Монголо-татарська навала на Русь та її наслідки

Монголо-татарська навала на Русь та її наслідки

Зміст

Розділ 1. Створення монгольської імперії

1.1 Передумови створення

1.2 Військово-адміністративне управління

1.3 Завойовницькі походи

Розділ ІІ. Русь під монголо-татарським пануванням

2.1 Становище Русі напередодні походів

2.1.1 Перша битва і поразка руських князів на річці Калці з монголо-татарами.

2.1.2 Оборона міст від ворожих нападів

2.1.3 Методи управління завойованими територіями

2.2 Створення Золотої Орди

2.2.1 Територія розміщення

2.2.2 Державний устрій Золотої Орди

2.2.3 Міста Золотої Орди

2.2.4 Побут і звичаї

Розділ 3. Визволення руських земель з-під влади Золотої Орди

3.1 Початок визвольної боротьби

3.2 Русь об’єднується

3.3 Куликовська битва та її значення

3.4 Остаточний розпад Золотої Орди

Висновки

Використана література

Додатки

Вступ

Золота Орда була однією з найбільших держав середньовіччя, володіння якої знаходилися в Європі і Азії. Монархи навіть віддалених держав прагнули зав’язати з нею дружні відносини і всіма силами їх підтримувати.

Найпідприємливіші купці долали великі відстані, щоб потрапити в її столицю, яка була найбільшою торговою базою між Сходом і Заходом. Великою силою цієї держави була армія, добре організована з високою дисципліною. За двадцять п’ять років армія монголів підкорила більше царств і народів, ніж Римська імперія за чотири століття.

Монголи підкорили багато держав, не обминувши і територій Руської землі. Лише героїчна боротьба руського народу і інших народів – ось що зберегло європейську цивілізацію, зірвало безглузді плани завойовників про створення світової імперії.

Правдиві і невигадані розповіді про державу кочівників і їх великі завоювання, героїчну боротьбу народів проти завойовників, цікавість до яких і сьогодні не послабилась.

В процесі підготовки роботи ми поставили наступні завдання:

- розкрити принцип військово-адміністративного управління;

- охарактеризувати завойовницькі походи;

- дослідити становище Русі напередодні походів;

- дати оцінку оборонним вмінням русичів;

- охарактеризувати методи оборони міст;

- визначити причини утворення Золотої Орди;

- розкрити перебіг битв;

- охарактеризувати визволення руських земель з-під влади Золотої Орди.

Дана тема цікавила тим, що

-           стали доступними нові переклади дослідження, серед яких Д.Уезерфорд;

-           останні наукові праці російських істориків Хархалова В.В., Єгорова В.Л., українських істориків Заремба С.З., Галенко О;

-           можливістю глибшого вивчення даної теми, поповненням моїх уявлень про звичаї, методи боротьби.

Ознайомлення з подіями дає можливість назвати наш народ сміливим, дружнім у боротьбі проти поневолювачів

Розділ 1. Створення монгольської імперії

1.1 Передумови створення

Монголи були кочівники різного походження, пращури яких здавна жили в степах чи переселились туди із сибірських лісів і в ХІІ ст.. почали формуватись як народ, що жив з скотарства, полювання і рибальства.

На території від Байкала і Амура на сході до верхів’їв Іртиша і Єнісею на заході, від Великої Китайської стіни на півдні до Південного Сибіру на півночі (теперішня Монголія, південь Росії і північ Китаю) проживали племінні союзи, найважливішими з яких були тайфніути, кераміти, наймани, меркіти і татари.

Утворення на цій основі великої держави було справою рук майже виключно однієї людини, відомого як Чингізхан. [10, с. 110]

Чингізхан (близько 1155-1227) – монгольський імператор, народився в урочищі на березі ріки Онон. Його батько, вождь Єсучей, у цей час вів військову кампанію проти татарського ватажка Темучина. Війна закінчилась перемогою Єсучея. Розгромивши ворога, він повернувся додому і дізнався, що його дружина Оелун народила сина. Оглянувши дитину, Єсучей побачив на маленькій долоньці, стиснутій в кулак, цятки крові. Марновірний монгол пов’язав це зі своєю перемогою над татарським вождем і назвав дитину Темучином – на ім’я знатного татарського полоненого, вбитого на честь народження первінця. [1, с. 11]

В дев’ять років він був відправлений жити в плем’я нареченої. Через декілька років, коли батька отруїли татари, він повернувся додому, але піддані Єсучея залишили сім’ю загинулого вождя, викрали його скот. Темучин жив у злигоднях, харчуючись з того, що вполює збиральництва, що у скотарів-монголів вважалось принизливо. [10, с. 110]

Його мати Оелун не могла дивитися на те, як слабша влада її сина. Вона відправила тих, хто все ще залишився вірним йому, проти племен, що відділилися після смерті батька. У результаті приблизно половина васалів колись великої орди Єсучея все ж зберегла вірність Темучину, змушуючи його однак постійно сумніватися в їхній надійності. Але навіть із такими ненадійними соратниками Темучину вдалося боротися проти змов і протистоянь відкритій ворожнечі сусідніх племен, особливо найманів, кераїтів і меркитів. З одним із цих племен Темучин вів війну, що практично не припинялася до 1206 року, коли він зібрав досить сил, щоб оголосити себе верховним правителем усіх племен Монгольського степу.

Він скликав курултай (з’їзд вождів) на берегах Онона, на якому був проголошений великим ханом над усіма племенами з новим ім’ям Чингізхан (кит. Cheng-sze- „істинний володар”). У цей час у Чингізхана залишився лише один противник у Монгольських степах – найманський хан. Проти нього Чингізхан і натрапив на свої війська. В одному із боїв так уміло розгромив сили найманів, що Куглук, їхній ватажок, втік до Іртиша. Разом із ним втік його союзник, меркитський хан Тохта-беки.