Українське козацтво

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Тема:

«Українське козацтво»

Зміст

Вступ

1. Зародження козацтва, його роль в об’єднанні українського народу

2. Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького

2.1 Причини війни

2.2 Початковий період війни (1648-1649 рр.)

2.3 Події 1650-1654 рр.

3. Держава Богдана Хмельницького

3.1 Переяславська рада

3.2 Характеристика державних засад гетьманського козацтва

3.3 Внутрішні та зовнішні причини руйнації держави Богдана Хмельницького

Висновки

Література

Вступ

Українське козацтво є одним з популярних об’єктів для дослідження не тільки у вітчизняній історії, але й в історичних науках інших країн. Подібного явища не знала історія жодної країни. Про козаків у час їхнього розквіту знали не тільки їх ближні сусіди, а й уся Європа. Неодноразово приїжджали на Україну різні дослідники, щоб ближче познайомитися з життям та побутом козацької верстви. Разом з тим, незважаючи на те, що за історичними мірками, це відбувалося відносно недавно, має місце неповна визначеність та різна оцінка тих подій, що відбувалися за часи козацтва. Ця робота охоплює період з початку виникнення козаків і до часів, що зараз в історіографії мають назву “Руїна”. Завданнями цієї роботи було: використовуючи твори сучасних авторів розібратися з походженням українського козацтва, їх військової організації та прослідкувати розвиток подій під час Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького; узагальнюючи хід та розвиток тих трагічних подій зробити висновки щодо внутрішніх та зовнішніх причин занепаду держави Богдана Хмельницького, перетворення незалежної української держави в своєрідний полігон для політичних амбіцій Росії, Туреччини, Польщі, Швеції.

1. Зародження козацтва, його роль в об’єднанні українського народу

Українське козацтво – це дуже складне історично-соціальне явище. Видатний історик М.С. Грушевський писав про це так: “Внаслідок своєї оригінальності, а також завдяки гучної ролі в історії Східної Європи, козацтво звертало на себе увагу здавна; чимало (істориків) їм займалися, але при цьому дуже багато залишилося неясного, і в літературі по цьому питанню існують часом судження дуже сумнівні та помилкові”.

Існують різні думки щодо часу й рушійних чинників складання цього войовничого прошарку, що населяв спочатку південь України. Наприклад, у радянській науці найбільш поширеною була теорія, за якою виникнення козацтва пояснювалося посиленням феодального та релігійно-національного гноблення, наступом феодалів на селянство, загарбання польськими панами селянських земель. Однак, ця теорія не може застосовуватися для універсального пояснення всіх випадків перетворення селян на козаків: адже часто на південних окраїнах українських земель опинялися вільні, ще й заможні люди. У зв’язку з цим спостереженням народилася “уходницька” теорія: селяни й часом міщани переселялися за дніпровські пороги та у вільні степи з метою їхнього господарського освоєння. У дореволюційній історіографії була в ходу “аристократична” або “рицарська” теорія формування козацтва, згідно якій відчайдушні українські лицарі-феодали, що зневажали смерть й тішили свої бентежні душі небезпечним протиборством із татарами, прагнули захистити власний народ від жорстоких кочовиків. Немає сумнівів у тому, що всі названі причини існували насправді. Важко лише погодитися з тим, що формування козацтва було справою окремих, хай навіть і видатних осіб. То був історично об’єктивний процес, пов’язаний і з посиленням феодальної експлуатації селянства, і з господарським освоєнням нових земель, і з необхідністю захисту від татарських і турецьких агресорів. Перші відомості в джерелах про українських козаків відносяться до кінця XV століття.

Наступний етап еволюції українського козацтва пов’язаний з виникненням Запорізької Січі. Це було утворення військово-політичного характеру, що мало свої органи управління, чітку систему організації війська і прагнуло підтримувати зв’язки із сусідніми державами. Це був зовсім новий етап у розвитку козацтва і протягом тривалого часу Запорізька Січ виконувала функції державного утворення.

Запорізька Січ була заснована на дніпровському острові Хортиця в 50-х роках XVI століття. Одним з її засновників вважають легендарного князя Дмитра Вишневецького-Байду, який приблизно у 1553 році побудував для себе замок на острові Хортиця. В подальшому місце перебування Січі змінювалось неодноразово. Це була фортеця, загороджена ровом і десятиметровим земляним валом, на вершині якого стояв дерев’яний частокіл. Тут знаходились високі башти з бійницями для гармат. В середині фортеці знаходився майдан із церквою і стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі хати – курені, де жили січовики, знаходилися будинки старшини, канцелярія, а далі – склади, арсенали, ремісницькі майстерні, торгові лавки. Всього налічувалось до 38 куренів, в яких проживали козаки – земляки. Не випадково більшість куренів носила назви українських міст (наприклад, Батуринський, Браїлівський, Іркліївський, Канівський, Корсунський, Полтавський та ін.).

