Привілеї містам

2.2 Привілеї містам

У соціально-економічному розвитку міст серйозне значення мали жалувані грамоти, у яких верховна влада надавала їм права й гарантії, що забезпечували їхня життєдіяльність як центрів ремесла й торгівлі, а також установлювали місце й положення городян як стану феодального суспільства.

Ряд заохочувальних привілеїв і пільг містам сприяв економічній діяльності населення. Природно, що чим більше помітної ставала роль міст в економічному житті держави, тим наполегливіше виступали городяни з вимогою політичних гарантій у суспільстві.

У жалуваних грамотах незмінно присутні торговельні привілеї, надання права користування земельними ділянками, загальними вгіддями, звичайно за певну плату, регламентація державних повинностей городян, звільнення з-під влади й підсудності великокнязівської й приватновласницької адміністрації, установлення місту права власної судової й адміністративної влади, тобто самоврядування. Незмінною деталлю преамбули в кожній грамоті присутня запевняння про бажання великого князя литовського, що видавав містам привілею, місто "у мері лепшой поставити", сприяти росту числа жителів, установити в ньому "справедливі й добрі порядки" і тим сприяти його добробуту.

У другій половині XVІ - першої половинеXVіі в. вступна частина грамоти розширюється. У грамотах Могильову, Мозиреві за 1577 рік говориться, що надання місту привілеїв допоможе "збільшити доход скарбниці Великого князівства Литовського... Не підлягає сумніву, що де міщани убожіють, там зменшуються доходи й прибуток, а де міщанам забезпечені більші права й більше справедливий порядок, у таке місто стікаються люди, у ньому краще живеться, таке місто краще захищене й доходи ростуть".

Заохочувальні привілеї містам оформлялися у вигляді грамоти на магдебурзьке право. У неї включалися всі види правий, гарантій і заохочень. У грамотах переважають три головні області життя городян: торгівля, міська адміністрація і юрисдикція, побори й податки. Заохочувальні грамоти містам стали постійною рисою внутрішньої політики держави. Головною турботою цієї політики було стимулювання економічного життя міста. Натуральні повинності городян або скасовувалися безоплатно, або замінялися грошовим побором. Правилом було перше. Тим самим верховна влада визнавала своєрідність і самостійність міського життя.

У міру росту зацікавленості в містах магнаты-городовладельцы доводили це "визнання" до надання знову, що оселилися городянам, особистої волі. Причому, серед міщан під магдебурзьким правом власник міста хоче бачити заможних людей. Таким чином, заможний селянин одержував можливість, переселившись у місто, знайти особисту волю.

Важливо відзначити, що міста в XVІ - першій половині XVІІ в. не втратили перспектив подальшого розвитку від зміни вічового ладу магдебурзьким правом, вони скоріше випробовували ряд утруднень тому, що "магдебурзька реформа" виявилася половинчастої, урізаної, того, що вона не усунула феодального засилля в містах. І все-таки значення жалуваних грамот в економічному й соціально-політичному житті міст дозволяє укласти, що перехід до магдебурзького права зіграв у їхньому розвитку позитивну роль. Однак варто враховувати й те, що уряд у міській політиці діяло виходячи насамперед з інтересів панівного класу, - воно найменше було схильне випереджати події й робило лише те, що диктували час й обстановка. Не привілею верховної влади визначали розвиток міст, а, навпаки, спрямованість еволюції самих міст формувала політикові верховної влади. І якщо протягом XVІ й першої половини XVІІ століть спостерігалося розширення різного роду привілеїв, те це можна пояснити насамперед ростом міст, посиленням їхньої ролі в економічному й соціальному житті держави[6. стр.21-30].

2.3 Юридики

Монопольний характер власності феодалів на землю, їх економічних і політичних привілеїв впливав на формування й розвиток міста. Володіння феодалів не обмежувалися межами маєтків. Їм також належали цілі міста. Але й ті міста, які не перебували у власності феодала, виявлялися в орбіті його володінь і влади. Досягалося це шляхом придбання ділянок землі, що входили в межі міста або належали їм, хоча й розташованих за міською рисою у вигляді передмістя, окремої слободи. Власність феодалів у містах випадала з-під юридичного контролю й впливу правового статусу міста, як і сам феодал. Вона й одержала назву юридики.

Юридики стають, так сказати, постійно діючим фактором економічного й політичного життя феодального міста головним чином тому, що панівний клас включає місцеві ринки, дрібнотоварне виробництво в ті сфери, використання яких сприяє росту його доходів. У цьому насамперед вся суть такого явища як юридики.

Система юридик не локалізувалася межами Східної Європи, зокрема Великим князівством Литовським. Вона була добре відома й країнам Західної Європи. Правда, сеньйоральний режим в історії західноєвропейського міста склав етап його ранньої історії - XІ - XІ вв. За ним пішов період боротьби проти сеньйорів за муніципальні волі, у результаті якої міста затвердили свою станово-політичну автономію.

Перші звістки про юридике в містах України ставляться до XV століття.

Верховна влада санкціонує юридики твердженням їхніми своїми грамотами, зовсім не з огляду на, як позначиться на місті й на її власних інтересах множення юридик. Тільки грамоти королеви Бони Гродно містять єдине свідчення спроби відокремити приватну власність феодала від приватної влади над городянином.

Як ні отрывочны дані, вони цілком виразно свідчать про те, що в містах юридики являли собою постійне явище протягом усього розглянутого періоду.

У чому причини устремління городян у юридики? Документи одностайні у визначенні головної з них - втечі від податкового тягаря. Оскільки вдома й ділянки феодалів не піддавалися оподатковуванню, прагнення городян звільнитися від поборів передачею права власності на свій будинок і земельні ділянки феодалові, залишаючись при цьому розпорядником проданої нерухомості, було цілком природним виходом з положення.

Питанням першорядної важливості є питання про заняття населення юридик. Документи незмінно вказують, що на юридиках духовних і світських феодалів живуть купці, торговці, ремісники. Запису книг раді Бреста неодноразово називають цехових майстрів, подмастерьев, навіть цехмистров. Єдиною групою землеробського населення на юридиках були городники.

Юридики в містах не досягли того ступеня автономності, що грозила перерости в самоізоляцію усередині міста.

Документи чітко виявляють прагнення власників юридик сконцентрувати у своїх міських володіннях ремісниче й торговельне населення. Звідси можна укласти, що оскільки формування юридик проходило й за допомогою переселення кріпаків у міста, юридика сприяла процесу урбанізації, а це дає можливість, з огляду на умови розвитку міст у Мові Посполитой, зробити висновок про позитивну роль юридик у процесі розвитку міст як центрів ремесла й торгівлі. Юридики протягом XVІ - першої половини XVІІ в. залишалися важливим фактором соціально-економічного життя украниских міст. Вони наклали свою печатку й на структуру міського населення[6. стр.30-54].