Співробітництво в області освіти

2.1 Співробітництво в області освіти

Одним з найцінніших і конкурентноздатних ресурсів Росії й України є їхнє освічене населення. Це стає особливо актуальним у нових умовах, коли розвинені країни переходять до "нової економіки" - економіки, заснованої на знаннях.

Росія й Україна, будучи спадкоємцями радянської системи освіти, що по праву вважалася однієї із кращих у світі, мають багато загальних рис і зв'язків. Але в сучасному світі для того, щоб не втратити колишніх переваг, необхідно постійно оновлювати, удосконалювати діючий механізм. Саме тому й російський й український уряд у якості одного з найважливіших пріоритетів розвитку економіки й соціальної сфери висувають модернізацію діючих систем освіти. Підтримкою в цих починаннях для них є традиційно висока цінність освіти для населення як України, так і Росії.

В останні роки в обох країнах почався, без перебільшення, освітній бум. Дані соціологічних досліджень показують, що в Росії 73% батьків, у яких є діти шкільного віку, хотіли б, щоб їхній син або дочка одержали вищу освіту, 11% батьків настроєні на те, щоб діти одержали дві вищих освіти [73].

В 2000 - 2002 р. повну середню школу в Росії закінчували в середньому 1 млн. 300 тис. юнаків і дівчат. І щороку російські вузи приймали приблизно 1 млн. 150 тис. - 1 млн. 220 тис. чол. Ростуть прийоми й на очні відділення вищих навчальних закладів, і на заочні. Із закінчивши школу відразу ж у вуз надходить 75% випускників. Це більше, ніж у США (там в 2000 р. ця цифра склала 65%, і, на думку американців, це означало перехід до загальної вищої освіти), у Японії (60%), Великобританії (55%). У Франції в університет може надійти будь-який випускник ліцею, що здав бакалаврський іспит, але до кінця першого року навчання відраховується до 40%, що надійшли [73].

Висока частина випускників шкіл, що надходять у вищі навчальні заклади України - на безкоштовне й платне навчання (за різним даними від 65 до 70%) [73].

Така націленість молоді на вищу освіту ставить серйозні економічні питання.

Країни Організації економічного співробітництва і розвитку витрачають на утворення в середньому 5-7% ВВП. У Росії ця цифра в останні роки коливалася від 3 до 3,8% ВВП [73]. На Україні бюджетні витрати на освіту становили 4-4,5% ВВП. Однак для підтримки рівня конкурентноздатності системи освіти при переході до "нової економіки" цього мало.

У Росії в 2000 р. була розроблена програма, що одержала умовну назву "Стратегія для Росії - освіта", де було поставлене досить амбіційне завдання - довести рівень державного фінансування освіти найближчим часом до 4,5% ВВП і створити умови для додаткового прибутку позабюджетних коштів в освіті, які дали б ще 2-2,5% ВВП. Таким чином, сукупні витрати на освіту суспільства й родин повинні були досягти 6,5-7% ВВП [73].

На Україні розгортаються дуже близькі процеси. Держава також намагається підтримати прагнення молоді одержати якісну освіту і як пріоритетне завдання висуває розвиток пільгового освітнього кредитування студентів. Відзначимо, що освітнє кредитування одержало великий розвиток у таких країнах як США, Канада, Австралія й з кінця 90-х років у Великобританії. Становлення цієї системи вимагає державних гарантій повернення освітніх кредитів. Це пов'язане з тим, що навіть у такій багатій країні світу як США повернення виданих освітніх кредитів не перевищує 50%[73].

У Росії пішли іншим шляхом. Була розроблена система державних іменних фінансових зобов'язань (ДІФЗ), експериментальне відпрацьовування якої здійснюється з 2002 р. у трьох суб'єктах Федерації - Республіці Марий Эл, Чуваській Республіці й Республіці Саха (Якутія). Ці республіки мають відносно замкнуті освітні системи, коли більшість випускників шкіл надходить у вузи свого регіону, тобто освітня міграція мала. Цього ж року до трьох зазначених регіонів планувалося додати ще один - більше відкритий.

З чого складається система ДІФЗ? Після закінчення школи випускники здають Єдиний державний іспит (2 обов'язкових предмета й 3 на вибір) і відповідно до наведеної суми балів (а оцінки по кожному предмету виставляються по 100 бальній шкалі) одержують певну категорію ДІФЗ [73].

Наведена сума балів Категорія ДІФЗ

понад 80 до 100 балів включно 1

понад 68 до 80 балів включно 2

понад 52 до 68 балів включно 3

понад 43 до 52 балів включно 4

понад 35 до 43 балів включно 5

до 35 балів Без категорії

Ті, хто "заробив" 1 категорію ДІФЗ, одержали від держави на навчання у вищому навчальному закладі в 2002 р. 22,5 тис. руб. Ця сума буде виплачуватися щорічно протягом усього строку навчання. Однак треба пам'ятати, що якщо витрати на державну освіту будуть рости, то виросте й фінансове забезпечення ДІФЗ. Таким чином, 22,5 тис. руб. - це так сказати обов'язковий мінімум по 1 категорії ДІФЗ. Ці гроші не видаються на руки випускникові - він одержує свідоцтво про здачу Єдиного іспиту із зазначеною в ньому категорією ДІФЗ. При зарахуванні до вузу держава починає фінансувати навчання даного студента відповідно до першої категорії ДІФЗ.

