Початок визвольної боротьби

3.1 Початок визвольної боротьби

Спроби звільнитися від влади ординського хана почались після нападу Батия. Зберегли свої сили багато руських міст, не піддавшись Батиєвому розгрому. Новгород, Псков, Смоленськ, Вітебськ, Полоцьк. В Південній Русі продовжував супротивлятьсь завойовникам князь Данило Романович Галицько-Волинський, який зумів нанести ординцям декількох відчутних ударів.

В цих умовах великий князь Ярослав Всеволодович визнавши формально владу Золотої Орди, готувався до звільнення своєї держави. Відомо, що він намагався вести переговори про військовий союз з Заходом проти ординців. В 1246 р. князю Ярославу були направлені послання римського папи, а руське посольство їздило в Ліон. Можливо чутки про антиординські настрої Ярослава і його переговори з Заходом і стали причиною його загибелі в Орді.

Досить незалежно у відношенні до Золотої Орди вів себе син Ярослава, великий князь Андрій. Він зробив спробу відкрито виступити проти завойовників. Для цього він уклав союз з іншим руським князем Данилом Галицьким. Однак це великого результату не дало.

Перші великі антиординські повстання пов’язані з проведенням перепису руських земель в 1257-1259 рр. який був організований для того, щоб обкласти Русь регулярною даниною. Перепис пройшов успішно у всіх землях окрім Новгорода.

Перші вістки про перепис викликав невдоволення у новгородців. Був вбитий посадник Михайло – ставленик великого князя. При цих обставинах перепис населення ординці могли зробити лише під час супроводження великого князя і його дружини. Це було схоже на великий військовий похід, в якому брали участь багато руських князів, але все ж таки перепис в 1257 р. провести не вдалось. Тільки через рік новгородці погодились прийняти „численників” для перепису.

Ряд міських повстань 1262 р. мали велике значення. Народні повстання призвели до вигнання збірників данини, що присилались безпосередньо з Орди.

Поступово збір данини переходив до руських князів, що збільшило самостійність Русі. [6, с. 64-67]

Розвиткові продуктивних сил на Русі перешкоджали систематичні спустошливі набіги ординців. Особливих руйнувань зазнавали землі, які межували з Ордою. Населення звідти тікало в більш віддалені райони Русі – на територію Тверського, Московського, галицько-Волинського князівств.

Напередодні Куликовської битви на Русі більш чітко намітився процес відокремлення ремесла від землеробства, розвивалися старі і виникали нові міста – ремісничо-торгівельні осередки. Успішно розвиваються старі центри економічного і культурного життя: Київ, Галич, Володимир. Чернігів, Переяслав, Москва, Твер, Ростов, Нижній Новгород. Відроджувалися і розвивалися ремесла, зокрема, виробництво знарядь праці, зброї, виникали нові. З розвитком товарно-грошових відносин у другій половні ХІУ ст. у Твері, Нижньому Новгороді , Москві, Рязані, Пскові стали карбувати свою монету.

Гостра боротьба між князівствами і дворами феодальними республіками (Новгородською і Псковською) Північно-Східної Русі характеризується передусім боротьбою сильних ростовських, тверських, московських князівств за Велике князівство Володимирське. Новгородська феодальна республіка тривалий час зберігала свою економічну і політичну могутність. Лише в першій половині ХІУ ст. вона підпадає під вплив Московського князівства.

Підвладне володимиро-суздальським князям, Московське удільне князівство за князювання Данила Олександровича (1276-1305) воно захопило у рязанського князя Коломну, у володимирського великого – Переяславль, у смоленського – Можайськ, приєднало їх до свого князівства. [11, с. 114]

На шляху до дальшого зміцнення Московського князівства стояло Тверське князівство, що також політично зміцнилося в той час. Зокрема, ще у 1304 р. тверський князь отримав в Орді ярлик на Велике князівство Володимирське, на яке претендував і князь московський.

Тверське князівство робило спроби закріпити своє політичне панування над всією Руссю.

З новою силою боротьба між Тверським і Московським князівствами розгорілася за князювання в Москві Івана Даниловича Калити (1325-1340).

Своєю участю у придушенні повстання у Твері (1327) Іван Калита завоював довір’я золотоординського хана і в 1328 р. став великим князем Володимирським. Вміла політика І. Калити забезпечила Московському князівству певний перепочинок від монгольських набігів. Вчасно доставляючи в Орду данину, придушуючи будь-які феодальні виступи та розправляючись з політичними противниками (іншими руськими князями) жорстокий, хитрий Калита домігся припинення ординських набігів на Північно-Східну Русь, з допомогою ординських ханів ослабив Тверське князівство, приєднав до Московського князівства землі Угличського, Галицького та Бєлозерського князівств і поширив свій вплив на Псков, Ростов, а також Новгород.

Спадкоємець Калити Семен Іванович (1340-1359), якого називали гордим, зробив дальший крок у зміцненні великокнязівської влади, посилив централізацію в управлінні військовими силами. [5, с. 36-38]

Швидке посилення Москви стало викликати занепокоєння в Орді, вони суперечило основній Ординській політиці на Русі.: не давати ні одному князю посилюватись, підтримувати слабких князів на противагу сильним, не допускати утворення центру визвольної боротьби. Хани підтримували утвердження самостійності інших великих князівств: Суздальсько-Нижегородського, Тверського, Рязанського намагаючись протиставити їх Москві. Ставало зрозуміло, що Орда не допустить політичного об’єднання Русі, що політика централізації неможлива без усунення ординського іга. Сама логіка розвитку історичних подій вела в перетворення Москви в центр національно-визвольної боротьби руського народу. Прапор загальноруської визвольної війни проти ординців підняв вперше внук Івана Калити князь Дмитрій Іванович Донський (1359-1289). Це він привів загальноруські війська на Куликове поле, але шлях до „Куликового поля” був довгим і важким.