Діючі програми спільного туристичного розвитку в рамках єврорегіону «Буг» (Україна – Республіка Польща)

2.2. Діючі програми спільного туристичного розвитку в рамках єврорегіону «Буг» (Україна – Республіка Польща)

Про природничу цінність єврорегіону "Буг" в аспекті розвитку екотуризму свідчить наявність створених на його території чотирьох природних парків, які мають статус національних:

-    Шацький національний природний парк (ШНПП), створений у 1983 р. на площі 32,8 тис. га (з 1999 р. площу парку збільшено майже до 4,9 тис. га) в українській частині єврорегіону на території 22-х Шацьких озер з метою збереження унікального озерного комплексу льодовиково-карстового генезису;

-    Біловезька пуща площею 87,6 тис. га на польсько-білоруському кордоні, що є єдиною пущею в Європі, яка зберегла свій первісний вигляд із кількома тисячами унікальних видів тварин і рослин;

-    Поліський парк народовий площею 9,6 тис. га в польській частині єврорегіону "Буг". Простягнувся на південний захід Європи в зоні тундри та лісотундри;

-    Розточанський парк народовий площею 7,9 тис. га, створений у 1974 р. на території Польщі, з унікальними краєвидами плоских і горбистих рівнин, які простягаються на 300 м над рівня моря, а також стрімких схилів долин.

Найбільш високий рівень розвитку екотуризму в єврорегіоні "Буг" характерний для Поліського і Розточанського парків народових.

Поліський парк. Першу пропозицію щодо утворення народового парку на Люблінському Поліссі запропонував Владислав Шафер у 1933 р. у рамках концепції Державної ради охорони природи. Після Другої світової війни цю ідею підтримав Домінік Фіялковський (1960, 1963), розробивши спочатку проект Витицького, а пізніше Західнополіського парку народового. Про необхідність охорони природних ландшафтів Ленчинсько-Влодавського Поозер'я з метою розвитку на території останніх екотуризму стверджував у своїх працях Тадеуш Хмілевський (1986, 1988). Багаторічна робота науковців увінчалася створенням 1.05.1990 р. Поліського парку народового (ППН) у рамках проекту Тадеуша Хмілевського (1989, 1991) [6, 20-21].

До території парку ввійшли 4 утворені протягом 1966-1982 pp. торфовищні та водноторфовищні резервати природи з оточуючими їх лісовими масивами. Д. Фіялковський (1960) окреслив цю територію як "мініатюру європейської тундри й лісотундри". У ППН налічується понад 1466 видів рослин, особливо унікальними є лісові масиви, які відзначаються рідкісним породним складом. Багатство флори і фауни дає підставу говорити про ППН як про одну із найцінніших пам'яток садово-паркового мистецтва єврорегіону "Буг" (мал. 5, див. Додаток А) [16, 272].

Територію парку поділено на 3 зони та 6 охоронних районів. У межах ППН функціонують служби резерватів, дидактично-туристична і наукова служби. З березня 1993 р. функціонує Наукова рада ППН [16, 272].

Головною загрозою для природного середовища парку є осушення торфовищ. Дослідження стверджують, що за останні 40 років у районі ППН висохло близько 80% торфовищ, а площа озер скоротилася на 100 га. У зв'язку з цим пріоритетним напрямом наукових досліджень Наукової ради і Дирекції ППН визначено охорону водних площ. За ініціативи Воєводського керівника охорони природи у м. Люблін розпочато реалізацію експериментальної програми відтворення озер і торфовищ у районі Устівецьких озер. Вищезгадана програма впроваджується поступово спільно з дослідницько-моніторинговою програмою.

Другим головним напрямом охоронної діяльності парку для збільшення туристської атрактивності є омолодження лісу шляхом збільшення породного і вікового складу дерев. За період із 1962 по 2000 pp. у ППН заліснено близько 1740 га [16, 273]. У рамках так званого резерватного лісового господарства в ППН щороку заготовлюється близько 1 тис. м деревини. Дня реалізації програми омолодження лісу, зокрема збільшення площ соснових насаджень, з 1993 р. у парку функціонує навчальна школа лісового господарства на площі 2 га. Територія ППН є місцем проведення значних наукових досліджень. Найважливіші з них:

-    виявлення шляхів високоефективної охорони водних екосистем у контексті розвитку екотуризму в ППН і його околицях (С. Радван);

-    визначення концепції збалансованої натуралізації природного середовища (Т. Хмілевський, Л. Пааловський, С. Радван);

-    розробка засад охорони водно-торфовищних площ лісових масивів у контексті розвитку екотуризму в ППН і його околицях (С. Радван).

У Залуччі при дидактично-музейному осередку ППН облаштовано метеорологічну станцію, реалізується програма моніторингу забруднення повітря, ведуться роботи щодо збільшення популяції болотної черепахи.

