Навигация
Загальний стан книжної справи
74357
знаков
0
таблиц
0
изображений
3.1 Загальний стан книжної справи
Такий технічний винахід, як друкарський верстат був безпосередньою причиною однієї з найважливіших інформаційних революції в історії людства. Сьогодні людям, які з дитинства використовують друковану продукцію, важко уявити розмах цієї зміни, але саме в теперішньому середовищі це можливо простежити, якщо провести паралель із тими змінами які відбулись після поширення Інтернету та персонального комп’ютера. Винахід був настільки продуктивний, що з часів першого видання Гутенберга та до кінця XVI ст. у Європі було відкрито близько 250 типографій у містах. Новий метод не тільки суттєво знизив кількість коштів, що витрачались на створення одного екземпляру книги, а й зменшив час її видавництва, створив умови для більш якісного зберігання, печатні літери краще сприймались читачем і зникла проблема почерку.
Ремесло друкаря на початковому етапі поєднувало в собі елементи високої культури і господарської діяльності. Видавці у єврейському середовищі, як правило, були вченими мужами, вони нерідко називалися «законодавцями». Ця професія користувалась великою пошаною і її не ставили на один рівень з іншими ремеслами, а прирівнювали до елітарних видів зайнятості. Видання книги хоча й подешевшало, все ж вимагало немалих економічних витрат. Люди, які займались цією справою, по-перше повинні були бути гарними дільцями, а по-друге мати підтримку громади, кагалу, який фінансував друкарство.
Єврейське книговидавництво мало свої особливості серед яких мають бути виділені такі. Людей, які вміли читати, серед єврейського населення було значно більше, аніж у християнському середовищі. Це забезпечувало велику кількість покупців, ринок збуту був досить широкий, і українські землі займали чи не перше місце у вжитку цієї продукції. Таким чином, єврейський книжний ринок з перших днів своєї появи забезпечив своїх власників великими прибутками, будучи стабільним і рентабельним. Крім того, був великий список базової, фундаментальної літератури, яку мав знати кожен вчений муж і взагалі освічений чоловік. Це були Тора (Писання), Талмуд та Сідур. Навіть християнські друкарі, углядівши більший попит на таку продукцію серед іудейського населення, почали видавати літературу на ідиші та івриті.
Книжки, у минулому рідкісні і недоступні навіть відомим та небідним громадам, стали в XVII-XVIII ст. досить поширеними, дістати їх було відносно легко. На територію України для єврейських громад на початковому етапі розвитку друкарської справи книги завозили головним чином з італійських типографій. Це були твори по луріанській Кабалі, коментарі, праці з етики, проповіді і збірники галахічних постанов сефардських законовчителів. Вплив традицій іспанського єврейства призвів до змін у інтелектуальній сфері, підготовив громади до сприйняття ідей хасидизму. Значна частина бюджету кагалів стала іти на закупівлю з іноземних друкарень літератури.
Проте відразу з’явилась конкуренція італійських та місцевих книговидавців. На боці останніх був Ваад чотирьох земель проте, щоб обмежити випуск фальшивок, він постановив, щоб усі єврейські друкарі отримували дозвіл і згоду на видавництво від старійшин та рабинів тих громад, де вони діяли. Випуск книг був величезним проривом, і їх вартість значно зменшилась, а кількість збільшилась, проте ставлення до книги, як саме до предмета ще довго не змінювалась. Їх зберігали, кожна громада намагалась утворити при синагозі та ієшиві бібліотеку, в яку б входили видання не тільки сакральні, а й сучасні до них коментарі та філософсько-релігійна література. Єврейське книговидавництво саме на території України виникає досить пізно. Пояснюється це двома факторами: по-перше, як вже згадувалось, основна маса продукції завозилась з Західної Європи, в більшості з італійських міст, наприклад Венеції; по-друге, українські землі входили до Речі Посполитої, і більшість друкарень виникала в її центрі, тобто у польських землях, Любліні, Варшаві, Кракові. Відсутність кордонів дозволяла закуповувати з відти видання по дешевшим цінам, на які не впливали митні збори. Тому масово друкарство серед кагалів України стало поширюватись лише в другій половині XVII ст. на етапі повної децентралізації Речі Посполитої , а також після її трьох поділів, коли більша частина східних земель ввійшла до складу Російської імперії.
Один з амстердамських друкарів, який займався експортом книг у Річ Посполиту, вирішив зекономити на митницях і заснував нову друкарню у Жовкві, яка постійно діяла з 1693 р. Це була перше єврейське видавництво на Україні. Потім він передав її своїм онукам, які акцентували увагу на видавництві календарів і книжок суто релігійного змісту. Без змін вона продовжувала свою роботи аж до 1782 р., коли її вимушені були перенести до Львова, великого адміністративного центра Австрійської імперії, в якому легше було контролювати книжкову продукцію цензурним комітетам.
