Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького

2. Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького

2.1 Причини війни

Наприкінці 40-х років ХVII ст. колоніальний гніт Речі Посполитої на українських землях став нестерпним. Посилилась експлуатація з боку польських панів, старост і орендарів-євреїв. Польська адміністрація була нестерпною для міщан та дрібної української шляхти. (Треба додати, що сам Б.Хмельницький постраждав від подібного свавілля польського шляхтича). Реєстрові козаки були незадоволені тиском старшини, яка скрізь була польською. Особливе незадоволення народу викликало примусове окатоличення, розповсюдження унії, знищення православ’я на території України. По всій країні вставали жахливі картини неймовірних знущань і визиску, від яких страждали не лише окремі верстви, а й весь український народ, включаючи вище православне духовенство, православну шляхту, заможне міщанство. Все це стало причиною визрівання серед козаків і селян нового повстання проти соціального і релігійного гніту польської шляхти, і воно вибухнуло у всенародному масштабі під назвою Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

Повстання очолив видатний військовий і державний діяч (надалі гетьман) України Богдан Хмельницький. Цілі повсталих були прості і близькі серцю і розуму кожного громадянина України. До цього ж особиста привабливість, висока популярність Б.Хмельницького серед козацтва Запорізької Січі і народу України відіграли велику роль у швидкій мобілізації козацтва і всього трудового люду на справедливу, смертельну боротьбу з ненависним ворогом.

2.2 Початковий період війни (1648-1649 рр.)

Військо повстанців зростало на очах і вже у травні 1648 р. воно вщент розгромило коронну армію поляків під Жовтими Водами і Корсунем, а чимало шляхтичів, в тому числі й головнокомандуючі – гетьмани М. Потоцький і М.Калиновський – були взяті в полон. На звістку про перемогу під Корсунем піднялася вся Україна. Полум’я повстання охопило Білорусію, частково Литву й Польщу. Територія, визволена козацько-селянським військом, розширювалась дуже швидко. Скрізь діяли поборники Б. Хмельницького, серед яких найбільш авторитетними були полковники Максим Кривоніс, Данило Нечай, Іван Богун, Прокіп Шумейко, Іван Ганжа, Нестор (Станіслав) Морозенко, Мартин Небаба, Ілля Голота, Станіслав-Михайло Кричевський.

У битві під Пилявцями (вересень 1648 р.) польсько-шляхетське військо ганебно втекло з поля бою, і це надзвичайно посилило впевненість повстанців у перемозі. Пізніше Богдан Хмельницький говорив: “Минулися ті часи, коли нас сідлали ляхи, котрі раніше били турків, Москву, німців, татар… Померли від страху, як нас побачили, і повтікали…” Гетьман продовжував: “Виб’ю з людської неволі весь народ руський. Поможе мені вся чернь по Люблін і Краків, котрої я не відступлюсь, бо то права рука наша, – люди, котрі не витерпівши холопства, пішли у козаки”.^[1]

В тривалій війні військо Б. Хмельницького продовжувало отримувати блискучі перемоги. Так, влітку 1649 р. поляки були обложені у Збаразькому замку, розгромлені під Зборовом, і сам король Ян ІІ Казимир трохи не потрапив до полону. Лише зрада Кримського хана не дала змоги винищити королівське військо і тому прийшлося задовольнитися умовами компромісного (хоч і вигідного для повстанців) Боровського мирного договору.

2.3 Події 1650-1654 рр.

У ході тривалої війни були не тільки перемоги, але й поразки (під Красним, Ріпками, Берестечком). Поразки, як правило, траплялись з причин зради. Так, джерела того часу розповідають, що під час битви під Берестечком (1651 р.) на сторону польсько-шляхетського війська перейшов чигиринський полковник М. Криса, а генеральний осавул Чурський під час нападу польської кінноти, дав їй можливість прорвати ряди козацького війська і табір повстанців став розірваним надвоє ^[2].

Але і в обставинах поразки козаки показували чудеса хоробрості, героїзму і самовідданості. Польські джерела того часу розповідають, що під час розгрому під Берестечком триста козаків засіли на невеличкому острові на річці Стирь і оборонялися цілий день. Потоцький запропонував їм здатися, обіцяючи за це помилування, але вони відмовилися. Король також приїздив, щоб подивитися на безстрашних козаків. Поляки, незважаючи на великі втрати, кидали все нові й нові сили в атаку проти горсточки сміливців. Врешті решт, із них в живих залишився тільки один козак, простріляний і порубаний. Він стрибнув в човен і косою відбивався від нападаючих. Король обіцяв подарувати йому життя, але він відмовився. Декілька німців по шию увійшли в воду і закололи його списами. Ім’я цього героя залишилося невідомим.

Після поразки під Берестечком, а потім перемог повстанців під Батогом і Жванцем в бойових діях наступив деякий затишок. Ворогуючі сторони знесилилися. Але перемогти повсталий народ було неможливо. В цей момент створюється українсько-російський союз, мета якого – об’єднання зусиль для розгрому Польщі. Згідно з умовами договору, укладеного між Україною і Росією, після Переяславської ради (8 січня 1654 р.) дві держави об’єдналися у своєрідну конфедерацію, в якій Україна зберігала свій суверенітет ^[3].

У пам’яті народу Богдан Хмельницький залишився як національний герой, видатний державний діяч, талановитий полководець і дипломат. Саме за його гетьманату в роки визвольної війни події на Україні привернули до себе увагу всієї Європи, надзвичайно підняли авторитет запорізького козацтва, чиї високі бойові якості і військове мистецтво відзначали сучасники: італієць Д. Асколі, турецький літописець ХVII ст. Наіма, французи Боплан, П’єр Шевальє та інші.