Друга категорія ДІФЗ склала в 2002 р. 15,5 тис. руб., третя - 9,9 тис. Руб. [73].

П'ята - сама маленька - 4,2 тис. руб. Ті, хто здав іспит дуже погано й одержав наведений бал нижче 35, одержали право або вчитися у вузі на повністю платній основі, або через рік перескласти Єдиний державний іспит й одержати відповідне ДІФЗ.

Правда, треба обмовитися, що оскільки умови діяльності російських вузів дуже різні в силу, наприклад, клімату або розходжень у технічному оснащенні освітнього процесу, то через ДІФЗ в 2002 р. розподілялися не всі гроші. Так, з 22,5 тис. руб. 14, 5 тис. руб. фіксувалися як наповнення 1 категорії ДІФЗ, а 8,0 тис. руб. або більше вуз одержував додатково залежно від конкретних умов.

Вуз при переході на систему ДІФЗ сам установлює ціну навчання, але є одна обов'язкова умова, що жорстко контролюється державою: не менш 50% студентів у вузі повинні вчитися тільки за ДІФЗ, нічого не доплачуючи, інші 50% можуть доплачувати. Це вже в перший рік експерименту привело до того, що вузи стали серйозно конкурувати за сильних студентів з високими категоріями ДІФЗ, тому що в цьому випадку вони оптимізували своє фінансове становище.

Як показав перший рік експерименту по ДІФЗ для родин витрати на оплату (тепер доплату) навчання у вузах скоротилися в середньому на 10-12% [73].

Крім механізму ДІФЗ, російський уряд планує ввести також і державні зворотні субсидії. Це виплата бюджетних субсидій громадянам, які мають не дуже високі категорії ДІФЗ, але підписують контракт, що поїдуть, наприклад, працювати в сільську місцевість. У цьому випадку вони одержують субсидію для доплати до ДІФЗ, і фактично можуть учитися безкоштовно. Однак якщо вони порушать умови підписаного контракту, то вони повинні будуть повернути отримані кошти.

На Україні уряд також планує ввести систему Єдиного екзамену після закінченні школи.

Разом з тим представляється, що до введення національного тестування (Єдиного іспиту) Україна підійде більше підготовленою змістовно, оскільки вона вже зараз перейшла на 12 -бальну систему шкільних оцінок. Це приводить до більше точного оцінювання освітніх результатів, досягнутих школярем, і сприяє підвищенню якості шкільного навчання. Даний момент дуже важливий при переході до незалежної системи оцінки якості шкільного навчання, яким є Єдиний іспит (загальнонаціональний тест). У Росії поки перехід на 10-бальну систему шкільної оцінки гальмує: шкільна "п'ятірка" зведена педагогічним співтовариством ледве не в ранг національної традиції.

В інших елементах заявлені програми дій українського й російського урядів схожі - це й визнання необхідності переходу на 12-річне шкільне навчання, і введення профільної школи, і визначення державного замовлення на підготовку фахівців.

Доречно згадати парадоксальний факт, стосовно усної домовленості колишніх прем'єр-міністра України В. Ющенка і прем'єр-міністра Росії М.Касьянова про створення українського класу, а в подальшому української школи в Москві. Лише за два тижня до 1 вересня 2000 р. вдалося зрушити справу. Батькам дітей чомусь не дозволили зібратися в школі, і вони зійшлися в Українському культурному центрі, де заступник голови Комосвіти Уряду Москви Ю. Горячев зачитав відповідний наказ. У Москві є Український освітній центр. Для потреб освіти уряд столиці виділив вісім учительських посад, та вже тривалий час українська громада не в змозі добрати учнів хоча б на один повноцінний клас. Тож проблема, не цураймося, признаватися, існує чимало наших земляків забули, якого вони роду-племені…

В автономних республіках з відродженням національних почуттів й українці дедалі "признаються", їх культурних потреб. Так, у Комі діє поять українських класів, в Уфі – 3, стільки ж і у Санкт-Петербурзі, Саратові. Здобуває українська мова авторитет, скажімо, у вищих сферах відкрито українське відділення у Дипломатичній академії, Лінгвістичному університеті, Російсько-українському інституті, в МДУ ім. М. Ломоносова, у вузах Тюмені, Уфи. Це теж добрий знак наших взаємоповажних міждержавних взаємин [73].

Аналіз стану речей у справі національної освіти української меншини в РФ свідчить, що тут одна з головних — проблема вчителя. Щоб відкрити національну школу (клас), необхідно сформувати учнівський контингент, підготувати потрібну кількість вчителів, забезпечити учнів підручниками та посібниками. Оскільки вчительські кадри для української школи в Росії не готуються, а підручники не випускаються, необхідна чітка домовленість про допомогу та взаємодію з українськими партнерами. Без висококваліфікованих учителів школи можуть швидко дискредитувати себе і занепасти. Розвиток українського шкільництва в Росії стримує і певне небажання батьків віддавати дітей в українські класи [113 C 151].

