Шляхи підвищення рентабельності при виробництві художніх фільмів

Міністерство культури і мистецтв України

Київський Державний Університет театру кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого

 

Факультет „Кіно і телебачення”

Кафедра „Кінознавство”

Дипломний проект

на тему

„Шляхи підвищення рентабельності при виробництві художніх фільмів”

Зміст

І. Вступ

Пошуки виходу з кризи.

ІІ. Розділ І

1.  Собівартість фільму

2.  Пошуки резервів на знімальній площадці.

3.  Інші резерви продуктивності праці зйомочних груп (аналіз)

ІІІ. Розділ ІІ

1.  Оцінки можливостей зйомочної групи в зниженні собівартості фільму.

1.1.  Фактори, які впливають на зниження собівартості фільму.

IV. Висновки

Вступ

Пошуки виходу з кризи.

Автомобілебудування це той локомотив, що в 30-ті роки минулого століття витягнув економіку США на передові позиції в світі.

Кінематограф Італії в післявоєнні роки 1945-1955 став тою силою, що дала могутній поштовх до бурхливого економічного розвитку країни (фільм „Бум”).

Розвал кінопрокату в Радянському Союзі призвів до тяжких економічних наслідків в кіновиробництві та кінопромисловості країни. Вітчизняне кіновиробництво практично зникло. Натомість населення країни споживає кіно продукцію зарубіжних країн (переважно США). А це несе в собі реальну небезпеку для країн як ідеологічну так і економічну.

Кіновиробництво борсається з останніх сил, пробуючи вижити, але в умовах, коли держава не підтримує його, ці спроби марні. (Продаж Ялтинської кіностудії, перетворення Одеської кіностудії в житловий мікро масив, та аналогічна історія з флагманом Українського кіновиробництва Національною кіностудією художніх фільмів ім.О.Довженка, перетворення відомої кіностудії „Укркінохроніка” в навчальні корпуси Київського Державного Університету театрального мистецтва, та розвал славетної кіностудії „Київської кіностудії науково-популярних фільмів”).

Кіностудії в цих жахливих умовах неймовірного тиску з боку вітчизняного бізнесу, що намагається захопити прекрасні території та майже нові побудови, намагаються знайти вихід. Спочатку відпрацьовувалась ідея мало бюджетного фільму (дешевий фільм, але високої якості, скоріше стане рентабельним, ніж дорогий (1990-2000рр.). Проте за відсутності прокату, та захоплення кіно ринку зарубіжним кіновиробником, ця ідея не дала позитивного результату. До цього слід додати ще й посередній та низький рівень ідейно-художньої якості цих фільмів.

На початку нового ХХІ століття під впливом польського кіно, що зробило прорив в Європейському кіно, завдяки постановкам ряду високо бюджетних фільмів („Вогнем і мечем” Є.Гофман) вітчизняний кінематограф зробив спробу піти таким же шляхом. Проте і ця спроба стала провальною, оскільки глядач не пішов на ці фільми (Ю.Г.Іллєнко „Молитва за гетьмана Мазепу” (бюджет 10млн. грн.), М.П.Мащенко „Богдан Хмельницький І серія (бюджет 7 млн. грн..)).

Вже на останньому етапі кінематограф України став на шлях продюсерського кіно та перетворення кіностудії на сервісні підприємства (кінофабрики).

Шляхи до поновлення рентабельності кожного фільму в сфері кінопрокату пролягають через зниження собівартості його виробництва та масового друку. Так до 1954 року було ліквідовано збитковість виробництва та прокату нових фільмів, тільки в зв‘язку з тим, що середня собівартість фільму знизилась до 3348 тис. крб (проти 6404 тис. крб. в 1952 році). Надалі фільмовиробництво стало не тільки рентабельним, а й високорентабельним виробництвом аж до розпаду СРСР та розвали кіногалузі.

