічних захворювань, сонячної алергії, загостренню серцево-судинних захворювань, діабету, захворювань печінки та нирок; термічний дискомфорт, що викликається перегрівом літом чи переохолодженням взимку; духота — велике влаговміщення повітря, при якому щільність водяного пару перевищує 18 мб (прояви можливі в липні); сильний вітер (зі швидкістю 7 м/с несприятливий для людей, що страждають серцево-судинною патологією, бронхіальною астмою). [55] Дискомфортні явища біоклімату відносяться до області ризику для відпочиваючих. Їм необхідно враховувати при переміщенні хворих на той чи інший курорт, а у випадку самостійної покупки клієнтом — попереджувати його через тур-фірму про небезпеку. При необхідності напрямку відпочиваючого на курорт з несприятливими біокліматичними умовами необхідно запропонувати йому сезон найменшої небезпеки. Людина реагує на різкі зміни погоди, особливо атмосферного тиску, вологості, температури, виділяють навіть особливий тип метеозалежних людей, ця залежність проявляється у всіх людей по-різному: перепад температур в 6⁰ на добу; перепад атмосферного тиску в 5 мм за добу; перепад вмісту кисню в повітрі 5 г/м³. Люди, що страждають порушенням артеріального тиску, захворюваннями серцево-судинної та дихальної системи, опорно –рухового апарату, по-різному реагують на ці зміни. Так, у гипотоніка виникає хвороблива реакція на зниження атмосферного тиску, а у гіпертоніка — на його різке підвищення. Для гіпертоніків зміна погоди більш небезпечні, чим гипотоніків, оскільки у гипотоніків психологічна та фізіологічна реакція на зміну погоди співпадають, а у гіпертоніків ні. Ці “ножиці” між фізичною та психологічною реакцією на зміну погоди призводять до наступу таких грізних ускладнень як інфаркт, інсульт, стенокардія, гіпертонічна криза. Механізм впливу зміни температури та тиску на організм людини визначається коливанням щільності кисню в повітрі, яке залежить від цих двох величин, а вміст кисню обумовлює окислювальні процеси в організмі людини. Різкі перепади щільності кисню в організмі людини дає хворобливу реакцію. При визначених метеорологічних і температурних факторів (температура нижче 0⁰С, відносна вологість вище 85%, атмосферний тиск нижче 100,5 і вище 102 кПа, швидкість вітру більше 8 м/с, магнітна індукція вище 100 мкТл), а також при різьких змінах погоди виникає порушення життєдіяльності людини — метеорологічні реакції. Вони пов’язані з порушенням існуючих механізмів індивідуальної адаптації та частіше формуються у людей похилого віку з послабленою реактивністю та високою метеолабільністю. При некоректному використанні кліматолікувальних факторів вони можуть викликати подібні реакції, відіграють роль правокуючого фактору загострення захворювання. Тривале перебування хворих в місцевостях з визначеним кліматом виявляє лікувальних вплив при багатьох захворюваннях. При різних поєднаннях кліматичних факторів можуть бути ефективно використані для стимуляції механізмів довготривалої адаптації організму. При цьому на фоні загальних неспецифічних реакцій організму проявляються специфічні афекти, характерні для окремих кліматолікавальних факторів. Таким чином, не дивлячись на комплексний характер дії кліматолікувальних факторів за перевагою одного з них, умовно виділяють різні види кліматотерпії: аеро-, геліо-, таласотерапію та інші. Серед спеціальних методів впливу можна виділити такі, що розглядаються нижче. [8,55] Аеротерапія — лікувальне використання свіжого повітря на відкритій місцевості. Що вміщує в себе прогулянки, тривале перебування (сон) в спеціальних кліматопавільонах та верандах (цілодобову аеротерпію) і вплив повітря на повністю чи частково оголеного пацієнта (повітряні ванн). Фізіологічна та лікувальна дія повітря обумовлена охолодженням людини і підвищенням забезпеченості організму киснем. Подразнення механорецепторів та термочутливих структур шкіри та слизових оболонок верхніх дихальних шляхів прохолодним повітрям призводить до збільшення дихального об’єму та альвеолярної вентиляції з наступним нарощуванням парціального тиску кисню в альвеолах, що поєднується з ним підвищення частот серцевих скорочень, ударного об’єму лівого шлунку та кров’яного тиску призводять до збільшення поглинання кисню кров’ю та прискоренню доставки до тканин. Активізація захоплення та доставка кисню до тканин посилюється на відкритому повітряному просторі, вміст кисню у якому вище, чим в закритих приміщеннях. Аерофони, терпени, і озон, що знаходиться в кисні, підвищують окислювальний потенціал. Підвищення стійкості дихальної системи відбувається завдяки перебудові на енергетичний більш економний режим її функціонування. Компенсація порушених при хворобі процесів захоплення кисню легенями при підвищенні його вмісту в повітрі доповнюється більш досконалим та енергетично меншими витратами реакціями системної геодинаміки. Їх досконалість призводить до збільшення толерантності хворих до фізичного навантаження, відновлення кровопостачання головного мозку і міокарду. [8] Зміна впливів холодного та теплого повітря підвищує терморегуляційний тонус м’язів, шиї, тулуба і кінцівок, в наслідок чого підвищуються теплопродукція організму. При повторені процедур знижується чутливість термосенсорних структур бронхів та формується позитивні умовні рефлекси на холодний фактор. Підвищення теплопродукції в цих умовах відбувається за рахунок включення гормонального механізму термоадаптації, з активацією симпатико-адреналінової системи. В наслідок зниження терморегуляторного тонусу виникнення тепла в значній мірі пов’язано з відокремленням клітинного дихання. Довготривале перебування на відкритому повітрі в місцевості з живописним ландшафтом сприяє формуванню позитивних психоемоційних реакцій, ефективному відновленню порушеної рівноваги, гальмуючо-збуджуючих процесів у корі головного мозку. [55] Лікувальні афекти: вентиляційний, тонізуючий, судиннорозширюючій, катоболітичний (енергетичний). Показання захворювання серцево-судинної системи (хвороби серця без порушення ритму, атеросклероз мозкових та периферійних судин, ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, нейроциркулярна дистонія, гіпертонічна хвороба), захворювання органів дихання (хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, туберкульоз легень у фазі розсмоктування ущільнення), хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин без загострення, функціональні захворювання нервової системи. Параметри. Аеротерапію проводять за різною температурою і вологістю повітря, швидкістю вітру, визначаючи прохолодні властивості повітря. Виділяють зони охолодження (1-17⁰С), комфорту (17-21⁰С) і нагрівання (більше 21⁰С). Методика: в лікувальній практиці використовують знаходження хворих на свіжому повітрі на верандах, балконах спальних корпусів санаторіїв. Дозування процедур: відбувається виходячи з тривалості впливу з урахуванням ЕЕТ. Цілодобовий курс проводять в декількох режимах: 1) слабший (тривалість процедур до 1-2 часів за температурою нижче 10⁰С і до 2-3 годин при температурі повітря вище 10⁰С); помірному (тривалість процедур 3-6 годин при температурі повітря нижче 10⁰С і до 6-9 годин при температурі повітря вище 10⁰С) інтенсивний (тривалість процедур 9-12 годин при температурі повітря нижче 10⁰С і цілодобова при температурі повітря вище 10⁰С). [24] Курс лікування складає 10-20 процедур. Повторний курс аеротерапії проводять через 5-6 місяців. Повітряні ванни. Дозований вплив свіжого повітря на повністю чи частково оголене тіло, у порівнянні з цілодобовою аеротерапією холодні повітряні ванни є більш інтенсивними термічними подразниками. В наслідок посиленого насичення тканин киснем і стимуляції симпатико-адреналінової системи проходить активація клітинного дихання та різних видів обміну. В структурі теплопродукції ведучу роль починають грати зміни метаболізму тканин під впливом сильного подразнення термомеханосенсарного поля, оголеного тіла, гормонів та щитоподібної залози, які активують процеси фосфоритування вуглеводів, окислення жирних кислот та переамінування білків. Стероїдні гормони, що виділяються, стимулюють кровообіг. В наслідок у крові знижується початково підвищенні рівні холестерину, атерогенних D-ліпопротеідів, активізується ресинтез глікогену та інактивація токсинів системою печінки, знижується активність секреції слизи бронхами та виникнення антитіл, підвищується клітинний імунітет, що призводить до активації регенерації і відновлення обміну речовин. Підвищення температури ванн, що приймаються, сприяє зниженню частоти серцевих скорочень та дихання, зниження кров’яного тиску і периферійного опору судин. Реакції серцево-судинної та дихальної системи виражені не різко. Повітряні ванни легко переносяться, захищають організм від перегріву. Лікувальні ефекти: тонізуючий, катаболічний, термоадаптивний, судиннорозширюючий, бронхотренуючий. Показання: захворювання серцево-судинної системи (захворювання серця, без порушення ритму, після інфарктний кардіосклероз, ішемічна хвороба серця, стенокардія, нейроциркуляторна дистонія, гіпертонічна хвороба), захворювання легенів, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин поза загострення, наслідки захворювання і травм кістково-м’язової системи, наслідки травм центральної та периферичної нервової системи, хвороби крові, захворювання шкіри, хронічні захворювання лор-органів. Протипоказання: гострі респіраторні захворювання, загострення хронічних захворювання периферійної нервової системи (невропатії, невралгії, радикуліт), суглобів, нирок, хронічні захворювання серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу, гостра пневмонія, бронхіальна астма, з частими нападами, бронхоектанична хвороба, часті рецедивуючі ангіни, ревматизм. [26] Параметри: повітряні ванни проводять при різних значеннях ЕЕТ. За термічною характеристикою розрізняють холодні повітряні ванни (при ЕЕТ від 1 до 8⁰С), помірно холодні (від 9 до 16⁰С), прохолодні (від 17 до 20⁰С), індиферентні (від 21 до 22⁰C) та теплі (більш 22⁰С). Методика: Частково чи повністю оголених хворих розміщують в кімнатах при відчинених вікнах, верандах та балконах, спеціально пристосованих для цієї мети, кліматопавільонах, в парках на узбережжі моря. При холодних чи прохолодних ваннах хворі під час процедур виконують фізичні вправи, інтенсивність яких залежить від умов погоди. В залежності від ступеня оголеності тіла виділяють повні повітряні ванни (з повним оголенням тіла) та полу ванни (з оголенням тіла до поясу). Дозування повітряних ванн здійснюється за холодним навантаженням — різниця між тепловідачею та теплопродукцією, відносно одиниці поверхні тіла. В залежності від ЕЕТ для оголеного хворого її досягають за різною тривалістю впливу. Для визначення тривалось впливу необхідно при фіксованому ЕЕТ знайти час, що відповідає призначеній холодовому навантаженню. Для курсового проведення повітряних ванн використовуються декілька режимів впливу. Курс лікування складається з 10-20 процедур. Повторний курс повітряних ванн проводять через 1-2 місяці. Аерофітотерапія — лікування з застосуванням насиченого летючими речовинами рослин повітря. Ароматичні речовини, що виділяються рослинами (фітонциди, терпени, ефірні олії та інші) під час дихання потрапляють до верхніх нових проходів адсорбуються на рецепторних білках — мембраночуттевих рецепторів. Їх стимуляція активує клітини чуттєвої головки, посилаючи свої аксони до чуттєвої кори, що обумовлює збудження вищих вегетативних центрів та визначає емоціонально-мотиваційні реакції на різні фітоорганічні речовини. Зростаючи аферентні потоки від обох рецепторів модулюють процеси вищої нервової діяльності, вегетативну регуляцію вищеральних функцій. В наслідок того при вдиханні летючих ароматичних речовин у хворого змінюється тонус підкоркових центрів головного мозку, змінюється його реактивність та психоемоційний стан, напрямок цих процесів визначається структурою чуттєвих подразників і є неоднаковим для летючих речовин різних рослин. Деякі адоранти можуть викликати загибель мікроорганізмів у верхніх дихальних шляхах. [55] Лікувальні ефекти: бронхолітичний, тонізуючий, седативний, спазмалітичні, гіпотензивний (знищуючий тиск), бактерицидний. Показання: хронічні неспецифічні захворювання легень (бронхіт, бронхіальна астма, пневмонія, що супроводжуються лор-захворюваннями). Протипоказання: індивідуальна непереносимість конкретного адоранту, гострі респіраторні захворювання. Параметри: лікувальна концентрація ефірних олій, рослин в фітоаеротерарії досягає 0,4-06 мг/м³. Методика: в літній час аерофітотерапію проводять в паркових зонах, бесідках, засаджених (оточених) ефірними-олійними рослинами. Хворі розташовуються в них на лави чи у шезлонгах на відстані 50-60 см. Для отримання тонізуючого ефекту застосовують гвоздику, жасмин, ірис, лаванду, лавр благородний, полин, розмарин, горобину, смородину, тополю чорну, чорний перець, шавлія; для седативного — апельсин, валеріану, герань запашну, лимон, мандарин, троянду, ромашку, сантолин, цикламен; для адаптогенного — м’яту, часник. [8] У зимовий період процедури проводять у спеціальних приміщеннях з відкритими кватирками — фітоаераріях. Лікарські речовини в них розпиляють за допомогою фітогенераторів: АФ-01; АГЕД-01 (випаровуються летючі компоненти ефірних олій без підігріву, що перешкоджає їх порушенню). Хворі здійснюють прогулянки по периметру таких приміщень, у центрі яких встановлено фітогенератор. Для отримання фітоаеразолей використовують спеціальні розчини адорантів. З початку і в кінці процедури хворі дихають глибоко, а в інший час — в нормальному ритмі. Процедури проводять через 1-2 години після прийому їжі. Дозування процедур: аерофітотерапії здійснюються за тривалістю впливу і концентрації адоранту в розчині, що розпилюється. Тривалість впливів 30-40 хвилин, що проводяться щоденно, курс лікування 15-30 процедур. Спеліотерапія — лікування під час перебування в умовах мікроклімату природничих та штучних печер (соляних копій, шахт та інше). Основним діючим фактором повітряного середовища соляних шахт та печер є мікро дисперсний аерозоль солей натрію, кальцію, калію і магнію, а також негативні аерофони. При диханні такими аерозолями та аерофонами призводить до розрідження мокроти та прискорення її виділення з повітряноносних шляхів упритул до бронхіол, покрашення бронхіальної проводимості, посилення вентиляції легенів та його утилізації різними тканинами організму, посилення функції верхнього дихання підвищення хвилинного об’єму та життєвої ємності легень, призводить до пониження кров’яного тику в легеневій артерії та сприяє підвищенню скорочувальної функції серця. У хворих гіпертонічною хворобою понижується артеріальний тиск. Адаптація організму до специфічного мікроклімату спеліолікарень супроводжується активацією симпатико-адреналінової системи, посиленням вироблення гормонів ендокринними органами. Мала кількість мікроорганізмів в повітрі у печерах та сольових шахтах призводить до зниження сенбілізації організму та зменшенню вмісту антитіл. Аерозолі солі гальмують розвиток мікрофлори дихальних шляхів, перешкоджають розвиток запалювального процесу. Тиша та незвичайна обстановка печери, відновлює процеси гальмування в корі головного мозку. Створення присутності аерофонів запаху, свіжого та насиченого повітря позитивно діє на хворих, створює відчуття свіжості, легкості дихання та психоемоційного комфорту. [8] Геліотерапія — лікувальне застосування сонячного випромінювання. Вона включає вплив повітря на повністю чи частково оголеного хворого (сонячні ванни). Особливими діючими фактором геліотерапії є оптичне ви проміння сонця, що включає в себе інфрачервоне, видиме, і ультрафіолетове випромінювання сонця, що досягає земної поверхні, відсутні короткохвильові ультрафіолетові проміння, що практично повністю поглинаються озоновим шаром атмосфери. Інтенсивність і спектральний склад оптичного випромінення сонця визначається висотою його положення на горизонті, прозорістю атмосфери. Понижує прозорість атмосфери водяний пар (туман, хмари), що здатні затримувати до 20% інфрачервоного випромінювання, а пил і дим до 40% ультрафіолетового випромінювання. Максимальна спектральна щільність ультрафіолетового випромінювання сонця (4%) влітку у південних районах спостерігається в 10-11 годин. В