Питання розвитку національної освіти повинно розглядається в загальному контексті створення необхідного національно-культурного середовища. Скажімо, одночасно з українськими шкільними закладами чи осередками повинні створюватися й українські бібліотеки, книгарні, україномовні засоби масової інформації, не кажучи вже про дитячі садки з етнокультурним ухилом.

Розглядаючи українсько-російське співробітництво в галузі освіти, не можна оминути своєю увагою таке болюче питання, як національна освіта українських і російських меншин, яке загострювалося протягом становлення суверенних України і РФ, і на сьогодні ще залишається невирішеним. В науковій літературі, ЗМІ подаються різні факти, оцінки відносно цієї проблеми.

Так українські вчені, науковці (А. Попок, Ю. Лагутов, А. Руденко-Десняк, В. Ідзьо та ін.). На основі проведених ними досліджень стверджують, що освітні потреби росіян в Україні забезпечують 2940 російськомовних шкіл (це видно з поданої порівняльної таблиці 1).

Як видно з таблиці 1, за даними 1996 р. школи з російською мовою навчання становили 42,7 % усіх шкіл України, не враховуючи двомовних, у вузах з російською мовою навчання 55,6 % молоді.

Зі сторони Росії, як стверджують науковці, навіть при появі закону РФ "Про освіту", де декларувалося, що право громадян на отримання освіти рідною мовою забезпечується створенням необхідної кількості відповідних освітніх закладів, класів та груп, а також умов для їх функціонування (п. 2 ст.6), не позначилось суттєво на забезпеченні культурно-освітніх та інформаційних потреб українського населення. Українці становлять найчисельнішу етнічну групу в РФ після росіян і татар і роблять помітний внесок у соціально-економічний та культурний розвиток країни проживання, але не мають сьогодні державної системи українського шкільництва. Поодинокі приклади відкриття українських класів та певна підтримка недільних шкіл (Краснодарський край, Тюменська та Волгоградська області, Республіка Башкортостан, Республіка Комі), сприяння діяльності культурних центрів (Москва, Сочі, Омськ) є радше винятками з правил і не розв'язують проблеми в цілому. Основна робота спрямована на підтримку і розвиток української культури і освіти, здійснюється товариствами самотужки не завжди сприймаються з розумінням місцевими органами влади [69. С. 9 – 11].

Таблиця 1. Розподіл денних середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів за мовами навчання [Див. 69. С. 9]

Подібної думки підтримуються інші не менш визначні особистості. Так А.Руденко-Десняк (відомий журналіст та громадський діяч, голова Об'єднання українців Росії) стверджує, що існують окремі спроби створити українські кафедри при вузах, класи з українським компонентом навчання недільні школи. Системи навчання українським дисциплінам в рамках державної системи не існує [11.С. 91].

В.Ідзьо (кандидат історичних наук, професор, ректор Українського університету, голова Історичного клубу, член Ради об'єднання українців у Росії) зазначав: "Українська організація в Москві не мають ні приміщення, ні бібліотек, ні газет, ні Українського інституту, який був створений для задоволення науково-освітніх потреб українців Росії в 1997 р. після підписання Договору між РФ і Україною. Наголошуючи на проблемі вищої федеральної освіти для української діаспори Росії, зауважимо, що Український інститут був жорстоко знищений після року активного науково-культурного життя і не відновлений російською владою в так званий "Рік України в РФ".

Що стосується сьогоднішнього Українського інституту в Москві, то він є суто московською науково-дослідною організацією, який за власною волею створює представництво в РФ, не маючи для цього фінансів і федерального статусу" [25. С. 181].

Відносно національної освіти російських меншин в Україні також висуваються аргументовані позиції – претензії. За словами доктора філологічних наук, професора Н. Г. Озеровой: "Не менш важливою серед актуальних проблем російської освіти в Україні є відплив висококваліфікованих кадрів. Так, наприклад, за навчальні в 1994-1995 рр. Україну покинуло 8 видатних професорів – русистів. І головною причиною їх виїзду були не меркантильні міркування, а не благоприємна соціально-політична атмосфера в українському суспільстві, психологічний дискомфорт, який вони відчували на собі.

Росіяни України повинні біти впевнені в тому, що Україна забезпечить їх дітям всі загальнолюдські права, в тому числі отримання не лише середньої а і вищої освіти рідною мовою. Давно говориться про створення російських університетів, про те, що необхідно створювати російські групи в існуючих вузах України, з відповідним конкурсом абітурієнтів і спеціальним циклом предметів, які виноситимуться на вступні іспити" [76. C. 14-15].

