Історія України до ХVI ст

Тема 1: Вступ до курсу «Історія України».

План:

1)         Історія України як наука, предмет її дослідження;

2)         Принципи, методи, функції, періодизація історії України;

3)         Джерела історії України.

1.         Історія України як наука, предмет її дослідження

Слово «Україна» виникло в 5 ст. до н.е. Слово «Історія» виникає в Давній Греції (історик Геродот) – озн. «оповідання про минуле». Історик Геродот – родоначальник і батько історії. На сьогодні існують 2 підходи до визначення історії: широкий – загальний процес розвитку; вузький – пізнання процесів розвитку людського суспільства.

Історія як наука пізнання реалізовується як процес вивчення законів «діалектики» (філософії). Закони діалектики базуються на 3‑х постулатах:

1.         заперечення заперечення;

2.         перехід кількісних показників в якість;

3.         єдність та боротьба протилежностей.

Історія України являє собою: частину Світової історії; є самостійною наукою, що вивчає розвиток суспільства в межах території суч. України.

Принципи історії України:

1.         історизму (хронологічної послідовності);

2.         об’єктивізму;

3.         наукового плюралізму.

Об’єктивізм:

1.         хронологія виникнення явища (КОЛИ?);

2.         причини виникнення явища (ЧОМУ?);

3.         результати дії явища (прогресивні або рецесивні (регресивні));

4.         з’ясування наслідків (позитивні або негативні).

Причини виникнення явища:

1.         об’єктивні та суб’єктивні;

2.         внутрішні та зовнішні;

3.         економічні, політичні, культурні і т.ін.

Етапи розвитку історичного явища:

1.         зародження;

2.         кульмінація;

3.         завершення.

2.         Принципи, методи, функції, періодизація історії України

Науковий плюралізм – принцип, що враховує існування різних точок зору (теорій) до тих пір поки не з’явились нові більш обґрунтовані т.з.

Методи наукового дослідження:

1.         порівняльного аналізу;

2.         математико статистичний;

3.         логічний;

4.         моделювання подій;

5.         прогнозування;

6.         реконструкції.

Порівняльний аналіз – порівняння історичних явищ і подій дає можливість з’ясувати особисті риси явища (події) і загальні (закономірні) риси іст. явища (події). Порівнювати можна тільки рівнозначні за смислом іст. події. Порівняння іст. подій існує вертикальне та горизонтальне.

Математико статистичний – кількісні показники, що можуть охарактеризувати економічні рівні розвитку.

Логічний метод – синтез та аналіз подій шляхом дедукції та індукції.

Моделювання + прогнозування – на підставі відомих історичних даних прогнозування майбутніх подій.

Реконструкція – археологічні розкопки, знахідки.

Функції історії:

1.         комунікативна (зв'язок минулого покоління з сучасним – загальна іст. доля);

2.         належність до історії.

3.         Джерела історії України

Історія є наукою доведених доказів, тому основними джерелами є:

1.         речові джерела;

2.         письмові джерела;

3.         лінгвістичні джерела;

4.         усні джерела.

Речові докази – археологічні відкриття: предмети побуту, архітектура, прикраси і т.ін.

Письмові джерела:

          I.             Група:

-       давньогрецькі письмена;

-       давньоримські письмена;

-       арабські письмена;

-       зах. – європейські письмена;

-       візантійські письмена.

        II.             Група:

-       з 5 ст. до н.е. по 11 ст. н.е. – давньоруські письмена (Літописи).

       III.             Група:

-       релігійна давньоруська література (повчання, хождіння, моління…);

-       актові документи (конституції, договорчі, накази, постанови, директиви);

-       документи політичних партій та суспільних організацій;

-       СМІ матеріали;

-       мемуари;

-       документи та матеріали правоохоронних органів.

Лінгвістичні джерела – вивчають мовні процеси.