ранкові та вечерні години в наслідок збільшення шляху проходження промінь сонця в атмосфері поглинає оптичне випромінювання з малими довжинами хвиль (ультрафіолетових променів) збільшується до 35 разів, а їх доля в спектрі сонячного випромінювання не перевищує 1 %. Зі зменшенням географічної широти спектральна щільність довжини хвильового ультрафіолетового випромінення знижується. Необхідно враховувати, що при геліотерапії крім прямих сонячних променів на хворого діє розсіяне випромінювання від небосхилу (60% інтенсивності прямого випромінювання сонця) та відбитті від поверхні землі і різних об’єктів (30%). Крім добових коливань спектральної щільності сонячного випромінювання існують і сезонні ритми. [8] Лікувальна дія сонячного випромінювання визначається поєднанням реакції, що виникають в організмі при одночасному впливі випромінювань окремих діапазонів і інфрачервоного, баченого і ультрафіолетового. В їх основні фотофізичні і фотохімічні процеси, що відбуваються при поглинанні різних квантів оптичного випромінювання. Разом з тим оцінки фізіологічного впливу сумарного випромінювання сонця необхідно враховувати взаємне послаблення ефектів інфрачервоного випромінювання (феномен фотореактивності). Посилення процесів синтезу маланіна і міграція клітин Лангенгарса в дерму під впливом довжини хвильового ультрафіолетового випромінювання призводять до компенсаторної активації клітинного і гуморального імунітету. В наслідок стимуляції епіфіза та інших підкоркових центрів посилюється вища нервова діяльність, мозковий кровообіг і тонус мозкових судин, що виявляє виражений нейрорегуючий вплив на внутрішні органи і тканини. Крім того, пігментація (засмага) шкіри косметично приваблива і її широко використовують на практиці курортного лікування. В процесі курсового впливу сонячного випромінювання запуск специфічних і неспецифічних фітобіологічних реакцій відновлює нормальне співвідношення процесів вищої нервової діяльності, що суттєво підвищує реактивність організму до факторів зовнішнього середовища. Сполученим впливом усіх ділянок оптичного спектру обумовлена різність реакції на сонячне випромінювання. Спочатку виникає гіперемія шкіри, що викликана інфрачервоним і баченим випромінюванням, а потім (через 6-12 годин) з’являється еритема, обумовлена середньохвильовим ультрафіолетовим випромінюванням. Через 3-4 дні вона вгасає, і починається лущення стовщення епідермісу. В ці ж терміни проявляється пігментація шкіри (засмага) викликана довгохвильовим ультрафіолетовим випромінюванням. Лікувальні ефекти: пігментуючий, вітамінотвірний, імуностимулюючий, катаболітичний, тонізуючий, судинорозширяючий. Показання: захворювання міокарду і клапанного апарату серця, без порушення ритму, після інфарктний кардіосклероз (5-6 місяців), ішемічна хвороба серця, стенокардія, нейроциркулярна дистонія усіх форм, гіпертонічна хвороба, наслідки захворювань і травм кістково-м’язових систем, хронічні загострення легень, бронхіт, трахеїт, пневмонія, обмежений туберкульоз легень, функціональні захворювання нервової системи з помірно вираженими порушеннями, захворювання нирок залишки явища після перенесених захворювань і травм центральної периферійної нервової системи, хвороби шкіри (екзема, нейродерміт, псоріаз), гіповітаміноз D, хронічні захворювання лор-органів (отит, риніт, фарингіт, ларингіт). [55] Протипоказання: гострі респіраторні захворювання, загострення хронічних захворювань периферійної нервової системи (неврит, невралгія, радикуліт), суглобів, нирок, ішемічна хвороба серця, стенокардія, прогресуючі форми туберкульозу, ревматизм, бронхіальна астма з частими нападами, органічні ураження центральної нервової системи. Параметри: сонячні ванни приймають при різних значеннях температури і вологості повітря, швидкості вітру, щільності сумарного сонячного випромінювання. Для комплексної оцінки теплових умов сонячних ванн вводять поняття “радіаційна еквівалентна-ефективна температура” (РЕЕТ), величину знаходять по номограмі. Методика. Для прийому сонячних ванн хворих розміщують лежачи на тапчанах, їх голови повинні знаходитись в тіні, а очі закриті сонцезахисними окулярами. В лікувальній практиці застосовують загальні, місцеві, сонячні ванни. При загальних ваннах випромінюють все тіло людини, а при місцевих — окремі ділянки тіла, коміркову, поперечну зону кінцівок. В залежності від умов випромінювання виділяють сонячні ванни сумарної, розсіяної і відбитої радіації. Ванни розсіяної радіації проводять в хмарні дні, а ослаблених людей під тентами і екранами, жалюзійними і решітками. З урахуванням сезону і погоди сонячні ванни приймають у спеціально оснащених соляріях, на відкритих майданах, пляжах, чи під навісами і парасольками. Дозування сонячних ванн здійснюється за щільністю енергії сумарного випромінювання. Тривалість ванн розсіяної радіації приблизно у 2 рази більше чим прямої. Курсове використання сонячних ванн відбувається за 3 режимами. Тривалість сонячних ванн залежить від часу року, часу доби та географічної широти. Курс лікування складає 12-24 процедури. Повторний курс сонячних ванн проводять через 2-3 місяця. Таласотерапія — лікувальне застосування морських купань. У широкому розумінні включає в себе використання природних фізичних факторів, пов’язаних з перебуванням на узбережжі рік, озер та інших водоймищ. [55] При купанні на організм одночасно діє термічні, механічні і хімічні фактори морської води. Гідростатичний тиск води стимулює кровоток. Для підтримання рівноваги та подолання опірності мас води, що рухаються, той, хто купається виконує інтенсивні рухи, які підвищують його м’язовий тонус. У розчиненій морській воді хімічні речовини (кальцій, магній, калій, хлор, бром, йод, фітонциди морських водоростей) під час купання осідають на шкірі і викликають хімічне подразнення її нервових провідників. Накопичуюсь у сальних та потових залозах, під час випарування води, вони дифундирюють у шкіру у продовж тривалого часу оказують лікувальні ефекти аеро- і геліотерапії. Купання збуджує центральну нервову систему і вегетативні підкоркові центри, активують обмін речовин та змінюють функції серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Під час купання виділяються активні форми гормонів, підвищують реактивність організму і резерви його адаптації. Краса моря та узбережний ландшафт виявляє виражений психоемоційний вплив на хворого, викликає відчуття радості і оптимізму, віри у найскоріше одужання. Під час морських купань відбувається органічні зміни терморегуляції хворого. У першій фазі (нейрорефлекторної чи первісного охолодження) в наслідок раптового охолодження тіла у хворого виникає спазм судин шкіри і розширюються глибокі судини внутрішніх органів. Рефлекторні збудження переважно парасимпатичної нервової системи призводить до брадикардії, підвищення кров’яного тиску. В ІІ фазі (креативної) за рахунок активації різних видів обміну в організмі підвищується удільна вага метаболічної теплопродукції та наступає гіперемії шкіри, прискорюється і поглиблюється дихання, 2-3 рази збільшується ступінь утилізації кисню і підвищується інтенсивність клітинного дихання тканин. При тривалому перебуванні у воді настає третя фаза (вторинного охолодження), яка характеризується застудою, тремтінням, симпатичним пило моторним рефлексом (“гусячою шкірою”). Поріз судин шкіри призводить до застойної венозної гіперемії (ціанозу) і охолодження тіла, яке може викликати переохолодження хворого та загострення хвороби. Тому при купаннях необхідно попереджувати розвиток третьої фази реакції терморегуляції, для виявлення, якої застосовують прості методи оцінки функціонального стану (зміни частити пульсу, дихання, артеріального тиску і температури). [8] Лікувальні ефекти : тонізуючий, катаболічний, судиннорозширюючий. Показання: ішемічна хвороба серця, стенокардія, післяінфарктний кардіосклероз (один рік), нейроциркулярна дистонія по гіпертонічному та змішаному типам, гіпертонічна хвороба, наслідки захворювань і травм кістково-м’язової системи і периферійної нервової системи, хронічні неспецифічні захворювання легень, захворювання органів травлення і обміну речовин, функціональні захворювання нервової системи. Протипоказання: гострі запальні хвороби, загострення хронічних захворювань внутрішніх органів і периферійної нервової системи (невропатії, невралгія, радикуліт), суглобів, ревматизм, порушення мозкового кровообігу, атеросклероз судин нижніх кінцівок, органічні захворювання центральної нервової системи. Параметри: лікувальні купання проводять при різній температурі води і ЕЕТ повітря. Процедури виконують у воді морів, річок, озер, лиманів, штучних водоймищ (басейнів інші). Після купань хворі відпочивають на лежанках лікувальних пляжів, кліматопавільонах і аеросоляріях. У прохолодний період купання проводять в штучних закритих, відкритих водоймищах з підігрівом води. Температура води — 21-24⁰С, повітря 22-25⁰С. Методика: купання вміщують в себе плавання вільним стилем, брасом чи на спині в спокійному повільному темпі (15-30 рухів/мін). Ті з хворих, що не вміють плавати, переміщуються ногами по дну та виконують плавальні рухи руками. Перед процедурою хворі у продовж 10-15 мін. відпочивають. Дозування: купань здійснюють по холодовому навантаженню в залежності від температури води її досягають при різній тривалості впливу. Для курсового проведення повітряних ванн використовують декілька режимів впливу. На початку курсу лікування призначають купання по режиму слабої холодової навантаження, потім при задовільному стані на ІІ половині курсу лікування — за режимом сильного холодового навантаження. Тривалість купань, що проводяться 2-3 р. в день купань — от 3 –30 мін. Курс лікування складає 12-20 процедур. Повторний курс морських купань проводять через 1-2 місяці. [8]

 

1.4  Фізіотерапія У санаторно-курортній практиці разом з природним лікувальними ресурсами широке застосування знаходять методи апаратної фізіотерапії. Фізіотерапія — (греч. physis — природа, terapia — догляд, лікування) — медична дисципліна, що вивчає дію на організм фізичних факторів, застосованих для лікування хворих, профілактики захворювань і медичної реабілітації оскільки предметом вивчання цієї медичної науки є різні лікувальні фізичні фактори, у курортології з фізіотерапією багато спільного в області лікувального застосування природних фізичних факторів. Взагалі курортологія не розглядає спеціально апаратні методи лікування, а у фізіотерапії не вивчається курортографія, організація курортної справи та ряд інших курортологічних напрямків. Багаточисленні методи фізіотерапії застосовані на дії фізичних подразників, які представляють природне оточення людини (світ, тепло, холод, механічний вплив, різні форми електрики). Фізичні апаратні методи лікування на курортах застосовують як доповнення до основної терапії. Вони мають здатність потенціювати дію природних лікувальних факторів, значно прискорювати процеси реабілітації, дозволяють зменшити вживання лікарських засобів. Лікарі-курортологі без явних показань звично намагаються не призначати фізіотерапевтичні процедури, роблять опір у лікуванні на природні фактори. Але в ряді випадків в систему бурхливого розвитку лікарських оздоровчих технологій, створення і впровадження новітніх методів лікування, штучні фактори (наприклад, штучна спеліотерапія у спеціально оснащених приміщеннях), баротерапія, детензор, методи моніторингу очистки кишечнику, СПА - технології), використовують на курортах більш активно чим природні. Найбільш виражений лікарський лікувальний ефект більшістю факторів настає в наслідок курсового лікування. Його тривалість становить 6-12, на частоту 14-20 процедур. Підсумування наслідків лікарських засобів після кожної процедури забезпечується впродовж 2-4 місяців, а у комплексі з природними лікувальними факторами (бальнеолікування, грязі, клімат) впродовж 6-12 місяців. Механізм дії фізичних факторів. Найбільш загальні форми механізму дії фізичних факторів можна уявити наступним чином. Енергію діючого фактору організм поглинає, як фізичне тіло. В цій фазі всі процеси підкоряються фізичним законам, якими визначається глибина проникнення діючого фактору в організм, тип тканин, в яких найбільшим ступенем відбувається поглинання енергії і виникають первісні ефекти поглинань (створення тепла, вільних радикалів, збуджених молекул та інше). [8] Результатом дії фізичних факторів є неспецифічні і специфічні реакції організму. Неспецифічна дія. Розвиток хвороби має свої закономірності. Вплив на ці синдроми фізичними методами полягає в основі синдромального підходу до фізіолікування. Особливістю фізіотерапії є неспецифічність дії багатьох фізичних факторів. Неспецифічність необхідно приймати як дію, що призводить до однакового результату в наслідок дії на організм різними за природою фізіотерапевтичними факторами та досягаються східні біологічні ефекти. В результаті фізіотерапевтичного впливу на організм пацієнта наступає ряд ефектів: протизапальний, знеболюючий, посилення кровообігу і процесів обміну, підвищення захисних сил організму та інші. Посилення кровообігу та процесів обміну. За допомогою циркуляції крові клітини і органи об’єднуються в єдину функціональну систему. Недостатність кровообігу приносить небажані наслідки в діяльність цієї системи та грає суттєву роль в розвитку і прогресуванні багатьох захворювань. Посилення циркуляції крові, підвищення сумарної площі внутрішньої поверхні капілярного руслу, інтенсифікація процесів фільтрації кисню дозволяє покращити харчування і постачання киснем тканин, підвищити рівень процесів обміну. Все це призводить до прискореного усунення дефектів і ушкоджень тканин, гальмування дистрофічних процесів. Протизапальний ефект. Неспецифічна противозапальна дія в зоні запалення характеризується змінами проникнення клітинних мембран, швидкості окисно-відновних процесів, створення біологічно активних продуктів. [55] Судинна реакція, що викликана застосуванням фізіотерапевтичних факторів, супроводжується посиленням розсмоктувальної дії і розпаду продуктів запалення. Патологічний осередок відмежовується від здорових тканин, що також сприяє усуненню запалення. Локальне підвищення інтенсивності артеріального, капілярного і венозного кровообігу призводить до руйнування грубих, з’єднувальних тканин, рубців, спаєк. Особливо вираженою протизапальною дією володіють електроультрамагнітні поля і перемінні електричні струми високої частоти. Знеболювання. Знеболюючий (анальгетичний) ефект має як місцеве, так і рефлекторне (сегментативне і центральне) пошкодження. Той чи інший вид впливу підвищує поріг подразнення та знижує збудженість рецепторів чутливості болю. Знеболювальна дія фізичних факторів визначає їх застосування при захворюваннях, що супроводжуються болями, незалежно від причин їх виникнення. [17] Стимуляція місцевого кровообігу, посилення раптового і лімфатичного відтоку призводять до ліквідації відтоку і здавлення нервових закінчень, що також сприяє знеболюванню. Специфічна дія. Фізичний фактор може надавати специфічну, чи виборну дію. Подібний ефект враховується при виборі методів лікування визначеного захворювання, як компоненти патологічного лікування. Специфічні і неспецифічні компоненти в дії фізичних факторів невід’ємні один від одного. Провести межу між неспецифічними і специфічними діями деяких лікувальних факторів достатньо важко. Багато з них володіють декількома ефектами, в таких випадках можна орієнтуватися по домінуючому ефекту впливу. Специфічним для низькочастотних імпульсних струмів є спазмолітичний лікувальний ефект. На рівні центральної нервової системи лікувальні фізичні фактори впливають на центри нервової регуляції кровообігу, обміну речовин і імуногенезу. [55] Для цього застосовують імпульсні і низькочастотні струми з частотою не більше 50 імп/с, імпульсні магнітні поля високої амплітуди. Специфічний лікувальний ефект притаманний високочастотному терапевтичному ультразвуку. Ультразвук роз’єднує, розрихлює патологічні розростання з’єднуючої тканини у вигляді рубців, спаек, так як в них відбувається найбільша затримка акустичної енергії. Глибина проникнення якого відповідає рівню залягання периферичних нервових елементів. Основні принципи лікувального застосування фізичних факторів. Раціональне використання