Також можна зіткнутися з такими фактами, що в останні роки кількість годин, відведених в школах Криму на вивчення російської мови і літератури зменшилось на 35 відсотків у випускному 11 класі співвідношення годин на вивчення українсько-російської філології дорівнює 1:3. Російськомовні школи Криму ще є, але назвати їх російськими не можна, російська історія в них не викладається, а українська викладається з антиросійських позицій. [12. С. 149]

Подаються такі пропозиції, що в Україні повинна бути також кількість російських дитячих закладів, шкіл, груп, вузів, яка б задовольняла права її громадян, які бажали отримати освіту російською мовою. Потрібно надати статус російського двом-трьом державним університетам, тощо [12. C. 56 - 57].

Отже, ми зіткнулися із різнохарактерними фактами і оцінками відносно національної освіти українських і російських меншин, які вказують на цілу низку не вирішених проблем в цій галузі. Щоб якось вирішити ці проблеми Україна і Росія повинні чітко усвідомлювати потреби в їх вирішенні. Адже, створення атмосфери взаєморозуміння, згоди між представниками різних націй, які проживають на території як Росії так і України, - висока задача, яка стоїть не лише перед російськими і українськими школами, але й перед всім суспільством обох країн.

Що стосується співробітництва на рівні вищої освіти, то на сьогоднішній день у Московському університеті працюють 19 факультетів, де вчаться понад 26 тисяч студентів. Професорсько-викладацький склад - 4 тис. професорів і викладачів, 5 тис. наукових співробітників. Ректором МДУ на альтернативній основі в 1992 році був обраний виходець із України, що був робітником шахти м. Горлівка Донецької області Віктор Антонович Садовничий, що з 1994 року є й Президентом Союзу ректорів Росії. У стінах університету безкоштовно навчаються понад 400 студентів з України, яким університет платить стипендію й надає гуртожиток. Для найкращих студентів засновані понад 125 іменних стипендій: М.Ломоносова, Н.Вавілова, В.Вернадского, Л.Толстого й ін. [73].

Московський університет підтримує тісні зв'язки із провідними навчальними закладами світу, у тому числі й з українськими - Національним київським університетом ім. Тараса Шевченко, Львівським університетом ім. Івана Франка. Відомо, що професор мехмату МДУ В.Гдиденко був обраний дійсним членом Національної академії наук України, а завідувач кафедрою прикладної механіки МДУ А.Шилинский якийсь час очолював український інститут математики. Варто згадати й тісні зв'язки із КБ "Південне" і ПО "Южмаш".

Українські й російська наукові школи тісно зв'язані дослідницькими пошуками, загальними науковими розробками. По загальних програмах російські й українські вчені працюють в області вивчення космосу, підтримують тісні зв'язки з інститутами Національної академії наук України -математики, кібернетики імені академіка В.Глушкова, енергозбереження, мовознавства. Здійснюється тісне співробітництво з Київським інститутом електрозварювання ім. Е.Патона, Кримською астрономічною обсерваторією й т.д. При Кримському університеті відкрита філія МДУ в м. Севастополі.

Правовою основою, що регулює навчання українських громадян у вузах Російської Федерації, є Угода між Урядом України й Урядом РФ про співробітництво в галузі культури, науки й освіти, як вище згадано, підписане 26 липня 1995 року в Москві, а також Угода про взаємне визнання й еквівалентність документів про освіту й вчені звання від 26 травня 2000 року й протокол до нього від 28 січня 2003 року [84].

Порядок прийому до вищих навчальних закладів Російської Федерації регулюється Правилами, затвердженими наказом Державного комітету вищої освіти (нині Міністерство освіти) РФ від 19 жовтня 1994 р. №1026. Зокрема, пунктом 3 згаданих Правил передбачено, що громадяни республік колишнього СРСР навчаються в державних навчальних установах Росії на тих же підставах, що й російські громадяни.

Указом Президента РФ В.В.Путіна в 2002 році була збільшена квота прийому студентів на безкоштовне навчання в російських вузах до 25 чоловік на рік. Нагадаємо, що до цього часу по квоті, установленої попереднім Президентом РФ - Б.М.Єльциним, щорічно приймалися на безкоштовне навчання тільки в Московський державний університет міжнародних відносин при МЗС РФ чотири студенти з України [73].

Навчальні заклади РФ у межах виділених бюджетних асигнувань вирішують питання щодо кількості студентів й учнів, які зараховуються на навчання безкоштовно, а також з урахуванням своїх можливостей (наявність викладачів, аудиторій й ін.) самостійно здійснюють прийом певної кількості студентів на платне навчання. Така форма пропонується тим, хто показав досить високий рівень підготовки, але не пройшов по конкурсі на вступних іспитах. Розмір оплати за навчальний рік установлюється кожним навчальним закладом самостійно. Він залежить від престижності майбутньої спеціальності й місцезнаходження навчального закладу. У середньому щорічно в Росії вчиться близько 10 тисяч українських громадян (з яких на платній основі - дві тисячі), з них в 400 вузах - 7 тис. студентів й в 300 середніх спеціальних навчальних закладах - майже тисяча.