Екологічна едукація належить до важливих сфер діяльності штатних служб і Наукової ради ППН. Роботи в цьому напрямку ведуться головним чином у дидактично-музейному осередку. Тут також організовуються заняття для працівників освіти Люблінського воєводства. Результатом таких навчальних занять стало видання спеціального підручника за редакцією Б.Каховського. Також вийшов друком перший туристський путівник по ППН і фотоальбом (М. Солтис). Зпроектовано і прокладено туристську дидактичну стежку, яка проходить через ліси і торфовища до оз. Мошне.

Дидактично-музейний осередок є не тільки значним науковим центром, а й популярним місцем проходження студентами практик. Працівники осередку надають туристам послуги екскурсоводів для детального ознайомлення з ППН під час подорожей по спеціально облаштованих туристських стежинах.

У межах ППН облаштовано такі туристські стежки: центральна (так звана туристська стежина Ленчинсько-Влодавського Поозер'я), за основу прокладення якої було взято колишній туристський маршрут "Поозерний"; червона, яка простяглася на 32 км від дидактичної стежки "Дуб Домінік" до регіонального природного музею ППН; жовта, довжина якої у межах парку та його околицях сягає 16 км; зелена, яка розпочинається у м. Холм і простягається вздовж межі ППН на 14 км до м. Уршулін. Додатково була облаштована для туристів уже згадана дидактична стежина "Дуб Домінік", яка приваблює туристів інфраструктурним забезпеченням високого рівня, природним музеєм у Старому Залуччі. У 1995 р. співробітниками Лодзьського, Ягелонського і Люблінського університетів остаточно окреслено проходження основних туристських стежин по території ППН, уздовж яких обладнано місця для розбиття наметів і безпечних вогнищ. Остаточно визначено п'ять основних туристських стежин (екологічних шляхів) загальною протяжністю 65 км. Результатом цього стало збільшення кількості туристів у ППН від кількасот осіб у 1990 р. до семи тисяч осіб у кінці 90-х pp. [16, 273-274].

Район ППН вирізняється серед інших охоронних територій єврорегіону "Буг" в етнографічному аспекті. Парк є об'єктом наукових досліджень кафедри етнографії Люблінського університету. Старовинна архітектура сільських будинків створює особливо сприятливі передумови для розвитку сільського зеленого туризму на території ППН. Центральною ланкою в організації відпочинку на селі є сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчуванням, ознайомлює туристів із природним, історико-культурним потенціалом регіону.

Розточанський парк народовий було створено в 1974 р. на території площею 7900 га, а також Щебжешинського, Краснобродського, Південно-Розточанського ландшафтних парків. Туристів у цей парк приваблюють численні історико-культурні пам'ятки Східної та Західної Європи: Звєжинець, Щебжешин, Томашув Любельський. Розточчя стало одним із найпопулярніших місць розвитку регіонального туризму єврорегіону "Буг", де особливо вирізняються його середня і південна частини. За умов належного фінансування Розточчя може стати туристсько-рекреаційним регіоном міжнародного значення. Антропогенізація природного середовища та його компонентів Розточанського парку народового є предметом численних наукових досліджень (Д. Фіялковський, А. Костровицький, Й. Пліт, Й. Солон і ін.). Здійснено оцінку ступеня антропогенізації природного середовища на Розточчі згідно з методикою А. Костровицького, Й. Пліта, Й.Солона [16, 274-275].

Природне середовище Розточчя відзначається порівняно низьким ступенем антропогенізації, зокрема, середній показник для досліджуваного регіону становить 5,7 (табл. 2.1). Значення вищеназваного показника Розточчя є помітно нижчим від аналогічного середнього показника по Республіці Польща, який становить 10,0. Найменш антопогенізованими на Розточчі є південні та середні частини, що особливо сприяє розвитку екотуризму в межах цих територій [6, 115-116].

Таблиця 2.1

Ступінь антропогенізації природного середовища Розточчя

Результати анкетних досліджень стверджують, що головними цілями відвідання туристами Розточчя є передусім діловий туризм, відвідання родичів і знайомих, розваги, відпочинок і рекреація (мал. 6, див. Додаток А).

Усі вище перелічені аспекти пріоритетного розвитку туризму, які дають можливість покращити економічну ситуацію в прикордонному регіоні без завдання шкоди природному середовищу, враховує концепція транскордонних охоронних територій єврорегіону "Буг" з провідною туристською функцією.

Основи концепції було розроблено в Інституті охорони середовища (м. Варшава) спільно з Інститутом туризму і представлено на міжнародній конференції в 1992 р. у м. Брест. У 1994 р. остаточно закінчено зонацію українсько-польсько-білоруських охоронних територій (рис. 7, див. Додаток А), а також опрацьовано загальну концепцію розвитку екотуризму в єврорегіоні "Буг" [16, 276-278].