Усні джерела:

1.         міфи;

2.         легенди;

3.         думи;

4.         билини;

5.         казки;

6.         історичні пісні;

7.         приказки.

 

Тема 2: Історія Стародавньої України

План:

1)         Первісно-общинний лад на території України;

2)         Кочові народи в Україні;

3)         Античні міста – держави на території Пн. Причорномор’я.

1.         Первісно-общинний лад (ПОЛ) на території України

Не має єдиного погляду вчених на періодизацію даного періоду. Поява первісно – общинного ладу коливається від 1 млн. мінімум до 1,5 млн. років максимум.

Первісно – общинний лад – перший сусп. лад, який характеризується:

1.         примітивними матеріалами для виготовлення знарядь праці (камінь, дерево, кістка);

2.         примітивними знаряддями праці (ручне рубило, дубина, палиця – копалиця);

3.         примітивними заняттями (збиральництво, полювання, рибальство);

4.         примітивним устроєм (плем’я з давніх часів жило колективами або ж общинами);

5.         відсутність приватної власності на засоби виробництва та ресурси;

6.         результати праці розподілялись порівну між членами родини або общини;

7.         матріархат (рід вівся по лінії матері);

8.         релігія – фетишизм, анімізм, магія, тотемізм.

Еволюція общини:

1.         стадо;

2.         ранньо – родова община;

3.         родова община;

4.         родо – племінна община;

5.         сусідська община (сімейні общини);

6.         первісні держави (військово-політичні союзи).

Тотеми – тварини, рослини, природні явища з якими споріднювала себе людина.

Фетишизм – надприродні властивості речей (напр., лялька «вуду»).

Анімізм – віра в безсмертя душі і пов’язані з нею поховальні обряди (згодом традиції).

Магія – обряди за принципом «подібності» явищ.

ПОЛ має свою періодизацію:

          I.             Підхід до періодизації – формаційний, за яким ПОЛ тривав з 1,5 млн. років до н.е. по 1 тис. до н.е.;

        II.             Підхід до періодизації – цивілізаційний, за яким ПОЛ (або ж до індустріальне сусп.) визначався тривалістю «варварського» або ж «дикунського» періоду.

Періодизація:

1.         палеоліт (давній період) 210 тис. рік до н.е.;

2.         мезоліт (середній) 9 – 6 тис. років до н.е.;

3.         неоліт (новий) 6 – 3 тис. до н.е.;

4.         мідно – бронзовий вік 2 – 1 тис. до н.е.;

5.         вік заліза з 1 тис. до н.е.

50 – 35 тис. до н.е. виникає «homo sapiens» – людина сучасного типу (витісняє «людину працьовиту» або ж неандертальця).

Палеоліт:

-       це зародження нового суспільного стану (родова община);

-       люди «опанували» силу вогню і відкрили нові види зброї;

-       появились трипільські поселення.

Згідно постанови ЮНЕСКО, 1993 рік був визнаний роком «Трипільської культури».

ПОЛ став періодом, коли людство перейшло: 1) від каменю до металів; 2) від не відтворюваного виробництва до відтворюваного виробництва.

Період неоліту відзначився першою в історії людства революцією[1]:

-       модернізація обробки каменю – шліфовка та свердління;

-       перші металеві (мідні) знаряддя праці – ножі, мотики, серпи;

-       перший штучний метал – бронза (сплав міді та олова);

-       вдосконалились заняття – землеробство, скотарство, ремесла;

-       зросла продуктивність праці + з’явились залишки продуктів праці;

-       відбувся перехід від родо – племінної общини до сусідської общини;

-       матріархат змінився патріархатом;

-       відбувся перехід до політеїзму (язичництво та ідолопоклонство);

-       відбувся перехід від майнової та соціальної рівності до нерівності;

-       на зміну колективної власності прийшла приватна власність;

-       утворились перші військово-племінні союзи.

Т.ч. відбувся поступовий розпад первісно – общинного ладу.