Престижність навчання, порівняно високий рівень підготовки викладацького складу, подальші перспективи сприяли тому, що в 90 навчальних закладах м. Москви одержали освіту майже 3000 українських громадян (на платній основі - 300 осіб). На різних факультетах Московського державного університету - 400, Індустріального університету - 130, Технічного університету - 140, Академії управління - 100, Геологорозвідувальної академії - 90, Університету Дружби народів - 100 українських громадян [73].

В 70 просвітніх установах м. Санкт-Петербурга вчилися 1000 чіл., з них - 900 у вищих навчальних закладах. Найбільша кількість студентів - у Санкт-Петербургском державному університеті, у Морській і Лісотехнічній академіях. У вузах Ростовської області, що історично близька нашій державі, в 16 вищих й 28 середніх спеціальних навчальних установах навчалося понад 1000 громадян України. Значна кількість учнів і студентів одержують освіту в навчальних установах Красноярського краю, Курської, Білгородської, Воронезької областей. Численне українське населення в Російській Федерації вчить своїх дітей й у віддалених куточках Росії. Так, в Омській області вчиться понад 100 студентів й учнів, Томської, Новосибірської - по 30, Камчатської, Амурської - по 20, Алтайському, Красноярськом, Приморському й Хабаровськом краях - від 10 до 20 учнів і студентів [73].

Серед учнів - ті, хто виїхав у РФ тільки на навчання, а також і ті, що залишилися в Росії на постійне проживання. На жаль, далеко не всі випускники російських вузів, громадяни України, повертаються на батьківщину. У випадку якщо їх залишають у РФ, вони змушені приймати російське громадянство, часто стикаються з іншими складними проблемами проживання в іншомовному середовищі, у тому числі й з іншим менталітетом.

Сприяти поліпшенню контактів вищих і середніх навчальних закладів України й Росії покликані підписані під час останнього візиту в Україну російського Президента В.В.Путіна документи щодо відповідності посвідчень про вищу й середню фахову освіту двох країн, а також про вчені ступені й звання [73].

Отже, завдяки створеній договірно-правовій базі між державами сторони можуть розвивати співробітництво в галузі освіти шляхом установлення й розвитку прямих зв'язків між освітніми установами й організаціями на основі безпосередніх домовленостей, здійснювати обмін учнями й студентами тощо. На підставі цих документів кожна зі сторін, відповідно до своїх законодавств, гарантує громадянам іншої держави, які постійно проживають на її території, рівне зі своїми громадянами право на освіту, а також визнає еквівалентність документів державного зразка про середню освіту (повну), загальну і середню професійну освіту, що надає право на вступ у вищі й середні навчальні заклади обох країн.

Головним пріоритетом обох країн має бути формування високоефективної системи освіти, що надавала б відповідний сучасним вимогам рівень знань.

Близькість підходів у структурі освіти радує, оскільки взаємообмін української й російської систем навчання, їхня взаємодія може стати діючим інструментом просування обох країн до "нової економіки" й "суспільству, заснованому на знаннях".

"Наука не знає кордонів" - це не просто красиве гасло, а відбиття реального життя, ще в давні часи мислителі обмінювались листами, поширювали манускрипти, учені мандрували від двору одного освіченого, прихильного до науки правителя до іншого, університети були відкритими для громадян усіх країн, дослідники стажувалися в кращих наукових центрах будь-якої країни, національні академії завжди мали іноземних членів, а університети - професорів-візитерів. Міжнародні конференції, симпозіуми, наукові школи-невід'ємний елемент наукового процесу. Коли наукові міжнародні зв'язки несподівано уриваються, це боляче відбивається на стані науки в кожній з країн.

Досягнення української наукової школи відомі в багатьох країнах світу. Продовжують розвиватися міжнародні наукові й науково-технічні зв'язки вчених України. В роки незалежності обох держав розширилося коло дослідницьких установ, що приймають участь у міжнародних наукових програмах і науковому обміні, росте число спільних наукових проектів і публікацій, проведенні міжнародних наукових форумів.

Значно розширилося наукове й науково-технічне співробітництво українських учених з відповідними організаціями Росії. Особливий розвиток придбали зв'язки з Російською академією наук. Співробітництво українських і російських учених регулюють Договір про співробітництво між Російською академією наук й Академією наук України (липень 1992 р.)[19] і Договір про наукове співробітництво між Сибірським відділенням Російської академії наук і Національною академією наук України (липень 1998 р.) [18].

Здійснюється науковий обмін між установами, закріплений Протоколом про порядок здійснення обміну вченими від 2 грудня 1998 року відповідно до Договору про співробітництво.

У минулому, 2002 року, українські вчені одержали вагомі результати в таких важливих напрямках, як дослідження космічного простору, нанофізика й наноэлектроника, актуальні проблеми економіки й історії й інших.