лікувальних фізичних факторів передбачає дотримання диференційованого вибору виду енергії, що використовується, і конкретних методик проведення процедур для конкретного пацієнта. При цьому необхідно враховувати обґрунтованість застосування конкретного фізичного фактору, характер основних клінічних проявів, індивідуальні особливості перебігу хвороби, стан організму і специфічність лікувальної дії вибраного фактору. Виходячи з цього можна сформулювати загальні принципи застосування фізичних факторів в лікувальних і профілактичних цілях. Принцип єдності етиопатогенетичної і симптоматичної фізіотерапії реалізується на основі специфічних властивостей кожного лікувального фактору і його вплив на визначені функції організму хворого. Згідно цього принципу призначені фактори повинні одночасно усувати (послаблювати) причину даного захворювання, активно втручатися в його розвиток (патогенез) і ліквідувати прояв основних симптомів захворювання. [55] Принцип індивідуального лікування фізичними факторами зазначає, що необхідно лікувати не хворобу, а хворого. Виходячи з цього при використанні фізичних факторів необхідно враховувати: вік, стать і конституцію хворого; наявність супроводжувальних хвороб; наявність індивідуальних протипоказань при застосуванні конкретного фізичного фактору; реактивність організму і ступінь тренування адаптційно-компенсаторних механізмів; біорітмічну активність основних функцій організму. Біокеруюча регуляція дозволяє оптимізувати режими впливу для визначеного хворого і процес адаптації до лікувальних фізичних факторів, а також забезпечення швидкого відновлення гомеостазу пошкоджених тканин. Принцип курсового лікування фізичними факторами. Найбільш виражений лікувальний ефект багатьох фізичних факторів наступає в результаті проведення курсового лікування. Його тривалість складає для одних захворювань 6-8, для інших 8-12, рідше 14-20 процедур. В цьому випадку морфофункціональні зміни, що виникають після проведення початкової процедури, поглиблюються і закріпляються наступними. В залежності від динаміки клінічних проявів патологічного процесу процедури проводять щоденно чи з перервою в один-два дні. Підсумування лікувальних ефектів фізичних факторів забезпечує тривалі наслідки курсу фізіотерапії. Разом з тим тривале використання одного фізичного фактору збільшує адаптацію до нього і суттєво знижує ефективність лікувальної дії. Необхідно враховувати, що віддалені результати застосування деяких фізичних факторів (механолікувальних, термолікувальних) в деяких випадках більш сприятливі, чим безпосередні. [8] Принцип оптимального лікування фізичними факторами. Фізичні фактори володіють неоднаковою терапевтичною ефективністю при лікуванні конкретного захворювання. Виходячи з цього параметри лікувального фактору і методика його застосування повинні бути оптимальними, тобто максимально відповідати характеру і фазі патологічного процесу. Так, загальне ультрафіолетове випромінювання при добрій реактивності хворого призначають за основною схемою, у ослаблених хворих — повільній схеми, а у фізично міцних — за прискореною схемою випромінювання. Імовірний характер процесів в організмі обумовлює відсутність сприятливих ефектів лікувальних фізичних факторів у 5-10% хворих. Принцип динамічного лікування фізичними факторами. Згідно цього принципу фізіотерапія повинна відповідати плинному стану хворого. Параметри фізичних факторів необхідно коректувати протягом всього періоду лікування хворого, так як початкове призначення швидко перестає відповідати фазі патологічного процесу і стану хворого. Таке варіювання сприяє зменшенню адаптації хворого до впливу фізичного фактору, суттєво знижуючи їх клінічну ефективність. [55] Необхідно також враховувати можливість посилення лікувальних ефектів фізичних факторів при деяких захворюваннях (наприклад, ультрафіолетове випромінювання шкіри) чи ослаблення на фоні проводимої лікарської терапії. Крім того, в процесі обстеження у хворого можуть бути виявлені супутні захворювання, які часто вимагають зміни тактики фізіотерапії. Принцип комплексного лікування фізичними факторами. Полісистемність патологічного процесу диктує необхідність фізичних факторів. Воно здійснюється в двох основних формах: сполученого і комбінованого. Сполучене лікування передбачає одночасний вплив на патологічний осередок декількома фізичними факторами. Висока ефективність комплексного лікування фізичними факторами основана на прояві нових лікувальних ефектів, а також на збільшенні тривалості наслідку. [55] Необхідно пам’ятати і про сумісність різних фізіотерапевтичних процедур. Не рекомендують призначення в один день двох загальних процедур, послідовне використання факторів антагоністів, пригничуючих і збуджуючих центральну нервову систему. Не допускати одночасне проведення різнонаправлених процедур (теплових і охолоджуючих), особливо при гострих і хронічних процесах, двох процедур на одну рефлексогенну чи проекційну зону. Необхідно також пам’ятати про несумісність застосування на одне поле електро- і лазеротерапію, високочастотну електро- і магнітотерапію, а також різних видів фототерапії. Не рекомендується сполучення різних фізичних факторів з акупунктурою. В курортній практиці необхідно врахувати, що неможливе проведення в один день бальнеолікування і більшість фізіопроцедур, це збільшує термін курортного лікування. [14] Таким чином, для отримання вираженого клінічного ефекту фізіотерапії необхідно дотримуватися принципам коректного призначення лікувальних фізичних факторів. 1.4.1 Штучні фізичні фактори електромагнітної природи Як було відмічено для лікування хворих на курортах можуть застосовуватися різноманітні фізичні фактори. Лікувальні фізичні фактори електромагнітної природи. Це достатньо велика група фізичних методів, що часто застосовується у лікуванні. Назвою “електротерапія” в дійсний час позначають групу фізіотерапевтичних методів, заснованих на впливі електричного струму на організм. Методи розрізняють в залежності від струму, що використовується. Струм може бути змінним чи постійним, мати різну силу (ампер), напругу (вольт), частоту (герц). Саме ці параметри струму у кінцевому рахунку визначає ефект лікування ними. Вплив електромагнітного поля на організм людини може здійснюватися як через різні фізичні середовища (наприклад: повітря, воду), так і шляхом безпосереднього контакту тканин, що знаходяться під напругою з провідниками (електродами). Методи лікувального використання електромагнітного поля і випромінювань за взаєморозташуванням їх джерел і організму умовно можуть бути поділені на контактні і дистанційні. Контактні методи передбачають дію на хворого електричним струмом, сила, напрям, форма і частота якого можуть змінюватися. При дистанційних методах на хворого в ближній зоні діє електричне і магнітне поле, а в дальній — електромагнітне випромінювання, яке також може змінюватися за амплітудою силових характеристик: форми і частоти. Електричні сигнали, поширюючись в організмі, викликають задані зміни різних процесів життєдіяльності людини: збільшують потік крові, посилюють лимфообіг, змінюють швидкість процесу відновлення тканин, активізують ферментні системи, сприяють виведенню молочної кислоти, виявляють знеболювальну і протизапальну дію, покращують загальне самопочуття, настрій, нормалізує сон, підвищуює тонус вегетативної нервової системи. Гальванізація — зміна співвідношень різних іонів в тканинах. Для нормального стану різних тканин, також для збудження чи гальмування функцій організму, вирішальне значення має співвідношення між одно - і двохвалентними іонами, в основному між кількістю іонів натрію і калію, з одного боку, і іонів кальцію та магнію з іншого. Під впливом постійного струму в шкірі під електродами виникає струм проводимості, відбувається підвищення збудження тканин, зміна pH середовища, явище полімеризації. Перераховані зрушення викликають чіткі суб’єктивні відчуття: поколювання, печіння, біль. Лікувальні ефекти: противозапальний, лімфодренуючий, гіпоальгезуючий, седативний (на аноді), судиннорозширюючий, міорелаксуючий, секреторний (на катоді). [55] Показання: захворювання шлунково-кишкового тракту (хронічний гастрит, хронічний гепатит, коліт, виразкова хвороба шлунку), захворювання кістково-м’язової системи, захворювання периферійної системи, захворювання ЦНС, гіпертонічна хвороба. Лікарський електрофорез. Передбачає використання постійного струму для введення лікарських речовин (при змочуванні прокладок на тому чи іншому електроді лікарськім розчином). При цьому до розглянутих вище механізмів дії постійного стану додаються лікувальні ефекти речовини, що вводиться. Частка лікарської речовини, що проникає до організму шляхом електрофорезу, складає не більше 5-10%, що використовується під час процедури, при такому способі введення лікувальні речовини накопичують локальні поверхневі зони ураження та проникають у кровоток і виявляють загальну дію. Імпульсна електротерапія — вплив на організм з лікувальною метою постійного струму за імпульсною методикою для досягнення загального (центральної дії) чи локального (периферичної дії) ефекту. До методів центрального впливу відносяться електросонтерапія — лікувальний вплив імпульсних струмів на гіпогенні структури головного мозку. В силу динамічного характеру діяльності головного мозку при електросонтерапії наступає 2 фази: гальмування і активація. Перша проявляється під час процедури і супроводжується дрімотним станом, сонливістю, рідкою частотою серцевих скорочень і дихання. Через годину після закінчення процедури наступає друга фаза, що проявляється у відчутті бадьорості та свіжості, пониження стомлення, покращення настрою і підвищення працьовитості. Лікувальні ефекти: заспокійливий, снодійний, спазмолітичний. Показання: захворювання центральної нервової системи (ЦНС), особливо з порушенням сну, неврастенія і захворювання серцево-судинної системи (початкові стадії атеросклерозу судин мозку, стенокардія, гіпертонічна хвороба), виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, бронхіальна астма та інші. [8] Електроанальгезія (електростимуляція) — лікувальний вплив імпульсними струмами на систему головного мозку. Сутність методу заключається у впливі на власну міцну захисну систему організму —ендорфінну систему. Мозок постійно виробляє особливу речовину — ендорфін, що володіє багатьма лікувальними властивостями. При різних захворюваннях кількість ендорфіну, що виробляється багатократно збільшується, що позитивно впливає на стані хворого. М’який електричний вплив через поверхневі головні електроди в спеціальному строго витриманому режимі відбувається вибірково на захисні механізми мозку. Збільшується в мозку і крові бета-ендофінів, які іноді називають гормоном радості, надає нормалізуючий вплив на ряд порушених функцій організму, не впливає на процеси, що нормально протікають. Лікувальні ефекти: анальгетичний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий, заспокійливий. Показання: різні види болю (остеохондроз, неврити, невралгії, різні головні болі), нейроциркуляторна дистонія, стенокардія, неврастенія, порушення сну, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки. Електростимуляція — лікувальне застосування слабих імпульсних струмів для відновлення органів тканин, що втратили нормальну функцію. Ця імпульсна електротерапія периферійної дії, головне призначення якої — боротьба з болем. Застосовують для переважної стимуляції ушкоджених нервів і м’язів. Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, судиннорозширюючий, трофікостимулюючий, протизапальний. Показання: м’язова атрофія, остеохондроз з кореневими синдромами, мляві параліч, гіподинамія, при суглобних і травматичних ураженнях та інші. Короткоімпульсна електроальгезія (крізь шкірна електронна гідростимуляція). При цьому методі слабкі імпульсні струми діють за принципом “клин клином”, тобто стимулюють чутливість нервових волокон, що є антагоністами болепровідних нервів. Вони також стимулюють механізм “зворотного контролю”, тобто підвищують болісний поріг і сприяють звільненню нейропептидів, що є внутрішніми анальгетиками. Дія мікроструму специфічна, так як вона впливає на проводження тільки чутливих нервових волокон, не збуджуючи рухливі нерви і м’язи. [8] Лікувальні ефекти: анальгетичний, трофостимулюючий, протизапальний. Показники: різні периферичні больові синдроми. Діодинамічна терапія — лікувальний вплив на організм імпульсними діодинамічними струмами. Діадинамічні струми є різновидами імпульсних постійних струмів з поставленими ритмом, формою імпульсів. При впливі на нервові провідники шкіри виникають вихідні по нервових волокнах, формуючи осередок збудження у корі і активуючи елементи ствола мозку. У результаті наступає анальгетичний ефект. В ушкоджених тканинах і органах посилюється кровотік, відбувається слабшання, спазм м’язів, покращується трофіка тканин, які потенцірують одночасним вводженням лікарських речовин (діадинамофорез). Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, анальгетичний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий. Показання: гострі і підгострі захворювання периферичної нервової системи, гострі травматичні пошкодження кістково-м’язової системи, артрит, гіпертонічна хвороба, ряд захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ), гінекологічні захворювання. Ампліпультерапія — лікувальний вплив на організм синусоідального модульованого струму. Це змінений електричний струм частотою 5000 Гц, модульований за амплітудою (ампліпульс — амплітудні пульсації). Підведений до тіла хворого , він викликає в належних тканинах значні струми проводимості, збуджуючи нервові і м’язові волокна. Отриманий нейроміостимулюючий ефект виражений міцніше, ніж від постійного струму, але поступається діодинамічним струмом. Ці струми надають вплив і на гладку мускулатуру внутрішніх органів, що використовується в терапевтичних цілях. Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, анальгетичний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий. Показання: захворювання центрально нервової системи з руховими, вегето-судинними і трофічними порушеннями, захворюваннями периферійної нервової системи з больовим синдромом, захворювання органів дихання і шлунково-кишкового тракту, захворювання суглобів і органів малого тазу. Інтерференцтерапія — метод лікувального використання інтерференційних струмів, виникаючих в наслідок складання двох електромагнітних коливань схожої амплітуди і близької частоти. В результаті відбувається їх інтерференція і поява струму обумовленої частоти. Ці струми мають подвійну амплітуду вихідних струмів і діють краще на глибокі тканини. Вони викликають ритмічне скорочення гладких м’язів судин і внутрішніх органів, що посилює в них кровотік і лимфообертання. За рахунок цього досягається покращення трофіки внутрішніх органів. Лікувальні ефекти: міонейростимулюючий, анальгетичний, судиннорозширюючий, спазмолітичний, трофостимулюючий. Показання: больові синдроми з переподразненням больових провідників (невралгія, радікулопатія, підпоясний лишай), захворювання і травми кістково-м’язової системи, ангіоспазми, гіпертонічна хвороба, захворювання органів шлунково-кишкового тракту, захворювання суглобів і органів малого тазу. [55] Флюктуорізація — лікувальне використання перемінних струмів, в яких спонтанно змінюється частота і амплітуда. Через випадковість характеру зміни вказаних параметрів струмів адаптація до них знижена, а чутливість нервових провідників шкіри слизових велика. Крім того, ці струми виявляють виражений місцевий трофічний ефект. Лікувальні ефекти: місцевий, міостимулюючий, анальгезуючий. Показання: захворювання периферичної нервової системи, з больовим синдромом (нейроміозіт, невралгія, міальгія), захворювання ясен, біль після вилучення зубів, внутрішньоротові абсцеси. Ультратонотерапія — лікувальне застосування змінних струмів високого напруження. Ці струми ще називаються надтональними, підкреслюючи, що їх частота перевищує верхній поріг слухового сприйняття людиною акустичних коливань. Лікувальні ефекти: судиннорозширюючий, спазмолітичний, міорелаксуючий. Показання: неврит і невралгія черепно-мозкових нервів, запалювальні захворювання шкіри і слизової порожнини рота, носа, зовнішнього вуха, лишаї, трофічні виразки. Місцева дарсонвалізація — лікувальний вплив на окремі ділянки тіла хворого слабким імпульсним змінним струмом середньої частоти і високої напруги. Найбільший ефект впливу цих струмів досягається в поверхневих тканинах, де і реалізується основні лікувальні дії. Модульовані низькочастотними імпульсами струми середньої частоти викликають подразнення нервових закінчень в шкірі, що призводить до зміни їх збудженості і активації мікроциркуляції. При цьому короткочасний спазм шкіряних судин змінюється їх довгим розширюванням. Виникаючий між електродом і шкірою іскровий розряд призводить до виникнення мікронекрозів і виділенню з них біологічно активних сполучень, стимулюючих другорядні гуморальні механізми імунітету. Крім того, ці струми володіють бактерицидною дією, що також використовується в терапевтичних цілях. Лікувальні ефекти: судиннорозширюючий, трофостимулюючий, протизапальний, протисвербіжний, бактерицидний. Показання: захворювання периферійної нервової системи, з больовим синдромом (нейроміозіт, остеохондроз, невралгія, парестезія), нейроциркуляторна дистонія, варикозна хвороба, трофічні виразки, екзема, простати. Франклінізація — лікувальний вплив на організм постійного електричного поля високої напруги. Метод заснований на тому, що в провідних тканинах організму хворого, вміщеного в постійне електричне поле, виникають слабкі струми провідності, знижуючи збудження і провідність вільних нервових кінцівок шкіри і слизових оболонок. Це призводить до зменшення свербіння і інтенсивності потоків вихідної імпульсації із больового осередку. [55] Лікувальні ефекти: седативний, гіпотензивний, протисвербіжний. Показання: функціональні захворювання центрально нервової системи (неврастенія, астенія, мігрень, розладнання сну), нейроциркуляторна дистонія по гіпертонічному типу, гіпертонічна хвороба, шкіряний свербіж, нейродерміт. В даний час в курортній практиці використовується обмежено, зважаючи на наявність інших більш ефективних при даних захворюваннях методів. Ультрависокочастотна терапія (УВЧ) — лікувальне використання електричної складової перемінного електромагнітного поля високої і ультрависокої частоти. Електричне поле УВЧ взаємодіє з тканинами протягом всього між електронного простору, створюючи струми проведення високої щільності і викликаючи два типа ефекту: нетепловий і тепловий. Тепловий ефект пов’язаний зі створенням коливань субклітинних структур і зміни фізико-хімічних властивостей тканин, а тепловий — з поглинанням електричної енергії тканинами і перетворення її в тепло. Нагрівання органів і тканин викликає стійку, глибоку і довшу гіперемію в зоні впливу, посилення регіонального кровотоку і лімфообертання, що призводить до покращення мікроциркуляції, посилення тканинного обміну. Лікувальні ефекти: протизапальний, секреторний, судиннорозширюючий, трофостимулюючий, імунносупресивний, ензим стимулюючий. Показання: гострі запальні захворювання шкіри і підшкірної клітковини, гострі і підгострі захворювання внутрішніх органів, захворювання периферичних судин, алергічні захворювання. На курорті УВЧ-терапія звичайно використовується в екстрених випадках, а не для планового лікування. Магнітотерапія — використовується в лікувальних цілях постійного, імпульсного або різночастотного магнітного поля. В останні роки цікавість до магнітного поля (МП) взагалі і магнітотерапії знову зріс в силу ряду об’єктивних причин. В основному це обумовлено встановленням тісного зв’язку розповсюдження більшості захворювань (серцево-судинних, психічних) зі зміною напруги і інших характеристик магнітного поля Землі, що відкриває нові горизонти в профілактиці і терапії. Під впливом магнітного поля відбувається виражені зміни в струмах проведених структурах живого організму. Це активує діяльність ферментів, підвищує проникнення кліткових мембран, поліпшує обмін речовин і процеси циркуляції. [8,55] Лікувальні ефекти: виявляються в вираженій протизапальній, протинабряковій і трофічній дії, в седативному і знеболювальному впливі, в зміцненні регенеративних процесів пошкоджених тканин. Магнітні поле гарно переноситься, поступово розвивається терапевтичний ефект. Після однократних впливах реакції організму, або окремих систем зберігаються до 6 діб, а після курсових і довгих однократних процедур протягом 30-45 днів. Імпульсні і змінні магнітні поля призводять звичайно до більш стійких і виражених змін, чим при постійному магнітному полі. Порівнянні дослідження показують меншу терапевтичну ефективність останніх. Достатньо чутливою до дії магнітного поля вважається серцево-судинна система. Зміни виявляються з боку серця, гемодинаміки і крові. Велика кількість праць показує вплив магнітного поля на згортання крові. Визначені зміни спостерігаються при магнітотерапії і з боку обміну речовин. При порушенні його у хворих метаболічний ефект магнітного поля носить переважно нормалізуючий або стимулюючий характер. Останній особливо виражений при впливі магнітного поля невеликої і середньої інтенсивності. Лікувальні ефекти: седативний, гіпотензивний, протизапальний, протинабрякливий, болезаспокійливий. Показання: для постійної магнітотерапії — радикуліти, нейроциркуляторна дистонія, варикозна хвороба, захворювання кістково-м’язової системи; для імпульсної магнітотерапії — захворювання і пошкодження периферійної нервової системи, захворювання кісток і суглобів, трофічні виразки; для низькочастотної магнітотерапії із використанням судиннорозширюючих, гіпотензивних ефектів — ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, захворювання периферичних судин, пошкодження периферійної нервової системи, хронічні запалювальні процеси внутрішніх органів; для більш частотної магнітотерапії з використанням протизапальних, судиннорозширяючих, імуносупресивних ефектів — підгострі і хронічні запалення внутрішніх органів, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, м’язові контрактури і ангіоспазми, гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, хронічний бронхіт. СВЧ –терапія дециметрового діапазону. Під дією електромагнітних хвиль низької інтенсивності відбувається поглинання енергії електромагнітного поля молекулами пов’язаної води, білковими і ліпідними сполученнями кліток внаслідок збігу їх частотних діапазонів. За рахунок цього розвивається нетепловий ефект. При збільшенні щільності потоку енергії до нього приєднується тепловий ефект і нагрів тканин, особливо багатих водою, кров, лімфа, внутрішні органи, м’язи. Розподіл тепла відбувається на більшу глибину (9-11) і достатньо рівномірно. Однак цей вплив дає тільки локальний ефект. Лікувальні ефекти: протизапальний, секреторний, судиннорозширюючий, імуносупресивний. Показання: підгострі і хронічні захворювання внутрішніх органів (бронхіт, холецистит, андексіт, простатит), виразкова хвороба, ревматизм, ревматоїдний артрит, бронхіальна астма, деформуючий остеартроз. СВЧ – терапія сантиметрового діапазону. Механізм дії сантиметрових хвиль подібний з механізмом дії дециметрових хвиль, ознак проникнення значно менше (3-5 см). Ці хвилі застосовують переважно для направленого впливу на ендокринні центри і на біологічно активні зони, для впливу на парасимпатичні центри нервової регуляції. [22] Лікувальні ефекти: протизапальний, секреторний, імуносупресивний, судиннорозширюючий. Показання: підгострі і хронічні захворювання периферійної нервової системи (невралгія), органів дихання, малого тазу, дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта і суглобів в стадії загострення. КВЧ – терапія — застосування з лікувальною метою електромагнітних хвиль міліметрового діапазону. Цей метод що активно розвивається в останні роки, заснований на виробництві передачі міцності, не викликаючи помітних змін температури тканин, але визначаючи потоки інформації, регулюючи напрямки функціонування організму. Надто високочастотна міліметрохвильова терапія (КВЧ - терапія) — новий метод в фізіотерапії. Існуючи методики застосовують виходячи із загального емпіричного досвіду, накопиченого клініцистами в процесі практичного використання. Такий вплив викликає типові для психічного стресу коливання рівня біологічно активних речовин в тканинах мозку і соматичної периферії. Крім того, він стабілізує тканини дихання і викликає активацію гуморального і клітинного імунітету і імунні зрушення, обумовлені міліметровим впливом, мають противірусну і антимікробну направленість, що може бути використане для профілактики і лікування вірусних захворювань. Вплив КВЧ шляхом складного ланцюга перетворень вмикає в організмі міцні механізми саморегуляції, в результаті чого досягається яскраво виражений терапевтичний ефект. Таким чином, лікування полягає в ініціації резервів, що є в організмі для боротьби з патологією. Лікувальні ефекти: нейроадаптивний, імуностимулюючий. Показники: метод КВЧ –терапії використовують для лікування таких розповсюджених захворювань, як виразкова хвороба шлунку і дванадцятиперстної кишки, ішемічна хвороба серця, деякі онкологічні і гінекологічні захворювання, гіпертонічна хвороба. Розробляється його застосування в дерматології, урології. КВЧ випромінювання відрізняється невеликою проникаючою властивістю. Випромінювання апаратів КВЧ – терапії концентрують випромінювання на площі до 4 см², так більш розповсюдженим є застосування цього методу шляхом впливу на біологічні активні точки (БАТ). Лікувальне застосування електромагнітних хвиль оптичного діапазону (фототерапія). Світло представляє собою електромагнітні коливання, що володіють властивостями часток (квантів, фотонів), і хвиль. Між енергією кванта і довжиною хвилі існує зворотна залежність: чим коротша довжина світлової хвилі, тим більша енергія її квантів, і навпаки. Основний діючий фактор — світло терапія — сигнали штучного електромагнітного монохроматичного, поліхроматичного або некогерентного випромінювання в діапазоні баченого світла, характеризуються: ритмом їх подачі (постійно, ритмічно, аритмічно); кольором (хроматичним, ахроматичним); рівнем освітлення світлового поля; модуляціями (зміною форми); рівномірністю освітлення поля бачення. [55] Прийнято поділ оптичного спектру: інфрачервоне випромінювання (довжина хвиль 780 нм), бачене (780-380 нм) і ультрафіолетове (380-100 нм). Частіше всього об’єктом взаємодії електромагнітного поля оптичного діапазону з організмом є шкіра. Коефіцієнт відображення оптичного випромінювання слабо пігментованої шкіри досягає 43-55% і залежить від багатьох факторів. Так, наприклад, у чоловіків він на 5-7 нижче, чим у жінок. Пігментована шкіра відображає світ на 6-8% слабше. Нарощування кута падіння світла на поверхню шкіри збільшує коефіцієнт відображення до 90%. Характер взаємодії оптичного випромінювання з біологічними тканинами залежить від її проникаючої можливості. Різні шари шкіри не однаково поглинають оптичне випромінювання різної довжини хвилі. Глибина проникнення світла нарощується при переході від ультрафіолетового випромінювання до помаранчевого з 0,7-0,8 до 2,5 нм, і для червоного випромінювання складає 20-30 мм. В ближчому діапазоні інфрачервоного випромінювання і на довжині хвилі 950 нм, проникаюча здатність досягає максимум і складає 60-70 мм, а в середньому і дальніх діапазонів різко зменшується до 03-05 мм. [8] Таким чином, електромагнітні поля і випромінювання мають визначну площу — часове розподілення енергії, яка при взаємодії електромагнітного поля з біологічними тканинами трансформується в інші види (механічну, хімічну, теплову і інші). При цьому кожний із типів розглянутих електромагнітних полів і випромінювань викликає властиві тільки йому фізико-хімічні процеси, які визначають специфічність лікувальних ефектів. Інфрачервоне випромінювання (ІЧ – випромінювання) — застосування з лікувальною метою інфрачервоного випромінювання. Джерелом інфрачервоного випромінювання є кожне нагріте тіло. Інтенсивність і спектральний склад цього випромінювання визначають температурою тіла. Організм людини також є потужним джерелом інфрачервоного випромінювання і добре поглинає його (феномен радіаційного теплообміну). Інфрачервоне випромінювання складає до 45-50% сонячного випромінювання, що падає на Землю. В штучних джерелах світла (лампах розпалення з вольфрамовою ниткою) на його долю припадає 70-80% енергії всього випромінювання. Утворювання при поглинанні енергії інфрачервоного випромінювання тепла призводить до локального підвищення температури випромінених шкіряних покривів на 1-2⁰С і викликає місцеві терморегуляційні реакції поверхневої судинної сітки. Судинна реакція розвивається фазно. Вперше виникає короткочасний (до 30 с), незначно виражений спазм поверхневих судин шкіри, потім збільшення локального кровотоку і зростання об’єму циркулюючої в тканинах крові. Лікувальні ефекти: протизапальний, лімфодренуючий, судиннорозширюючий. Показання: підгострі і хронічні негнійні запалювальні захворювання внутрішніх органів, опіки і відмороження, мляво заживаючи рани і виразки, захворювання периферійної нервової системи з болісним синдромом, міозит, невралгія, наслідки травм кістково-м’язової системи. Хромотерпія — лікувальне застосування різних спектрів баченого випромінювання. На долю баченого випромінювання припадає до 15% випромінювання штучних джерел. В природних умовах організм практично ніколи не піддається впливу тільки баченого випромінювання, оскільки в спектрі його ламп накалювання завжди переважають інфрачервоні промені. Тому при баченому випромінюванні в організмі виникають реакції, властиві інфрачервоному випромінюванню. Однак роль баченого випромінювання в процесі життєдіяльності людини виключна: з його допомогою організм отримує більш ніж 90% інформації про зовнішній світ. Зниження тривалості дня призводить до сезонної емоційної депресії, основними симптомами якої є гіперсомнія, анергія, зміна апетиту. Білий цвіт збільшує зменшене в п’ять разів при сезонній депресії зміст мелатоніна в головному мозку і адаптивну функцію епіфіза. Він відновлює співвідношення фаз сну і бадьорості у хворих. При поглинанні баченого випромінювання в шкірі відбувається виділення тепла, активізується загальні і місцеві реакції мікроциркуляції. Лікувальні ефекти: психостимулюючий, тонізуючий. Показання: стомлення, неврози, сезонна емоційна депресія, розладнання сну, мляво заживлюючи рани, жовтуха у новородженних. Ультрафіолетове опромінювання (ІФО) — лікувальне застосування випромінювання ультрафіолетового спектру. При поглинанні квантів ультрафіолетового випромінювання в шкірі відбуваються такі фотохімічні і фотобіологічні реакції: руйнація білкових молекул (фотоліз), виникнення більш складних біологічних молекул (фотобіосинтез) або молекул з новими фізико-хімічними властивостями (фотоізометрія), а також виникнення біорадикалів. Сполучення і вираженість цих реакцій, а також проявлення послідуючих лікувальних ефектів визначаються спектральним складом ультрафіолетових променів. Довжиннохвильові опромінювання — лікувальне застосування довжиннохвильового ультрафіолетового випромінювання. Ультрафіолетові промені довжиннохвильвого діапазону стимулюють процеси виникнення меланіну в клітинах шкіри. Меланін — чорний пігмент, посилення продукції якого призводить до компенсаційної активації синтезу ряду гормонів гіпофізу, з послідовним посиленням секреторної діяльності наднирків і посилення імунної відповіді. [55] У хворих псоріазом і виникає пігментація і зникають бляшки на уражених ділянках шкіри. В процесі курсового лікування по визначеній схемі відбувається повне відновлення структури шкіри. Такий метод лікування цих захворювань називається фотохіміотерапією. Лікувальні ефекти: меланіноутворення, імуностимулюючий, фотосенбілізуючий. Показання: гострі запальні захворювання внутрішніх органів (особливо дихальної системи), захворювання судин і кісток різної етіології, опіки і відмороження, мляво заживаючи рани і виразки, втома, псоріаз, екзема, витіліга, себорея. Середньохвильове опромінювання — лікувальне застосування середньохвильового ультрафіолетового випромінювання. При поглинанні його квантів, що володіють значною енергією, в шкірі виникають низькомолекулярні продукти фотолізу білка і фоторадікалів, активуючи імунну відповідь і фактори неспецифічного імунітету. Це призводить до формування обмеженої гіперемії шкіри — еритеми. Вона виникає через 3-12 годин від моменту опромінювання, зберігається до трьох діб, має чіткі межи і рівний червоно-фіолетовий колір. Повторне ультрафіолетове опромінювання активізує бар’єрну функцію шкіри, знижує її холодову чутливість і підвищує резистентність до дій токсичних речовин. Після неодноразових середньохвильових ультрафіолетових випромінювань у хворого може з’явитись слабко виражена нестійка пігментація, яка згодом швидко зникає. [8] При локальному опроміненні покращується скорочення міокарду, що суттєво зменшує тиск в малому колі кровообігу. Середньохвильові ультрафіолетові випромінювання відновлюють секрецію бронхів, стимулюють гемополиз, кислотообразуючу функцію шлунку і виділяючу спроможність нирок. Посилюються також процеси десенсибілізації організму до продуктів фотодеструкції білків і захисні імунобіологічні реакції організму. Лікувальні ефекти: вітамінообразуючий, трофостимулуючий, імуномоделюючий (суберитемні дози), протизапальний, анальгетичний, десенсобілзуючий (еритемні дози). Показання: гострі і підгострі запальні захворювання внутрішніх органів (особливо дихальної системи), наслідки травм кістково-м’язової системи, захворювання периферійної нервової системи, захворювання судин і кісток, D-гіповітаміноз, вторинна анемія, рожа. Короткохвильове опромінювання — лікувальне застосування короткохвильового ультрафіолетового випромінювання. Ультрафіолетові випромінювання короткохвильового діапазону викликають виражений антибактеріальний і антигрибковий ефект. При опроміненні крові короткохвильовими ультрафіолетовими променями відбувається стимуляція клітинного дихання формених елементів крові, збільшується її іонне проникнення, що при аутотрансфузії ультрафіолетом опроміненої крові викликає збільшення кількості оксигемоглобіну і підвищення кисневої ємності крові. Поряд з реакціями системи крові УФ – випромінювання викликає розширення судин мікроциркуляційного русла, нормалізує згортаючу систему крові і активізує трофометаболічні процеси в тканинах. [8] Лікувальні ефекти: бактерицидний і мікоцидний, імуностимулюючий, катаболічний, гіпокоагуліруючий. Показання: гострі і підгострі запальні захворювання шкіри і носоглотки, внутрішнього вуха, рани з небезпекою приєднання анаеробної інфекції, туберкульоз шкіри, при гнійних запалювальних захворюваннях, ішемічній хворобі серця, гіпертонічній хворобі, пневмонії, хронічному бронхіті, гіпорацидному гастриті, виразковій хворобі, гострому сальпінгофориті, хронічному пієлонефриті, нейродерміті, псоріазі, рожі, цукровому діабеті. Лазеротерапія — лазерне випромінювання в лікувальних методах, використовують відносно нещодавно. Лазерне випромінювання, що одержується за допомогою створених людиною пристроїв, є абсолютно новим екологічним фактором і не має аналогів в природі. Звично його характеризують як вузький пучок виключно високої яскравості випромінювання. Особливу увагу в теперішні роки мають імуномоделюючи ефекти низько інтенсивного лазерного випромінювання. Багато авторів пов’язують імуномоделюючий ефект низькоінтенсивого лазерного випромінювання зі впливом на рецепторний апарат імунокомпетентних клітин. В клінічних дослідженнях встановлено нормалізуючий вплив низькоінтенсивного лазерного випромінювання на функціональний стан імунної системи, причому в більшому ступені змінюючи кількісні показники, характеризуючи клітковий імунітет. Імуномоделююча дія низькоінтенсивного лазерного випромінювання залежить від локалізації впливу, початково функціонального стану імунної системи і дози лазерного випромінювання. [8] Лазер викликає терапевтичний ефект тільки в тому випадку, якщо його випромінювання досягає структури і оброблює її з достатньої інтенсивністю. Але інтенсивність випромінювання знижується на його шляху до структури у відповідності з класичними оптичними законами. На втрати впливають відбиття, дисперсія, заломлення і поглинання. Лазерне випромінювання, просякає в тканинах, змінює напрямок під впливом відбиття і заломлення. Якщо скерувати бачене випромінювання лазера на шкіру, то з’явиться “ореол” приблизно з сантиметровим поперечником, викликаний розсіюванням. Це є вираження дисперсії. Тому важливо, щоб випромінювання попадало на шкіру під кутом, як найбільш близьким до прямого. Стимулюючий вплив лазерів найбільш чітко проявляються, якщо тканини знаходяться у стані репаративної регенерації. При цьому значення має фактор часу. Для більшості тканин найбільш ефективними є експозиції від 30 сек. до 3 хвилин. Максимальна дія лазеротерапії в основному проявляється на 7 день опромінення і ефективна до місяця. Посилення клінічної ефективності лазерного впливу досягається сполученням його з постійним магнітним полем (магнітолазерна терапія). При цьому суттєво зростає просякнююча спроможність лазерного випромінювання, зменшується коефіцієнт відображення на межі розподілу тканин і забезпечує максимальне поглинання лазерного випромінювання. Вказані особливості суттєво підвищують терапевтичну ефективність магнітолазерного впливу на патологічний процес. Лікувальні ефекти: протизапальний, репаративно-регенеруючий, гіпоальгезівний, імуностимулюючий, бактерицидний. Показання: захворювання і пошкодження кістково-м’язової і периферійної нервової системи, захворювання серцево-судинної системи, дихальної системи, травної системи, захворювання сечостатевої системи, пошкодження і захворювання шкіри і рани, що тривало не заживлюються, трофічні виразки, опіки, захворювання лор-органів , діабетичні ангіопатії. Світлодіодна фототерпія (фотодіодна і фотодинамична терапія). Дослідження показали, що в області терапевтичного впливу при щільності потужності випромінювання не більше 2,5 мВт /см² когерентність випромінювання значення не має. Головним параметром є довжина хвилі випромінювання. Тому для терапевтичного впливу винайшли дешеві світодіоди червоного (довжина хвилі 660 нм), зеленого (довжина хвилі 540 нм), синього (довжина хвилі 470 нм) і інфрачервоного (довжина хвилі 840-950 нм) випромінювань. Впливає подібно лазеротерапії. В результаті специфічної відповіді організму виникають біологічні ефекти трьох груп: імунокореція; нормалізація обмінних процесів; відновлення мікроциркуляції крові. Перевагою цього напрямку є: значне скорочення доз призначених фармпрепаратів або відмова від них; скорочення (в 2-3 раз) реабілітаційного періоду; високий профілактичний потенціал; відсутність побічних ефектів, неінвазивність і екологічна безпека. Ці методи лікування показують добрі результати. [55] 1.4.2. Лікувальні фактори механічної природи В основі лікувальних методів лежить вплив на тканини організму людини механічних факторів (напруги, вібрації, акустичних коливань і змінених параметрів повітряного середовища). Так, лікувальний масаж представляє собою механічних вплив на тканини за допомогою рук, вібрація — періодичні механічні коливання під час безпосереднього контакту тканин з їх джерелом, акустичні коливання — періодичний вплив на тканини через повітря, воду, інші середовища. Основними характеристиками механічних факторів є: атмосферне тиснення; парціальне тиснення; звукове тиснення; коливальне зміщення часток середовища; напружений тиск. Перепад атмосферного тиску можливо створити штучно на земної поверхні в обмежених від зовнішніх середовищах, просторах — барокамерах, нагнітаючи і відкачуючи з них повітря. В результаті можливо домогтися створення зайвого (гіпербарія) або недостатнього (гіпобарія) тиску. Перепади атмосферного тиску повітря або загального тиску газової суміші неминуче призводить до зміни парціальних тисків, створюваних їх газів. При цьому разом з тиском змінюється їх щільність. Звуковий тиск — амплітуда періодичних коливань атмосферного тиску, виникає в результаті стиснення і розрядження часток середовища. Розглядаючи дію механічних факторів на організм, слід мати на увазі, що відбуваються в організмі рухи тканин, при механічному впливі пояснюється взаємодія сили, маси і прискорення. Розглянуті явища визначають як біомеханічні властивості живих тканин і органів, а також механічні явища, що відбуваються як з цілим організмом, так і з окремими його органами. Серед всіх біологічних тканин найбільш пружними є кістки. Для більшості м’яких тканин характерні невизначеність початкового і природного стану, нестискаємість і анізотропія внутрішніх напружень. Деформування м’яких тканин можуть досягати 200% Основним об’єктом неспецифічної дії механічного фактору є рідке середовище організму. Рідке середовище складає найбільшу частку організму, їх пересування забезпечує обмін речовин і постачання клітин киснем, тому механічні властивості і потік рідини представляє для медиків і біологів особливу цікавість. Подібно твердим тілам, рідина менш стискаєма і володіє більшою щільністю; подібно газам, приймає форму судин, в яких знаходиться. З підвищенням температури і зниженням тиску рухомість молекул рідини збільшується. Під впливом механічної дії розширюються діючи капіляри, а також починають функціонувати запасні капіляри, завдяки чому посилюється приток крові до тканин, поліпшується постачання їх киснем, збільшується функціональна активність, прискорюються процеси заживання і відновлення. Цей механізм значно ефективніший, чим збільшення кровообігу при форсуванні праці серця, що відбувається, наприклад, при фізичному навантаженні. Прискорення циркуляції артеріальної крові сприяє кращому відтоку венозної крові. [55] Специфічний вплив з’являється під час впливу на м’язи, особливо при їх атрофії та стомленні. В тому випадку підвищується тонус, покращується живлення м’язів, їх скорочувальна функція, еластичність, підвищується, а також зменшується вже розвинена м’язова атрофія. Помітно підвищується працездатність м’язів, збільшується об’єми і вага, швидше відновлюється функція стомленого м’язу. Дія механічних методів ефективніше відновлює працездатність втомленого м’язу, чим просто відпочинок. При цьому шкіра стає пружною, підвищується її опір до температурних і механічних факторів. Підсилюється обмін речовин і шкіряне дихання на ділянках тіла в області дії, виникають біологічного активні речовини, що стимулюють обмінні та відновлювальні процеси. Механічний вплив на визначені шкіряні зони рефлекторно впливає на ряд органів і тканин, пов’язаних нервовими шляхами з цією зоною. В наслідок механічного впливу знімається больовий синдром, відновлюється рухлива активність хребта, підвищується переносність навантажень, нормалізується функції тазових та інших органів. Враховуючи, що основним об’єктом впливу є рідке середовище організму, а специфічними об’єктами шкіра, м’язи, хребет, можна визначити основні показники цього впливу. Це захворювання опорно-рухового апарату, кров’яної системи, особливо викликані порушенням відтоку крові. [8] Усі рекомендовані механічні впливи проводяться тривало, систематично, окремими курсами, частіше всього раніше проведеного лікування, чи як засіб профілактики від рецидивів захворювань. Створення в тканинах аперіодичної напруги використовують з лікувальною метою у вигляді масажу і мануальної терапії. Періодичні коливання під час безпосереднього контакту з їх джерелом (вібрації) прийнято розподіляти у відповідності з віброчутливістю сприймаючих їх саматосенсорних механорецепторів м’язів і шкіри. Виділяють низькочастотну вібрацію до 40 Гц і високочастотну з частотою 40-250 Гц. Практично всі існуючі класифікації механічних коливань пов’язані з слуховим сприйняттям людини. До звуків, що чуються, традиційно відносять акустичні коливання з частотою 16-2000 Гц, менш 16 Гц — інфразвук, більш 20000 — ультразвук. В медицині використовують переважно коливання ультразвукового діапазону (ультразвук). [55] На ряду зі змінами атмосферного тиску повітря найбільш широко в лікувальній практиці застосовують газові суміші з зміненим парціальним тиском різних компонентів повітря. Крім зміни повітря в фізіології використовують насичення повітря різними солями чи рідкими лікарськими речовинами (аерозолі). У відповідності з механічними факторами, що використовуються виділяють різні методи їх лікувального використання. Масаж — дозований механічний вплив на оголене тіло хворого спеціальними прийомами, що виконується руками масажиста у визначеній послідовності і сполученнях. Крім лікування масаж проводять також для профілактики захворювань (гігієнічний масаж), зміцнення м’язів, зменшення втоми, підвищення витривалості (спортивний масаж), покращення трофіки тканин (косметичний масаж). За джерелом механічних впливів виділяють масаж ручний, анаротний, і комбінований (гідромасаж, пневмомасаж). Ручний масаж розділяють на класичний, сегменторно-рефлекторний і регіонально-точечний. При проведенні масажу посилюється трофіка шкіри, підвищується її еластичність, покращується кровопостачання тканин. Відбувається також очищення компонентів шкіри від шлаків, ліквідуються застійні явища в тканинах, прискорюється венозний відтік та збільшується артеріальний кровоток, що призводить до підвищення систематичного знищення діастологічного артеріального тиску. Масаж грудної клітини викликає брадикардію, нормалізує ритм дихання, збільшує її глибину і рівень вентиляції легень. Масаж живота приводить до посилення перистальтики кишечнику і підвищенню секреторної функції шлунково-кишкового тракту. [55] Лікувальні ефекти: тонізуючий, судиннорозширюючий, трофічний, дренуючий, седативний. Показання: захворювання і наслідки травм кістково-м’язової апарату, захворювання центрально-нервової системи, захворювання і травми периферійної нервової системи, захворювання серцево-судинної системи, захворювання органів дихання та травлення та інші. Масаж — один з найпопулярних процедур на курорті. Мануальна терапія — дозований механічний вплив на суглоби за допомогою спеціальних прийомів, що виконуються лікарем. За допомогою цього методу частіше всього відновлюється рухливість окремих хребтів, рухливість сегментативо-анатомічного комплексу двох сусідніх хребців, поділяючого їх міжхребтового диску, і двох дуготросчатих суглобів, а також подовчних і коротких зв’язок. Під впливом направлених рухів, що виконуються у визначеному положенні хворого, виникають короткочасні механічні напруження у суглобах. Вони призводять до відновлення рухливості хребтових сегментів і інших суглобів у повному об’ємі. Такі дозовані механічні зусилля призводять до ослаблення болю суглобних м’язів, зменшують чи ліквідують защімлення нервових коринців. Розрив рефлекторної білясуглобної міофікації призводить до відновлення рухливості хребта як єдиної структурно-функціольної системи. Зниження підвищеної м’язової напруги, що є реакцією всього організму на блок хребтового сегменту, викликає зменшення спазму м’язів стіни і ліквідує аномальну захисну позу. [8] Мануальна терапія підсилює знижений обмінний кровопотік в тканинах і інтенсивність їх метаболізму, відновлює мікропружіння вільних нервових закінчень суглобів і зв’язок, що грають кардинальну роль у формуванні болів в суглобах і зменшує їх підвищену чутливість, що суттєво зменшує больові відчуття пацієнта. Лікувальні ефекти: гіпоалгезивний, спазмолітичний, міорелаксуючий. Показання: захворювання і пошкодження з функціональними блокадами поперечно рухливих сегментів, мігрень, вертеброцефалгія, деформація хребта неврогенного характеру, сколіоз, дорсалгія, гострий корінний синдром, хронічна момбалгія, дегенеративні зміни в задніх міжхребтевих суглобах і зв’язках, торакалгія, цервикалгія, консартроз. Тракционна терапія — пасивні і активні витяги хребта за допомогою спеціальних пристосувань — блоків, кільців і поясів. Розрізняють сухі і підводні витяги (у тому числі в мінеральній воді), вертикальні і горизонтальні. Акупунктура — (лат. Acus —голка, punctio — колоти) — лікувальна дія на біологічно активні точки (БАТ) за допомогою металічних голок. Згідно сучасних знань, такі точки є морфофункціонально відокремленими ділянками, що розташовуються у підшкірній жировій клітчатці. Вони вміщують крихку з’єднувальну тканину і тісно пов’язані з поряд лежачими нервовими провідниками. В силу виражених нейрорефлекторних зв’язків кожної точки з визначеними органами виникають різноманітні місцеві, сегментарні і генералізовані реакції. Внаслідок цього акупунктура виявляє виражений нейроадаптивний вплив на системи регуляції