Разом з тим, як буде показано далі в дипломній роботі, ми маємо об‘єктивну можливість зниження собівартості виробництва фільмів, що можна вважати резервом для подальшого підвищення середнього рівня рентабельності фільма. А не скільки не принижуючи значення категорії кіновідвідування фільму глядачем, що лежить в сфері кінопрокату та кіномережі, та впливає на рентабельність фільму ще в більшій мірі ніж собівартість виробництва, автор дипломної роботи розглядає можливості підвищення рентабельності фільмів в сфері кіновиробництва, сконцентрувавши свою увагу на шляхах зниження собівартості виробництва фільмів, виявлені резервів, та показу можливостей їх використання в ім'я зниження собівартості виробництва фільмів.

Перехід вітчизняного кіновиробництва на продюсерську систему організації у відповідності до реалій сьогодення та Закону України "Про загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки" неодмінно приверне увагу кіновиробництва до пошуку цих резервів та їх використання.

П. Розділ І

 

І. Собівартість фільмів. Особливості та відмінності.

Кінофільм – унікальний продукт споживача, вартість якого визначається в сфері людських розумових та емоційних потреб. Унікальність цього продукту зумовлює індивідуальність затрат суспільної праці на виробництво окремого фільму. Це віддзеркалюється в доволі значній диференціації в їх (фільмів) собівартості. Особливості виробництва фільмів відбиваються також на структурі собівартості, номенклатурі статей витрат і навіть на методах калькування, що пов’язано з організаційним уособленням колективів знімальних груп від технічної бази (цехів) кіностудії. Генеральний кошторис фільму включає до себе всі витрати, що мають місце на протязі всього циклу виробництва фільму, що здійснюється відповідно до режисерського сценарію та календарно-постановочного плану. Частина цих витрат може бути безпосередньо віднесена на виробництво картини, являючись прямими витратами, інша частина являє собою накладні витрати. Через те що, знімальна група, не являється виробничим цехом, а користується продукцією та послугами цехів технічної бази кіностудії, цехові накладні витрати, як елемент витрат в калькуляції фільму відсутні. По іншому, вартість продукції та послуг цехів технічної бази, враховуючи і цехові накладні витрати, входить в собівартість фільму в якості прямих витрат.

В результаті цього накладні витрати в калькуляції собівартості фільму обмежуються загальностудійними витратами (адміністративно-управлінчими, загальновиробничими, обов’язковими відрахуваннями, обов’язковими витратами, а також невиробничими витратами).

Враховуючи це, або в результаті чого структура собівартості фільмів по калькуляції досить суттєво відрізняється по елементах затрат від студійного кошторису. Останній же мало чим відрізняється від кошторису на виробництво чисто промислового підприємства. складаючись з тих же елементів витрат (основні матеріали, електроенергія, паливо, заробітна плата, амортизація приміщень та оснащення).

Кошторис на виробництво фільму хіба що додатково до цих елементів включає затрати на гонорари авторам фільму, вартості літературного сценарію та музикальної партитури.

Слід відзначити, що ні економічних ні юридичних передумов для продюсерського кіно не створено, а тому перспектива вітчизняного кіно виробника не зовсім визначена, як і раніше.

В кіно рентабельність продукції визначається в основному його художніми досягненнями та успіхом в прокаті. Такі високобюджетні „блокбастери”, як „Титанік”, „Матриця”, „Водяний світ”, „Щелепи” та інші незважаючи на багатомільйонні витрати на їх виробництво досягли дуже високої рентабельності. Одним з найважливіших чинників підвищення рентабельності виробництва фільмів являється зниження їх собівартості. В умовах низької бюджетної спроможності та засилля в кінопрокаті зарубіжного кіномотлоху, та зважаючи, що спроби вітчизняного кіно виробника поправить бюджет за рахунок високобюджетного кіно провалилися, вважаю своєчасним (актуальним) дослідити можливості підвищення рентабельності кіновиробництва за рахунок зниження собівартості. (питома вага цих витрат сягає 3-5% всіх витрат на виробництво)

Різниця між структурою собівартості фільмів та структурою собівартості виробництва кіностудії торкається головним чином таких елементів витрат, як заробітна платня та матеріали.