Співробітництво двох країн розвивається за найбільш актуальними сучасними проблемами: у дослідженні біологічних речовин, космосу, в авіаційному будівництві, ядерного процесу й т.д. Головними напрямками співробітництва є ракетно-космічна й авіабудівельна сфери, де держави виступають не конкурентами, а партнерами. Двосторонні зв'язки наближаються тут до 40%, а в деяких вузьких областях - до 60%. Національне космічне агентство України (НКАУ) бере участь у науковому проекті по космічному матеріалознавству "Автоматична універсальна орбітальна станція (АУОС) - Фотон" у рамках Федеральної космічної програми РФ, - буде досліджувати сонячно-земні зв'язки "Коронас-Ф" [64. С.45].

За допомогою сонячного телескопа ДИФОС, сконструйованого разом з російськими вченими й виведеного на навколоземну орбіту, нашими астрономами встановлена залежність потужності коливань яскравості Сонця від його висоти в атмосфері.

Українські дослідники розробляють бортову дослідницьку й контрольно-перевірочну апаратури космічних апаратів "Січ", беруть участь у міжнародному проекті "Інтербол", а також співробітничають в області глобальних навігаційних супутникових систем (ГНСС) з використанням російської системи "ТЛОНАСС".

Космічні агентства й академії наук сформували україно-російську програму наукових досліджень і технологічних експериментів на російському сегменті міжнародної космічної станції (МКС).

В області наук про Землю отримані оцінки мезомасштабної мінливості плинів й інших характеристик поверхневого й приповерхнього шарів Чорного моря. Цей важливий результат досягнуть у міжнародному експерименті за участю вчених Туреччини, Росії й США з використанням новітніх технологій спостереження за станом морського середовища й приводної атмосфери.

Щодо співробітництва з регіонами Росії, то був наприкінці 2002 року затверджений План загальних заходів щодо реалізації Угоди про науково-технічне співробітництво між НАН України, Урядом Москви й Урядом Московської області [24]. За планом передбачалося впровадження на московських підприємствах розробок українських учених. Зокрема, планувався запуск технологічної лінії по виробництву теплосберігаючого скла для промислового й цивільного будівництва.

Разом з російськими вченими реалізовувалися перспективні науково-технічні проекти, у т.ч. по створенню інтелектуальних комп'ютерів, нових методів й апаратури медичної діагностики, унікальних інструментів і технологій прецизійної обробки на основі нових матеріалів.

Українські наукові співробітники берали участь у роботі Об'єднаного інституту ядерних досліджень у м. Дубні (Московська область). Це давало можливість для встановлення надійних зв'язків з іншими великими міжнародними центрами. Це стосується, зокрема, ЦЕРНа -Загальноєвропейського центра ядерних досліджень.

Учені обох країн беруть участь у загальних розробках на міжнародному рівні з науковими центрами впливових міжнародних організацій - ЮНЕСКО, Європейської комісії, Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, ученими ряду країн. Зокрема, на базі Академії під егідою ОЧЕС створений Міжнародний центр дослідження води, покликаний вирішувати проблеми, пов'язані із забезпеченням країн регіону питною водою.

У вересні 1993 р. академії наук суверенних держав, утворених на території коли їм нього Радянського Союзу, створили Міжнародну асоціацію академій наук (МААН). На правах спостерігачів до неї ввійшли академії наук країн Балтії, Словакії, Чеської республіки. До складу Асоціації входять також асоційовані члени-організації, підприємства, мерії міст, фонди. Основною метою цієї неурядової міжнародної самоврядної організації є відновлення втрачених наукових зв'язків, вирішення найсуттєвіших наукових проблем розвитку цивілізації, кооперування фундаментальних досліджень, об'єднання зусиль у проведенні найперспективніших розробок, спільне використання унікального й дорогого обладнання, збереження інтелектуального й науково-технічного потенціалу своїх країн, законодавче закріплення науки як найважливішого державного пріоритету.

Згідно з Положенням про МААН вищим органом Асоціації є Рада асоціації, до якої входять президенти академій наук-членів МААН або делеговані ними представники. Основна робота Асоціації проводиться в постійних і тимчасових комісіях та комітетах за такими науковими напрямами: комітети з технічних, природничих і гуманітарних наук. з проблем розвитку екології, космічних досліджень, енергетики, з проблем правового і економічного забезпечення діяльності академій наук.

З перших кроків своєї діяльності Асоціація приділяє багато уваги гласності заходів, що проводяться, залученню владних структур до конструктивного діалогу, спрямованого на стабілізацію і розвиток сфери науки, формуванню сприятливого і шанобливого ставлення до фундаментальної науки і національних академій наук, інформуванню влади і громадян про колективну думку вчених щодо актуальних державних і наукових проблем, ознайомленню з проектами міждержавних наукових і науково-технічних програм, розроблених під егідою Асоціації. Меморандуми, звернення до урядів, оприлюднення звітів про роботу Асоціації і її комісій - поширені форми діяльності цієї організації.

Унаслідок наполегливої копіткої роботи, зацікавленої участі всіх академій - членів МААН у підготовці і проведенні спільних заходів Асоціація досягла позитивних результатів у поновленні співробітництва між ученими країн Співдружності. В останні роки сформовані і регулярно працюють нові комісії і ради Асоціації -рада з нових матеріалів, рада з фундаментальних географічних досліджень, комісії в галузі астрономії, порошкової металургії, охорони довкілля.