Чисельність козаків на Січі коливалася в залежності від пори року, ходу воєнних дій та інших причин. Але вона рідко перевищувала 15-20 тисяч. Основна маса козаків-запорожців – проживала за межами Січі, займаючись різноманітними господарськими справами. Лише в період підготовки до військового походу чи під час обрання старшини Запорізька Січ на короткий час перетворювалась у місто з багатотисячною озброєною армією.

На відміну від європейських держав, де в той час панували монархічні режими, у запорожців існувала республіканська форма правління. Кожен запорожець мав право голосу у загальній раді, якій належала вся повнота влади. Рада керувала всіма важливими питаннями життя та діяльності Січі, її внутрішньою та зовнішньою політикою, вирішувала проблеми війни і миру, приймала посольства, займалася судочинством.

З 1572 року з’являються так звані реєстрові козаки, формування яких складались із запорізьких козаків указом польського короля для захисту південних рубежів країни і придушування селянських повстань.

Це було наймане військо козаків, бійці котрого заносились в спеціальні списки (реєстри). Організація цього війська відрізнялася від Січової тим, що замість ділення на паланки і курені воно складалось із полків і сотень. Після переходу реєстрових козаків на бік Б. Хмельницького в період Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр., їх воєнна організація була впроваджена у військо Хмельницького.

Запорізьке козацтво відігравало видатну роль в боротьбі народів України проти феодально-кріпосного гніту. В часи підйому антифеодального і визвольного руху на Україні Запорізька Січ неодноразово ставала опорою і плацдармом для повстанських військ. Так було, зокрема, в часи селянсько-козацьких повстань під проводом К. Косинського (1591-1593), С. Наливайко (1594-1596), І. Трясила (1630), І. Сулими (1635), П. Павлюка і К. Скидана (1637), Я. Острянина (1638). Одночасно запорізьке козацтво вело тривалу боротьбу проти турецько-татарської агресії, разом з козаками з Дону приймало участь в героїчних морських і сухопутних походах проти Османської імперії і Кримського ханства, підтримуючи визвольну боротьбу підкорених цими державами народів і визволяючи з полону людей різних національностей. Врешті-решт Запорозька Січ стає не лише основною силою у боротьбі проти турецько-татарської агресії, як того домагалася Польща, а й центром національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність. Найбільш видатними козацькими керівниками цього періоду були: С. Кішка (1600-1602), П.Конашевич-Сагайдачний (1616-1622), М. Дорошенко (1623-1628).

Особливо заслуговує уваги діяльність Петра Конашевича Сагайдачного, який активно боровся за національне відродження української державності та культури. Він прославився військовими походами на турецькі крепості Їзмаил, Кафу, Синоп, Царград. В умовах заборони православної церкви боровся за її відродження. В 1620-l621 рр. прийняв Ієрусалимського патріарха Феофана, що надало можливість відновити керівництво православною церквою на Україні. Разом із Запорозьким військом Сагайдачний вступив в Київське братство, що означало готовність Запоріжжя служити в інтересах України. Під час Хотинської війни, в умовах, коли Річ Посполита залишилася беззахисною перед турецькою агресією, блискуче переміг турецьке військо. Сам Сагайдачний під Хотином був смертельно поранений та скінчався. Особистість Сагайдачного була суперечливою (він захищав інтереси заможних козаків, конфліктував з “народним” гетьманом Бородавкою), але, незважаючи на деякі помилки, він боровся за відродження української державності, підняв статус запорозького козацтва, захистив український народ від турецького панування.

В цей час козацтво вже мало свою символіку: малиновий прапор із зображенням на одному боці св. архангела Михайла, а на іншому – білого хреста; герб на печатці – зображення козака із рушницею на плечі, з шаблею та пікою; гетьманська булава – символ влади.

Українське козацтво з початку свого існування до подій Визвольної війни відіграло значну роль в тих процесах, що відбувалися тоді на Україні. Воно опанувало величезні простори півдня України, було надійним захисником кордонів держави від турецько-татарської агресії. Запорозькі козаки стали основною силою антифеодальної, анти польської, антикатолицької боротьби українського народу того часу. Козацтво розпочало новий етап державного відновлення України. Козацьке військо під проводом Б.Хмельницького нанесла нищівної поразки польському пануванню на Україні.