В номенклатурі статей калькуляції фільму відбиваються лише витрати на заробітну плату робітників знімальної групи та художньо-виконавчого персоналу. Питома вага цієї статті в собівартості фільму складає не більше 30%. А заробітна платня робітників виробничих цехів схована в статті калькуляції під назвою „Послуги цехів”.

При врахуванні цього ховання в кошторисі виробництва студії, питома вага заробітної платні підніметься до 50-55%.

Аналогічним чином в статті „послуги цехів” сховані витрати на матеріали, споживані цехами, в процесі виробництва, в якості ж самостійного елемента прямих витрат в калькуляції фільму відбиваються лише грошові витрати на основні технологічні матеріали, використані на виробництві фільмів тобто, в основному, витрати на плівку. Питома вага цих витрат в собівартості фільму складає біля 3-4%, питома ж вага витрат на всі матеріали в кошторисі кіностудії на виробництво – понад 15%. Індивідуальна собівартість фільмів співвідноситься з порівняно міцною стійкістю структури витрат, в якій різко виділяються три види витрат, які складають більше 80% собівартості. Сюди входять: заробітна платня робітників знімальної групи та художньо-виконавчого складу (біля 30%), послуги цехів технічної бази кіностудії (біля 30%) та загальностудійні витрати (біля 20%).

Стійкість структури собівартості художніх фільмів сприяє плановій нормалізації найважливіших елементів витрат на виробництво (нормування).

Вперше, єдині обов’язкові для виробництва художніх фільмів нормативи були введені в 1949 році. (Довідник основних виробничих нормативів по виробництву художніх повнометражних (чорно-білих) фільмів. Держкіновидання 1949р.)

На досвіді їх використання нормативи були покращенні та уточнені в 1953 році (Довідник по виробництву художніх кінофільмів. Держкіновидання 1953 року).

В цих Довідниках нормуванню були піддані найбільш важливі техніко-економічні показники: граничний метраж фільму, кількість зйомочних об’єктів, кількість та площа павільйонних декорацій, кількість декорацій на натурі, подовженість окремих технологічних етапів постановки, норми витрачання електроенергії, плівки і таке інше.

Втілення в практику планування на кіностудіях єдиних нормативів безсумнівно сприяло покращенню організації виробництва та зниження собівартості фільмів.

Введення чіткого нормування виробництва художніх фільмів значно покращило організаційну та економічну сторони фільмовиробництва, але не призвело до повного позбавлення таких недоліків, як перевищення кошторисів на виробництво фільмів та нераціонального використання цих коштів.

Приймаючи до уваги те, що кількість фільмів збільшувалась, а значить сума коштів на їх реалізацію зростала, то збитки від цих вад були дуже значними, нормативи на виробництво фільмів були знову переглянуті в 1956 році в бік їх ще більшого ужорсточення. (Довідник по виробництву художніх фільмів. Держвидавництво „Мистецтво”, Москва 1958р.).

Поруч з загальним зниженням собівартості, техніко-економічна нормалізація виробництва фільмів призвела до скорочення діапазону індивідуальних відмінностей в їх собівартості.

При правильному нормуванні витрат на виробництво фільмів їх диференціація по собівартості повинна відбивати індивідуальні відмінності в трудомісткості пов’язані з ступенем постановочної складності фільмів.

Слід при цьому мати на увазі, що крім постановочної складності продовженість знімального періоду залежить також від продуктивності роботи постановочного колективу. Через те трапляється, що подовженість зйомок фільмів приблизно однакової постановочної складності значно відрізняються.

Те, що продовженість знімального періоду здійснює вирішальний вплив на рівень собівартості фільмів красномовно підтверджується статистикою фільмовиробництва в 2002-2003рр.