В 1733 р. виникла друга друкарня у місті Турці, окрім неї в цьому місті діяла ще одна друкарня. Невеликі підприємства розгорнули свою діяльність на Волині і Поділлі[16], в таких містах як Острог, Бердичів, Олексинець, Полоно, Дубно, Меджибіж, Порицьк, Славута, Корець. А також згадуються мандруючі видавництва, що переміщались між Калюсі і Слобківцями. Вони діяли в останній чверті XVIII, але до середини ХІХ деякі з них реорганізувались, інші зачинились, або ж змінили місце. Їх розміщення напряму залежало від стану місцевої громади. Прикладом є Меджибіж, в якому друкарство набирає оборотів із появою тут сильної хасидської громади, яка могла підтримувати його фінансами та освідчини кадрами. На східній Україні малих друкарень було значно більше, ніж у підлеглих Австрії землях[17].
Порядок видавництва Талмуду на українських землях був обумовлений як економічними, так і адміністративно-організаційними факторами, що сходились у потребах громади. Книговидавництво було майже повністю підпорядковано діяльності парнасів (кагалівського самоуправління) і голов ієшив. Було домовлено, що на Червоній Русі (тобто Західній Україні) трактати з Гемари будуть вивчатись у такому порядку, в якому вони виходять у друкарні Любліна: «По загальній згоді гаонів світу і глав ієшив трьох країн – Польщі, Русі і Литви прийнятий указ, утверджений їх особистими підписами, що в усіх ієшивах зазначених країн буде вивчатись трактат за трактатом, коли надрукуємо їх з Божою допомогою, щоб поширився Закон в Ізраїлі і утвердитися в нашому служінні Всевишньому»[18]
Суворість цензури, як внутрішньої так і зовнішньої не завжди була однакова. З 1603 по 1725 рр. Ваад і кагальні установи дозволили друкування лишень декількох екземплярів книг. Підчас пожвавлення месіанських рухів, наприклад 1685-1727 рр., суворо слідкували за окремим видом книг, збірниками проповідей. В інші роки тиск почав падати. Таким чином єврейська книга проходила до трьох рівнів цензурування: кагальний, основний ваадівський та державний. В Російській імперії окремий урядовий цензурний комітет для єврейського друкарства був створений лише за імператора Павла Петровича, а до цього протягом 1772 – 1797 рр. книги видавались без усякого цензурування[19], це був фактичний розквіт єврейського друкарства на теренах України. Починаючи з 1797 р. книжки цензорувались, але спочатку це був лише формальний огляд.
Попри три різноманітні рівні перевірки єврейське друкарство на Україні розвивалось більш швидкими темпами, а ніж у Західній Європі, за рахунок місцевих авторів та сильних громад. Тоді як у Європі кагали стали слабнути, почався процес культурної інтеграції та асиміляції великої частини євреїв, цьому сприяло поширення маскільського руху. Основна культурно-інтелектуальна база східноєвропейської діаспори оформилась в XVI – XVIII ст. Дієвою одиницею в єврейському середовищі був саме кагал, основні рішення щодо релігійно-культурної діяльності виносились на його рівні, і вже потім закріплялись авторитетом надобщинних організацій по типу Ваада. Єврей не міг працювати поза межами громади, будь-яка його діяльність підпорядковувалась кагалу. Відомі мудреці хоча інколи і змінювали місто проживання все ж повинні були тісно співпрацювати із громадою. Поєднання колективного і індивідуального дало поштовх для виникнення хасидизму, ідеали якого в свою чергу вплинули на виникнення у Мордехая Бубера діалектичної теорії. Тут простежується головний принцип діаспори як такої, вона ніколи не може бути остаточно уніфікованою, і буде поділятись на окремі географічні регіони та області.
Похожие работы
... . Загалом, в Україні іноземцям належало близько 90% акціонерних капіталів монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон. Криза в економіці у 1900-1903 рр. Економіка України на початку ХХ ст. переживала гостру кризу. Промислове піднесення 60-90-х років завершилося наприкінці ХІХ ст. з початком світової економічної кризи. В Україні ознаки кризи найбільш виразних ...
... ї держави вони пов'язували з визволенням Наддніпрянщини від панування Роси, ліквідацією польського панування в Галичині та створенням з усіх українських земель національно-територіальної автономії у складі Австро-Угорщини. Виникнення, програмні положення та діяльність загальноросійських партій Початковим пунктом для аналізу становлення партійної системи служать особливості соціально-економі ...
... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...
... ів змісту освіти недільні школи стали своєрідним центром залучення учнів до надбань української культури. Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити висновок про те, що розвиток недільних шкіл в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. є закономірним об'єктивно зумовленим цілісним процесом, що значно вплинув на розвиток вітчизняного шкільництва. Дослідження не висвітлює усіх ...
0 комментариев