Практичного втілення набуває, наприклад, розробка єдиної програми радіобіологічних досліджень академій-членів МААН, міждержавної наукової програми "Проблеми охорони природного середовища і сталого соціально-економічного розвитку", до якої увійде наукова програма "Гірнича геоекологія і сталий розвиток", програма наукових досліджень з проблеми "Раціональне використання і охорона природних комплексів басейнів річок Дніпра, Прип'яті і Дністра" [64. С. 42].

Так протягом останніх років інтенсивно розвивалися наукові зв'язки по лінії МААН та двостороннього співробітництва між Національною академією НУ та РАН. Вчені Секції [47. С. 118] взяли участь у державних та між академічних заходах, здійснюваних в рамках Року України в Російській Федерації (2002р.) та Року Росії в Україні (2003 р.).

Наукові установи секції взяли участь в науковому забезпеченні проведення в Україні Міжнародних економічних форумів.

Особливий інтерес становила реалізація спільних наукових проектів.

Разом з урядовими структурами України та Росії Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України створено Міжнародний центр космічного права, єдину на просторах СНД профільну наукову установу, яка працює у цій новій для правової науки галузі і забезпечує юридичне супроводження участі України у реалізації міжнародних космічних проектів.

Інститутам політичних і етнонаціональних досліджень НАН України під керівництвом академіка НАН України І. Ф. Кураса втілювався в життя багатосторонній науковий проект видання журналу „Діалог", присвяченого історичним та культурними зв’язкам України з країнами Європи. В його рамках опубліковано випуски присвячені українсько-російським взаємозв'язкам.

Розвиненим є міжнародне наукове співробітництво в таких традиційних для академічної науки напрямках, як слов'янознавство, мовознавство, літературознавство, етнографія.

Спільно з Інститутом російської мови та Інститутом мовознавства РАН українські мовознавці працюють над зіставленими дослідженнями російської та української мов.

Інститутом археології НАН України, його Кримським філіалом, Одеським археологічним музеєм НАН України впродовж звітного періоду було організовано кілька спеціальних з науковцями Німеччини, Польщі, Росії, Швеції, Румунії археологічних експедицій.

Велике значення для розвитку наукових зв’язків, утвердження міжнародного авторитету української соціогуманітарної науки мала організація в Україні представницьких міжнародних наукових форумів, насамперед таких, як ІV та V міжнародні конгреси українознавства (1999р. Одеса, 2002р. Чернівці) [47. С. 113].

Рада МААН щороку проводить засідання і конференції. Регулярно відбуваються засідання її комісій і наукових рад, започатковано таку форму співпраці, як проведення нарад керівників відділень одного профілю всіх академій для прийняття узгоджених пропозицій з розширення співробітництва у певній галузі. У 2001 р., наприклад, спільні плани узгодили хіміки.

У 2002 р. під егідою МААН у Москві відбулось спільне засідання президій Російської академії наук і Національної академії наук України. На засіданні відзначалось, що академії наук України і Росії, їх президенти -академіки Ю. С. Осипов і Б. Є. Патон - доклали всіх зусиль, щоб зв'язки між ученими не переривалися. Були розглянуті основні досягнення у рамках Договору про співробітництво та протоколу про між академічні обміни на без валютній основі. На засіданні відзначалось, що академії реалізують спільні програми фундаментальних досліджень у галузі астрономії, екології, медицини, а також велику програму космічних досліджень з використанням автоматичних апаратів, у рамках якої в останні роки проведено кілька запусків космічних апаратів, 13 проектів охоплює спільна програма в галузі нанофізики і наноелектроніки. Більша частина спільного засідання була присвячена доповідям про результати цих-досліджень.

Вченими зазначалося те, що через нестачу коштів, основна робота виконується не на рівні великих академічних проектів, а на основі взаємодії між окремими інститутами. Серед тих, хто зробив найбільший внесок у російсько-українські відносини, українські інститути електрозварювання, кібернетики, проблем транспорту, а також інститути біологічного профілю, Кримська астрофізична обсерваторія. Російські - інститути астрономії, ядерних досліджень, машинознавства, проблем транспорту, проблем управління. Постійні контакти встановились між філософами, економістами, психологами, істориками, які часто зустрічаються на конференціях, симпозіумах і семінарах.

Вдалою формою співробітництва виявилося також спільне використання унікальних наукових об'єктів. Серед таких Ю. С. Осипов назвав передавальну систему у Нижньому Новгороді і радіотелескоп у Харкові, доступ до яких відкрито для вчених обох країн, що спеціалізуються у радіоастрономії і радіофізиці.

У 2003 р., який було проголошено Роком Росії в Україні, планувалося візит-відповідь Російської академії наук до Києва.