гомеостазу. Стимуляція БАТ відновлює динамічну рівновагу між процесами збудження і гальмування в структурах головного мозку і може бути ефективно використана для корекції функціонального стану хворого. Отримані дані свідчать на користь реалізації лікувальних ефектів акупунктури за допомогою нейрогуморальних механізмів. При цьому механічна стимуляція БАТ подразнює механорецептори шкіри, викликаючи акупунктурну аналгезію, а також формує найбільш виражену реакцію внутрішніх органів в межах сегменту, що стимулюється. Лікувальні ефекти: анальгетична, спазмолітична, судиннорозширююча. Показання: захворювання системи кровообігу (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, стенокардія, захворювання судин), органів дихання (бронхіальна астма, хронічний бронхіт), хвороби органів травлення, вегето-судинні дифузії, остеохондроз хребта і інші захворювання нервової системи з больовим синдромом, діабет, хронічний панкреатит, невралгія. Так як акупунктура є класичним нелікарським методом, що не потребує складного обладнання і малотравматична, вона знайшла широке застосування в курортній практиці. Вібротерапія — лікувальний вплив механічними коливаннями, здійснюється при безпосередньому контакті випромінення (вібратора) з тканинами хворого. Вибіркове збудження механорецепторів при впливі вібрації призводить до розширення судин, покращення локального кровотоку і трофіки тканини. Вібрація біологічноактивних зон викликає реакції в рефлекторно пов’язаних з ними м’язами і внутрішніми органами. Лікувальні ефекти: знеболюючий, судиннорозширюючий і трофічний, міорелаксуючий. Показання: захворювання і травми периферійної нервової системи (невралгії, неврити, радикуліти), захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, нейроциркуляторна дистонія), стомлення, порушення сну. [55] Ультразвукова терапія — лікувальний вплив ультразвуку. В силу високого градієнту звукового тиску та значних зрушень напруг в біологічних тканинах пружні коливання ультразвукового діапазону змінюють проводимість іонних каналів мембран різних клітин і активують мембранні екземи, сприяють зменшенню і розсасуванню набряків, знімають стискання нервових закінчень в зоні впливу. [8] За рахунок підвищення зв’язування біологічно активних речовин активізуються механізми неспецифічної імунологічної резистентності організму. При збільшені інтенсивності ультразвуку виділяється значна кількість тепла. В тканинах відбувається підвищення температури на 1⁰С. Нагрів тканини призводить до послаблення болю і зменшення м’язового спазму. Місцеві розширення судин мікроциркуляторного руслу призводять до збільшення об’ємного кровотоку, підвищення ступеня їх забезпечення киснем, що суттєво прискорює регенерацію в осередку запалення. Крім того ультразвук усуває спазм гладком’язевих елементів шкіри і судин. Лікувальні ефекти: протизапальний, катоболітичний, спазмалітичний, дефіброзируючий, бактерицидний. Показання: загальні і дегеноативно-дистрофічні захворювання суглобів з вираженим больовим синдромом (артрити, артроз), наслідки травм і ушкодження кістково-м’язової системи, запальні захворювання периферійних нервів (неврит і невралгія), захворювання внутрішніх органів. В наслідок такої широти показань і гарного клітинного ефекту ультразвук є достатньо популярною процедурою на курорті. Лікарський ультрафонорез — з’єднувальний вплив на організм ультразвукових коливань і тими, що вводяться за їх допомогою лікарських речовини. За рахунок значного радіаційного тиску ультразвуку молекули лікарських речовин одержують велику рухливість і переміщуються в глибину тканин. Ультразвуком викликається підвищення шкіри, створює сприятливі умови для проникання молекул лікарських речовин в організм. [55] Лікарські препарати, що вводяться ультразвуком проникають до епідермісу і верхні шари дерми через вивідні протоки сальних залоз і достатньо легко проникають через пори кровоносних і лімфатичних судин. На відміну від електрофорезу при ультрафонофорезі кількість лікарських речовин, що накопичується в шарі, менше і діють вони продовж не тривалого часу, що не дає створювати їх значних концентрацій в зоні ураження або паталогічного осередку. Кількість введених в організм лікарських речовин складає 1-3% нанесених на поверхню шкіри і залежить від частоти ультразвукових коливань, чим вона менше, тим більша кількість уведеної речовини. Ультразвукові коливання потенціюють лікувальні ефекти судиннорозширяючих, протизапальних і розсмоктувальних речовин, місцевих анестетиків, імунодепресантів і антикоагулянтів, а також послаблюють їх побічні ефекти. Лікувальні ефекти: потенційовані ефекти ультразвукової терапії і специфічні ефекти введеної ультразвуком лікарської речовини. Показники: визначають з урахуванням фармакологічних ефектів вводимих лікарських речовині і показників для ультразвукової терапії. Особливо цікавий для курортів фонофорез пелоїдів, що дозволяє поєднувати ефекти грязелікування і ультразвуку. Баротерапія — лікувальний вплив повітряного газового середовища з її компонентами, що знаходяться під різним тиском. Локальна баротерапія — лікувальний вплив стислим або розрядженим повітрям, на тканини хворого. Локальний вплив повітрям з тиском нижче атмосферного називають вакуумним масажем. Пониження тиску на обмеженій ділянці шкіри суттєво змінюють нормальне співвідношення градієнтів тиску в підлежних кров’яних та лімфатичних судинах, що призводить до нарощування двобічного обміну речовин в зоні мікроциркуляції і підвищує інтенсивність катаболізму підлежлих тканин. При локальному зменшенні атмосферного тиску (негативному тиску) суттєво збільшується проникнення судин шкіри, аж до розриву стінок підлежних капілярів. [55] При локальному збільшенні атмосферного тиску (барокомпресії) знижується градієнт гідростатичного тиску і зменшується фільтрація рідини і проходу газів через стінки судин. В наслідок того створюються сприятливі умови для засвоювання кисню тканинами, що прилягають стимулюючи препаративні процеси загоювання ран і трофічних виразок. Поєднання періодів локального підвищення та зміни атмосферного тиску сприяє покращенню тонусу судин м’язового типу і підвищення проникливості капілярів. Це призводить до збільшення обміну речовин і покращенню кровопостачання скелетних м’язів. Лікувальні ефекти: спазмолітичний, судиннорозширюючий. Показання: остеохондроз шейно-грудного, поперечно-кресцового відділу, хребта, невралгія, пневмонія в стадії одужання. Гипобаротерпія — лікувальний вплив повітря під зниженим атмосферним тиском. При зниженні атмосферного тиску (гіпобарії) зменшується вміст кисло роду у повітрі і парціальний тиск в альвеолярному повітрі, що призводить до зменшення швидкості переносу газів в тканинах і розвитку тканинної гіпоксії. В наслідок збудження рецепторів активізується дихальний центр. Не дивлячись на розвинений бронхоспазм і підвищений опір дихальних шляхів, повітря легше проходить в дихальні шляхи. Збільшується об’єм дихання, артеріальний тиск під час процедури підвищується, а після лікувального курсу знижується. Ці зміни справляють тренуючу дію на зовнішнє дихання хворих і на їх серцево-судинну дію. Лікувальні ефекти: гемостимулюючий, катаболітичний, імуностимулюючий. Показання: хронічні запальні хвороби легень (хронічний бронхіт, бронхіальна астма), токсичне ураження крові, цукровий діабет, неврастенія, вегето-судинні дисфункції, хронічні запалювальні хвороби жіночих статевих органів. Гіпербаротерапія — лікувальний вплив повітря при підвищеному атмосферному тиску, пов’язаний зі зміною характеру газових потоків. В наслідок збільшення щільності газів, що вдихаються, підвищується запальний опір повітряного потоку. Гіповентиляція веде до накопичення СО₂ в альвеолярному газі і артеріальній крові. Активуються процеси окислення фосфолікування і репаративної регенерації легень. Крім того гіпербарія перешкоджає формуванню нових бульбашок газу і розвитку газової емболії — закупорки кров’яних судин (лікувальна рекомпресія). [8] Лікувальні ефекти: рекомпресійний, бронходренуючий. Показання: хронічний бронхіт, бронхіальна астма, декомпресійна хвороба, баротравма легень. В курортній практиці застосовуються мало. Це відноситься також до додаткової вентиляції легень. Аероіонотерапія — метод лікувального застосування аероіонів повітряного середовища. В повітрі під впливом різних фізичних факторів (електричного поля високої напруги, жорсткого ультрафіолетового випромінювання ті інші) відбувається іонізація молекул повітря, на кожну з яких осідає 10-15 нейтральних газових молекул, виникає значна кількість легких аероіонів. Проникаючи в дихальні шляхи сприяють виділенню з клітин біологічно-активних речовин. Хімічно активні атоми і молекули стимулюють метаболічні процеси, посилюють кровоток в судинах бронхів і альвеол, активують репаративні процеси дихальних шляхів. При місцевому застосуванні (нашкірному) аероіони впливають на шкіряні рецептори, знижуючи запальні хвороби. Лікувальні ефекти: муколітичний, бронходренуючий, бактерицидний. Показання: пневмонія, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, захворювання периферійної нервової системи. Частіше на курортах використовують груповий метод аероіонізації. Аерозольтерапія — метод лікувального використання аерозолів лікарських речовин. Аерозольдисперсна система, що складається із багатьох дрібних рідких часток лікарської речовини, зважених в однорідному середовищі — газі, суміші газів, повітря. Інгаляційна терапія має ряд особливостей і має перевагу перед іншими методами. Унікальність цього методу складається в тому, що такий шлях введення лікарських речовин є природним, фізіологічним, що не травмує цілісність тканин, не навантажує і є доступним, забезпечує максимальну ефективність при найменших фармакологічних витратах. Інгаляція розріджує в’язку слиз, покращує функцію блимаючого епітелію. Завдяки обільної сітці капілярів і великої поверхні альвеол легенів лікарські засоби можуть всмоктуватися легенями дуже швидко. При такому способі введення речовини, що вдихаються, не змінюються, як при надходженні їх у шлунок, так як зниження активності препарату в печінці виключається. Речовини, що введені в легені у вигляді інгаляцій, діють майже в 20 разів швидше і сильніше, ніж при прийманні внутрішньо. Суттєвою перевагою інгаляційной терапії є висока концентрація препарату в дихальних шляхах, при незначній кількості і концентрації в організмі, за рахунок розбавлення після поглинання. [55] При інгаляції лікарські речовини надходять до організму у вигляді аерозолів. Аерозолі як лікарська форм представляє собою розчини, емульсії лікарських речовин, що знаходяться під тиском газу. Велике значення при інгаляції має температура. Гарячі розчини з температурою вище 40⁰С подавляють функцію блимаючого епітелію. Холодні розчини (25-28⁰С і нижче) викликають охолодження слизової оболонки дихальних шляхів. Оптимальна температура аерозолів частіше всього 37-38⁰С. В якості лікарських препаратів можуть бути використані штучні соляні розчини, відвари трав, лікарські препарати, з добавленням рослинних олій (евкаліптової, піхтової, м’ятної, облепіхової), а також мінеральні води. Інгаляцію проводять через рот чи через ніс. Інгаляція через рот, як правило призначають для лікування бронхолегеневих захворювань. В першу чергу вона впливає на запалену і набрякну слизову оболонку, а також на кількість секрету, його продукцію і його виведення. Іншою важливої її властивістю є місцевий вплив на мускулатуру бронхів (зняття бронхоспазму). Інгаляцію через ніс призначають для лікування хворих ринітами, синситами. Ніс є найефективнішім аерозольним фільтром, що затримує майже всі частки діаметром більш 1 мкм, тому інгаляції лікарських речовин через ніс для лікування пацієнтів із захворюваннями бронхів марне. Ефективність інгаляцій напряму залежить від її тривалості. Так як при дозуванні необхідно враховувати, що концентрація їх збільшується в перебігу інгаляцій, а більш 50% лікарських речовин утікає не досягаючи дихальних шляхів. Методи отримання і подачі аерозолів повинні відповідати виконанню конкретних задач. Для подачі аерозолів використовують парові інгалятори, компресорні інгалятори, ультразвукові інгалятори, дозовані розсіювачи. Лікувальні ефекти: муколтичні, потенційовані, фармакологічні, ефекти інгальованої лікарської речовини. [55] Показання: гостра пневмонія, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, туберкульоз легенів, професійні захворювання легень, супутні захворювання лор-органів, гострі респіраторні вірусні захворювання, пошкодження шкіряного покрову і слизових оболонок, опіки і трофічні виразки. Аерофітотерапія — використання різних натуральних ефірних олій для створення емоційної гармонії з лікувальною метою. Приміщення насичено летючими компонентами ефірних олій, це відбувається за допомогою апаратів для аерофітотерапії. [55] Седативним (заспокійливим) ефектом володіють летючі пари валеріани, апельсину, лимону, герані пахучої, мандарину, ромашки, жасмину, іриса, лаванди, лавра благородного, полину, смородини, чорного перцю і шалфею. Якщо звичайний аероіон існує близько 10 секунд, то , з’єднавшись з мікрочасткою води та ефірною олією в 3-4 рази довше, що забезпечує лікувальний ефект. Аероіони проникають в організм не лише через легені і бронхи, але і через шкіру тіла. Показання визначаються лікувальними властивостями речовини, що розпилюється. Галотерпія — лікувальні захворювання органів дихання в умовах регулювання дихального середовища мікроклімату соляних печер. Аерозоль хлориду натрію потрапляє по дихальним шляхам до рівня дрібних бронхів і викликає амплітуду руху від блимаючого епітелію бронхів. В наслідок збільшується максимально вентиляція легень і життєва ємність легень, зменшується задишка і хрипіння в легенях. [55] В наслідок удосконалення галотерапії були створені наземні лікувальні приміщення, що моделюють мікроклімат підземних печер. Лікувальні ефекти: мукалтичний, протизапальний, антиалергічний. Показання: хронічні неспецифічні захворювання легень (бронхіт, бронхіальна астма, трахеобронхіт), пневмонія, захворювання лор-органів, захворювання шкіри (екзема, нейродерміт). [8] 1.4.3 Лікувальні фізичні фактори термічної водної природи. Тепло і холод застосовувались з лікувальною і профілактичною метою з давніх часів. Для лікувально-профілактичного застосування тепла і холоду в курортних умовах може бути використані різноманітна середа: вода, повітря, пісок, глина, парафін. На сприймання і відчуття тепла і холоду організмом людини впливає використання теплоносія, його фізичні властивості і інші параметри, як: теплоємність, теплопровідність, розмір поверхні тіла, що підлягає впливу, тривалість температурного впливу. Теплоємність води порівняно з іншими теплоносіями найвища і рівна 1, завдяки високій теплоємності вода також при невеликій різниці між її температурою і температурою тіла, може віднімати чи підводити до організму тепло в великій кількості. (Теплоємність — кількість тепла, що виражено в малих калоріях, яке необхідно для нагрівання 1 г речовини на 1 ⁰C). Теплопровідність — властивість тіл передавати тепло, що визначає процес поширення тепла. Одна і таж температура різних теплоносіїв викликає різне тепловідчуття. У порівнянні вплив парафіну і води, перше з температурою 55-60⁰С супроводжується сприятливим відчуттям, так як парафін має низьку теплопровідність, вода за таких температур може викликати опіки. Різниця між температурою носія і поверхньою тіла. Чим більше різниця, тим більше проникливо сприймається організмом термічний вплив. Тривалість температурного впливу. Під впливом тепла деякі процеси відбуваються дуже швидко (підвищення м’язової активності, зміна тонусу судин поверхні тіла, потовиділення). Короткочасні холодові впливи (не різкі) підвищують тонус м’язів, збільшують їх силу. Теплові процедури навпаки знижують тонус і працездатність скелетних м’язів, викликають відчуття втоми. Короткочасний місцевий вплив холоду і тепла викликає підвищення розпалення периферійних нервів, більш тривалий холодний чи тепловий вплив призводить до зниження чутливості, надає болезаспокійливу дію. Локальний вплив води (місцеві ванни), на окремі активні області викликають зміни тонусу судин визначених областей. Загальні холодні і горячи процедури нетривалої дії