Внесок Петра I в розвиток Росії

1.1 Внесок Петра I в розвиток Росії

В кінці 17 століття намітилася тенденція європеїзації Росії, позначилися передумови майбутніх перетворень Петровських. Найважливішими з яких були:

- тенденція до абсолютної влади (ліквідація діяльності Земських соборів як станово-показних органів), включення в царський титул слова "самодержавець";

- оформлення загальнодержавного законодавства. Подальше поліпшення Зведення законів;

- активізація зовнішньої політики і дипломатичної діяльності Російської держави;

- реорганізація і вдосконалення озброєних сил;

- реформування і вдосконалення фінансової і податкової систем;

- перехід від ремісничо-цехового виробництва до мануфактурного з використанням елементів найманої праці і простих механізмів;

- розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі;

На формування реформаторських поглядів Петра зробили вплив європейські ідеали, засвоєні в юності, поїздка до Архангельська, Азовські походи і поїздка до Європи у складі Великого посольства. Перетворення Петра були підпорядковані не інтересам окремих станів, а держави в цілому: його процвітанню, благополуччю і залученню до західноєвропейської цивілізації.

Петро Великий багато уваги приділяв громадській думці. По високій вказівці видавалися переклади іноземних книг і складалися твори вітчизняних мислителів про доцільність і закономірність необмеженої монархії, зміцнення імперії, боротьби з незгодними. Трактат "Правда волі монаршою", написаний Феофаном Прокоповичем, надрукували в десятках тисяч екземплярів і розповсюдили серед грамотного населення. У "Правді" доводилося, що абсолютна верховна влада дарувала імператорові зверху для блага підданих і вітчизни, а всі його діяння виправдані, окрім "шкідливих".

Прагнучи ввести Росію в сім'ю європейських держав, Петро і його сподвижники укріплювали її могутність, розширювали територію, добивалися виходу до Балтійського і південним морям. Для успіху у військових баталіях потрібні були нова, добре озброєна регулярна (постійна) армія і сильний флот. Для їх будівництва і вмісту були потрібні величезні засоби, які викачували з населення за допомогою державної системи податків. Абсолютизм виявився вельми "дорогим" державним ладом.

В.О. Ключевський писав про Петра I: "Вся преобразовательная его деятельность направлялась мыслью о необходимости и всемогуществе властного принуждения; он надеялся только силой навязать народу недостающие ему блага и, следовательно, верил в возможность своротить народную жизнь с её исторического русла и вогнать в новые берега",

Відомі дикі вдачі Петровської епохи і самого імператора багато в чому були наслідком його переконання, ніби людей можна напоумити лише "жесточью". Петро мовляв: "Правды в людях мало, а коварства много". Не удивляет создание разветвленной системы полицейских органов, в том числе для специального расследования политических преступлений. По словам Ключевского, "страшные казни грозили всякому, кто хоть тайно, хоть наедине или во хмелю задумался бы: к добру ли ведёт нас царь, и не напрасны ли все эти муки, не приведут ли они к мукам злейшим на многие сотни лет? Но думать, даже чувствовать что-либо, кроме покорности, было воспрещено".

Абсолютна монархія не могла обійтися без зміцнення економічної могутності країни. Розвиток держави не мислився без промислового прогресу, будівництва мануфактури, розвитку гірничозаводської справи. Петро заохочував підприємництво і торгівлю, ті галузі сільського господарства, які забезпечували сировиною промисловість, армію і флот. За завданням імператора учені і сановники займалися картографією, пошуками і описом родовищ корисних копалини, вивчали водні багатства імперії.

Влада була ініціатором відкриття учбових закладів, Академії наук, музеїв і бібліотек. З'явилися нові для Росії установи соціальної допомоги: інвалідні будинки, шпиталі для "негожих немовлят" (незаконнонароджених і підкидьків), військові шпиталі, притулки для російських солдатів, що повернулися з полону, і для "німців" (як тоді називали окрім самих німців ще і шведів, голландців і деяких інших європейців).

Петро Великий, який "уздою залізною Росію підняв на диби", як писав А.С. Пушкін, зумів за допомогою соратників всемірно укріпити своє "абсолютство" у внутрішній і зовнішній політиці, перевершивши на цій дорозі всіх своїх попередників. Недаремно революціонер Микола Шелгунов говорив: "Мне совсем не нравится Пётр как царь, но я преклоняюсь перед ним как перед диктатором. В чём была сила его? В том, что он разбил старые формы Московской Руси и ускорил естественный ход вещей, в двадцать лет сделав то, что московские цари тяпали да ляпали целых двести".

Наступники Петра Великого (шість "випадкових господарів" російського трону, що швидко мінялися, за 37 років - до Катерини II) були вимушені боротися із спробами дворянських угрупувань покінчити з абсолютизмом самодержців. Вищий стан рвався до "дворяновластию", бажаючи управляти державою за допомогою власного уряду. Головним вмістом політичного життя країни в період палацових переворотів і "бабиного правління" стали придворні інтриги, фаворитизм, гвардійські виступи і поліцейський розшук. "После Петра государственные связи, юридические и нравственные, одна за другой порываются, и среди этого разрыва меркнет идея государства, оставляя по себе пустое слово в правительственных актах", – з гіркотою відзначав Ключевський.

Проте домагання дворян-опозиціонерів не мали успіху - Росія залишалася "найбільш самодержавнишою в світі імперією", абсолютизм не поступався своїми позиціями.