Рада МААН організувала низку великих міжнародних форумів, таких як міжнародна конференція "Трансформація" наукових систем у державах з перехідною економікою і роль науки в суспільстві, що змінюється; щорічно, починаючи з 1996 р., проводить у Києві міжнародний семінар з питань охорони інтелектуальної власності.

Діяльність Асоціації певною мірою сприяла збереженню системи організації академічної науки, яка історично склалася в пострадянських державах і виправдовує себе.

У полі зору МААН постійно знаходяться питання інтеграції науки і освіти, залучення молоді в науку, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Аналітичні записки з цього питання регулярно надсилаються урядам держав, академії яких є членами МААН. Один зі шляхів інтеграції науки і освіти — прийом до складу МААН зі статусом асоційованого члена провідних університетів світу. У 2002 р. асоційованими членами МААН стали Московський державний університет, Об'єднаний інститут ядерних досліджень (м. Дубна), Московський фізико-технічний інститут, Білоруський фонд фундаментальних досліджень.

Рада МААН заснувала золоту медаль "За содействие развитию науки" і премію МААН за видатні наукові досягнення

В Києві у вересні 2001 за рішенням Ради Міжнародної асоціації академії наук було проведено симпозіум "Роль міжнародних організацій по розвитку загальноєвропейського научно-технічного простору", в роботі цього форуму, який підтримала ЮНЕСКО і Європейська комісія, прийняли участь вчені та спеціалісти із 16 країн, представники 10 міжнародних організацій [23].

Розвивається співробітництво з Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу. Завдяки цьому НАН України стала по суті повноправним членом цього провідного міжнародного наукового центра. Важливим є й те, що системні дослідження наших учених спільних проектах ПАЗА стосуються актуальних проблем, що мають глобальний характер й, разом з тим, важливе значення для України. Серед них - "Енергетика", "Нові технології", "Лісове господарство", "Землекористування". Особливо корисним представляється подальше розширення участі Академії наук України в проектах ПАЗА. Насамперед це стосується проекту "Ризик, моделювання й суспільство", у якому вивчаються, зокрема, питання формування й прогнозування паводкових ситуацій у верхньому басейні річки Тиса.

Значні зусилля були задіяні для істотного поглиблення співробітництва національних академій наук України, Росії й Білорусії, зокрема щодо рішення проблем українського й білоруського Полісся, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і ряду інших.

На початку 2001 року Кабінетом Міністрів України була утворена Міжвідомча рада по координації фундаментальних досліджень. До переліку пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки на період до 2006 року, наведеного в документі, уперше включені фундаментальні дослідження із природних, суспільних і гуманітарних наук. До речі, у Росії фундаментальна наука є одним із шести найвищих державних пріоритетів.

До того ж, цікавий досвід підтримки вітчизняної науки можна було запозичити й у російських підходах до рішення складних проблем фінансування. У жовтні 2001 р. прем'єр-міністр РФ Михайло Касьянов підписав постанову "Про надання в 2001 році за рахунок засобів федерального бюджету кредитів на виконання високоефективних науково-технічних розробок, що мають комерційну значимість". Відповідно до постанови, зазначені кредити надаються російським організаціям, для яких наукова й (або) науково-технічна діяльність є основною, незалежно від їхньої організаційно-правової форми (за винятком державних і муніципальних унітарних підприємств, а також бюджетних організацій). Бюджетні кредити надаються на конкурсній основі, здійснюваної міністерством промисловості, науки й технологій [23].

Отже, з усього вище сказаного ми спостерігаємо тісні зв'язки українських і російських вчених-науковців, які зацікавлені в двосторонньому співробітництві мають спільні інтереси, ідеї та цілі, направлені на розвиток науки кожної з країн.

Похожие работы

Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців

Скачать

107867

0

0

... . Зазнав змін національний склад міграційних потоків. Особливо це проявилося після прийняття Закону “Про громадянство” у період 1991 та 1992 рр. Ще одна із особливостей міграційних процесів 90-х років – тимчасова міграція робочої сили. Реальний виїзд з України значно більший ніж зафіксовано статистикою (до 5 млн. осіб). Останнім часом заробітки в Росії стали поширеним явищем. Там знаходять роботу ...

Історія України. Соціально-політичні аспекти

Скачать

195443

0

0

... українського народу. Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно-політичні трансформації. Формування політичних партій. “Партія влади” та опозиція, їх вплив на громадсько-політичне життя в Україні. Соціальна політика в контексті нових реалій. Культура, освіта та наука в умовах функціонування суверенної держави. Українська церква та проблеми духовного відродження нації. Партійне життя. ...

Зовнішньоекономічні зв’язки Японії та розвиток економічних відносин з Україною

Скачать

57191

12

3

... і заборони експорту товарів і посилення імпорту. Підвищення курсу викликає імпортний бум. Іноземні товари зараз займають значно велику частку національного ринку, чим раніше — 16%. Розділ 3. Розвиток економічних відносин України і Японії Кінець 80-х років був ознаменований для японської економіки небаченим підйомом цін на внутрішньому фондовому ринку, ринку нерухомості й інших ринків капітал ...

Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України

Скачать

371609

2

34

... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...