надають тонізуючу, збуджуючу дію на нервову систему, а тривалі, навпаки, викликають втому, загальну слабкість, пригнічення нервової системи. [8] Тепло і холод в першу чергу діє на шкіру, яка є складним органом, приймає активну учать в життєдіяльності організму. Тепло і холод подразнюють велику кількість нервових закінчень (рецепторів) шкіри, а через них впливає на центрально нервову систему, регулює всі реакції організму. За допомогою тепла можна впливати через шкіряні покрови на кровопостачання внутрішніх органів. При розширенні судин звужуються судини внутрішніх органів і навпаки при звужені судин шкіри кровоносні судини внутрішніх органів розширюються (виключення складають судини нирок, селезінки, головного мозку і серця). При місцевому впливі тепла і холоду судинна реакція шкіри і внутрішніх органів, що знаходяться з нею в одному сегменті, протікає в одному напрямку (області грудної клітини, чолі при охолодженні судини звужуються, при зігріванні брюшних стінок, поперечні судини розширюються). Загальні холодні, а також особливо горячи процедури є серйозним навантаженням для серця і можуть викликати негативний ефект. Необхідно врахувати при призначенні загальні водні процедури. З теплових процедур без використання природних лікувальних факторів найбільше поширення в курортній практиці отримали парафінотерапія, озонокерітотерапія, бані. Парафінотерапія. — парафін представляє собою суміш високомолекулярних вуглеводів. В наслідок невисокої температури плавлення (40-65⁰С) парафін зручний під час проведення процедур. В наслідок теплового впливу парафіну відбувається посилення процесів обміну і виникнення біологічно активних речовин. Це стимулює процеси регенерації і збільшення кількості функціонуючих капілярів. Тепло парафіну допомагає зняти біль і скованість в уражених суглобах, стимулює приплив крові до хворого місця, розслабляє мускули і робить лікування корисним до початку вправ, масажу і іншої фізичної терапії. Поряд з тепловим, парафін, виявляє механічну дію, здійснює тиск на шкіру. Лікувальні ефекти: покращення кровообміну і живлення тканин, посилення обміну речовин, пом’якшення хронічних осередків запалення. Показання: радикуліти, неврити, невралгії, порушення опорно-рухового апарату. Озокеритолікування. Озокерит (гірський віск) суміш твердих вуглеводородів парафінового ряду, газообразних вуглеводородів, мінеральних олій, смол, діоксиду вуглеводорода і сікроводороду. Температура плавлення (52-85⁰С) з усіх теплоносіїв, що використовуються у озокериті найбільш високі теплоутримуючи і компресійні властивості. Його теплоутримуюча здатність в 4 рази вище ніж у парафіну. На відміну від парафіну озокерит вмішує біологічно активні речовини, що проникають під час процедури в організм через непошкоджену шкіру. Таким чином, озокерит стимулює неспецифічні фактори імунітету шкіри і сприяє формуванню структурно-впорядкованих еластичних рубців з’єднувальної тканини. Так як озокерит поступово віддає тепло, це викликає поступове розширення судин на місці накладання аплікації. Це важлива властивість дозволяє проводити озокеритолікування хворим з функціональним порушенням серцево-судинної системи. Лікувальні ефекти: розсмоктуючий, протизапальний, знеболючий. Показання теж що і для парафінотерапії. [55] Бані — поєднальне лікування і гігієнічний вплив на хворого гарячим повітрям і холодною прісною водою. На сьогодні використовуються 2 типа бань: парова і сухоповітряна. Парова баня — лікувальний вплив на організм насиченого гарячого повітря високої вологості і холодної прісної води. Парова баня як стресовий фактор покращує функціональні резерви організму, підвищує її реактивність і рівень резистентності. Відвідування бані знімає напругу механізмів регуляції функцій внутрішніх органів і скелетних м’язів. Лікувальні ефекти: катаболічний, секреторний. Показання: захворювання серцево-судинної системи, хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, хронічний бронхіт, дискенезія жовчного міхура, цукровий діабет. Сухоповітряна баня — лікувальний вплив на організм сухого гарячого повітря теплого опромінення тканин нагрітої холодної прісної води. Теплове опромінення викликає короткочасний спазм судин шкіри, який швидко знімається, їх розширення за рахунок активізації адренергічних волокон та виникнення локальних регуляторів кровотечі. На фоні тенденції до пониження діастологічного тиску і швидкості кровотоку відбувається виражене розширення коронарних судин і підсилення функцій міокарду. Гаряче повітря розширює бронхи, зменшує їх секреторну функцію і підвищує швидкість газообміну. Поглиблення в холодну воду приводить до виділення нейроадреналіну шкірою і звуження судин шкіри. В холодній воді у хворих підвищується легенева вентиляція. Періодичні впливи різнонаправлених термічних факторів (тепло і холод) підвищують стійкість церебральних механізмів регуляції судинного тонусу до різнонаправлених подразників і стабілізує тиск у хворих артеріальною гіпертенденцією. Вони формують довгочасну стійку адаптацію механізмів терморегуляції людини і активують механізми його неспецифічної резистентності до факторів зовнішньої середи, активують гальмуючи процеси у корі головного мозку, зменшують стомлення, розслаблюють м’язи, створюють відчуття бадьорості і свіжості. [55] Лікувальні ефекти і показання: сходні з лікувальними ефектами парової бані лише різниця, що м’який вплив сухоповітряної бані легше переноситься організмом. Гідротерапія використання прісних вод з лікувальною метою. Воду для фізіотерапії можна використовувати як у стані рідини, пару чи льоду. Вода є дуже зручним для проведення процедур теплоносієм, що дозволяє достатньо швидко підвести до організму чи відняти більшу кількість тепла. Успіх водолікування в значній мірі залежить від того, наскільки раціонально використовуються методи лікування в залежності від індивідуальних потреб. На практиці використовують наступну градацію температури води: дуже холодна (нижче 12⁰С); холодна (18-24⁰С); прохолодна (24-30⁰С); індиферентна (30-37⁰С); тепла (38-42⁰С); гаряча (вище 43⁰С). Дуже прохолодну, холодну і прохолодну воду використовують тільки для короткочасних процедур, що забезпечує гартування, стимулює роботу імунної і гормональної системи, покращує кровообіг. Тривалість впливу процедури коливається від декількох секунд (обливання, контрастний душ, обливання і розтирання холодною водою) до декількох хвилин (ванн). Найбільш сприятливо водні процедури діють, якщо їх приймають одразу після теплого ліжка, сонячної ванн. Легкий озноб на початку процедури, вказує на процес посиленого теплообміну, — явище цілком нормальне. Ванни з температурою індиферентної зони знімають м’язову напругу. Їх розслаблююча дія обумовлена відштовхуючою силою води. Теплі ванни знімають втому, сприяють глибокому послабленню і хорошому сну. Тривалість теплих ванн – не більше 20 хв. Гаряча вода сприяє кращому проникненню в шкіру активних компонентів цілющих речовин (рослинних чи мінеральних), що додають в лікувальну ванну. В курортній практиці знайшли застосування такі гідропроцедури, як вологі укутування, лікувальні душі, штучні ванни, підводний масаж. Вологе укутування лікувальна дія на тіло хворого гідрофільною тканиною, змоченої водою кімнатної температури. В першій фазі (10-15 хвилин) відбувається виділення тепла із організму і зниження температури тіла. Подразнення теплочутливих структур і механорецепторів викликає короткочасний спазм судин шкіри і викликає тонізуючу дію. В другій фазі, 20-40 хвилин після початку процедури відбувається розширення судин шкіри, збільшується маса крові, що в ній циркулює і призводить до ослаблення судинного тонусу, зниженню артеріального тиску і частоти дихання. Після процедури хворий приймає дощовий душ (1,5-2 хвилини, температура води — 34-35⁰С), потім витирається і відпочиває (10-20 хвилин). Курс 10-12 процедур. Лікувальні ефекти: судиннорозширюючий, тонізуючий, заспокійливий, потогінний. Показання: неврастенія, нейроциркулятона дистонія та інше. Найкращій ефект досягається при використанні даного методу в комплексі з іншими тепловодопроцедурами. Души — лікувальний вплив на організм струменями води різної форми, напрямку, температури і тиску. Ударяючись об тіло хворого, струмінь води викликає короткочасну періодичну деформацію різних ділянок шкіри з наступним подразненням багаточисельних механорецепторів і термочуттєвих структур. В наслідок змінюється тонус судин і скелетних м’язів. При цьому холодні і гарячі душі виявляють різні ефекти: гарячі підвищують судинний і м’язовий тонус, а холодні, навпаки, знижують. Дощовий (голчастий і пиловий) душі. В залежності від діаметру отворів душової насадки потік води, що проходить і падає на оголеного хворого може бути у вигляді дощу, гострих струменів чи водяного пилу. Температура води 39-20⁰С, тиск води 100-150кПа. Струєвий дощ (Шарко). При проведенні душу Шарко на тіло, що знаходиться на відстані 3-4 м від душової кафедри на оголеного хворого направляється потік води спочатку вітром, а потім компактним струменем. Температуру води постійно знижують з 36-34⁰С (перші 2-3 процедури) до 20⁰С (в кінці курсу лікування), а тиск води постійно підвищується з 150 до 250 кПа. Циркулярний душ — лікувальний вплив на тіло оголеного хворого багатьма горизонтальними струйками води із системи вертикальних труб з тонкими отворами. Температуру води постійно знижують з 36-34⁰С при перших процедурах до 25⁰С до кінця курсу лікування, а тиск підвищують від 100 до 150 кПа. Підводний душ — масаж. Одна з найпопулярніших процедур. Тіло хворого, поміщують в ванну ємністю 400-600 л чи в спеціальний басейн, впливають компактним струмом води із вміщеним в воду на відстані 15-20см від тіла наконечником. Напрямок руху струму води змінюють за загальними правилами масажу. Температура води масажного струму 35-37⁰С, її тиск залежить від області дії і може бути від 100 до 400 кПа. Лікувальні ефекти: тонізуючий, седативний, спазмолітичний, судиннорозширюючий, імунностимулюючий. Показання: функціональне порушення серцево-судинної і нервової системи, депресивні стани, гіпертонічна хвороба І і ІІ стадії, гіпотонічна хвороба та інші. [8] Ванни — лікувальні впливи на хворого, занурюваного в водне середовище. При їх проведенні на хворого (на відміну від душу) механічні, термічні і хімічні фактори діють упродовж всієї процедури. В залежності від хімічного стану води розрізняють прісні, газові і ароматичні. Із лікувальних інгредієнтів частіше всього використовують йодобромний концентрат, хвою, скипидар, рослинні відвари. В курортній практиці частіше використовують наступні види ванн: хвойні (що викликають заспокійливу дію); гірчичні (сприяють розширенню судин уріженню чи поглибленню дихання); шалфейні (виявляють протизапальну знеболюючу дію); крохмальні (виявляють протисвербіжну і підсушуючу дію); скипидарні (виявляють судиннорозширюючу і болезаспокійливу дію); перлинні — з подачею стислого повітря у вигляді бульбашок (добре впливають на деякі захворювання нервової системи); вуглекислі (ефективні при захворюваннях серцево-судинної системи); вихрові (для верхніх і нижніх кінцівок); контрастні ванни — чергування гарячої (38-42⁰С) і прохолодної (10-24⁰С) (тренуючий фактор для судин); кисневі ванни. Можна сказати, що прісні ванни достатньо розповсюджені, але при наявності природних мінеральних вод вони все ж таки виконують допоміжну роль і використовуються у випадках протипоказання до застосувань основного природного фактору. 1.5 Дієтотерапія Послуги харчування відносяться до базових послуг, без споживання яких неможливе саме перебування на курортах. [8] Для нормалізації фізіологічних процесів на всіх рівнях асиміляції їжі необхідна корекція надходження речовин з їжею. Ця корекція передбачає: індивідуалізацію харчування хворих за калорійністю і хімічними інгредієнтами, наприклад при цукровому діабеті; використання дієти для відновлення відповідності між пошкодженими ферментативними системами організму і механічним складом їжі. При відсутності ферменту лактози використовують кисломолочні продукти, які розщеплюють глікоген пшеничного хлібу, виключають хліб і борошно; пристосування дієти до порушених процесів усмоктуваних харчових речовин (виключення важко перетравності клітковини, заміна їжі продуктами, які попередньо підлягають ферментному розщепленню); облік взаємодії харчових речовин. При недостатності переварювання жиру відбувається зв’язування кальцію жиром. Дефіцит кальцію веде до накопичення вільної щавлевої кислоти. В результаті можливе виникнення щавлевокислих солей, що веде до появи каміння в сечовивідних шляхах і необхідності різкого обмеження: 1 проникнення, 2 упровадження жиру; часткове заміщення технологічної обробки і прийомів їжі тим самим впливає на пошкоджені ферментні системи. Їжу більш ретельно здрібнюють і підсилюють термічну обробку продуктів під час приготування їжі для хворих зі зниженою секрецію шлунку, компенсація підвищених втрат окремих речовин через добавки до їжі біологічно активних речовин. [8] В будь-якому випадку дієтичне харчування повинно: не тільки покривати фізіологічні потреби, але і бути лікувальними засобом; виявляти вплив на клінічну картину хворого, характер патологічного процесу; підвищувати опір організму по відношенню до несприятливих умов зовнішнього середовища; нормалізувати активність гормонів шляхом зміни реакції середовища. Були встановлені фізіологічні норми харчування для основних груп населення, дітей різного віку, людей похилого віку. Лікувальне харчування, базується на фізіологічних нормах, передбачає організацію харчування хворих, з різною патологію з урахуванням особливостей перебігу в хворих процесів обміну і станом окремих функціональних систем. На основі цих норм в лікувально профілактичних закладах харчування організується за 15 лікувальними дієтами з урахуванням енергетичної цінності раціону, його хімічного складу, механічних і температурних компонентів. Окрім вказаних якісно-кількісних взаємовідношень раціону велике значення надається біоритмологічної адекватності харчування , що визначає режим прийому їжі. Під режимом харчування розуміють число прийомів їжі, розподілення добового раціону при прийомі (за хімічним складом, вмісту енергії, набору продуктів). Особливості організації лікувального харчування в санаторіях. Так як санаторії є лікувально-профілактичними закладам, основні положення дієтичного харчування є обов’язковим при організації харчування відпочиваючих в них людей. [55] В санаторно-курортних умовах підвищується енерговитрати організму, так як заняття лікувальною фізкультурою, прогулянки сприяють збільшенню витрати енергії. Тому для санаторно-курортних закладів передбачається збільшення енергетичної цінності харчування на 20-25%, що повинно складати приблизно 3500-3800 ккал/добу, а також виключення найбільш, жорстких дієт. В раціоні збільшується кількість білку тваринного походження, мінеральних солей, вітамінів, клітковини, пектину, добове споживання рідини — як вільної, так і тієї, що надходить в організм з продуктами харчування. Лікувальне харчування на курортах, в санаторіях, пансіонатах і профілакторіях, як правило, рекомендується призначати в комплексі з іншими лікувальним заходами. В більшості санаторіїв широке застосування знайшли дієти №1,2,5,8,9,10,15, які використовують для лікування основного контингенту хворих. В спеціалізованих відділеннях і санаторіях застосовуються і інші дієти (№ 3,4а,6,10а,10в,11,14), номенклатура яких залежить від профілю лікувального закладу. Роздивимося основні дієти. Дієта №1 застосовується при хронічних захворювання шлунку і дванадцятиперстної кишки, що характеризується порушенням моторної і секреторної функції шлунку. Ця дієта з вмістом білків, жирів і вуглеводів, калорійністю в межах фізіологічної норми при помірному вмісті хімічних, механічних і термічних факторів, які добре впливають на шлунково-кишковий тракт. Виключаються страви і продукти, що володіють подразнюючою і вираженою сокогінною дією. Режим харчування 5 разів на день. Дієта №2 застосовується при хронічних захворювання печінки і жовчного міхура без стадії загострення. Дієта сприяє відновленню діяльності печінки і жовчного міхура шляхом хімічного щадіння, обмеження тугоплавких тваринних жирів, виключення страв, що вміщують