2.3 Олександра Іванівна Давидова
Перші революціонери виступили проти кріпосного права і самодержавства 14 грудня 1825 р. у Петербурзі. Верховний карний суд визнав винними в справі 14 грудня і присудив до різних мір покарання сто двадцять одного чоловік. З них двадцять три були одружені (враховуючи і І. Анненкова, що офіційно не оформив шлюб). Давидова шукали цілий місяць. 20 січня привезли з Києва в Петербург Василя Львовича Давидова (до моменту вироку мав шістьох дітей), власника знаменитої Каменки, де часто збиралися змовники, де не раз бував Пушкін. У Каменці залишилася його дружина Олександра Іванівна з дітьми.
Всі одружені декабристи, про яких тут йде мова, – офіцери, що були на службі чи знаходилися у відставці. Серед них три генерали (Волконський, Фонвізін, Юшневский), вісім полковників (Трубецький, А.3. Муравйов, А.М. Муравйов, Давидов, Наришкін, Тизенгаузен, Поливанов, Бригген), чотири підполковники. Іншими словами, приблизно дві третини (п'ятнадцять чоловік) із двадцяти трьох відносилися до вищого офіцерства. Троє (Волконський, Трубецький і Шаховский) мали князівські титули, Розен і Штейнгейль – баронські. Волконські, Трубецькі, Наришкіни, Муравйови були дуже близькі до двору. Отже, переходячи на положення «дружин каторжників», жінки свідомо і безповоротно поривали з минулим, відмовлялися від привілеїв, від колишніх уявлень про життя і від колишнього способу життя. І оскільки розрив цей означав публічну підтримку державних злочинців, жінки виявлялися в опозиції до влади, їхнє поводження ставало формою суспільного протесту.
Була й інша сторона тієї ж проблеми, що не мала, можливо, такої суспільної значимості: відправляючись за чоловіками, дружини добровільно відмовлялися від власних дітей і батьків. Це оточувало жінок ще великим ореолом мучеництва. Цар дозволяв їхати тільки дружинам.
По постанові Комітету міністрів, «безневинна дружина», що пішла за чоловіком у Сибір, повинна була залишатися там до його смерті, а може бути, і до власної смерті, тому що уряд не гарантував обов'язкового повернення жінок у випадку смерті їхніх чоловіків, «державних злочинців» (що, до речі, і підтвердилося).Терміни висновку також не вселяли оптимізму. З двадцяти трьох одружених семеро засуджені по першому розряду (Трубецький, Артамон Муравйов, Давидов, Юшневський, Микита Муравйов, Волконський і Якушкін; Рилєєв, як відомо, був поставлений поза розрядами). Це означало «каторжну роботу вічно», а після скорочення терміну 22 серпня 1826 р. – двадцять років каторги. По другому розряду поручик І.О. Анненков одержав (після скорочень) п'ятнадцять років каторги. В.І. Штейнгейль (по третьому розряду) – також п'ятнадцять років каторги. Прилічені до четвертого розряду державних злочинців М.А Фонвізін, І.В. Поджио, П.І. Фаленберг і М.М. Наришкін були присуджені до п'ятнадцяти років каторжних робіт, потім термін їм скоротили до восьми років. А.Є. Розену (п'ятий розряд) десять років каторги зменшили до шести. Нарешті, А.М. Муравйову по конфірмації шестирічна каторга була замінена висланням у Сибір без позбавлення чинів і звань, Ф.П. Шаховського вислали в Сибір на двадцять років (з позбавленням чинів і звань). [1, 35]
Трубецька, за нею Волконська і Муравйова їдуть, обганяючи на шляху деяких декабристів. Прикладу перших відразу пішли Є. П. Наришкіна; у березні 1828 р. на каторгу в Читинський острог приїхали ще дві дружини – Давидова і Фонвізіна – і наречена Анненкова – Поліна Гебль; у серпні 1830 р., при переході каторжан з Читинського острогу в Петровський завод, до них приєдналися А.В. Розен і М.К. Юшневська; нарешті, у вересні 1831 р. у Петровському заводі відбулося весілля Василя Івашева з Каміллою, яка приїхала до нього.
Давидовій було двадцять шість років. У Читу декабристів почали доставляти із січня 1827 р. Через рік там уже нараховувалося більш сімдесятьох засуджених революціонерів. І разом з ними – вісім жінок. Першою тут обґрунтувалася Олександра Григорівна Муравйова, у її будинку спочатку зупинилися Волконська і Трубецька; ще в травні 1827 р. приїхали в Читу Наришкіна й Єнтальцева, у березні 1828 р. до них приєдналися Н.Д. Фонвізіна, О.І. Давидова і П. Є. Анненкова – Гебль.
В Олександри Іванівни Давидової на батьківщині залишилася багато дітей. Тому-то вона і приїхала пізніше інших: треба було усіх якось розмістити. У Ленінграді, у Пушкінському будинку, зберігся лист О. І. Давидової генералу Раєвському. «Ви мене і бідного брата Вашого не забули, – пише вона, – сповіщали про дітей наших, як батько і щирий брат… Чоловік мій багато і часто горює про дітей наших, але сподівається на бога і на Вас, так само як і я. Я вже присвятила всю себе бідному чоловіку моєму, і скільки ні шкодую про розлуку з дітьми моїми, але утішаюся тим, що виконую святейшую обов'язок мою». [6, 272]
Перша «каторжна» дитина, син Вака (Василь), з'явився вже у Читі, у 1829 р. За Васею з’явилося ще шестеро: Олександра, Іван, Лев, Софія, Віра і Микола. Усі вимагали не тільки уваги і турбот – до цього Олександра Іванівна звикла, але і грошей. А грошей у родині Давидових завжди не вистачало. Та й здоров'я не було богатирським. Незважаючи на чудові щиросердечні якості О.І. Давидова не стала настільки відома, як Волконська чи Муравйова. Сучасники написали про неї зовсім мало. Тим більший інтерес і, можливо, цінність являє відгук про неї самого В.Л. Давидова. «Без неї мене вже не було б на світі, – писав Василь Львович з Петровського заводу. – Її безмежна любов, її безприкладна відданість, її турботи про мене, її доброта, лагідність, покірливість, з котрою вона несе свою повну позбавлень і праці життя, дали мені силу усе перетерпіти і не раз забувати жах мого положення». [6, 273]
Декабрист Давидов вмер у жовтні 1855 р. у Сибіру, не дочекавшись амністії, якою змогла скористатися тільки його родина. Через тридцять років у Каменку повернулася жінка, що вступила у своє друге п'ятдесятиліття, яка пережила разом з чоловіком Нерчинську каторгу і багаторічне вислання. Та й Каменка стала іншою. У 1861 р. збулися мрії декабристів про скасування кріпосного права. Реформа, як відомо, не задовольнила селян. У березні цього року Олександра Іванівна повідомляє сину Василю про читання маніфесту в селі і про невдоволення селян реформою (у Каменку, ймовірно, доходять відгомони хвилювання в сусідніх маєтках).
0 комментариев