Див. таблицю 1.

Виявлену залежність собівартості фільмів від продовженості циклу їх виробництва можна уточнить, як функціональну залежність собівартості від фонду заробітної плати учасників знімального процесу. Чим коротший знімальний період фільму, тим, за інших рівних умов менше витрачається заробітної платні, тим відповідно, менше накладається на фільм загальностудійних накладних витрат, тим, відповідно, нижче собівартість фільмів. Таким чином, виявлені вище відмінні особливості собівартості художніх фільмів приводять до висновку, що при вивчені резервів їх зміцнення основну увагу повинно бути зосереджено на можливостях економії заробітної плати зйомочної групи та художньо-виконавчого персоналу, а також на зниження цін на продукцію та послуги цехів технічної бази кіностудії. А

щодо загально студійних витрат, то являючись накладними витратами, вони залежать головним чином від об’ємів основного виробництва, звичайно, є і такий резерв зниження собівартості фільмів, як зниження витрат на матеріали, але в частині, відносно цін на них, цей резерв від студії не залежить. Скорочення строків знімального періоду, як основного резерву зниження собівартості фільму однозначні росту продуктивності праці знімальних груп.

Матеріальним продуктом праці зйомочної групи являється відзнятий відповідно до режисерського сценарію метраж плівки так званий „корисний матеріал” . Проте різні метри одного і того ж фільму можуть мати саму різну трудомісткість. ( Рівним чином різна загальна трудомісткість окремих фільмів). На ряду з цим відсутні цілком спів вимірні одиниці затрат праці, подібні вимірникам, прийнятим в промисловості (людино-день, людино-час, робочий день).

Знімальна група об’єднує осіб самих різних професій та кваліфікацій, при цьому її чисельний склад залежить від постановочної складності фільму, і крім того він змінюється на окремих етапах виробництва фільму. В зв’язку з вищеназваними труднощами, рух продуктивності праці по студії в цілому, практично не враховується. В якості облікової одиниці затрат труда зйомочної групи використовується знеособлена подовженість робочого часу –робоча чи зйомочна зміна.

Робочими змінами вважаються зміни, витрачені на всі види робіт в знімальному періоді(підготовка, репетиції, освоєння декорацій чи інтер’єра, зйомка, переїзд, простої. Зйомочні зміни –це зміни витрачені тільки на зйомки, дозйомки та перезйомки).

Таким чином, показник продуктивності праці зйомочної групи виступає в формі виробки в сценарних („корисних”) метрах на зміну.

В співставленні зі змінним завданням продуктивності праці цей показник дає можливість судити про виконання зйомочною групою планової норми виробки.

Боротьба за ріст продуктивності праці зводиться в кінці кінців до економії часу, а також скорочення трудомісткості продукції.

Як уже зазначалося раніше, у виробництві фільмів переважають витрати живого труда, при цьому, в значній частині –це витрати висококваліфікованого, а через те висококваліфікованого труда творчих працівників. А тому, з точки зору росту продуктивності праці, як фактор зниження собівартості фільмів на кіностудіях, вирішальне значення набуває абсолютна економія живого труда.

Через це у виробництві фільмів мають надзвичайно актуальне економічне значення такі міри, як систематичне втілення нових більш прогресивних технічних засобів удосконалених технологій, широкої механізації виробничих процесів, автоматизація засобів управління технікою, покращення організації виробництва. Разом з тим, слід мати на увазі, що цей резерв продуктивності праці на кіностудіях найтіснішим чином переміщується з резервами фонду робочого часу і практично реалізується в формі його більш продуктивного використання знімальною групою.

Таким чином, при вивченні резервів зниження собівартості, як джерела росту рентабельності їх виробництва, основну увагу потрібно звернути на вивчення можливості більш продуктивного використання знімальними групами, фонду робочого часу в знімальному періоді.