ефірні олії, холестерин, дуже холодні страви і газовані напої. Необхідно збагачення раціону ліпотропними речовинами, носіями вітамінів, нерафінованими рослинними оліями. У цілому дієта повноцінна, з нормальним вмістом білку і легкозасвоюваних вуглеводами, обов’язково при чіткому режимі харчування 5-6 разів в день невеликими порціями в один і той же час. Дієти №7, 10 мають схожі характеристики і тому в умовах санаторію можуть бути поєднані. Основні показання до застосування захворювання серцево-судинної системи з помірно вираженими порушеннями кровообігу, хронічні захворювання нирок без недостатності функції. Дієти націлені на нормалізацію обміну речовин, підвищення виведення із організму рідини, інших продуктів обміну речовин, нормалізацію кров’яного тиску. Дієти повноцінні, з вмістом жирів і вуглеводів в межах фізіологічної норми, з обмеженням повареної солі, рідини, збагачення раціону солями калію, вітамінами, ліпотропними речовинами. Рекомендуються страви з продуктів моря, рослинні нерафіновані олії, соки з м’якоттю, хліб грубого помолу. Режим харчування 4-5 разів в день. Дієта №8 в основному застосовується при надлишковій масі. Вона фізіологічно повноцінна з обмеженням калорійності в основному за рахунок легкозасвоюваних вуглеводів і частково тваринних жирів. В харчуванні підвищуються кількість овочів і фруктів, продуктів моря, страв багатих харчовими волокнами. Виключаються збуджуючі апетит продукти і страви, кондитерські вироби, солона їжа. Дуже важливий режим, часто дрібного харчування з досяжним об’ємом для досяжності відчуття насиченості. Дієта №9 застосовується при цукровому діабеті легкої і середньої тяжкості. Мета дієти — відновлення вуглеводного обміну, поліпшення функцій центральної нервової системи, серцево-судинної системи. Дієта з помірним пониженням енергоцінності за рахунок легкозасвоюваних вуглеводів і жирів тваринного походження, обмеження жирних кислот і холестерину, виключення цукру і кондитерських виробів. Необхідне отримання достатньої кількості повноцінного білку, ліпотропних речовин, вітамінів, харчових волокон. Режим харчування 4-5 разів на день. Дієта №15 перехідна дієта від лікувального харчування до раціонального. Дієта фізіологічно повноцінна, насичена білками, рослинними маслами, вітамінами. Режим харчування 4 рази на день. [8] При складанні лікувального харчування враховується як кліматичні, так і місцеві, національні особливості. В добових раціонах повинно широко використовуватися фрукти, овочі місцевого виробництва, вводитися національні страви. При складанні харчування необхідно враховувати, що в санаторні умови хворі потрапляють у стадії ремісії, тому щадяче харчування їм не завжди підходить. Тривале щадяче харчування може призвести до подальшого розвитку патологічного процесу. Своєчасний перехід на розширене харчування в санаторіях сприяє відновленню порушених функцій. Цей перехід важливий і тому, що призначена на довгий час сувора дієта обтяжлива для хворого і в кінцевому результаті він відмовляється він неї. В цих випадках дієту слід складати таким чином, щоб виключити з неї небажані страви і поступово перевести хворого на звичайне харчування. Особливої уваги потребує організація харчування дітей в дитячих санаторіях і закладах санаторного типу. Строге щадіння в дитячому віці негативно виявляється на розвиток організму в цілому, заважає нормалізації обміну речовин і знижує природний імунітет к інфекційним захворюванням. Сирі овочі, фрукти, соєві продукти, хліб із муки грубого помолу необхідно вносити в раціон всіх дітей і дорослих, тому що вони сприяють нормальному функціонуванню травного апарату і підвищують захисні властивості організму. Лікувальне харчування на курортах і в профілакторіях будується у відповідності з фізіологічними потребами організму і регулюється нормативними документами, обов’язковими для виконання в санаторно-курортних організаціях. На добу раціон хворого визначають виходячи із енергетичної цінності, тобто калорійності, із хімічного складу (кількість білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, води, вітамінів, екстрактивних речовин), із фізичних властивостей; із маси (об’єму), консистенції, температури їжі, із режиму харчування. [55] Набір продуктів і порядок їх зміни визначено законодавством. В основу будови харчових раціонів в санаторіях заведена групова заказна система лікувального харчування. Під ній розуміють принципи розробки ряду добових харчових раціонів з правом вибору на кожному лікувальному столу із двох-трьох страв або строгим режимом харчування, де вибір страв не дозволяється. Це визначає доцільність застосування харчових раціонів при різноманітних захворюваннях і стану з врахуванням стадії і характеру ходу патологічного процесу. Для всіх дієт, особливо для дієт №8 і 9, в меню заказу повинно бути вказано хімічний склад і калорійність страв. При визначені лікувального раціону необхідно врахувати як загальний, так і місцевий вплив на організм дієти або спеціального режиму харчування. Немаловажну роль в диференційованому застосуванні лікувального санаторного харчування грає тактика його проведення. В поняття “тактика” входить ряд моментів, забезпечуючих планомірність проведення лікувального харчування і мають з часом визначальне значення для ефективності дієтотерапії. Основні з них є: координація харчового раціону з енергетичними затратами організму хворого; правильне складання режиму харчування з врахування хімічного складу мінеральних вод і раціону; динамічність призначення лікувального харчування з використанням системи навантаження; задоволення смакових звичкок хворого; залучання всього персоналу санаторію до забезпечення лікувального харчування, а самого хворого до його дотримування. Режим харчування повинен бути збудован таким чином, щоб кожний прийом їжі як по годинам, так і по кількісному-якісному складу поєднувався з терапевтичним впливом санаторно-курортних факторів. Час харчування хворих залежить від кількості прийомів їжі і загального розпорядку дня в санаторіях. Перерва між окремими прийманнями їжі не повинна перевищувати 5 годин в денний час, а між останнім вечірнім прийомом їжі і сніданком 10-11 годин. Для санаторіїв загального профілю і будинків відпочинку найбільш доцільний чотирьохразовий режим харчування. Четвертий прийом їжі передбачає прийом кефіру за 1-2 години до сну. Цей режим може змінюватися в залежності від профілю курорту і характеру бальнеопроцедур. Дрібне харчування (5-6 разове), призначають хворим з захворюваннями органів травлення, порушення обміну речовин (виразкової хвороби, хронічним гастритом, ожирінням і інші). В якості прикладу розглянемо розподілення раціону (табл. 1.5.1.) Таблиця 1.5.1

Режим харчування	Години прийому їжі	Розподілення раціону, %
		Трьохразове	Четирьохразове 1 варіант	Четирьохразове 2 варіант	П’ятиразове
Сніданок	8.00-8.30	30	20	25	20
Обід	13.30-15.00	45	45	40	35
Підвечірок	17.00-17.30	-	-	10	10
Вечеря	19.00-20.00	25	25	25	25
Друга вечеря	21.00-22.00	-	10	-	10

Прийом їжі у визначений час має важливе значення для вироблення умовних рефлексів і налагодженої роботи не тільки органів травлення, але й всіх органів і систем. Важлива і тривалість прийому їжі. Розпорядок санаторію, пансіонату повинен бути таким, щоб прийом їжі кожним хворим у їдальні займав не менше 20-25 хв. перехід від однієї дієти до іншої, за медичними показниками, повинен відбуватися поступово. Задовольняти смакові звички хворого має значення в тактиці проведення лікувального харчування. Лікувальне харчування по груповій системі можна рекомендувати: побудова меню, в якому практикується повторення, крім таких найчастіше застосовуємих страв, як супи, картопля смажена; забезпечення ретельної кулінарної обробки їжі всі страви лікувального харчування повинні бути смачними і приємними на вигляд; забезпечення затишної обстановки обіднього залу і відповідної сервіровки столу; встановлення системи попереднього замовлення страв (на всі столи , крім найбільш строгих). Досвід показує, що дотримуючись цих рекомендацій, можливо досягти вдоволення смакових звичок хворого і забезпечити повне споживання їжі, що готується. [8] Але при індивідуальних замовленнях треба враховувати, що мінімальна калорійність набору продуктів складає 2000 ккал, а максимальна до 5000 ккал. Неповинно вводитися в раціон великої кількості білку. Це може призвести до негативного впливу на організм, так як від підвищеної кількості білку страждає передусім функція печінки, нирок. В раціон треба вводити більше овочів, зелені, фруктів. Ці продукти забезпечують організм мінеральними солями, вітамінами, клітковиною. Широко застосовувати в харчуванні рибні страви, морську капусту та інші. Хімічний склад і калорійність дієт регулюється не тільки закладкою продуктів у страви, але й підбором буфетних продуктів (хліб, масло, цукор). Головним лікарем санаторію для щойно прибувших хворих визначаються чергові столи (дієти). Призначають орієнтовну дієту в залежності від санаторно-курортної карти (№ 1,5,9,15) Остаточна дієта призначається з урахуванням характеру захворювання.
1.6. Активні види оздоровлення Популярності активних видів відпочинку і оздоровлення на курортах сприяє наявність: матеріальної бази для занять (пляж, басейн, спортзал, спортивний майданчик та інші); спеціалістів лікувальної фізкультури (ЛФК), інструкторів по спорту; вільного часу для занять; вираженого лікувального і оздоровчого ефекту фізичних вправ; загальної оздоровчої направленості перебування на курорті і рекреаційної атмосфери. Всі активні види оздоровлення, в тому числі і ті, що використовуються в умовах курортного лікування і оздоровлення, можна об’єднати в 2 великі групи: власне ЛФК; спортивно-масова робота. Термін “лікувальна фізична культура” введено ще в 1929 р., але до цього використовувався термін “кінезитерапія”, що означає лікування рухом. В наш час під лікувальною фізичною культурою розуміють: 1)   розділ клінічної медицини, що вивчає раціональне застосування фізичної культури і зміни, що виникають у хворих під впливом фізичних вправ; 2)   метод неспецифічної терапії, що використовує засоби фізичної культури для відновлення здоров’я і працездатності хворого; 3)   метод лікування, заснований на використанні фізичних вправ, що широко застосовується в санаторно-курортних умовах з метою зміцнення здоров’я, лікування і медичної реабілітації хворих, попередження прогресування хвороб та їх ускладнень. Лікувальна фізкультура виявляє як загальну дію на організм, так і сприяє нормалізації функції серцево-судинної системи, органів дихання, опорно-рухового апарату, так і місцеву дію відновлення діяльності уражених органів.[8] Основними принципами застосування ЛФК є: індивідуально дозоване фізичне тренування; підбір вправ і їх сполучення в залежності від характеру захворювання і його перебігу, віку і стану здоров’я хворого; регулярність та тривалість застосування; поступове збільшення фізичного навантаження в процесі лікування. Вправи можуть бути активними і пасивними, призначеними для рук, ніг, черевного пресу та інше; направленими на виправлення статури, тренування дихання і координацію рухів, розслаблення м’язових груп та інше. До основних видів ФК відносяться: ранкова гігієнічна гімнастика. Проводиться вранці до сніданку, в теплу пору року на відкритому повітрі. Тривалість 5-20 хв. Призначується строго індивідуально; лікувальна гімнастика — комплекс фізичних вправ для впливу на організм в цілому чи місцево на хвору ділянку тіла чи орган. Лікувальну гімнастику проводять не частіше 1 разу на день. Тривалість заняття залежить від стану хворого, його тренування; пішохідні прогулянки — лікувальна процедура, доступна всім не тільки в санаторіях, домах відпочинку, але і в звичайному житті. Під час прогулянок необхідно дотримуватися співвідношення дихання і ходіння. Правильне сполучення дихання, яке найбільш повно і ефективно забезпечує потреби організму в кисні і дозволяє повністю виділяти з тканин і крові кінцеві продукти обміну речовин, в тому числі вуглекислий газ. Ходіння під час прогулянки повинно супроводжуватися вільними рухами; теренкур — дозоване ходіння за маршрутом, призначається відпочиваючим в санаторіях для тренування серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, дихальної системи. [10] Заняття ЛФК, як правило проводять під наглядом інструкторів в першу половину дня і призначають з урахуванням прийому інших процедур. Спортивна масова робота носить оздоровчий характер, але не є строгою лікувальною діяльністю. Однак при заняттях спортивно-масовою діяльністю, так же як при ЛФК, необхідно дотримуватись основних рухових режимів. До основних форм спортивно-масової роботи можна віднести: ігри (настільний теніс, великий теніс, волейбол, бадмінтон, футбол, шахи та інші), спортивні свята. Вони можуть проводитись в спортивних залах та на спортивних майданчиках, так і на водоймищах. Розрізняють ігри малорухливі, рухливі і спортивні. Рухливі і спортивні мають особливе значення в дитячих лікувально-профілактичних закладах; плавання; ближчий туризм — одноднівні походи в межах території курорту. Проводяться під керівництвом методиста-спеціаліста по ЛФК. Загальна тривалість походу не повинна перевищувати 8 годин, а тривалість пішохідного маршруту 15 км; спортивні танці, аеробіка, шейпінг. [8] Основні режими рухливої активності на курортах. В основу організації занять по фізичній культурі в санаторіях та будинках відпочинку покладена групова система її застосування. Відпочиваючим, залежно від стану здоров’я, призначають щадячий чи тренуючий режим. Розподіляє за групами методист-інструктор в процесі занять фізичною культурою. Щадячий режим рекомендують особам старшого і похилого віку (жінкам старше 50, чоловікам старше 55 років), а також тим, що мають ті чи інші відхилення у стані здоров’я: знижену адаптацію організму до фізичних навантажень чи слабкий фізичний розвиток. Ранкова гімнастика з цією групою проводиться упродовж 12-17 хвилин. Кількість вправ 10-14. Число повторень 4-6. Стрибки, біг, підскоки замінюють ходінням. Прогулянки в перші два тижні відпочинку проводяться по рівній місцевості і пересічною протяжністю 6-8 км, з кутом підйому, що не перевищує 5-10⁰, з середньою швидкістю ходіння 3,5-4 км/ч з однією-двома 10-хвилиними зупинками. В кінці відпочинку дозволяється участь в одноденних походах протягом 16-18 км. Під час гри (волейбол, настільний теніс, бадмінтон) проводять відпочинок через кожні 20-35 хвилин. Загальна тривалість гри не більше 60 хв. можлива участь в товариських зустрічах та змаганнях. Плавання дозволяється при хвилюванні моря не більше 2 балів і температурі води не нижче 20⁰С. Тривалість плавання від 2 до 15 хвилин в середньому темпі (20-25 гребків в хвилину). В другій половині відпочинку дозволяється участь у змаганнях з плавання на дистанцію 50-100 м. Тренуючий режим призначають особам молодого віку і середнього віку (жінки до 50, чоловіки до 55), практично здоровим, або тим, що мають незначні відхилення від стану здоров’я, що відображаються на загальному стані, задовільному чи доброму фізичному розвитку. [55] Ранкова гімнастика. Тривалість 12-17 хвилин. Кількість вправ 15-20, включає ігри з бігом. Число повторень 8-12. Ігри. Дозволяються всі спортивні ігри, участь у товариських зустрічах і святах. Плавання дозволяється при хвилюванні моря не більше 2 балів і температурі води не нижче 18⁰С. Дозволяється плавання в будь-якому темпі тривалість від 5 до 30 хвилин з участю у змаганнях і спортивних святах. Спортивно-оздоровча база. Застосування активних засобів оздоровлення в значній мірі залежить від стану спортивної бази та наявності підготовлених спеціалістів. Фінансування розвитку спортивної бази у національних санаторно-курортних закладах традиційно відбувалося по залишковому принципу. Але в останній час ринок примушує керівництво курортних закладів займатися залученням клієнтів, тому активно почали будувати відкриті басейни, аквопарки, тенісні корти. За останні часи значно збільшилось кількість відпочиваючих, що регулярно займаються фізкультурою і спортом. Для заняття з таким контингентом треба спеціалісти. Роботу по фізичній культурі в закладах відпочинку здійснює інструктор фізичної культури.
Розділ ІІ. Сучасна оцінка оздоровчої рекреації в Запорізькій області